Нет ничего продолжительней этой вещи
Нет ничего роднее чем эти муки
За пределами города снег ложится на плечи
Коснувшись его лица словно женские руки
Дорогами перекатами катится поезд на запад
Плачут безадресные гармоники спичечными огоньками
Оплакивай войны Европа с твоим упреком поладит
Грусть у футбольных баров с их путешественниками
Ведь он уже не вернется даже если захочет
Вода мировых океанов слепит его дни и ночи
Он уже не вернется да и что с него взять что с брата
Милых блаженной памяти красных пятидесятых
Кроме изысканных контуров азбук готических клеток
Кроме гранат и листовок помимо птиц таблеток
Память его хранит ведет реестры отважно
В реку одну и ту же снаряд не падает дважды
Улица замирает в пальцах дрожит посуда
Смирение проникает в тело сопротивляться поздно
Остался только осадок и смерть приходит как чудо
Когда последнее имя вдыхаешь жадно как воздух
Смерть словно сахар слипшийся пометила зубы десна
Со смертью приходит смирение спускается раздается
И тишина подступает внезапно ясна уместна
В которой уже не слышно даже собственно сердца
*
Імігрант Зонг
Немає нічого тривалішого за ці речі
Немає нічого ріднішого за ці муки
На виїзді з міста сніг ляже на плечі
Торкнувшись йому лиця, наче жіночі руки
Дорогою перегоном котиться поїзд на захід
Плачуть губні гармонії з адресами сірниками
Плач повоєнна Європо хай будуть тобі мов закид
Сумні чоловічі бари набиті мандрівниками
Бо він уже не повернеться навіть коли захоче
Вода усіх океанів йому вимиває очі
Бо він уже не приїде назад і що з нього можна взяти
Серед блаженної пам’яті червоних п’ятидесятих
Окрім готичних контурів завчених ним абеток
Окрім гранат і листівок окрім птахів таблеток
Пам’ять про нього дбає пам’ять рахує лічить
В одну і тому саму ріку снаряд не влучає двічі
Вулиця затихає здригаються пальці посуд
Смирення втрапляє в тіло мов пробиває вістрям
Коли приходить смерть коли зостається осад
Коли останнє ім’я видихуєш разом з повітрям
Бо смерть наче білий цукор обліплює зуби ясна
Зі смертю приходить терпіння спускається і дається
І починається тиша тиша раптова вчасна
В якій не чути нічого навіть власного серця
Из книги: Сергей Жадан. "Цитатник". - Харьков: "Фолио", 2005.