Щоденник янгола Молодшого
Опівдні одного з сонячних понеділків (якщо в раю час має хоч якесь земне значення) Молодший з Школи Янголів сидів на вершині придуманої ним пелюсткової гори в тіні також придуманих різнокольорових кульок настрою. Тінь в раю – поняття відносне, так як і сонце. Як відомо, рай - не місце і не час. Рай для кожного різний.
Навіть для янголів.
Але на відміну від людей, їм простіше створити його. І це тільки тому, що янголи не перетворюють створення раю у нездійсенну мрію.
Так от, одного сонячного понеділка Молодший сидів у затінку і писав свій щоденник. Кульки постійно змінювали колір в залежності від настрою оточуючих. Якби в раю було сонце, вони б відбивали його промені барвистими зайчиками.
Сьогодні - мій останній день у раю. Я вже не зможу сюди повернутися. Ніколи. Скоро я зійду на землю. І я стану одним з людей. Щоправда мені обіцяють самому обирати, ким стати: чоловіком чи жінкою. А ще сказали, що зроблять виключення і залишать мені крила, але нащо вони мені на землі? Мене ж не сприймуть мешканці планети...
Чи шкодую, що зробив свій вибір? - ні... Чи жаль мені весь мій шлях, що я пройшов? - ні, він був цікавий, і я вірю, що у мене ще багато чого попереду. Чи страшно мені? - так, звичайно, мені страшно, бо нестрашно буває лише героям з придуманих романів, але я жива душа!!!
Молодший засумував... він справді боявся, щодо свого вибору. Так, він щиро прагнув потрапити на землю, та що чекає його там? Невідоме завжди лякає. Молодший перебував у дивному стані страху, надії, смакування. Це ніби відчуття перед далекою поїздкою у місце, де ніколи не був: і наче ще не там, але вже і не тут. Прощання теплим вітром гортало сторінки щоденника, і відкрило старий запис, мабуть, перший з часів початку його навчання у Школі янголів.
***
Завтра розпочнеться цікавий період мого життя, завтра я нарешті почну навчатися! Я буду старанним і наполегливим, адже я хочу багато знати і вміти. Особливо я хочу навчитись створювати найкращий рай!... О це моя мрія! Створити рай для всіх, єдиний, вічний.
Справді, наступного дня Молодший мав іти у Школу. Розпочиналось навчання, за яке янгол взявся дуже охоче.
Але кому подобається сам процес навчання? Проте воно є необхідним проміжним етапом між мрією та її здійсненням. Навчання не сподобалось Молодшому, він розчарувався у Школі:
Чому нас вчать стільком очевидним та непотрібним речам? Чому не вчать головному? Я розчарований тим, що мені не дають того, за чим я прийшов до Школи. А коли я питаю навіщо ми це вчимо, вони сміються у відповідь і кажуть, що все цікаве ще попереду, а ще кажуть "важко в навчанні та легко в бою". Та коли ж цей бій буде? Заради якого бою ми втрачаємо своє життя? Чи варто? Невже навчання - не життя?
"О, мій юнацький розпач... - з сумною усмішкою подумав янгол, - але через це треба було пройти." - він далі гортав сторінки свого райського щоденника.
Сьогодні я створив Свій перший рай! Мене похвалили, та сказали що він один з найкращих! Але як він може бути кращим, коли в ньому стільки недоліків? Вони сліпі, якщо не бачать їх!
"Скільки я тоді не знав! Але мої думки! Мої роздуми! Їх не можна назвати безглуздими. В них часом є відповіді, які я шукаю тепер."
Рай - це невід'ємна складова нашого життя. З дитинства наш рай створюють нам батьки, але створюють по-своєму, наче для себе. Вони думають, що створюють рай для нас, але це все одно їхній рай. Це тому, що ми самі не вміємо. Коли ми отримуємо перші уроки, маленькі спроби створення раю, ми хочемо одразу ж втекти у свій ідеальний рай. Але на шляху до нього ми робимо тисячі помилок. Коли я це зрозумів, я захотів піти у цю школу. Я був перший серед своїх однолітків, кого не влаштовував існуючий рай батьків і хто реально захотів щось змінити... Я сподівався, що тут мене навчать всім правилам та особливостям створення раю, розкажуть, чого не слід робити і як краще. А вони нічого не говорять про це. Невже вони вірять, що досить знань про температурний режим, про створення оптимальних фізичних та хімічних умов, про їх вплив на почуття, про різноманітні історії створення раю?..
Щодо їх історії - я не вірю їм, бо вони говорять, що були янголи, що вірили у рай у війні. Вони створювали його знову і знову, і один за одним припускалися такої помилки. Я шукав серед їхньої історії, серед їхніх "знавців" раю, тих, кому б вдавалось досягти бажаного результату? - жодного не знайшов. Але чому? Вони говорять - не змогли. Дурниці! Вони не хотіли. А я створю. Я навчусь, я вивчу все і більше, але я зроблю це. Я стану відомим, я розкажу усім своїм послідовникам, що можна створити рай...
Нас вчать, що коли янголам вдасться створити ідеальний рай, то янголи перестануть існувати, бо не буде сенсу. Але мені здається вони просто залякують, щоб у цих "знавців" раю було поменше конкурентів - молодих янголів, що прагнуть створити свій рай.
***
Пройшло чимало часу. Хоча хто знає, що таке час. Тим паче у раю.
У тінистому саду.
Ну ось, закінчився мій перший етап навчання в Школі янголів. Я вже доволі багато вмію. А скільки ще попереду... Сьогодні я вже вмію створювати свій рай. Скільки я мріяв про це! Заради цього я лише і пішов у цю школу... Я наполегливо вчився, не було навіть вільного часу. Мої однолітки і вільний час створювали рай із солодощів, каруселей, а я.. я вигадував щось вічне, універсальне... Так тепер я сиджу посеред шовкової зелені неба. Сьогодні це рай для мене. Але я вже годину сиджу тут, і раєм мені здається солона сльоза у червоній троянді. Можливо я щось не врахував при створенні своєї картини раю?
Раніше, коли я не вмів створювати так легко свій рай, кожна моя мрія була цінною... а тепер? Ніщо мене вже не радує... Я боюсь тепер вдосконалюватися, раптом це не буде приносити мені бажаної втіхи? Що буде далі? Нічого, попереду канікули і я зможу добре попрактикуватися. Або, при наймі, відпочити від безглуздих уроків.
