Ну ось, нiби все. Ще раз оглянула кiмнату та до кумедного маленьку валiзку на лiжку. Невже у нiй втиснулось усе моe життя?"
Якiсь пустi та недоречнi думки тиснули одна одну у головi. Вони не були про Батькiвщину, батькiв, рiдну землю... Вона не прощалась з цим усiм, Вона просто... просто iхала.
Ще щось... костюм, плаття.. чому до начищеноi ручки валiзи так дивно торкатись.. I що буде робити мама, коли у Андрiйка почнуть випадати молочнi зубки..." Перед очима постала вщент набита поштова скринька з неоплаченими рахунками i глузлива посмiшка скривила нiжнi, тонкi губи. Треба домовитись з сусiдкою, щоб забирала пошту."
Так розмiрковувала ще молода Жiнка з коротким звичайним волоссям та непримiтною, на перший погляд, зовнiшнiстю, вже котрий раз переглядаючи усi полички та шухлядки.
Навчання, чоловiк, робота... Все як у всiх. Але все ж таки Вона вирiзнялась. Вирiзнялась своiм нестримним бажанням жити, а не icнувати! Жити яскраво, цiкаво, без цих бiло-чорних буднiв. Така собi пересiчна мрiя кожного, котру, як не дивно, рiдко хто може здiйснити у своeму життi. Може там, за морем-океаном буде краще.
Чому я не пам'ятаю, коли стала вiдчувати себе дорослою?" - питала себе вона, лежачи на улюбленому старенькому диваннi востаннe. Рiзнi турботи, обов'язки eдиноi доньки, так зване кохання", синочок Андрiйко.
Усе життя, як одноманiтна стрiчка фiльму" поринаючи у сон, встигла подумати Жiнка...
Звуки незрозумiлоi гортанноi мови, брудне повiтря мiзерно-маленькоi кiмнатки. Болючi слiди вiд цупких пальцiв на моiх руках... Боже, звiдки??? Що зi мною ?!! Якби щось згадати...м-м-м...лiтак, чуже слiпуче сталеве мiсто, запрошення на якусь роботу. Перед очима постають все жахливiш епiзоди ...
... шматки спогадiв, спаплюженi, обгорiлi вiд сорому...
Стертi до плотi нiгтi вiд миття вуличних нужникiв. Свербiння всього тiла, коли хочеться здерти шкiру. Розбитi до кровi колiна.
Потiм - глузливий, тваринний регiт хазяiна", що запалюe вiд свoei сигари паспорт з гербом ВОЛI ... нижче живота - пульсуючий клубок суцiльного болю...
"Night with бэлая женщина стоит beacoup"
Два, три, чотири роки... Святий Боже, скiльки я тут?! Задушний, трупний запах вiд моei душi, як вiд побаченого у дитинствi нерухомого паралiтика.
Нехай святиться м'я Твоe, нехай прийде Царство Твоe, нехай буде воля Твоя."
Воля твоя!" - скрикнула, дико зареготавшись. Знала ж! Знала з самого початку, проте не хотiла вiрити, що усi цi дитячi мрii про багатого iноземця, цiкаве, рiзнобарвне життя - то e примарою, люзieю. Тепер маeш...
Тихенький скрип прочинених дверей повернув до дiйсностi. Або навпаки. Все рiвно. Улесливий оскал наступного клiнта з snowball-ом (героiну з домiшками у виглядi кульок). Страшна у своiй простотi думка про те, що вже бiльше не прокинусь. Нiби маю лякатись, а менi все одно... ...спокiйне забуття...
Амiнь.