1. Корабель Ковчег Духу. - NeVseReMos!

Евгений Чорный
КОРАБЕЛЬ „Ковчег Духу”. NEVSEREMOS = НЕ-ВСЕ-RE-МОЦЬ (анімаційний сценарій)

Основні Особо-Дії:

Ор – Отче Бігу для Ору-синів (Ру-сини).

Ґа – Ма-тера для Ору-синів.

Ра – Син-зірка (отже: сАн-це в розумінні „сон-це”).

Прав, Нав (Нов), Яв - ТриСуті, які звивають троїстий устрій ВсеСвіття за найдавнішим вкраїнським світоглядним розумінням, основу єства творять ТриСуті (ТриҐлави).

Капітан – уповноважена особа, що зазвичай прибуває не „з корабля на бал”, а навпаки.

       (Всі паліндромні форми в тексті взяти за матеріалами О. Будзей, "ХайВей")


Мій Отче, Отче наш!
Настав ЧАС зволення Твого –
До Дії клич якщо надаш, з Твоїх основ впорядкування Дія.
Ім’я Твоє ЗнаМено Буде!
Їм Я на Ґа надав Його, коли приходив збудить...
Аз на- Ґа-дав та приховали... Дивний люде!
Мій Отче, Отче наш!
Час виповнився термінів тремтіння,
Вже світло втілених охоплює як мерехтіння.
Вони менжуються, ґанджуючись, поміж собою, ворождуються –
Се волочебники над Явою марнуються...

Що так смердить нестерпно, Отче? Наразі здатен доповість.
Де взялося цураття сий? Та ще й в Палаці Отчому?
На цілий Отчий стан смерд напускають...
Отче мій! Стерпіть - все кажуть. Вже терплено досхочу і не схочу відґоності цієї.
Сил не мають! А ми хіба не маємо ні сил, ні сіль? Німує сіль – чи сіль не миє.
Хіба не знаєм, як зҐлас знімаємо – сни знаємо – ЗнаМено сяємо!
МайТриЯ Воза-суть уже несе на грудях. Він вже готовий, не осудить.
Там наша ластівка літа як стриж, чатує, та гніздо не в’ється – Віз не ллється.
Здається, знов зібрався в купі весь легіон всіх нечистот своїх.
Якась наруґа над чуттям – хіба для цього проводжали для втілення життя.
Ґадає хтось?
Таку наруґу - нестерпну далі – зносити потреба?
З усіх усюдів вже таке повз-наносили, по всіх кутках, по залах, поверхах –
чи купкою, чи брильцем з рильцем, чи плямою пліснявого багна.
То є не Зали наші Роду – світи приРоду – звалища, не Зали.
Непотріб наче насилали.
Воно розсілося як чари, воно роз’їлося як мари.
І все несите, все несе, і тут же все, сміття неначе не збагне, в багно веде.
Для забаганок тварного свого – усе в багно. В ніщо Все смокче та смакує.
Саме не в тямі і навіщо то.
Нащо життя в руїнах Залів приРоди нашої буття йому дано.
Воно неначе з небуття: біс-тямне, біс-несе. Все, твердить, - бізнес, біс-нес...
Неначе сПравді навіжені, ховаються, як ті скажені.
Із Рая їли – а все мало. Нестерпно стало – бо зриҐає, а все заштовхує в себе.
Якаясь прорва світоваЯ.
Я каюсь: лярва голуба. За символ миру голуб мають.
Що міра міру – так нічого з того і не знають.
Воно кидається на світ – ричить. Скавчить, а все кричить.
Воно вже втратило Творця подобу. Таку стидобу я знавав, коли пІрнав в далеку Яву.
Воно тоді ще було змалу.
Воно й тоді ґала-сувало та побивалося, скавчало – Знаку вимаґало.
Юрбу водили по пустоті і виспівали їх к сволоті.
Яв німує – хоч вухо слуха... В очах їх глумить вщемне марево - блудливо, хтиво.
Ще й не красиво.
Наче карб несуть свій скарб. Їм говорять: в гробах нема кар-манів,-
а їм все не живеться – біс обманів...
Неначе було так Нав-рочено, так Нава-рочено та заморочено.
Я каюсь – бо лякаюсь.
Їм було дано час – воно не страчено. Їх плач - оплачений, бо...
„Всё оплачено, за всё заплачено”- неначе цим одним усе освячено.
Німує серце – серце плаче. У Ріднім кРає як батраче.
Чому питається козаче:,?,?
Німує голос – серце скаче. Воно – юначе – і сміється наче.
Мій Неньо, все це – до удачі.
Мій Отче, там такого є місця!
БосМани наші воєві в ботфортах навіть не здолають того зразу.
І це в Палаці, в залах благоРодних.
 Де стільки кращого було надбано і в таких Світах...
ВсіСвітову красу здобутків лав Твоїх славетних, звершень з бороні,
від Шуї та Десниці ввібралися дарунки чистої води для втілення тоді.
Занедбано, спаплюжено, смердюче...
Не до нестями, а до знетями, хизується собою.
Летить в ніщо і в нікуди одне із кращих наших втілень... Оселя Ра-є в згубі.

