г у п ! Серце вдарило. Гуп! – вдарило знову. Якби вмів, відчув би: залоскотало десь у ... ні, грудей поки що не було – цей шматок біомаси, ще не сформований, називати чимось конкретним було зарано, і частини шматка – теж. Він був набором клітин, але цьому набору клітин вже відповідала чиста картка у Реєстрі Душ. Чиста – бо в ній ще не було записано жоднісінької думки і дії. А ще йому належав Шмат Всесвітньої Інформації, у якому був код: очі – сірі, волосся – русяве, брови – світлі. Форма черепа – трохи видовжена, вуха – круглі, схильність до повноти і сколіозу. Зародок. Потенційна людина або людська потенційність. Кіндер.
Він бохкався у нейтральних навколоплідних водах, очей ще не було. Були, вірніше, але нерозвинені, поки що не потрібні: картини - бо приходили зсередини. Вухом не слухав, носом не нюхав. Не думав теж. За нього думав Шмат Всесвітньої Інформації. Виховував, уколисував, допоки Всесвіт не прийме його у свої обійми як особину, не наділить самостійним розумом. Кожен неродженик є причасником Всесвітнього Інформаційного Обігу. Хтось на землі назвав ту інформацію душею. Душа, той Шмат Всесвітньої Інформації (далі – ШВІ), була закодованою, тому її існування неважко було піддати сумніву, як це завше й робили люди. ШВІ не мав у своїх кластерах таких понять, як сучасне, минуле або майбутнє. Він не розрізнював: чи щось відбувалося, чи відбувається, чи відбудеться колись. Усі ці поняття єдналися у визначення “час”. Так закінчувався хвіст змії, закушений її власними зубами. Тобто, не закінчувався взагалі.
Гуп! Настав той час, коли у нього забилося серце. Для нього це було несподіваним. ШВІ просканував, переворушив усю Інформаційну Мережу і виявив схоже:
З лівого боку скафандра – серцевий стимулятор. Людина не може існувати на цій планеті без подібного: гравітація – шалена, а стимулятор допомагає підіймати по венах та артеріях обважнілу кров. Гуп! Гуп! Гуп! – бухкає у грудях стимулятор, і поки бухкає – людина живе. Він вийшов з “Шаттлу”, підняв тоноване шкло: яскраве чуже сонце сліпило, різало очі.
Уся реальність, яка оточувала його, ділилася навпіл: одна половина (далі – 1) – та, де був світ з йогоносителькою і її навколишнім. Друга (далі – 2) – паралелі, навіяні ШВІ, уся інформація, що хоронилася на кластерах Всесвіту. Картини за суміжністю. Розум, який мислив за нього.
1.
- Наталю, прокидайся. Прокидайся, кажу!
- М-м-м? Скільки зараз часу, мамо?
- Піввосьмої. Сама ж просила розбудити.
- А? Так,так. Вже збираюся.
- А й справді, куди це ти так рано? Поспала б, може, ще?
- Ні, не можу. Справи в мене деякі є...
2.
Він слухав свій стимулятор. База. Назустріч повзло усе до болю знайоме: металеві плити підлоги, люмінесцентні лампи на стелі. Рівне глухе бухкання, далеке, звичне – двигуни системи охолодження бази. Безкінечно довгий коридор. У кінці його мав бути ворог. Про це характерним пострілюванням сповіщав датчик небезпеки у шкляному гермошоломі.
У руках тримав благородну зброю – променевий меч Джедаїв, позичений ШВІ з культового блокбастеру “Стар Ворз”. Йшов прямо на небезпеку. Окрім нього – не було нікого. Лише можливий ворог.
1.
- Наталю, привіт!
- Інга? Здрастуй, здрастуй... Ти що, у Київ не поїхала?
- Вже не треба. А ти чого така засмучена? Щось трапилося?
- Та ні, ні... Нічого... Потім якось розповім...
- Серйозне щось?
- Так... Ні, просто... Ну я ж кажу, потім розповім. Дай краще плейер послухати.
- Бери. Ти до речі, мого Кірюшу дорогою не стріла?
2.
Звідкілясь донеслися хвилі музики. Звуки були ледь вловимі, але система прослухування навколишнього зробила їх гучними.
Хід ворога? Можливо. Тому – не реагувати. Сконцентруватися. Не реагувати. Спроба №1. Байдуже, уперед, уперед, уперед! Спроба №2. Не виходило. Музика уколисувала, на тіло приходило заціпеніння. Зупинився. Слухав.
1.
- До Троїцької підвезете?
- А куди саме?
- Троїцька, ріг Зенітної.
- Ну... Мені, правда, не зовсім туди... Ну, сідайте, за троячку та вашу милу посмішку, дівчино, вже підкину.
...
- Ось тут, біля лікарні, будь ласка. Дякую.
2.
Підлога здригнулася. Потім ще і ще раз – аж ось струси перейшли у рівне тремтіння. Потім трусонуло так, що освітлення у довгому коридорі згасло. Лишилися горіти лише червоні ліхтарики аварійного світла. Запанувала напівтемрява. Він поглянув на табло сканування на рукаві скафандра. Дивно: усі системи бази були у порядку. Глухо бухкали двигуни охолодження. Музика зникла давно, але він тільки тепер зрозумів це. Разом з музикою зникло заціпеніння, так само непомітно. А струси продовжувалися.
1.
Пропустити.
2.
Коридор був так само безкінечним. Вірніше, таким здавався. Червоні ліхтарики світили так само непевно, але він йшов у їх світлі уперед. Відчував: ворог недалеко. Що це буде за ворог – не знав, але був готовий до будь – якої зустрічі. Благородна зброя Джедаїв у руці заспокоювала.
Струси припинилося, здивувався і завмер, але передчуття близкості ворога підштовхнуло: рушив далі. Йшов повз стін; повзли червоні ліхтарі назустріч. Двері на стінах теж – повз нього. У жодну заглядати було без сенсу: небезпека чигала там – у кінці довгого коридора. Датчик почав голосно клацати – близько... Він озирав себе збоку, уявно бачив масивний скафандр. Шкло шолома. За спиною – ранець з роботом – регенератором. Меч у руках. Його стовбур сяяв синім електричним. Благородна зброя. Уперед.
1.
- А-а-ай, боляче!
- Терпіть, не маленька. От і все. Тепер рахуйте.
- Один. Два. Три. Чотири...
- Сестра, починаймо.
2.
Це була не втома, не заціпеніння. Він відчув слабкість саме тоді, коли вперся у тупик коридора. Перед ним були двері, з-за яких йшов сигнал небезпеки. Датчик казився, вищав та клацав. Ворог. Коліна йому підкосилися, але він не дав собі впасти. Млосна хвиля котилася на нього з-за дверей. Покінчити з цим!
Світляні клавіші код-замка на вхід. Рівне зелене сяйво. Хотів набрати код входу, але слабкість навалилася на нього так несподівано, що завмер. І побачив: одна за одною, самі по собі, на клавіатурі почали спалахувати червоним клавіші: два. Знову два. Один. Три. П’ять. Вісім. Хтось відчиняв двері з того боку.
Слабкість дужчала. Не падати. Впасти буде кінцем. Наказ роботу-регенератору – той зробив спасительну ін’єкцію кофеїну. Ворог йшов на нього. Оборона. Він відкинув на руці панель керування системами бази, увімкнув штучну антигравітацію. Це полегшить бій, вгамує залишки млості, дасть дев’ять ступенів свободи. За спиною ревнули портативні плазменні двигуни з інерційним керуванням. Покірні волі його мозку, вони підняли його під стелю, аж тут з’явився ворог.
1.
Пропустити.
2.
Дві половинки дверей розповзлися, на нього наступало Ніщо. Неоформлена чітко морокова амеба. Її туманна рукоподібність тримала меч. Сталевий. Блискучий. Смертельний.
Бухкав непотрібний в умовах невагомості серцевий стимулятор. Млість відступила. Дев’ять ступенів свободи зробили легкими руки. Він відлетів до стіни, двигуни швиргонули його назустріч Нічому. Змахнув променем меча. Рубонув... повітря. Ніщо пропустило його крізь себе й нанесло відповідь. Дзаннг! Блок променя затримав ворожий меч.
