Ви ті, що ніколи не прасують своій одяг та посмішки
Ви ті, що носять окуляри із битими скельцями ніби німб
Ви ті, що зривають у нас сльози захоплення неначе дозрілі плоди
Ви ті, що навіть у бляшанках з-під пива, вщент набитими недопалками, бачите знаки долі
Ви ті, носите в дірявих кишенях надгризки думок разом із м’ятними цукерками та презервативами
Ви ті, що лишають на простирадлі сліди забороненої любові, аби зробити з нього японський прапор
Ви ті, що приколюють прикраси до шкіри, як до одягу, аби не забувати, що таке біль
Ви ті, що ніколи не плачуть, бо сльози ваші - то кислота
Ви ті, що завжди кохаєтеся ніби востаннє, бо так воно і є, адже щоразу вмираєте і народжуєтеся заново
Ви ті, що пекельне полум’я мають за сонячне світло
Ви ті, що думають ніби змогли втекти від долі, хоча це вона втекла від вас, лишивши на поталу вічності
Ви ті, що ніхто для всіх і все для нікого.