Ав-врал, Мій Сину! ЧАС настав. Готуй Мою Десницю.
Хай Буде Шуя першою за звичай!
Хай Капітан на себе прийме повеління! До Дії най шикує всіх кУмєдно.
ГетьМансьКий стяг підняти на Ковчезі - МАЙ-ТРИ-Я знак!
К Уму Дія! - сини Мої.
 
* * *



 КОРАБЕЛЬ „Ковчег Духу”.
Що це смердить?! На палубі, по трюмах...
Це флагманський кОРАбль чи корабель Ґа-небності, як той бордель плавучий, смердності гламурної. Де, наче лярви на кургалі, п’ють і блюють в посудину одну; де жеруть там і... етсетера, не стримався, пробачте за латину. Ба-ге-ма бач воно - свобода та бальдьож... Багна багери – ублюдочність споживи в культ звели...
На кОРАблі, що має - що три-має! – ҐеОр-ҐоївсьКії стяги Духу Свята – Ковчега знаки! – сім зірок.
Аврал! Свистіть усіх! з-Віз-дать усіх! З Віз тать усіх прибрати. Хто в-Орі-женьки – на списання! Ну, ваша, гребаюся, святість! В кают-компанії смердить, куди там Авгієві ті конюшні. Усталені ці стайні...
Хто? Звідки? За яким уСтавОм?
Які закони прийняли, якою радою мудріших? Мудригали. Оце ще мудри-ґали. Наруґу тільки надзюрчати здатних... П’яні свині, що у корита б’ються за місця. Як курви у курзалі. Сп’янілі кров’ю і сльозами,
Ковчег в корито їдла для себе й собі подібним – уперлися перетворити. Ублюдочні у блюда. Корито і параша – єдність ваша! Хай вам грець!
Хай Буде герць! Ґеруський герць! Ґа-руський герць!
* * *
Що це за звалища в швидких проривах для командо-дії, хто ці кавалки навалив? Які подробиці?.. який порив?.. чого „обосреватель”?! Які іще шляхи пізнання... корінь зла. Якого бісу, якого богу?
Кап-другАн! Ви це про що? Що значить ринок?.. Ранок, кому це рано? Вам наҐадало це табун циганок, чи що? З якого ранку, з якого рангу? Ви що - недавно впали з Ґанку, капдруг? Не бійтесь в слух казати як сам-друг.
Дорога смерті і глупоти. Думки пустоти й застарілої підлоти. Гидота.
Який ще Млєчний Путь, що нам Дорогу зась-тупає? Які ще пута заважають? Мій Лельо! Неньо мій РідНеньКий! Путина сновидінь для тих, хто марить. О-бій-стя о-бій-няти Все та ще: по щучому велінню = по своєму хотінню. Ба!.. пролежачи вік на печі, до без-схочу труїти калачі. Такий калач – душі на плач – бо ти не Орач, а рогач...
Від праЩурів Чумацький Шлях впізнано було нами – за ті часи нас звати стали прабатьками. Пройшли сповна і бачили ми дещо... Того й зҐадать не мило...
У лисого Його силу ...
Батько-тьма... Стояли спротив батька тьми, коли наш Отче довІрявся. Що не засліпиться від тьми в очах безодня... Бес-одня сий. Ти маєш пам’ятати те біс-час’є лихування. Ти був між нас – у другій ланці. Ви були Новобранці. Тоді нас кинули у Наву в бранці.
Як той ланцюг із світу вранці напружував часи. Роки наРоджував у долі. Сам батько-тьма нам взявся устріч, він острах вислав в наші суті, що залишається й в душі, як у покуті, коли отримаєш у Яві втілень. Суттєвість потрясав.
