Майже пустий автобус, який смердів паленим газом, чий двигун захлинався навіть на невеличких пагорбах, водій, який слухав дебільні касети з яких ****ськоголосі дівки співали "любов-морковь" та інші атрибути поп-культури, дві тітки попереду, які дружньо лаяли якусь третю, що, бач, крала борошно сама, а як спіймали, то почала підставляти інших, суко!, п'яний хлопець, що лежав на задньому сидінні, іноді стогнав і, здається, блював на підлогу, якось тихо, майже задоволено лаючись. Це дратувало так, що хотілося дати усім добрячої ****и і піти геть. Але я стримувався, бо ж і так згаяв багато часу. Дві доби! Що могло статися з Ягнятком за ці дві доби! Нарешті з'явився зв'язок, я подзвонив джерелам.
- Алло, це Чет. Що нового?
- Та нічого! Це якась херня! Ми перетрусили усе місто! Розумієш, все що можна! Нас їбуть і в хвіст і в гриву! Ця київська комісія! А ми ну нічого не можемо запропонувати! Нічогісінько! А ти де?
- Скоро буду в місті.
- Ти б нікуди не їздив.
- Чого це?
- Просто ми перебираємо усіх знайомих, а ти ж знав зниклу. Ту, що вела погоду.
- Знав, але я дав пояснення.
- Я знаю, просто так як ми нічого не можемо знайти, то знову почали перевіряти. З тобою хочуть поговорити, я тобі дзвонив, а ти поза зоною доступу. Я не знав, що і думати.
- А що думати, Вітя, що думати?
- Ну, може ти втік.
- Ти що, з глузду з'їхав! Чого це мені тікати!
- Просто виявилося, що вона пішла від тебе. Пішла до жінки...
- Слухай, вона пішла від мене вже давно. Так, я сприйняв це важко, але що було, те загуло. Через годину я буду в місті, якщо є питання до мене, я готовий відповісти. Я не від кого не ховаюся і нікуди не тікаю. Все зрозуміло?
- Чет, та я знаю, що ти винен. Просто ця бригада з Києва, вони ж тебе не знають, ось і бачать те, чого нема.
- Дай їм мій новий телефон, якщо їм треба буде дізнатися щось терміново.
- Краще приїзди.
- Я їду, але це довбане корито буде ще човгати довго. Давай.
Я ще не встиг вимкнути телефон, як автобус зненацька зупинився, здригнувшись своїм старим іржавим тілом. Мабуть, нові пасажири, хай їм грець. Скільки ж ми будемо їхати!
Проміж сидінь йшов водій. В руках тримав монтувалку. Мабуть, щось з двигуном, цього ще не вистачало! Я обернувся подивитися, що там позаду.
- Як ти назвав мій автобус!
Я спочатку навіть не зрозумів, до кого він звертається, аж поки водій не схопив мене за плече. В нього була сильна рука, а в іншій була монтувалка.
- Що?
- Ти глухий?
- Ні.
- Тоді повтори, як ти назвав мій автобус!
- Довбане корито.
Мабуть, він чекав, що я почну викручуватися, щось придумувати, але мені не до цього. Я думав про Ягнятко, я відчував свою провину перед нею, я був злий, а коли Чет Загорулько злий, то він не любить комедій. То водій залаявся, я у****ив його прямо в обличчя, відскочив від удару монтувалкою, дістав пістолет.
- Стояти!
Але водій був занадто роздратований, він кинувся на пістолет, прийшлося взяти в бік, пропустити його, повалити на підлогу, сісти зверху і трохи від****ити.
- Суко, я тебе замочу!
- Яким чином?
- Краще ти б мене не чіпав! Суко! Мій автобус - не корито!
Далі він сказав щось дуже погане про мою маму. І відразу про батька. Я ніколи не терплю, коли ображають моїх батьків. То я кілька разів вдарив його обличчям об підлогу, щоб водій замовк і не робив собі гірше. Він лежав, плювався кров'ю, а потім почав казати мені, що я труп. Не люблю таких довбойобів, які не можуть зрозуміти, що програли.
- Чете, не бий його!
- Не твоя справа.
Я ще раз кілька разів ****онув водія, для науки. Потім забрав в нього монтувалку.
- Пішли.
- Куди? До Сум ще далеко.
- Це водій не скоро може сісти за кермо.
- Тобі ****ець! Я тебе урию!
Ще раз обличчям об підлогу. От вже дебіл.
- Пішли, Зіггі.
Ми вийшли. До Сум було ще кілометрів десять. Пішки занадто довго. Ну, щось зупинимо. Пробив колесо у автобуса, щоб водій не швидко поїхав нас давити.
- Ти якийсь агресивний, Чет.
- Що?
- Ти постійно б'єш людей. Так не можна.
Я подивився на його кругле обличчя, ці рожеві, майже свинячі щоки, ці залисини на голові, губи, губи, соковиті губи. Повний довбойоб, я його вже ненавидів.
- Це не розумно.
- Слухай, телепню…
- Не ображай мене!
- Я не ображаю, я кажу хто ти є по-справжньому! Ти розумієш, що через тебе ми втратили два дні!
- Через мене?
- Через тебе, свиня ти жирна, через тебе! Замість того, щоб врятувати дівчат, ми їбалися з тими чаклунами! А все через твій сон! Якого *** ти бачив чаклунів у сні, коли дівчат в них не було! Ідіот!
- Не ображай мене!
- Та тебе вбити мало! Можливо дівчат вже немає в живих!
- Вони живі, я відчуваю це!
- Ти і про чаклунів відчував!
- Ну, це ми помились.
- Ти! Ти помилився, не ми, а ти!
Я ледь йому в пику не дав, але стримався, бо мій батько казав, що бійка це засіб для дурнів. До того ж я повинен бути чесний сам із собою. Я теж винен. Винен, що повірив цьому ідіотові, що поперся з ним бозна-куди, вліз у всі ці пригоди, хай їм грець. Винен, винен перед Ягнятком.
Я згадав її ранішню. Коли усю ніч бухали, танцювали, гоцали, під ранок вона становилася зморена і тиха, вона робилася майже повітряною. Такою легкою і податливою. Тоді я віз її додому і ми займалися сексом.
- А-а-а-а-а-а-а!
Я не витримав. Я заволав. Я згадав ті щасливі секунди, коли я кінчав і залишався в Ягнятку і ми лежали тихі та зморені, слухаючи збите дихання один одного. Зараз Ягнятко невідомо де. Хтось викрав її, хтось робить з нею бозна-що! Треба знайти її, знайти!
- Я не знаю, чому так вийшло, чому мені наснилися чаклуни. Але ми нічого не втратили, дівчата живі і ми знайдемо їх.
- Знайдемо! Я землю буду їсти, але ми їх знайдемо! Тільки без твоїх снів, без твоїх йобаних снів! Тепер я керую!
- Добре, керуй, куди далі.
- В місто, зупиняй машину.
Трасою летів легковик, який наче не помітив наших рук.
- Суко!
Я ледь не вистрелив в нього, був же пустий!
- Ми дуже дивно виглядаємо, нас ніхто не підбере.
Зіггі був ідіот, але тут він правий. Ми були брудні і пом'яті, чи то бомжі, чи то якісь алкаші після довгої п'янки. Хто таких пустить у свою машину.
- Ідемо і думаємо. Поки дійдемо, треба буде вирішити, де шукати дівчат.
- Я не знаю.
- Думай! Легше за все сказати, що не знаю! Узнай!
Ми йшли узбіччям, брудним і вибитим. Я хапався за думки, намагався зрозуміти, куди ділися дівчата. Але якась пустота в голові і злість, майже скаженілість. Руки стиснув і наказав собі розкласти усе по поличкам. Дві молоді симпатичні дівчини зникають. Скоріше за все це не маніяк, бо такі вбивають і кидають, а дівчат не знайшли, хоч були організовані масові пошуки. Викрав дівчат хтось. Треба знайти цього Хтося. Правильна думка, а далі все по колу. Я не знав, куди поділися дівчата і все.
Ми пройшли вже більше кілометра, коли Зіггі вдалося зупинити вантажівку. Старий "Камаз", колись з жовтою, а зараз з брудною кабіною.
- Тільки не кажи, що це корито. Добре?
- Я буду мовчати, Зіггі, мовчати як риба.
- Шеф, до Сум підкинеш?
- Сідайте.
Ми полізли в кабіну. Там було душно і волала музика. Шофер був невеличким товстеньким чоловіком у картузі і брудній куртці. Ото мабуть і зупинився біля нас, що такий замизканий.
- За добривами їду. А ви куди?
- Додому. Були у гостях, трохи перебрали вчора, оце бачиш які повертаємося.
- Ну, краще перебрати, аніж недобрати.
Він засміявся, показавши великий, майже чорний рот з рідкими жовтуватими зубами. Потім почав розповідати нескінчені історії, як він пиячив. То с друзями, то з кумами, то ще з кимсь.
- Бухали, бухали, з ранку прокинувся – голова як гарбуз завбільшки, шумить там і такий сушняк, ну пустеля! А води ані граму. Було в пляшці так розлили. Я навіть стіл полизькав. Потім дивлюся - ваза з квітами. І вода там. Я квіти в помийницю, а воду випив, хоч вона була така вже, з запахом. Але як пити хочеться, то і сечу вип'єш!
Він продовжував усе балакати, збивав з думок, та я подумав, що ніщо і ніхто не повинно збивати Чета Загорулько з того, про що він має думати. Думав про Ягнятко. Де вона! Хоча б якась підказка, хоча б натяк, де шукати.
- А чули, що дівчата в Сумах зникли?
- Звісно чув! Я дочці наказав, щоб вдома вечорами сиділа, не бігала куди попало.
- Куди це зникли?
- Та хіба не ясно?
- А що ясно, міліція ніяк не знайде.
- А кого та міліція знайде! Вони тільки п'яних трусити можуть і все. Ідіоти. Мого кума на вулиці зупинили, кажуть "Пройдемте". Кум випивши був, але нормально йшов, щоб кум хитатися почав, так це йому літр треба випити і не дуже закусувати! А вони "Пройдемте"! Підори! Кум каже, що нікуди не піде, бо він нічого не зробив, вони його від****или, усі гроші забрали і в каталажку! Отакі!