Як швидко промайнули канікули. Тепер, коли я міг відпочивати практично як завгодно, я не відчував справжньої насолоди. Я намагався вчитися додатково від школи... Але я зрозумів тільки одне: чим більше я знаю, тим більше я розумію, що це марнота, що воно не настільки варте того, щоб його знати. До того ж чим мудрішим я стаю, тим менше приводів для радості знаходжу.. І друзів. Раніше мені було цікаво з різними янголами, ми були на рівні. А тепер з одними мені сумно, інші цураються мене, хтось вважає пришелепуватим, зарозумілим, хтось заздрить. Невже вони не розуміють, що я не змінився? Але з кожним днем я відчуваю себе все більш і більш непотрібним цьому світові. Мені не має за ради чого жити. Хіба що... Та ні, має бути те, заради чого я живу. Адже недарма янголи безсмертні. Так, часом бувають прикрі випадки смертей янголів через вбивства, навіть самогубства (як я тепер дізнався), але потенційно, фізично янголи безсмертні. То що є сенсом нашого життя? Навіщо ми створені? Ким ми створені?
А якщо, коли... Так, еврика! Сенсом мого життя є пошук істини, пошук сенсу буття! Сенс буття Янголів. Мій сенс буття.
І Молодший потонув у роздумах та пошуках. Тепер в його житті з'явився сенс, глибший, ніж просто здобуття науки. Він перестав тепер фанатично готуватися до уроків, а просто читав різноманітні книжки, дивився багато передач (наскільки на це здатні янголи). Молодший ще більше усамітнився, бо йому просто не було з ким поділитися своєю ідеєю, своїми пошуками та роздумами, в яких соромився признатися. Він майже втратив усіх своїх друзів, але й ним мало хто цікавився. Він був шанований як добрий учень, його поважали вчителі, більшість учнів, та що з тої поваги, коли твоїх думок ніхто не підтримує?..
Тим часом у Школі розпочався новий етап, який особливо зацікавив Молодшого.
Я давно не робив записів у щоденник, бо не було часу і конкретних думок. І стільки всього трапилось за цей час! Точніше, я стільки всього вивчив!...
По-перше, ми вивчаємо тепер людей. Я чув колись про них, але не знав, що вони настільки відрізняються від нас і водночас так на нас схожі! По-друге, багато хто з людей як і я займався пошуком сенсу життя, істини. По-третє, і головне, те що у людей є кохання! Не просто любов, а щось сильніше, відчайдушніше та неймовірніше. Я спробував систематизувати те, що вже дізнався про це явище, і дійшов висновку, що для людей кохання може бути СЕНСОМ ЖИТТЯ! (але чому такого сенсу нема у нас?).
Кохання (за нашим словником) - це почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі. (що значить розмежування на стать?). Та у такому короткому визначенні не можна передати всю гамму почуттів, пов'язаних з коханням. О, яке солодке слово, наче музика розливається... К О Х А Н Н Я... Але що це? Воно перевертає життя людей, змушує змінюватись та водночас може задати болю... Чому? Нам порівнювали кохання і любов, і скажу, що любов це чисте безкорисливе почуття, і якщо кохання у безліч разів сильніше, то чому ж завдає болю? Ой, як я хочу зрозуміти все!
***
Заради кохання вбивають?! Навіщо? І вбивають навіть самих коханих. Через ревнощі. Яка дурість! А ще більша дурість вбивати заради того, щоб коханий не дістався іншому! Я все порівнюю кохання з нашою любов'ю, і от я не можу зрозуміти цього. Якби мій кращий друг став кращим другом для іншого, мені б ніколи не спало на думку вбивати його! Або його друга. Я ж ніколи не поверну його таким чином. Що ж відбувається в головах цих дивних створінь під назвою ЛЮДИ? От якби поговорити з кимсь з них... Я пробував створити ситуацію, ніби потрапив до людей, але не зміг. Більше того, коли я починаю створювати цей рай, починається коїтися щось жахливе: я втрачаю контроль над ситуацією, я стаю безсилим. Що коїться?
Статеве кохання. Що це таке? Я знаю, що статеві стосунки це спосіб людського розмноження, але що це, так би мовити, апофеоз кохання?.. До того ж якесь неймовірне задоволення... Так у людей набагато більше задоволень у житті (але й разом з тим набагато менше шансів задовольнити їх). Там такі слова, такі значення при статевому коханні, що мені не розібратися. Але нехай. Не це головне (хоча так цікаво!). І от, якщо кохання це справа двох закоханих людей, то навіщо існує професія повій? Як у може бути кохання, та хоча б любов, до всіх, хто тебе забажає? О дивні створіння люди! Вони ускладнили життя собі поділом на статі! І до того ж, як мені стало відомо, у них є таке поняття одностатеве кохання. І чому вони вважають це погано? Для них це неприродно. Та що в їхньому сучасному світі може бути природно? Я зроблю все, щоб дізнатися правду про цих людей.
***
Сьогодні мені довелося познайомитися з одним цікавим янголом. Я бачив колись його, але я не знав, що він такий цікавий. Він один з самих розумних янголів і є Професором у нашій школі. Мені здається, він може дати відповіді на мої запитання. І, здається... здається, він мною трохи зацікавився. Не знаю, може я перебільшую, але кажуть, що він трохи скептик щодо учнів, тим паче молодших етапів, але до мене він звертався на ім'я, після першого заняття.
Так, добре, я познайомився. А що далі? Як він дасть мені відповіді, якщо ми ніяк не зможемо поспілкуватись. Його ж просто неможливо де-небудь застати. Він постійно такий заклопотаний...
Я вже кілька разів намагався зустрітися з Професором, але марно. Але ж що саме я хочу спитати? Чи зможу я відкритися перед чужим, хай навіть розуміючим янголом?
Ура! Я нарешті зміг поспілкуватися з Професором. Я просто в захваті. Виявляється, він теж колись цікавився людьми. О, скільки він знає! Я, правда, не наважився розпитати про все-все-все, але поки що мені і цього досить.
