…Чорнобильським підранкам та їх первісткам . …
Олександр МУХіН
КВАДРИГА ПОЛИНІ / КАДЕНЦіЯ /
УКРАЇНА
КИЇВ
2008
Автор пропонує форму твору – каденція.
Головуючий стиль цієї форми художнього твору – імпровізація.
Автор пропонує читачу свою працю, свої незначні спостереження, роздуми, які присвячені подіям і наслідкам - у зв`язку з Чорнобильською трагедією в Україні.
Він пропjнує подивитись на події Трагедії через події сучасності.
Авторська Віра, Надія, Любов - навіки пов`язані з Чорнобильськими підранками,
та їх Первістками. … Які, хвалити Бога, народжуються попри все,
та радують Нас – Українців.
Автор благає - Не відмовляйтесь від ліквідаторів Ч А Е С !...
В їх вчинках і праці наше майбуття.
У них наша Слава і Вічність.
Любіть, поціновуйте первістків, дітей першого покоління Чорнобільської трагедії, які народились у 1987 р. та подальших роках.
Сучасні первісткі - це перше покоління Чорнобильських дітей.
Поціновуйте всіх дітей цього покоління - завдяки їм можливо стверджувати:
Україна є – Україна буде! …
Тільки Любов - Людини до Людини - відтворить наш Нав-ітній Український Світ.
Любіть себе в Україні.
Ми, усі громадяни України, повинні пам`ятати Чорнобильців, злетівших у Вічність заради нас існуючих у сучасності.
Студія «ЗЕРНА»
***
У останню неділю сонячного травня столиця України святкувала День міста.
Київ у ці дні був казковим, безтурботним, необтяженим різним клопотом.
Усі мешканці, гості міста були налаштовані на веселощі та спілкування.
У ці дні вони всотували новітню традицію єдності не тільки киян, але й усього народу.
У наметового кафе, поруч з фунікулером, зібрався гурт з чотирьох молодих людей,
які розміняли своє буття-життя на третій десяток.
З малечку вони, з рідними та близькими, у останню неділю травня у День Києва збирались біля входу до фунікулеру, підіймались на Володимирську гору, потім йшли до Андріївської церкви, до фундаменту Десятинної церкви, до Липи Петра Могили та сходили Андріївським узвозом на Контрактову площу до Григорія Сковороди.
Спочатку їх водили батьки, після того, як їм виповнилось 12 років, дозволили їздити з Троєщини у центр міста самостійно.
Так з року у рік у них формувалась традиція єднання у любові до міста і до себе.
Іноді до них приєднувались сусіди, товариші по школі, але вони завжди були разом і пишались тим, що жодного року вони не обійшли це Свято і воно їх не оминуло.
Гурт молодих людей народився у Києві після трагічних Чернобильський подій, у різні місяці першого півріччя 1987р.
Друзі жили на одному масиві ТРОЄЩИНА - і у одному дворі, але познайомились, зійшлись у музічній школі, яку називали «СКРИНЬКА».
«СКРИНЬКА» - для кожного з них була вище середньої школи, бо вчителя тут з ними працювали особисто і з великою повагою.
За таке ставлення діти віддячували любов`ю і турботою до музичної школи.
Це був інший Світ - це був Світ творчості.
В «СКРИНЬЦІ» їх вчили найважливішому - слухати себе та слухати і відчувати інших. До «СКРИНЬКИ» на заняття діти летіли без сумніву, що їх не почують.
Вони були впевнені - музику та творчість охоплять як професіонали вищого гатунку.
Кожний лякався одного - аби батьки не відмовили у навчанні та творчості.
Понад усе вони любили музику у собі - це була їх Віра, Надія, Любов і Молитва за усіх.
Друзі були гідними своїх батьків та вчителів, чудовими та талановитими дітьми.
Завершення навчання у «СКРИНЬЦІ» та, достроково, у середній школі, створили молодим умови об`єднатись у гурт музикантів - професійно, віртуозно володіючих багатьма музичними інструментами.
Їх об`єднала любов до етно – джазу.
***
Керівником групи став Сергій Джура, його всі називали - Сірим.
Він був яскравим піаністом – імпровізатором, віртуозом, мав талант композитора і, головне, в ньому зріс лідер гурту.
Сергій закінчив медичне вчилище і вступив у медичний інститут. Він мріяв стати нейрохірургом, але був вимушений пійти з інституту у академічну відпустку, бо набив пику іноземному студенту, який своїми сексуальними домаганнями ганьбив його однокурсницю.
Завдяки авторитету впливового батька студентки, іноземця перевели в інший інститут, а Сергія, за його вибором, на учбовий рік влаштували фельдшером на швидку невідкладну допомогу у одному з Лівобережних масивів Києва.
На здивування Сергія - праця виявилась прибутковою, бо поважні пенсіонери, поважних багатих дітей - за матеріальну винагороду, благали його робити їм уколи на дому та ставити крапельниці.
Він був майстром своєї справи, пацієнти казали в очі, що у нього легка рука.
Він уселяв їм Віру одужання.
Сергій цим пишався.
Його матеріальний статок був набогато більший ніж у професорів – викладачів.
Тільки психологічна травма від академічної відпустки тягарем була на душі і роз'ятрювала його особистість.
Він не пам'ятав - як, де, коли, у якому місці, клубі він сів на «колеса»? - тобто припав до наркотику – ТРАМАДОЛУ.
По відношенню до нього така подія була не справедливою.
Команда оркестру була впевнена і вірила у те, що він покине цю дурню з часом.
Треба було чекати новітнього ланцюга подій та контролювати процес.
***
Рівнозначне із Сергієм місце у команді займав Семен Сенчик.
Він був більш талановитим організатором, ніж Сергій, але поступався йому у музичній обдарованості, не дивлячись на те, що професійно грав на любих музичних інструментах.
Зокрема – Семен і Сергій народились в один день на ХРЕЩЕННЯ, в одному пологовому будинку Лівоберіжжя. Головне, вони жили в одному домі - у різних під'їздах, на різних поверхах.
Силою обставин, після смерті батьків Семен поїхав в Ізраіль у Хайфу на запрошення родичів.
За від'їздом Семена, Сергій створив музичну групу - модерний етно - джазовий квартет – «КВАДРИГА».
Під стать Сергію - у квартеті другу позицію заняла Неоніла / Ніла / Барвінок, за прозванням – Флейта.
Вона була музикантом - флейтісткою від Бога.
Ніла казково працювала з кларнетом і саксофоном, але флейти вона обожнювала. Батько і мати були у захопленні від її талантів і з любов'ю називали її: наш любий ДУДАРИК.
Ніла пишалась цією навищою нагородою батьківських слів.
Любов до флейти вона запозичила у батька, який з раннього дитинства захоплювався сопілкарством та флейтою.
Ніла з трьох років грала на сопілках і ніколи не розлучалась з ними.
Це для неї були улюблені іграшки, які з часом створили її талановитим музикантом.
Вона була високою, синьоокою, повногрудою, чорнобровою брюнеткою з довгим волоссям, чуттєвими формами праСлов'Янської Богині або царицею Дніпровських Амазонок.
Переповідати її красу - це майже нічого не казати.
Сергій дивився на Нілу, як на Явище і казав:
- Флейта - це генофонд не тільки української нації, але й усієї білої раси.
Він, при кожній нагоді, це підкреслював і вимагав її берегти, а краще,
він мріяв, щоб її занесли до червоної книги.
Батько Ніли - Володимир Миколайович Барвінок був військовим лікарем, кандидатом медичних наук і технічних наук з питань радіології.
Після Чорнобильських подій, він разом з дружиною покинув місто Чорнобиль і з багатьма фахівцями, рятівниками атомної станції переїхав на постійне проживання у Київ на Троєщинський массив, один із спальних районів столиці.
За «самовіддану працю» він отримав трикімнатну квартиру на 5 - му поверсі.
Сім'я дуже пишалася такому дарунку долі.
Але понад усе він сприйняв звістку від дружини, що вона вагітна і десь у березні 1987 року у них народиться дитина і, мабуть, дівчинка.
Від такої звістки Володимир Миколайович був найщасливішою людиною на Землі.
Ніла народилась 21 лютого 1987року.
Вона була первінцем у сім'ї, яку чекали багато років.
І все можливе і не можливе батьки віддавали їй при її вихованні.
Володимир Миколайович багато і дуже ризиковано працював.
Ризик спрацював, на жаль, проти нього і всієї сім'ї.
Володимир Миколайович злетів у височинь неба, у Вічність від невиліковуємої хвороби у лікарні Германії.
26 квітня, пять років тому, його поховали з почестями на Лісному кладовищі Києва.
Його невистачало всім, а головне сім'ї - Нілі та її мамі, Надії Петрівні.
Надія Петрівна за фахом була економістом і викладачем в інституті та закладах навчання бухгалтерському обліку і аудиту.
Їі фах дозволяв сім'ї жити самодостатньо і бути матеріально забезпеченими.
Відсутність Володимира Миколаєвича пригнічувала їх.
Вони вчували себе пограбованими на просте людське щастя.
Ніла працювала на дому.
Вона була гарним дизайнером і працювала під індивідуальні замовлення модельєрів.
Її фінансова незалежність відшкодовувалась у «попсі».
Грошей не бракувало.
Флейта для «попси» писала халтуру - пісні, музику, оранжировку і слова. Вона дивувалась, чим невибагливіші тексти і ритми співали:
«Мусі – Пусі», «Сісі – Пісі», «Слюні – Рюні», «Соплі – Воплі», - тим більше і щедріще надходили гонорари від крутеликів та їх безголосих дидлонів.
Третю позицію у «КВАДРИЗІ» займала Юна Гайова.
Її називали голосом і совістю квартету.
Вона грала на всіх струнних інструментах.
Скрипка, альт, віолончель, були нею всотані до 14 років, але вона, у зв'язку з формуванням своєї могутньої будови і особистості, яка буде завжди під сто кіло і не більше, чомусь закохалась у контра – бас і віддавала цьому інструменту усі переваги, особливо в останні два роки гри у квартеті.