- Так а що про дівчат думаєте?
- А що там думати? Зрозуміло, що вкрали їх щоб продати.
- Куди?
- Як куди? В проститутки.
- В проститутки?
Зіггі так здивувався, наче ніколи про проституток і не чув. Водій зареготав, киваючи головою.
- Еге ж, я по телевізору дивився. Як вивозять дівчат і продають за долари. Зараз дурних вже мало, що обдурити можна, так вони красти почали. І кум розповідав, що в газеті читав.
- Якби крали, так непомітних, а тут же з телебачення, скандал.
- А їм срати на скандал. Вони вкрали, потім продадуть, тисяч за п’ять чи сім. Добрий навар.
- Та ні, як ти їх через кордон перевезеш?
Це вже я у бесіду вліз. Як кримінальний журналіст, знав, що через кордон не так вже легко проїхати. Та водій став казати, що за хабарі, хоч ти що хочеш, можна перевезти.
- Така в нас продажна країна. Хоч кого візьми, на кожному ціна є. Не мають люди честі!
Ми вже їхали по місту, водій висадив нас на зупинці, дали йому три гривні, не відмовився. Чекали тролейбуса, щоб їхати невідомо куди. Зіггі думав над словам водія і сумнівався.
- Це якби хотіли, так можна перевезти, а якщо не хочуть, як ти через кордон проїдеш?
- Просто, я проїздив.
- З дівчатами?
- З одною.
- Ти цим займався?
Він подивився на мене, як на прокаженого. Він дратував мене, це товстий бовдур.
- Чим, цим!
- Ти торгував дівчатами?
- Ні.
- А навіщо ти віз їх?
- Її. Мені попрохали і я привіз. Іноді я займався транспортуванням людей, мав, до речі непогані гроші.
- А що з нею потім стало. Ти ж кинув її на чужині?
- Навпаки, я віз її в Україну.
- Навіщо?
- Мене попрохали. Один хлопець, він був у неї закоханий і мав гроші. А це стерво узяло і поїхало в Німеччину мандьонкою торгувати. Хлопець був такий довбойоб, як ми з тобою, однолюб. То переймався з цього приводу, був впевнений, що її там тримають силоміць, замовив мені вирвати її з лап сексуальної мафії.
- І ти поїхав?
- Поїхав, коли б це я ще поїхав до Німеччини? А то цілий місяць шукав її, їв ситно, дудлив досхочу пиво.
- Знайшов її?
- Знайшов. Але вона не схотіла їхати. Сказала, що її усе влаштовує, що ще трохи попрацює, окрутить якогось бюргера, щоб отримати громадянство і залишиться там жити.
- А ти що?
- А я підсипав її у напій снодійного і потаскав з собою.
- Куди?
- В Україну. Мабуть єдиний випадок реекспорту ****і силовим шляхом.
- Ти повіз її в Україну проти її волі?
- Ні, Україна була не проти. Дівчина, так, але вона занадто багато нюхала усілякої ***ні. То мала не дуже правильне сприйняття світу. Як і її сутенер, якісь албанець, він поліз на мене з прийомами карате, я зламав йому руку і залишив скиглити під червоним ліхтарем.
- І як ти перевіз її через кордон?
- Та просто. Облив її горілкою, облився сам. Наче ми п’яні, радіємо поверненню додому. Німецькі прикордонники не звернули уваги, польські теж. Про українських і казати не буду. А я просто колов дівчині снодійне і вона спала, як дитя.
- Це не дуже правильно!
- Що саме?
- Що ти привіз її проти її волі.
- Я мав дуже великі сумніви, щодо наявності у неї волі. Вона була наркоманка. А той хлопець кохав її.
- Наркомани, це хворі люди.
- Можливо.
- І де вони зараз? Ці хлопець і дівчина.
- На тому світі.
- Як це?
- Страшна автокатастрофа. Джип на великій швидкості зніс дерево. Без шансів.
- Випадковість?
- Бозна. Я думаю, що ні. Мабуть він зрозумів, що вона хоче тільки чергову дозу, а на нього плювала, то вирішив у такий спосіб покінчити з цим. А може вона зрозуміла, що він її не відпустить і схопилася за кермо. Хлопці в ДАІ казали, що машина їхала прямо, а потім зненацька крутнула вліво. Якраз у дерево.
Зіггі подивився кудись в бік. Я вже трохи почав знатися на його поглядах, то зрозумів, що зараз він має намір сказати мені щось неприємне. Дурень, Ягнятко зникло, що тут можна сказати мені неприємне?
- Ти розумієш, що ти винен у тих смертях?
- Яких?
- Ти розумієш.
- Я б не радив виступати тобі суддею. Краще їдь додому. Я поїду в міліцію, у них якісь питання до мене.
- Які питання?
- Здається, що я один з підозрюваних.
- Ти?
- Я.
Він подивився мені в очі. В його погляді була підозра і обурення. Ідіот. Після цього всього, що ми пройшли, він ще підозрює мене.
- То це ти?
- Оце я.
- Що ти з ними зробив, збочинець!
- Тобі заїхати зараз в обличчя?
- Що! Та я тебе...!
Господи, він вже стільки разів отримував від мене стусанів, що міг би зрозуміти, що зі мною не треба битися. Але він вперто наступав на одні і ті граблі. Я відсахнувся від його удару та добряче піймав його на свій кулак. Він скрутився, я повів його до лавки на зупинці, усадив і дав трохи подихати. Хоч би міліція не приїхала.
- Значить слухай. Якщо ти такий довбойоб, то мені прийдеться витратити на пояснення дорогоцінний час. Так ось, я не крав дівчат. Подумай сам, ну якби я вкрав Ягнятко, хіба б пішов я з тобою до тих чаклунів? Ні. Я б не відходив від неї ні на крок. Ну ти сам розумієш. До того ж навіщо б мені було викрадати твою дикторку? Який з того зиск? Ніякого. Я розумію, що звичайно тобі б було легше, щоб викрадачем виявився я. Щоб більше не ходити і не шукати, щоб узяти мене і трясти. Саме так міліція робила з тобою. Здається, зараз вони хочуть повішати усіх собак на мене. Не знаю як це вони будуть робити, бо в мене залізне алібі. То прийдеться їх розчарувати. Зіггі, ти прийшов до тями?
Дурню, сидів і хапав повітря ротом. Це ж треба, подумати, що я викрадач. Так, я мріяв викрасти Ягнятко, але Чет Загорулько завжди знав межу між мріями і дійсністю. Іноді можна і помріяти, але дуже небезпечно плутати мрії з життям.
- Зараз я їду в міліцію. Ти їдь додому і чекай мене там. Вижени наркоманку, вона нам не потрібна. І думай. Я не знаю, куди бігти і що робити. Жодних версій. Давай.
Звісточка: Твоє волосся – океан
То тихий, то цунамі
То вітерець полів у нім
То тиша мов у храмі
Звісточка: Очі – глибокі
Руки – ніжні
Груди – камені кохання наріжні
Звісточка: Чути – серця твого стук – Бути
Плити – тілом твоїм ніжним – Жити
Кисень – сміху твого – Дійсний
Він пішов до дороги, потім повернувся.
- Ось тобі пістолет. Мене там будуть обшукувати. Сховай краще.
Зупинив маршрутку і поїхав. Звісно це був він. Я і подумати не міг, він же був такий правильний, але це він. Він же багато вештався з міліцією, добре їх знав і розрахував їх поведінку. У цих одноклітинних не повинно було з'явитися підозр на нього. Бо спочатку зникла Оксанка. Моя Оксанка. А потім вже та погідниця. Але це лише маневр, щоб збити слідство. Усі будуть думати, що викрадення пов’язані, шукатимуть не там де треба, а він перечекає, а потім як павук піде до того бідного Ягнятка. Він же божевільний. Він агресивний. Він вбив ведмедів і чаклунів, побив водія автобусу. Що він зробив з Оксаною? Вона ж йому не потрібна! То він, він міг позбавитися її.
Я стиснув пістолет. І зрозумів, який же я був дурень. Я відпустив цього Чета. Замість того, щоб вбити, я відпустив його! В яку там міліцію він поїхав! Він поїхав у своє лігво, де сховані дівчата. Він так довго чекав цього, ось чому постійно поспішав. Сволота, покидьок, чому я не вбив його! Я підвівся і не знав куди бігти. Готовий був вбити сам себе. Чому я не додумався раніше! Але який же змій! Як вліз у довіру! Як ходив і обважував! Який же я дурень! Як не помітив його!
Я завжди погано розбирався у людях. Не бачив очевидного. І зараз, як він оплутав мене! Його треба вбити. Вбити, поки він не зробить ще чогось поганого! Ні, спочатку дізнатися де дівчата, а потім вже вбити. Або ні, не можна вбивати, віддати міліції, хай його посадять у тюрми. Тільки б знайти його, тільки б знайти!
- Ваші документи.
Я не зрозумів звідки узялися три міліціонера. Як з-під землі. Дивилися на мене, о!, я надовго запам’ятав ці погляди, так дивляться вовки на дичину. Ідіоти, замість того, щоб шукати викрадача дівчат, вони вештаються вулицями міста і присікуються до кого хочуть! Оце так міліція!
- Ваші документи!
- Зараз!
Я поліз в кишеню куртки за паспортом, мабуть, дуже нервово поліз, бо вони вдарили мене і повалили на асфальт. Я вже почав звикати до цього, останні дня я дуже часто опинявся на асфальті.
- У нього пістолет!
- Пістолет!
Вони дали мені кілька стусанів, надягли наручники і викликали патрульну машину.
- Якогось бомжа з пістолетом затримали!
- Я не бомж.
- Говори, коли спитають!
І вдарили. Я обурився, я хотів їм розказати про Чета, про те, що це він викрав дівчат, я тільки відкрив рота і отримав знову. Ці постові, вони були хлопці з села, дурні та агресивні. Далі мовчав. Розповім керівництву, тим більше, що в райвідділі мене вже знали. Думаю, що міліція може знайти Чета. Тільки б він не наробив дурниць, тільки б не образив Оксанку. Я згадав, як він вбивав людей, згадав яка Оксанка дитинка і мені зробилося зле. Я почав падати. Міліціонери спочатку почали бити мене, вони думали, що я втікаю. Я втік на асфальт і знепритомнів. Чи раніше знепритомнів, а потім вже опинився на асфальті. Мене відвезли у лікарню. Там лікарі сказали, що в мене нервове виснаження. Дали якихось пігулок, мене повезли у відділок.
