Маленьке диво - з того місця, де був палац Гербурта, за великим зеленим полем, я побачила і впізнала шпилі костелу й ратуші Нового міста.Можна було піти туди навпростець як у одному з фільмів-фентезі, коли втомлений від нестачі пригод герой знаходить нарешті щось таке, що обіцяє йому славу, багатство, навіть щастя.Над усім цим - холодне сіро-блакитне небо й дошкульний вітер.
Зрештою, виявилося, що то не місто, а село, яке було колись містом, і в ратуші з дерев"яним шпилем Народний дім і бібліотека, а двері звичайно зачинені. Казково доглянутий костел, олин з найбільших в Галичині, на моріжку, оточений рештками земляних валів. Старі будинки довкола або покриті кіптявою часу, або замасковані до невпізнання євроремонтом.Віддалік ще один костел і руїни замку чи палацу.Славне було місто, де колись народився відомий викладач Гербест ( Зелінський), єзуїт.Треба тут побувати нераз, щоб зрозуміти, що все воно пов"язане - гори, замки, палаци.З пагорбів видно Добромиль і Фельштин.Уночі можна запалити вогонь і передавати сигнали тривоги.
Предивний пречудовий світ, з якого я родом по духу.Маленька вузькоколійка, по якій бігає потяг з двома вагонами, зелені луки,чисте повітря і круглі шапки гір, де гніздяться орли, яких не можна вбивати, бо загине чийсь син.Іноді я почуваю себе останньою з роду.