Юну у квартеті чомусь прозвали - Гайкою.
Самим цінним був її голос.
Голос Юни дозрівав до чотирьох актав і вона не поспішала його заявити.
З цього питання Ніла запевняла «КВАДРИГУ»:
- Через рік або два за Юною почнуть бігати консерваторії, оперні студії, театри Європи. Вона набере критичну вагу, вийде заміж за імпресаріо, народить не менше трьох дітей та стане новою Всесвітньою Дивою.
А зараз Юна мала статки „на хліб і до хлібу” на записах фонограм «попси» для фанерних пупсиків від крутеликів, де вони співали її голосом на усіх базарах, радіостанціях - дурні, дешеві співи на два притопи та три прихлопи.
Серед цієї пісенної белькотні знаходились і пісні Флейти, бо вона втягнула Юну у, так званий, бізнес сьогодення.
Єдиною втіхою для Юни була «КВАДРИГА» та репетиції у колі друзів, однодумців.
Вона виховувала у собі Людину, яка із свого нутра усвідомлювала, що все її майбуття знаходиться в її подальшому - і ніхто їй не завадить бути такою, як вона є,
- але при одній умові, коли у неї будуть найближчі друзі «КВАДРИГИ».
Батько і мама Юни, як Чорнобильці - ліквідатори аварії, за станом здоров'я вийшли на пенсію.
Грошей було обмаль і тільки завдяки Юні, її праці на ринку попси, вдавалась можливість жити, а не зводити кінці з кінцями.
Юна з малку стала опорою сім'ї.
Четвертою особистістю «КВАДРИГИ» був Дмитро Полищук, його прозвище було - Дімон.
Діма – єдиний з групи, хто народився у селі Чорнобильської зони 11 квітня 1987р. у хаті дідуся і бабуні. До них у гості приїхала вагітная ним мама з метою умовити їх переїхати жити у Київ - до неї на Троєщину.
Так сталося, що там вона і народила Діму.
Батько, Ярослав Степанович Поліщук займався будівництвом САРКОФАГУ і став одним із перших до лав захистників ЧАЕС, які через три роки після подій почали злітати у Вічність.
Дмитро вчився у Київському Політехнічному Інституті, був гарним комп'ютерщиком та програмістом, але понад усе захоплювався грою на ударних інструментах.
Його мати була гарним фізиком і він весь вдався у неї.
За злетом батька у Вічність, через 2 роки Діма і мама втратили дідуся і бабуню.
Мати, як фахівець з ядерної фізики, влаштувалась у дослідницький інститут і там захистила дисертацію.
Всю себе вона віддавала Дмитру та науці.
Дмитро вчився у К П І, він став завзятим спеціалістом у комп'ютерах та програмах і, завдяки цьому, за добрі гроші отримував замовлення. Він працював на європейські, американські фірми.
Завдяки комп'ютерного хисту він був відмінником у навчанні і мав найкрутішу електронну техніку. Він вдачею був у маму – фізика.
Коли він бив по клавіатурі комп'ютерної дошки, то у нього майже завжди з-під пучек пальців видобувались мелодійні ритми.
За ритмами дошки мама знала, який сьогодні настрій у сина і над чим він працює у КВАРТЕТІ.
Дімон з перших днів занять у «СКРИНЬЦІ» охоплював ударні інструменти і на все життя, можливо завдяки батьковій колекції джазових записів, полюбив джаз, імпровізацію, та створену Сергієм «КВАДРИГУ».
Він казав Сергію:
- Ми фахівці у музиці, але музика для нас, окрім Юни, не повинна стати професією.
У кожного з них є багато інших справ. Якщо «КВАДРИГА» - не дай Біг - розпадеться, він ніде, ні за яких обставин не буде грати.
Він стане програмістом, або конструктором - у найгіршому варіанті стане диск–жокеєм.
- Треба грати не за гроші та славу, а у з-адо-волення своїх творчих, професійних амбіцій.
***
О 17.00 «КВАДРИГА» збиралась на Поштовій площі в кафе, поруч з Київським фунікулером.
Четвірка яскравих, молодих музикантів були істинними пост-Чорнобильськими дітьми у першому поколінні. Всі вони були зачаті після Чорнобильської трагедії і народились у першому півріччі 1987 року.
Сергій палив цигарку.
Поглядав на годинник.
Ніла чогось хвилювалась і була трохи збуджена, дивилась на дончик чашки кави, ніби там сподівалась знайти таємничу відповідь на якісь сакральні питання.
Юна пила молочний коктель і відчувала, щось вибухне і зразу може піти не так.
Тільки Дмитро був як скеля і пив свій улюблений тонік з льодом.
Він відчував ще на останній репетиції, що Сергій бажав зробити квартету сюрприз і сказати в останню мить, де вони будуть грати.
Мабуть через хвилювання, «мандраж» у нього щось не виходило.
Швидше за все він проігнорував Нілу.
- Ну що Коні о 19.00. у нас в «ОБСЕР – ВАТОРІЇ» вихід на сцену.- промовив Сергій.
«ОБСЕР – ВАТОРІЄЙ» вони обзивали престижний, елітарний клуб Києва. У таких ситуаціях вони між собою спілкувались на слензі, але ніколи, ні за яких обставин не застосовували матірних чи бандитських слів. Ці слова їх принижували перед ближніми, знайомими та друзями.
До столу квартету підійшла почервоніла Марія - подруга, найвідданіша любов Сергія і незамінний помічник «КВАДРИГИ».
Квартет, поза очі, у своєму колі величав її Манічка – Трамадол.
Вона на них не ображалась, бо це були стосунки люблячих, не завжди тактовних молодих людей.
Тільки вона, з біллю у серці, приносила Сергію трамадол і тільки їй він довіряв свою долю, свої рани, враховуючи і свою «манічку», тобто – трамадол.
Марійка мала гарний смак і завжди на собі носила якусь національну українську жіночу прикрасу і це завжди їй пасувало.
Сьогодні вона вдягнула шовкову сорочку вишиванку з широченним Ор-наментом поперек спини, на випуск фірмової джинси.
Взуття було - напів-чобітки з джинси, але з дуже складним витинанковим Ор-наментом.
При її середньому зрості, навеликих підборів, її стать виявляла потаємну привабливість; разом з яскравим блиском у її очах, з рисами западенського коріння, всі струнки казали про неї - у цієї молодої жінки добре, не доступне чужому серце і самовіддана душа для близьких і друзів.
М'які риси обличчя, легенька горбинка на носі, зелені очі мавки - вказували на її волю і можливість гори підкорити заради добра.
- Все! …
Зібрався повний комплект. … - промовив Сергій.
- …Як, Марія віддихається.
Зїсть своє морозиво.
Рухаємось фунікулером на гору!
Марія, ти не звертай на наші розмови уваги.
- Ти дуже гарно, як завжди виглядаєш. – Ніла звернулась до Марії.
- Дякую! - відповіла Марія і цьомнула Нілу у щоку.
- Серж, я бажаю одного, щоб ти розУмів не тільки себе, але й мене і всіх нас.
На мою думку - ти невдало тягнеш нас у клуб, на поталу до них.
У цій цинічній «ОБСЕР - ВАТОРІЇ» нема Тризуба не тільки в серці, але й в голові.
Може, я не права, але це принижує нас.
Не ми повинні йти до них, а вони тягнутись і повзти до творчості.
За ними - ніщо і нічого не стоїть! … і не буде стояти.
Вони при всіх своїх грабунках-грабуваннях - ніхто.
Чому ми туди ліземо? …
Чому ми прьомся на їх гламурні манівці?...
Революція не відбулась.
Вона не пома - ранчова. - а провіційна революція, дійсно, відбулась.
Народ створив і відстояв
ГАРБУЗОВУ, ДЕРЖАВНУ, УКРАЇНСЬКУ РЕВОЛЮЦІЮ! …
Але не Гарбуз,
а ТРИЗУБ - могутнішає.
Жаль, що це не відбулось. …
Я з тобою згідна! Треба їх, підгарбузиків, не лякатись.
Буду грати не їм, а нам!
Я вас люблю, як тільки можливо любити. - відповіла Сергію Ніла.
Сергій спочатку ці слова сприйняв за образу, але це було не так.
- «КВАДРИГА», ми ж Коні?... КОНІ!...
Ви що? …Злякались? …
…Тиснете на тормоз?! …
Тоді я буду грати один на один з роялем. - занервував Сергій.
- Я нас знарядив на тусовку.
Щоб ми заявили Києву, музикантам свої досягнення.
Нас запросив Козельський.
Він обіцяв зелененьких по 500 на кожного. …
Він обіцяв запис на диск.
Так!
Ми йдемо на розігрів. …
Друзі, але ж ми граємо тільки свій джаз. …
Діалог Ніли і Сергія набирав апогею.
- Серж, чому ти впав під Козельського? …
Чому ми виступаємо перед ними, як лабухи жеківського майданчику?
- Флейта, не копай під мене.
Я цього не заслуговую.
Я думав і думаю тільки про нас!
Ми джаз!...
Я бажаю кращого.
Так!
Нас будуть слухати поважні лохи!
Вони, а не ми їх - називають себе елітою.
Ми, рано чи пізно, повинні у свій спосіб дати їм відповідь -
хто є хто у нашому домі.
Чому на мене такі звинувачення? …
До розмови долучився Дмитро:
- Сергій, я за виконання домовленості.
Я за!!!
Від мене почуй тільки одне - не об'їдайся колесами!
Годі!!! …
Від них у нас усі суперечки.
Тобі пора з цією дурнею зав`язувати.
Знай одне, коли я учую надмір - у ту ж мить встану та піду з концерту,
раз і на завжди.
- Дімон, це ти викинь галі-матню із своєї голови.
Наш концерт для мене може стати дибою.
У мене нема бажань на неї лізти.
- Сергію, з поняттям диба не жартуй - це тобі не унітаз! - зауважила Юна.
Марія з'їла морозиво:
- Досить вам «мандру-жувати».
Гайда до фунікулеру!...
Час підійматися на гору! …
Сергій усіх запросив на вихід з кафе. Та побіг розахуватись з барменом.
Усе людяне та нелюдське було відоме Чорнобильським підранкам і, головне, не було незбагненним.
Квадрига не сприймала кривди від, так званої, політичної еліти усіх рівнів.
Як у творчих людей, у них було розвинуто чуття на несправедливість, холуйство, зраду.
Еліта держави зраджувала все і всіх.
Вона схопила для себе шокуючі визначення гламурного життя, а перебування - для маргінесу, тобто за їх визначенням – народу, держави.
Це була не еліта, а нелюдь, яка народного Гарбузового Президента зробила помаранчовим і відняла у народу – маргінесу, завдяки невихованому оточенню, убрала народного лідера до свого гламуру.
Його діти, разом з родичами, не вилазили з ОБСЕР – ВАТОРІЙ і ганьбили його призвання.
Вони удавали з нього МЕСІЮ, а він робив вигляд, що цього не бачить.
Це його оточення з шаленими грошима будували вежі і межі, грати і примуси,
щоб, не шкодуючи живота свого, він працював на них.
Вони його запевняли, якщо він ослухається них, то буде національна трагедія - бо тільки вони знають, як зберегти його від опонентів, від маргінесу – назва якому народ України.
Це вони били нижче поясу один одного у ЗМІ - найбруднішими словами, не соромлячись своїх дітей і батьків.
Їм ніщо не заважало обмінюватись у койках дружинами за новомодною згодою.
Їх мораль була утаємничена.
Це була таємниця з усіх державних таємниць.
Майже кожний вечір вони збирались у клубах подібних «ОБСЕР – ВАТОРІЇ», за спільними столами, незалежно від того, до якої політичної партії чи сили вони прикочувалися.
Тільки тут розкривали відверто свою суть, вони обнімались, цілувались та продавали себе на торжищах марнославства.
Вони хвалили гривню і молились долару. Шанували зеленого змія,
який окрилював їх розум у боротьби з трагізмом планетарного вирію.
Тобто народженню покоління нових людей. Які донесли Великого Гарбуза владі - створили Гарбузову Народну Революцію в Україні, в Києві у зимку 2004 року.
Народ України дав гарбуза Владі і це стало питанням з питань у можновладців…
До влади прийшли псевдо – гарбузники, які забажали захопити усе: зразу й в одинь день.
В І П-гламурная еліта виЯвилась ; ВІЧ-політичне ніщо,
- бо вони визначили свій народ у статус маргінеса.
Епоха Швондеров зникала на очах народу.
Під - Гарбузові діячи насувались, як могли. …
…З’являлась невідома сила, яка почала повставати на крило.
Це були Підранки Полині.
Вони творили інакше та інше - і не бажали себе бачити приниженими та згвалтованими.
Може їх підсвітила радіація.
Вони вставали з колін першими… - …і впевненими, що майбуття за ними.
Ці покоління не відчували себе підранками, вони знали, що вони перше покоління Чорнобільської трагедії і майбутнє буде виключно за ними,
бо вони були першим поколінням - діти ІНДИГО!...
У середині жовтня Сергій проводжав свого найліпшого друга, брата за духом, -
Семена Сенчика на постійне проживання в Ізраїль.
Сергій був приголомшений втратою друга.
Він шукав слова:
- Семене,
- жид та єврей – це різні поняття та інші уЯви буття.
У твоїй і моїй Україні безліч українців – жидів, але обмаль українців – євреїв.
Українців – євреїв можливо на пальцах порахувати і не має чого тобі робити у Ізраїлі.
Ти там не приживешся.
Для тебе і мене немає історичної чи не історичної Батьківщини.
Це балачки політиканів.
Батьківщина як мати - вона одна і її не обирають.
Не має обраних чи не обраних народів.
Я ніколи не думав, що ти дурень.
Сенчику? Семене? - ти повернешся, але зустрічати тебе не приїду.
У твоїх мізках жужелиця.
Ти Чорнобильський пацан - від радіації там не сховаєшся.
Її у Ізраїлі більше, бо там вона Соняшна. …
Гаразд! Лети у свою віртуальну – жидляндію, але не здавай свій Київ і Україну.
Інакше запишусь до маджахедів та піду на тебе з «КАЛАШЕМ».
Друзі обнялись і розлучились.
Сергій був не останнім байкером у столиці, хоча і не любив хизуватися своїм мотоциклом.
Він сів на свого хромованого бика та піддав газу до Троєщини.
***
…Квадрига піднімалась фунікулером мовчки.
Кожний думав про своє.
Вони були здивовані, що майже на рівному місці, в перший раз трохи не рассварились. Мабуть це було чуття відповідальності, - вони думали тільки б не сплюдрувати виступ.
Квартет разом з Марією / Марічкою / вийшов на майданчик.
Сергій, ні з того ні з сього гучно промовив:
- Друзі, чує моє нутро, що Семен повертається до хати.
Дмитро збуджено відреагував:
- Сірий, невже ти мене не чув? …
Невже поперек графіка наковтався колес?...
Семен нас забув на завжди!...
Швидше за все, він зараз втюхує арабам бізнес - ідею створення анти - ізраїльської зброї. …
- Або супер – пупер трамплін подолання стін на кордонах. - впарила Юна.
- Я не бажаю з вами сперечатись. - відповів Сергій.
- Вам усім треба затямити, раз і на завжди, я Семена відчуваю краще всіх.
Не треба нам сперечатись. Я не знаю чому, але відчуваю, що якщо не сьогоді,
то завтра - він буде у Києві і перед нашими очима.- наполягав Сергій.
- Сергій, ще не вечір.
Ми швидко впевнемось - хто правий.
Ти чи твій трамадол?...
- Дімон? …
За що ти так розмовляєш зі мною?
Від тебе я такого не чекав.
Для мене ти став К П І – шним болтом, на який ніхто і ніколи не підбере гайку.
Ти більше ніколи мене не чипляй! …
Краще заграйся сеансами сексотерапії з дівками в Інтернеті. …
- Сергій? …
Ти що здурів? …
До чого тут ми? …- защебетали дівчата.
- Ви тут не дочого! … Я це у запалі констатував.
- Серж, настав час охолонути. …- зауважила Флейта.
- Ніла, нема питань.
Я маю змогу відмовитись і ми розійдемось, як у морі кораблі.
У суперечку пристала Марія:
- Що сьогодні з вами? …
Я ніколи вас такими не чула і не бачила.
Ви що здуріли? …
Ви так важко працювали, а зараз усе під хвіст?
Ви ж не дебілоіди? …
- Флейта, Дімон, Юна - я кілько днів не їв колес, а вам трамадал став поперек мого горла. - з відчаєм відповів Сергій.
Флейта перейшла на інший тон сперечань.
- Серж, я не бажаю, щоб ти став дебілом і ми разом з тобою.
Ми на тебе премо від поваги і любові до тебе.
Ти бажав кращого.
Я думаю, що ти помилився. …
Ми підстава у 500 баксів на фейс.
Я від цього не у захваті, як і уся КВАДРИГА.
Ти затягнув нас у ОБСЕР – ВАТОРІЮ, але ти знаєш, що вона нам ні до чого.
У нас є свої ідеали.
Нас знають у Європі.
Наші друзі там - нас не зрозуміють.
Пики присутніх у ОБСЕР - ВАТОРІЇ нам усім набридли у ящиках ТВ.
- Я найщасливіша, що ти не прешся від колес. Не ображайся на Дімона.
Він сказав, що сказав би кожний з нас.
На мою думку, треба згортати тусовки.
Нам пішов третій десяток, а ти помилково підставляєш нас, найближчих друзів,
твоїх духовних братів і сестер на рейки розігріву нікчемної шелупоні.
…Сергію, ми - цінні малюнки з виставки, а можемо стати етікетками з реклами презервативів.
Це не наш і не твій шлях, це не шлях нашої долі.
Скільки зелених від нас впало у кишені хапуги Козлинського? …
Це ти, а не ми – повинен поставити його на гальма.
Він хапуга і гребе на свій карман.
Треба тобі, а не нам відрубити кінці.
Ти лідер - а не ми.
За це ми тебе любимо!!!...
- Флейта, куди тебе понесло?
Тебе мабуть Гедзь прикусив.
Годі сперечатись!
Давайте думати і готуватись до виступу.
Бо з такими розмовами, нас закидають салатом олів’є.- вліз до слів Ніли Дмитро.
- Дімон, замовкни!
Ты супер-пупер пацан.
Ти супер – пупер, шоколадний хлопчик.
Дай мені і всім нам відповідь, чого ти бігав Київськими пагорбами з інструментом на тулубі, та консультував барабанників Гарбузових Подій – тоді у Помар-Анчовому грудні 2004році.
Ти розумна людина.
Тобі не потрібні Гарбузові та інші нагороди.
Після усіх подій, ми тебе більше місяця витягували з твоєї хвороби.
Вибач мене.
Чому ти, не питаючи нас, став в одночасся таким недолугим телепнем, майже заслуженним Гарбузником зимової революції.
Ще б трохи - ти втратив би не тільки нирку, але й життя.
Про Чернобильців там ніхто нічого не думав і не промовляв.
Ти, не свідомо, працював не за, а проти Чернобильців.
Тебе і нас пошивали у дурнів.
Нас і тебе творили гвинтами та шайбами, заливали у Гарбузовий кисіль.
Зрозумій, нас тримають за фарш.
Гарбузники із тебе, мене і нас, Чорнобильців, творять фаршмак.
У всіх них, у всіх подіях, я не бачу змісту, я бачу тільки зраду нас і нашого народу.
Дійсно!
Я згодна з гаслом - Ми не бидло - Ми не козли! …
Вони не МИ! … Ми не вони! …
Ми не маємо ніякої моралі, змісту, якщо зраджуємо себе і своїх батьків.
Сергій критично ставився до розмов, коли балакали про зміст:
- Нілуньо, досить розмов про зміст!
Я цими питаннями не бажаю займатись!...
Він запам ятав пяничку двірника біля школи. …
…Старша на сім років, його сестра Наталка проводжала його до школи у перший клас - перший раз.
Він був насичений супротивом проти усього.
Вона прохала його взяти букет квітів і вручити класному керівнику.
Він, як людина з характером, юний характерник, відповідав сестрі:
- Я не бачу у цьому змісту.
Почувши його слова, п’яничка двірник, упершись спозаранку у землю ногами, ніби у палубу корабля, сказав:
- Синок, зміст у тому, що не варто шукати зміст, тобі треба вчитись жити по – людські, по чоло – вічому. …
З цієї миті ця формула – Чоло-Віче - впала Сергію не тільки до серця, але й до душі і не бажала покидати.
- Годі!!!...
Киньте усі балаканини!...
Так, я вас затягнув у цей виступ.
Я не буду виправдовуватись.
Помилок вистачає у всіх.
Давайте створимо фестиваль!
Фестиваль для себе, а не для них.
Ми «КВАДРИГА З ПОЛИНІ», а не якась балалайка.
Ми вже визнані музиканти джазу.
Ми повинні зібратись!
Ми повинні сказати, хто ми є!...
Адже «КВАДРИГА» - це Коні Слави і ми варті їх! …
Квартет замислився над словами Сергія і мовчки пер до «ОБСЕР – ВАТОРІЇ».
Марія йшла поруч з Нілою і тихенько спитала у неї:
- Нілуню, як себе почуваєш? …
- Марічка, я не розумію свого стану.
Я тобі казала про відчуття слабкості.
Як ти веліла, я пішла до лікаря.
Вона чудова людина. Перевірила мене з усіх напрямів і боків.
Призначила зробити всебічні аналізи.
Навиписувала безліч ліків. Я їх приймаю.
Їм овочи, створила за її рецептом дієту і відчуваю, що справи йдуть на найкпаще.
Сьогодні наковталась безліч приписаних пігулок.
Через три дні готуюсь до зустрічи з нею.
Усі аналізи ніби нормальні, але усіх турбує щось у аналізах крові.
Сподіваюсь у середу почути діагноз.
Сьогодні я у нормі та у формі.
Марія, я дуже хвилююсь, що можу впасти на сцені, не кидай мене.
Якщо я ослабну підтримай.
У тебе щось є? …
- Ніла, ти не хвилюйся.
Я з тобою. У мене завжи є мій шприц – універсал.
Я тебе завжди підтримаю. - запевнила Марічка.
***
У входу до клубу, вичикуючи «КВАДРИГУ», переминався з ноги на ногу
Козельський.
Квартет привітав менеджера.
- Аркадій, не хвилюйся, ми прийшли.
Усе буде Супер!...
Вони потиснули йому руку.
- «КВАДРИГА» ми через пів години стартуємо!
Усе на замовлення Сергія готове!
Справа за вами!
Ваш вихід не більше 50 хвилин.
Зібрались круті люди з забаганками.
Грайте без викрутас.
Не підведіть себе й мене.
Козел вдарив Сергія по спині:
- Бажаю НАМ вдачи і слави! …
Разом з квартетом вони увійшов до зали.
З ценру зали, від накритого столу, з солідним французським кофром у руках, на зустріч «КВАДРИЗІ» йшов, під 90 елегантних кіло, вище середнього зросту, курчавий, горбоносий, сіроокий Семен Сенчик.
Квартет, від таких обставин та несподіванності, вибухнув суміщу гучних вигуків.
Вони обнімали, цілували Семена і один одного - ніби не бачились Вічність.
Дивно, адже від розставання пройшло не більше трьох років.
Діма, через плече, зауважив Сергію:
- Або ти аферюга, або я нікчемний К П І- шний болт.
- Дімон, завтра разберемось!
Думай про наш виступ. - відповів Сергій та потужно стиснув свого друга та духовного брата Семена.
- Сергію, відчепись від мене.
Дай мені поцілувати нашу Красуню! …
Семен розцілував Нілу.
- Наша Флейта, цей фірмовий французський інструмент – саксофон - вручаю тобі не тільки від себе, але й від усієї нашої зграї.
Він вручив їй кофр з саксофоном - мрією кожного саксофоніста, бо цей інструмент був найвищого, ексклюзивного класу та якості.
Ніла була у захваті відчування любові до Семена і очікування його приїзду у Київ.
Вона поклала кофр на стіл.
Розчинила його.
Це найулюбленіший сакс з усіх саксофонів - сакс альт з усіма «прибамбасами».
Флейта швидко прилаштувала сакс на собі, настроїла під себе тростину,
вставила мундштук в інструмент та видала першу руладу.
Звук був бентежний - подібний звуку сакса Джері Малігена.
Флейта відчувала себе зніяковілою та найщасливішою.
- Друзі, я пішла разом з дівчатами.
Семене, дай я тебе розцілую.
Ми повернемось. …
Сенчику, сьогодні я буду грати тільки для тебе.
Дівчати пішли до акторських кімнат.
Семен підвів Сергія і Дімона до свого столу.
- Брати, цей стіл наш до ранку.
Я буду вас чекати після фієсти.
Не хвилюйтесь.
За все проплатив Я.
Це мої люди будуть писати вас на п’ять цифрових відеоапаратів, десять мікрофонів, на безліч комп’ютерних доріжок і тільки під ваші авторськи права.
Козел у нашій справі не керує.
З цього часу не берить його собі до голови.
Він працює на нас. …
Я за все плачу…
- …З сьогодішнього вечора впиратись рогами бізнесу буду я та мої хлопці.
Зради не буде ніколи, вас ніхто не образить.
Досить займатись чужими забаганками.
Мені не до вподоби, коли усе кипить - та все сире!
Прошу усіх дурнів зрозуміти, Київ - це і моя Батьківщина.
Козел у нашій справі ніхто.
« КВАДРИГА » - грала і довічно буде грати тільки фольк – джаз.
Брати та сестри йдіть вперед на сцену.
Грайте для себе і мене і не беріть цей зал до уваги.
У вас все буде – фест.
Вперед!
Я ВАША НА ВІКИ! …
Друзі не хвилюйтесь - йдіть на сцену.
Сергій і Дімон пішли до акторських кімнат готуватись до виходу на сцену.
Коли Семен Сенчик прилетів до Ізраїлю у Хайфу, то він ні на що не сподівався - довіряв собі і не знайомій рідні.
Його доля була виключенням з правил.
Так буває з людьми тільки у різдвяних казках.
У нього в роду було стільки достойників, які про нього і його сім’ю все знали, а він про них нічого. У перші тижні він зрозумів - мабуть тому, що вони дуже поінформовані, - всюди чути, що у Ізраїля найкраща розвідка у Світі.
Один з старійшин роду при першій зустрічі повідомив Семена, що буде його опікуном. Головне він повинен памятати: в Ізраїл: кожний перший єврей - музикант.
Тому, якщо не відчуваєш себе генієм, то повинен забути про цю професію.
Після цього опікун розповів Байку:
- На Хрещення до Іордану, до Святих місць приїхав один з політичних лідерів України. Він голим, з золотим, у діамантах, хрестом на шії, кілько раз упірнув у воду і почав казати несінітниці о єдності християнської релігіі з ідеями комунізму.
Один з присутніх супровідників на цю белькотню зауважив:
- Шановний, Ви зробіть або виберіть щось одне - чи то знімить хреста з шиї, або одягніть труси, - щоб ми чогось одного не бачили... А, можливо, радувались - Вашій обрізаній плоті...
За роки начання і праці під наглядом рідні він закінчив декілька бізнес – шкіл, вивчив івріт, англійську, німецьку мови, на розмовному рівні розумів арабську.
Він починав працювати з вантажника і дійшов до менеджера високого рівня.
Все, що він робив, - для нього стало цікавою грою, але від цього він не отримував задоволення, бо воно для нього було чуже та не те.
Він народився у Києві - тільки це місто було його Батьківщиною.
Сергій, Ніла, Юна, Дімон, Марія весь час тягнули до себе у спогодах,
тому що таких - як вони - тут не було і не повинно бути.
Якось Сьома на зустрічі з наставником розповідав про свої справи на івріті та німецькій мовах. Наставник був задоволений Семеном, його знанням справ і мов.
Наприкінці опекун спитав у Семена;
- Синку, ти помятаєш мою останню байку?...
- Так! …- відповів Сьома.
- Що би ти обрав? – спитав мудрець.
- Я би купався з хрестом на шії, не одягаючи труси - тому що моя плоть не обрізана, а викидати хрест з діамантами - дурість. – відповів Сьома.
- Іншої відповіді я від тебе не чекав.
Я! … тобі відкрию ланку подій та пропозицій.
Ти повинен все зважити і дати мені чітку відповідь… десь через тиждень, як своєму опікуну. Я повинен знати усе головне у твоєму житті, роботі - як у біді, так і в радощах.
Ти зі мною згоден? … - спитав мудрець.
- Я іншого шляху не бачу - … мені нема з чого вибирати.- відповів Семен.
З довгої розмови Семен дізнався, що у нього - у кілька мільйонів доларів - є спадщина, під нього створена україно – ізраїльська фірма у Києві.
Гроші на його ім’я на різних рахунках знаходяться у банках Швейцарії.
Його співробітники чекають з нетерпінням у Київі, у його офісі.
На перший випадок йому купили на Лівобере6жному масиві трикімнатну квартиру.
За таких обставин він, разом з юристами, повинен оформляти документи, знайомитись із справами та їхати у Київ.
Від нього бажали одного, щоб він працював з родовим фондом, регулярно надсилав відсотки від прибутку на рахунки Європейських банків.
Він повинен берегти свою фірму і по можливості створювати нові.
Через кілька тижнів спілкувань зі старійшинами та опікуном Семен став новоспеченим мільйонером з рахунками у банках Європи.
Зараз сидить у престижному клубі Києва і готується до Святкування свого приїзду, та концерту найдорожчих друзів – «КВАДРИГИ».
- Таке можливо побачити тільки у голівудських фільмах.- думав Сьомка Сенчик...
…Після тяжких подій і втрат на їх вулицю надходило Свято.
Семен втратив батька й мати, Ніла та Діма тільки батька.
Батько Сергія від жаху чорнобильської трагедії втік з Києва до Москви ще у травні 1986 року - під дах Горбачьова.
Він залишив все на призволяще: вагітну дружину, доньку, квартиру на Троєщині, - зараз засідає у Думі та повчає моралі з екранів телевізора.
Від батькової зради Сергій іноді комплексував.
Але зараз він, Семен Сенчик, у Києві разом з друзями і зможе з ними багато чого зробити.
Головне щоб не зажратися, або не вдавитися.
Семен бажав бути гідним своїх друзів та дітей - первінців Чернобильської трагедії - бо він був один із них і цим пишався.
На годиннику 19. 00.
На сцену клуба, з мікрофоном – навушником на собі, перед занавісом, у якості конферанс’є вийшов Козлинський.
Козел розпочав;
- Шановні пані і панове,
дозвольте Вам представити лауреата Англійського, Німецького, Французського
джаз – фестивалів та конкурсів
- мо – де – е – ер – р – н … джаз … квартет … «КВАДРИГА»
під керівництвом Сергія Джури - рояль.
Піднявся занавес і на сцену вийшов Сергій.
За фоновою напівпрозорою завісою, за барабанними інструментами
знаходився Дімон.
Який своєю партією заявляв кожного музиканта.
Сергій, переодягнувся у білий фірмовий костюм.
При його зрості у 190 см костюм його робив більш повнішим, ширшим та применшував довжину рук і пальців.
Чорне лаковане взуття 46 розміру було заказним і надавало класичної стильності джазмена.
Коротка зачіска, обличчя Аполона з сіро – голубими очами, ямкою на підборідді вказували на те, що в Україні не тільки є красиві жінки, є й під стать їм красиві чоловіки.
Він вийшов на середину сцени, вклонився до публіки, потиснув руку конферанс’є, та сів за білий рояль.
Сергій з піано взяв акорд та розпочав, разом з грою Діми, - віртуозне соло
до виходу Ніли.
- … На сцену запрошується Неоніла … Барвінок - флейти, кларнет, саксофон. …
Ніла у обтягнуючих, лосіних брюках, біло – золотій блузі поверх брюк, на високих підборах, з саксофоном на шії зробила уклін.
Вона розвернулась і підішла до високого крісла – стойки та миттю підхопила партію саксофона. …
… Ніла грала тихо, не викладаючись, вдивлялась у зал, прислухалась до акустики залу і шукала очі Семена.
За мить, Ніла своєю красою, сексуальністю, грою захопила увесь зал, особливо чоловіків, яких вона просто намагнічувала якоюсь магічною силою.
Акустика була однією з найкращих.
Зал був майже весь заповнений. Вона звернула увагу, що в залі було багато відомих облич, але вона з ними не була знайома.
Вона готувалась грати тільки Сенчику.
Флейта умовила Сергія змінити репертуар перших номерів та поміняти партії кларнета на саксофон. В неї були сумніви, що при завершенні концерту у неї вистачить сил гарно зіграти на саксофоні, тим паче, що він ще не роздутий до повної кондиції.
Сергій погодився.
Ніла грала Семену - у нього від її гри – мурахи бігали по тілу.
Конферанс’є запросив на сцену Юну.
- Юна Гайова - соло- голос та смичкові інструменти. …
Юна вийшла на сцену з альтом у руках.
Вона була вдягнена у довге світло – лілове плаття, з низьким декольте, та взутті на дуже низеньких підборах. Її вбрання ніби виставляло яскраву особистість і ховало її незначні фізичничні недоліки.
Це давало їй відчуття королеви сцени.
Вона поважно і жваво ввійшла у свою партію та непомітно від альта перейшла на
контрабас, який стояв у стойці поруч з роялем.
Діма сидів за фоновим завісом у центрі сцени. Він готувався передати партію гри Юні і, після цього, вийти на запрошення до сцени на публіку та до свого місця.
Юна підхопила свою партію.
Конферанс’є запросив на сцену Дімона:
- … Дмітрий Поліщук - ударні інструменти, вібрафон.
… Дімон вийшов з-за другої завіси і підійшов на поклон до залу.
Він був у білій джинсі, з сорочкою на випуск. Головне - біле джинсове взуття.
Рукави сорочки були у три чверті та вишиванка біло – золотистими нитками по білому тканинному шовку.
Все вказувало про те, що у квартета був потужний дизайнер та стиліст.
Біла скирда волосся на голові у всі боки, сині очи, середній зріст та фізична міць
- запевняли кожного: такий хлопець ніби то і не красень, але його образ міг би бути і у рекламі.
… Бо він здатний тримати квартет у форматі.
Дмитро поклонився залу, потис руку конферанс’є, підійшов до ударних, з чохлів витягнув інструменти, підійшов до вібрафону та розпочав свою партію соло.
… Після закінчення соло, Дімон передав партію гри Сергію та сів за ударні інструменти.
Квартет ще не зіграв своєї заявки, а зал плескав у долоні від усього серця.
Друзі зрозуміли - сьогодні їх день.
Вони свою вдачу не упустять.
Сергій і Ніла між собою створили прозорий і тихенький діалог.
Вони бажали підняти публіку, але головне вони готувались виставити публіці
соло – голос Юни.
Сергій увійшов у раж і партію саксафона загнав у незручний для Ніли вихід.
Він цього не бажав.
Флейта його розуміла і у кінці кінців вийшла з положення та розпочала супроводжувати соло – голос Юни.
Ніла була пророчицею:
- у Юни був голос - Діви.
Юна закінчила партію голоса взяла у руки смичок і «КВАДРИГА» на форте закінчила свій заявочний, представницький виступ.
… Зал вибухнув оплесками, свистом та гаслами: Браво!!! … - і чекав нових подій.
Музиканти кланялись публіці і відчували єдність з залом.
Квартет зайняв свої місця.
На сцену вийшов конферанс’є.
- Перед Вами модерн джаз … «КВАДРИГА» …
Шановні друзі. У нас у програмі та програмках на Ваших столах пройшли зміни.
Замість 4 творів Бені Гудмана - буде два.
Перше і друге – будуть каденції на твори Джері Малігана, а далі за програмою.
Пані і панове, питання у тому,що сьогодні – 30 хвилин тому - Неонілі Барвінок її друг, Семен Сенчик, наш киянин та прихильник її творчості, подарував інструмент …
Саксофон, про який вона мріяла роками.
У зв’язку з цим на її прохання ми зробили заміну.
Як що Ви не заперечуєте? … то ми підем за програмою.
Зал заоплодував.
- Дозвольте Ваші оплески сприймати як задовільнення.
Перед Вами джаз квартет «КВАДРИГА».
Друзі, вибачте мене за вольнощі - вони джазові коні.
І так… «КВАДРИГА»!!!
Побажаємо їм наснаги і вдачи! …
Переказувати музику не вдячна справа.
Особливо каденції, джазові імпровізації.
На думку Ніли їх засновником був Його Величність Бах!!! …
…Вона була впевнена італійське Cadenza – завершення, закінчення - це звершення віртуозної п’єси або музичного твору. Каденція розбудовується заради проЯвлення віртуозності, сольної партії виконавця. Вона будується на вільній імпровізації тематичних мотивів з безліччю пасажів. Каденції завжди творились та імпровізувались самими виконавцями.
Історичних прикладів такої гри безліч, з 16-го віку до сьогодення.
Європа у каденції була по переду всіх.
У кінці 19 віку та на початку 20 віку музиканти – афроамериканці зробили свій внесок у каденцію і на її фундаменті створили ДЖАЗ.
Каденції створювались і виконувались їх авторами. Вона була у захваті від джазу і малої форми квартет.
Гра «КВАДРИГИ» була святом та відкриттям для всіх.
Подив та потрясіння професіоналізмом, віртуозністю та культурою гри, чистота імпровізації та краса голосу Юни захопила все, вся й усіх.
Публіку вразила гра Ніли на всіх її інструментах: саксофоні, кларнеті, флейтах.
Перед ними був зірковий квартет «КВАДРИГА» у цілому і кожний виконавець особистість. Вона була не тільки музикантом, але й композитор від Бога.
Гра Сергія дорівнювала грі Оскара Пітерсона і Дейва Брувека.
Їх гра була свіжою, новою за розумінням розвитку сучасного джазу.
Вони, завдяки своїй формі, складу, розкривали фольк – джазові українські національні уЯвлення на Європейському континенті.
… Публіка не бажала відпускати «КВАДРИГУ» зі сцени.
Замість 45 хвилин - виступали майже 2 години.
У Києві сталась подія високого значення.
Це був успіх «КВАДРИГИ», її зоряний час та щастя, у творчості музикантів та її публіки.
У кінці – кінців, «КВАДРИГА» покинула сцену.
Була пауза у номерах на сцені.
Музиканти переодяглись, увійшли до залу - до столу Семена.
Зал встав, заопладував із вигуками:
- Браво!!! …
Друзі сіли за стол.
Вечір для «КВАДРИГИ» був триумфальним.
Не звідкіля з’явились журналісти і журналюги – писці.
Квартет запросили до конференц - залу на інтерв’ю.
Кліпали бліци, домовлялись про записи на ТБ.
Обмінювались візитівками. …
КВАДРИГА пішла розсідатись до столу Семена. …
… Флейта встала з-за столу та пішла до туалетних кімнат. …
***
- Семен, кажуть у Тель – Авіві ти не марнував часу. - Діма з дуру підколов Сьомку.
- Дімон, я до тебе, як до брата, а ти до мене, як до злодія.
Так зі мною розмовляти я не дозволяю, навідь тобі….
…В Авіві я був наїздами.
Зрозумій, весь час я працював, вчився і відточував зуби 30 годин на добу
у місті Хайфу….
… Ти, не чіпай мене….
… Сьогодні не мій день. …
- Семене, вибач мене, - я не бажав тебе образити.
- Я бажав дізнатись, як сталося, що ти розбагатів? …- продовжував Дімон.
- Діма, ти комп’ютерщик - залізь у ІНТЕРНЕТ та спитай у Біла, як він став мільярдером? …
…Мені на старті більше повезло ніж йому ….
В Хайфу, через три роки мук та вчення, мої родичи повідомили мені, що на мене
у Європейських Банках лежать рахунки спадщини, у кілька мільйонів доларів….
… До чого тобі мої відповіді, а мені твої питання??? …
Я знаю твоє серце і знаю, що тебе жаба ніколи не буде давити.
Зрозумій, я - не хрещений, не обрізаний, - не збираюсь цього робити у найближчі роки.
Я вірую в Бога. Я не вірю у конфесіі.
В моїх жила тече єврейська, українська, німецька, польська кров.
Мої євреї- родичи мені довіряють не на словах, а на ділі.
…У мене перед ними обов’язки і я їх виконую. …
Коли у голові варить - мені завжди допоможуть, і я зроблю теж саме.
Мені!... – завжди… до-по-мо-жуть ….
… Хто допоможе тобі? …
…Діма, українці повинні зрозуміти, що вони українці.
Треба багато, вперто, наполегливо на це працювати.
І все це треба робити мовою, українським словом….
…В Ізраїлі українці, росіяни, поляки, віхідці з різних країн, вчать у день і вночі державну мову і шанують – івріт. …
… Дімон, я люблю сало, борщ не менше тебе.
Я не займався розіп’яттям ХРИСТА.
А ти шукаєш провину моїх побратимів по крові.
Це дурість!!!
Політики, академіки, доктора, економісти запевняють народ, що вони конструюють вудку, щоб народ ловив рибу.
Зрозумій, вони обкурились, або об’їлись коксом.
Народ знаходиться у отрутному болоті, де не те що риби немa - ...
… Там бактерії гинуть! …
Тобі ж дають надію, пропонують на вудку
... яку через роки, підеш до жеку, візьмеш під розписку, у розстрочку, сядеш з надією - якщо не спіймаєш, то безболісно від отрути помреш.
Тільки тому я повернувся до Києва.
… Я поки громадянин Ізраіля.
Ізраїль мене, мою справу - захистить!...
… А як тебе захищая твоя і моя Україна???…
Всі державні монстри - виробляють з народу фарш на корм скотині.
…Президентом є українець з українців - гідна Людина.
Він тобі та іншим жервам Помаранчевої революції нічим не допоміг.
- Я, жидівся морда, - там у Ізраїлі пер плуга і видсилав літаком тобі ліки та гроші на твоє лікування.
Ми чорнобильські діти, ти мій брат по духу - це більше, ніж по крові.
… Наберись мужньості і відкрито плюнь їм в обличчя.
… Україна - це рай.
… А народ живее як на краю помийної ями.
… Вони - Влада - вбили наших батьків, родичів та близьких по Чорнобилю.
… Ми Чорнобилькі підранки живемо супротив їх діянь.
Діма, зупинив Семена.
- Сьомка, Сенчик, не горячкуй!...
Вибач мене.
За все своє життя я нікого не образив.
Ти знаєш, що я залишився з мамою і у мене не має родичів.
Всі пішли у Вічність.
Найближчі люди у мене це ви - « КВАДРИГА».
Вибач мене.
Не ображайся.
Давай краще вип’є мо за нашу «КВАДРИГУ» і вдалий день.
Не розумію, як мене занесло...
Хлопці обнялись, розцілувались і випили по чарці Бурбона.
Через кілька хвилин до Марії підійшов менеджер клубу, щось сказав їй на вухо.
Вона підхопила свою сумку і швидко пішла до Ніли.
Флейта з блідим обличчям сиділа перед дзеркалом, відкинувшись на спинку
крісла.
Марія, майстерно зняла куртку з Ніли.
- Красуня наша, не хвилюйся! …
Все буде гараз! …
Я з тобою.
Ми усі з тобою.
Зараз усе виправим. …
Марія відкрила сумку, заправила шприц тонізуючими ліками і зробила укол.
Все пройшло миттєво.
Марія була медсестрою - майстром золоті руки.
На першому курсі медучилища вона познайомилась з Сергієм та його друзями і назавжди стала їх надійною підтримкою.
- Не хвилюйся! З кожним, після такого концерту може статися.
Я бачила по телевізору, як американська космонавтка перед журналістами,
після прильоту на Землю, втратила свідомість.
З чутливими людьми таке буває.
Я завжди з собою, на всяк випадок, ношу кілько разових шприців та кілько ампул.
Нілуня, ти не хвилюйся.
Ніхто нічого не бачив.
Через хвилину можемо йти у зал.
Ніла, але, навсяк випадок, сходи до лікара.
Ми жінки - з нами і не таке може статися.- втішала Марія.
- Маня, я почала відчувати сильну втому, - і пішла до лікаря на початку тижня.
Вона виписала мені безліч направлень на проходження аналізів та різних рентгенів.
Ми домовились на зустріч - у цю середу. …
Мій стан мене дуже турбує. …
Марія, нічого хлопцям не кажи.
Не варто паскудити наш вдалий фестиваль. - прохала Ніла.
Д івчата причепурились перед дзеркалами.
Ніла, з природніми рум’янами на обличчі, з вдячністю поцілувала Марію.
- Дякую тобі за все.
Дівчата увійшли у зал та сіли за стол.
- Любі пташки, чого ви зникли? … - спитав Сергій.
- Зараз Сьомка загрузив так наші файли, що ви пошкодуєте.
Бо саме цікаве Ви пропустили. …
- Сержик, ти вже хильнув лишку джину, не зруйнуй наше Свято….
…Друзі, я мабуть у сакса перегрілась.
Беріть авто, наш мотлох разом з інструментами і поїхали додому, на Троєщину.
Вашій Флейті треба бай – бай.
У мене, у моїй голові якась карусель.
Такого зі мною ніколи не було….
Друзі, вибачте мене.
- Богиня ти наша, які можуть бути питання?...
Мерсик – бусик нас вже чекає.
Я зараз розрахуюсь, мої бики все завантажать і ми поїдемо до дому.
- запропонував Семен.
- Сьомочка, спочатку відвези мене до мами.- просила Ніла.
- Нілуня, для мене твої слова - найдорожче життя.
Все що скажеш - виконаю!
Я тебе обожнюю, як ти чудово грала і як ви усі грали,
як таке Свято Ви змогли зробити….
… Семен розцілував Нілу.
Не пройшло години, як Семен і Марія завели Нілу у спальню.
Марія допомагала Нілі переодягтись. …
- Сенчик, хлопці мені прошепотіли, що ти у Ізраїлі мільйонером став.
Ти ж бовдур, без усяких моїх сумнівів.
Невже це правда? …
Чи там усі такі як ти стають так швидко мільйонерами? …
Яку купу грошей ти витратив на мій чудо саксофон??? …
- Красуня моя!, - до чого тобі ці дурниці? …
Інструмент коштує половину нормального авто.
Такі дурниці не повинні тебе турбувати.
Ти з КВАДРИГОЮ так сьогодні грала, що окупила не один саксофон. …
… Джері Маліган, Паркер, Пітерсон… там … у своєму раю …
бачили і чули Вас і, мабуть, від радості ридають.
Дісно!
Це правда.
У мене з’явились рахунки у зелених грошах.
Зрозумій, більшість у Ізраїлі не дурніше за мене.
Мені, як у казці, повезо.
Я ще нічого не заробив.
Все дуже банально.
Я отримав спадок.
- Сьомчик, вибач мене. Зараз не та форма.
Я щаслива, дуже рада твоєму приїзду і вдачі.
Дякую тобі за Свято!
Сенчик ти класний пацан.
Я люблю тебе. І ніколи не покидай мене.
Не покидай нашу «КВАДРИГУ» і Київ.
- Ніла, які можуть бути сумніви.
Я тебе обожнюю, мені немає кого любити окрім тебе. - відповів Семен.
- Нема сумнівів! …
Я тебе стільки часу чекала та вірила, що ти повернешся.
Ти повинен знати, що такого бовдура як ти, тільки я можу полюбити.
Сенчик, дай я тебе розцілую.
Не кидай нас.
КВАДРИЗІ – без тебе не вистояти.
Йди.
Я прилягу.
Не маю сил.
Хочу спати.
Любий!!!
Я лягаю бай – бай.
Семен розцілувався з Нілою і пішов до дверей.
На виході з квартири він зустрівся з мамою Ніли - Надією Петрівною.
Вони з радістю привітались. Семен умовив маму не хвилюватись станом Ніли.
Він пояснив, що успіх у Ніли був неперевершений, вона багато грала і, мабуть,
перехвилювалась і втомилась від такої перемоги.
Семен поцілував Надії Петрівні руки і пішов до ліфту.
Марія все розповіла Нілиній матуся на кухні та швиденько побігла до Семена.
***
Наступного дня Нілі стало гірше.
Мама визвала Швидку допомогу і її відвезли у реанімацію лікарні Швидкої допомоги.
Діагноз був жахливий – підозра на рак крові.
Це був той випадок, коли медики Світу були безсильні перед цією хворобою.
«КВАДРИГА», усі її близьки, знайомі, родичі були у шоці.
Семен, всі свої можливості кинув на спасіння Ніли.
Через три тижні, він, у супроводженні Марії, прилетів у Німеччину до однієї з найфаховіших клінік.
На жаль діагноз підтвердився.
Інтенсивною терапією лікарі поставили Нілу на ноги.
Вона стала почувати себе набагато краще.
Марія вивчила на зубок усі приписи, рецепти, рекомендації.
Головним чинником було те, що Ніла повинна приїхати до них у кінці Вересня на обстеження та продовження лікування.
Ніла після багатьох страждань почувала себе нормально.
У середині липня вони повернулись з Німеччини до Києва.
Семен домовився з Марією і керівництвом її лікарні, щоб Марія, на час хвороби Ніли, була приписана до Ніли за його рахунок; а також, щоб Марія спіпрацювала з лікарями у різних можливих випадках.
Кожний день у Ніли збирались друзі.
Іноді, за бажанням Ніли, їздили у центр Києва. На мальовничі Київські місця.
У вільні години Марія готувалась до вступу в медінститут.
На час відсутності Марії - її підмінював Сергій.
Сергій не користався «колесами» - трамадол майже три місяці, але постійно їх носив у кишені трусів.
Він лякався, що від навали хвороби Ніли його сили не витримають і він зірветься у прірву.
Завдяки приїзду Семена, він не впав у відчай і боровся з химерною звичкою.
Ще тиждень назад всім здавалось, що Ніла набирає життєдайну силу.
Вона нормально себе відчувала, шуткувала.
Писала музичні доробки.
Разом з Марією виходила у двір, робила вечірні прогулянки.
В одну мить щось сталося.
***
Ніла втратила свідомість.
Швидка допомога знову привезла її у лікарню.
Завдяки Семену, четвертий день Ніла лежала у окремій палаті з гідним обслуговуванням.
Сергія і Марію знали лікарі.
Вони тут проходили практику.
Сергій був задоволений працею лікарів і не мав жодних претензій.
Солідарність, професіоналізм серед колег в лікарні Швидкішої допомоги багато разів запевнювали його, що на ШВИДКІЙ, серед лікарів і медпрацівників, негідників немає.
Не біда лікарів, що люди вимирають, як комахи на Сонці.
Винною була влада всіх державних рівней - разом з корупцією у своїх коридорах.
Більшість важких хвороб носили соціальний характер.
Влада не допомогала, грабувала і сама падала під каток смерті. …
Сергій у 24. 00 змінив Марію і Семена.
Він усю ніч перебував на 6 поверсі у палаті поруч Ніли.
Піднімалось Сонце.
Воно ярко починало висвічувати пагорби київського правоберіжжя.
Він перебував у роздумах і милувався з вікна красою Природи. …
- Сержик, я прокинулась - окликнула Ніла.
- Допоможи мені дійти до туалету.
Я приведу себе до ладу, а ти виклич сестричку.
Ніла вийшла з туалету, підійшла до вікна.
Сонячні проміні навкіс падали на Київ, пагорби були надзвичайно рел’єфними у своїй красі.
Ніла підбгала подушки та уляглась у ліжко.
Сестра зробила уколи і промовила Нілі комплімент:
- У вас дуже приємні парфуми, у нашій лікарні не часто відчуєш такий тонкий аромат.
Після цього вона звернулась до Сергія:
- Сергію, закінчуються ліки. …
- Тома не хвилюйся, Марія о 8 годині їх завезе. - відповів Сергій.
Сестра вийшла з палати.
- Серж, підніми вище подушки, влаштуй приліжкову тацю та налий чашку кави з термосу.
Дорогенький, не сприйми як забаганку, купи мені кислих льодяників, але самих дешевих.
Я від усієї лікарняної отрути втрачаю смак дитинства.
Сергій швидко налив у чашку кави та поставив на тацю.
Ніла обтерлась серветкою, підпудрила носик, підфарбувала губи та сприскала себе парфумами.
- Я готова пити каву. …
Сергійко, поцілуй мене … та лети за льодяниками…
Сергій взяв у обійми Нілу і ніжно її розцілцував.
Він її уклав на подушки і ще раз цьомнув у щоку.
- Нілуньо, я миттю!...
Бачиш, одна нога вже там, а інша скоро буде тут.
- Сергійко, лети і тільки не жени коней!!! …
Сергій летів до ліфту.
У продовольчий лавці було три покупці і, на радість, на вітрині були улюблені Нілині льодяники.
Лікарня тільки просипалась.
Медсестри метушились у ординаторських.
Чергові лікарі у своїх кабінетах потягували цигарки і пили каву.
Сергій влетів у палату.
Легеньке марево парувало над чашечкою кави.
Він тужливо вдивився в обличчя Ніли і підбіг до неї.
З надією кинувся нащупувати пульс, але розумів, що це все! …
…Це – Злет її Души!!!...
…Неоніла Барвінок, Ніла, Флейта, Красуня, Генофонд нації спав у Вічному Сні
з посмішкою на обличчі, трошки піднявши голову у бік відритого вікна.
Сергій відставив тацю на тумбу.
Розцілував їй руки і склав на грудях.
Тричи поцілував у губи і чоло.
Тричи перехрестив.
Став на коліна.
Піднявся.
Тричи перехрестився.
Наклав на неї свіже простиРало та пішов до чергового лікаря Івана Йосиповича.
Лікар вислухав Сергія.
- Сергію, Ніла була неймовірною людиною, дівчиною найвищих стандартів,
якщо вони є. Можу тобі сказати, вона трималась на вашій любові до неї.
Ми і Ви могли її втратити кілька тижнів назад.
Я співчуваю тобі, її родині, усім гідним людям, друзям, родичам від себе і нашої
лікарні.
Ми робили все можливе, що було у наших можливостях.
Ми все зробимо гідно.
Тобі не треба ходити до палати.
Я тобі надаю свій кабінет.
Сідай на телефон.
Сергій відповів:
- Йосипович, у мене мобільник є.
- Тоді все гаразд! …
Наберись мужності, духу і без паніки дзвони! …
Охоплюй професію лікаря з усіх боків.
Не за горами той час, коли будеш працювати поруч з нами.
Ти повинен затямити одну річ; - лікар і вчитель це не професія, - це діагноз!!! …
Лікар вийшов з кабінету, не зачиняючи двері.
Сергій сів за стіл.
На нього нахлинув спогад, відчуття останнього цілунку Ніли.
Якої сили духу, мудрості, таланту красоти, мистецької геніальності була Ніла він починав розуміти тільки зараз, у таку тяжку мить.
- Це не природньо.
Так не повинно було бути. ...
Він думав про Нілу і себе.
- Вона все зробила з великою силою Духу.
Навідь сльози відняла у мене. ...
Серж дивився у вікно на Київський краєвид. Дзвонив всім про Злет у Вічність, у пам’ять Ніли Барвінок. ...
Семен за мить прибув до лікарні.
Він з черговим лікарем увійшов у палату.
Семен припав на коліна, тричи поцілував Нілу у руки, губи, лоб, піднявся, тричи вклонився її світлому образу жіночої краси з усмішкою на обличчі.
Незабаром до палати увійшли мама Ніли з Марією, Юна з Дімою.
Вони, тихо з сльозами на очах, без ридань і галосу, прощались з Нілою. ...
Їх душі, у цю мить, були розірвані на шмаття
та рани втрати на все життя.
На годиннику була 7. 00 ранку.
Семен всі події тримав у своїх руках.
У критичних сітуаціях від був лідером і підкорював все і всіх.
- Так!... Всі сідайте у бус! – як українці стали прозивали мікроавтобус.
Після цього він звернувся до свого менеджера Льови, який був у двоє старше та у двоє худіше Семена.
- Льова, ти не тільки менеджер, - ти ще й юрист.
Тому кинь усі справи… вирішуй тут усі питання у зв’язку з нашим горем. …
Моє горе - це і твоє горе.
Ти мене зрозумів? …
Тіло Ніли з палати і до моргу під неупинним наглядом будеш супроводжувати.
Домовся з паталогоанатомами, щоб вони тіло не різали, а поклали у холодильну
камеру - діагноз відомий.
- Косметики хай не штукатурять обличчя, а зпрацюють, як майстри –
художники.
Замовиш домовину на петлях, імпортну і найдорожчу.
Щоб не було ніяких гвіздків. Інакше вони будуть у твоїй голові.
Ховати Нілу будемо 24 серпня на Лісовому цвинтарі, поруч з прахом її батька,
Відспівувати будемо у церкві, де її хрестили.
Замов у ресторані на Троєщині поминальний обід на 30 персон на 15. 00.
Тримай 10 тисяч баксів. … Звітуєш за кожний цент. …
Льовушка, йди на шостий поверх до чергового лікаря Івана Йосиповича,
він достойник і тобі порадить, що і як робити.
Льова, зроби усе по людськи.
Ти мене зрозумів? …
- Семене Борисовичу ти мене ніколи за дурня не тримав.
Я все зроблю як ти кажеш. – відповів Льова.
- Льова, коли що, - я на трубі.
У любу мить бий у літаври, підтягуй до справи наших людей.
Я їду залити наше горе.
Дай команду всій фірмі, - мене не чипати 5 діб. Нікому, - окрім тебе!!! …
Зараз ми їдемо! …
Мікроавтобус-мерс поїхав на Троєщину. …
***
Надія Петрівна, мама Ніли, Марія, Юна ввійшли в дім. Їх до ліфту супроводжував Семен.
- Любі мої, будьте дома і відповідайте на дзвінки.
Підготуйте документи.
Льова весь час буде з вами на зв’язку.
Підготуйте одежу для Ніли.
Якщо виникнуть будь-які питання - все вирішуйте тільки зі мною - дзвоніть негайно! …
Я вирішую майже все, окрім таких, як у Нілуні. …
Сьома поцілував руки жінкам і вийшов до машини.
Зрадницькі сльози котились по обличчу.
Він з цим нічого не міг зробити.
Сергій і Діма чекали його у авто.
- Котя, - звернувся він до водія.
- Ти підкинь нас до «СОБАЧОЇ БУДКИ» - так вони прозвали наметове кафе на Троєщині.
- Ми там будемо сидіти на пульті і зв’язку через трубу.
Дозвонись моїм бикам, - це були його охоронники і помічники:
- Хай викотять моє BMW і їдуть до «собачої будки».
Після цього поїдеш до Льови у лікарню. …
Передай кожному, щоби труба у кожного працювала як у Еді Рознера.
- Семен Борисович, нема ніяких питань.
У мене повні баки, а в бордачку лежить два телефони. - відповів водій.
- Сергійко, ти полюбуйся на нього; це не Котя, а напарник Остапа Бендера -Козлевіч.
- Семен Борисович, не беріть багато на грудь.
Щоб у вас не було проблем? …
- Котя, це у тебе будуть проблеми.
У Сенчика майже 90 кіло ваги і 180 семе - і це його проблема.
Я сьогодні нап’юсь, без сумніву.
У твого шефа горе.
Це і твоє горе.
Жени, машину! … бо Льова розірве тебе на швабру. …
Друзі під’їхали до кафе, вийли з машини і пішли до барменши тьоті Льолі.
Хлопці привітались.
У кафе нікого не було.
Кафе було закрито, але не для її улюбленців.
Офіціантка Стася накривала стіл.
Вантажник, вишибала, юрист по сумісництву, Макар Найда, під 50 років, за прозвищем ПРОКУРОР, похмелявся пивом.
Їх зустріли як давно очікуваних гостей.
Прокурор колись був дійсним прокуром, але за крупний хабар відсидів 5 років і втратив все: сім’ю, хату, працю, друзів.
У нього залишилась заначка. Він вийшов на волю. Купив собі однокімнатну квартиру на першому поверсі. Зробив ремонт, завіз блатний конфіскат із меблів. Прокурор не знайшов ніде роботи, тому від цього горя запив і вже кілька років з нього не виходить.
Гроші покинули його швидко.
На роботу ніхто не брав.
Тьотя Льоля придивилась до нього і підібрала.
Він служив їй як найвідданіший пес.
Він мав гарну платню і безкоштовну їжу.
Прокурор знав, що без неї він здохне на порозі своєї хати.
Вона знала, що кращого юриста і охоронника у неї не буде ніколи.
Він був гарний захісник від п’яничок та різних перевіряючих інстанцій, які обходили його десятим шляхом.
Семен не встиг перемовитись з тіткою Льолею, як стіл був накритий.
- Тьотя Льоля, за мій рахунок накрий стіл прокурору, пляшку пива, чарку горілки та закуски на його смак.
Семен усівся на стілець, поставив у ценр столу свічу у підсвічнику.
Сергій запалив свічку.
Сьомка сказав:
- Сьогодні я бажаю напитись.
Якщо цього не станеться - хай в мене кинуть кусень масла.
Він встав.
Розлив горілку по чаркам.
- Брати мої, піднімемо чарки у Вічну пам’ять нашої Першої Любові,
нашої Першої Великої Жінки, яка щедрістю своєї души
з нас - у Прямому та переносному змісту всього найвищого у Природі -
зробила чоловіками.
Для кожного з нас - Вона була Першою жінкою у житті. …
… Тілки за це, скільки буде битись наше серце, ми будемо її цінувати, любити,
пам’ятати її добру, світлу, чисту душу жінки, великої людини, найкрасивішої
людини нашої Батьківщини - за Світлі память нашої Флейти - Ніли Барвінок.
Світла і Вічна память її душі!!! …
Друзі зробили паузу, встали.
Сергій і Дмитро перехрестились тричи. …
Випили.
Семен розливав по другій чарці.
- Це Влада вбиває та убила Нілу Барвінок.
Влада відняла у мене мою майбутню дружину та сім’ю.
… Я! … Цій владі нічого не прощу!!!
…Давайте мовчки вип’ємо другу чарчину.
Хай кожний у цю мить, у глубині себе, зГадає свої накращі миті у її оточенні. …
Друзі встали, перехрестились, окрім Семена, і мовчки випили.
Семен налив по – третій.
Встав і пішов до бару.
Він попросив тьотю Льолю поставити диск з останніми записами концерту Ніли у тому місці, де вона виконувала імпровізації на тему - СТЕЛИСЯ БАРВІНОК.
Хлопці піднялись, Сергій, Діма тричи перехрестились і без слів випили.
Догасала третя Свічка.
Балакали багато і про все.
Хлопці дуже захмеліли.
Семен зауважив:
- Хлопці, а горілка нас не бе – р - е - !!! …
Дімон я тобі програв.
Йди до Льолі візьми кусень масла і кинь в мене. ..
Він нахилив п’яну голову на край стола і трохи не впав з стільця.
До нього швидко підбіг охоронець і усадив на стілець.
- Семен Борисович, вам важко? … - спитав на вухо.
- Жора, мені не важко.
У мене велике горе. …
…Вокзалу не буде …
… настав час їхати по хатам.
Годі галасувати. …
… Брати, ми з честю посиділи.
… Після завтра… Відспівуємо … та ховаємо Нілуню. …
…Ми повинні зібратись з думками. …
… Нам пора ба – і – нь – ки …
… Горілка нас взяла! …
- Жора, я з тьотєю Льолею разрахувався. …
…Напочатку розвезеш хлопців та укладеш спати… а після мене.
… Хай Боня погоняє нашу кобилу. …
Хлопці обвисли на здорованях, Жорі і Боні.
Вечоріло.
Прокурор їх супроводжував до машини, піднімаючи свої величезні кулаки у бік роззяв.
***
24 серпня у Держави було Свято Незалежності,
а у чернобильских підранків горе.
Відспівали та поховали Нілу поруч з батьком на Лісовому кладовищі.
Людей було менше тридцяти осіб.
Всі говорили тепло, по – рідному.
Сергій, разом з горсткою землі, кинув у могилу кілька таблеток «трамадолу» і дав Нілі клятву: ніколи не приймати наркоти.
Також дав клятву, якщо у нього народиться донька, то він, як усі друзі «КВАДРИГИ», назве в честь неї Нілою. …
Після поминального обіду, Семен від імені мами і друзів Ніли запросив усіх прийти у цей ресторан на 9 та 40 днів поминання.
Усіх присутніх машини развезли по домам. …
***
… На прикінці листопаду, на наступний день від свого дня народження і свого 55 річчя, Надія Петрівна – матір Ніли - запросила «КВАДРИГУ» на свій Ювілей і маленький сюрприз.
Була неділя.
З ранку, падав на Землю перший, пухнастий сніг. На вулиці було тихо, без вітру.
«КВАДРИГА» зявилась у повному складі, не було тільки Юни.
Юна була запрошена до Австрії на 5-річний контракт навчання і праці на оперній сцені.
Ніла їй напророчила вірно.
Сергій відновився в інституті. Марія вступила на перший курс медичного інституту. Сергій та Марія на Хрещення готувались до Весілля.
Діма став заступником директора з технічних питань на головній фірмі Семена.
Семен за цей час заснував біля десятка фірм.
Весела, галаслива «КВАДРИГА» засипала Надію Петрівну квітами, подарунками.
Ювіляр запросила своїх гостей до кабінету Ніли та Володимира Миколайовича.
- Це він, військовий офіцер, лікар, вчений радіолог своїм невгамонним характером
перезнайомив нас, ваших батьків. Це він заспокоював нас, ваших мам, та умовляв нас не хвилюватись, та народжувати вас. Він переслуховував наші материнські животи, де ви росли ніби на дріжжах. Нам з ним було спокійно і надійно.
Ваші батьки дуже цінували його дружбу не тільки по праці у Чорнобилі та ліквідації аврії, але й за їх чоловічими справами, за чаркою «чаю», від якого, при нагоді, вони ніколи не відмовлялись.
- Діти мої, сьогодні, у цей День, дозвольте мені зробити вам маленький сюрприз.
В мене з’явилось бажання передати вам, усій «КВАДРИЗІ», Архів Ніли.
Усі ці купи розібраного матеріалу у кілька десятків кілограмів, плівки, диски,
малюнки, фото, колекція музичних інструментів, дудок, ноти, авторські музичні
праці. Я усе це передаю вам! …
… Всі схвильовано заоплодували, і почали цілувати її . …
… - … Надія Петрівна,
я перед Вами і памятю Володимира Миколайовича, Ніли стою на коліна
з усіма нами. … - відповів Семен.
Вони хвилину помовчали.
Семен продовжив:
- У мене є бажання, я мрію про те, щоб Ви були для мене не віртуальною
тещою, а Духовною мамою! …
Я стану Вашим стрижнем та захистом, а Ви моїм добрим наставником.
Я знаю від людей який ви фаховий фінансист і аудитор, ас з асів. Я у цьому тупий.
Я зараз дійсно багатий, це не самоціль. Мене гроші люблять і я їх поважаю.
Повірте мені, кожну вільну хвилину я буду приходити до Вас на Ваші чудові
млинці та рюмку чаю.
Від нас велика Вам вдячність за цей дорогоцінний сюрприз.
На днях я із своїми юристами приїду до вас на млинці і ми документально усе
Впорядкуємо. Нілин Архів дуже цінний. Все повинно бути пристойно і
відповідально.
Десь весною у нас буде своя студія, свій зал звукозапису «КВАДРИГА»,
не гірше Європейських стандартів. …
А зараз, запрошуйте нас до столу, до чарок. …
Гомін та оплески охопили усі куточки хати.
За вікнами м’яко падав пухнастий сніг.
Молоденькі матусі - чорнобильські підранки - прогулювали вже своїх первістків,
- швидше за все - тільки вони вочевидь стануть дітьми ІНДІГО.
Це покоління росте та набирається сили від чорнобильських материнських грудей.
Молоді чорнобильські мами - народили друге покоління Чорнобильських дітей.
Вірилось у них, і у те, що вони швидко підростуть.
Первістки все припам’ятають та розставлять на свої місця в ім’я Любові і Добра!
Це прийде миттєво! …
Цей час не за горами!!!...
Олександр Мухін
Київ. 20. 01. 2008.
ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ БАРВІНОЧКУ
/українська народна пісня/
Зелененький барвіночку,
Стелися низенько,
А ти, милий,чорнобривий,
Присунься близенько...
Скажіть, зірки, скажіть, ясні,
Де він пропадає?
Серце хоче вістку дати,
А куди - не знає.
Зелененький барвіночку,
Стелися ще нижче,
А ти милий, чорнобривий,
Присунься ще ближче.
Скажіть, зірки, скажіть, ясні,
Де він пропадає?
Серце хоче вістку дати,
А куди не знає.
Та вже мені не ходити,
Куди я ходила,
Та вже мені не любити,
Кого я любила.
Скажіть, зірки, скажіть, ясні,
Де він пропадає?
Серце хоче вістку дати,
А куди – не знає.