Подивись у вікно. Що ти бачиш? Теплий день. Одиноке зелено дерево. Метелики кружляють над клумбами чорнобривців. Їх лякають машини, що проїжджають дорогою, здимаючи пилюку. Великі будівлі так тисно стоять одна до одної, що здається – ще трошки і ця битона стіна розплющить тебе… Що ще ти бачиш?
Люди. Такі схожі і стандартні, вони снують вулицями. Щось говорять один до одного, сміються.. Заборони собі слухати. Їх нечутні слова- то порожнє. Тиша відкриє тобі їх справжні єства. Лише подивись, і ти побачиш.
Подивись на серйозного чоловіка, що кудись поспішає, поглядаючи на годинник. Куди він? Можливо є важливі справи. А може у якомусь готелі його чекає коханка, і дружина, знаючи про це, десь плаче наодинці?..
Подивись на п’яну жінку, яка лається на весь світ. Як добре, що ти цього не чуєш. Чому вона опустилась до такого життя? Щоб то не було – вона сама винна. Вона – слабка. Запам’ятай – ти не можеш дозволити собі такої розкоші.
Подивись на парубка і дівчину, що горнуться один до одного. Загляни їм у вічі. Чи є там спалах кохання? Очі дадуть тобі правдиву відповідь. Вони брешуть лиш тим, хто їм не вірить.
Глянь на двох старих бабусь, що обливають багнюкою свої сім’ї, встигаючи ще стежити за всіми, хто знаходиться у радіусі їх, вже поганого, зору. Що їми керує? Нудьга. Це дуже моцна сила. Стеж за нею, щоб не наробити помилок.
Подивись на дітей, що бавляться на майданчику. Такі світлі та наївні.. Чистий аркуш паперу, на якому суспільство ще не встигло нічого написати. І хоч ти вже є твором, знай, що ти можеш робити виправлення, і сам дати собі назву.
Підніми очі і подиви на своє відображення. Що ти можеш сказати? Лиш не мовчи. Бо як будеш мовчати, то за тебе скажуть Інші.
Читати людей і бачити світ не складно. Треба лиш розплющити очі. Аби не плакати. Адже краще опустити голову і не бачити нічого, ніж дивитись розмито, нечітко і майже фальшиво. Так безпечніше…