Значеннєва межа утворилась в реальність. В мене є достатньо слів, щоби видати аксіому життя. Тільки от яйцеподібні створіння, витріщають свої невидимі оченята, та ворушать неіснуючими вухами. Кожне слово для них, як удар нижче поясу, але здебільшого, все більше і більше з тих створінь починають отримувати від цього насолоду, цнотливо озираючись по сторонах.
Я балакаю і балакаю; плавно переходжу до сміху; миттєво знову ставлю гримасу лиця у серйозність. Створіння все мругають та мругають… ворушать та ворушать… А я все балакаю та сміюсь.