Попередня частина: http://www.proza.ru/2018/07/25/722
Тринадцяте – п’ятниця,
красен білий світ,
половина літечка
шле усім привіт.
В лісочку зеленіє
густая трава,
а ще там павучок
сіточку сплітав.
Доріжка після дощику
веде у дальній ліс,
до неба ростить сосенки,
неначе у політ.
Була там трохи нижчою
листяна полоса,
роз’єднує доріженька,
та тут і там краса.
Грибів і синіх дзвоників
липневії дива,
до осені готується
частина листяна.
Червона горобина,
насправді, - зелена,
над нею - синє небо
і біла хмар краса.
Під молодими кленами
лист липи пожовтів,
неначе він від літечка
сховатись захотів.
На лісовій дорозі – палиця,
буцімто зміючка,
та справжня не завадить:
дорога лісова.
Веде собі доріженька
у смугу лісову,
пісок, лісок і дерева
тягнулись у висоту.
І далі в ліс доріженька
широка пролягла,
зелений ліс чарує,
дощу жде і тепла.
Продовження: http://www.proza.ru/2018/08/01/57
13.07.2018.
Світлина Ігора Винниченка:
“Тринадцяте – п’ятниця.”