ПОБАЖАННЯ
Інколи виникала думка: швидше б кінець, щоб ніхто тобою не командував, не турчав на вухо, як казав наш декан. А з наближенням до фінішу сталося все сумніше й сумніше. Страшно подумати, що розстанемось. А що, коли назавжди? О ні! Цього не треба. Попереду найвідповідніший момент - державні екзамени. Кінчається наше "Хождение по мукам". Невже поразка? Не може бути. Адже на екзамені: "Мели Емеля, твоя неделя". Якось виплутаємось. Щось я не з того кінця почала. Не можу ніяк настроїться на ліричний лад. Усе на песимізм тягне.
Значиться, ти у Жданові, а я у Рядаково на Ворошиловградчині. Говорять непогано і там, і там. Правда, кажуть що білизна після прання стає знову сірою, припадає вугільною пиллю. Що тільки не кажуть? А ти не горюй, не здавайся.
Ремарк казав: "Пока человек не сдается, он сильнее своей судьбы".
Тут тобі бажали любити людей і перш ніж казати щось, подумати. Це нічого. Я правда людей люблю, а от ляпаю завжди не думаючи. Скільки мені не казали "не справляюсь". Та я й не хочу. Як була такою, такою вже й помру.
І ти, і я мріємо про велике красиве кохання - "любов - звездопад". То хай же воно прийде до нас! А якщо такого не буде, тоді, дійсно не треба ніякого. Але я не хвилююся, не сумніваюся, що ти не закрутиш голову Жаданівському сталевару. І нічого страшного. Одмиєш, обпереш і буде все в ажурі.
Щастя ж тобі на твоєму путі!
А коли немає сил перемогти, хай буде достатньо гордощів не підкоритись. Взагалі життя може будувати усякі каверзи. Але ти повинна вистояти, повинна бути щасливою. Адже щастя? Щастя в коханні. Тому люби, люби, люби. Адже, - хто любить в міру, той любить мало, - казав О. Корнійчук.
Щастя - в служінні людям.
Щастя - в творчості.
Щастя - в дітях.
Щастя, коли навколо добрі люди, котрі поважають тебе, завжди розуміють і не залишать у біді (а це треба заслужити).
Щастя бути вчителем. Але за нього треба боротися, його треба шукати. Отже вперед!
Як бачиш, сьогодні я серйозна, іншим разом напишу щось смішне.
Твоя весела Яринка.