За вікном осіннє листя доживає
Певний час, сіре небо майже плаче,
І гуляє там сльоза…
Ти прокинешся – побачиш, посміхнешся і підеш…
Ти мене іще зустрінеш, вип’єм кави і підем
Темні вулички у Львові нас з’єднають назавжди
Синє небо, сни і зорі – це сім’я нам назавжди….
Скільки ще незвіданого, скільки ще треба знайти та зробити…
А листя все падає…
Десь люди ще сплять, а хтось вже плідно працює, хтось шукає сенс буття, а хтось завжди «спить», бо йому не тре ані кохання, ані творчості, ані інформатизації – життя проходить повз нього….
А листя все падає…
Ти, в черговий раз, пройшов повз мене, і сьогодні мені знову сумно(фу, яка попса…:(), напевно, як і завжди…буває, що я відчуваю себе за крок від щастя, але ТИ…тебе нема поряд, тоді немає і тепла, мабуть, я вже стала сніговою королевою від вічної навколишньої криги буття…
А листя все падає…