В останні роки обличчя нашого міста зазнало суттєвих змін. Воно стало більш привабливим, охайним. В ньому постійно щось ремонтується чи будується. В центрі тривають реконструкції, які по суті є новобудовами, а по вигляду – кінцевим результатом це буде архітектура минулого століття. Що впадає в око, так це те, що усі ремонтні роботи вже тривалий час проводяться з дотриманням будівельних вимог та вимог безпеки. Все огороджено і не викликає незручностей у мешканців міста та його гостей.
За усіма цими змінами та новаціями стоять конкретні люди, які люблять життя, закохані в наше місто і роблять усе, щоб воно ще більш розквітло.
Саме сьогодні я хочу розповісти про таку, можна з впевненістю сказати, надзвичайну людину – Олександру Зотову, в якій зібралося усе: любов до квітів, вишивки та архітектури, а разом – до гармонії.
Мовою документів
Розмова з начальником відділу державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради пані Олександрою Зотовою розпочалася сухо по-канцелярськи з діяльності відділу та підсумків року.
Саме в цій частині бесіди я і дізнався про реформи в цій сфері діяльності та Закон України від 09 квітня 2015 року № 320-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства».
Цей Закон сприяв вдосконаленню містобудівної діяльності, посиленню ролі органів місцевого самоврядування та їх відповідальності щодо комплексного і якісного розвитку територій в інтересах територіальних громад. На підставі вимог норм даного Закону 9 вересня 2016 року було створено відділ державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради.
Так по суті і народився відділ ДАБК. В подальшому він був реорганізований в управління з трьома підрозділами: реєстрації та документообігу; розгляду скарг, заяв громадян, приватних підприємців, організацій та установ; інспекційний. В це управління увійшли молоді спеціалісти – державні службовці з високим рівнем професійної компетентності, дисциплінарної та виконавської відповідальності, ініціативності та відданості справі. (При цьому слід зазначити, що в колективі молодь до 30 років. На державну службу усі приймалися за конкурсом, який на різні посади був різним. На деякі по нині є вільні вакансії. На прохання назвати кращого спеціаліста, пані Олександра відповіла, що усі працюють добре, що вона задоволена колективом і нікого виділити не може, – прим. автора).
За період існування відділу його працівниками було розглянуто 817 звернень громадян, юридичних осіб та правоохоронних органів. Внесено до Єдиного реєстру 1023 документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмов у видачі, скасування та анулювання зазначених документів. За цей час було проведено 322 планові та позапланові перевірки, які дозволили виявити ряд порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих будівельних робіт. На це було видано ряд приписів про їх усунення та притягнуто до адміністративної відповідальності винних осіб.
Як приклад, було наведено виявлене порушення державних будівельних норм при будівництві деяких багатоквартирних житлових будинків у мікрорайоні «Боздош». Деякі забудовники при влаштуванні збірних залізобетонних сходових маршів та майданчиків використали конструкції без відповідних закладних деталей, які при влаштуванні повинні були з'єднуватись за допомогою електрозварювання і складати єдину цілісну конструкцію, що є порушенням норм будівництва у сейсмічних районах України (шляхи евакуації не були з'єднані і при сейсмічних коливаннях в першу чергу підлягали руйнації, – прим. автора). Відділом ДАБК були надані відповідні приписи.
За результатами планових перевірок відділом ДАБК було складено 133 постанови про адміністративне правопорушення на суму 1 677 932 гри. Видано 12 рахунків на оплату сертифікату на суму 69,7 тис. грн. Таким чином надходження до міського бюджету станом на 01 грудня 2017 року складає 1 587 756,8 грн.
Також відділом ДАБК розроблено «Порядок встановлення плати для тимчасово розміщених будівельних майданчиків», що поповнило міський бюджет у 2017 році на 100,6 тис. грн.
Так за розмовою про діяльність відділу ДАБК я і дійшов до особи керівника – Олександри Сергіївни Зотової.
Школа кадрів
Олександра Сергіївна народилася в м. Ужгород. Але згодом батька, який працював на залізничному транспорті, перевели до Івано-Франківська, де прожила 37 років. Там вона виросла, здобула середню та музичну освіти.
У 1983 році Олександра закінчила факультет промислового та цивільного будівництва Дніпропетровського інституту інженерів транспорту. По сьогодні вона з теплом та вдячністю згадує навчання, яке заклало основний фундамент майбутньої професії і дозволило під час лабораторних досліджень безпосередньо побачити як працюють будівельні конструкції, які навантаження отримують сантехнічні мережі в будинку тощо.
В цьому ж році у Олександри розпочалася і трудова діяльність. Її було прийнято провідним інженером в будівельне управління Львівської залізниці. У 1998 році Олександра переїхала до Ужгорода, в місто в яке вона закохалася ще з дитинства, під час канікул – відвідин бабусі Макаровської Ганни Петрівни.