Перш за все я спитав навіщо люди діляться на статі. І от що він мені розказав: "Ми створені духом, які люди називають богом. (Але для нас поняття бога - чуже.) Ми - досконалі, безстатеві істоти, практично безсмертні. Але ми знаходимось під владою того, хто нас створив. Ми створюємо тільки те, що він забажає, і нічого не робимо поза його волею (невже і мій пошук істини запрограмований десь понад мого розуму? Треба запитати наступного разу). Але якось наш творець захотів подивитись, що станеться, якщо світ розвиватиметься поза його контролем. Тоді він придумав такий рай, за якого будуть жити нові створіння. З одного боку вони більш досконалі, з іншого - поступаються нам. Такими створіннями стали люди. Творець довго продумував план, розробляв деталі свого раю. До речі, знаєш людську легенду? Про те, що коли зустрінуться чоловік і жінка, насправді покохають одне одного, душі їх і тіла з'єднаються, вони стають одним цілим, і тоді народжуємось ми. І лише тоді вони зможуть породити нове життя (воістину геніальна легенда!).
Крім пошуку своєї половини, Творець дав їм багато інших справ, бажань, мрій. І запустив цей механізм. Та не був цей механізм досконалим. Одразу ж почались жахливі події і людство з самого першого дня стало на шлях загибелі. Буду чесним, творець сам же і створив ідею зла на землі, але він не сподівався, що зло буде сильнішим, і люди свідомо оберуть шлях зла. Він хотів, щоб людство перемогло зло на користь добра, хоча б як ідеї. Бо, як відомо, не існує абсолютного добра чи абсолютного зла, як і інших абсолютних понять. Творець, створивши зло, дав людям порівняння для добра. Нам янголам невідома ця різниця, бо ми живемо серед нейтральності. Люди ж то думають, що рай - то суцільна доброта і щастя. Але як можна відчути щастя, коли нема нещастя? Лише на цьому контрасті і є щастя. Але люди все так заплутали. Кохання, любов, правду, добро, зло, ненависть - все втратило сенс, і мало хто з них усвідомлює різницю..."
Чесно кажучи, я вражений. У мене тоді стільки запитань виникло, але не зміг жодного сформулювати. Та тепер я точно знаю, що хочу почути. Завтра ми знову з ним маємо зустрітись (він сам запросив мене!), тоді я все і спитаю. Перше, що хочу знати, це ціль людського кохання. Чи це ціль пошуку своєї половини, чи акт розмноження. Друге - наскільки реально для людей з'єднатися для вищої, досконалої субстанції їх кохання? А саме цікаве це , що з цього приводу думають люди. Чи усвідомлюють вони сенс свого кохання.
Наступного дня Професор сам з нетерпінням чекав цього незвичного молодого учня з нестандартним підходом до пошуку істини. Хоча хто знає, який той стандарт?
- А це ти, Молодший, заходь.
- Доброго дня, Професоре. Я вчора багато думав, про нашу бесіду...
- Не поспішай, - обірвав його професор. - Мудрість не любить спіху. А ти ж за мудрістю прийшов сюди? І на вустах його з’явилась якась провокуюча, проте дружня посмішка.
Молодший зніяковів. Тепер всі його найважливіші запитання здалися невартими уваги.
- Чого затих? - запитав Професор з дивною посмішкою на вустах.
- Скажіть, - нарешті вимовив Молодший, - а кохання вічне?
- Ідея кохання - це сама вічність. Та якщо одна людина захоче зустріти і покохати назавжди, то у неї це навряд чи вийде. І чим більше шукаєш, тим менше шансів.
- Життя не справедливе до тих, хто шукає справедливості.
- Так не лише зі справедливістю, - почав Професор, але Молодший не чув його і продовжував:
- У нас завжди є те, що нам не так і треба, але варто нам втратити це, і ми усвідомлюємо всю цінність втраченого, - Молодший пригадав, як він праг створити картину раю, а отримавши її розчаровувався в ній.
- Так, ти маєш рацію. Але цю істину відкрив не ти. Вона була і до тебе. І навіть до того, як її відкрили взагалі.
- То істина не залежить від нас? І не залежить від того, чи знайдемо ми її?
- Не лише від цього. Істина була, є і буде. Вона вічна.
- Як і любов?
- Так. А ні люди, ні навіть янголи не вічні, хоча і маємо бути безсмертними.
- Стривайте. Вічне кохання, вічна істина. То може істина це кохання?
- Частково. Істина не має ні форми, ні межі, а тим паче визначення. Саме парадоксальне: істина може не бути об'єктивною.
- Виходить не можливо пізнати істину? - не заспокоювався Молодший.
- Скоріше, пізнати істину і усвідомити, що ти її пізнав. Але і цього мало. Найважче зробити висновки, і діяти згідно цій істині. Бо часто ті, хто відкрив щось нове у собі чи у світі, нічого не змінюють у своєму бутті, ідуть тими ж дорогами.
- А як взагалі, зрозуміти, зустрів ти істину, чи ні?
- Це кожен вирішує для себе. Скажу тобі єдине: істина часто ходить з мудрістю. Але і мудрість не має форми та межі. Збирай мудрість, та будь обережний, щоб від неї не постраждати.
- А коли можна знайти істину?
Професор усміхнувся:
- Істина тебе шукає так само як і ти її, вона знайде сама тебе.
Я геть заплутався... Професор такий розумний, сипле гарними фразами, а мені все незрозуміло. Хіба ж не можна пояснити все простіше. Мудрість. Істина. Та що воно таке? Як я зрозумію, що зустрів істину, коли я не знаю, що воно таке...
До речі кохання не може бути істиною. Чому? Хоча б тому, що у нашому світі, світі янголів не існує кохання, але ж істина у нас є!
" істина сама тебе знайде". Авжеж, треба я їй! Сам же казав: Істина була ще до того як її відкрили... От розумник!
***
Моторошно мені чомусь на душі. Сьогодні я вперше висловив думку щодо походу на землю. Наче так, між іншим. Дивною була реакція. Він не сказав, як всі інші, що це неможливо. Він просто змінився в лиці і промовив: навіть не думай про це. Я запитав чому, але він лише похитав головою. Тоді я запитав, чи була у когось така ідея ,і він сказав:
- Ти не перший, хто висував таку ідею.
- А чи здійснив її хто?
Він подивився у мої очі, не знаю, що він там побачив, але відвів погляд і тихо кинув: ні. Та мені здалось, що він щось недоговорив...
Новий день нічого не змінив у моєму житті. Я ще більше заблукав у темряві пошуків. Професора сьогодні я не зустрів, та, певне, це і краще... Я повинен обміркувати свої здогади, обґрунтувати їх та потім викласти перед Професором.
