Вибачте за помилки. Твір знаходиться на стадії розробки і виставила його на загальний розсуд лише для того, щоб дізнатись яке вражиння він складає. Дякую!
Вони.
П р о щ а л ь н и й…
Вечір не дуже удався... На дискотеці Майя побачила його, але він був якийсь дивний. Вона йшла і... обурювалася, сама не знаючи чому і для чого, а Валентина підтакувала їй. Адже їй самій було все це пополам: вона думала про Валеру. Хоча теж постійно говорила, що він їй не потрібний. Юність…Час злетів, падінь, брехні, правди… зітхань і кохання. Заїжджена тема книг і фільмів.
Отже, початок вечора... Це середа 29 вересня 2004 року. Сьогодні найкрутіша дискотека тижня! Дві дівчини (вищезгадані Майя і Валентина) прийшли до клубу. Вони відпочивали від усього і усіх. І через кілька хвилин до Майї все-таки підійшов Він - Сергій. Підійшов і навіть не поцілував, а просто сказав:
- Привіт!
- Привіт, - так само просто відповіла Майя.
- Як справи? - розглядаючи по сторонах, запитав Сергій.
- Нормально... – недовга пауза напружила повітря довкола. Дівчина помітила, що погляд Сергія немов би зляканий, але щоб прогнати ці думки сказала перше, що спало на думку, - як пройшли дні?
- Та так.
- Ну я пішла танцювати, а то не можу «платочек в руках теребя» стояти й дивитись довкола.
- Йди. - усе так само розглядаючи по сторонах, сказав Сергій і пішов.
- От виродок! – ні до чого сказала Валентина. - Навіть не поцілував!
- Та ні… - з болем у голосі відповіла Майя. Їй було цікаво куди постійно пропадав Сергій. І цей погляд загадковий… Чому він боїться? Вона не знала.
Через п'ять хвилин ввімкнули пісню Селін Діон Me heard will go on. Як же хотілося Майї, щоб підійшов Сергій, як їй хотілося обняти його, доторкнутися до коханої людини . Мріючи про це, вона дивилася на людей і серед них побачила кохані карі очі. Майя дуже переживала, але вигляду не показувала.. Він не підійшов до неї відразу… А це ж їхня пісня.. Але через секунду Майя відчула, що її хтось обняв. Сумнівів не було. Так ніжно не обіймав ніхто ніколи.. Вона повернулась і підняла очі на звичну висоту.
Вони… полетіли. Побачивши, що Майя з Сергієм, всі розійшлись, утворивши коло. Це була пара Красуня і Чудовисько. Всі знали, що це буде танок двох лебедів. Так танцюють лише закохані. Щоразу спостерігаючи за Майєю та Сергієм, під час танцю, пари любили одне одного ще дужче, а ті, хто страждали, вірили, що життя ще зробить їм свій подарунок. Красуня і Чудовисько вели себе спокійно, насолоджуючись одне одним.. Невимушені рухи, погляди, що запалювали серця кожного, кому вдавалось їх перехопити, випадкові дотики вустами… Всі зачаровано дивились.. Ніхто ніколи не помічав, щоб щось у них повторювалось. Це був танок кохання, бо породжувався він лише цим почуттям… Вони кохали. Хіба може бути щось прекрасніше?
Пісня закінчувалась, а Майя все летіла. Вона злітала, мов птаха, у руках коханого, який тримав її, так наче це - найдорожчий скарб.
Красуня і Чудовисько…
К р а с у н я
Вона жила звичайним життям, але мала одну таємницю, про яку не знала жодна людина. Дівчина вела щоденник від дня… свого зачаття… Останнім часом вона робила записи під мелодію The Tamperer feat Maya “Feel it”.. Але ось початок її щоденника.
Перший запис був зроблений у 1993 році в маленькому зошиті. Поганенькими друкованими літерами. Ніколи нікому не казала Майя, що вміла писати з трьох років. Батьки навіть не здогадувались, що дочка не така як усі. А ось її перші записи
«І. 1993 РІК 12.12. ПЕРШ Е, ЩО Я ПОБАЧИЛА ПЕРЕД ОЧИМА – СВІТЛО.. ЦЕ НЕ ПЕРША МОЯ ЗГАДКА, АЛЕ ЦЕ ПЕРШ Е, ЩО Я ПОБАЧИЛА ПІСЛЯ ДОВГОГО ПЛАВАННЯ... А ВОНО БУЛО ТАКЕ ЧУДЕСНЕ! Я ПРОСТО БУЛА СПОЧАТКУ МАЛЕНЬКИМ ОРГАНІЗМОМ, ЯКИЙ ВЕСЬ ЧАС ЗРОСТАВ І ЗМІНЮВАВСЯ. ПОТІМ Я ПЕРЕТВОРИЛАСЬ НА РИБКУ.. ЗНАЄТЕ, ЯК ЧУДОВО БУЛО ПЛАВАТИ СОБІ... НІ ПРО ЩО НЕ ДУМАТИ.. АЛЕ З ЧАСОМ Я ПОМІТИЛА В СОБІ ЗМІНИ. У МЕНЕ З’ЯВИЛИСЬ НОВІ „ХВОСТИКИ”, ЯКІ УСІ З ЗОВНІШНЬОГО СВІТУ НАЗИВАЛИ „РУЧКАМИ”, „НІЖКАМИ” .. Я ЛИШ Е ЧУЛА ЇХ, БО ОЧЕЙ ЩЕ НЕ МАЛА.. ЛИШ Е ЧУЛА, ВІДЧУВАЛА. А ОДНОГО РАЗУ Я ПРОКИНУЛАСЬ І ТЕМРЯВА ПРОПАЛА! Я ПОБАЧИЛА ТУ ТЕПЛУ РІЧКУ, У ЯКІЙ ТАК ВЕСЕЛО БУЛО ПЛАВАТИ.. І Я НІКОЛИ НЕ ЗАБУДУ, ЯК ПОБАЧИЛА ПЕРШ ИЙ РАЗ СВОЮ МАМУ.. ВІРНІШ Е ЦЕ СТАЛОСЬ ОДНОЧАСНО З ПРОЗРІННЯМ.. ТОЖ УСЕ БУЛО НЕЗАБУТНЬО..
ТА ВСЕ ПРЕКРАСНЕ КОЛИСЬ СТАЄ ПРОСТО ХОРОШИМ. ОДНОГО СЕРПНЕВОГО РАНКУ (ЧОМУ? НУ... ТАК КАЗАЛИ) ЩОСЬ ЗМІНИЛОСЯ. ВІДКЛЮЧИЛИ ВОДУ, ЯК ЗАРАЗ МОДНО КАЗАТИ.. МІЙ БАСЕЙН СТАВ ЗОВСІМ БЕЗ ВОДИЧКИ.. ТАМ СТАЛО НЕЗРУЧНО Й Я ВИРІШИЛА ЗРОБИТИ РОЗВІДКУ...
ЩЕ НІКОЛИ НЕ РОБИЛА ТАКИХ ЗУСИЛЬ! АЛЕ Я ОПИНИЛАСЬ У НОВОМУ СВІТІ! ЯК Я ВЖЕ СКАЗАЛА ПЕРШИМ БУЛО СВІТЛО.. ПРЯМО У МОЇ НОВІ ОЧІ! А ПОТІМ.. О.. ПОТІМ ЧОМУСЬ СТАЛО СТРАШ ЕННО БОЛЯЧЕ В ГРУДЯХ! Я НЕ ВИТРИМАЛА І ЗАПЛАКАЛА.. НІ Я НЕ ПЛАКСІЙКА, ПРОСТО НЕ ВИТРИМАЛА. А ДОРОСЛІ (ОТ БЕЗЖАЛІСНІ) ВРАЗ РАДІСНО ЗАСМІЯЛИСЯ І ПОЧАЛИ ВІТАТИ МОЮ МАМУ! М-А-М-А.. Я СПРОБУВАЛА, АЛЕ.. НІ.. НЕ ВИХОДИЛО.. ЧОМУ, Я НЕ ЗНАЛА.
ІІІ. УЯВІТЬ, Я МОЖУ ГОВОРИТИ!!!! Я МОЖУ ГОВОРИТИ, ЯК ДОРОСЛІ!! Я ТАКА ЩАСЛИВА! ВСІ ДУЖЕ ДИВУЮТЬСЯ, ЩО У СВОЇ ТРИ РОКИ Я МОЖУ ГОВОРИТИ, ХОДИТИ, ЯК ВОНИ. НІХТО НЕ МОЖЕ ЦЬОГО ПОЯСНИТИ. ТА ЯКБИ ВОНИ ДІЗНАЛИСЯ, ЩО Я Й ПИСАТИ УМІЮ – ПОМЕРЛИ Б МАБУТЬ. А Я БЕРУ Й ПИШУ, А ЩЕ ЧИТАЮ. ТІЛЬКИ НІКОМУ НЕ КАЖУ.
