Попередня частина: http://www.proza.ru/2018/01/29/151
Геліос-сонце їхав через море,
що простягається на сотню миль,
каміння скелі ніби промовляє
у шумі тисяч теплих хвиль.
Сюди приходить Афродіта
із зграйкою подруг-дівчат,
та не самі: ще стадо ходить,
якщо іде пастух відпочивать.
Три кізочки ідуть із ними:
безрога біленька уся,
а ще рогата і сердита,
й безрога сіренька була.
Пасуть при злагоді вечірній,
коли гаряче сонце не пече,
у сумках із собою носять
уроки, хтось приніс і жде.
Під деревом - з полотна сумки,
купатись швидко бігли в ряд,
розбуркають сонную хвилю
і стануть у неї пірнать.
Поруч з’являється русалка,
з-за скелі невидимкою глядить,
бо німфи Море пірне донька,
іще зграйка дівчат біжить.
Прикріплена у неї до хвоста
тонка сокира бойова,
а біля пояса - короткий меч,
браслет бував широкий весь.
Мушля причеплена за вухом,
щоб поклик Моря слухать,
а за спиною – батіжок,
був для упряжки із рибок.
Упряжку ту нечасто запрягає,
бо блискавкою у морі пірнає,
така була в дівчаток охорона:
захована за скелю і не сонна.
Продовження: http://www.proza.ru/2018/02/19/67
11.02.2018.
Картина із інтернету.