Згадались його слова про легенду походження янголів. Ми - діти кохання, але на відміну від кохання - ми вічні. З'єднавшись у єдине, закохані дають нам поштовх для життя. І навіть, коли кохання пройде, ми залишаємось. Щоправда зараз народжується все менше й менше янголів. Очевидно, зараз менше закохуються... Я раніше думав, що то воно на краще, бо нас стає все більше й більше і колись нам не буде місця. Але ж, дурна моя голова, в раю не має меж чи кордонів. Скільки б нас не було, нам всім вистачить місця. І разом з тим, що нас безліч, кожен - неповторний.
Після тривалих роздумів Молодший впав у янгольську депресію. За станом душі вона подібна до людської, але коли янголам стає все одно де бути, який його рай зараз, то обставини зникають взагалі. Оскільки зникають обставини, фактично зникає і сам янгол. Щоправда Молодший іноді вертався у нормальний стан, тоді він діставав якусь книжку і щось вичитував. І часто записував думки до щоденника.
Минали тижні. Навчання в Школі жило своїм життям, мало хвилюючи Молодшого. Він не закинув його, але більшість часу приділяв пошуку відповідей на свої питання.
Професор вочевидь занепокоєний моїм станом. Він нещодавно пробував поговорити зі мною. Цього разу без красивих та зарозумних слів. Він порадив мені трохи відпустити від себе те, чому, на його думку, я присвячую занадто багато часу. Та як можна відпустити те, що тримає тебе? Я і сам був радий звільнитися, і хоча б ніч спокійно поспати. Але воно мене міцно схопило своїми цупкими пазурами і будь-які спроби вивільнитися завдають страшенного болю. Я маю перемогти це створіння, приручити його, або воно мене вб'є...
***
Пройшло ще кілька днів. Молодший вирішив, що йому нічого не лишається, як піти до Професора. Професор єдиний, хто завжди був радий словом зігріти. Але чомусь було страшно.
Тож, повертаючись в черговий раз з уроків, Молодший вагався: іти йому до Професора чи ні. Він безцільно блукав прозорими коридорами школи, не наважуючись прямувати до його кабінету. Тоді янгол вирішив покластися на долю: якщо протягом його шляху зі школи він не зустріне Професора, то так і не поговорить з ним сьогодні, якщо ж йому треба поговорити з Професором, тоді той має постати на його шляху. Але підсвідомо Молодший вибрав найдовший шлях до виходу.
Раптом повз нього пробігли молоді учні, і з їхніх вуст до Молодшого долинуло: ...Та Професора не буде при наймі зо дня три.
"Що ж, така моя доля" - подумав янгол і, оскільки більше нічого не лишилося, поплівся додому, віддаючись роздираючим душу думкам.
Майже коло парадного вестибулю він почув, що його хтось кличе. Молодший озирнувся - Професор доволі стривожений і засмучений кликав янгола до свого кабінету.
- Заходь, - поспіхом сказав він.
- А ви не... - почав Молодший
- Так, я мав бути в іншому місці, але я злякався, що ти наробиш дурниць.
У Молодшого промайнула думка, що Професор здогадався про його ідею таки спробувати створити рай і спуститись на землю, бо янгол вже був спроможний таке здійснити, щоправда це може призвести до незворотних наслідків.
- Янголе, не все так просто, - продовжив Професор, - не втручайся у божі справи, ти ще не можеш змінити світ.
Янгол стривожено подивився на вчителя: не відомо, що було більш неймовірним: Фраза "ЩЕ не можеш" чи "божі справи". Бо хіба Бог - не людська легенда? Але вочевидь побоюючись відповіді на перше запитання, Молодший ледь чутно запитав:
- Невже існує той самий бог?
Професор, який чекав цього запитання, пропустивши у білі вуса ледь помітну посмішку, відповів:
- То хто по-твоєму створив весь цей світ? І нас, і людей?
- Ви казали про дух Творця.
- Творець, бог людей, бог янголів – це одне й те саме, але все одно не те. Що є насправді.
- А хто ж тоді? Як він виглядає?
- Якби ж хто знав, - Професор дивився кудись повз янгола. - Певне, він як і рай для кожного різний.
- Тоді, якщо не всім дано створити ідеальний рай, то і бога дано не всім усвідомити?
- Так. До речі, ти вже зрозумів, у чому сенс життя янголів?
- В реалізації сенсу, закладеного творцем?.. - несміливо сказав Молодший, бо зрозумів, що усвідомив це мить тому.
Професор філософськи кивнув головою.
- Здається, ти хотів щось спитати. Що саме тебе ще цікавить?
Молодший зітхнув і рішуче запитав:
- А що ви самі думаєте про кохання?
- Кохання.. Коли, я був трохи старший за тебе, я довідався, що у людей любов буває трьох видів. Любов духовна - почуття, при якому перестаєш думати про себе заради іншого, жертвуєш собою, ідеш під меч, кидаєшся у прірву. Це, Молодший, любов гідних, любов братів і сестер. Безкорисна, але справедлива любов, для якої не існує ні часу, ні відстані.
Любов фізична - любов матері до немовляти, коли радує сама присутність того, кого любиш. Найбільшою радістю просто бачити, бути поряд, чути дихання та помічати найменші зміни. Якщо той, кого любиш, поруч, ти почуваєшся найщасливішим у світі.
А також є любов фізіологічна, якої не зрозуміти нам, янголам. Палка, нестримна, небезпечна, згубна... Коли вона приходить, тебе огортає шаленою пристрастю, пече вогнем, а тобі не боляче, ріже ножем, та замість крові розквітають троянди. Здається, що ні кого не існує крім вас двох, весь світ дихає лише для вас.
А у коханні поєднуються всі три любові. У справжньому коханні.
Професор замовк, ніби поринув у роздуми. Чи спогади.
- Дякую, Професоре, - нарешті перервав тяжку мовчанку Молодший. - Але як ви все дізнались?
- Дізнався. Можливо, ти теж колись дізнаєшся.
- Але як? Коли?
Та сивий янгол уважно глянув у вічі юнака і, коли той через мить моргнув, розтанув у повітрі, разом зі своїм кабінетом та сумними білими вусами. Молодший відчув, як легкий вітерець тріпав його золотаве волосся, що здавалось ще більш блискучим у променях відносного сонця, яке настирливо зазирало крізь струни та ноти дерев, що дзвенять.