У першій ланці клопіт стався. Хоч там зібрався стрій добІрний. Там кожний – з тих, хто був позІрний за кромою, де все - пітьми. Не раз бували там і ми. То було наше провидіння. Ми переходили межу світіння під дев’ять вимірний мотив. Ти відаєш про те...
І вас тоді Нав-чали, коли вернулись ми знаЧала. Бермудська та трисучка – дитяча іграшка у жучку із тим у статках, що там для нас було в заҐадках.
А хитро чорту несе нутро чортиха. А спокуси ти, суко, пса.
Як знову нас тоді стрічало Право. Як Він-шувало. Ми Нав-іть втратили присутність, бо не у звичаях трисутніх ВінШувать. Кому ті знані ВінШування, той не позбудеться вже вІрШування, допоки має суть нести і сутність з того берегти .
Ви були з тих, хто знали Право. Тому ви тут, тому зібрала нас ця Ява. Тут ЧАС вирішуватись Волі. Аз наҐадає вам ці долі.
Від вас – скрізь вас проБудження зДій-сниться, у-плот-ніца. Від вас ҐеРої Ро-зійдуться. Хай засміється світ від Слова. ПроЯсне Слово-пісні наші. Що діточкам крізь сни співали – вони у вІрші їх складали, вони у пісні їх несли. Воно тоді і в-Ір-шувалось. А звідти в Праві Він-шувалось.
Нам поновити цей зв’язок. Re-ligia зразок. Настав цей строк і термін ви-знан. Доволі клопів клопотати. Воно дозріло вже до клонів. Воно у власті бачить снасть. Воно віднині виЯвилось сповна, хоч в гульби затаєні все ще гра. Ця гра скінчилася. Догрались.
Хай Буде, світло дай потужну силу – Дія Ра! Нава знана! Нове з нами! Дорогою Кохання Біг веде!
А ви тут верзете дурне...
* * *
Це тут так “бздить немилосердно”, що за потвора - руденька купка, гнійність звідки ця? Та ще така бундючність, просто ґойність. Всім миром править в голові. Що це за смерд, як той базікало патякав: „неначе хтось наздрав нєчістоплотно у кутку”? Воно себе при владі бачить грізно. Та ще й правителем в нащадках власних. Що за крисяти купка гнійна із очима, звідки це? Засліпленими сересерськими очами глупа до нудоти. Які ще нерви?.. Гнати у три вирви!
А це що за проносу жидкуваті гадки – „які є докази, надайте факти”? Які ознаки ще вам треба знати? Знову за своє? Іще ознаки показати?! і де ті факти=фак’ю? Переїли українського знов – то й понесло.
Не їжте, скільки раз казалось, від того жидку стул що раз хапало. Стулилися, ущільнились за давнім приписом зла-того баранця. Маразму сПравжняя мазня – як живоїд, до всього липне. З яких тих шуст-риків усе оце взялось та зачалось Навчати, ще й судити? Та все по вищому розряду. Одне другого задарили – професори наук та члени академій, лауреати нобелів та оскарів усяких. Таке усе авторитетне – таке НавОрожили, ніде ставить пробу... Бо все бридке і все жидкує над собою...
Як тая глупа комашня оце все грають в шахмотя. Пробачень вийшов ЧАС – що далі? Нам почалося – а вам оце одне: все ль продалося... Біг не купується - того не звідали скрижалі.
Банкіри та поети-юморісти. Із дородушного ліца вміг прєвращался в подлєца за пол-часа бєсєд про дєньгі. Хотіли вражі люди, щоб ми забагатіли, так не діждуть!
 
