Текст на русском языке - по ссылке:
http://www.proza.ru/2019/08/15/612
Замість епіграфа:
А хтось вважає, що «щастя - це свобода від перегонів за суб'єктивними відчуттями». А ще кажуть, що той щасливий, хто не старіє душею, бо «старість душі програмується кожним особисто». А ще, - що «ми живемо, поки кохаємо». «Життя без кохання – це повільне згасання старіючої оболонки», і так далі, і тому подібне. Шкода, але гарні цитати із соціальних мереж, що звучать вже банально, аж ніяк не роблять наше життя кращим чи спокійнішим. І не повинні, - за визначенням, не повинні. Бо вони - нахалюги такі, якраз і зобов’язані цинічно та підступно тикати нас нашими ж власними пиками у грубу реальність життя!
Володимир Брянцев
БОЛІТЦЕ
(Уривок з роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ»)
... Ось буває так у житті, особливо в молодості, коли події пруть, немов локомотив. Які вже тут самостійні рішення, хіба ж встоїш проти локомотива. Давай, хоча б, чіпляйся за поручні останнього вагона та тримайся міцніше, і «крива» твоя вивезе, як мовиться. Доля ж і ставить людину перед вибором, котрий визначає можливий вектор її майбутнього, всього там якихось пару разів за весь відведений їй вік. І у виборі тому - не «життя або смерть». Зазвичай, все банальніше.
Але людині обов'язково надається хоча б один, але таки - реальний, шанс щось змінити в одноманітному своєму бутті. Не бажаєш чи нездатний? Ну, що ж, - так тому і бути. Ти ж вільний у своєму виборі. Плюхайся собі й надалі у власному маленькому ставочку, що помалу перетворюється на затхле болітце біля магістралі, по якій постійно мчать красиві потяги, може, що й до такого жаданого синього моря, навіть.
Воно то й нічого, якщо комфортно конкретному індивідуму в тому ставочку-болітці. І так буває, і не так вже й не часто, чого там дарма мажорити. Але ж он скільки інших його мешканців проводжають тужливим поглядом пролітаючий мимо експрес життя! А він іноді візьме та й пригальмує, гадюка така, ніби ваблячи: «Ну, ж бо! Давай! Зважуйся, нарешті!»
Але загрузли вже ноги в багні ставка-болітця, та й ... дме, напевно, на буферному майданчику останнього вагона того красивого експреса. Не схопити б нежить, не дай, боже ...
http://proza.ru/2018/04/15/1085
Російськомовна версія роману Володимира Брянцева «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ» - на ресурсах електронних книг: ЛітРес, Андронум і ін.