Просим внести поправки и дополнения!
89262371485@mail.ru
................
============
Нисходящая роспись: ...
Поколение 1
1. ...
Мать ребёнка: ...
Сын: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Поколение 2
2-1. Губенко Михаил Кондратьевич
Родился: ?
Отец: ... (1)
Мать: ...
Мать детей: ... Прасковья Александровна
Сын: Губенко (Чечвянский) Василий Михайлович (3-2)
Сын: Губенко (Остап Вишня) Павел Михайлович (4-2)
Дочь: Губенко Екатерина Михайловна (5-2)
Сын: Губенко Фёдор Михайлович (6-2)
Сын: Губенко Александр Михайлович (7-2)
Дочь: Надежда (8-2)
Дочь: Губенко Елизавета Михайловна (9-2)
Дочь: Губенко Елена Михайловна (10-2)
Дочь: Губенко Анна Михайловна (11-2)
Дочь: Губенко Лидия Михайловна (12-2)
Дочь: Губенко Наталья Михайловна (13-2)
Сын: Дмитрий (14-2)
Дочь: Валентина (15-2)
Дочь: Губенко Мария Михайловна (16-2)
Сын: Губенко Константин Михайлович (17-2)
Поколение 3
3-2. Губенко (Чечвянский) Василий Михайлович
Родился: 1888. Умер: 1937. Продолжительность жизни: 49. Дата рождения: 1896 г.. Место рождения: Украина, Черниговская обл., с. Ражны. Пол: женщина. Национальность: русская. Образование: среднее. Профессия / место работы: медсестра, клингородок г.Харькова. Место проживания: Украинская ССР, г. Харьков, Сумская, 122, кв. 11. Партийность: б/п. Дата ареста: 4 октября 1937 г.. Обвинение: ЧСИР. Осуждение: 2 ноября 1937 г.. Осудивший орган: ОСО при НКВД СССР. Приговор: 8 лет ИТЛ, освобождена 17.09.1943. Дата реабилитации: 27 декабря 1956 г.. Архивное дело: 011130. Источники данных: БД "Жертвы политического террора в СССР"; База данных о жертвах репрессий Харьковской обл. (Украина)
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
Жена: ... Надежда Михайловна
Сын: Губенко Виктор Васильевич (18-3)
Сын: Губенко Павел Васильевич (19-3)
4-2. Губенко (Остап Вишня) Павел Михайлович
Родился: 1889. Умер: 1956. Продолжительность жизни: 67
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
Жена: ...
Сын: Сикорский Юрий ... (21-4(1))
Жена: ...
Сын: Губенко Вячеслав Павлович (20-4(2))
Жена: Маслюченко Варвара Алексеевна
5-2. Губенко Екатерина Михайловна
Родилась: 1890. Умерла: 1974. Продолжительность жизни: 84
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
6-2. Губенко Фёдор Михайлович
Родился: 1892. Умер: 1940. Продолжительность жизни: 48. агроном.
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
7-2. Губенко Александр Михайлович
Родился: 1894. Умер: 1920. Продолжительность жизни: 26. милиционер
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
8-2. Надежда
Родилась: 1895. Умерла: 1895. умерла в младенчестве
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
9-2. Губенко Елизавета Михайловна
Родилась: 1895. Умерла: 1961. Продолжительность жизни: 66. служащая
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
10-2. Губенко Елена Михайловна
Родилась: 1898. Умерла: ?. певица
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
11-2. Губенко Анна Михайловна
Родилась: 1900. Умерла: 1984. Продолжительность жизни: 84. учительница
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
Муж: Корж ...
Сын: Корж Игорь ... (22-11)
12-2. Губенко Лидия Михайловна
Родилась: 1902. Умерла: 1971. Продолжительность жизни: 69
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
13-2. Губенко Наталья Михайловна
Родилась: 1904. Умерла: 1942. Продолжительность жизни: 38
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
14-2. Дмитрий
Родился: 1906. Умер: 1906
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
15-2. Валентина
Родилась: 1906. Умерла: 1906
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
16-2. Губенко Мария Михайловна
Родилась: 1907. Умерла: ?. учительница
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
17-2. Губенко Константин Михайлович
Родился: 1909. Умер: 1982. Продолжительность жизни: 73. актёр
Отец: Губенко Михаил Кондратьевич (2-1)
Мать: ... Прасковья Александровна
Поколение 4
18-3. Губенко Виктор Васильевич
Родился: ?
