ЯкщоЧетвертого вересня він написав мені: "Якщо любиш мене, то..." - і мене це розлютило. Він мені ставить умови, та намагається шантажувати? Не буде цього. Брати так не чинять. Я закрився від нього в ЧС, та додав його в ЧС усюди, - щоби він не міг мені ніколи з цих адрес писати. Анонім сраний, він мені ще умови диктує. Зі справжньої адреси написати слабко, а тільки на анонімній мене тримає? Хай обличчя своє покаже переді мною, а не здаля дзявкає та ще й намагається маніпулювати мною. Можна подумати, що я заради його подачок уваги погоджуся ковтати ігнор та шантаж. Не на того напав. Хай іде срати дрібним горошком, козел. Щоб йому жопу порвало. Викинув його. Обтрусив руки. Собою задоволений: саме так з козлами і треба чинити. Третього шансу цьому аноніму не буде. Він вже два просрав - досить: два - то вже система. Мені все ясно. Викинув, очистив горизонт, і живу собі далі, продовжую чекати на свій Новий рік. Якщо любить, то проявить повагу. А ні - то буде йому те, що я сказав: мало йому не покажеться. Щоби більше не мав звички морочити голову та насміхатися. У чистім полі упреться лобом в стіну та застрелиться. Порве його на шматки так, що розлетиться на пів-світу.
© Copyright: Оттуас Вапаус, 2015.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
