Попередня частина: http://www.proza.ru/2018/04/01/1987
Ой, летіли вогняниці
наче вільні бистрі птиці,
бо їм треба в ніч летіти,
щоб будиночки зігріти.
Полетіли прямо й боком,
мчали діви із підскоком,
поспішали від вулкану,
де Гефест бував старанний.
Там із кузні вогника
взялась іскорка мала,
узяла і закружляла,
і на мить лиш присідала.
Була собі та іскринка
як малесенька дитинка,
народилась, засвітилась,
зашипіла і димілась.
А коли Гефест працює,
він у міх іще подує,
іскрі кисню піднесе,
от вона і оживе.
А вона там не сама
та іскрина вогняна:
біля неї рій дівчат,
отаких же іскренят.
Поки Гефест майстрував,
нову річ виготовляв,
народився рій дівчаток,
юних вогняниць-іскряток.
Вони в печі закружляли,
закружляли, не пропали,
а злетіли у димар,
може стрінуть вогниць-мам.
Вогняниці вже сиділи
і дітей забрать хотіли,
щоб летіти у світи,
летять діви огняні.
Вогняниці полетіли,
стиха ще й палахкотіли
як чіпали їх вітри:
давай, вітрику, лети.
Розлетілися дівчата
у комини і у хати,
там тепер їм треба жити:
гріти піч, варити їсти.
Засвітились ліхтарі
і свічечки яскраві,
бо ті вогники живі -
вогняниці чарівні.
Вогняниць слід шанувати
і за ними приглядати,
тоді діви роботящі
зварять борщ і гріють краще.
Як не будеш приглядати,
вони можуть бушувати.
із малої, із іскри
вийдуть біди вогняні.
Як димар їм закривати,
а ще кисню позбавляти,
то потруять хазяїв,
принесуть їм вічних снів.
Чи залишиться живий
той хазяїн невидний?
Вчасно кисень принести
і вітрам його вести.
За вогницями наглянуть,
але вітри не встигають
наглядати за всіма,
справа газд це отака.
А дівиці–вогняниці
танцювали у світлиці,
в печі – діви огняні
і вечеря на столі.
Уже додому чекають,
а дівчата поспішають,
бо вже вечір надворі,
а з Селеною – зірки.
Продовження: http://www.proza.ru/2018/04/29/2013
25.03.2018.
Картина із інтернету.