Присвячується
Григорію Савовичу Сковороді...
… Золоте Сонце, лягало за чорну смугу ораної Землі останніми променями
дня, підпалювало вогнище, навколо якого розташувався селянський стан. Розпряжені волі біля джерела пили воду, яка витікала майже з під коренів кремезного Дуба.
У таборі порались люди.
Кожний був зайнятий справою, - хто вимощував собі місце для відпочинку, хто майстрував
воза, хто колесо. ...
Біля вогнища селяни готувались до вечері.
У гуртовому казані варився куліш.
Невеличка зграя табірних собак з скигленням випрошувала свою пайку.
На майданчику, поруч з "Кам’яною Бабою", сидів сліпий, старий Лірник поруч з хлопчиком-поводирем і співав пісню; - "Ох і не стелися хрещатий барвінку". ...
Люди, поринаючи у свої спогади, з вдячністю і повагою до майстра пісні, слухали усім відомі слова.
Від крайнеба, шляхом на вогнище, повільно підійшов старий Мандрівник у
чернецький свитині з торбиною через плечі і палицею в руці....
Лірник закінчив пісню.
- ... Мир Вам, та легку частку, браття і сестри мої!
Бог на поміч ! ... – Звернувся Мандрівник до усієї ватаги.
Селяни признали його. У їх очах була радість зустрічі.
... Усі привітали Мандрівника. ...
- ...Як завжди до пуття Ваші слова й діла, пане Григорію. ...
Не відкажіть, повечеряєте з нами, - Що Бог послав!, ...
- та й відпочиньте разом з нами після Ваших довгих мангр. ...
- З цими словами Літній селянин підходить до Мандрівника.
- Вони обнімаються, як давні добрі знайомі люди.
- ... Гора з горою не сходяться,
а людина з людиною обов'язково зійдуться. ...-
- відповідає Мандрівник Григорій до Літнього селянина, який поважно
підводить Мандрівника до вогнища та відповідає йому;
...- Брате Наш, як завжди Ваша правда....
Всі в колі вогнища на ковдрах розташувалися на вечерю роботящого люду.
На ковдрі за колом вогнища були прості та якісні українські страви, як і простий посуд та побут цього величнішого, красивішого народу - годівника Землі.
Повечерявши, Мандрівник витяг з суми флейту і заграв, до болю серця,
знайомі солов'їні мелодії, які пройшли через віки,
- мелодії невмираючої краси, де в кожного з слухаючих виникали образи свого буття; ...
...ніби розквітали яблуневі та вишневі сади ...
... оберталася квітнева і колосиста золота Земля ...
... де молодик підкрадався до дівчини, котра милувалась в дзеркалі ставка ...
...де женці жали хліби ...
... а у хаті в колисці колисалось грайливе дитя ...
... де стара жінка випроваджувала сина-чумака удалечінь за сіллю...
...де дівки ридали, - бо хлопців у рекрути женуть...
... де палали маєтки, та били дзвони на церквах ...
... де молода мати віднімає від грудей першу дитину, та кладе її в ясла та
починає гойдати та співати колискову ...
... де розгойдується Зоряне Небо ... у оберти
... де щасливі обличчя людей ...
... троїсті музики Весілля ...
... життя круговерть, сльози та сміх,
- усього по трохи, частка кожного на усіх . ...
Стан присутніх душ повністю відображав, ілюстрував мелодію, яка лунала від флейти на нескінченне поле і гаї. Флейта розмовляла з кожним із присутніх на мові тільки їй відомій, де кожний її розумів і був впевнений, що тільки йому вона розкривала глибини своєї душі і серця,
- і кожний, потайки, від іншого, благав Бога, - щоб пісня яко-мого триваліше летіла по Землі, - бо її ім'я -Життя. ...
- Мелодія скінчилась.
- Тиша ....
Мандрівник лагідно погладив рукою флейту і сховав її в торбину.
З темряви табору вибіг Юнак, впав на коліно перед виконавцем мелодій, припадав поцілунком до руки Мандрівника. ...
- ... Я був впевнений, що Вас зустріну! ...
Що Вас почую ! ... Я дочекався Вас, дочекався! ...
Дочекався ! ... – звернувся Юнак до Мандрівника.
- ... Людоньки, благаю !
Заспокойте Хлопця !
Хто це ?...
Спитав Мандрівник.
... Це, ...Григорій. ... Син Сави.
... Його Батько дав йому ім'я на Вашу Честь....
Літній селянин зупинився на слові,
бажав ще щось сказати, вони зійшлися з Мандрівником поглядом очей в мить,
- двоє старих людей щось згадували. ...
- ... Так. ...
Пам'ятаю. ...
Гарний був козак, ...
величної душі Людина, ...
освічений був чоловік.
...- Мандрівник пригадував батька Юнака....
Літній селянин продовжував розмову;
-... Цей Юнак весь у нього. ...
Юнак встав з коліна.
Люди розходились від вогнища до сну
Мандрівник притиснув до себе Юнака.
- ... Григорію, чому такий засмучений?...
Юнак просив Мандрівника; -
- ... Візьміть мене з собою. ...
Не відкажіть. ...
Мандри з Вами... моя мрія...
Мандрівник на прохання Юнака відгукнувся: ...
... Даю Слово ! ...
Бути тому так ! ...
Вони підсіли, яко-мого ближче до багаття, один проти одного, - і поглядом очей вели розмову між собою. ...
Мандрівник у роздумах:
- ... Що я знав у твої літа? ..., а ти друже, у моїх аркушах знайшов і мікро й макрокосмос. ...
Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його над усе і вважає друзів, ... найліпшою прикрасою життя. ... Я зневажаю Крезів, не заздрю Юліям, байдужий до Демосфенів,
(жалію багатих і хай володіють собі чим хочуть.)...
Я ж, якщо маю друзів, відчуваю себе не лише щасливим, але й найщасливішим. ...
Для мене німа нічого приємнішого ніж вести розмови з іншим. ...
Люби разом з добрими науками чесноту, джерело усякої втіхи,...
І відплачуй ... любов'ю за любов ! ...
Вогнище згасало.
Григорій Савич встає, кладе руку на голову Юнака.
Юнак розгрібає палицею жаринки вогнища.
- ...Годі! Треба спати. ... Час відпочивати. ... Втомився я сьогодні....
Та й ти не менш мого. ...
Вони йдуть до воза.
Ніч.
Українська Ніч. …
Зоряне Небо. …
Велична могутня селянська Земля на якій біля вогнища стоїть коло, селянський стан
з чумацьких возів.
Табір спить.
Насторожені собаки, біля господарських возів прислухались до темряви,
смороду наготові в любу мить кинутись на захист і боротьбу з невідомим ворогом стану.
Тиша. ...
Двоє, - Мандрівник і Юнак лежали у чумацькому возі.
Григорій Савич спав.
Юнакові очі розглядають зорі в небі.
Хлопець замріявся і йому марилось ...,
- що чумацький віз піднявся над Землею і він разом з Григорієм Савичем летить до зірок.
Летить над селянською Землею, щоб ближче роздивитись той "Чумацький Шлях" у Всесвіті, про який знав від чумаків багато історій, чудасій.
Віз летів до зірок.
Юнак піднявся і потягнувся розбудити Григорія Савича,
але Мандрівник так солодко спав, обійнявши торбину з флейтою, що хлопчина засоромився його будити.
Раптом Юнак побачив, що від вітру з торбини виповзли аркуші паперу з
текстами творів Сковороди.
Юнак їх почав приховувати, щоб вони не розлетілись у просторі.
Його погляд зупинився на одному з аркушів.
Аркуш заговорив до нього голосом Григорія Савича: - ...
... - Всяк рожденний у світі сем прибулець,... слепий чи освічений.
Юнак заховав аркуш у торбину і поклав її під сіно, почав мостити собі
подушку, але і звідти голос продовжував:
-
- ... чи Не прекрасний Храм премудрого Бога мир сей?...
Суть же три мири. ...
Хлопець присів на коліна і дивився навкруги, тримаючись за бік воза, ніби за борт космічного корабля.
- ... Перший єсть загальний й мир обительний, де все породжене обітає.
- Сей складений з безчисельних мир - миров й єсть великий мир. ...
Юнак стоїть у возі на колінах та розглядає пропливаючі галактики, зорі, планети.
Він повертає голову і дивується на сплячого Григорія Савича.
Голос продовжує:
- ...Другиі дві - суть частий і малий світи.
- Перший мікрокосм, -
- сиреч - мирик, мирок або Людина. ...
Сплячі руки Григорія Савича притискували до серця флейту, яка випала з торбини.
Мандрівник натягнув на собі кожушину, та повернувся на другий бік, спиною до Юнака.
... Вторий мир симболичний, сиреч Біблія. / Книга – Книг /
В обительном косме - або мире, Сонце єсть оком його,
й око убо єсть Сонцем. А як Сонце єсть глава мира,
тоді не дивно, що людина названа мікрокосмос,
сиреч маленький мир.
А Біблія /Книга – Книг / - Є симболичнй мир, потім, що в ній збори небесних, земних
й пекл тварин фігури, щоб вони були монументами,
ведучими думку нашу в поняття вечния натури утаєнния в тлінній так,
як малюнок у фарбах своїх. ...
Чумацький віз, щось підхопило в далечінь і розгойдуючи почало розвертати в протилежний бік.
