Коханий мій, спи... Не чіпай мою душу, уже засинають і гори, і степ, і пес наш кульгавий,
кошлато-дрімучий, лягає і злизує сіль на ціпку. А море ж бо — хвилею, а дерево — силою, і всім своїм досвідом — пес на ціпку. А я тобі пошепки, тоді напівпошепки, а далі — вже мовчки: — коханий мій, спи
Коханий мій, спи… Ти забудь наші чвари. Дивись: прокидаємось. Свіжість яка. Ми в сіні, ми сонні, і диха мацоні. Дивись, із-під низу, з підвалу і — в сон. То як же примусити це уявити тебе, недовіру? Коханий мій, спи…
Вві сні нам дозволять все те, що бажається, все те, що шепочеться, як не спимо. Не спати — це сумно і навіть підсудно, бо ж все, що підспудно, кричить в глибині. Очам твоїм важко — в них так велелюдно, під віками легше їм буде вві сні.
Коханий мій, спи… Звідкіля це безсоння? Чи море бурхливе, чи саду мольба? Дурні передбачення, чи-то безсовісність. Чия ж вона? Мабуть, це просто — моя. Коханий мій, спи…
Вже нічого не зміниш. Та знай, що невинна, що це — не в мені. Пробач мені — чуєш? Люби мене — чуєш? Хоча б уві сні, хоча б уві сні...
Коханий мій, спи… Ми на кулі земній, що грізно літає, готова на вибух. Нам лиш обійнятись,
щоб вниз не зірватись, а як і зірватись — зірватись удвох. Коханий мій, спи… Не плекай ти образ. Хай соники тихо в очах заселяються. Так важко на кулі земній засинається. І все-таки — чуєш, коханий мій? – Спи...
А море ж бо — хвилею. А дерево — силою. І всім своїм досвідом — пес на ціпку. А я тобі пошепки, тоді напівпошепки, А далі — вже мовчки: — коханий мій, спи...
2005 год