Це що, був сон? Занадто реальний... Але ж я справді чув, що Професор далеко звідси. Хай там як, але це дуже цікавий сон. Що значить "ти теж колись дізнаєшся"? Але ж не спитаю я у Професора, що він мав на увазі, коли балакав зі мною уві сні.
***
Наближався кінець навчального року. Попереду замиготіли різнокольоровими вогниками екзамени. Молодший просто таки примушував себе зосередитись на навчанні, щоб підігнати свої знання до гідного рівня. Це йому допомогло трохи пригальмувати свої пошуки. Але він тішився думкою, що попереду у нього канікули, там буде більше вільного часу. І він вже цього літа, якщо і не спуститься на землю, то при наймі максимально наблизиться до цього кроку.
Неймовірно швидко пройшов невловимий час екзаменів та іспитів, і Молодший міг вільніше себе почувати. Тепер йому ніщо вже не завадить сидіти у бібліотеці, читати книжки, вчитися майструвати нові раї. І звичайно спілкуватися з Професором. Тепер, певне, і у нього буде більше вільного часу.
Та прикрою новиною стала звістка про терміновий від'їзд Професора. Молодший ледь устиг з ним наостанку побачитись.
- Професоре! Куди ви їдете? - забіг він до його кабінету.
- А, це ти, Молодший. Добре, що зайшов. То думав, що не попрощаюсь з тобою.
- Куди ви їдете? На кого ви мене лишаєте?
- Послухай, я їду туди, де потрібен не менше ніж тобі. Як не крути, але мене частенько запрошують читати лекції. Та я вже кілька років залишаюсь з тобою. Я знаю, що таке не кажуть, але я тут майже лише заради тебе. Ти незвичний янгол, у тебе великі задатки, та саме завдяки цьому, за тобою треба спостерігати, щоб твої пошуки не згубили тебе.
Молодший згадав про сон.
- Я лишаю тебе менш, ніж на місяць. - продовжував Професор. Я довіряю тобі тепер. Та будь обережний.
- Але... порадьте хоча б, що мені ... почитати краще.
- Чи багато знайдеться книжок, які б ти не читав? Але повір, книжки це одне, але навколо тебе живе багато інших янголів, які теж чимало знають. Поговори з ними, бо ти, я бачу, зовсім перестав з ким-небудь спілкуватися. Бувай!
- Професоре, та що мені..
Але Професор уже не чув, бо сідав до свого повітряного екіпажу з добрих думок та ароматизованих хмар.
- Отакої, - з несамовитим розпачем мовив Молодший до самого себе. - І що тепер?
Проте вже після кількох днів розгубленості, та деякої самотності, яка, до речі, змусила Молодшого поглянути на світ свіжішім поглядом, янгол вирушив у недалеку прогулянку.
„Куди б його сперш податися? У мене, дійсно немає друзів, до яких я міг вільно прийти. Але були... Може, зайти до Випускника? Він має багато знати. Хоча і був відомим гулякою у школі, все ж закінчив її доволі успішно.”
З Випускником Молодший познайомився у бібліотеці, кілька разів віталися у шкільних коридорах, але... Але невже більше ні до кого іти?
Молодший не сміливо постукав до раю Випускника. Та це, скоріше, були наслідки вчорашнього раю: крізь були розкидані пусті скляні надії, коробки, яскраві папірці від непотрібних справ, безліч душевного сміття.
- Хто там? - спросоння обізвався Випускник.
- Це Молодший. Пам'ятаєш, у бібліотеці...
- А, заходь, - в'яло, проте доброзичливо запросив Випускник.
- Ну як воно тобі тепер? Певне стільки можливостей. Ти стільки знаєш.
- Хто, я? - аж прокинувся Випускник. - Не мели дурниць.
- Але ж ти так добре закінчив навчання!
- Добре вчитись та багато знати - не одне й те саме. А ще більша різниця між багато знати і бути мудрим. Та чого ж ти так болиш, - звернувся Випускник до своєї голови. - як той аспірин створити?
- Стривай, краще...Ось тримай, - Молодший створив якесь зілля. - Добре допомагає від головного болю.
- Не мені. якщо ти створив його, то він діє лише для тебе. Хіба що... ви проходили, як створювати рай для іншого?
- Лише теорію.
Випускник посміхнувся, бо зрозумів, що янгол, який сидить навпроти нього з палаючими очима, прагнучими відповіді на всі запитання страшенно нагадує його самого в дитинстві, доки він ще вірив у справедливість світу, непорочність навчання. В Молодшому він побачив усі свої загублені бажання та потяги.
- Бачу, ти любиш вчитися, - промовив він
- Так.
- І читаєш багато додатково... Та на що воно тобі?
- Я вважаю, що як буду багато знати і вміти, то зможу розгадати сенс буття.
- Людського? - по-братськи зверхньо запитав Випускник, від чого Молодший спалахнув і ледь чутно відповів:
- Так.
- Точно, як я у молодості! - розсміявся Випускник.
- І ти теж?
- Так, чимало янголів у молодості хочуть знати все на світі, і навіть більше.
- І що ж ти робив?
- Та певне те саме, що й ти. Лише був більш схильним до спілкування.
- Але чому ти лишив все?
- Все марнота. Чи ти вважаєш, що до тебе не було розумників, хто б зміг розгадати таємниці всесвіту? Були і ще й які! Та як бачиш, тепер і ти б'єшся в цю стіну, в якій ще й досі немає дверей.
- І ти лишив свої пошуки? - з останньої краплею надії в голосі промовив Молодший.
- Та не можу я так сказати. Бо це в крові. Якщо ти чорнявий, то як не фарбуй волосся, в коренях воно ніколи не стане білим. Хай навіть ззовні і буде таким, суть твоя буде чорною. Ото і я - наче й покинув пошуки, але все одно щось читаю, щось придумую, на щось сподіваюсь.
- А ти хотів потрапити на Землю?
- Ще чого! Хоча спочатку, як дізнався, що люди такі цікаві, звісно захопився ідеєю. Багато хто захоплюється. І якби ти більше спілкувався зі своїми однолітками, то зрозумів би, що і вони хотіли. Вони граються в ігри хлопчик дівчинка. у вигадані сім’ї. Але я уже давно лишив дурниці щодо сходу на землю.