Отец: Губенко (Чечвянский) Василий Михайлович (3-2)
Мать: ... Надежда Михайловна
19-3. Губенко Павел Васильевич
Родился: ?
Отец: Губенко (Чечвянский) Василий Михайлович (3-2)
Мать: ... Надежда Михайловна
20-4(2). Губенко Вячеслав Павлович
Родился: ?. Умер: 2002. военный врач, похоронен в Киеве на Байковом кладбище рядом с отцом
Отец: Губенко (Остап Вишня) Павел Михайлович (4-2)
Мать: ...
Жена: ... Леся Елисеевна
Дочь: Губенко Марина Вячеславовна (23-20)
21-4(1). Сикорский Юрий ...
Родился: 1917. Умер: ?
Отец: Губенко (Остап Вишня) Павел Михайлович (4-2)
Мать: ...
22-11. Корж Игорь ...
Родился: ?
Отец: Корж ...
Мать: Губенко Анна Михайловна (11-2)
Поколение 5
23-20. Губенко Марина Вячеславовна
Родилась: ?
Отец: Губенко Вячеслав Павлович (20-4(2))
Мать: ... Леся Елисеевна
Персон: 23. Дата построения отчёта: 14.11.2017
................
учительница Лавриненко Валентина Яковлевна!
...........
В 1955 году в Крынки впервые приехал Остап Вишня – популярнейший в те годы украинский писатель, юморист. Рассказывают, что он спустился по тропке к причалу, окинул взглядом крынковскую заводь и восхищенно воскликнул: «Яка краса! Оце так благість! Дайте човен!..» С тех пор у него и повелось: «Хто в Крим, а я – в Кринки!..» Именно этими словами начинается один из его рассказов «Мисливських усмішок».
В Крынках Остап Вишня познакомился со многими. Особенно любил «погомоніти» со стариками, охотниками и рыболовами. Многие из них стали героями рассказов его бессмертных «Мисливських усмішок». Здесь писателю хорошо отдыхалось, плодотворно работалось. Именно в Крынках (проездом в Крым) его посетили Александр Корнейчук с Вандой Василевской, Микола Бажан, Андрей Малышко, Владимир Сосюра, Максим Рыльский... – почти все корифеи украинской литературы.
В августе – сентябре 1956 года вместе с женой Варварой Алексеевной Остап Вишня снова отдыхал в Крынках. Много рыбачил, работал над рассказами, но находил время для встреч с людьми, с которыми был знаком и подружился. Он встретился с рабочими винсовхоза имени Мичурина (Казачьи Лагери), совхоза «Цюрупинский», побывал в гостях у школьников и учителей Казачье-Лагерской средней школы, Цюрупинской школы № 1, у студентов и преподавателей херсонского пединститута имени Крупской. Писатель словно предчувствовал, что эти встречи – последние.
20 сентября Остап Вишня уехал в Киев, а ровно через неделю общественность столицы проводила его в последний путь… Вскоре имя Остапа Вишни было присвоено Дому отдыха Крынок. Сохранила его и ныне действующая туристическая база. На её территории оборудован музей, установлен бюст знаменитого украинского писателя.
О пребывании О. Вишни кое-что удалось сохранить учителю украинского языка и литературы местной школы Федору Федоровичу Билоусу. Помогла секретарь облпрофсовета Л. В. Задорожная: по ее инициативе профсоюза выкупили и отремонтировали турбазу, и на 100-летие от рождения открыли музей и бюст писателя, воспевший этот край в "Охотничьих улыбках".
Сейчас музей находится опять в плохом состоянии и ждет третьего возрождения.
...................
Народный музей Остапа Вишни
Село Грунь, Сумская область, Ахтырский район.
директор ....
тел. ...
..................