IV. У МЕНЕ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!!! П’ЯТИЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!! КАЖУТЬ, ЩО Я РОЗУМНИЧКА І.. ЯК ЖЕ ВОНО.. ВУН.. ВУНДЕР.. НУ КОРОТШ Е МОВЛЯЧИ, ВУНДЕРКІНД! ХОЧ УБИЙ НЕ ЗНАЮ, ЩО ВОНО ЗА Ш ТУКА (ТОЧНО НЕ ЗНАЮ)! Я НЕ БАЧУ НІЯКОЇ РІЗНИЦІ МІЖ СОБОЮ І МОЇМИ ОДНОЛІТКАМИ! ПРОСТО Я ВЖЕ ГОВОРЮ І ХОДЖУ, ВОНИ.. ХТО ЯК! АЛЕ Я ЗАРАЗ ПРО СВІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ! МЕНІ СКІЛЬКИ ПОДАРУНКІВ НАДАРУВАЛИ!! ЦІЛА КУПА! АЛЕ ОДИН Я ВІДДАЛА СУСІДЦІ! ВОНА МАЄ МАМУ, А ТАТА НЕМАЄ. У НЕЇ НЕМАЄ ТАК БАГАТО ІГРАШ ОК, ТОЖ Я ОДНУ ЇЙ ПОДАРУВАЛА (А ВОНА ПРИНЕСЛА МЕНІ КРАСИВИЙ МАЛЮНОК І МАЛЕСЕНЬКОГО ЗАЙЧИКА-СТРИБУНЦЯ). ЯК ЦЕ ЧУДОВО, КОЛИ У ТЕБЕ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!!
…
1996 Я – ПЕРШОКЛАСНИЦЯ! НІКОМУ НЕ ПОКАЗУЮ, ЩО ПИШУ І ЧИТАЮ ВЖЕ ДАВНО. ВЧУСЬ ІЗ СВОЇМИ ОДНОЛІТКАМИ. ВАЖКО, АЛЕ НІЧОГО. БУДУ ТАКОЮ, ЯК УСІ. Я Ж СИЛЬНА. ВСІ ЦЕ ЗНАЮТЬ.
…
2002 Що ж усе добре. Ніхто й гадки не має, що я інша. Мене одне дуже непокоїть… Мені кажуть, що я занадто швидко розвиваюсь, як дівчина. А що ж із цим робити? Треба буде у Web заглянути. Може там щось знайду. Хоча мені 13 років. Це – занадто? Не легко у нашому світі.
…
2003 Все. Я не буду більше вести щоденник. Я закохалась. Він побачив, що я така ж як усі. Це те, чого я так прагнула. Більше немає за що переживати»
Це брехня! Вона збрехала самій собі. Через кілька днів щоденник продовжився.
Ч у д о в и с ь к о
Він жив звичайним життям, але мав багато таємниць, про які не знали ні рідні, ні знайомі.. Спочатку.
Потім усе стало відомо.
Сергій був на три роки старший від Майї. Він був бандитом, який жахав усіх невігласів у радіусі сотні кілометрів. Він злигався з якоюсь компанією й скоро став лідером. Звичайно ж від був лише пішаком, але… Скажімо так, головним з усіх пішаків.
У сімнадцять він став правою рукою Управляючого – людини, яка тримала у своїх руках усе. І отримав законне ім’я – Чудовисько. Так його назвали через нестримно жахливий характер. Як тільки десь пахло несправедливістю, Сергій ставав звіром Він міг зробити усе, але ніколи не убивав і не знущався з жінок. За ці риси його поважали і боялись.
Ним було зроблено чимало не зовсім гарних речей, але.. Але жодна жива душа не знала, що робив він це лише для того, щоб добро засіяло на нашій землі. І шлях такий обрав лише для того, щоб дійти до цієї мети.
Карусель закрутила його з великою швидкістю. Іноді Сергієві здавалось, що він правий, іноді карав себе за не правильно зроблені речі. Управляючий (керівник і наставник у всіх починаннях) не міг нахвалитися хлопцем, який устигав навчатися у школі на відмінно й наводити страх на усіх!
Та той же самий Управляючий дуже розчарувався, коли на вершині своєї слави Сергій-Чудовисько «склав повноваження», сказавши, що допомагатиме лише при великій необхідності, але краще за все буде, якщо йому дадуть спокій. Звичайно ж його «провели», як належало справжній сім’ї. Ні, його не вбили, не покалічили. Просто відпустили.
Інколи Сергій допомагав своїм колишнім друзям, але всі знали, що тепер у нього інша мета, тож кликали лише, коли жарений півень клював дійсно боляче.
К о х а н н я
Грала мелодія якогось сучасного репера. Майя завжди була королевою дискотек. Ніхто їй не заздрив. Нею просто насолоджувались. Вона літала, наче птаха. Рухи давались легко, невимушено…
У неї завжди був суперник. Так.. Ви не помилились. Це він – Чудовисько.
Але Майя ніколи не звертала на це уваги. Вона насолоджувалась життям і все! Змінила обставини Селін Діон, про яку вже згадувалось вище.
Завжди коли вмикалась повільна мелодія, Майя виходила «припудрити носик». Ввімкнули «My heard will go on» і Майя почала проникати до дверей. Але відчула, що її зупинили. Хтось взяв за руку і підійшов так близько, як ще ніхто з хлопців не підходив. Вона такого не очікувала. Оточуючі злякались, коли помітили, хто взяв Красуню (Майю) за руку. Це був Сергій. Той самий «бандит», якого всі боялись.
Він запросив її потанцювати з ним. І… вона відмовилась. Сергій такого не очікував. Він звик, що йому не відмовляла жодна дівчина. З його зовнішністю «закадрити» чергову подругу не коштувало нічого! А тут… Це його не розізлило, а заінтригувало.
- Хто ця ляля? – запитав він у свого товариша.
- Дитя з школи. Їй лише чотирнадцять. Краще не займай. Глянь скільки лялечок! Ще кращих за неї!
- Е, ні! Я хочу з нею познайомитись! Хвилин через п’ять замов знову цю пісню! Зрозумів?
- Та хто ж поставить під ряд одну й ту пісню?
- Ти що не чув? Тобі пояснення треба? Скажи, що Я(!) замовив.
Після цих слів від відійшов у бік. А за хвилину повернувся і запитав, як звати дівчину.
- Красуня, - відповів друг, - а в житті Майя. Та на дискотеках її лише Красунею звуть.
- Дякую, - відповів Сергій і пішов.
Той друг, звичайно ж, замовив пісню, але виконали прохання аж під кінець дискотеки і донжуан уже подумав, що втратив свій шанс. Але знову почулись знайомі звуки і треба було діяти.
- Майє, я тебе дуже прошу не відмовляти мені. Я мрію про танець із тобою.
- Ти? – здивовано сказала Майя.
- Я… Ти мені дозволиш? – з цими словами від обійняв її за талію, але не відчув ніяких знаків відмови.
Це був звичайний танець, але не для них. Знаєте про іскорку? Так от якась іскорка пролетіла.
Мелодія затихла. Кілька секунд Сергій стояв і заворожено дивився на Майю, тримаючи її за руку.
- Ти дійсно достойно названа Красунею. А я…
- Я знаю хто ти. - відрізала Майя й тихо забрала свою руку, дивлячись прямо в очі хлопцю. - Сергій. Ми живемо через дорогу.
- Ми??? – у Сергія від здивування очі стали розміром із залізну гривню.
- Так, - спокійно відповіла дівчина.
- А можна тебе додому провести? Обіцяю тримати дистанцію!
- Ні. Я з подругою, а ти з друзями. Ні.… Але ми ще побачимось. Я знаю.
- І я впевнений. Завтра?
- Ні. У мене заліки почались. Через тиждень.
- Що? – скривившись, потягнув Сергій
- Якщо щось не подобається, я тебе не примушую. Бувай, - спокійно відповіла Майя і додала: думаю ти зрозумів, що я маю на увазі.
Такої розв’язки Сергій не чекав. Він оторопів.
Через два дні у щоденнику Майї з’явився той самий запис, який вона назвала останнім, а у Сергія «рвало дах». Він вперше зустрів таку дівчину. Вона себе вела спокійно, не награно. Усі інші дівчата або зі страху тікали, або готові були зробити для нього все! А ця…
Пройшло два тижні і вони вирішили більше не розлучатись.