- Чому?
- Я не дурний, щоб проміняти все, що я тут маю на людське життя. Чого вигадувати усілякі проблеми, якщо тут живеться спокійніше, й отримати більше від життя я зможу лише тут. Але люди не винні, що їм дісталась така доля. Але ж чого я маю обирати гірше життя? Тут у мене буде набагато більше, ніж на землі. Я знаю сенс свого буття і вільно живу, насолоджуючись самим життям. А люди шукають, шукають те, що воно у них під ногами. А вони все втоптують його і втоптують і видивляються, чи не звалиться їм щось з неба. Тим паче, що б вони не знайшли, як вони не жили, але ця гра під назвою життя завжди закінчується смертю.
- А чи не думав, що можна спробувати їм пояснити сенс їхнього життя, їхню суть?
- І що ти їм скажеш? "Привіт, я добрий янгол, он бачите, навіть крила маю. Слухайте мене, і я розповім вам суть вашого життя"?
- А якщо прийти у людському обличчі? Тоді мене сприймуть.
- І ким же ж? Як будеш жінкою, то тебе взагалі ніхто слухати не буде, а чоловіків, що проповідують про сенс буття у них і так достатньо - їм мало хто вірить.
- А дитиною?
- Дитиною - це цікаво. У них є прислів'я: вустами дитини говорить істина. Та не завжди вони ту істину чують. Знаєш, єдине заради чого я і б потрапив на землю, то лише б для того, щоб відчути, як воно бути там. Але життя у мене хоч і вічне, але одне, і я не полишу мій світ...
- Певне це дійсно важко. Але якщо хотіти понад усе?
- То треба бути, мабуть божевільним, щоб так хотіти. Але я щасливий тут.
Можливо він і правий - промайнуло у Молодшого в голові. І він сказав:
- Мені, напевне, пора.
- Не сумуй! Заходь ще, побалакаємо, якось.
- Дякую, - одповів Молодший і понурив голову пішов собі далі.
Коли Випускник зі своїм раєм зник у вічності, Молодший стрибнув на струмінь вітру і почав гойдатися на його широких потоках.
- Гей, янголе, привіт! – привітався до Молодшого Вітер.
- Привіт! – прісно відповів янгол.
Вітер почав розганятися, вирувати, стрімко падати з висоти вниз, розгойдуючи Молодшого.
- Яка у тебе ціль? – запитав крізь радісну посмішку янгол.
- Ціль? Я не відаю, що таке ціль.
- Ціль – це те, заради чого ти живеш, чого прагнеш найбільше.
- Я живу, бо в мене є життя, мені не потрібна ціль. Я Вітер!
- Але ж ти для чогось існуєш, ти щось робиш.
- Я літаю, я зростаю, я ламаю і замітаю, я змінюю, руйную... Що з цього може бути ціллю?
- Скажи, ти бував у людей? – раптом запитав янгол.
- Багато разів.
- І як вони?
- Непогано. Хоча, вони не вміють кататися на мені. Вони просто не вірять, що можна пірнати й бавитись у моїх потоках так само, як у воді, та навіть краще! Я багато разів з ними намагався погратись, але вони тікають од мене.
- А можеш однести мене до людей? Ну хоча б швиденько пролетіти над їхніми головами?
- Ти що? НЕ можна! – розхвилювався і завирував вітер.
- Не можна чи заборонено? – саркастично промовив Молодший.
- Не можна! ти не зможеш пройти крізь шляхи, якими я приходжу на Землю.
Та янгол, чомусь здалось, що вітер бреше. Молодший надовго замовк і вже не пірнав у потужні потоки вітру. Згодом промовив:
- Підкинь мене трохи вище, здається там є янголи, я хочу до них.
***
Який же я стомлений! Зараз створю собі м’якеньку хмаринку з промінчиків світла і відпочину трохи. Я цілісінькій день гуляв у пошуках цікавих янголів, хотів, щоб вони поділилися зі мною своїми знаннями. Та вийшло так, що я усім розповідав про свої міркування. Навколо стільки неосвічених янголів! Їм від життя нічого не треба " Ми ж вічні, - говорять вони на своє виправдання, - ми встигнемо те, що нам відведено долею." А як щодо того, щоб встигнути більше, ніж відведено долею? Вдвічі? Втричі.. Хоча хто з нас знає, де та межа відведеного нам тут, у раю... Може, людям краще, у них при наймі є обмеженість часу.
Нарешті, під вечір я зустрів Вершника. Чого його так звали, ніяк не второпаю, але щось є в його імені... щось таке, що зачаровує серце, спонукає до пригод. Ще й вимова у нього така кумедна. Ми з ним поговорили про розуміння світу, життя, нашого місця в ньому, місце людей. Не скажу, що підтримую погляди Вершника, але він знає більше за мене, тож було цікаво просто послухати. Розмова наша була приблизно такою:
- Я тобі скажу ось шо. Земля поділена навпіл: на Схід та Захід, - сказав щось нове для мене Вершник.
- Земля? Вона ж кругла?
- Коли знаходишся на землі, то менш за все здається, шо воно так.
- А що є центром між сходом та заходом?
- Нема центру.
- То відносно чого вони ділять світ?
- Де сонце встає раніше - то є Схід. А на Заході воно завжди спізнюється.
- А як вони розрізнять, де спершу воно встало?
- Для того і ділять на Схід і Захід, шоб розбираться, коли день почався.
- Та як можна розібратися, коли земля кругла, крутиться, розвертаючись на два боки до сонця, а вони знають де перше сонце зійшло!
- Бо то є люди. Але я не це хтів сказати, - мені здалося, що Вершник трохи рознервувався. - Я хочу пояснити, шо в них діється з людьми. Основним сенсом буття у них було продовження роду.
- І все?
- Ну, в якомусь розумінні так.
- А нащо продовжувати рід, у якого немає сенсу?
- Сенс у тому, що він уже живе. Продовжать рід, збережуть націю.
- А нащо нація, у якої нема сенсу? Може краще вони не продовжували її, прийшла б інша нація, у якої був би сенс?
- У людей існують такі поняття як гордість нації, її герої, її здобутки - це все, так би мовити, авторитет, надбаний роками. Воно десь і є сенсом буття. Але не перебивай, я не про то мовлю. Споконвіку було так. Коли люди на рівні інстинкту зрозуміли, шо жінка створена для чоловіка, а чоловік для жінки, поступово вони почали об'єднуватись у шось подібне до сімей. Тоді ж відбувався поділ обов'язків.
