1
Господи, не засыпай меня спамом
В месиджах грусти, познанья, покоя.
Просто пускай над твоими путями
Ветер присутствия дышит спокойно.
Знаки кодируют звезды и хвою,
Перепроверяют пароли у молний.
Там, в подмалевках небесного края
Ящик господень сны принимает.
Я запинаюсь в поисках стиля
Вирус какой-то путает тексты -
Исповедь, смайлов и правд карусели…
И нажимаю кнопку «ответить».
Слиты и смешаны в мысли мгновенной
Вспышки совместны и стены меж нами…
Я перечитаю глаза и деревья, -
Господи, не засыпай меня спамом.
*
Господи, не надсилай мені спаму
В месиджах смутку, пізнання чи втіхи.
Просто нехай собі понад шляхами
Вітер присутності дихає тихо.
Знаки кодуються в зорі та глицю
Перевіряють пароль блискавиці.
Там, на нетлінному тлі небокраю,
Скринька господня послання збирає.
Я затинаюсь у пошуках стилю
Вірус якийсь перемножує змісти:
Сповіді, смайлики, істини стиглі...
І – натискаю своє „відповісти”.
Так перемішані в думці миттєвій
Спалахи спільні і стіни між нами...
Я перечитую очі й дерева...
Господи, не надсилай мені спаму.
2
В оттаявших мирах полей озимых хлеба
Соединяются руки, рельсы, тихо срастаются города…
Там чьих-то глаз неделимо единое небо
И голосов знакомых садящийся киевстар.
Там поселились слова, растерянные в кофейнях,
С комьев земли ветер читает осязаемый их сигнал
Круги на воде не бывают, не будут случайны
Даже для тех, кто их смысла не понял и не узнал.
Не случайны годичные кольца в стволах деревьев,
Даже у тех, что каменели в земле испокон веков.
Мир зависает между «поверь» или «не верь мне»
И осторожно дышит в стеблях оттаявших слов.
*
У невимерзлих світах озимої пшениці
Сходяться рейки, торкаються руки, зростаються міста...
Там мешкають чиїсь здивовані зіниці
І наших голосів захриплий київстар.
Там мешкають і слова, загублені десь по кав’ярнях,
З грудочок землі вітри зчитують їх стереосигнал...
Кола на воді ніколи не бувають марні,
Навіть для тих, хто їх сенсу так і не пізнав.
Не бувають даремними на стовбурах річні кола,
Навіть у тих дерев, що скам’яніли в пластах землі..
Світ зависає на мить між „назавжди” і „ніколи”
І обережно дихає на невимерзлі стебла слів.
З книги: "Готелі Харкова. Антологія нової хірківської літератури". - Харків, "Фоліо", 2008.