З поверненням до рідного міста пані Олександра починає працювати провідним інженером управління освіти Ужгородської міської ради. Згодом, у 2001 році, перейшла на посаду начальника інспекції ДАБК, на якій пропрацювала до 2008 року. У зв’язку зі зміною законодавства інспекція ДАБК вийшла з-під контролю органу місцевого самоврядування і безпосередньо стала підпорядковуватись інспекції ДАБК України. Тому саме з цієї причини з 2008 року по 2010 рік вона пропрацювала в управлінні містобудування та архітектури на посаді заступника начальника. Цього ж року почалася децентралізація, і ДАБК було повернуто до органів місцевого самоврядування.
У 2016 році відбувся конкурс з мером Ужгорода в комісії, яка і затвердила Олександру Сергіївну на посаду начальника управління ДАБК.
Моя зброя – терпіння
Говорячи про проблеми рідного міста та шляхи їхнього вирішення, пані Олександра більш детально зупинилася на стані житлового фонду, необхідності пошуку нових шляхів по його ремонту та відновленню. На її думку, у зв’язку із недосконалістю законодавства, наявності суттєвих прогалин члени житлових кооперативів, ОСББ інших форм власності та організації стикаються із проблемами розпорядження мансардними приміщеннями, підвалами, адже після численних скандалів в ОСББ, де знайшлися члени співвласників, які на взаємовигідних умовах (отримання частини горища, підвалу) вклали кошти в ремонт даху, підвалів тощо, отримали головний біль. Причина банальна. Прогалинами в законодавстві скористалися різного роду так звані громадські активісти, які, використовуючи окремих членів ОСББ, кооперативів тощо, стали створювати своїми скаргами в правоохоронні органи та органи влади проблеми керівникам ОСББ та взагалі тим, хто ризикнув зробити вагому інвестицію в будинок, в якому він живе.
На переконання Олександри Сергіївни, в результаті в центрі міста страждають самі будинки, де великий знос конструкції і яка іноді підлягає повній заміні.
Громадяни, які бажають виконати ці роботи, стикаються з непорозумінням, непорядністю деяких мешканців міста, громадських організацій, які зловживають своїми правами.
За словами Олександри Сергіївни, ще ні один активіст громадської організації не вніс свій вклад у відновлення старого житлового фонду, не організував збір коштів на його реконструкцію та ремонт. А можливо своєю діяльністю і нашкодив.
Їй доволі часто доводиться стикатися з подібними ситуаціями. Її не в змозі схилити на порушення законодавства, іноді провокують, брутально ображають та тиснуть, знімаючи на відео. Але вона, маючи відточену роками зброю – терпіння – завжди виходить переможцем.
(Редакція газети вивчала це питання. Інтерес цих так званих активістів з використовуваними ними в якості тарана «обділених» та «ображених» членів ОСББ тощо полягає в грошах. Звичайний рекет і нічого більше. Питання, куди дивиться прокуратура та психіатричний диспансер на діяльність цих «активістів», яки тиснуть своєю безглуздою поведінкою на органи влади та посадових осіб, залишається відкритим. – прим. автора).
Тепер більш детально я хотів би зупинитись саме на цій таємній «зброї» – невідомих вправах, які дозволяють пані Олександрі розвинути надзвичайне терпіння, а з ним отримати і мудрість.
Несподіване хобі
Тих, хто чекає на сенсацію типу Східних бойових мистецтв, якими роками займається Олександра Сергіївна, розчарую. Це не її шлях. Секрет, який, по суті, і не є великим секретом, в іншому. У керівника управління ДАБК багато хобі, які є працюючою системою і доповнюють одне одного. Саме з цієї причини ми і бачимо пані Олександру Зотову кожного ранку повну сил та енергії. Але про все по порядку.
Перше хобі – це квіти, яким ця тендітна жінка віддає свій вільний час. Перед вікнами будинку, в якому вона мешкає в центрі міста, із ранньої весни до пізньої осені ростуть квіти. Їх дуже багато, це майже квітковий рай, починаючи від повної колекції крокусів, батанів, ірисів і завершуючи трояндами та звичайними помідорами. Як каже про себе пані Олександра, в неї легка рука, що не ввіткне в землю, те починає рости. Мабуть з цієї причини – з її легкої руки – в нашому місті «ростуть» новобудови. Жарт автора!
На це хобі є і свої мисливці. З року в рік саме на квіти і чомусь не на помідори й полюють кмітливі ужгородці. Вони їх крадуть – викопують. В останні роки такі нашестя стають все більш масштабними. Реальніше за все, що для продажі. Такі вже часи. Але пані Олександра не шкодує… Ставиться до цього філософськи. Якщо крадуть, то значить комусь вони потрібніші, ніж їй. Може комусь і допоможе в скруті… Тому садить нові квіти. Рука ж легка.