Вони дійсно закохалась. І все б було чудесно… Але спосіб життя Сергія жахав усіх і… його життєва хронологія була не без «чорних плям». Особливо усіх лякала історія з дівчиною, що покінчила життя самогубством п’ять років тому.
Майя закохалась у Сергія, знаючи про все це. Їй було байдуже.
Коли їх стосунки зав’язались Сергію було майже вісімнадцять років, а Майї - майже чотирнадцять. Зрозумівши, що це кохання на все життя, Сергій кинув свої справи і присвятив всього себе Майї. Знайшов якусь роботу. Збереження були, тож жив вільно і спокійно. Майже. Іноді доводилось повертатись у те життя, але не надовго і лише з дозволу коханої.
Цій парі довелося пройти страшні випробування на міцність, але вони отримали перемогу. Їх називали Красуня і Чудовисько. Їх кохання було дійсно всесильним і скоро, переконавшись у тому, що Красуні нічого не загрожує, батьки, вчителі й всі інші заспокоїлись.
Відносини між юнаком і дівчиною були наскільки чистими, що у більшості викликали або заздрість, або здивування. Так і жили.
«П о д р у г а»
Стосунки Майї і Сергія розвивались дуже швидко. І так само швидко їх захотіли розлучити. Подругою Майї з дитинства була Валя. Вони завжди були разом і якраз на цю людину надіялась Майя найбільше. А та взяла і підклала «свиню».
Одного вечора Валя пішла до Валери, а вдома сказала, що у Майї, яка в цей час була на дискотеці з Сергієм.
Валентина тоді прийшла вранці, але ніхто не звернув уваги, бо знали, що та була з Майєю, тож нічого не боялися.
Але все невідоме стає явним. Якимось чином батьки Валі дізнались, що донька їхня з Майєю не були. І тоді, рятуючи свою шкуру, «подруга» сказала, що була у Майї вдома. Нібито, щоб батьки не помітили, що донька не на місці, Майя попросила Валю лягти у її ліжко і спати там, доки та сама не повернеться. Коротше кажучи, що Майя прикрила свою ніч із Сергієм за допомогою Валі. Був страшний скандал! Дівчина такого не очікувала. Батьки Майї подали до суду на Сергія заяву (хоча без будь-якого мотиву), батьки Валі обвинувачували Майю у страшних речах (які не мали підстав).
Але завдяки Сергію все швидко вияснилось. Ну, а дружба дівчат звісно розвалилась. Хоча через деякий час, м’якосерда Майя пробачила Валентині, не звертаючи уваги на те, що Сергій був проти.
… в е ч і р
Пісня закінчилась. Почулись оплески. Майя була на сьомому небі від щастя і кохання, яке наповнювало її всю. Та Сергій доторкнувся до неї вустами… і пішов, а той поцілунок був наче… наче останній. Губи боляче палали і дівчина заплакала. Валентина підійшла і, нічого не розуміючи, почала говорити, що все добре. Майї було все одно, що казала ця «подруга», яка скільки всього наробила тоді, коли потрібен був спокій.
Через п’ять хвилин Майї набридло слухати все це і вона ласкаво «попросила» Валю зникнути з перед її очей і ніколи не з’являтись на шляху, щоб потім не жаліти.
Валентина була дівчиною розумною і все зрозуміла.
Дійсно дівчата зустрінуться лише через дев’ять років. І зустріч ця закінчиться дуже погано для Валі, зокрема.
Сергій шукав свою кохану, але не знаходив. Він помітив її лише за кілька хвилин пошуків. Вона сиділа і плакала в кутку.
- Сонечко, що сталось? Хто посмів тебе образити? Валька знову щось утнула? Я її порву! – Сергій панічно боявся сліз свого Сонечка і готовий був піти на убивство, щоб лише їй було добре, а кривдники були покарані.
- Ні! Це ти винний!
- Я? – він нічого не розумів. - Пішли до мене додому. Поговоримо.
Вони пішли до Сергія.
Квартира була до болю знайома Майї. Вона так її любила. Вони зайшли і зачинились у кімнаті. За всю дорогу ніхто не вимовив і слова. Та треба було щось говорити і юнак узяв ініціативу в свої руки.
- Що я зробив?
- Що з тобою? Чого чи кого ти боїшся? Я не розумію. Ти змінився. Зник кудись, з’явився, а тепер бігаєш туди-сюди, мов тікаєш! Що?
- Я тікаю.
- Куди?
- …
- Чому?
- Управляючого вбили. Тепер моя черга.… Я був його правою рукою і знаю навіть більше, ніж знав … Більше, ніж знав Управляючий.
Жорстока реальність обпалила мозок і серце дівчини. Вона відчула, що щось дійсно має статись, але невже все так погано?
- Я боюсь, - сказала Майя і тихо заплакала. Сльози текли по щокам і падали на плече Сергія.
- І я боюсь. Але не за себе. Вони знають, що я з тобою. Знають, що ти моє слабке місце. Тож діятимуть через тебе.
- Я… ні. А що ж тепер робити? Хто це?
- Що б не сталось, що б не сказав я чи ти, ми повинні любити одне одного! Наше кохання – одне таке у світі. І ми повинні берегти його. Що б не сталось пам’ятай це. – Сергій не звернув уваги на питання.
- Я люблю тебе.
- Я любитиму тебе до смерті і… і після неї.
- Ні!!! Ні!! – кричала Майя. Сльози лились уже ріками з її очей. Вона обняла його так міцно, як тільки могла. І він обняв її, а потім заглянув у її, повні сліз, очі. Майя помітила, що він плаче. Вперше у житті.
- Ти пам’ятаєш, що я тобі казав? – запитав він тремтячим голосом, - Пам’ятаєш?
- Так. - відповіла, плачучи, Майя. - Я любитиму тебе, доки світитиме Сонце на нашу планету і, - вона зупинилась, набрала у легені повітря й продовжила: і навіть тоді, коли воно зникне.
Вони мовчки сиділи, обнявшись. Було темно. Накрапав дощ. Планета плакала. Палац, який вони збудували разом, падав…
- Іди! – раптом закричав Сергій, - Чуєш? Іди до дому!!
- Добре…
Майя одяглась і вийшла з квартири.
Вона йшла, а дощ падав на неї обпалюючими краплями. Вся мокра. Не від дощу… Від сліз. Вона ридала. Вона кричала на весь світ. Їй було боляче, як ніколи в житті! Вона оплакувала своє кохання… Його вбивають. Але ж воно ще живе!! Темно… Холодно… Боляче…
- Господи, я ж його люблю. Чому ти забрав його? – спокійно сказала Майя. Потім упала на коліна, схрестила руки і закричала, молячись Богу, - чому ти його забираєш? Де ми провинились? Що я зробила не так? – змовкла і тихим голосом, наче у церкві промовила, - Отче наш, що на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні. І прости нам гріхи наші, як прощаємо ми їх ворогам нашим. І не веди нас у спокусу. І позбав нас від лукавого. Нині і прісно, і во віки віків. Амінь.
Вона перехрестилась і чекала.
Довкола шумів дощ. Не було жодної людини. Нікого. Їй було так самотньо. Так боляче. Вона чекала чуда, але воно не сталось. Це почало сильно нервувати… Буквально метрів за сто від дівчини в землю вдарила блискавка і почувся страшний розкат грому.
- Сердишся? Так! Який же ти всемогутній, якщо навіть такої дрібниці зробити не можеш?! Я краще свою душу Дияволу продам, аніж прокажу хоч одну молитву!! ТИ мені не потрібен! Чуєш?
Почувся ще один розкат грому. Майя піднялась із колін і пішла…
А в цей час, сидячи на своєму ліжку, плакав Сергій. Вперше у житті він це робив. Навіть у дитинстві не плакав.
Він піднявся й підійшов до столу. Взяв папір і кулькову ручку.
«Ти мені більше не потрібна! Я їду! Мені набридло панькатись із тобою. Ти ще дитина, а мені потрібно більше. Бувай!»
Поклав папірець у конверт, одягнувся, вийшов на вулицю.
Він підійшов до будинку Майї і заплакав знову. Кинув конверт у скриньку. Пішов геть. Скоро був удома. Він підійшов до ікони, що припадала пилом у кутку. Впав на коліна і… почав молитися:
- Отче наш, що на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні. І прости нам гріхи наші, як прощаємо ми їх ворогам нашим. І не веди нас у спокусу. І позбав нас від лукавого. Нині і прісно, і во віки віків. Амінь. – Перехрестився. - О, Боже, дай мені сил пройти через ці муки! Дай мені сил не померти без неї! Прошу! Бережи її, Господи!…
Вона.
С а м а…
Вона отримала записку з рук мами. При ній відкрила конверт і, прочитавши зміст, ніби підкошена, упала мамі на руки. В будинку зчинився галас, викликали швидку.