«Моя автобіографія»
У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт бiлий i потiм — рокiв, мабуть, iз десять пiдряд — мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. Трапилася ця подiя 1 листопада (ст. стилю) 1889 року в мiстечку Грунi, Зiнькiвського повiту на Полтавщинi… Власне, подiя ця трапилася не в самiм мiстечку, а в хуторi Чечвi, бiля Грунi, в маєтковi помiщикiв фон Рот, де мiй батько працював у панiв. Умови для мого розвитку були пiдходящi. З одного боку — колиска з вервечками, з другого боку — материнi груди. Трiшки поссеш, трiшки поспиш — i ростеш собi помаленьку. Так ото й пiшло, значить: їси — ростеш, потiм ростеш — їси. Батьки мої були як узагалi батьки. Батькiв батько був у Лебединi шевцем. Материн батько був у Грунi хлiборобом. Глибшої генеалогiї не довелося менi прослiдити. Батько взагалi не дуже любив про родичiв розказувати, а коли, було, спитаєш у баби (батькової матерi) про дiда чи там про прадiда, вона завжди казала: — Отаке стерво було, як i ти оце! Покою вiд їх не було. Про материку рiдню так само знаю небагато. Тiльки те й пам’ятаю, що частенько, було, батько казав матерi: — Не вдалася ти, голубонько, у свою матiр. Царство небесне покiйницi: i любила випити, i вмiла випити. А взагалi батьки були нiчого собi люди. Пiдходящi. За двадцять чотири роки спiльного їхнього життя, як тодi казали, послав їм господь усього тiльки сiмнадцятеро дiтей, бо вмiли вони молитись милосердному. Почав, значить, я рости. — Писатиме, — сказав якось батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу. Справдилося, як бачите, батькове пророкування. Але нема де правди дiти, — багацько ще часу проминуло, доки батькове вiщування в життя втiлилося. Письменник не так живе й не так росте, як проста собi людина. Що проста людина? Живе собi, поживе собi, помре собi. А письменник — нi. Про письменника подай, обов’язково подай: що впливало на його свiтогляд, що його оточувало, що органiзовувало його ще тодi, коли вiн лежав у матерi на руках i плямкав губами, зовсiм не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобiографiю. А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в лiтературу потягла, коли ти почав замислюватися над тим, «куди дiрка дiвається, як бублик їдять». Бо письменники так, спроста, не бувають. I от коли пригадаєш життя своє, то приходиш до висновку, що таки справдi письменника супроводять в його життi явища незвичайнi, явища оригiнальнi, i коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним інженером, лiкарем чи просто собi толковим кооператором. Пiдскочать отi явища — i записала людина. Головну роль у формацiї майбутнього письменника вiдiграє взагалi природа — картопля, коноплi, бур’яни. Коли є в хлопчика чи в дiвчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур’ян, чи коноплi — амба! То вже так i знайте, що на письменника воно пiде. I це цiлком зрозумiло. Коли дитина замислиться й сяде на голому мiсцi, хiба їй дадуть як слiд подумати? Зразу ж мати пужне: — А де ж ти ото сiв, сукин ти сину? I натхнення з переляку розвiялось. Тут i стає в пригодi картопля. Так було й зо мною. За хатою недалеко — картопля, на пiдметi — коноплi. Сядеш собi: вiтер вiє, сонце грiє, картоплиння навiває думки. I все думаєш, думаєш, думаєш… Аж поки мати не крикне: — Пiди подивися, Мелашко, чи не заснув там часом Павло? Та обережненько, не налякай, щоб сорочки не закаляв. Хiба на них наперешся?! З того ото й пiшло. З того й почав замислюватися. Сидиш i колупаєш перед собою ямку. А мати, було, лається: — Яка ото лиха година картоплю пiдриває? Ну, вже як i попаду!! Пориви чергувались. То вглиб тебе потягне, — тодi сто ямки колупаєш, — то погирить тебе в височiнь, на простiр, вгору кудись. Тодi лiзеш у клунi на бантину горобцiв драти або на вербу по галенята. Конституцiї я був нервової, вразливої змалку: як покаже, було, батько череска або восьмерика — моментально пiд лiжко й тiпаюсь. — Я тобi покажу бантини! Я тобi покажу галенята! Якби вбився зразу, то ще нiчого. А то ж покалiчишся, сукин ти сину! А я лежу, було, пiд лiжком, тремтю, носом сьорбаю й думаю печально: «Господи! Чого тiльки не доводиться переживати через ту лiтературу?!» Iз подiй мого раннього дитинства, що вплинули (подiї) на моє лiтературне майбутнє, твердо врiзалася в пам’ять одна: упав я дуже з коня. Летiв верхи на полi, а собака з-за могили як вискочить, а кiнь — убiк! А я — лясь! Здорово впав. Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся… Тижнiв зо три пiсля того хворiв. I отодi я зрозумiв, що я на щось потрiбний, коли в такий слушний момент не вбився. Неясна ворухнулася в мене тодi думка: мабуть, я для лiтератури потрiбний. Так i вийшло. Отак мiж природою, з одного боку, та людьми — з другого, й промайнули першi кроки мого дитинства золотого. Потiм — оддали мене в школу. Школа була не проста, а Мiнiстерства народного просвещенiя. Вчив мене хороший учитель Iван Максимович, доброї душi дiдуган, бiлий-бiлий, як бiлi бувають у нас перед зеленими святами хати. Учив вiн сумлiнно, бо сам вiн був ходяча совiсть людська. Умер уже він, хай йому земля пухом. Любив я не тiльки його, а й його лiнiйку, що ходила iнодi по руках наших школярських замурзаних. Ходила, бо така тодi «система» була, i ходила вона завжди, коли було треба, i нiколи люто. Де тепер вона, та лiнiйка, що виробляла менi стиль лiтературний? Вона перша пройшлася по руцi моїй, оцiй самiй, що оце пише автобiографiю. А чи писав би я взагалi, коли б не було Iвана Максимовича, а в Iвана Максимовича та не було лiнiйки, що примушувала в книжку зазирати? У цей саме час почала формуватися й моя класова свiдомiсть. Я вже знав, що то є пани, а що то — не пани. Частенько-бо, було, батько посилає з чимось до баринi в горницi, а посилаючи, каже: — Як увiйдеш же, то поцiлуєш баринi ручку. «Велика, — думав я собi, — значить, бариня цабе, коли їй ручку цiлувати треба». Правда, неясна якась ще тодi була в мене класова свiдомiсть. З одного боку — цiлував баринi ручку, а з другого — клумби квiтковi їй толочив. Чистий тобi лейборист. Мiж соцiалiзмом i королем вертiвся, як мокра миша. Але вже й тодi добре затямив собi, що пани на свiтi є. I як, було, бариня накричить за щось та ногами затупотить, то я залiзу пiд панську веранду та й шепочу; — Пожди, експлуататоршо! Я тобi покажу, як триста лiт iз нас… i т. д., i т. д. Оддали мене в школу рано. Не було, мабуть, менi й шести лiт. Скiнчив школу. Прийшов додому, а батько й каже: — Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зiнькiв, повчись iще там, побачимо, що з тебе вийде. Повiз батько мене в Зiнькiв, хоч i тяжко йому було тодi, бо вже нас було шестеро чи семеро, а заробляв вiн не дуже. Проте повiз i вiддав мене у Зiнькiвську мiську двокласну школу. Зiнькiвську школу закiнчив я року 1903-го, з свiдоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду. Та куди ж менi в тi чиновники, коли «менi тринадцятий минало». Приїхав додому. — Рано ти, — каже батько, — закiнчив науку. Куди ж тебе, коли ти ще малий? Доведеться ще вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро. Та й повезла мене мати аж у Київ, у вiйськово-фельдшерську школу, бо батько як колишнiй солдат мав право в ту школу дiтей оддавати на «казьонний кошт». Поїхали ми до Києва. В Києвi я роззявив рота на вокзалi i так iшов з вокзалу через увесь Київ аж до святої Лаври, де ми з матiр’ю зупинились. Поприкладався до всiх мощей, до всiх чудотворних iкон, до всiх мироточивих голiв i iспити склав. Та й залишився в Києвi. Та й закiнчив школу, та й зробився фельдшером. А потiм пiшло нецiкаве життя. Служив i все вчився, все вчився — хай воно йому сказиться! Все за екстерна правив. А потiм до унiверситету вступив. Книга, що найсильнiше на мене враження справила в моїм життi, — це «Катехiзис» Фiларета. До чого ж противна книжка! Ще якби так — прочитав та й кинув, воно б i нiчого, а то — напам’ять. Книжки я любив змалку. Пам’ятаю, як попався менi Соломонiв «Оракул». Цiлими днями сидiв над ним та кульки з хлiба пускав на оте коло з числами рiзними. Пускаю, аж у головi макiтриться, поки прийде мати, вхопить того «Оракула» та по головi — трах! Тодi тiльки й кину. Взагалi любив я книжки з м’якими палiтурками. Їх i рвати легше, i не так боляче вони б’ються, як мати, було, побачить. Не любив «Руського паломника», що його рокiв дванадцять пiдряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене аж душа у п’ятах. А решта книг читалася нiчого собi. Писати в газетах я почав 1919 року за пiдписом Павло Гунський. Почав з фейлетону. У 1921 роцi почав працювати в газетi «Вiстi» перекладачем. Перекладав я, перекладав, а потiм думаю собi: «Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потiм — письменником можна бути. Он скiльки письменникiв рiзних є, а я ще не письменник. Квалiфiкацiї, — думаю собi, — в мене особливої нема, бухгалтерiї не знаю, що я, — думаю собi, — робитиму». Зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. I пишу собi… 1927-1955
Джерело: Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua