Він стояв. Він стояв на площі... Чистий... Білий... Святий...
Він пропонував людям добро, любов, честь, вірність, дружбу...
Та людям це було не потрібно. Вони проходили мимо. Хто куди: на роботу, в школу, по хліб, на побачення, на вбивство... Їм було байдуже.
І він, не витримавши, махнув рукою, і прошепотів:
- Не почувшим Янгола спасіння не має...
- Янгол? Янгол... Янгол! Янгол! Янгол!
І натовп ринув...
Кожен намагався обігнати сусіда. Кожен хотів першим торкнутись до нього... Кожен намагався урвати хоч шматок одягу з нього, дістати хоч шматочок тіла його, змочити хоч палець у його крові.
Він не оборонявся... не встиг... чи не хотів... Не важливо...
Коли вони розбіглись на площі не залишилось нічого.
І багато чоловіків потім показували шматки одягу, говорячи, що вони бачили Янгола...
І багато матерів показували своїм дітям шматочки шкіри, говорячи, що вони бачили Янгола...
І багато дітей переховували у своїх скарбничках кістки, знаючи, що вони бачили Янгола...