Медпрацівники приїхали за кілька хвилин. Майя була у безумстві. Вона тримала записку і нічого, крім неї не бачила. Мама спробувала забрати папірець, але донька спочатку не давала. Після ін’єкції сили покинули Майю і вона випустила аркуш на підлогу.
Після прочитаного у Марії Миколаївни піднявся тиск і лікарі їй також надавали допомогу. Потім молода медсестричка взяла аркушик порвала його на дрібні шматочки і викинула у кошик для сміття.
Прийшовши до тями, Майя пішла на кухню. Ні слова не сказавши мамі, яка намагалась заговорити, насипала чотири чайні ложки кави у маленьку чашку, додала шматочок цукру, залила водою, розмішала і випила. Потім повторила цю операцію ще чотири рази.
Так почався страшний сон.
Вона перестала реагувати на людей.
Ходила до школи, робила уроки, перемагала на конкурсах, але… очі її були мертвими, вона, нібито на робота, перетворилась. Робота, який робив усе лише за програмою, без почуттів чи емоцій.
Батьки забили тривогу, але ні обласний, ні київський світила науки не змогли поставити діагноз, чи не хотіли братись за цю безнадійну справу. Все продовжувалось.
Майя блискуче здала екзамени, але… більше навчатись не хотіла. Їй було відомо, що за будь-яких обставин все одно запроторять до школи, але… було на це байдуже.
Почалось літо. Ця, така щаслива в минулому житті, пора не приносила жодних почуттів.
Дискотеки – місце, де Майя могла забутись. Вона просто приходила і, ставши в центрі залу, повністю віддавалась музиці. Всі знали, що відбувається і тому давали дівчині волю. Завжди сама… але так і лишалась королевою всіх дискотек – Красунею… Та тепер її важко було назвати красунею. Депресія давалася в знаки. Вона ходила чорна. І ніхто, ніщо у світі не могло примусити Майю знову виявити хоч якісь емоції.
Лише вночі, уві сні вона давала волю сльозам, сміху, істериці, радості, бо… бо щоночі бачила той останній день. Кожної ночі вона проживала знову той найпрекрасніший, найжахливіший у житті вечір.
Так тривало два місяці.
Коли прийшов серпень батько не витримав і відвіз свою доньку до найкращої психіатричної лікарні в країні. Більше чекати чуда сил не було. Він готовий був продати все до нитки, щоб лише його донька заговорила, посміхнулась, хоча б заплакала.
Лікар спробував із нею спілкуватись.
- Як тебе звати? – запитав Сергій Павлович, коли батьки покинули кімнату
- Майя, - спокійно, врівноважено, дивлячись у очі здоровим поглядом, відповіла дівчина.
- Скільки тобі років?
- Мені? Я не пам’ятаю… Здається… Здається п’ятнадцять… Забула, - вона винувато опустила очі.
- Назви сьогоднішню дату.
- Двадцять дев’яте вересня дві тисячі четвертого року.
- Майя, ти помиляєшся.
- Так? – з відвертим здивуванням запитала дівчина
- Подивись на календар.
Із цими словами Сергій Павлович витягнув із шухлядки календар і дав його Майї. Вона взяла його в руки…
- Я так довго… так довго. Боже… Ні! Ні, я тебе не згадую, - крикнула вона комусь у стелю, - ти мені не потрібний! І без тебе виживу! От так. П’ятниця, тринадцяте… Я вже випустилась зі школи? - відверто, без краплі брехні, запитала вона у лікаря.
- Так. З відзнакою. Ти молодець, але…
- Що?
- Чому ти вимкнулась із життя?
- А скільки у мене по алгебрі?
- Хто винен у тому, що ти захворіла?
- Цікаво, а Валька як закінчила?
- Валя?
- Це стерво, надіюсь, десь… Принаймні я б цього хотіла.. Чи… я б сама хотіла..? Ні, мабуть… Я, мабуть, хочу жити. А може хочу померти. Ви не знаєте?
Лікар дивувався. Він ще ніколи не бачив настільки правдивого пацієнта. Вона говорила відверто, нічого не боячись. Але уникала… Він взяв фото, яке привезли батьки. Там був зображений хлопець. Дуже красивий. Особливою його рисою були карі очі, що світились радістю, щастям і… коханням.
Коли Майя побачила його, то… Знову виник у підсвідомості той вечір. Прощання. Сльози. Блискавка. Грім. Молитва. Лист.
Почуття, емоції, нерви, біль – все переплуталось у голові Майї, але вона… вона вже не вміла виявити все це.. Забула, як плакати, сміятись, злитись… Та щось сталось…
Вона схопила з рук лікаря фото. Притисла його до серця і заридала.
- Плач, - промовив лікар, - стане легше. Ми тобі допоможемо, але ти повинна мені зараз усе розповісти. Цей хлопець тобі щось зробив? Що? Він… він тобі боляче зробив?
- Він любить мене. А я люблю його, - продовжуючи плакати, говорила Майя.
- Чому ти говориш у теперішньому часі? Він же тебе к…, - лікар запнувся, ніби якийсь спогад злякав його, - він розірвав ваші стосунки.
- До смерті, і… і після неї. Доки світитиме Сонце на нашу планету і, - вона зупинилась, набрала у легені повітря й продовжила: і навіть тоді, коли воно зникне.
- Тобі боляче. Я розумію, але й ти зрозумій, він.., - приклавши багато зусиль, Сергій Павлович промовив, - він тебе кинув, згадай записку.
- Я знаю, - з посмішкою промовила дівчина, - ви зараз подумаєте, що я божевільна, може воно й так… Але він мене не кидав. Це просто поганий сон, який скоро скінчиться. Ми кохаємо одне одного. Наше кохання – одне таке на мільйон.., на весь світ. Ви цього не можете зрозуміти.
- Чому? – спокійно запитав лікар, але очі виказали біль, який притаївся десь глибоко в душі, а може в самісінькому серці.
- Це лише ми розуміємо. Якщо Сергій… коли Сергій приїде, ми будемо разом. Ми більше ніколи не розлучимось.
Більше про щось розпитувати лікар не хотів. Він почув усе, що було потрібно. Відправивши дівчину оглядати палату, покликав батьків.
- Я вилікую вашу доньку, - спокійно сказав Сергій Павлович, - все буде надано безкоштовно. Цей випадок дуже мене зацікавив. Дуже знайомий випадок. Ваша донька – чудова дівчина, як і..., - він зупинив себе силоміць і продовжив: їй просто потрібна допомога. Обіцяю, що через певний час усе буде добре.
- Спасибі.
Ось так закінчилась розмова. Які ще треба слова? Хіба можна висловити ту подяку, якої заслуговував лікар, простими словами? Батьки Майї таких слів не знали. Вони просто надіялись і вірили, а всі знають, що саме ці почуття живуть найдовше.
Почалось лікування. Почались найстрашніші і найтяжчі дні, місяці… Але дівчину треба було рятувати. І Сергій Павлович готовий був посвятити всього себе цьому юному створінню, яке отримало такий болючий урок від життя. Він згадав Марійку… Він заплакав…
М а р і й ч и н і с л ь о з и
На столі фото.
Біляве волосся, заплетене в тугу довгу, аж за пояс, косу, лежало на плечі. Блакитні очі сіяли радістю, любов’ю до світу. Ямочки не сходили з обличчя, так само, як і посмішка. Це було дитя сонця.
У свої п’ятнадцять Марійка була уже красунею. Всі лише дивувались, як на нашу планету міг упасти такий янгол.
Але…
Одного разу вона прокинулась вся у сльозах. Біля неї сиділа мама і тато. Вони завжди відчували, коли з донькою було щось не так.
Тато був видатним психологом і тому почав задавати чергові запитання, щоб вияснити у чому справа. Він навіть не допускав думки, що це міг бути віщий сон. У всьому Сергій Павлович шукав науковий підхід.
- Доню розкажи свій сон… Що ти побачила?
- Я… Я йшла болотом… Там було темно, страшно… Я була у весільній сукні, а замість нареченого… замість нареченого був ворон… Але я думала, що це він! А потім, а потім.. Одяг згорів.. Я стала птахою.. Чорною… не гарною. Мене … На мене полювали і вбили… Мені так боляче було.. Ось тут.. Біля серця.
Нічого не зрозумівши, батьки дали доньці заспокійливе і уклали спати.
- Ну, що скажеш? – запитала дружина
- Не знаю… Щось дивне. Думаю просто якийсь фільм справив на неї враження або наша донька… Закохалась. І це може бути.
- Тобто.
- Тобто у неї якісь проблеми на особистому фронті. Може не розділене кохання… Та ні. Я б це помітив. У такому разі відразу з’являються якісь ознаки, а вона зовсім спокійна і така, як завжди..
