С украинского http://www.stihi.ru/2018/08/11/6799
Я еду домой, остановки мелькают -
К отрадному раю душа так спешит,
Где вьётся лоза, на карниз наползая,
Как мамы любимой очей малахит.
Нахмурились дали. Старушка-маршрутка
Меня не узнала, тряслась кое-как.
За мокрым окошком во ржи незабудки,
И в ситец раздолья вплетается мак.
Дома современные, белые хаты
Вдоль трассы купаются в пене садов.
Душа замирает, красою объята,
Трепещет отрадно на розе ветров.
За лесом река - в детстве путь её начат,
Где Танечкин мячик поныне с волной
Плывёт и не тонет. Я больше не плачу,
Пульсирует в кронах сам воздух живой.
Конечная. Ах, все дела позабыты,
Без зонтика вышла, хоть лето дождит.
Да райские двери щеколдой закрыты,
Никто не ответит, лишь клён шелестит.
Вхожу в мамин домик, там пусто, как будто
Никто никогда-никогда здесь не жил.
О мама! Отец! Удержать слёзы трудно...
То капли дождя льют с черешен и слив.
Плетусь на погост, голова поседела.
Промчались года вороным табуном.
В горсти зацепилась смородина спелая.
Как Бог даст - приеду иль нет в отчий дом...
***
Татьяна Левицкая. Додому
Додому я їду, на кожній зупинці
на крок наближаюсь до райських воріт,
де в’ється лоза в небеса по драбинці,
Немов материнських очей малахіт.
Захмарило далеч... Старенька маршрутка
таки не впізнала, змінилась, ще б пак.
За мокрим вікном килимком незабудки,
на ситечку поля красується мак.
Будинки сучасні, біленькі хатини
обабіч дороги в мережці садів.
Хоч всотуй безмежно красу їх донині,
тріпоче розрада на розі вітрів.
За лісом ріка - таємниця дитяча,
де м’ячик Тетянки ще й досі пливе.
Пливеш - не потонеш... Я більше не плачу,
пульсує у скронях повітря живе.
Нарешті кінцева, розчулення миті,
ще без парасолі, хоч літо дощить.
А райські ворота на засув закриті,
ніхто не озветься, лиш явір шумить.
Заходжу до хати, там пустка, неначе
ніхто тут ніколи-ніколи не жив.
О мамо! О тату! Тримаюсь... Не плачу...
То скрапує дощ із черешень і слив.
Плетуся на цвинтар, душа посивіла.
Промчалися чвалом літа вороні.
В старечій долонці смородина спіла.
Як Бог дасть - приїду, або може й ні...