Десь за краями хмар, морок з бідою здіймалися все вище, і крутіше, там, на середині де смерть витікала з вершин. Там він вмирав, побачивши себе під сонцем кривавим, як серце в грудях, весь в червоних мурашках.
Він бачив як жив і як м'ясо від кісток ніжно відходить.
Він бачив, як вогонь пожирає тіло, немов кістковий мозок висмоктує душу, облизуючи своїми язиками, як солодко Дим ятрить його ніздрі, і кістки тріскалися, і покрилися - солодкою чорню гарю, так, і хочеться кінчиком язика злизати, поки не охолонула; застивши бура кров Із сплавленим гемоглобіном.
Кінець. Вогнем заїдав у вісні і наяву.
Заїдав те, що залишили води, що покинули небеса. Заїдали те, що людям хотілося залишити, але з'їли і те, що тоді не змогли.
Він любив дивитися, як смерть посміхалася.
Студентські роки це добре.
Вечірки, бари, пари, дискотеки, міньети, дівчата.
Як все було добре, а зараз в білій кімнаті сиджу і дивлюся, як білі чайки пурхають по вицвілому небу.
Чому я тут, я розумію, але від цього краще жити не стає.
Життя як річка то швидка то п'яна. А моя в сім років круто впала з балкона.
Тоді я і спробував вперше людське м'ясо.
Пам'ятаю як зараз:
Приходжу з школи, а батько сидить на кухні, і щось варить, і так єхидно посміхається, немов відрізував ворогу яйця
- сідай, адже ти голодний?
- а де мама?
- вона пішла в магазин
- а ми її не почекаємо?
- вона вже їла.
М'ясо в супі плавало рожево - бляклими шматочками з акуратно обрізаними сторонами. Воно було несмачне, і старе, залишало на язикові стежки огидності і близькості.
Я не зрозумів, що тоді ми цілий місяць хавали Маму.
- а де Мама?
- Мама пішла до бабусі, старенька трохи захворіла на серце.
Коли я виріс, і йому виповнилося шістдесят років, то батько вирішив знищити міф про те, що Мама виїхала разом з коханцем до Румунії, і розказав всю правду.
Не знаю, що було легше: померти, або далі жити.
Я боявся свого батька. Він частенько мене бив. Трохи билу не втопив в каністрі старої кислої крові.
Я не міг після визнання дивитися на їжу. Усюди бачив мертву маму з ножем і вилкою в руках
- хочеш ще синок? - ріжучи себе ножем і на вилці протягуючи гниле м'ясо, з якого смачно скапувала зелена рідина, і вилазили різні личинки - адже я смачна.
Все пройде - кривлячись отруйною посмішкою, говорив батько.
Він виявився прав.
Батько залишив мене у спокої на цілий місяць, а потім знов узяв мене перенавчати:
- на їж! - підносячи піднос, на якому була миска з картоплею і шматком рум'яного м'яса..
- я не хочу !!!!!- ридав я
- ти будеш робити те, що я сказав або я вб’ю тебе!
- не буду!!!!!
Він кричав і дуже сильно бив, а потім за руки підвісив на крюк, вправлений в стелю.
Так я провисів цілу ніч.
- їстимеш? - запитав ранком батько
І я згодився..
Ти робитимеш те, що я тобі накажу робити.
Ці слова я запам'ятав на все життя.
Я його не любив. Не любив як і діти не люблять ремінь.
Однією ночі батько задихнувся.
Не без моєї допомоги, і мене поселили до бабусі.
Це били найщасливіші роки дитинства.
А потім..
А потім прийшов батько.
Я не любив, їсти людей, але батькові подобалося дивитися, як посміхається смерть.
Найсмачніше м'ясо це у першокласок і другокласок. Ще не прокурене димом і алкоголем. А менших їсти не потрібно - м'ясо м'яке і пахне жіночим молоком і в роті відчувається материнське тепло. Найулюбленіше моє блюдо це били дитячі мізки тушковані з крупно нарізаним часником під сметаною і злегка притрушені зеленню кропу.
Батькові дуже подобалося, коли мені виходило дістати хороше м'ясо.
Мені било шкода дітей, і я умовив батька, щоб їсти людське м'ясо раз на тиждень.
Він мене сильно побив і відправив до кутка стояти голими колінами на битому склі, поки я не втратив від болю свідомість. Але він зі мною згодився.
Я Сів на потяг, і їхав подалі від міста, де полював, вилізав на зовсім іншій зупинці, чим писало на квитку, бродив по селу цілу ніч, і лише вночі, щоб ніхто не бачив. Це мені нагадувало полювання або не дитячу гру. Спочатку я вивчав місце полювання принюхувався, звикав до обстановки і коли звірине чуття підказувало мені що я вже свій і тоді я починав караулити, висліджувати дітей.