- Та що ти мелеш! Для того, щоб помітити закохану дитину психологом дипломованим не потрібно бути! Я ж знаю!
- Так… А взагалі, знаєш, що?
- Що?
- Лягай спати! Все добре. Це – підліток.. У неї зараз з самою собою війна! От і наснилось казна-що!
- От із цим я згодна!
- А яке сьогодні число?
- Тринадцяте.
Сергій Павлович глянув на календар, що висів на стіні.
- Тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятий рік. П’ятниця. Тринадцяте. Аж мороз по спині! Не дивно, що дитині таке наснилось! Пішли спати.
Та скоро батьки пожалкували, що не звернули уваги на сон своєї доньки.
Через п’ятнадцять днів він почав здійснюватись.
Марійка закохалась. Вона потрапила у халепу, бо кохання було болючим, повним страждань.. Вона закохалась у юнака.. Сергій.. Вона його побачила одного разу на дискотеці, познайомилась і більше не могла жити без нього. Доля подарувала їй ще дві зустрічі. Сергій так і не дізнався, що дівчина закохалась у нього. Та й взагалі, йому було лише тринадцять років! Так, гордість лилась через вінця, бо звернула увагу дівчина на два роки старша. Та чи знав він, що таке кохання… він зрозумів, що це таке лише через довгих п’ять років…
А Марійка страждала. Вона чорніла.. Батьки це бачили і нічого не могли вдіяти. Сергій зник. І… і життя Марійки втратило сенс. Вона відчула, що більше його не побачить.
Все частіше снився той самий сон, де її вбивають птахою…
І вона полетіла… Полетіла вниз, мов птаха.. Розпустивши довгі коси… Розправивши руки-крила… посміхаючись смерті прямо в обличчя.
Та хіба це зможе заспокоїти? Невже це розв’яже клубок проблем?
… б е з н ь о г о
Лікування просувалось швидко. Сергій Павлович щодня спілкувався зі своєю пацієнткою. Він постійно примушував її розповідати свої сни, відчуття, почуття, емоції. Згодом Майя почала охоче сама все розповідати. Вона зрозуміла, що лише поділившись своїм болем, зможе відпустити переживання назавжди.
Після кожного сеансу ставало все легше.
Лікування закінчилось швидше, ніж очікували батьки, та й сам Сергій Павлович. Він не міг нахвалитися розумничкою, яка через п’ять місяців процедур знову стала реагувати на оточуючий світ, захотіла навчатись (до того ж самостійно). Її забезпечили книгами років на три, а вона «розправилась» із ними буквально за півроку.
Саме тоді й розкрилась таємниця Майї. Вона показала свій щоденник, який продовжувала вести аж до дня, коли її поклали до лікарні. Виявляється саме цей записник урятував тоді Майю від самогубства.
Після розкриття своїх талантів вона могла без остраху почати працювати на повну потужність. Для цього треба було повернутись до школи. Але на цей час їй уже було майже вісімнадцять…
- Запізно для школи, - з відчаєм у голосі сказала Майя мамі, поділившись із нею своїми планами.
- Доню, жартуєш? Нічого подібного! Ти можеш екстерном здати іспити. Хочеш сказати, що, вивчивши усі ці книги (мама жестом показала на купу книг, які акуратно були складені на поличках, -ти знаєш матеріал гірше за ту саму Вальку… - Марія Миколаївна злякано прикрила рот рукою. Вона знала, що Валентина являлась однією із причин психозу доньки.
- Мамо, все добре! Ти ж знаєш, я вилікувалась. Я можу легко згадувати і про Сергія і про Валю. До того ж я на них не серджусь. І чому б сердитись?
- Так, доню. Все добре, - мама опустила очі, бо почала брехати. Вона помічала, що коли донька згадувала ім’я коханого (так, вона його ще й досі кохала і нічого з цим удіяти не могли), то в очах мельком пробігав біль.
- Ну чесно!
- Так. Досить скиглити, - почулося у дверях. Це був Сергій Павлович. – Красуне, ми тебе виписуємо. Прямо зараз. Я допоможу тобі зі школою Не переживай. Моя Марійка навчалась у третій і мене там добре знають. Там і ти навчатимешся.
- Ви підслухували! – жартівливим голосом накричала на свого лікаря Майя. – Ну хіба так можна? Ви ж – доросла людина, - засміялась, не витримавши, вона.
- Ах ти бешкетниця, - мама ніжно обняла доньку.
- Так, збирайся! Їдемо!
- Куди? – округлила очі мама.
- Як куди? Додому!
- А тато наш буде вільний аж через три години, - сказала Майя.
- А тато тут при чому, - посміхнувся лікар, що давно став найкращим товаришем своєї улюбленої пацієнтки.
- Як причому, - нічого не розуміючи, перепитала мама.
- Я вас разом із речами на своїй машині відвезу додому!
- О, моя валізка он та, сіра з каченятами жовтими! – закричала, мов дитина Майя і заплескала в долоні!
- Нічого не розумію! – остаточно опустила руки мама.
- Мам, ми зараз сідаємо у валізи, Сергій Павлович кладе нас у багажник, наші речі сідають на переднє сидіння і ми їдемо додому разом із речами, - переробивши фразу Сергія Петровича пролепетала Майя, знову якось по-дитячому.
- Саме так! Вашій доньці в театральне училище треба йти! Актор-пародист! – підтвердив, засміявшись, лікар.
- А-а. Тепер розумію. Ну для мене жодна валіза по розміру не підійде, - пожартувала мама, - а так жаль! Мені он та з собачкою подобається.
Всі троє весело залились сміхом. І саме в цю хвилину до кімнати зайшов Андрій Сергійович – щойно згаданий тато.
- І хто це тут моїх дівчат краде? – засміявшись, запитав в ін.
- Отакої, і ти туди! – посміхнувшись, сказала Майя
- Куди? – округлив очі тато.
- Підслухуєте, так само, як і я під дверима!
- А-а.. ну, вибачайте! Але ви не відповіли на моє питання. Куди ви їдете? Тільки чесно! – «зовсім серйозно», з мало прихованим сміхом, запитав тато.
- Ми їдемо додому! Починаємо нове життя і йдемо у політику!! – радісно закричала Майя і зістрибнула на землю, зробивши таке щасливе обличчя, наче щойно виграла якесь змагання.
Хоча так воно й було…
Нове життя
Нове життя захопило Майю, наче морська хвиля корабель під час бурі.
Вона за три місяці екстерном (відомими тільки їй способами) здала іспити в школі, яку запропонував лікар. Доки все здавала, жила у Сергія Петровича і його дружини.
Спочатку було трохи моторошно, бо кілька перших днів Анна Степанівна називала Майю Марійкою. Та все устаткувалось. Дівчина дуже швидко знайшла спільну мову із Миколкою – шестирічним сином подружжя - хорошим хлопчиною, який з першого дня знайомства закохався у Майю.
У вересні дві тисячі сьомого року Майя стала студенткою Державного університету імені Т.Г. Шевченка. До того ж, під час вступу набрала найбільшу кількість балів за всю історію ВУЗу! Викладачі по три рази перевірили її, але все виявилось вірним – вона найталановитіший студент!
Студентські будні захопили новою хвилею. Майя дуже любила навчатись. Вона повністю поринала у лекції, книги, комп’ютерні програми. Навчаючись у ВУЗі, що мав зовсім інше спрямування, спеціально додатково вивчала самостійно соціологію, політологію, психологію, економіку.
Вона готувалась до кар’єри політичного діяча, а до цього університету вступила, щоб краще вивчити те, що вона називала політичною акторською грою. З кожним роком вона була все ближче і ближче до своєї мрії. Але ніхто не знав, до якої цілі так упевнено йде Майя.
Університет вона закінчила за… три роки. Екстерном. І все в неї виходило, ніби за порухом чарівної палички. І дівчині це дійсно подобалось. Усе, за що вона бралась із ентузіазмом, виходило чудово і блискавично швидко.
Але ніхто не знав Майї такою, яка вона була, бо дівчина, нібито й відкрито себе поводила, але водночас постійно чогось не домовляла, але це не заважало її діяльності.
Вона щодня згадувала все, що довелось пережити. Це допомагало їй ставати все сильнішою й сильнішою. Надія і віра давали стимул до життя. Все було чудово… Хоча частенько й з’являлись сльози у очах, але це були сльози надії.. Вона чекала Сергія. Чекала і вірила, що він повернеться..
