Оплакиваю годы,
заглядывая в даль,
где ангельские своды –
божественный Грааль.
Где аистовый берег,
наяды ярких снов,
в звон колокола мерный
осенним днём вплетён.
На вызревших колосьях
роса блестит во ржи,
и птиц многоголосье
над полюшком дрожит.
На пасеке судьбины
в щель сердца, как в леток,
вчера пчела влетела
и там теперь живёт.
***
Оплакую лiта...
Татьяна Левицкая
Оплакую літа,
вдивлячись у далечінь,
де янгола перо
край неба простяглося.
Лелечі береги,
наяди сновидінь,
за дзвонами краси
ховають сіру осінь.
Засмаглі горілиць,
з роси покошені жита,
і не віщує птах
земних щедрот для тіла.
На пасіці життя
в шпарину серця, золота
маленька бджілка,
мов у вулик залетіла.