"Як тихо... Як добре... О ні, знову, ця моторошна кімната, що ж зі мною таке відбувається, Боже допоможи зрозуміти, що не так?!...
Як добре"
Свідомість Віктора, вже близько доби наче грала з ним в якусь гру. Ось він посеред тихого водоймища лежить у човні. Світить ласкаве, тепле сонце. І йому було так добре... Аж раптом знову у темній палаті... В руці ігла. Руки й ноги зв'язані, і розум, що сповнений жаху волає: "гризи крапельницю, бо вмреш, рви мотузки і тікай поки живий. Але зусилля марні. І тоді згадує знову Бога. І молитви, та чомусь не за себе, а за близьких і рідних. І знову приходить спокій.
Віктор вже втратив усіляку надію, що це колись скінчиться... І вже більше не в змозі терпіти заволав: "Господи, допоможи, в ім'я Ісуса, благаю". І замість човна, дивне сяйво, і спів, такий гарний, без музики. Наче тисячі голосів співали як один. І страх відступив. А медсестричка яка підійшла до дивного хворого,вперше у своєму житті бачила таке спокійне обличчя і сльози що текли з заплющених очей...
*****
Хижий погляд давньої знайомої спостерігав за Віктором. Вона знову розігналась і з неймовірною швидкістю кинулася на нього. Новий удар об невидиму стіну. Чоловік наче почув той удар, хоч звуку і не було. Навіжена гнівно заволала. Те що відбулося потім, додало безстрашній людині, яку донедавна боялося все село, ще більшого жаху. Жінка пальцем, наче ножем почала роздирати м'язи на нозі. Молитва Віктора стала гарячіше, він благав у Бога захисту в ім'я Христа.
До хати увійшла дружина і син. Гостя глянула на них, і одразу ж заспокоїлась.
- Любий, що трапилось, чому ти такий зляканий. Маріє, а в тебе, що з ногою.
Жінка нічого не відповіла, а натомість дуже хутко пробігла повз Світлани.
- Що тут відбувається, - розгублено знову запитала дружина.
- Потім розповім, - відповів Віктор, киваючи на малого, мовляв не при ньому, - давай краще наведемо порядок.
Тільки зараз Свєта помітила, що в кімнаті був гармидер. Стіл перевернутий, одна ніжка зломана. Карниз, сиротливо лежав на підлозі, а поряд купкою зірвані занавіски. Килим весь у зморшках. Тільки но розквітший бузок, був потоптаний, а от ваза дивом уціліла, і чомусь стояла у куточку.
*****
Надворі вже стемніло, малий спав у кріслі. Світлана і Олексій нарешті навели лад у кімнаті. Стомлені пішли на кухню пити чай. Розмову почав Віктор:
- Вона прийшла попросити по допомогу, хотіла щоб я перевіз ій перегною трактором на ділянку. Я відмовив, ти ж знаєш що наш причіп зломано, та й пізно вже в Травні переоній завозити. А вона цього наче не розуміє. І все ближче підходить і ближче. Я навіть нічого не підозрював, а потім міцно обійняла мене і зі словами "Ти все одно будеш нашим"- поцілувала. Віриш, ледве її відштовхнув, ти ж знаєш я міх з борошном правицею підніму, а цю скажену Марію ледве відірвав від себе. А потім бачу щось і з нею зле, і я їй сказав як наш служитель колись при мені до неї промовив: "В ім'я Іісуса Христа, наказую, зупинись" і с перед мене наче стіна з'явилась...
- От клята відьма, вб'ю гадину.
- Що ти Світланко кажеш таке, їй і так непереливки, вона ж духовно залежна через свою ворожбу людина. Не роби їй зла.
- Дивний ти якийсь став зі своєю цією вірою. Ні, те що ти її нарешті відштовхнув, то це добре, вона ж бо давно на тебе заглядалась. Та все одно, через цих баптистів, у нас стільки стало негараздів. І люди сміються. Може ти пішов би з тієї церкви, поки ще хрещення не прийняв, і ходив би до нашої, як всі нормальні люди.
- Разом із Марією? Котра туди раніще всіх приходить... з нею не хочу.То вже краще ти зі мною сходи на зібрання!
- Ще чого не вистачало, я ще при своєму розумі...