Всі знали історію Майї. Вірніше знали, що вона пережила нещасне кохання. Подробиць нікому ніхто не повідомляв. Але саме через цю обставину у дівчини не складались стосунки з жодним кавалером. Вона просто ігнорувала увагу до себе.. Згодом хлопцям набридло бігати за Майєю й вони залишили її у гордій самотності. Так само, як і дівчата, що хотіли зав’язати дружбу… Ось так і жила Майя – в навчанні, а згодом, у роботі.
Вже на другому курсі університету Майю запросили працювати в адміністрацію Міністерства з питань сім’ї та молоді. І звичайно ж це сталось не без допомоги Сергія Павловича, який став янголом охоронцем своєї улюблениці. Він любив її, просто обожнював, бо щоразу, коли дивився на неї, згадував свою Марійку.
Ось так Майя почала здійснювати свою мрію. Вона хотіла стати політичним діячем і практика в адміністрації давала чудову нагоду прижитись у цьому нелегкому світі, де за кожним твоїм кроком неусипно слідкують, а через сказані слова можеш зникнути з лиця землі. Та це – саме те, чого прагнула Майя. Вона вирішила стати політиком і допомагати молоді, яка починає прокладати свій нелегкий шлях у майбутнє. Це рішення прийшло не випадково. Це – план її життя.
Я, з Вашого дозволу, перестрибну на кілька років вперед. Бо у періоді з дві тисячі восьмого по дві тисячі десятий роки нічого не сталось. Майя просто навчалась і працювала, працювала і навчалась.
Як повідомлялось уже раніше у дві тисячі десятому році вона закінчила університет ім. Т.Г. Шевченка і вступила на заочне відділення до економічного ВУЗу. На цей час Майя вже була на досить хорошому рахунку не лише в Міністерстві з питань сім’ї та молоді. Про неї вже знали в народі. І це завдяки одному випадку.
Це лише випадок!…
Музику чути аж на протилежному боці Дніпра. Вечір.
Майя залишила всіх і пішла прогулятись. Вона зупинилась біля знаменитого човна Кия, Щека, Хорива і сестри Либідь…
Сіла на сходинці й задумалась. Ще був ясний день, але сонце повернула за Захід. Була приблизно сімнадцята година.. Тихо, спокійно, музичні ритми нагадують про сучасний світ.
Але щось не давало спокійно сидіти на місці… щось непокоїло.. Але що? Таке відчуття в останній раз було, тоді… в той вечір… Невже… Невже з Сергієм щось?
Дівчина не знала, що думати. А тому вирішила прогулятись.
Вона йшла і йшла…
Її прогулянка затягнулась…
Десь о двадцятій годині зрозуміла Майя, що зайшла в якийсь невідомий їй район Києва. А що найбільше здивувало – вона стояла на даху «башти» - багатоповерхівки.
- От халепа! - посміхнулась сама до себе Майя. - І як я сюди потрапила?
- Хто тут? – почувся зляканий дівочий голос.
- Я, - тихо відповіла Майя. – А ти що тут робиш?
- Іди геть! – істерично закричала дівчина. І саме зараз Майя помітила, що дівчина років шістнадцяти стоїть на краєчку даху й плаче..
- Дівчино, почекай.. Що ти робиш?
- Майя, спускайся сюди! Дівчинко, не переживай! – загуділо знизу.
- Дивно. І я теж Майя. А скільки тобі років, - спокійно запитала наша героїня.
- Що ти хочеш? Тебе сюди прислала міліція? Нікуди я не піду! Я не хочу жити! – і з цими словами дівча ще більше наблизилось до краю прірви.
- Ні, почекай, - закричала злякано Майя.
- А що чекати? – зі сльозами на очах промовила дівчинка. – Він помер. А для чого мені жити? Його нема…
- Кого?
- Його. Іллі…
- Ох, і налякала ти мене! Підійди до мене і давай поговоримо. Я пережила подібне. Тепер розумію, чому я тут.
Після цих слів молодша Майя ще раз глянула у безодню й промовила тихо:
- Я відійду, якщо заберуть усі машини і мене залишать у спокої. Заберіть!
- Як? Я не від них. Я випадково сюди забрела. Давай поговоримо? Я тобі все розкажу і тоді підемо до всіх. Я допоможу тобі. Моя робота – допомагати. Ні, я не від поліції. Я з адміністрації. Коротше кажучи, я маю певні зв’язки. І якщо тобі буде необхідна допомога, я її надам.
- Добре. Я відійду. Але зрозумійте, я не хочу жити. Він… А я для чого?
І тут наша героїня зрозуміла, що це стоїть вона, але та, що була колись.. Так. Ті самі очі. Ті самі слова. Та сама проблема. Майже та проблема.
Дівча відійшло від краю.
Вони сіли і почали розмовляти. На небі сходили зорі. Місяць давно красувався. А вони все розмовляли. І не чули нічого. Не помічали нікого. Майя розповіла свою історію, а дівчина - свою. Вони були такі схожі, але водночас – дуже різні.
Одна – витримала бій, а інша – здалась.
Одна – продовжувала жити, а інша – померла.
Через години дві затишшя на дах піднялись психолог і слідчий.
На другий день увесь Київ говорив лише про дівчину, яка врятувала дитину від самогубства. Але крім того, вона ще й взяла на себе її лікування. І ніхто не знав, що в майбутньому ще зробить ця дівчина-янгол.
Він.
«Паровоз умчится прямо на границу…»
Сергій сидів біля вікна. Поруч його… уже друзі. Він був одягнений у військову форму. З радіо доносилась відома мелодія: «Паровоз умчится прямо на границу, будут провожать папы, мамы, официальные лица. Девушка придёт…». Щоразу коли мова заходила про кохану дівчину Сергій дуже бліднув. Хлопці, що сиділи поруч помітили це.
- Гей, Штепс, що це ти так реагуєш? Що дівка кидонула? – почулося поруч.
- Ага, він у армію, а вона під вінець з іншим! Ага, Стьопа? – підтримав хтось розмову.
- Ау! Земля! Я – Марс! Земля, прийом! Викликає Марс! – повторив перший юнак.
Я – Степан Олександрович Трохименко…
Коли Сергій розповів мамі всю правду, вона не билась у істериці, не рвала волосся. Анна Іванівна просто одяглась і кудись вийшла, наказавши Сергієві сидіти вдома і нікуди не виходити. Він слухняно виконав наказ.
Вона пішла до свого давнього знайомого. Він працював на паспортному столі. Лише він зараз міг допомогти врятувати її сина. Єдиного сина.
Через три години Анна Іванівна повернулась.
- Ти – Степан Олександрович Трохименко.
- Хто?
- Ти цього не можеш пам’ятати. – почала мама, якусь розповідь. – Тобі було два роки, коли я знову завагітніла. Народився хлопчик. Ми його назвали Степанком. Він був дуже слабесенький і тому за два тижні помер. Ти його не можеш пам’ятати, - повторила мама, - бо був дуже маленький і сам… Я щойно до Бориса Арнольдовича сходила. Він допоміг. Я поміняла вас із Русланчиком місцями, але рік народження не міняла. Він просто чарівник, цей Борис Арнольдович.
- І що тепер? Вони все одно мене знайдуть! – голосно сказав Сергій.
- Ні, - спокійно промовила Анна Іванівна.
- Я зателефонувала батькові. Він вишле нам гроші.
- Ми все одно не відкупимось!
- Так. Але ми можемо раз і назавжди убити Сергія.
- Що? – Сергій не розумів ані слова.
- Пластичні хірурги роблять чудеса.
- А-а.. Ти про це. Будь-що, але мені треба їхати кудись.
- Саме тому я все підробила.
Анна Іванівна не мала зв’язків хіба-що на Місяці. Це постійно рятувало її рідних і сина зокрема. Вона йому пояснила свій задум.
Сергія кладуть у лікарню на пластичну операцію, а вона вдома в цей час влаштовує його похорони. Подробиці не пояснювала, говорила коротко і ясно. Доки Сергій буде одужувати, його «похоронять», а Анна Іванівна облаштує «усиновлення нового сина», який буде їй «нагадувати про Сергійка». Тобто: Сергій помирає, його хоронять, Анна Степанівна усиновляє «нового» хлопця, вихованця дитбудинку, який зараз служить у армії. За рік щось та й придумають. А може, пристрасті уляжуться.
- Бог дасть, усе буде добре! Щось, синку, придумаємо.
- Мамо, а де ви з батьком гроші такі знайдете? Моїх збережень не вистачить і на операцію, яка б мене дійсно змінила.
- Синку, з того дня, коли я дізналась, із ким ти зв’язався я відкладала у банк гроші… І тато теж. Натекли відсотки. Та й вдома є.
- На мою смерть відкладали?
- Що ти мелеш? На викуп… Чи підкуп.
- Довідкладались, - сумно промовив Сергій. – Але…
- Що? – мама готова була вислухати пропозицію сина.