Там не у шахи грати мали, з коронним вашим - від е-2 у далі. Коронний хід, з-буча-віє сльоза... чий гріх - чий сміх.
Сміється той, чий сміх останній? Яке дурне таке сказало?
Гросс-майстер Править карнавал сорок у чорно-білому вбрані на білому коні...
Кінь там грає. Грає Кінь. Кобила біла – Кінь-то чорний. Не врахували ви причин – що чорний Кінь. Про наслідки – то вже не ваша сПрава: не ваші далі на ваші долі. Всі ваші далі уже віддали. Смійтесь, смійтесь... насміхайтесь, але ж начувайтесь...
“Я відєл бєрєг очарованний і очарованную даль...”
І ми відалі еті далі, і еті далі нас відалі...

Сміється той – чий сміх дзвенить, кінця не знає!
Бо як вийдуть козаченьки – будуть вас довбати... Ой ви, хлопці, славні запорожці. Верніться додому. Бо вже ж галочки-сизоперочки круту гору вкрили...
Це звідкіля?! А нумо: кіль манда!- як кажуть Орачі-булгари. З яких щілин гісторій сказу, таке сморідне зло-пихає. Яка ще смєна, якої смєнщікі, які ще діалєктікі Євмене? Яка ще крупная наука, який драккар вам дав диплом? Броня крупа і гісторичні танки ваші біс-башенії бистрі. (Най їм Біг зірок у дуло!).
Бес-башено у танці танки-обрезанці. Яких ліцеїв викладач? Який слабиш іще латиш, з якої кафедри історій? Хто дозволяє це собі?
Я тут не пойняв про образи, дитя дипломних знахідок чур-рильних... Яких образ? Іду на Ви... Іду до Вас... Щось почувається не добре, чи почувається не так? Є добрі ліки - добрі книги. Потрібен час.
"Писать на темы о Руси до самой докторской защиты вы не должны.”
Тема - кандидатко: „Аул зулуського району. По-і-ме-на історія родів в аулі за п’ять останніх тисячоліть”. Захист – у Московії.
Бо дуже глузд боліти буде, не допоможуть лікарі. Бо дике поле - в нас самих, позаростало бур’янами, а ви ще й досіваєте чортополохом. Чи нас усіх тримаєте за лохів? Чи це позиція у вас така... На все дивитись через сраку? Чи глузд, бо то - однаковісінько воно.
Той суще живе, хто, весело зрака, Буд-учи... - С-ково-Рода давно зҐадав оце для вас, шляхом йдучи пізнання. А вам оте пізнання – все до Пізанській вежі.
Біс-башенії танки Пізанськой башти! = Політзаняття особисто проводити я буду – не рідше раз на день. Для кУмандирського спецскладу.
* * *
Де вістовець?.. Як?! – днювальний?.. То може тут іще й нічспальний є?
Чергового до мене! Миттю! Це флагманський кОРАбль чи судно для круІзій?
Де ти бродиш, моя доля? Не докличусь я тебе! Досі б можна дике поле пригорнути до себе!
Старпом де? Юнгою – на – зірку - Рея! Коли закінчиться аврал... Все мити, вичистити. До-першо-зданої краси віддраїти!
По трюмах зараз... Я сказав: до трюмів! По кубрикам! Усі до мічМанів. Кому не ясно що? У кого є іще якісь питання? Я ще в каюту капітана не ступав – там будуть всі питання. І відповідь для кожного своя. Здавалось би? – Аби здавалась... масть до масті, козирній масті козириться. Дам вам бикинець у колоді. Аж затанцюєте під бзуру!.. Про кобзу потім буде мова!