Місцями мого полювання були школи.
У принципі всі сільські школи мали туалет зовні головної будівлі.
Я поволі підходив до жертви. З - за спини щоб мене не злякався. Обхват шиї. Рухи і все.
Люблю звук хребта, що ламається, - це немов хороші трусики на дівчині, яку ти через годину трахнеш. Дуже люблю, коли тіло м’яке і переляканими очима, дитячими дивиться жертва, на мене просячи вибачення і благаючи про пощаду.
Це не вбивство говорив мені батько: адже ти не вбиваєш за ради розваги або хобі, ти вбиваєш собі на поживу, а це не вбийство- це закон всесвіту.
А потім наступає етап попередньої обробки їжі.
Заходиш в кабінку, закриваєш двері. У тебе декілька хвилин.
Акуратно разпилюєш тіло на шматки. Найапетитніші запаковую в поліетиленові пакети і потім все складаю в сумку морозилку. Люблю, їсти печінку і нирки, серце не люблю - боляче. Стегнову кістку очищаю від м'яса. Відрізую голову, її я забираю цілком - батько любить холодець з голови.
Знімаю шкіру з живота. Всі інші частини тіла спускаю в унітаз турецького типу. Крупні кістки, як і одяг і клейонку на якій розрізав жертву, збираю в чорний сміттєвий пакет. Підлогу вимиваю domestosom. Все складаю в спортивну темно-синю сумку і лише на другий день виїжджаю з селища. Я підробляю кочегаром в одному маленькому готелі якихось американських сектантів типу баптистів чи стигматів. Але це не важливо. Чорний мішок я завжди кидаю в казан. Хай погорить, зігріється теплом.
В принципі сам я не люблю це робити, є, але це любить БАТЬКО.
Все м'ясо акуратно ставлю в морозилку. людське м'ясо довго не зберігається і тому я приношу з полювання не більше 10 кг., добірного м'яса. Що я точно не люблю це жирних дітей - людський жир дуже несмачний - він солодкий.
БАТЬКО ЛЮБИВ ДИВИТИСЯ, ЯК Я ЇМ М'ЯСО, А Я НЕ любив.
- ти що такий задуманий?
- та так, трохи не доспав.
- давай подивимося бали за модуль з анатомки.
-давай.
Скільки дівчат товпилося біля дошки оголошень. У мене навіть тоді розігрався апетит - це зі мною було вперше, не те що я, дивлячись на людину, не хотів її з’їсти, але вони були до 12 років, і тепер якесь дивне відчуття виникали в мені.
Я їх хотів з’їсти не з голоду, а тому що вони мені подобалися і подобалися до такого ступеня, що хотілося їх прямо там розірвати руками, порвати рожеву шкіру, пригубити солодку кров, ще димлячу і очманіти від запаху свіжо розкритих нутрощів! шматочок за шматочком ставити м’ясо на язик, і закривши очі відчувати, як воно тане в роті! кайф!
- У Тебе найбільший бал.
Її губи пригорнулися до моїх. Яке дивне бажання, і любиш, і хочеш з’їсти, а в іншому як інакше ще можна любити те, що призначене для ЇЖІ?
вкололи якусь ***ню.
Все-таки я виграв бій з батьком. ВИГРАВ. АЛЕ ТІЛЬКИ БІЙ.
А не ВІЙНУ.
А в іншому після тієї ночі, коли. я, я її любив. Але це не перешкодило в пориві оргазму вгризтися в їй горло зубами. Почути, як стукає ніжна шкіра під емаллю моїх ікл, як тепла кров цівками затікає в рот наповнюючи тебе ласощами і теплом.
Я її не їв. Не тому, що люблю їй вже було мабуть все одно, вона як для їжі вже була непридатна - стара.
я поховав її на покинутому старому кладовищі. ЦЕ ВБИВСТВО забажав БАТЬКО.
Я його завжди слухався, тому що він, він сильніше від мене!!!
але я потім з'явився в городдел і все їм розповів і як батько убив матір, і як бив мене, примушуючи вбивати, і їсти.
потрібно било бачити цих голубів
Я лежу на білому ліжку.
це батько не прорахував
Я його взув. адже я не люблю, їсти людське м'ясо.
Я просто любив дивитися, як мені посміхається смерть.
Я любив, і любитиму.
А з батьком покінчено.
Батько канув.
Або я став батьком.
Деколи я планую втечу з білої палати.
Але, але.
Я все-таки втечу.
Адже мені так не вистачає посмішки смерті.
Адже я люблю, коли смерть посміхається кривавою посмішкою яка повна болю жертви.
Але їсти, ЛЮДей Я БІЛЬШЕ Не БУДУ!!!!
УЖГОРОД
2005-2006.