Крила.
Тихо, чути, як серце б’ється у грудях. Холодно. Вогонь помира у старій пічці. Мовчать, бо немає чим говорити. Ніч впала чорними яблуками, сильно вдаряючи по голові.
Сидіти в траві і обривати холодними руками крила у метеликів. Крила легко відриваються і падають у стиглу траву, а метелик втративши крила, лізає по землі, бажаючи злетіти в небо.
Відповідь. Пусті слова. Жонглюємо словами наче ті клоуни на арені. Та кульки падають в пожовтілу траву. Все, трава потолочена. Лише один овес колоситься в Раю.
Важко. Важко бути метеликом, коли тобі обірвали крила і кинули у високу траву. Перебираєш слабкими лабками і лізеш по стеблині ввись, щоб злетіти, Та не злітаєш. Тобі не зрозуміти куди поділись твої крила. Де вони?
Тук, тук, тук.
Неясні удари, глухі, як і темрява. Лише місяць світить у небокрилі. Бліді очі, повні сліз спостерігають за моїми руками.
Треба навчитись жити без крил, якщо це можливо, якщо можна жити без крил.
Уяви собі, як обертається сонце навколо твого тіла, як сірі хмари пролітають через тебе і світ зменшується до розмірів картонної коробки і упаковок від снікерсів.
Світ зависає жувальною гумкою на твоїх зубах і слідами від поцілунків південного вітру.
ОРБІТалі, як планети і життя, як пилок кольорів із обірваних крил, що залишились на моїх пальцях. Малі клаптики, наче крилатки клена крутяться в повітрі і падають у високу траву. Колись вони були крилами, а тепер? А тепер кусочки прозірки, яка втратила свої барви. Барви життя.
Трава прим’ялася, і квіти поламались. Кидаю ще одного метелика в траву.
Навіщо думати? Навіщо, що вони будуть тепер робити? Головне, що мені це подобається. Подобається обривати крила. Може тому, що хтось так і мені обірвав крила? Чи просто нам подобається обривати крила іншим і самим собі? Можливо. Мовчу, кидаю метелика без крил в траву…
Великий Бичків.
Жовтень.
2006.