Прийшов майор, я пам’ятав його в обличчя. І він пам’ятав мене. Почав питати про пістолет. Я сказав де вдома лежать документи на нього. Це був легальний пістолет, який залишився від батька. Майор почав заговорювати мені зуби, питати де я був.
- Зараз ж відпустіть мене.
- Ні.
- Тоді я буду скаржитися. Ви довели мене до лікарні, абсолютно невинну людину! Я художник! В мене тепер нервовий розлад! Я увесь час боюся, що мене почнуть бити! Я не можу ходити без пістолету!
Здається, я злякав його. Пістолет він залишив собі, сказав, що на експертизу, але мене відпустив. І вже коли я виходив з відділку, то побачив Чета! Цей хитрун був теж тут! І він обдурив міліцію! Бо вільно пішов з відділку. Я хотів кричати, але ці міліціянти такі довбури, а цей Чет, він - хитрун. Він втече і може зробити щось страшне. Я вирішив слідкувати за ним. Він виведе мене на своє лігво і там вже я звільню дівчат, звільню мою Оксанку і відплачу йому за все.
Я тихенько крався за Четом і про себе повторював її ім'я. Я йду, Оксанка, я йду до тебе. Я звільню тебе зі страшного полону, я зроблю все, щоб ти забула ці жахливі дні. В мене є гроші, ми поїдемо у подорож до теплих країн. Мандри допомагають забути те, що турбує. Моя красуню, почекай ще трохи. Твій Ведмедик вже йде до тебе. У мріях вона завжди звала мене Ведмедиком. Але після цих прислужників чаклунів це ім'я здавалося не таким вже милим. Треба придумати якесь інше. Водночас ніжне і сильне. Лев, Тигр чи щось таке.
Я трохи замріявся, коли цей Чет заліз у маршрутку. Він такий швидкий. Я зупинив таксі і наказав їхати за маршруткою.
- Не поспішай, ми повинні тримати її попереду.
- Ти з міліції?
Я хотів відповісти ствердно, але в мене все обличчя у синцях. Яка там міліція.
- Ні, з прокуратури.
Можливо це теж була не краща відповідь, але вже що є.
- Це через дівчат?
- Що це?
Таксист кивав головою так, наче знав усі мої думки. Це мені страшенно не сподобалося. Не треба так кивати головою.
- Ти слідкуєш за підозрюваним? Скоріше б їх спіймали, усе місто про це тільки і говорить.
- Про що говорить?
- Я розумію, що вам не можна розповідати, що тайна слідства.
- Ага, так, тайна.
- Це правда, що дівчат вже немає в Сумах?
- Немає?
- Що їх відправили кудись до арабів, у гареми?
- Куди?
- До арабів. Там багаті шейхи, які платять скажені гроші за дівчат. На Заході красти важкувато, бо ж там скандал буде, а в нас можна, в нас все можна.
- В гареми?
- То ви про це знаєте. Я вчора підвозив одного з прокуратури, так той казав, що це зараз головна версія. Вже київські газети про це написали.
В мене аж горлянку перехопило. Бо якщо це правда, якщо Оксанка десь в арабських країнах, то як її звідти врятувати! Куди ж дивились прикордонники! А може їх ще не встигли вивезти! Може чекають, поки все вщухне? Треба знайти її раніше! Мою Оксанку. А вона б могла спокусити любого шейха. Така гладенька, така солодка, така ніжна. Моя принцеса!
- Це не він виходить?
- Де?
Я зовсім забув дивитися за маршруткою. А там же Чет! Які там шейхи! Ідіот! Я такий мрійник! Я можу легко втратити думку. Оцей водій щось там сказав, а я вже забув про Чета! Який їде до свого лігва, де сховані дівчата! Можливо саме Чет і розпускає плітки про шейхів, щоб збити з пантелику слідство. Йому вигідно, щоб усі думали, що дівчат вже немає в місті. Але не на того напав, Чете, не на того! Моє кохання до Оксанки переграє твою хтиву хитрість! Мені стало приємно від цієї думки і я посміхнувся.
Нікуди ти не втечеш від мене! Нікуди! А коли я звільню Оксанку, я напишу її великий портрет і вона буде мені позувати. Я давно про це мріяв. Вона така красива, така тепла, я напишу свою найкращу картину! Ми слідкували за маршруткою далі.
- На Баси їде. Там приватний сектор, легко сховатися.
- Не сховається.
Баси я знав непогано, це ж був мій район. Я тут виріс, жив. Тут Чет нікуди від мене не дінеться.
- Він небезпечний злочинець?
- Ні, зв’язний. Він виведе нас на банду.
- А не боїшся сам йти за ним? Може викликати міліцію? Мені це швидко.
- Ні, поки не треба. Головне їх не злякати.
- А що з обличчям?
- Та кілька днів тому брали одного. Наркоділок.
Трохи наплів йому про наркомафію. Я багато прожив у Москві, то надивився, що воно і як. Мій агент, який торгував картинами, вживав героїн. Кожного дня, він багато заробляв, то міг це собі дозволити, хоча сам визнавав, що довго так тривати не може. Звісно, що не може. Цей Чет, можливо він теж наркоман. Такий різкий, нервовий і худий. Точно наркоман.
- Стій!
- Це він?
- Можливо. Ось. І нікому ані слова.
Я розплатився і пішов за Четом. Дивно, але він вийшов недалеко від мого дому. Невже його лігво десь поруч? Оксанка десь поруч, а я не відчував цього? Ось вже балда! А цей Чет хитрун ще більший, аніж я думав. Що він замислив? Може його лігво у сусідському будинку? Може він бачив, як мене схопила міліція? Бачив і сміявся. Ну так, а потім я зненацька зустрів його в своєму будинку, він наплів мені брехні і пішов до чаклунів, щоб відвести підозри! Як же я цього не зрозумів. Ох, Чете, Чете. Його хитрість викликала повагу.
Коли він повернув на вуличку до мого будинку. Це вже було зовсім дивно, коли я загадав, що він наказував мені чекати його. Ось що! Він сподівався, що я вдома, може ліг відпочити. Він прийде і вб'є мене, щоб прибрати свідка! Він такий, йому не важко вбивати. Тільки не на того натрапив!
Я наказав собі заспокоїтися і обережно йшов за ним. Хитрун, пішов не з вулиці, а з двору, хоче застати зненацька. Давай, хитри. Почекав, поки він зайде, потім став крастися сам. Попід стіною, потім у підвал. Там узяв держак з лопати. Міцний добрий держак. З ним пішов вгору. Тихо-тихо, наче миша, хоча в мені сто кілограмів. Відкрив ляду, виліз. Почув голос Чета у сусідній кімнаті. Заскочив туди. Він сидів і пив чай. Побачив мене, змінився у обличчі, але нічого не встиг зробити. Він був швидкий, цей Чет, а зараз тільки чай розхлюпав, бо отримав по голові і впав на підлогу. І ти хоч раз впади на підлогу, сволота!
КіноЧет. Сценарій четвертий. Скалічене кохання.
Чет сидить в темному кутку Палацу культури і хлище з фляги коньяк. Поруч гримає музика, бігають якісь діти в химерних вбраннях, квокчуть занепокоєні мамки, іноді спалахують якісь суперечки. Чет відчуває себе самотнім і зайвим, йому так хочеться втекти з цього бедламу, але не можна, бо йому треба написати великий репортаж з всеукраїнських змагань по бальним танцям. Єбальним танцям! Чет не вимовляє по іншому назву заходу, на який його послав Кох. Цей Кох зовсім збожеволів. Одного разу прийшов в редакцію і сказав, що перетасує профілі журналістів. Виявляється, американці вирахували, що якщо журналіст багато років пише про одну галузь, то в нього замилюється око і він перестає бути ефективним. То раз на п’ять-сім років журналістам треба змінювати профіль. Чету дісталася культура. Це теж саме, що для Паніковського Поволжя. Неможливо жити! Всі ці провінційні театри з їх закомплексованими зірками, ****ануті на всю голову музейні робітники, художники-алкоголіки, йобані клуби авторської пісні зі всіма цими гітарними імпотентами, молодіжна субкультура, яка курила стільки трави і так багато розмовляла про свою крутість, що за всім цим не встигала навчитися ані грати, ані співати. Оцей весь культур-мультур, пихатий і безсилий непотріб, Чету тепер доводилося описувати. Він би краще його обісцяв і забув.
Тим більше, що напевне знав, чого там Коху сеча вдарила в голову. Його коханка зненацька закрутила роман з німецьким інвестором і поїхала з ним до славетного міста Бремена. Кох, мабуть, мав до вертихвістки велике почуття, бо зробився сумний і зморшкуватий, навіть перестав бігати. Щоб кудись дітися, Кох вирішив врятуватися на роботі. Але редакція працювала як налагоджений механізм, не було особливого простору для дій, то Кох вирішив провести реформи. Ось так Чет перетворився на культурного оглядача, не при людях буде сказано.
Дивився на сцену, де витанцьовували учасники змагань. Чет ні хера не розумів у танцях, то зосереджувався на дівчатках. Маленьких обминав, бо був проти педофілії навіть у думках. А ось тих, хто побільше, їв очима. Дівчата були гарненькі, такі молоді та свіжі, у цих своїх минімалістичних сукнях, розпалені танцями. Так матляли своїми задками, що можна було добре розгледіти маленькі і спокусливі сідниці. "Ах ви ж мої хороші!", Чет завжди так думав, коли бачив гарненьких дівчат. Подивився якісь латинській танок, а потім на сцену вийшла малеча. Можна було зробити кілька ковтків, а потім треба йти і шукати фотографа, щось йому замовляти, думати над аспектами матеріалу. А, хай йому грець!
- Сподіваюсь, що це в тебе не сік?
Хоч питання було несподіване, але Чет навіть не сіпнувся, подивився в бік і побачив поруч худеньку білявку з гострими плечима. Вона (це була Ягнятко, але ж Чет не був ще з нею знайомий), щиро посміхалася.
