Туманна и резка, как контуры дерев,
Застыла в небесах Господня арматура.
Похолодеет день, застынет у дверей
Блуждающей водой твоя температура
В оврагах влага нам - великие дела,
И почеркушки птиц, увязших сторожами,
Пока у нас стоят в сердцах и головах
Большие небеса возвышенной державы.
Но эта дрожь и тот осенний листопад
Словно весомый фон замазан красной пастой
Расшатывая мост, - идущий невпопад,
Легко идешь, пускай велик соблазн упасть.
*
Волога і різка, мов контури дерев,
в повітрі застряє Господня арматура.
Вистуджується день, холоне між дверей
блукаюча вода — твоя температура.
Поважне надбання — ця вогкість по ровах,
ці розчерки птахів, що в'язнуть сторожами,
допоки будуть нам стояти в головах
великі небеса великої держави.
Це коливання, цей тижневий падолист,
це обважніле тло, немов червона паста.
Розхитуєш містки, якими подались, —
так легко перейти, така спокуса впасти.
Из книги: Сергей Жадан. "Цитатник". - Харьков: "Фолио", 2005.