- Я піду по контракту. На два роки…
- Добре.
- Але ми не зможемо спілкуватись перший час.
- Листи пиши.
- Ми повинні знову знайомитись. А як же вирішити питання із дитбудинком? І моїм новим минулим…
- Я в третьому районному з Галиною Семенівною домовлюсь. Напишу тобі твоє минуле.
- Я збиратиму речі.
- Ні. Я піду куплю тобі інші. Твій одяг ми роздамо, після похорону. В тобі не повинно лишитись нічого з минулого життя
Я в армії!..
«Привіт, Степанку!
Пише тобі Анна Іванівна. Ти, напевно, знаєш, що я оформила опікунство над тобою. Я ні на що не претендуюо. Тобі вже вісімнадцять, опікувати тебе не треба – дорослий. Ти просто дуже нагадуєш нашого покійного сина. Молодшого. Хоча старшого ми теж утратили. Тиждень тому похоронили. Серце у нього було слабке.
Ми знаємо, що мама твоя померла при пологах, а тато розбився на автомобілі, коли тобі було три місяці. І… І що більше у тебе нікого немає.
Також нам у третьому районному сказали, що ти дуже гарний хлопець. Навчався на відмінно. Напиши ще про себе щось. Як тобі служба. Можливо щось треба? Я обов’язково допоможу, бо ми ж тепер одна сім’я
З любов’ю мама (якщо ти дозволиш так себе назвати)»
Сергій, тобто Степан, або Стьопа, або на поганий кінець Штепс сам до себе посміхнувся: «От, конспіратор який у мене!».
Уже п’ятий раз перечитував він цього першого листа. І кожного разу з більшою силою дивувався, яка в нього мама розумничка.
Задум удався.
Всі повірили у смерть Чудовиська… Не дарма мама його мала зв’язки…
Та непокоїло Сергія одне.. Майя… Батьки не відповідали на запитання де вона поділась, як живе… Як не намагався випитати у мами хоч щось, нічого не вдавалось..
Рік служби пройшов непомітно.. Що можна особливого розповісти про службу в армії? Будні.. без свят. Він потрапив у гарячу точку. Сам туди визвався добровольцем.
Другий рік так само промайнув.
За цей час… усі…усі забули про Чудовисько.. лише дехто пам’ятав про Красуню..
Люди, що ж ви робите? Чому ви викреслюєте з пам’яті все, що здається не важливим?? Чому ви живете лише власними проблемами? Хіба таким чином ви полегшуєте своє життя? Допоможи ближньому своєму!…
Довго довелось Сергію-Степану звикати до нової зовнішності. Та звик. Звичайно ж перший час, дивлячись у дзеркало хотілось зняти маску.. але це на все життя… що ж… він змирився.
Ось так і пролинули два роки.. Повернувшись до нового дому (рідним називати не можна) Степан почав нове життя…
Його нове життя
Степан вирішив дійсно жити по-новому. Двадцятирічний хлопець хотів розвиватись. І почав.
Служба дала свої плоди.
Закінчивши воєнну школу (або купивши диплом, чого гріха таїти?) він відкрив свою контору… Невеличку фірму, яка буде займатись пошуком людей… Він не знав не поділась Майя… Де поділась її сім’я..
Через три роки він реалізував свою мрію у повній мірі. Звичайно ж усе було не так швидко, як тут написано, але для того, щоб не перенапружувати непотрібною інформацією факти подані у скороченому вигляді.
Тепер уже Степан Олександрович став відомою у столиці людиною, для якої не було жодної неможливої справи. Йому було під силу неможливе.
Найвідомішою була справа, яку всі назвали «Заміна»..
«Заміна»
Слідчі натрапили на слід одного наркоділка, але в ході розслідування виявилось, що йому лише п’ятнадцять років, а отже якісь серйозні звинувачування висунути було не можливо. Працівники, задіяні у справі були просто шоковані, бо на вигляд цей юнак був років вісімнадцяти, не менше. Вся робота зводилась нанівець. Всі були готові опустити руки, але тут згадали про свого доброго знайомого Степана Трохименко.
Про нього вже давно ходила добра слава. Це був кращий слідчий в країні, який розплутав (за дуже короткий час) досить багато справ, як на свій юний вік.
Після короткого викладу матеріалів і розгляду документів Степан Олександрович виніс вердикт:
- Шановні і за що вам гроші платять? Це заміна.
Всі мовчали, бо нічогісінько не розуміли.
- Що ви на мене дивитесь? Він – це не він. Документи у нього фальшиві! Перевірте свідоцтво про народження, записи у родильному будинку і т.д. Гарантую, що цьому красунчику як мінімум років дев’ятнадцять. Повірте мені…
А що всі мали казати? Так і зробили. Через місяць почався суд над людиною, що погубила не одну сотню людських життів – наркоділком, що ховався за чужим ім’ям.
Це була страшна справа. Але найбільше всіх приголомшила розповідь підсудного про одну пару…
Валентина + Валентин = СНІД
Був звичайний вечір. Дискотека у маленькому містечку. Дискотека – звичайна. Там уже давно була відсутня її королева, тож кожен день нагадував попередній.
Валя була з Валерою. Стосунки у них наладились і обіцяли цікавий розвиток, але… як завжди щось завадило.
Дівчина вже давно помітила, що з її коханим щось не так. Він якось дуже змінився. Кудись часто зникав, зв’язався з якимись підозрілими особами. Вона спробувала заговорити, але нічого не вдалось. І слухати не захотів.
- Валь, а пішли до мене!
- Куди?
- Ну, додому… - трохи зам’явшись сказав юнак і заглянув в очі коханої.
- А чому б і ні?
За півгодини Валя сиділа на ліжку свого Валентина… Вона не могла на нього надивитись.
- Кицюнь, хочеш я тобі щось нове покажу? – запитав якось обережно хлопець..
- Ого, - не витримала Валя, - це вже цікаво! Давай!
- Тільки ти не лякайся!
- Добре!
Він пішов і витягнув з шухлядки якийсь згорток…
- Наркотики? Любий, ти підсів на наркотики??
Валя була у відчаї… Її коханий – наркоман.. Це було наче кошмар…
- Кицюнь, ми можемо кинути коли завгодно! Давай! Тобі сподобається.. Це не боляче.. Ну перший раз може трохи і болітиме, але то від голки! Я ж знаю! Це не просто задоволення! Це щось більше!
- Ні! – винесла вирок Валя. – Ми зараз же підемо в лікарню і ти будеш лікуватися!
- Ти мене кохаєш?
Це питання обеззброїло дівчину..
- Ти ж знаєш, котику, я тебе дуже кохаю, але..
Після цих слів Валентин прикрив дівчині рот пальцем… Пройшло кілька хвилин голка з хрускотом ввійшла у вену і тіло наповнило незвичне тепло.. Воно дійшло до серця, а тоді якось несподівано вимкнуло мозок…
Валя лише вранці зрозуміла, що сталось, коли прокинулась із страшенним головним болем у ліжку Валентина.. Вона ж цього не хотіла…
Та ранкова істерика була знята новою дозою.. І так почалось пекло.. Пекло, яке втягувало щодень сильніше.
А в один прекрасний день Валя прокинулась у чужому ліжку… Поряд з нею лежав Валентин… Мертвий Валентин… Блідий.. З колами під очима.. Холодна рука обіймала тепле тіло Валі з такою силою, що дівчина довго не могла вилізти з цих смертельних обіймів…
А потім – суд, лікування, алкоголізм, лікування.. Життя.. Не життя, а існування.. Валя жила лише одним – убити того, хто убив її коханого.. Але з часом.. З часом їй стало байдуже кого… лишень би вбити.. Виплеснути біль..
Так вона опинилась у в’язниці за напад на хлопця, схожого на продавця наркотиків…
Забуття.
Так дивно, але…
Життя текло у звичайному ритмі.. Майя жила і насолоджувалась життям, яке обіцяло бути дуже цікавим..
Нова акція, яку проводив її фонд, була присвячена наркоманам.
- Їдемо спочатку у в’язницю. Жіночу. Там кажуть якась дівчина.. Мені подруга розповідала…
- Добре, поїдемо, - відповіла Майя своїй помічниці. – А що там за дівчина. Що з нею сталося?
І тут Майя почула жахливу історію про дівчину, яка втратила своє кохання і збожеволіла.. Крім того, вона була хвора на СНІД.. Тож жити залишалось не довго.
- Жах, - з болем в очах промовила Майя. – А як дівчину звати?
- Валентина якась там.
- Валя? Не може бути, - спокійно продовжила Майя, відкинувши страшний спогад. – Давай зараз поїдемо. Хочу з нею познайомитись.
