«Льоха нє садісь за руль, ти вабщє с ума сашол, ти ж бухой, тваю мать!!», - віддалося луною через усю вулицю. І щось жахливе було в тому відлунні, неначебто воно відбивалося у кожній цеглині. Вже починало темніти. Та Льоху здається вже марно було переконувати. Ще зранку вони з друзями замість піти на пари вирішили посидіти у барі. Та й звісно кому потрібне те навчання, якщо даш двадцятку викладачеві й жодних проблем. Отож воно ж так. Та й на права Льоха здавав напевно що так само. Сам же водити навчився ще змалечку. Батько його був таксистом і любов до машин він успадкував якщо не з молоком матері, то з постійним запахом бензину від батька. Ви можливо здивуєтеся, а звідки ж по-типу у простого сина таксиста візьметься тачка. Хай там не Беха вісімка, а звичайний собі ланос. До речі Ланос так іще був нічого, не отого наштампованого болотяного кольору, а білий з червоним драконом на капоті. То була його гордість, заради якої він цілих пів роки працював на чипсовій фабриці в Німеччині. Отож Льоха вже дерся за кермо не зважаючи на застереження друзів. Дімка не міг відпустити друга в такому стані одного і сів разом із ним. А Льошці просто було по-кайфу надлущитись пива та на шаленій швидкості пролетіти повз відділок Міліції. То був той екстрим, який повертав його до життя. Нічого так не любив він як шалену швидкість, як мчати по автомагістралі, без жодних думок, просто ніби поринувши у рух, ніби розчинившись у ньому. То було неймовірне відчуття, яке б він ні на що не проміняв. Раніше в нього був байк, але про то він не хотів згадувати. Тоді він втратив одне життя, втратив все, що мав. Втратив більше ніж мав. Втратив те, що йому не належало і те, що навіки належало лише йому. Втратив те, що не мав права втратити. Саме тоді він заприсягнувся, що більше ніколи на нього не сяде, але все ж відмовитися від швидкості не зміг. Пересів на авто і хоч так задовольняв свою жагу швидкості.
Отож вони виїхали з двору. За кермом було зовсім не помітно його сп’яніння. Він хоча й любив швидкість, та помирати не хотів. Але ж яке там червоне світло. Шоковані пішоходи мабуть дуже голосно та нецензурно висловлювали свої думки, коли бачили як якийсь скажений несеться прямо на них на червоне світло. А думки тих, що йшли по тротуару розділилися: хтось заздрив, хтів так само, хтось думав, що пацани бісяться, бо нема їм більше чим зайнятися нібито, ну по-типу батьки накупляли тачок, от вони тепер й ганяють по місту, але ж в глибині людській все одно лежала та сама заздрість. Що комусь батьки таки купили тачку. А Льоха мчав собі на своїй власній рідній кобітці і йому було відверто пофіг до всіх. Він залишився на одинці з дорогою. Дімка знав, що Льоха в трансі і його краще не чіпати, бо буде гірше, втрутитись він міг якщо тому раптом закортить зробити ну вже напрочуд скажений вчинок. Тож уже три квартали вони пролетіли не зважаючи на жодні дорожні знаки чи світлофори. Льоха хотів було звернути на вулицю з одностороннім рухом. Та саме для цього в салоні знаходився Дімка і вони помчали таки уперед через міст. Вони підлітали до наступного перехрестя, на якому вже блимав жовтий вогник, попереджаючи про заборону руху. Вони звісно ж знов захотіли оминути його, та попереду залунала міліцейська сирена. Перед ними на перехресті стояла мєнтовська тачка і один мент вже вибігав з машини, махаючи своєю зєброю. Ну Льоху-то вчили машину водити не на курсах водіїв, а таки на вулиці, тож він не розгубився, загальмував і як дав заднього ходу на повну. Так видовище це було варте якоїсь кінострічки на кшталт Таксі-3! Ланос, що на шаленій швидкості мчиться повз грандіозну будівлю з надписом «МІЛІЦ_Я» (так як в нашій державі не можна покласти нічого на видному місці, то й буква І мабуть теж конче була комусь потрібна, ну по простому с****или букву І прямо з даху районного відділку міліції), тож наштовхується наш Ланос на ментвську тачку. Гальмує так що аж резина ледь не задиміла. В долі секунди вмикає задню передачу, та ж втікає від мєнта, який вже було хотів штрафувати горе водія, на шаленій швидкості заднім ходом. Ну він мабуть просто не захотів перетинати цільну подвійну лінію, ну щоб не порушувати ще більше, то й тікав заднім ходом. А мент таки гнався за ним, біжучі по проїзній частині і махаючи своєю палкою. Так чого тільки не побачиш на наших дорогах.
Та ось у заднє скло Льошці примарилась дівчина… Гальма заревіли. Дімка аж вдарився головою від раптового Льошкіного маньовру. «Мать твою, ти шо геть здурів, тікаєш то тікай, там же ж немає нікого. Вулиця дійсно буда на диво пустинною, незважаючи на час пік. «То вона прошепотів він, то вона. Вона прийшла по мене. Вона хотіла шось сказати. Його почало трусити неначебто у невротичному припадку. Дімка перелякався не на жарт. А мент уже підбігав до них. Наставивши свого пістолета на машину, заволав, щоб вони виходили, руки на машину, ну і все подібне. Хлопці вишли. Льоха загремів на півроку за водіння у нетверезому стані, Дімку через тиждень відпустили.
«Мамо, на ручки хочу на ручки, ну будь ласка.» «Катю, що я тобі казала, не відволікайся коли переходиш дорогу. І не розмовляй, дивися по сторонам. Чуєш міліцейську сирену, ото якщо будеш розмовляти, коли переходиш дорогу і не будеш дивитися на дорогу, то тебе заарештують. Мабуть, он там за мостом вже заарештували якусь неслухняну дівчинку, яка ішла і не дивилася по сторонам.» «Маленькою дівчинкою» виявився наш гонщик Льоха, якому по той бік мосту вже надягали наручники. І який, аби не примара з минулого життя, зараз мчав вже повз це перехрестя. І не зважав би на червоне світло.