Мені, здається, що ми всі чогось боїмося. Ми - несвободна нація. Те, що зробив Горбачов в часи перебудови, ще далеко не сповна оцінило, як слід, наше безвиліковно хворе на якийсь незрозумілий для мене страх суспільство. Те, що зробили Кучма і Кравчук, ці дрібненькі душею правителі ні в якій мірі не можна порівняти з горбачовскою перебудовою. Ознака вільного від забобон суспільства - здатність висловлювати без пристосувань до настрою публіки у будь-який час свої почуття, настрій, емоції якими б різними, або взагалі неприйнятними по відношенню до цього ж суспільства вони не виявились. Кравчук приїхав на зустріч до студентів Міжрегіональної академії управління персоналом. Йому студенти задають декілька звичайних питань стосовно минулого президентства (напевне, заздалегідь підготовлених адміністрацією навчального закладу). На його обличчі - самозакохана посмішка. Оце спілкування з простим людом він називає однією з форм демократії. І це після більше як, 10 років скасування в хворобливому соціумі Горбачовим страхітливих забобонів на інакомислення! Всі ці дріб'язкові та недалекі президенти - Кравчуки, Кучми, Ющенки не можуть зрозуміти, що вони всього - на всього лише «протягли» демократію виборену в тоталітарній системі Горбачовим, привласнивши її собі, як заслугу перед народом, тобто скористались чужим плодом. Які ж відсталі критерії свободи, вільнодумства панують сьогодні в українському соціумі, якщо воно (!!), вважає, що рік тому обраний Ющенко - це величезний шлях до демократії. Та ми вже з першого дня після проголошення Незалежності, коли нами почав верховодити хитрий та поважаючий себе (без цього, звісно неможна) лис на ім'я Леонід тупцюємося на місті 14 років. Чи розуміє це українське суспільство? Чому йому хитрому и обачливому (основні риси Леоніда Макаровича) першому президентові ніхто з "розкутого" студентства вже "нової Незалежної України" не наважився задати питання, які, ми ось уже стільки років задаємо поодинці один одному в приватних бесідах та дискусіях, вважаючи їх другорядними: скільки - то "чесно зароблених" отримує наш перший всенародно обраний проводир і наскільки його заробітна плата співставима з пенсією невмитої замурзаної бабусі з якогось забитого села (вибачайте за з такий лексикон)? Невже це - не головне? Невже питання, які задавалися Кравчуку, на зразок, "як ви відноситеся до вступу України в Європейський Союз" головніші і важливіші за тих, які стосуються того, як і чим живе український народ?? Ніколи не повірю, що студентство цього не розуміло. Розуміло, дуже добре розуміло. Та, отой страх, що невідомо звідки береться, сковував їхні думки, не дозволяв вільно висловитися. Ні, ми всі чогось боїмося. Може самі себе?
06.03.2006. 3 год. 57 хвилин.