«Існують два плани історичної реальності. Один із них є загальним, що називається відкритою думкою та впроваджується у свідомість середнього громадянина засобами масової інформації, а згодом людьми, які переписують ці відомості вже як історію. З іншого боку, цьому протистоять події, котрі не доводять до відомості громадськості. Це світ, у якому діють таємні ложі та секретні співтовариства, що сплітають воєдино капітали, політику, економіку та релігію. На цьому рівні виробляється формування націй, починаються війни, всідаються на свої місця президенти, яких згодом усувають, якщо вони не функціонують належним чином», так писав дослідник масонства Й. В. Хельзинг, у своїй книзі «Таємні товариства та їх могутності в ХХ сторіччі», що вийшла в Германії в 1994 році.
Чи саме так обстоять справи?
СЕКТИ В МІСТІ - МІФ АБО РЕАЛЬНІСТЬ?
Наталія Титова
Чи хоча б один раз у своєму житті ми замислились над проблемою дітей-сиріт, які проживають у дитячих будинках, інтернатах, гуртожитках... А якщо ми згадуємо про них, то хоча б раз з‘являлась необхідність захистити релігійну свободу цих сиріт: наших із вами дітей, дітей Української держави. Їхніх прав вірувати або не вірувати.
Переважну більшість наших пересічних громадян і педагогів така проблема не обходить, а у професійній діяльності практичного психолога часто-густо зіштовхуєшся з діючими на Київщині релігійними іноземними організаціями та місіями різної толку. У переважній більшості такі релігійні організації та місії, що працюють майже у всіх дитячих будинках, інтернатах і гуртожитках, мають потужну економічну базу. Як правило, вони фінансуються із-за кордону, а на їхніх рекламних буклетах стоять іноземні адреси далеких і близьких країн. Свою провідну мету, подекуди не зовсім зрозумілу всім, вони прикривають глибокою релігійністю, благими намірами, величезною любов'ю до дитят-сиріт, добродійністю чи начеб то безкорисною допомогою.
На території Київської області діє їхній інститут (з їхніх слів і наданих буклетів), де повним ходом готують педагогів для роботи в державних установах із дитятами-сиротами. Чужоземні викладачі працюють за програмами, розробленими їхніми методистами. Ясна річ, що такі програми ані апробовані ані мають відповідних грифів Міністерства освіти і науки України. Наразі на мій запит документи не надані. Чи то не є прямим порушенням чинної нормативно-правовою бази в галузі освіти України? І постає запитання: «Чому український учитель із багаторічним педагогічним досвідом, який хоче працювати за неузгодженою, не дай боже(!), навчальною програмою, такої можливості не має?».
Не існує статистичних даних про діяльність іноземних релігійних організацій на теренах нашої України. Зложилося враження, що релігійні організації поділили Київську область, а цілком імовірно, усю Україну на зони свого впливу. Усі вони працюють із різними віковими чи соціальними верствами населення. Ті, з ким зіштовхнулась я, працюють із дитятами-сиротами. Це-те й насторожує. Іноземні місії імплантуються у сферу освіти нашої держави для організації своєї місіонерської діяльності (cui bono?). І це є цілком зрозумілим, бо наші діти та підлітки найбільш потужна та, безумовно, найперспективніша категорія впливу на свідомість наших громадян. А сфера освіти дитяти-сиріт ще й погано контролюється державою в силу певних причин і обставин, а тому будь-хто може діяти майже безконтрольно. Використовуючи своїх викладачів, свої програми та методики в іноземних релігійних організацій з'явився потужний інструмент психологічного та соціального впливу на підростаюче покоління нашої країни. Відбувається сховане психологічне маніпулювання особистістю, а тим самим наноситься прихований збиток здоров'ю дитини, що тим чи іншим чином виявить себе в майбутньому.
Але, головне в тім, що іноземні місіонери трансплантують на підсвідомому рівні певні форми колективної поведінки. Такі діти не мають соціальних зв'язків із родичами та затаїли глибоку, часом на рівні підсвідомості, образу на суспільство. І саме такими дітьми можна буде скористатися в потрібний період і одержати у відповідь певні, необхідні їм, іноземним місіонерам, рефлекторні форми потрібного реагування групи людей. І можна припустити, що це дасть можливість цим організаціям у майбутньому, впливати на суспільно-політичний уклад нашої країни. Адже сфера їхнього впливу (інформація з рекламного буклету) постійно поширюється не тільки на інтернати чи училища. Принаймні на сьогодні під їхнім постійно зростаючим впливом знаходиться тільки на Київщині понад п‘яти тисяч дітей. Так це ж ціла армія! А що станеться через рік, два? Підрахували? Ми з вами спостерігаємо вже не сховану, а явну експансію іноземних релігійних організацій території нашої країни. Так що, дитяти-сироти – можливий політичний інструмент у руках релігійних організацій? А це дає підстави дійти думки про те, що майбутня політика нашої країни формується вже зараз у інтернатах, дитячих будинках, гуртожитках…
Відтепер Україна є полігоном для релігійних ідеологій іноземних організацій. Як таке могло статися? Хто й коли це зупинить? Експансія іноземних релігійних організацій України міф або реальність?
Кожна дитина має законне право на рівний доступ до освіти в релігійній сфері або переконань відповідно до його бажань.
«Хто має молодь, має майбутнє». Ви пригадали автора цієї сентенції? Так, саме так, ви не помилились Адольф Гітлер.
Наталия Титова, 2006