- То сік, чи ні?
- Коньяк.
- Можна?
- Звичайно.
Дівчина зробила такий ковток, що відразу викликала у Чета повагу. А коли ще задоволено почала гурчати, то Чет і зовсім розчулився (звичайно, відіграв роль і коньяк, якого Чет вже випив майже чотириста грам).
- Як тебе звати?
- Маріана.
- Це в честь героїні латинського серіалу?
- Ні, батько хотів назвати Марією, а мамо була за Ганну. Оце і вийшов компроміс.
- Мене звати Чет.
- Будемо знайомі.
Вона сказала це так спокійно, наче їй кожен день зустрічалися хлопці з ім'ям Чет. Зазвичай усі починали питати, що за ім'я таке, Чет розповідав свою історію, починалась розмова, а ця білявка сиділа і дивилася на сцену. Тільки зараз Чет помітив, що дівчина була досить незвично одягнута. Якесь трико.
- Ти теж виступаєш?
- Так, але пізніше.
- Якийсь танок?
- Ні, акробатичний етюд.
- Ти акробатка?
- Ну так, намагаюсь.
З цього моменту серце Чета було скорене. Чет дуже любив незвичних жінок, бо й себе мав за незвичну, в сенсі непересічну людину. Серед його пасій була бандуристка, танцівниця зі стрип-клубу, студентка з педуніверситету, яка знала фарсі, а також поетеса. Що правда, остання творила вірші лише напідпитку, але тоді вже просто випромінювала риму за римою. А потім одружилася на мерчандайзері (Чет так і не зрозумів, що це за херня), закодувалася і народила вже трьох дитинчат.
- Акробатка. Це круто.
Вона посміхалася. Маленькі зморшки, майже павутиння біля очей. Гострий носик, білі щоки , тонкі губи, така чуттєва шия, і білі, дрібні кучери, наче розсип срібних монет.
- Слухай, я з іншою планети, пішли покажу тобі свій космічний корабель.
- Що?
Вона подивилася на Чета з подивом.
- Це я залицяюся. Хочу ближче познайомитися з дівчиною, яка мало того, що так може пити коньяк, так ще й і акробатка.
Чет на секунду уявив, що акробатка може витворяти у ліжку, і зрозумів, що закохався, як дурень. Дівчина посміхалася і ще сьорбнула коньяку.
- Добре, якось зустрінемося. Я пішла готуватися.
- Тільки не впади на глядачів.
- Їх так мало, то великих жертв не буде.
Вона пішла до сцени. Тонка талія, а ноги, які ноги! Чет подумав, що ти ноги дуже добре б було пройти поцілунками аж до самої цариці ночі, що дарить задоволення. Чет був п’яний, то думав якимись поетично-еротичними образами. Забув про усі танці, уявляв Маріану, її невеличкі груди, такі грайливі і призовні.
- У тебе стоїть чи що?
Зовсім не вчасно приперся фотограф. Ну звісно стоїть, а що ще може бути від цієї коньячної акробатки! Тільки не твоя фотографічна справа, що там у штанах робиться. Чету прийшлося випроваджувати фотографа, ще випили по сто п’ятдесят горілки, бо коньяк в буфеті Палацу культури не продавався. І правильно, в закладах культури тільки горілка!
- А тут приходить до мене одна. Каже, що треба гроші на закордонний паспорт. Я кажу, що заробити треба, вона посміхається. Тут мені замовлення з Угорщини. Анальне дільдо. Я вибрав *** такий дебелий, кажу, давай, блять, зображуй пристрасть. Потім ще пару раз на лесбо попрацювала, я їй заплатив, зробила собі паспорт. Тепер, мабуть, десь в Стамбулі мандою торгує.
Фотограф займався різними сумнівними зйомками. То українських наречених для американських женихів знімав, то якусь там еротику-порнографію. Заробляв непогано, хоча колеги кілька разів чистили йому пику за демпінг. Він на них скаржився, що ціни гилять і працювати не хочуть.
- Я на об’ємах заробляю!
Ще любив похвастатися, що у нього завжди баби під рукою. Чет завжди при цьому посміхався, бо як кажуть, у нежонатого чоловіка секс завжди під рукою. Думав, про те чортеня у трико, ледь відкараскався од фотографа і побіг в зал. Там вже танцюристи кудись ділися, а виступала заводська самодіяльність. Кілька номерів суцільного безглуздя, коли вийшла Маріана. Вона жонглювала і водночас робила акробатику. Така тоненька, раніше Чету здавалося, що неможливо закохатися в жінку без примітного задку, але зараз він ледь не плакав від щастя (це кіно, то тут Чет міг і заплакати, але в реальному житті ніколи).
Коли Маріана закінчила виступ, то гаряче аплодував, майже єдиний в залі. Потім чекав її на виході з Палацу. Вже встиг сто разів подумати, як зустрічає її, починає цілуватися, потім їдуть на таксі, мчать до нього і там займаються коханням усю ніч. Чету хотілося цілувати її ноги і сіднички. Він так замріявся, що не замітив, як вона вийшла. Прийшов до тями, тільки коли почув її сміх. Такий легкий і приємний, наче прохолодний вітерець у спекотний день.
Чет підняв голову і побачив, що Маріана йшла не одна. Якийсь нахабо обіймав її і мацав за сідниці. Саме це (і звичайно коньяк з горілкою), невимовно розлютило Чета, який побачив як кохання, принаймні ніч кохання, тануть у руках якогось бовдура. Якби Чет був трохи тверезіший, він би впізнав у кавалері акробатки хлопця, який виступав з гирями. Якби Чет був ще більше тверезіший, то він би міг провести ланцюжок логічних операцій, які б привели його до висновку, що з гирьовиком краще не битися. Якби Чет був зовсім тверезий і не закоханий, то він би спокійно прийняв той висновок і пішов додому, де б подивився порнографічний збірник, який подарувала стриптизерша, коли йшла від нього.
Але Чет був п’яний, як чип, і закоханий, як перший закоханий чоловік на Землі. То він левом кинувся до кавалера Маріани. Що правда, лев цей сильно хитався, але спромігся нанести влучного і сильного удару по ворогу. Зазвичай от ударів Чета люди гепалися, як перестиглі яблука від пориву вітру, але це ж був артист, що працював з гирями. Він встояв, більш того, вдарив Чета. Зазвичай Чет тримав удари на ногах, але це був якийсь дивний вечір, коли усе відбувалося не так, як завжди. То Чет впав на землю, відразу як дві башти Всесвітнього торгового центру. Це означало, що він розвалився, майже перетворився на суцільну руїну. Гирьовик був людиною без моральних принципів, то хотів додати нападнику ногами і тоді б Чет міг вмерти молодим і п’яним, як рок-герой. Але Чет не любив рок (як і всі інші стилі музики), а поруч була Маріана, яка зупинила гирьовика і навіть вмовила його відтягнути Чета у фойє Палацу культури, щоб він не змерз на вулиці, де була зима (а чого б інакше Чет пив би, як не для того, щоб підтримати організм у сумну і холодно зимню пору).
Хоч удар був міцний, але інстинкт самозбереження допоміг Чету відповзти від дверей під батарею і там вщухнути. Це допомогло оминути сторожа, який би точно викинув Чета на вулицю, не дивлячись на мороз.
Через кілька годин Чет прийшов до тями, трохи проблювався і відчув, що в нього пропало одне око. Вивчення пальцями допомогло зрозуміти, що око на місті, просто заплило якоюсь болячою масою, в якій Чет не впізнавав власне тіло. Вранці він пошкандибав у лікарню та не впізнав себе у дзеркалі, потім лікарі казали щось про пошкодження вічного дна. Коли Чет прийшов до редакції, Кох почав кидати громи та блискавки, пообіцяв залишити до кінця року без премій і відправив у двотижневу відпустку за свій рахунок. Чет пішов додому, трохи соромлячись вигляду свого обличчя. Щоб відволіктися, Чет розмірковував на різні теми і вже майже дійшов до свого дому, коли згадав обставини отримання синця. Точніше одну обставину, а саме Маріану.
Її сміх, її очі, її плечі, її груди, що стирчали під трико. Чет якось спокійно і чітко зрозумів, що без тої жінки життя робиться схожим на пісний борщ, в який ще і солі не поклали.
- Маріана, я йду до тебе, кохана моя.
Чет це вимовив доволі гучно, навіть перехожі почали обертатися. Але Чет не пішов до Маріани. Хіба можна являтися до коханої жінки у вигляді побитого собаки? Чет Загорулько ніколи не ходив на побачення неголеним чи у брудному взутті, що вже казати про синець на пів-обличчя. Чет посилено його лікував, аж поки не звів зовсім. До того часу встиг дещо розвідати про Маріану. Що вона жила з тим клятим гирьовиком у гуртожитку, що вона була сирота – її батька, підсобного робітника цирку роздавив слон, а мати отруїлася поганою горілкою. Чет розумів, що дівчині приходилося важко у житті, то вона трималася гирьовика, хоч той виглядав суцільним дегенератом. Чет уявляв його, як напів-істоту, напів-машину, яка тільки і робить, що жере м'ясо і тягає гирі. А ще, іноді, зовсім рідко, бо де багато м'язів, там *** ні хуя, лапає Маріану.
- Красуне, ти варта ліпшого!
Чет казав це сам собі, коли йшов з квітами і тортом освічуватися Маріані у коханні, а також пропонувати руку і серце. Вона розсміялася і спитала, чи не жартує він. Чет сказав, що серйозний, як ніколи.
- Маріана, я кохаю тебе. Переходь жити до мене, так на цій скучній планеті стане на дві щасливих людини більше.
- Спасибі, Чет. Але ні.
- Ні?
- Ні.
- Чому?
- Тому що мені добре з Толею.
Господи! Його звали Толею! Чету здавалося, що більш банального імені не придумаєш.
- Красуне. Я кохаю тебе. В мене немає великих грошей, але повір мені, що моє кохання багато чого варте. Ніхто у світі не буде кохати тебе так, як я.
- Можливо, але я залишаюся з Толею.
- Він дегенерат. Привіт з неандертальських часів. Він вміє розмовляти?
- Вміє.