Уявно бачив, як його масивний скафандр відкинуло об стіну, важко вдарився ранцем. Чи не зламлося щось, - подумав. Ворог був поруч – химерна, ковзка, здавалося, субстанція, згущення невідомості. Увімкнулося автоматичне тестування:
Кисень – норма
Робот - регенератор – готовий до дії
Двигуни – норма. Заряд пального використано на 0,004%
Регуляція тиску – норма
Терморегуляція – норма
Герметичність – норма
Захисний скафандр ушкоджено на 0,1%
Зв’язок систем скафандра з корою головного мозку – 100%
Серцевий стимулятор – коефіціент корисної дії вимушено знижено на 100%
Світлозахсисна пігментація скла шолома – 2%
Інші системи – функціонування 100%
ШВІ сканував далі.
Він вдарив по сталевому мечеві Нічого. Банндзгн-н-н... Ворожий меч трішки пощербило. Викришило кілька іскор. Він зробив оберт навколо себе, пропускаючи вдар химери, знов рубонув, але вже по тому мороковому рукоподіб’ю, яке тримало сталевий меч, що сяяв червоним, по якому ковзали червоні вогники аварійного освітлення бази.
ШВІ працював...
Він відчув, як за ногу щось сильно смикнуло. Подивився униз – одної ноги не було. До свідомості дійшов тупий біль. Робот-регенератор знав своє діло: мить – і рана загоїлася. Біль ущух теж. Більше непокоїло відчуття втрати. Блок! Банг! Іскри полетіли, відрикошетили від стін. Єдиною ногою відштовхнувся від стіни, - додаток до потужного імпульсу двигунів - знов пролетів прямо крізь Ніщо. Рубонув дорогою мечем – меч без пошкоджень пройшов через химеру.
Змах. Блок. Вдар. Прокрут на місці. Гупання системи охолодження. Ворог. Мусить. Вмерти. Або. Він. Загине. Сили втікали...
Черконуло по іншій нозі – та відлетіла, наче тріска. Рана миттєво затяглася, надія тепер була лише на портативні двигуни за спиною. Змахнув рукою – ціль – туманне рукоподіб’я, що тримало блискучий меч. Синій стовбур благородної зброї Джедаїв пройшов крізь тіло потвори, так і не ушкодивши її. Почала накочуватися паніка:
УВАГА
УВАГА
УВАГА
ЇЇ НЕМОЖЛИВО ПЕРЕМОГТИ
НЕМОЖЛИВО
НЕМОЖЛИВО НЕМОЖЛИВО НЕМОЖЛИВО НЕМОЖЛИВО
Поперек оперезала рівна рана. Краплі чорної крові ливонули з-під пошкодженого скафандра, в умовах невагомості вони були подібні до кульок
Гранатового кольору – великих та маленьких. Свідомість переповнили відчай та паніка, а головне – біль. Тіло розділилося навпіл. Обидві половинки попливли коридором у двері, черкаючи об стіни, розсипаючи у простір все нові та нові червоно - чорні кульки. Серцевий стимулятор замовк. Меч відпланував у кут. Обрубки тіла, понівечене шмаття скафандра вилетіло у чорну діру дверей. Був кінець. ШВІ не працював.
1.
Двоє білих розмовляли. У одного трусилися руки:
- Ти бачив? Ти колись бачив таке?
- Не бачив. Ну то й що?
- Бачив, як він пручався? Я більше так не можу... Слухай, а може, це якесь неполаддя чисто технічного характеру, га? – в очах – відблиск надії.
- Еге ж. Або монітор зламався, або камера з глузду з’їхала, або просто приверзлося. Що ти скаржишся? Нам за цю зйомку такі бабки відвалили, а ти... Ти що, маленький?
- Я... я вперше бачив усе це ... зсередини, розумієш?.. Ні, піду я звідси, піду... Мені він сьогодні вночі снитися буде...
- Хе! Нерви у тебе слабкі, от що! Так, аборт собі як аборт...
- 2.
- ШВІ мовчав...