Яка бридота... Аж очі виїдають сльози. Товарки і товарищи – товар бо твар: товар іщі, то вар і щі... А зверху: дами – господа. Пани, підпанки. Панки-наркота... Фармакологія сестриця від міністерства похорон-здоров’я - наука як нівечить покоління.
Що? не працює ходова? Марш-зал без світла, скільки пам’ятаю??? Іржа... На якорі уже не роки – вже віки. Вросли до дна, по якірці в петлицях! А деякі вже по кокарди занурились, що й не знайти. З Ра-корабля пекельне адо-робло нерухоме замостили.
 Облаштувалися по ніздрі у лайні – життя елітної зла-годи. Самі не відають про зміст буття-життя і всіх зла-дією за карк тримають. Склепіння тьми, гроби вапняні. Що називається, гімно свої співає гімни. Як ті кнури позаростали в сало. Їм все мало. Все їм – все мало. В себе впіхнути невпіхуєме – як затялися, то й не мають як зупинитись.
До гальюнів я поки не заходжу. Принципово. Чого?.. Чого не доглянеш очима, за те відповіси плечима. Весь корабель - гальюн...
* * *
Павой плавай, лебедонька, по синьому морі... Іржа роз’їла патрубки, а двигуни?.. Два-термін від цього сигналу. Не хочу й знать... Ти – старший офіцер. Не виПравдовуйся. НаҐадую, якщо забув: на Ви – не уражаються, хто з Бігу. До мене не звертаються на Ви. Я – Ра-джу... Я часом володію власним... Я часом володію власно! Якщо не збудеться - підеш на Кару. До Ікару... Все ж не телят з Макаром тим пасти.
Іржа... А ржати з купкою “зіркового” сміття, що в модні вбралась лахміття і веселяться, немовби - нескінчений бал. Є... бал... Такі є бал... Є різні бали, аби знали. На різних балах й сам бував. Як кажуть, набував не даром... Не треба цокань язиком та плямкать ласими губами.
Воно все так. Є бали - і ми колись на них бували. Тоді паркетні шаркуни, що скрізь снуються по тим балам, торгуючи своїм хлєбалом, ставали стінками... Як нерухомості стовпи, при нас у Залах... як підставки для спини.
Про бали ті мені - елітні різні тут плітки...
Я бал вам віденський такий задам, таке вам відання-відіння улаштую - не здасться мало всім, не тільки вашим головам, а і задам дрім-учим.
Ви будете у мене в ритмі вальсу, ото як шпроти, в маслі від роботи, літати всі по сходинкам кар’єрного зростання... Забудете оцю химерну сПраву: ніч – для спання, а день – щоб їсти.
Не спати та не їсти – ось вам до нІрвани шлях. Навчимося як треба Правильно включатись й володіти їсть-єством. Аби віки перебувати, а не спати... Про їжа/страва/харч – це згодом. Цей напрямок - своя дорога аби включився ОрҐанізм у своїй сПравжньої приРоді. Коли лише один напій достатній для тримання сил життєдіяльної вимоги...
Амброзія це буде, воно так зветься? Вам до амброзії - як тому рачки до... Вода – поки що з річки без очистки, а з часом – щира та проста морська вода. Амброзію йому, бач, заливати спішно – ще, може на Олімп тебе відПравити завчасно пішки? З богинями для танцювань...
Ой, зірву я лист калини, тай прикрию слід дівчини... У ритмі вальсу – три четвертих долі.
Який бостон, старлей плечистий, синку мій речистий? Я вуса не ношу - але красу шаную... Красу ціную - й всюди, й всю. Юні цноту, бо бутон, ціню!