- То треба зробити номер "Мавпа, що вміє розмовляти по-людськи".
- Чет, не треба.
І вона якось так сумно посміхнулась, що Чету аж кольнуло у серці.
- Господи, Маріана, ти так посміхнулась, наче у нас позаду багато років всякого різного і ми так зморились один від одного, що навіть дивитися один на одного нам важко.
- Чет, тобі треба йти. Скоро прийде Толя, ще чого доброго знову зчепитися битися.
- Битися з цим звіром? Та я його просто пристрелю, зроблю чучело і поставлю як рідкісний трофей у краєзнавчому музеї (Чет займався культурою вже кілька місяців, то почав не тільки багато пити, але й розбиратися у музеях).
- Чет, ти цікавий хлопець, я хочу з тобою товаришувати, але не більше.
- Слухай, хіба я підор якийсь, щоб зі мною товаришувати і не більше!
- Не дратуйся, Чет.
А як йому було не дратуватися, коли він хотів цілувати і ніжити її, хотів вивчити і пройти всю губами, хотів вкусити за плече і сідничку, а вони пропонувала товаришувати?
- Будь моєю дружиною.
- Ні. З мене не вийде дружини.
- Чого?
- Тому що я мрію про цирк.
- Про що?
- Про цирк. Я хочу виступати на арені. Толя теж, ми готовимо спільний номер. Я не хочу стати домогосподаркою, варити супи та прати пелюшки.
- Я тобі не це пропоную.
- Тобі треба йти.
В її очах було стільки впевненості, що Чет пішов геть. Вирішив вирвати її з кров'ю із свого серця. Крові було і справді багато, але в серці вона залишилася. І в думках і в снах і в мріях. Чет потайки ходив до Палацу культури, щоб побачити її виступ. Потім перестав, тому, що вони почали виступати в одному номері. Вона, така худенька та ніжна і він – гора м'язів. Виглядало досить непогано, то скоро їм запропонував роботу цирк, що був з гастролями в Сумах. Їх тут нічого не тримало і вони поїхали з цирком.
Чет, коли дізнався про це, хотів їхати за нею. Потім намагався закохатися в когось ще, що вгамувати сердечний біль. Потім хотів їхати в Португалію. Там осіла стриптизерка, запрошувала і казала, що знайде для нього роботу в барі свого чоловіка. Чет навіть їздив по путівці в Чехію, щоб мати місцеву візу, яка полегшувала здобуток Шен гену. Навіть подав документи в португальське посольство. Сидів під дверима, поруч сиділо з десяток проституток, які теж хотіли поїхати в Португалію, а звідти вже чкурнути у більш заможні Францію чи Англію. Одна з проституток читала газету, Чет відмітив для себе цей факт, як дуже дивний. Анекдот якийсь – сидить проститутка і читає газету. Ну хоч не Стравінського слухає. (Чет вже навіть знав прізвища композиторів). Потім проститутки пішли снідати, а Чет підібрав газету, якусь жовту пресу, від якої нудило. Він прочитав тільки пару заголовків і хотів викинути цей змарнований папір (Чет був серйозним журналістом і ненавидів жовтяки, як він називав таблоїди), коли побачив фото.
Її фото. Почав читати статтю, чув, як б'ється його серце. Трагічний випадок. Молода циркачка впала з великої висоти. Переламаний хребет, лікарі врятували життя, але здоров'я не повернуть. Цирк поїхав, а каліка залишилася. От як буває в житті, поплачемо браття.
Чет встав і пішов. Він же був кримінальний журналіст, то швидко знайшов її. Лікарі з радістю дозволили забрати її, бо не знали що робити з безпритульної калікою. Чет ніс її на руках і казав, що кохає її, як і раніше, буде піклуватися про неї і ніколи не кине. Вона мовчала. Травма сильно вдарила по ній. Весела, іноді до несамовитості, зараз вона цілими днями лежала мовчки. Лежала і дивилася у стелю, нічого не помічаючи. Чет бігав до лікарів, ті казали, що з головою у неї все добре. Тобто фізично, мозок не постраждав. А от духовна травма виявилася надважкою. Серед її речей Чет знайшов купу фотографій. Маріана на сцені. Така спритна, яким щастям світяться її очі, зараз спустілі, наче місто на травневі свята.
- Маленька, поїш.
Чет годував її ложкою, Чет носив з-під неї судно, Чет робив їй щоденний масаж, щоб не було пролежнів, Чет намагався побільше розмовляти з нею, щоб вона не здичавіла ще більше. А ще він сподівався, мав велику надію на те, що колись, ні, не швидко, бо ж їй випали такі муки, але все ж, колись вона таки помітить його. Скаже хоч слово, всміхнеться, поцілує в піднесену щоку.
Чет забороняв собі думати про те, що фактично врятував її, що через неї прийшлось кинути журналістику і працювати вантажником на базарі, щоб мати вільний графік, щоб частіше бути з нею. Чет вважав, що коли кохаєш, то бухгалтерія ні до чого, треба не рахувати, а віддавати побільше і від щирого серця. Та він же віддавав усього себе! Ну хоч погляд! Хоч посмішку! Вийди з того проклятого панциру! Я кохаю тебе!
Але вона мовчала. Вона не бачила його. Можливо вона була на арені. Виступала, крутила сальто під самим куполом, раділа аплодисментам і захопленим вигукам. Можливо вона вмерла, хоча тіло її ще жило. Чет сидів з неї, щось розповідав, брав за руку, пожовтілу і тонку, схожу на лапу лелеки. Чет заглядав Ягнятку в очі і бачив незворушну сірість. Він намагався бути сильним, він умовляв себе зрозуміти її. Але іноді зривався, тікав до туалету і там кричав, жалівся сам собі. Хіба він не заслуговував хоч трохи поваги. Він не просив кохання, він розумів, що його не було і не буде. Але хоча б трохи вдячності, трохи уваги, хоча б іноді посмішка, хоча б помічати його. Він розумів, що їй важко, знав, як вона любила цирк, але ж хіба не можна зрозуміти і його. Хоч трошки!
Іноді йому хотілося просто позбутися її. Відвести в притулок для калік. Хіба він щось їй винен? Хіба він щось обіцяв? Хіба він заслуговував цю муку? Ні. Він навіть дізнався, як це зробити. Навіть спробував сказати їй про це. Якби вона заплакала, чи хоч би зітхнула, хоч якось прореагувала, то він би зупинився! Але вона не чула його і не бачила. Вп'ялася поглядом у стелю і мовчала. Що і кому вона намагалася довести? Не хотіла жити? Але хіба це людині вирішувати? Жити чи ні? Живеться – живи! Якщо є людина, якій ти потрібна, то хоч побач ту людину!
Чет багато разів казав собі це. Навіть купив інвалідного візка, щоб відвезти Ягнятко у притулок. Але не зміг. Не міг віддати її у чужі і байдужі руки. Не міг розстатися з надією, що колись, колись Ягнятко прийде до тями, колись посміхнеться йому і щось скаже. Хіба не буває у світі див, хіба людина не звикає до усього? Чет довго чекав і так не дочекався. Колись він прибіг з базару, приніс овочів і риби, щоб приготувати обід, заскочив в спальню і завмер. Ягнятко лежала мертва. Така маленька і така далека. Чет поцілував її в щоку, як товариш товаришку і приліг поруч з наміром вмерти слідом. Але не вмер, бо мав бичаче здоров'я. Поховав її, частенько ходив на могилу, сидів біля пам’ятнику, з якого дивилася на Чета вона. Всміхнена, летюча і швидка, білявка у смішному трико.
Звісточка: Тіло Ваше щедре, як Вкраїна
У думках моїх квітне
У мріях моїх лине
Звісточка: Якби був бджілкою
То мед збирав би з духмяної Вашої квітки!
Якби був шукачем скарбів
Узяв би золото Ваших посмішок!
Якби був п’яницею
То пив би вино з чарочки Вашого пупа!
Коли б вмирав у пустелі
То рятувався б у тіні Ваших грудей!
О принцесо!
У безвиході світу Ви єдина стежина до щастя!
Звісточка: Оксана – це від слова кохати
Оксана – це від слова дарувати
Оксана – це від слова цілувати
Оксана – це від слова чарувати
Оксана – це від слова літати
Всесвіт Оксана Оксана Буття
Зіронька моя і моє життя!
- Бідний! Він же може стати божевільним після цього.
- Йому прийдеться довго сидіти в тюрмі.
- Та кажу ж, що він не винен.
- Винен. Це він їх вкрав, він!
Зіггі і дівчина-наркоманка стоять над Четом. Той прив’язаний до стільця, з голови цибенить кров, яку дівчина намагається зупинити.
- Я його розкусив! Сволота хитрожопа! В довіру вліз, закрутив мені голову!
- Та не він це!
- Звідки ти знаєш?
- Він не злочинець.
- Та він людей вбивав!
- Він не крав дівчат, кажу ж тобі.
- Зараз приведемо його до тями і він у всьому зізнається.
Зіггі йде і скоро повертається з цеберком води.
- Не треба!
Але Зіггі вже виливає воду на Чета, потім б'є по щокам.
- Нумо, відкрий очі!
Чет відкриває. Вони мутні і якісь зморені.
- Де дівчата? Де Оксанка? Кажи, бидло!
Чет дивиться кудись, чи скоріше не дивиться.
- Ти ж бачиш, що він нічого не розуміє.
- Зараз ми його праскою!
Зіггі тікає і швидко повертається з праскою.
- Він все розповість, клятий збочинець!
- Що ти робиш! Ні, не треба!
- Чого ти його захищаєш? Він хотів викинути тебе на вулицю!
- Він не довіряє наркоманам і правильно робить.
- То чому я повинен довіряти тобі! Зараз праска нагріється і він все розповість.
- Ну хоч почекай, щоб він прийшов до тями!
- Добре, я почекаю.
Сидять і дивляться на Чета. Нарешті той відкриває очі і дивиться більш-менш розумно.
- Що трапилося?
- Поки нічого. Але якщо ти не скажеш де Оксанка, трапиться багато чого неприємного для тебе!
- Ідіот.
- Що, що ти сказав!
- Розв’яжи мене.
- Я зараз язик тобі розв'яжу!
- Нам треба їхати.
- Куди? Куди їхати?
- На Курську.
- А, це там твоє лігво?
- Там одна банда, це вони вкрали дівчат.
- Не мороч мені голову! Яка там банда! Це ти вкрав Оксанку! Ти! Я тебе розкусив.
- Зіггі, ти ідіот. Ти ледь не вбив мене. А зараз ми втрачаємо час.
- Де твоє лігво! Де твоє лігво! Кажи! Мовчиш? Зараз все розкажеш!
Зіггі хапається за праску і йде на Чета. Трохи розгублюється, бо не знає до якої частини тіла притуляти прибор катування. Дівчина б'є його стільцем по голові і Зіггі падає. Дівчина тягне його до дивану, потім розв'язує руку Чету. Робить йому пов'язку на голову.
- Де ти навчилася цьому?
- У медтехникумі. А ти справді не крав дівчат?
- А як ти думаєш?
- Я думаю, що ні, але Зіггі впевнений у зворотному.
- Ідіот. Він помиляється. А ще він міг вбити мене.
- Він не хотів, він просто дуже хвилюється за ту Оксану.
- Я теж хвилююся.
- Ви закохані у одну дівчину?
- Ні, у різних, зникли ж дві.
- Як звуть твою?
- Ягнятко.
- Ласкаво.
- Мені треба йти.
- Тобі краще посидіти.
- Мені треба рятувати її.
Чет підводиться, робить кілька кроків, дуже непевних, він помітно хитається, коли Зіггі з дивану зненацька кидається на нього. Вони падають на підлогу, котяться і лупцюють один одного.
- Досить! Не треба!
На дівчину не звертають уваги, лупцюють далі, аж поки не зморюються.
- Кажи де вона!
- Можливо на Курській.
- Що значить, можливо!
- Те значить, що я не впевнений.
- Як це ти не знаєш!
- Так це.
- Ти ж викрав її!
- Ідіот.
Чет б'є Зіггі і відштовхує його, йде до дверей. Потім повертається.
- Де пістолет?
- Не скажу.
- Де пістолет?
- В міліції.
- Як в міліції?
- А так!
- Ідіот!
Чет хапається за голову, ледь не падає, сідає на стілець. Підходить Б'янка, торкається його плеча.
- Тобі треба хоч кілька годин відпочити. Зараз ти далеко не підеш.
- В мене немає кількох годин.
- Про що ти кажеш?
- А ти лежи і не патякай! Ідіот! Через тебе ми можемо втратити дівчат!
- Що?
- Сьогодні їх можуть вивезти з Сум.
- Куди ти повезеш?
- Ідіот. Невже ти не розумієш, що не викрадав їх! Бо якби викрав, то був би з Ягнятко, а не з таким дегенератом, як ти!
- Сам дегенерат!
- Хлопці, не лайтеся! Чете, ти щось узнав?
- Так. В міліції зараз основна версія, що дівчат вкрали, щоб продати у будинок розпусти.
- Я теж про це чув!
- Мовчи, ідіоте! Так ось, увесь бізнес по постачанню дівчат за кордон контролює ОБОП.
- Хто?
- Такий підрозділ міліції. Вони повинні боротися з цим, але в нас же хто бореться, той і має зиск. Так ось, коли стали перевіряти канали поставок дівчат, то ОБОП видав всю інформацію. Клялись і божились, що дівчат не крали. І я їм вірю.
- Чому ти їм віриш?
- Тому що ці хлопці рахують гроші. Перед тим, щоб щось зробити, вони рахують витрати і доходи. Вони не дурні і розуміли, що викрадення двох ведучих з телебачення, нехай і обласного, це скандал. А їм не треба скандалів, їм треба щоб усе було тихо і мирно. Вони продають дівчат, які мріють про закордонне щастя, мають нормальний зиск і не будуть ризикувати.
- Тоді де Оксанка!
- Це серйозні люди, бізнесмени. Але я дізнався, що є і інші. Якісь шибенники, вони займалися викраденням машин, потім придумали красти дівчат для шейхів.
- Для шейхів?
- Так. Можливо це плітки, ніхто точно не знає, але я думаю, що це вони.
- Вкрали Оксанку?
- Еге ж. І Ягнятко. В них відпрацьована схема. Вони приходять до дівчини і кажуть, що представники київського рекламного агентства, пропонують безкоштовну фотосессію. Нічого особливого – дівчина в повсякденному одязі, дівчина в спортивному одязі, дівчині у вечірній сукні, дівчина у купальнику. Зазвичай дівчата погоджуються, бо ж кожна мріє про кар’єру фотомоделі, а тут же нічого кримінального, досить цнотливі фото. Ці хлопці відсилають фото на Схід, шейхам, які хочуть поповнити гарем. Якщо їм подобається дівчина, вони роблять замовлення і перераховують аванс. Тоді ці хлопці викрадають дівчину і перевозять її до замовника. Отримають решту коштів. Така схема.
- Чого ж ти раніше мовчав!
- Тому що не знав. Це мені розповіли, як плітку. Але я зателефонував дівчині, з якою жило Ягнятко.
- Твоє Ягнятко жило з дівчиною?
- Це неважливо. Так ось, вона згадала, що місяця три тому дійсно приходили з якогось рекламного агентства і пропонували фотосессію. Ягнятко сказала, що відмовилася, але вона була така, що могла сказати одне, а зробити по іншому. Не виключено, що вона таки пішла на фотосессію. Ягнятко любила, коли її фотографують. Можливо і твоя Оксана фотографувалася.
- Міліція про це знає?
- Вони не хочуть цього знати. Бо, скоріш за все, це вже не перші викрадення, це справжній конвеєр, просто так вийшло, що пропало дві дівчини з телебачення і журналісти зчинили скандал. Якщо розплутувати далі, то можна вийти на дуже не приємні висновки, що сумська міліція ні *** не робить. А кому це потрібно?
- Яка дурість. Поїхали до викрадачів!
- З чим їхати? Ти пістолет загубив!
- Його забрала міліція.
- А ти не міг доїхати додому, щоб тебе не затримали!
- Якщо ти боїшся йти без пістолета, то піду я!
- Ідіот, ти можеш тільки гилити палицею неозброєних людей. І все.
- Пішов ти!
- Пішов ти. Ось тобі ключ від моєї квартири. У залі стоїть шафа, на самій нижній полиці стоїть коробка з під соковижималки. В ній газовий пістолет. Візьми його і принеси сюди, тільки щоб тебе вже не спіймали.
- Я тобі не прислуга!
- Мені потрібен час, щоб прийти до тями. І потрібна зброя, коли ти прийдеш, поїдемо на Курську.
- Я не буду виконувати твої накази.
- Це прохання, Зіггі! Правда ж, Чет, ти прохаєш Зіггі?
Вони подивилися один на одного поглядами повними ненависті. Чет сказав собі, що йому потрібен пістолет, щоб визволити Ягнятко. Все інше не важливо.
- Звісно, я прохаю.
- Добре, тільки не здумай хитрувати зі мною!
Зіггі узяв ключ і пішов, дівчина принесла Чету чаю.
- Пий, це корисно у твоєму стані.
- Дякую. Нагадай як тебе звуть?
- Б'янка.
- Так, Б'янка. Як поживаєш?
- Добре. Хазяйную потроху. А ти як?
- Як людина, яку добряче ****анули по голові.
- Не ображайся на нього. Зіггі дійсно подумав, що ти викрадач.
- Ідіот.
- Ти кажеш це страшним голосом.
- Це мій голос.
- В ньому презирство, ненависть, бажання помсти. Не треба, все це руйнує людину.
- Слухай, а наркотики не руйнують? Так і не вчи мене!
- Ти дуже не любиш наркоманів. Особистий досвід?
- Не твоя справа.
- В тебе була дівчина наркоманка?
- Я не ідіот, щоб мати дівчину-наркоманку.
- А якби ти закохався?
- Неможливо закохатися в того, кого зневажаєш.
- Але чому така ненависть? Зазвичай люди намагаються нас просто не помічати.
- Один випадок. Колись до мене прийшов друг. Ми з ним давно не бачилися, майже зі школи, він уїхав до Москви, зробив там непогану кар'єру, наче одружився. Подробиць не знав. І ось він приходить до мене, плескає по плечу, обнімає, цілує, все таке. Ми трохи випили, дивлюся, а він якийсь напружений. Спитав, що таке. Він каже, чи не пораджу я якихось спільних знайомих, у яких можна позичити гроші. Для операції доньки. У неї рідкісне захворювання крові, потрібні великі гроші, він вже зібрав три чверті, залишилося ще небагато. Стас, його звали Стас, він сидів навпроти мене і плакав. Розповідав, яка в нього донька, яке в неї волосся і сміх, як він сидить з нею у лікарні, а потім біжить бо розуміє, що її життя спливає, що вона загине, якщо не буде грошей.
Він так це розповідав, що майже бачив це. Я віддав йому дві тисячі баксів, усе що в мене було відкладено. Я подзвонив нашим друзям. Вони теж згодилися допомогти. Хоча один, він працює в банку, у кредитному відділі, він спитав мене про очі Стаса. Чому вони так бігають. А я відповів, що у людини хвора донька, в такий ситуації і не так забігають. Я знав, що люди можуть обманювати, але я був впевнений, що є межі. Не можна обманювати Бога, не можна торгувати здоров'ям дітей і честю батьків. Я бачив багато мерзоти у житті, в мене така професія, це гірше, аніж асенізатор з проктологом. Так ось я навіть подумати не міг, що він бреше.
Стас поїхав з грошами і зник. Місяць, два, три. Я не чекав, що він їх поверне, я хвилювався за дівчинку. Що з нею, чи зробили їй операцію, чи одужує вона. Я поїхав в Москву, але по адресі, яку дав Стас, жили інші люди. Я знайшов знайомих. Які розповіли, що Стас наркоман, що ніякої доньки, ані здорової, ані хворої, в нього немає. Є син, який у дитячому будинку, бо мати давно вмерла від передозу, а батько йде до того ж самого. Уявляєш?
- Він хвора людина.
- Це зручна позиція. Я хворий, то які питання? Йобнутим все можна! Ні, не все! Не все! Не можна торгувати такими речами! Не можна!
- Ти так і не знайшов його?
- Чому, знайшов. І зламав йому обидві руки. Щоб він відчув, що таке біль, щоб він, хоча б деякий час, пожив без наркотиків, бо без рук їх не введеш. І з того часу я дуже не люблю наркоманів. Не довіряю і ненавиджу.
- Мене теж?
- Коли тобі буде потрібна доза, ти зробиш все. В тебе немає кордонів, а людина без кордонів, це не людина. Це інвалід, чи потвора.
- То я потвора?
- Нажаль так.
- І що мені робити? Повіситися? Чи хтось повинен мене прибрати з життя?
- Ти повинна стати людиною. Покинути те лайно, яким ти ширяєшся.
- Це не просто.
- А жити людиною теж не просто.
- Що ж важкого?
- Що? Важко нести відповідальність. Я кохаю Ягнятко, я хочу бути з нею, а вона ні. І я приймаю її бажання, хоча мені боляче, хоча я відчуваю себе нещасним! Але я людина, я знаю, що не можна порушувати свободи іншої людини. Я хотів викрасти її, хотів би не відпускати ані на секунду, багато чого хотів і міг би зробити! Але я тримаю себе. Я міг би сказати, що я закоханий, я хворий, які до мене питання? Але я не роблю собі знижку, хоч би що там не відчував. Я не бігав за Ягнятком, я дозволив собі єдину слабкість – дивитися її випуски погоди. Ось і все.
- А на що ти розраховуєш, коли знайдеш Ягнятко?
- На те, що вона буде жива і здорова.
- І зрозуміє, як ти її кохаєш і піде з тобою?
- Не мели дурниць!
- Чому ні?
- Тому що хепі-енди бувають лише в дешевих фільмах.
- А може ти занадто слабкий, щоб вірити в хепі-енд?
- Я занадто відповідальний.
Звісно Чет думав про хепі-енд, думав не раз, як визволене Ягнятко кидається йому на шию, цілує його і каже, що чекала його все життя. Далі марш Мендельсона. Але Чет не відпускав далеко свої мрії. І не хотів зізнаватися в них перед наркоманкою. Краще перевести тему.
- А що ти думаєш робити далі, Б'янко?
- В мене досить невеличке далі. То там особливо нічого планувати.
- Будеш ширятися?
- Буду. А що будеш робити ти?
- Жити.
- А якщо, припустимо, ти знайдеш Ягнятко, але вона більше не буде вести погоду?
- Ну, щось же вона буде вести.
- Наприклад, вона піде з телебачення.
- Не піде. Вона дуже любить телебачення.
- Добре. Вона поїде до Києва.
- Я теж.
- Вона одружиться на американському продюсері і полетить за океан. Що ти будеш робити?
- Це важке питання. По-перше в мене є записи її програм. Це багато годин випусків погоди. По-друге, спробую жити без неї. Або подамся в Америку. В мене там дядько працює. Прибиральником кінотеатру у якомусь містечку під Чикаго.
- І будеш ходити за нею тінню?
- Мені важко сказати. Почуття дуже мінлива річ. Іноді мені здається, що я навчився жити без Ягнятка, а іноді я майже вмираю, коли розумію, що її не буде зі мною. Я не можу сказати, що буде далі. Знаю лише, що я не нароблю дурниць. Чет Загорулько доросла людина, яка не йде на поводу у мрій.
Вони ще розмовляли. Чет думав, що, можливо, вона виняток. Непогана дівчина, хоч і наркоманка. Скільки ж їй років? Не більше двадцяти, а вона вже спокійно говорить про смерть. Чет завжди думав, що в нього залізне здоров’я, він худий та жилавий, то проживе довго. Ніякої смерті у планах. Він навіть пити почав менше, бо відчув, що це відбивається на серці. Точніше на серці відбилося Ягнятко, а горілка була добавкою.
Б’янка дивилася на нього і думала, що, мабуть, він такий впевнений і залізний тільки зовні, тільки на людях. А вдома він може лежати на дивані і плакати за своїм Ягнятком. Б’янка трохи заздрила людям з таким от палким коханням. В неї нічого такого не було. Якісь люди подобалися більше, якісь менше, але ніяких особливих пристрастей. То вона любила порозповідати про нещасне кохання, через яке і стала наркоманкою. Про русявого красеня, що розбив її серце, потім посадив на голку і вмер від брудного героїну. Б’янка любила розповідати про цього хлопця і навіть намалювала в уяві його портрет. Під кайфом могла і поговорити з ним. Не знала тільки, як його назвати.
Вони сиділи вже мовчки, коли прийшов Зіггі з пістолетом.
- Коли я був у тебе, дзвонив якийсь чоловік. Казав, що твій керівник, просив передати, що в нього є до тебе серйозна розмова.
- Треба було не брати слухавку. Пішли на Курську.
- Хлопці, а можна я з вами.
- Залишайся вдома. Ми і так виглядаємо, як компанія ідіотів.
Вони і дійсно виглядали кумедно. Чет з розбитою головою і Зіггі весь у синцях. Бомжі та й годі.
- Зміни хоч куртку, вона ж брудна.
Свій плащ Чет встиг почистити. Зіггі перевдягнувся і вони пішли.
- Успіхів.
- Готуй святкову вечерю.
Зіггі широко посміхався, він був впевнений, що скоро обніме і поцілує Оксанку, яка, звичайно ж, палко кохає його після всіх тих звісточок. Чет кривився, коли бачив обличчя Зіггі, повторював про себе, що ідіот є ідіот. Після чаклунів Чет став обережний у планах. Дівчата могли бути там, а могли і ні. Найгірше, якщо їх вже встигли відвести на Схід. Як їх визволяти звідти?
Вже їхали в маршрутці, по радіо казали, що пошуки дівчат тривають, але без жодних успіхів. Прохали телефонувати тих, хто може допомогти слідству, обіцяли винагороду. Пасажири обговорювали зникнення ледь-ледь, видно було, що тема вже всім набридла. Була думка, що дівчата вирішили втекти закордон, а тут шум здіймають. Краще б сказали, коли гаряча вода буде.
- Ти той, вибач. Я не хотів.
Зіггі винувато дивився на Чета.
- Я дійсно думав, що то ти. І сам від Б’янки отримав.
Чет хотів брудно вилаятися і послати подалі, але утримався. Треба зробити справу, звільнити Ягнятко, а потім забути про цього ідіота назавжди.
- Не ображаєшся?
- Ні, що ти.
Він навіть не помітив іронії, почав радісно посміхатися. Ідіот. Чет тільки переконався у правильності свого діагнозу. Далі їхали мовчки, слухаючи дурнувате радіо. Потім вийшли на Курській, великій і похмурій вулиці, на якій з одногу боку височили панельні будинки, а з іншого корпуси заводів. Це був один з найкримінальніших районів міста, тут було багато кубел наркоманів і торговців самогоном, а також скупники краденого, банди дрібних рекетирів і все таке. Вночі сюди навіть не їздили таксі.
Чет пішов біля багатоповерхівок у нетрі приватного сектору. На дорозі була суцільна багнюка, вивернута колесами якогось потужного транспорту. Йшли попід чорними, похиленими парканами, плигали через калюжі, швидко намочили ноги. Навкруги були старі хати, деякі покинуті, але деінде з'являлися нові котеджі у два і більше поверхів. Саме біля одного з них Чет зупинився. За парканом бігав великий чорний собака і стояв великий чорний позашляховик.
- Здається тут.
Чет натиснув на кнопку дзвінка, яка була прихована біля хвіртки.
- Будеш затриманим. Я наче мент. Просто мовчи і кивай головою. Зрозумів?
Зіггі хотів обуритися цим викрутасам, та з котеджу вийшов чоловік. Дебелий, весь у чорному, з виголеною головою.
- Що треба?
- Я з міліції. Оперуповноважений Соколов. Мені треба задати вам кілька питань.
Чоловік підозріло подивився на хлопців.
- А хто це з вами?
- Затриманий. Його узяли на крадіжці, зараз перевіряємо.
- В мене нічого не крали.
- Мені викликати опергруппу, щоб зайти у двір?
Чет сказав це спокійно і трохи зморено, як мент який цілий день ходе з дрібним крадієм і вже заморився.
- Та ні, заходьте, тільки собаку прикрию.
Чоловік був дурний, зовсім дурний, бо ж мав побачити хто такий Чет і чи треба з ним гратися. Не треба. Замість цього чоловік пішов не до собаки, а побіг до дверей у хату. Чет вистрелив йому у ногу і заскочив у двір. Собака вже летів на нього, отримав набій у голову і покотився по бруківці, що була викладена дурними візерунками. Чет вже сидів на чоловіку, дав кілька разів по пиці, щоб він не кричав, потягнув в хату.
- Зіггі, не спати! Прибери собаку!
Зіггі дивився наче скам'янілий, він був не дуже швидкий в діях, особливо пов'язаних зі стріляниною і насиллям.
- Зіггі, Оксанка там!
Це подіяло. Зіггі схопив собаку за ногу і потягнув під гараж, де прикрив ночвами. Потім заскочив в хату. Там виявилося, що вся банда в зборі. Четверо хлопців, у них були справжні пістолета, не газова іграшка Чета, а справжні Макарови. Але Чет тримав свого газовика біля скроні хазяїна будинку і це робило його аргументи вагомішими.
- Хоч один різкий рух і він труп. Усе зрозуміло?
Вони мовчали.
- Не все?
- Ви що не чуєте!
Це вже вліз хазяїн, на якого дуже впливав ствол при скроні.
- Зрозуміли.
- Тепер покласти пістолети на стіл. Тільки повільно. Нумо!
Вони поклали.
- Зіггі, збери зброю.
Зіггі зібрав.
- Добре.
- Мені потрібні лікарі, в мене рана.
З ноги хазяїна дійсно капала кров.
- Зараз ми швидко зробимо нашу справу і підемо. А ви вже будете лікуватися.
- Хлопці, в нас нема грошей.
- Ми прийшли не за грошами.
- А за чим?
- За дівчатами.
- Що?
- Покажи нам дівчат.
- Яких дівчат?
Чет трохи ткнув пістолетом у скроню хазяїну.
- Треба вибити з тебе мозок, щоб ти перестав брехати?