Так історично склалось, шо чоловік має бути сильнішим, витривалішим, сміливішим. Він ходив на полювання, здобував їжу. А жінки тоді були хоронительницями сімейного вогню: сиділи у печерах, шо слугували житлом, готували їсти, ростили дітей, підтримували той огонь. Первісні люди, як вперше опанували його, підтримували весь час, бо розводити щоразу було дуже важко. Відтоді жінки вважаються берегинями сімейного тепла, домогосподинями. Історично і конституція тіла чоловіків та жінок різна. Жінки мають м'якші, кругліші форми тіла, широкі стегна для виношування дітей. Чоловіки мають сильніші м'язи, ширші плечі, міцніше тіло. Коротке волосся чоловіків пов'язане зі зручністю, а довге у жінок - зі збереженням тепла. Але сьогодні це не має жодного значення, хіба шо естетичне. З розвитком сімейних відносин, знарядь праці, нових благ, люди удосконалювались. Все, шо створювалось, створювалось для блага людей. Але на сьогодні постійне удосконалення обернулося проти самих людей. І вони самі цього не розуміють. Так жінка і чоловік можуть бути настільки незалежними одне від одного, шо дуже багато сімей - це сім`ї з лише з батьком чи з матір'ю. Та навіть більше, вони настільки удосконалились (таке в них зветься технічний прогрес, комп'ютеризація), шо вони стають непотрібними один одному, їм непотрібні навіть діти. Певно, шо скоро чоловіки стануть народжувати дітей. Вони живуть заради себе, і таке життя укорочує їх вік. Вони нічого не встигають, проминають, як тіні, і життя навіть не фіксує їх.
- А як же кохання?
- То єдина річ, яка б мала їх об'єднувати, та і вона втратила свою силу. Комп'ютеризувалась.
- Але ж їм має хтось пояснити їхнє призначення! Хтось має повернути їх до справжнього життя.
- Ой, молодий янголе, чи не ти ж збираєшся їм розтлумачити таке?
- А чому й ні?
- Ой не раджу тобі думати таке...
І чого всі так бояться думки про те, щоб потрапити до людей?
***
Ще один день пошуків та спілкування. Я для себе зрозумів одне: якщо навіть хтось й знає більше за тебе, то це не значить, що він знає правду, не кажучи вже про істину. Навіть, якщо він і впевнений у тому, що говорить. Я бачив стількох янголів, що були впевнені у своїй правоті, але багато з них говорили позбавлені сенсу речі.. І часом бува так, що з вуст дурного злетить чиста правда, але він не усвідомив того. Так буває через те, що дурень, як щось помітив, як йому здалось, так і каже, а мудрий розкопує все, аналізує. А істина може й на поверхні лежати. Тоді, певно, всім мудрим та розумним іноді слід бувати дурнями. Але ж хіба може розумний свідомо стати дурнем?
Сьогодні я зустрів двох цікавих янголів. Першим був янгол Фемініст. Я нарік його так, бо він говорив про таку людську рису як фемінізм, дискримінація статей, шовінізм (я останнім часом настільки поповнив свій словниковий запас)
***
Скільки довкола непотрібних світу янголів. Нехай я жорстокий, але нащо вони треба небесам і тим паче цілому світу? Вони живуть, бо в них просто є життя. Таке життя, що непомітно, чи є воно взагалі. І серед цього всього сміття трапляються розумні цікаві, творчі янголи. Як наприклад, Скарбник. Він збирає знання, збирає мудрість, хоча він і трохи дивакуватий, він дуже добре розбирається в багатьох речах.
Я запитав у нього, в чому шалена згубність кохання. І він їх порівняв з грошима. Гроші у людей - це фіктивний ідеал обміну. Вони самі придумали їх, для більшої зручності. Створили цілі системи, закони обігу цих умовностей. Для багатьох гроші - сенс життя. Це страшне зло, з ним черствіє серце і коли нема грошей і коли їх багато, а золотої середини майже нема. У людей навіть існує любов до грошей. (як можна любити примарні цінності - я не уявляю, але нехай). Так от, заради грошей брешуть, вбивають, терплять, пробачають... Те й саме, що і з коханням! Як дивно... Але чому так? Гроші придумали люди, але ж кохання принесене на землю творцем з самого початку її існування. Гроші деякі вважають раєм, але це лише шлях до створення раю. Кохання - це рай, який треба знайти, створити та зберегти...
- Ой! – Молодшого од роздумів одірвало колюче сіре тільце, що, схоже на шматок потріпаного вовняного хутра, вирувало дрібненькими хвильками.
- Ти хто? – запитав Молодший.
Шматочок хутра трохи заспокоївся, став менш колючим, що означало на мові цих створінь: привіт! Дякую, що ти звернув на мене увагу.
- Привіт! - одповів Молодший на своїй мові, - хто тебе образив?
Маленьке створіння енергійніше заворушилося і шерстинки знов злиплись у голочки. Я посварився зі своїм товаришем, він мене образив – мало б звучати словами.
- Через що ви посварилися? – запитав янгол.
Шерстинки розсунулися і від краю до краю шматочок хутра переливався зеленим кольором.
Він каже, що має гарніше забарвлення.
- Але ж забарвлення у вас залежить від думок? – запитав Молодший.
Зелений колір розчинився у смугах темно синього.
Саме так.
- То, мабуть, у нього якісь інакші думки?
Так, інакші, і я хочу вміти грати його кольорами. Шерстинки на якусь мить здійнялись в гору, та раптом повисли сіро-зеленими стрічками.
- Ти можеш думати про те, що думає твій товариш, тоді ти теж будеш мати яскраві кольори, - запропонував Молодший.
Лінивою хвилею пропливли по тілу сіро-зелені стрічки: мені не подобаються його думки, я люблю думати про інше.
Дивні створіння, - подумав янгол, - ніколи не зможуть приховати, що думають. А, може, так правильніше?
Створіння грайливо перелилося морською хвилею: ми бачимо і інших думки, ви теж проявляєте зміни у своєму вигляді!
Молодшому трохи стало незручно, тепер він боявся подумати щось зайве, тому одразу говорив.