Був Енгель рослий малий, відважний, повний сил, та все ж красой, здається, він Мальфред покорив. Вам персонально: вальс-пістон, щоб був як лань швидкий, як рись та бистрий. А то надумали, намисто-цепі, серги-пірсінг. Риссю – бистра.
Іще один із рицарських часів. Ось юний Стиг – як сПравжній датський знаменосець. Як стяг він сам тримається – неначе вітром носить, легенько коливається. От зразу видко - по проходці: йде сПравжній капітан і вПравний лейтенант в одній особці. Поранена у дупу рись та ласа надто вже до водки. Зі Стигом трапилась біда... Зробіть йому наводку!
* * *
Всі станете рівня Орлам, хоча із Роду соколиних нас Отче вивів у простОри. Де нам шукати Слову долі. Щоб заспівати серцем сПравжній Славень: "Щасти долю Ор-країна і Слову, і волі! Час нам браття, молодія, усміхнуться долі...”
Але ж не гуси, не гусари... Що похилилися носами? Чи вальсу ритм вам не відомий. Вісь ВсеСвіт ним звучить чудовий, Кохання сповнений, вагОмий. Вагітність носиться в простОрі, вогонь сам лине у долоні. Навчу купатися по хвилях Ра-діа-цій – це вам не сюр-фінгал вібрації.
Коли межа ударній хвилі, а ти на гребні як в могилі. І відриваєшся – летиш!..
Чого похнюпився, слабиш? Ти не слабий, тоді - облиш... Похмурості цієї моду. Окремо про Орлів тобі повідаю я згодом.
А потім відбираєш з хвилі швидкість, зісковзуючись далі. Назустріч сяйво. Сам ти сяєш. І вже мережиться в простОрі – куди веде, прямує доля. Бо воля Вишнього в квіту. І ВсіСвіти і ВсеСвяте і Все Цвіте.
Там Свято Духу сповідає, там ДіяВолі спочиває...
* * *
Що хмуришся, залиш. Що в море захотілось? У тому є такий „момент-у-морі”, що ваше нинішнє все горе - іще не гОре. Застрягли тут на якорях. Хай кожний поміркує...
По-мір-кує кожний: хто він, і звідки і куди прямує.
Який „на берег”?! Ще, може, дами та Лонг-Біч... Які жінки, якої діти... Якії мами на пляжу.... А поруч я сиджу-гляджу... ось з ними я лежу-гляджу... гляджу - лижу.
А баба на волі – цілована баба. Гаваї вам з Карибами іще насняться вадко...
А нумо, БоцМане: на палубу усіх, в парадках... Я підлабузників, лакуз не визнаю в порядках.
* * *
Струнко! – струна дзвенить так ніжно-лунко:
Рівняння на ЗнаМено! Стяг підняти!
Відмити весь Ковчег. І пам’ятати: Не питає добрий жнець, чи широкий загонець.
Як люба Мати нас у первістках ще відмивала. Сльозою чистою Ра-дійства утішала. До сяйва теплого у мороці глухім, лихім...
Почати з гальюнів. Рубка, бойова частина та зв’язок. Каюту капітана наостанку.
Поки туди дійду із цього митті-місця – все вимити і щоб каюта вся, як кришталева вже була. Із стройовим вбранням та відповідно до Уставу. Без різних забаганок та дурні, що не дають ні радості, ні слави.
Оре-сто-кратичний дух і стиль у всьому – від гвинтиків в шпангоутах до блиску у очах. Не журись, та за діло берись.
Бо так у ВсіСвітах вже повелося: Ра-діє! - Отче, відбулося! -
До Дію, браття, з Бігом! Боремося! Хай Буде!
* * *
Що, буде хай? Капдруже мій – Хай Буде!

-------------------------------------------
продовження див.
2. Походеньки Капiтана - поки море не буяне http://www.proza.ru/2008/06/10/226