В энциклопедиях о мойрах не сказано, что они вяжут
Мойры — в греческих мифах богини человеческой судьбы, дочери Зевса и Фемиды — Клото, Лахесис, Атропос. Первоначально считалось, что у каждого человека своя судьба — мойра. Позже стали считать, что все три сестры участвовали в жизненной судьбе каждого человека с самого его рождения:
Клото пряла нить человеческой жизни, Лахесис — разматывала и пропускала её сквозь жизненные невзгоды, а Атропос — перерезала нить человеческой жизни (обрывала жизнь). Боги, несмотря на их могущество, также подчинялись мойрам. Над ними также властвовала не знающая жалости судьба. Греки представляли мойр в виде суровых старух: Клото с веретеном в руке, Лахесис с меркой или весами, Атропос с книгой жизни и ножницами. В Риме мойры назывались парками. Вот стихи о мойрах, приписываемые Орфею:
... жилицы области мрачного моря, где тёплые волны ночные
Полным ключом пробиваются в гроте из дивного камня.
К области смертных слетаете вы, над землёй беспредельной
Мчитесь к кровавому роду людскому со тщетной надеждой,
В тонких багряных своих плащаницах выходите в поле
Смертных судеб — а там колесницу свою всеземную
Гонит тщеславие вечно, и мчится она постоянно
Мимо меты, что поставил уклад, упованье, тревога,
Издревле данный закон или власть беспредельно благая
Мойра одна эту жизнь наблюдает — из высших блаженных,
Снежный Олимп населяющих, — боле никто, кроме ока
Зевса, что всесовершенно, — и всё, что у нас происходит,
Ведают мойры и всепостигающий разум Зевеса.
Дщери благого отца — о Лахесис, Клото и Атропа!
Неотвратимые, неумолимые, вы, о ночные,
О вседарящие, о избавители смертных в несчастьях...
Осiннi парки
...
Ганна Осадко
...
Три шпарівні ґаздині – сиві парки
Прядуть куделю осені у парку
Артроз суглоби крутить, та припарки
Як мертвому кадило, і сумна
Похукає в долоні Нона перша,
Безсонну втому на коліна сперши,
Бо сонні риби утікають з верші
Бо все – марнота
І усе – мана.
Веретено тікає, як достоту
Життя стікає з п'ятниці в суботу,
Децима друга не спитає, хто ти,
Її робота – стежити за тим,
Як стежка-стьожка стелиться під арку…
Шукай її – тепліше… тепло…парко…
Як жовта білка у зимову шпарку,
Збігає шпарко ниточка у дим,
Як в дім до нього…
Дивно і пустинно,
Нечулі руки пестять зимну спину
І парка третя затремтить: дитино,
Ти не повинна, як не хочеш, та…
Воли волочать темряву вологу,
Впряглася й Морта (вже якась підмога)
Листопадове прядиво убоге,
Лише у Бога – голка золота.
А гола тиша вляжеться на груди,
Як сивий камінь чи гіркавий грудень,
Воли умерзнуть в груддя, і маруди
Ворони галасливі…
І тіка-
ють
жінка-осінь-нитка – три в одному
з отого диму та отого дому
І третя парка мружиться крізь втому
І не здригнеться парчина рука…
© Copyright: Ганна Осадко, 2009
и продолжение ))
Ніка Новікова
...
три шпарівні газдині пишуть казку
нитками по золоченому паску,
коли ж останнє речення допишуть, -
три ниточки, мов горло, переріжуть.
тоді почнеться казочка нова.
овва! :)
...
Чорнява Жінка
тоді почнеться казочка нова,
і там, де золотом написані слова,
відкриється дорога довга вгору,
і перед брамою зустрінуть душу хвору
три жінки в листопадовім вбранні,
ти їх впізнаєш раптом, так чи ні?
:)
...
Василина Іванина
...Їх упізнаєш раптом?
Уві сні
вони тобі здавались не такими –
там нитками своїми золотими
намотували веретена днів,
а безкінечне прядиво – на диво –
так облітало з кужеля, мов листя,
й гіркі дими осінні розляглися
на всенькім світі.
Але ти – щаслива...
...
Сонце Місяць
...Щаслива. Місяць-календар
розсипле зорі, кришталево сині
і час застигне золотим піском
за срібними птахами тіней
жінок у листопадовім вбранні
І море лагідно пригорне
Вічні хвилі
С*
Другие статьи в литературном дневнике:
