Вже закінчиваю дочитувати повість Бориса Грінченка «Серед темної ночі». Я з величезним острахом для себе усвідомлюю до чого нахиляє автор читача: твір наскрізь пронизаний претензіями класика –Грінченка до … власного народу. Чого варті ось ці, як на мене, дуже актуальні і повчальні для нашого часу рядки, де Грінченко не приховує свого роздратування з приводу байдужості тодішньої громади до тих несправедливостей та безчинств, що виникають у суспільстві :
«Нема й у громади правди! А де ж? Де? Може, не серед людей, може в бога? Так усі кажуть… Але ж бог бачить, як у громаді неправедні глитаї (дерилюди, шкуродери, люди, що нажили багатство нечесним шляхом, махінаціями - автор) панують, - чого ж їх не зупинено? Адже Зінько (за змістом головний герой, якого несправедливо осуджено и кинуто до в’язниці - автор) невинний, - чом же цього не виявлено? Чом? І страшні думки вставали в Зіньковій голові. Він жахався їх, він прогонив їх від себе, а вони обнімали його все дужче й дужче, а вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів, що аж обморок його брав».
Якщо трохи відхилитися від розпочатої мною теми (ставлення класика до власного народу), то у вищенаведеному уривку з повісті, можна, помітити вичерпну і просту відповідь на головну дилему людства: чи є Бог на землі? Так, саме вичерпну і просту відповідь на хвилююче питання людства. Комуністична пропаганда, яка не визнавала Бога, особливо ніколи не докопувалася до історії його виникнення, а своє несприйняття його пояснювала досить просто:
якщо на світі за останній час виникло стільки багато руйнівних воєн, то чому Бог, якщо він, дійсно, є на цьому білому світі допустив стільки безвинних жертв, адже у тій же Біблії сказано, що Всевишній всіх рятує, хто в його вірить? Як правило наші благочинні батюшки ухилялися, щоб відповісти на прямолінійне запитання. В даному випадку я солідарний з нашим тоталітарним комуністичним минулим: якщо Бог наділений надприродними властивостями, то чому він не припинить війни, голодомори, стихії, де гинуть мільйони людей? Тому й запитує Грінченко: якщо бог бачить, що в громаді верховодять глитаї, котрі заважають жити простому чоловікові, то чому їх не зупинено? Відповіді немає, бо й Бога, як такого немає. Та давайте ці міркування зіставимо з сьогоднішнім днем: якщо в суспільстві у 21 столітті і по сьогодні не вщухає спір, чи є на світі Бог, то чому ми так легко поступилися атеїстичними принципами? Ми їх відкинули, як помилкові, як пережиток тоталітарного комуністичного минулого, а замість них набудували (за чиї тільки гроші) незліченну кількість храмів? Запитайте у себе, чи стало від того суспільство більш гуманним, чи добавило це моралі нашій молоді? Мені ж, здається, що ми всі від однієї крайнощі (невиправданого безвір’я) перейшли до іншої – примусового насаджування якихось абстрактних релігійних течій від яких ще більше віддаляємося від своїх родинних корінь. Причина? Я вважаю, що наше суспільство, попри заяви таких недалеких президентів, як Ющенко, про начебто демократичний видимий і відчутний для всіх прорив, ще вельми не вільне у своїх думках та висловлюваннях. Ми – раби. А хіба раби якихось стереотипів, забобонів можуть бути демократами? Рабську, покірливу звичку коритися нашим проводирям та переймати від них усе хибне та мертве наш народ так і не облишив.
І насамкінець знову наведу уривок із вже знайомої читачеві повісті Грінченка. Головні позитивні персонажі твору – Карпо, Грицько, Зінько, Васюта - лають громаду, наш забитий, продажний сільський люд, що за кварту горілки ладен продати масиви родючої землі спритним ділкам, що купують її у покірливої темної сільської бідноти, звісно, за безцінь задля особистої наживи (чи не повторюється сьогодні в українському селі та сама ж історія, як і в 18 столітті)?
- Ну й падлюки! – лаяв громаду Васюта. – От свиняча порода!
- Вивішав би всіх! – похмуро й прикро сказав Карпо.
- Таку землю, тау гарну землю та й віддати! – бідкався Грицько.
- А ми ще клопочемось за їх, за громаду! – казав Карпо. – Та наплювати на цю громаду, - вона доброго слова не варта.
Чуєш, український читачу? Це про нас, про наших предків.
08.03.2006. 1год.54 хв.