- Ми відправили дівчат ще три дні тому. Нових немає, бо у місті шухер. Ментів понаїхало, ми не можемо працювати.
Чет зненацька стріляє у одного з бандитів, що сидять за столом з піднятими руками. В ногу, бандит падає на підлогу і виє.
- Блять, що ти робиш!
- Показуй їх, якщо не хочеш залишитися без здорових бандитів.
- Ти не знаєш на кого пішов!
- Ти теж. Показуй!
Хазяїн кусає губи, щось думає, потім плює.
- Добре, пішли.
- Зіггі, візьми пістолет і слідкуй за хлопчиками. Набоїв не жалкуй.
Чет з пораненим пішли в іншу кімнату. Там був добре замаскований хід у підвал. Зійшли вниз.
- Що то за ім'я таке дурне, Зіггі?
- Він з Америки.
- З Америки? А чого виглядає як вокзальний бомж?
- Його пограбували. Ти не відволікайся, показуй.
- Ось.
Чоловік пришкандибав до дверей, натиснув комбінацію на кодовому замку, відчинив.
- Дивись.
За дверима були ще грати. А за ними невеличка кімнатка в який сиділо четверо дівчат. Різних. Але не тих. Ані Ягнятка, ані дикторки.
- Ну що там?
Це нервував нагорі Зіггі, Чет не знав, що йому відповідати. Він ще приставив пістолет до лоба, ще намагався залякати чоловіка, але той більше нічого не знав. Погоджувався, що крав дівчат, що це остання партія, повинні були вивезти раніше, але зараз по місту великий шмон і на кордоні неспокійно, бо ж перевірки пішли, чи справді вивозять дівчат.
- Тепер прийдеться чекати бозна скільки, а в нас строки, клієнти ж чекають! Вони плюнуть на нас і підуть до росіян чи румун! А тобі що потрібно!
- Вже нічого.
- Відпустіть нас!
- Мовчи, суко!
- Не кричи на жінку.
- Та я на кого завгодно готовий кричати!
- В тебе брудний бізнес.
- В мене був інший бізнес!
- Ковбасу робив?
- Не смійся! В мене був нормальний бізнес. Колишній санаторій у лісі, я викупив його, зробив ремонт, нормальні номери, найняв дівчат і почав робити тури. На два три дня. Літак з клієнтами, здебільшого з Туреччини, вони приїздять і їбуться майже не виходячи з номерів! Їбуться досхочу два три дня, потім автобус, літак і додому. Нормальний бізнес! Дівчатам не треба нікуди їхати, наш аеропорт почав працювати, я інвестував гроші у новий санаторій, тому що оберти росли! Я нікого не крав, я платив нормальну зарплатню, то до мене черги стояли! А потім прийшли ці покидьки з УБОПу. Сказали, що треба ділитися! І вони хотіли не частину прибутків! Вони хотіли відразу 51%. Як Петрович! Але ж пройшли часи Петровича! Хіба не для того ми стояли на Майдані, щоб віддавати 51%!
- Ти стояв на Майдані?
- Я відправив туди два автобуси людей! І вантажівку їжі! Щоб скинути цих донецьких ви****ків! І ось після цього приходить ОБОП і каже "віддай"! Я їх послав подалі. А вони, вони заарештували два літаки з клієнтами, завели на мене кілька карних справ, заарештували мене, через своїх суддів оскаржили приватизацію санаторіїв і забрали їх собі. Зруйнували увесь мій бізнес! Розумієш! Увесь! Я вийшов з тюрми жебраком! Ті ідіоти сміялися з мене! А я нічого не міг зробити. Тільки дивився, як вони просрали залишки того, що забрали у мене. Вони ж не вміють працювати, вони вміють давити і викручувати руки, підкидувати наркоту, чи давати хабарі суддям. Але розбудовувати бізнес вони не вміють!
- Відпусти нас!
- Закрий рот, суко!
Чет подивився на дівчат.
- Відкрий грати.
- Навіщо?
- Відкрий грати.
- Ти розумієш, що ти робиш?
Чет вдарив його у обличчя.
- Не примушуй мене повторювати.
- На *** вони тобі здалися!
- Відкрий грати.
Чет сказав це тихо, майже собі під ніс, але чоловік почув і поліз в кишеню, з якої вийняв ключ. Відкрив грати.
- Ти пересираєш бізнес! За них вже заплачені гроші!
- Скажеш, що форс-мажорні обставини.
- Ти дуже помиляєшся, коли робиш це.
- Виходьте дівчата.
Дві вийшло, а дві залишилося.
- А ви що?
- Ми не підемо. Ми хочемо в гарем.
Чет з презирством подивився на них. Потім посміхнувся чоловікові.
- Ось бачиш, як тобі поталанило. Половина залишилася.
Чет закрив грати і повів чоловіка на гору. Допомагав тому дертися на сходи. Дівчат шли поруч. Вони були перелякані.
- Ну що там!
- Зіггі, їх немає.
- Як немає?
Тут Зіггі зробив помилку, яку Чет не зробив би ніколи. Він повернувся спиною до хлопців і опустив пістолет. Хлопці вирішили, що це шанс і кинулися до Зіггі. Чет вже виходив і почав стріляти. Тепер цілився в голову. Потім схопив пістолет, вже Макаров, добив усіх. І сів на підлогу, дивлячись на трупи. В його очах був відчай. Зіггі підвівся подивився на все це.
- Вони усі мертві?
Чет аж сіпнувся.
- Я ж тобі казав, слідкуй за ними!
- Я не подумав.
- Ідіот! Я не хотів їх вбивати!
- Вони самі полізли.
- Треба було тримати їх на прицілі!
- Я не … Оксанка?
Зіггі почув дівочий плач з підвалу і підстрибнув, як молодий заєць. Кинувся на звук, зупинився, дивлячись на незнайомих дівчат.
- Хто це?
- Ті, кого ці бандити вкрали, щоб продати на Схід.
- Це дійсно так?
Дівчата мало що могли відповісти, вони були перелякані стріляниною і криками.
- Ви не бачили Оксанки?
- Зіггі, вони не знають, хто це така. Треба забиратися звідси.
Чет ще сходив вниз, вивів залишившихся дівчат.
- Не буде вам гарему, принаймні поки.
Знайшов дівчатам якусь одежу, дав по гривні.
- А тепер їдьте звідси та подалі і забудьте, що тут відбувалося. Якщо не хочете, щоб вас потім довго таскала міліція. Все зрозуміло?
Вони кивнули головою.
- Тоді пішли.
Почекали, поки дівчата вийдуть, Чет узяв з собою пістолети і обойми набоїв. Дивився на трупи.
- Я не хотів їх вбивати!
- Вибач, Чет, вибач.
- А!
Чет махнув рукою.
- Де вони, Чете, де?
- Не знаю Зіггі. Треба думати. Час йде і час грає проти нас.
Вони вийшли і пішли геть. Вулиця була пуста, можливо, їх ніхто і не бачив. Вже на зупинці, де вони чекали маршрутку, трапилося неочікуване. Якийсь чоловік узяв урну для сміття, такий важкий залізний горщик, підійшов до Чета і вдарив його по голові. Чет не чекав, він думав куди йти далі, думав, що з Ягнятком, згадував, які красиві в неї ноги. Тому навіть не сіпнувся, просто впав на асфальт. Його голова і так вже багато отримала за цей день.
А чоловік став намагатися бити Чета ногами. Зіггі упізнав в ньому ранішнього водія автобуса, якого відлупцював Чет. Зіггі не знав що робити, то й сам схопив урну і вдарив чоловіка. Звалив з ніг, підхопив Чета, заліз у таксі, яке стояло поруч. Таксист не хотів везти, але Зіггі дав йому подвійну плату. Поїхали додому. Там Б'янка почала возитися біля Чета. А Зіггі дістав з холодильнику горілки і випив грамів сто п'ятдесят відразу. Почував себе стомленим і спустошеним. Являв собі Оксанку, що стати сильнішим і, може, зрозуміти, де вона. Так і заснув з нею в думках.
Звісточка: Без Вас завжди осінь
Брудна і мокречна
А з Вами весна
Квітуча і гречна
Звісточка: Про вічність думаю
Коли дивлюсь на стегна Ваші
Довершені ці вигини
Чи є що в світі краще
Звісточка: Мій шлях
Високе чоло твоє Наче огорожа райського саду Очі як океани Що хвилями б'ються
Об береги вій. Рум’яність твоїх щік Що схожі на стиглий персик
В який хочеться впитися Як тому, що вмирає від спраги Заслабів від зневіри
Та ось побачив порятунок Райські фрукти Що втамують споконвічну жагу.
Рожевість твоїх губ Її хочеться випробувати Злитися з ними Нестерпно загубитися
У відчуттях. Тонка білість шиї Лебедина й дитяча Як молочна ріка Пити та пестити
Класти руки І відчувати життя. Марципани грудей С двома баштами на пагорбах
В яких обов’язкова зупинка Сміло язик йде у розвідку Зрозуміти малиновий смак
Цих дивних створінь. І далі полями духмяних квітів Білими наче повний місяць
До оазису пупка З якого пий воду Від спеки пристрасті А там вже близько палац
Де живе цариця ночі До нього плутанина стежок У лісі де усюди орхідеї
Аж ось ти бачиш ціль Радіє мандрівник Відчуває надзвичайне Перед цим Едемом
Де спокуті будуть мрії Ось і сам палац щастя Ворота до нього дишуть вогнем
Тривожний вартівник Якого треба улещати Щоб впустив він прочанина
До святої святих До солодшої від солодших До соковитої від соковитих
Золота живого Тайни тайн. Довго і дбайливо Догоджати цариці Ловити солодкі стогони
С вуст найгарнішої Пити мед її задоволення Не помічати дня і ночі Загублювати себе
І знаходити обох У запамороченні марити Ненаситно хапати І себе дарувати.
Та у цьому первинному хаосі Пам’ятати Що за палацом є інші краї
Які теж треба пройти Як досліднику Цього солодкого всесвіту
Відірватися від цариці Та залишитися з її землею Вийти з палацу та піти навкруги
Де квітне вражаюча квітка Дві половини горіха Яку треба зрошувати
Дощем поцілунків Зливою поцілунків Цунамі і нормою поцілунків на рік