Він знову ненавидів. Щоразу, спускаючись в метро Він ненавидів кожні очі, в яких було право на життя. У Нього це право три роки тому забрав бог на ім’я СНІД. Один з тих, кого не допустили до Олімпу, і лишили вештатися у підніжжя гори. Відтоді він мститься всім.
Мстився і той, що стояв в тисняві в метро. Він чекав на Неї. На ту, чиї очі палали надією, мрією і життям. Її Він ненавидів більше, за усіх. Він і сам колись мав мрію стати успішним архітектором. Збудувати... Але одна медична процедура, наче кат голову, махом відсікла надії.
Третій рік Він вичікував на неї, щоб ненароком в натовпі штиркнути Її голкою шприца з його отруєною кров’ю... І одним рухом відрубати всі Її надії. Як колись....
Вперше Він побачив її з дипломом першого ступеня якогось фото конкурсу. Тоді Він побачив Її очі – сповнені надії та радості від здійснення мрій. Тоді ж над усе Її і зненавидів.
Станція за станцією пролітали останні тижні його життя. За прогнозами лікарів, Він був уже мертвий. Та Вона тримала його на цьому світі.
І ось до вагону зайшла Вона. Тримаючи в руках якийсь фото журнал, стала зовсім поруч. То з неймовірним захопленням вчитувалась в ілюстрований журнал, то відводила натхненні очі кудись вгору.
З часу, як з’явилось бажання помститись світу саме через Неї, Він отруїв вже трьох.
А Вона... мріяла стати фотографом. Стати відомою, культовою, внести в фотографію щось цінне... Але мала так мало часу.
Він наблизився до Неї. Він чув запах Її кучерявого волосся. Бачив рядки журналу, що був у Неї в руках. Шприц напоготові. Найменший, що був в аптеці. Щоб можна було сховати в долоні. Він бачив, яким далі буде Її життя... Нерозуміння, страх друзів. Зневажливість сім’ї... Біль сім’ї... Лиш окремі випадкові люди в білих стінах. Такі самі – без права на життя... Один... Завжди... І подих радіючої смерті з кожним кроком.
Та раптом журнал випав з Її рук, натхненні очі вмить переповнились болем. Руки схопилися за груди, і тіло впало прямо в Його руки.
Він не знав, але в ту мить відчув, що дівчина, що бездиханно лежала в Його руках, мала хворе серце, а Її лікарі та родина молили бога за кожний прожитий Нею день.
Та в Неї було так мало часу.