****
Вночі Віктор прокинувся від жахливого сну. Він наче зазирнув у пекло. Йому наснилось, що дружина з сином його кинули, а Марія з демонами глузували з нього, а потім почали шматувати його тіло... Страх чомусь нікуди не подівся, а дружини поряд не було. І голос у голові: "от бачиш, кому ти потрібен" і ще один: "навіки самий, та краще в зашморг". І так стало чомусь сумно і боляче на сердці. Встав. Вдягнувся... Пішов до сараю, знайшов мотузку. Усе як на автоматі. Перекинув через балку що йшла вздовж стелі. Зав'язав. Зробив зашморг... Знайшов бочку.
- Вітю що відбувається, - схвильовано, тремтячим голосом запитала Світлана.
- Нічого. Яке тобі діло. Ти мене покинула.
- Вітю, що ти таке говориш, хіба ж я можу тебе лишити, я ж кохаю тебе, - сказала і кинулась до чоловіка, намагаючись обійняти його.
- Брешеш. Ти глузуєш з мене, - відштовхнув наче легко, але Світлана, в прямому значенні цього слова, пролетіла метра чотири і сильно вдарилася об стіну.
- Ні любий, ти що, як я можу глузувати, я ж люблю тебе, то все клята Марія, зачарувала тебе. Схаменися.
І заридала, голосно, наче застогнала...
А Віктор, вже був на бочці, ось і зашморг на шиї, тільки крок і він вільний, і він з Господом.
Але ноги наче скував ланцюг. То руки Світлани міцно тримали, а губи шепотіли молитву, щиру і по справжньому: " Господи Боже в ім'я Ісуса, благаю, врятуй чоловіка!"
І серед темного сараю, прозвучав схвильований голос Віктора:
- Люба, що сталося, де я?!
Світлана полегшено зітхнула. Вмить вона на бочці, скинула петлю з шиї коханого і сильно-сильно обійняла його, і прошепотіла:
- Нікому тебе не віддам...
Але то був лише початок боротьби.
Наступного дня негаразди не полишили Віктора. Йому почали причуватись голоси: "Зроби сальто", Зробив." Іди з кутка в куток". Пішов. "Вистрибни у вікно". Вистрибнув. І так до вечора, команда за командою, допоки не впав від втоми.
Стомленого і скривавленого його знайшла дружина. Викликала швидку. Коли лікар сказав, що Віктора заберуть до лікарні, де й та сила взялася. Ледве в трьох змогли втримати чоловіка, що повз до дверей, намагаючись вирватися на "волю". Вкололи заспокійливе і снодійне.
Прокинувся. Зашитий і під капельнецею. Голоси в голові стихли. Поряд було на ліжках наче двоє хворих. Спробував поворухнутись, не зміг. Знову заснув. Вранці прокинувся від метушні у палаті. Виносили його сусіда. Помер. Тільки но винесли, і знову голос: "Перекусуй крапельницю"...
*****
Після того чудового співу, голоси стихли. Коли на ранок прокинувся, поруч була дружина і пресвітер церкви де каявся Віктор.
- Твоя дружина, була вчора на зібрані, щиро каялася і прохала допомоги Церкви, щоб ми молились за тебе. І ми молились. Потім розповіла мені про твої негаразди. Я не дуже обізнаний з духовним світом, та майже впевненний, що через цілунок, до тебе війшли злі духи. Я радився з нашим знавцем, і він розказав, що для того щоб таке трапилось, необхідні деякі умови: в тобі могла залишитись якась темрява, чи не сповіданий гріх, чи може ще щось. Вам обом, з дружиною, треба буде зустрітись з твоїм тезкою, Віктором Кузьмичем. А до зустрічі з ним, моліться, - і звернувшись до Ірини, додав - бажано з постом.
- Я цілу ніч стояла на колінах, прохала Христа домогти моєму чоловіку.
- І Він допоміг люба! Дякую тобі, - і до служителя, - і вам дякую, і прошу передайте подяку Церкві! І з Кузьмичем вашим я обов'язково зустрінусь.
А потім майже пошепки:
- І Тобі любий Ісусе, вдячний!
І вперше за декілька днів, заснув тихим і спокійним сном.