Космічний вітер вихопив аркуші з воза і вони полетіли у космічному просторі.
Вилетіла книга з воза, але Юнак на льоту спіймав її і пригорнув до грудей.
Селянський, чумацький "корабель", разом з аркушами, розгойдуючись у повітрі,
повільно летів до Землі.
Руки Юнака притискували Книгу до грудей.
До його рук простягнулась рука Григорія Савича,
похитала руки і по-батьківськи захитала плечі Юнака.
- ... Друже, вставай ! ...
- Засвіт!
- Незабаром Сонце зійде. ...
Табір проснувся, зашумів. ...
Юнак просинався стискуючи у своїх обіймах Книгу.
Жінки наливали в кухлі молоко, чоловіки нарізали на скибки паляниці.
Дехто поснідав і запрягав волів.
Біля вогнища спали собаки.
Усі готувались до праці. ...
Поснідали і Григорій Савич з Юнаком.
Мандрівник піднявся і підвів Юнака до центру стану, котрий став на мить імпровізованим майданчиком.
Оглянувши хлопця поглядом , з ніг до голови, - звернувся до селян:-
- ... Шановна громада, прийміть низький уклін за хліб, сіль.
Дозвольте мені узяти до Києва на вчення, Вашого улюбленця Григорія. ...
Літній селянин обняв Григорія Савича уклонився йому:
... Прийміть і Ви від нас низький уклін за піклування про сироту....
Хай Вам щастить ! ...
Юнак підійшов до Літнього селянина, поцілував могутню руку хлібороба.
Селянин Охрестив Юнака на довгий шлях. Хлопець розпрощався з селянами.
Біля "Скіфської Баби" стояли Григорій Савич з Літнім селянином, Лірник та хлопчик-поводир з собаченям.
Вони чекали Юнака.
Розпрощавшись з селянами Юнак підійшов до них.
Вони тричі розкланялись на всі боки.
Сходило Сонце.
Шлях від "Баби" був на чотири боки.
Мандрівник з Юнаком рушили до Сонця, - на Київ.
Лірник та хлопчик — поводир з цуциком йшли у східну сторону.
На честь ранкових обставин Лірник заспівав пісню:
..." Гей, гей ! А хто горя не знає?"...
... Юнак і Мандрівник через тиждень прийшли у Київ.
Зайшли на Контрактову площу.
Ярмарок був на ній.
Міська суєта.
Натовп.
Кобзар, ніби продовжував спів Лірника:
- " Гей, гей ! А хто горя не знає."
Повз Кобзаря проходили люди, і кидали у солом'яний бриль,
- хто мідний гріш, хто мальовану писанку, або скибку Паски, на що з вдячністю він похитував головою.
До Кобзаря підійшли Мандрівник та Юнак.
Кобзар зупинився грати на кобзі.
Вони привіталися.
Потиснути руки, обнялися.
У цю мить Юнак кинув в солом'яний бриль мідну монетку.
На площі тьма народу.
Кобзар - людина в літах, але великої сили і волі, мабуть він був з коліна Мамаїв, -
весь у рубцях від ран, з вибитим оком, яке нікого не лякає,
- мабуть був і є славетним і шанованим козаком на всі літа,
- бо ворожі шаблюки не зломили та не забрали його душу. ...
- ... Ярмарок ! ,...
Пане Григорію ! ...
З Великим Святом Вас ! ...
- Ярмарок ! ...
Вони тричі цілуються.
Поблизу їх пройшли ченці з чашею в руках та співом псалмів.
Юнак збуджено роздивлявся навкруги, його приваблював веселий гомін, особливо те місце звідки лунав регіт до сліз.
Мандрівник з Юнаком підішли ближче до цього місця.
… - Це Вертеп.
Він показував натовпу людей лялькову виставу на "Песнь 10",
-... "Усякому городу нрав і права"...
Юнак звернувся до Мандрівника, - Г.С.Сковороди: -
- ... Пане Григорію, тож Ваша "Пісня"...
- Тож Ваші вірші ...
Сковорода відповів: -
... Ні друже, ця "Песнь" вже не моя. ...
Вона належить Усім: -тобі, мені, тім хто її грає, - народові. ...
... То правда, що це зернятко колись посіяв я.
Мабуть у цьому мудрість нашого життя....
…Старий Мандрівник відвів Юнака від вертепу, та рушив майданом через ярмарку до брами Київської Могилянської Академії з наставляннями Юнаку :
- ...Може я більше не побачу тебе....
Юнак злякався таких слів: -
- ...Що Ви таке кажете?...
Сковорода продовжує:-
- ... Прости мене, ... І Пам'ятай!...,
- завжди у всіх твоїх пригодах, у житті, те про що ми часто говорили;
- - світ і пітьма, голова і хвіст, добро і зло, вічність і час.
- - це пошук Істини та Всесвіту людської душі....
- Дух мій визнав тебе най здібнішим прийняти істину і любити її....
Мандрівник поцілував Юнака в чоло, він розвернувся та пішов до розкритої
брами Києво - Могилянської Академії.
Йому в слід лунали слова; -
- ... Пам'ятай ! ...
Я стверджуюсь коли зерна проростають, коли їх пожинають люди.
Так роби і ти. ...
Юнак ввійшов в біле сяйво розкритої брами.
У білому світлі, силует Юнака розчинився.
Сяйво охопило все навкруги.
Голос Мандрівника лунав у просторі майдану, -
...Думки сердешні - вони незримії їх якби немає, але від їх іскри уся пожежа,
заколот і смута, від цього зерна залежить ціле життя нашого дерева,
- якщо зерно добре - добрим у старості, найпаче, насолоджуємося плодами
і як сієш, - так і жнеш....
З білого сяйва туману з’явився Юнак.
Він виникає ніби з марева, - яке тануло та відкривало краєвид: -
- ...Це був - Степ, " Кам’яна Скіфська Баба ", шлях на чотири боки. Мандрівник сидів під деревом і вглядався в марево: -
...- Хто це ? ...
Він запитав сам у себе, -
- ... Це ж, ... Григорій ! ...
Так, це ж я ! ... Я!... Я-а!, а-!, а-! ... – котилась луна у Всесвіт.
Небо розгойдуючись, стискалось за зернятко і цим звершенням розкрився Космічний простір.
Зернятко летіло у височінь зірок, і знаходило своє місце в
"Чумацькому Шляху" Всесвіту.
З глибин Космосу від однієї з зірок "Чумацького Шляху",
де зерно знайшло собі місце, летіло відлуння:
... Світ ловити мене, але не спійм -а – а – а - в....
З Космічного простору дивились очі Григорія Савича Сковороди.
Степ.
Шлях на чотири боки.
На пагорбі, де розходилися дороги, стояла “Скіфська Баба”,
поруч “Баби” при дорозі ріс дубовий гай.
Під одним із дерев примостився на відпочинок старець - мандрівник.
Він сидів, углядався, вслуховувався в далечінь степу.
З далечини лунала пісня:
“Ой, і не стелися хрещатий барвінку.”
- ... Чую пісню дитинства ...-
Мандрівник примружив очі, у щось придивлявся. ...
... Ніби марево, з'явився в степу селянський табір; - вози, волі, вівці, кози,
біля димного вогнища півень з курками розгрібав землю.
Люди, різні за станом і віком, - кожний був зайнятий своєю справою. Усі до чогось готувалися.
Під "Бабою" разом з хлопчиком-поводирем сидів сліпий Лірник, - звідти
лунала пісня; - "Ох і не стелися хрещатий барвінку".
- ... Це вже колися було. ...
... Он, той Юнак, - знаний мені....
Юнак витягує з воза соху, кладе її на землю, піднімається на весь зріст, вглядається у височінь неба.
... Там літає Орел...
Старець напружує очі, придивляється до Юнака....
...Це ж ... Григорій ...
...Так це ж...я... Я... Я...Я... Я !!! ...
Небо розгойдуючись, стискується за зернятко,... летить у космічний простір до "Чумацького Шляху", де ніби знаходить своє місце, але звідти зернятко зривається до Землі і розкривається у Весняне небо України.
... Весна.
Спів птахів.
Степовий краєвид.
У далечині Дніпро.
Плуг переорює землю, босі ноги міцно йдуть по бороні, напружені руки прав ять плугом, стогін орія, сап волів, скрегіт сохи. ...
- ... Гей !...
... Цоб! Цоб ! ...
... Гей ! Цобе! ... - луна по степу.
"Кам'яна Баба" прислухається, придивляється до всього і всі запам'ятовує.
Тиша. ...
Степова, весіння тиша. ...
- ... Гей ! ... Цоб ! ... Цабе ! ... - луна по степу.
- Співає над полем жайворонок.
- Сходить Сонце.
Воно радіє і милується тяжкою і величною працею орача та сіяча Землі.
Родючі борозни землі в сонячному сяйві та співі жайворонка.
Величезні руки сіють зерна золотої пшениці на Землю.
Золоті зерна наповнюючись, сонячних і людських рук тепла,
падають дощем на м'який, теплий ґрунт — Материнки, Землі — Годувальниці.
… На майдані, з постаменту, - Григорій Сковорода своїм поглядом супроводжував студентів, підтверджуючи, що безперервність естафети поколінь в Україні відбулася. … І посіяні ним зерна проростали.