І вони поїхали за тридев’яту землю у в’язницю де була ця Валя.. Серце Майї билось якось тривожно. Виринула в пам’яті подруга дитинства.. Валя.. Невже вона? Ні! Це помилка! У нас кілька тисяч Валентин.. Це не вона.
- Майка! Ти? – Блідо-синя, старша на вигляд років на 100 Валентина згадала подругу. – Ти диви яка чистенька, красива.. Тебе ж у дурку посадили… Ти диви вибралась! Ет, яка дівуля..
Валя продовжувала щось говорити, а у Майї не було слів.. Жорстока реальність знову з усієї сили ударила в мозок..
- Валя.. Ти? Що ж ти наробила? – з відчаєм промовила подруга..
- Не твоє діло, начальнице! Ти сама в дуркі сиділа, а тепер думаєш крута стала, коли чистенько одяглась? - Валя піднялась зі стільця і хитаючись підійшла в притул до Майї. – Радій, радій, що у тебе є все! Бо у мене нічого немає! Радій, що у тебе муж золотий і діти-умочки. А у мене нічого. Болячка і наркота – ось шо у мене є!
- Валя, - вимовила в кінці-кінців Майя, - я тобі допоможу. У мене є можливість лікувати тебе. Безкоштовно… Давай? Я допоможу! Чесно..
- У тебе діти плачуть, їм помагай.
- У мене нема ні чоловіка, ні дітей. Я одна. Та мене оточують люди, так само як і тебе. Люди завжди допоможуть.
- Ага! Ті люди убили Валю.. Мого Валю! Люди убили мене! Люди зробили мене такою. НЕНАВИДЖУ! Люди!!! Люди я вас усіх уб’ю! І тебе Майка і тебе!!
Майя помітила, що почалась істерика і спробувала заспокоїти Валю, але її забрали із кімнати, не дозволивши і попрощатись.
… буває
Всю дорогу додому Майя не могла прийти до тями. Думки роїлися в голові і в порядок привести їх було не можливо..
Згадала Сергія. Стало чомусь погано.. Вона зупинила машину біля найближчого супермаркету, щоб купити води і чогось додому..
Зібрала все з прилавка і пішла до машини.
На вулиці йшли люди. Такі різні. Так багато.
Вона відкрила багажник і почала викладати продукти. Потім сіла в машину і завела мотор.. Машина вже майже рушила, але тут Майя згадала, що забула взяти воду.
Вимкнула мотор і вийшла з машини. Очі зупинились на молодому чоловікові, який чомусь зупинився і вдивлявся в її обличчя. Не знайомий чоловік.. Але очі..
- Що ж з ними? Чому в них так багато запитань? Який знайомий погляд.. Де я його бачила?
Чоловік закрив дверцята машини і наближався до Майї, що не могла нікуди ні відвести погляд, ні відвернутися. Вона просто стояла і дивилась у ті, такі знайомі очі незнайомого чоловіка…
Голос. Вона хотіла почути голос. Але він мовчав, доки не підійшов . Зупинившись за один сантиметр від її уст чоловік з очами-жаринами промовив тихо:
- От бачиш. Дочекалась. Сонце і досі світить, а я досі тебе люблю… Майя.. Це я..
Він поцілував її.. він поцілував її так звично.. А вона ніяк не могла зрозуміти.. Голос.. Його голос.. Сонце.. Любов.. Вона нічого не розуміла.. Сергій? Поцілунок тривав солодку вічність і коли вуста припинили свій танок легких метеликів, солодка реальність вимкнула свідомість Майї.. Вона знепритомніла…
- Майя! Відкрий очі, кохана! Це я! Це я! Не дивись на обличчя! Це я! Відкрий очі кохана! Я ж бачу ти не спиш! Відкрий очі це я. Це реальність.. Ми дочекались..
- Ти? – дівчина відкрила очі і побачила чужого чоловіка з очима Сергія, який цілував її губами Сергія і говорив голосом Сергія… - Коханий? Ти? – Ще раз запитала Майя.
- Я! Це я…
А потім..
Ось так. Дивно, але чудеса бувають.
Пройшло скільки років… Минуло дев’ять років.
І Майя, і Сергій-Степан вже дорослі люди, які твердо стояли на землі…
Після зустрічі Майя довго звикала до нової оболонки свого коханого.. Вона цілих п’ять хвилин звикала.. Це довго..
Забули про все і про всіх… Взялись за руки, як тоді.. в дитинстві… і пішли.. пішли в даль.. до сонця..
Говорили, говорили, говорили.. До ранку бродили по вулицях… Розповідали про ці роки.. Що з ким сталось.. Плакали, сміялись… Раділи, переживали… Але вони були разом, тож усе, що колись було і що вони пережили не мало ніякого сенсу…
Вже по обіді наступного дня вони повернулись до своїх машин… Сергієву викрали, але з якоїсь причини він не засмутився ні на йоту.. Вони сіли в авто і поїхали до Майї додому..
Той день… та ніч… Дика орхідея… Ви бачите її? Все частіше яскраві спалахи осявають підсвідомість… Спалахи зливаються у суцільний потік фотонів крізь центри насолоди в мозку і знову щось хоче вибухнути…Вони йшли до вибуху.. Вибуху почуттів, емоцій, насолоди, що крилась у потаємних комірках свідомості..
Ось він! Вибух мільярдів вольт через тіла.. Два тіла, дві душі, що злились у одне ціле.. чорна орхідея з зеленими і червоними розводами злила дві субстанції в один єдиний згусток енергії…Спалах міріад небаченої краси метеликів б’ється в середині, проривається назовні.. Спалах.. Потік світла збиває все на своєму шляху й виривається назовні… Перша ніч.. ніч перших пестощів, першого гріха.. Першої насолоди..
- Я люблю тебе, - промовив Сергій і його губи полохливим метеликом пурхали на очах Майї, що були морем любові.. на вустах.. що були воротами до Раю..
А за хвилину вони лежали міцно обнявшись, не дозволяючи жодній молекулі пройти між ними – вони одне ціле.. Вони єдина субстанція… Хвиля сну захопила і вони втратили свідомість.
…сталась біда
Дивно, але було відчуття, що цих років не було.
Вранці Майя прокинулась, поцілувала коханого і пішла на кухню готувати сніданок.
Сергій прокинувся і пішов до кухні, щоб обняти і пригорнути свою половинку…
Поснідавши і ще раз обнявшись, пішли по роботах.
Майя поїхала до Валі. Сьогодні вона їхала до неї в лікарню, де почалось лікування дівчини.
І ось лікарня. Майї було страшно.
Вона зайшла до палати і побачила Валю, у якої якраз брали кров на аналіз. Голка з’єднувала прозорий шприц, який повільно наповнювався кров’ю.. Яка не мала життя.. Мертва кров.. Це відчуття подиху смерті кинуло Майю в піт…
- Привіт Валя…
Валентина повернула голову до Майї і та побачила в очах Валі щось.. щось жахливе.. І тут.. сталось незрозуміле.. Ніби в фільм забули вимкнути..
Напівмертва Валя з усієї сили штовхає медсестру і та падає, вдарившись об стіл, втрачає свідомість.. Шприц із вени вириває напівмертва рука.. Тінь наближається до напівживої Майї… Хрускіт шкіри.. Біль!біль!Біль! Шок! Шок! Опік..! Опік!.. Смерть вливалась у тіло Майї, а вона нічого не могла зробити.. Стояла і дивилась в згасаючі очі мертвої Валі…
***
Сергій із посміхом на вустах ішов на роботу. Радість переповнювала його. Він не міг зрозуміти як на його голову могло звалитися таке щастя – його Майя! Тепер вони навіки разом.
Відчинив двері кабінету. Замок довго не піддавався і довелось поспішати, бо задзвонив телефон.
- Алло!
- Пане Степан?
- Так це я.
- У нас погані новини.
- Що сталося, - Сергій сів на стілець і чомусь відчув біль у серці.
- Ми приносимо вам погану звістку. Вибачте. Ми знайшли ваш номер телефону у дівчини. Відразу зателефонували.
- Що сталось? – Переляк все наростав і біль ставав нестерпним. Перед очима все пливло.
- Вона мертва. Її щойно вбила одна хвора.. Вони обидві мертві. Пане Степан!! Алло! Алло! Ви мене чуєте! Пане Степан!
Ключ виглядав із щілини. В слухавці чулись якість крики.
Він лежав на підлозі.
Біль змусив закричати.
Все згасло.
Майя зійшла вниз і подала руку. Біль зник. Стало легко і приємно. Вона так тепло посміхалась…
Він подав їй руку і все засвітилось золотим світлом.
Вони щасливі.
Вони Красуня і Чудовисько.
Вони історія.