Останнім часом мені здається, що наше життя закуто в клітку. У кожної людини вона своя. Хтось мешкає в клітці із золотими прутами, хтось – в солом’яній, а хтось – в крижаній.
Крокуючи по стежці життя, ми шукаємо собі нову клітку, яка, як нам здається, подарує нам абсолютну свободу. Але ж клітка залишається тією ж самою кліткою, і подарувати свободу просто не в змозі.
Навіть якщо нам здається, що переселившись, наприклад, з солом’яної чи цегляної клітки в золоту, можна отримати повний набір переваг, свобод та втілення мрій, то це всього-на-всього утопія.
Цією оманою живуть мільйони людей. Вони щодня шукають свою золоту клітку. І тільки ті, хто отримав цей начебто розкішний подарунок долі, розуміють, що клітки відрізняють лише зовнішнім блиском, наповнення, від заміни матеріалу, не змінюється.
Тому не треба намагатися попри все одягнути на себе чуже життя, залізти до чужої, хоча і золотої клітки, бо вседозволеності та абсолютної свободи там все одно не знайти.
Але всі люди в глибині душі все одно вірять в існування світу під назвою absolutely free, бо всі ми все одно назавжди залишаємось дітьми.