- Так чого ж ти журишся! Ти думай про те, що подобається тобі! Це твої кольори, за ними тебе пізнають, люблять і цінують. Ти не повинен бути таким як твій товариш тільки через те, що у нього гарні кольори!
Ти думаєш? Шерстинки заворушилися і затріпотіли сріблястим блиском.
- Звичайно! Молодший протягнув руку до шматочка шерсті і легенько погладив його. Шовковистий клаптик прослизнув крізь пальці янгола, залишивши приємний блакитний слід.
Добре йому, - подумав Молодший, - при наймі знає для чого живе.
***
Проминули канікули. Професор не приїхав. Розпочалися заняття, але Молодший на них не вийшов. Він був розчарований пошуками, подіями, отриманим спілкуванням та здобутими знаннями.
Як мене нудить від цих суперечностей, блукань у темряві, безрезультатних пошуків. Я думав, що чим більше пізнаєш, то ближче до істини, а воно, як видно, що далі. Може правду казав Випускник: марнота це все...
Я зневірився. Зневірився у навчанні, у знаннях зневірився у янголах, в їх словах, я зневірився у сенсі свого буття. Та вже не можу лишити пошуки. Я не бачу для себе іншого виходу, ніж спуститися на землю. Хай там буде гірше, я готовий до всього. Бо жити у безсмертності в безперспективних пошуках - нестерпно. Людям краще - якщо вони на розпутті життя, то вибір легше робити - будь-яка дорога закінчиться смертю.
Та й що таке людська смерть? Як можна померти, як тіло залишається? От янгол або є, або його нема Треба лиш дочекатися Професора...
Говорять, що вони відрахують мене зі школи за пропуски. Ну і добре! Я і сам піду з тієї школи. Що вони можуть в тій школі? Що вони дали мені? Життя дає набагато більше. А ми той дорогоцінний час втратили на школу. Хай не лякають нас прикладом Невдахи, якого вигнали зі школи, який не реалізував себе, ніким не став. Він просто не захотів. Сам обрав шлях лінощів та ледарства. Але ж і вони самі винні в тому, бо вигнали його, викинули на узбіччя життя. Створили такий рай без права перебудови.
Лиш дочекатися Професора.
Якби Молодший був людиною, то він в такому стані б, певне, помер з голоду, та янголи не знають, що таке голод. Але Молодший і без того марнів.
Через кілька земних тижнів нарешті приїхав Професор. Навряд чи він не знав про стан Молодшого, але по приїзді захотів неодмінно провідати свого учня.
- Молодший, що думаєш робити? - запитав він, коли знайшов його на хвилях широких надій, в прохолодному подиху печалі.
Молодший чекав запитань та докорів за пропущене навчання, тому не зрозумів, до чого хилить Професор. Він сидів на скелястій хвилі надії і жбурляв в штиль обрію камінці-очікування, що, пірнаючи у воду, розбивали на мільйони шматочків відображення надії, що сідала за обрій.
- Я про твої пошуки, - додав Професор. Він присів коло юного янгола, забризкаши його і себе ажурними бризками надій.
- Я зневірився. Я бачу єдиний вихід у поході на землю.
- А ким би ти зійшов на землю? - на подив Молодшого Професор не заперечив йому, а навіть, виходить, підтримав.
- Не знаю. Я думав про це. Якби можна було обирати, ким ставати.
- Ти знаєш, що янголам заборонено вертатись звідти?
- Так.
- Ти готовий померти?
- Так.
- А померти не знайшовши відповіді?
- Хай ліпше так, ніж блукати у вічності з нездійсненними бажаннями.
- Але ж у тебе й тут є місія... А що я тебе вмовляю, як ти давно вже все вирішив. Просто я ще сподівався, може, ти передумаєш.
- Але чого ви ще не почекали?
- Не стало сили дивитись як ти марнієш. Хай вже буде, як хочеш...
***
Чи шкодую, що зробив свій вибір? - ні... Чи жаль мені весь мій шлях, що я пройшов? - ні, він був цікавий, і я вірю, що у мене ще багато чого попереду. Чи страшно мені? - так, звичайно, мені страшно, бо нестрашно буває лише героям з придуманих романів, але я жива душа!!!
Такою була остання сторінка. Молодший закрив щоденник. Підвівся з місця та вийшов з тіні кульок настрою. Щоправда, тепер би вони відбивали місячне бліде світло, але у раю нема ні місяця, ні сонця, ні часу. Молодший озирнувся - він стояв на вершині пелюсткової скелі і під його ногами простиралось поле, а за ним лісова смуга. Він набрав у груди повітря і заплющив очі. Професор навчив його, як потрапити до світу людей. Вже вкотре прокрутивши в голові порядок дій, Молодший відтворив їх у житті. Хвилина... друга... Він розплющив очі. Нічого, здавалось, не відбулось. Але з'явився меч коло його ніг. А замість лісу простягався ряд будинків і електричних вогнів. Молодший взяв меч вагаючись, але рішучим ударом відтяв собі крила. Кров червоними, аж чорними в світлі місяця, стрічками розтеклась на руки, на спину. Янгол дивився на дивну, смаку заліза рідину - він ніколи не бачив крові. Постояв ще якусь хвилину і рушив вбік вогнів.
В цей самий час Професор відійшов від вікна свого кабінету, через яке він зі своїм помічником спостерігали за Молодшим.
- Рішуче він відтяв собі крила, - трохи з огидою промовив Помічник Професора.
- Нічого, потім виростуть нові.
- Якої він тепер статі?
- Він зможе обрати її сам. Я хочу, щоб він пізнав і жіночий погляд і чоловічий.
- Думаєте, він зможе донести мешканцям землі свою ідею?
- Він багато чого мусить зрозуміти, він приречений пройти весь шлях до кінця.
- Ви знаєте, яким шляхом він піде?
- Ні. Я відпустив його як дорослу дитину, якій довіряю.
- Але яким шляхом він прагне іти?
- Та, мабуть тим самим...
- А Ви... Ви не боїтеся, що він зможе розгадати сенс буття, і тоді життя зупиниться?
- Тоді почнеться все спочатку. Але це буде не Молодший. І це будемо не ми. Йому потрібен час, поки він все зрозуміє.
- Що сенс життя, як істина, не один. І вони невловимі. Та вони є, - промовив Помічник.
А Професор, проводячи рукою по ледь помітним рубцям на своїх крилах, додав:
- Але і це марнота.