Інше хобі – логічне продовження першого. Ще з дитинства Олександра, приїжджаючи до Ужгорода, коли була ще жива бабуся Ганна Петрівна – , дивна людина, яка, маючи 3 класи церковно-приходської школи, була інтелігентною та мудрою. Саме спілкування Олександри з бабусею наклало відбиток на все життя, привило любов до творчості, виховало наполегливість і терпіння. Годинами вона спостерігала за швидкими рухами її пальців, які малювали нитками на полотнах букети квітів, карбуючи на них миті життя.
З роками Олександра вирішила пробувати сама, вважаючи, що це генетичний спадок. Так весна її серця лягла на тканину, примушуючи тих, хто побачив ці витвори мистецтва, затримати подих.
В колекції пані Олександри більше чотирьох десятків картин. Саме так можна охарактеризувати зроблене. Сама перша, пам’ятна бере свій початок у 1994 році. Саме тоді після життєвого потрясіння Олександра взяла голку в руки і під лупою, ретельно розглядаючи малюнок, рахуючи рядки кольорів, почала вишивати. Так і пішла з легкої руки та бабусиних уроків одна картина за одною. Вони усі різні як за об’ємом роботи, так і кольорами, темами життя. Деякі вже є особистим рекордом. Так, при вишивці картини «Пліткарки» Олександрою вже використано майже 150 різних кольорових ниток. Але робота ще продовжується. За плечима майже рік праці, десятки мотків ниток, а зроблено тільки половину роботи. Картина надзвичайна. Пані Олександра говорить про неї з гордістю. Адже в цій роботі їй вдалося майже неможливе – глибоко передати відтінки, тіні, показати глибину та об’єм. Ця картина, без сумніву, стане рекордсменкою за тривалістю витраченого часу та сировини. Воно і зрозуміло. «Пліткарки» того варті.
Мені пощастило побувати у пані Олександри в гостях і побачити ці витвори мистецтва її тендітних рук.
Перша думка що це не нитки, а фарба. Саме так сприймаються з невеликої відстані її роботи. Про деякі роботи можна сказати, що це пастель. Але коли підходиш ближче, то бачиш рівненькі хрестики та лінії. Є у майстра і свої робочі таємниці. Одна з них це нитки. Наші, вітчизняні не підходять – дуже грубі і розповзаються. Тільки французькі. Вони тонкі, міцні, не скручуються та не розповзаються. Найголовніша таємниця – це пристрій, який вигадала Олександра, що допомагає не тільки зберігати сировину, а і не заплутатись в цих же самих нитках, вірніше кольорах.
В колекції пані Олександри є ще одна картина-рекордсменка. В ній використано 11 відтінків сірого – так і проситься написати 50. Але…
Про картини пані Олександри можна писати багато, але краще їх побачити. Саме з цієї причини я і надаю їх усі вашій увазі.
Є ще декілька «таємниць», які пані Олександра використовує при вишивці картин. Прийшовши з роботи, після вечері вона іноді грає на фортепіано, потім вмикає телевізор або музику і під кадри старих фільмів – полюбляє чорно-білі, або класичну музику, починає вишивати. Працює до години ночі. А встає в 6 ранку, щоб підготуватись до нового робочого дня, встигнути вирішити усі сімейні питання, адже ще жива 90 річна мама, якій потрібна увага й турбота.
Є сподівання, що з часом пані Олександра наважиться на виставку персональних картин в одному з музеїв міста, які вона вишила за десятки років. Цим вона зробить подарунок місту та ужгородцям, дозволивши усім бажаючим доторкнутися до свого дивовижного квіткового світу, який несе світло, тепло її душі, лікує інших. І хто знає, може не одну дівчину її картини надихнуть на вишивання, а відповідно до творчості, заради якої ми прийшли в цей світ.
Щастя – це так просто!
«Я щаслива людина! – говорить пані Олександра. – Я маю роботу, яку дуже люблю. Не дивлячись на те, що багато чого поганого я бачила в житті, пережила, вислухала від різних людей, я не озлобилася на людей і світ. До усього ставлюсь філософськи. Роботи багато, але я маю час і на свої хобі, які дають мені сил та енергії, надихають на творчість. Тому в мене постійне відчуття, що в моїй душі цвітуть квіти.
Я ще щаслива тому, що мене оточують чудові люди. Маю прекрасного сина та прекрасну невістку. До того ж я відчуваю, що багатьом людям я потрібна, що надихає мене на життя. Ще я люблю мріяти…».
У пані Олександри багато мрій. Найбільша – це щоб її улюблений онук, який з вини Ужгородських лікарів нині хворий, став здоровим. Щоб все було добре в нашій державі та родинах. Окрім цього мріє об’їздити увесь світ. З кожної країни, де вона була, привозить картини, які купує у місцевих художників. Як правило, це картини із старовинними будовами. Тому на стінах оселі, де мешкає пані Олександра, можна побачити і «Барселону» з далекої Іспанії і Монако, Італію, Болгарію та Грецію.
Залишається тільки щиро від душі порадіти за пані Олександру та побажати здійснення усіх її мрій.
Михайло Темнов,
м. Ужгород.