Ви прочитали заголовок правильно? Так, перечитайте, бо мова піде не про кошенятка, не про кішечку, а саме про кишеню.
А почалося все досить просто і звичайно. Пошили пальто, а в ньому і потаємну кишеньку зробили. Коли готовий виріб відпрасований, оцінений повісили на тремпель, ожили його складові частини і між ними відбувся приблизно такий діалог.
Поділ:
- Привіт, друзі! Як вам наше нове існування?
Комір:
- Мені якось незручно на цих плечах, не дочекаюсь, коли пальто одягне людина. Що зараз казати, адже ми – ще ніщо? Яка від нас користь? Ось, коли пальто – наш світ куплять, тоді і почнеться справжнє життя, враження і відчуття. А так сумно.
- Не скажіть, - відізвалась Підкладка, - а я б не хотіла доторкуватись до якогось брудного тіла, а ще гірше - одягу.
- Про що ви сперечаєтесь? - позіхнули Рукава синхронно і так же разом здригнулися, - оце так – так, прикольно рухатися одинаково, а коли всунуться людські руки, тоді вже зась. Але ми теж не проти послужити справі.
Гудзики засміялися:
- Послужити! А ви знаєте, що людина забере всі ваші сили, всю красу, затре, обшарпає вас, замусолить, а коли станете некрасиві, просто викине в смітник, або на ганчір’я. Ех, ви! Ми вже таке бачили, бо нас відрізали від дуже гарної сукні. Ото було життя. Але й воно скінчилось, а тепер на цьому верхньому вбранні уявляємо, як нам буде холодно. А в дощ! Лежали б собі в шухлядці, так ні дістали нас люди.
- Друзі, не жалкуйте, адже немає нічого кращого в житті за саме життя з його негараздами і радощами, ми на порозі нового невідомого, так радіймо зустрічі з ним! – озвалась маленька Кишенька тоненьким голоском, але весело, хоча їй було не дуже зручно під тиском підкладки та самого пальта.
Їх розмову перервали, бо підійшла продавець із якимось дуже гарним чоловіком, зняла пальто і подала своєму супутникові – покупцеві. Той відразу ж одягнув його. Підкладка зойкнула, доторкнувшись до костюма, дорогого і цупкого. Рукава зручно огорнули руки людини, насолоджуючись силою їх м’язів, та вишуканістю ґудзиків на сорочці та піджаку господаря. Комір ледь не вчадів від аромату парфумів людини і тяжко зітнув: «Чоловіки пішли, пахтяться не менше за жінок. Це ж треба. Що за час, що за звичаї!?» Але його не почули, або не підтримали, бо всі були зайняті виключно собою. Людина оглядала себе в дзеркало, поверталась на всі боки, обсмикувала рукава, поправляла комір, навіть не підозрюючи про те, що її теж оглядають і обирають. Мешканці світу, який ми б назвали «пальто» були задоволені, і відразу ж одяг якнайкраще сів на фігуру людини.
- Оце інша справа, - помітив це покупець і погодився купити пальто.
За дуже короткий час воно вже лежало на задньому сидінні його авто, запаковане в великий пакет і перев’язане шпагатом.
Кишенька не могла отямитись, хоча її, як всіх сусідів кидало на вибоїнах поганої дороги,та думками вона була далеко. Серце, вона чула його поштовхи, поки людина приміряла пальто. Які то були відчуття! Їй хотілося ще і ще раз відчути ті звуки, ту пульсацію. «Невже я кожного дня буду поряд з ним. Яке воно гаряче, живе. Оце поталанило, так поталанило. Я навіть не сподівалась на таке щастя» - думала вона, погикуючи від стрибків.
І почалося життя. Молодий чоловік дуже полюбив своє нове пальто, ще б пак, адже воно було стильне. Він його практично не скидав. О скільки незабутніх вражень було у мешканців його світу. Кишенька перші дні тільки те й робила, що насолоджувалась ритмом його шаленого серця, але з часом так звикла, що навіть перестала помічати стукіт взагалі. Ні, іноді все ж, гупання було настільки незвичним, що проривалось до її уваги. Тоді вона зверталась до сусідів з проханням описати, що там відбувається зовні. Комір, поділ та рукава спочатку дивувались з її цікавості, а потім навіть із захопленням задовольняли її. А чому б і ні? А що ще робити в цьому житті? Просто жевріти? Краще горіти, описуючи свої спостереження і враження. Так маленька потаємна Кишенька наповнювала їх життя змістом.
- Хе, сьогодні він купив троянди в якійсь шикарній обгортці, ледь на забруднив мене водою, - скаржився правий рукав.
- Так тобі поталанило, а мене всього облив, - зітхнув поділ, - тепер ось поспішає до машини. О Господи, мене так шматує вітер.
- Мабуть, на побачення летить, - втрутився комір, - поки вдягався, таких парфумів намішав. І навіщо люди так псують свій природній запах?
- А тобі доводилось нюхати їх природний сморід? – запитала писклявим голосом підкладка.
- Ні.
- Отож бо й мовчи. Нехай краще одеколоном тхне, ніж … , давайте не будемо про погане. До кого ж це він зібрався?
- Скоро дізнаємося, - прошепотіли рукава, наче боячись, що людина їх почує, що практично було неможливо. Адже два різних світи – неживих предметів і живих істот ніколи не мали такого зв’язку.
Тим часом чоловік сів у авто і поїхав по трасі за місто. Рукава почувалися справжніми гонщиками, адже руки керували машиною, а вони ж були зверху. Комір стежив за дорогою пильніше за господаря.
- Про що він тільки дума, - бурчав він, - ледь не врізалися в зустрічний грузовик, от неуважний. Я колись затисну його горло и задавлю сам, щоб він не мучив інших.
- Облиш, він молодець, - хором проказали Рукава, бо їм дуже подобалась швидка їзда, але ж вони не бачили, як мелькають машини та дерева обабіч дороги за вікном їхнього авто.
- Куди ж він так несеться? – на вгавав Комір.
- Я знаю, - тихо пропищала Кишенька, - тут у мене є записка. Його чекають на вулиці Садовій об 11 вечора.
- О, так уже без чверті, не дивно, що він так летить,- обізвався Лівий Рукав, бо саме під ним був годинник.
- Тоді, тримаймося, любі друзі, ще й не таке буде, - знову заявив Комір.
Але машина зупинилась. Господар вийшов, тримаючи букет обома руками. Він навіть не замкнув машину. Деталі пальта були здивовані, адже він завжди спочатку брякав ключами, а вже потім кудись ішов. Поспішав цього разу.
Кишенька відчула, як серце все більше розганялось, їй стало жарко, потім вона змокла, від поту, який просочився навіть крізь сорочку та піджак.
« Нічого собі! Він хвилюється. Отже вона красива, і він її кохає. Шкода, що я не зовнішня, а потаємна» - подумала вона.
Аж ось ганок. Чоловік подзвонив у двері. Кишенька почула, як вони відчинилися. Далі тихе привітання мелодійного жіночого голосу, шелест обгортки – він подарував квіти. А далі її затисли, і вона була близько до серця. А з ним коїлось щось незвичайне. Шалений ритм раптом спіткнувся, воно завмерло, а тоді так закалатало, що Кишенька ледве не оглухла.
- Що там відбувається, чорт забирай? – вигукнула вона до інших деталей пальто.
- Тихіше, вони цілуються, - прошепотів Поділ.
- І не тільки, ще й обіймаються, - замріяно додали Рукава, - яке в неї м’яке тіло і волосся.
- Яка в неї чудова сукня, - похвалився Поділ, притуляючись до стрункого стану жінки.
Нарешті обійми скінчилися, чоловік зайшов до квартири і скинув пальто. Його повісили в приймальній, а люди перейшли в іншу кімнату.
- Так, оце і є кохання? – здивовано пропищала Підкладка.
- Мабуть. Хоча…. Як знати, ми ж не розуміємо їхньої мови, можемо тільки здогадуватись, - здригнулись Рукава.
- Ні, ми знаємо, - поважно заявили ґудзики, - господарка нашої сукні була закохана….О, ви б тільки побачили, як вона поводилась, справжня розпутниця….
- Досить вам! Кому потрібні ваші подробиці?! Хіба вас не вчили не підглядати навіть за людьми! - обурився Комір, на його поверхні ще й досі пекла червона пляма від губної помади. Це жінка забруднила його, коли намагалась поцілувати коханого в шию. Звичайно, бруд був неприємним, але Комір не міг забути той дотик, сповнений пристрасті і ще чогось неосяжного. А вони паплюжать такі почуття, бездарі і нікчеми!
- Не вам судити людей, - додав він, ставлячи останню крапку в розмові.
Деталі пальта занурились в благодатну дрімоту відпочинку і спокою, цінуючи кожну хвилинку до наступного одягання та дій свого господаря – людини.
Кожна з них мала свою думку, але чи варто було продовжувати балачки про те, чого їм ніколи не збагнути, що доступне тільки людям. Вони тільки - спостерігачі. Така вже їх доля.
03.03.08 Айрин.