Фiолетовий колiр. Джаз та морозиво з iдiотами

Декількасекундна мить, яка може бути майже нескінченною, виводить безліч варіантів розвитку самої себе. Мить без часу, мить із часом. Мить. Скінчитися вона невзмозі, але ж то є мить, яка б вона не була: миттю солодкого сну чи миттю перед нерішучістю зробити пропозицію навколішках, коли колінами в багні стоїш. Думати зробити крок вперед чи просто залишитися стояти на місці. Місці, без єдиного клаптика стійкого простору, наче в космосі без скафандру вижити й врятувати планету від уявної кремезної каменюки чи від фіолетових прибульців, яким фіолетово щодо Землі. Ніхто ж невзмозі здогадатися, що вони просто хотіли попоїсти найсмачнішого морозива, яке лише може бути в Парижі. Три різнокольорові кульки в стаканчику, кольору невідомо- далекої планети, де є два Сонечка, які смажать інопланетян нескінченно довго, і де музика, схожа на джазові імпровізації сакса. Без тих лунань їхня цивілізація згасне, наче різнокольорові кульки морозива на двох Сонечках, які нескінченно смажать іншу, вже не таку поодиноку планету, де фіолетові істоти живуть лише задля джазу та морозива, з іншої, зеленої, планети, де люди знищують один одного просто тому що то є потрібним їхнім розумнобезглуздим народам із проблемами, які вони вже не вирішать. Проблему власного ідіотизму, якому немає межі, навіть у космосі. Ідіоти заселили кулясту кулю із континентами на її тілі, як шрами після опіків, опіків від прибульців фіолетового кольору...