Сусідський кут,
Або «сервітут» по-березнянськи
Історія перша. Як апеляційний суд в парканах блукав.
В наш час частіше за все судові спори виникають як між родичами, так і сусідами. Як правило, це майнові або земельні спори. Так і в цій історії, між двома сусідськими родинами, що мешкають в смт. Великий Березний по вул. Загородній, 54 (раніше Радянська) та Заводській (раніше Івана Франка).
Причини цього конфлікту, як вдалося розібратися під час журналістського розстеження, корінням входять у минуле століття, де на довоєнному плані смт. Великий Березний з вулиці Радянської був проїзд, який знаходився перпендикулярно вулиці Заводській. Його ще пам’ятають люди, що проживають на цій вулиці.
Після приватизації квартир у будинку №54 по вулиці Радянській в смт. Великий Березний між співвласниками житла почали виникати сварки А для того, аби припинити сварки між сусідами, виконком Великоберезнянської селищної ради прийняв рішення, аби Сурмай В.І. собі влаштувала новий вхід і в’їзд з вулиці Заводської, а іншій сусідці не чинила перешкод користуватися її частиною подвір’я і залишеним їй в’їздом з вулиці Радянської.
В подальшому Євчак М.І. здійснила самовільне будівництво, яким сама собі вчинила перешкоду у виїзді та проході на вулицю Радянську. Після чого почала писати скарги у всі інстанції на свою сусідку Сурмай В.І. з тим, що Сурмай їй вчиняє перешкоди в користуванні заїздом, що облаштувала за дозволом виконкому Сурмай В.І. на вулицю Заводську. При цьому, Євчак М.І. не допускає до поділу прибудинкової території №54 по вулиці Загородній орган – селищну раду, яка законом уповноважена управляти землями територіальної громади. А без поділу прибудинкової території, неможлива її приватизація, отримання кадастрового номера земельної ділянки та реєстрація будинку, що в кінцевому результаті прагнуть сперечаючи дві сторони конфлікту.
Як стверджує родина Сурмаїв, пані Євчак М.І. самовільно розподілила землю загального користування, яка належить В.Березнянській селищній раді, на якій за встановленими воротами по вул. Заводській самовільно встановила собі межі на землі загального користування та побудувала споруду, яку вона називає своєю земельною ділянкою та парканом.
Конфлікт загострився після того, як Євчак М.І. та її родичі стали паркувати на внутрішньому дворі під вікнами Сурмай В.І. автомобілі, із чим сусідка не погодилась.
Позивач Євчак М.І. та інші співвласники будинку починають подавати позови в суди. І так вже другий рік і живуть: позов на позов, скарга на скаргу. Образа на образу. Конфлікт на конфлікт. І, здається, це питання мирним шляхом вже не вирішити… Саме про це та трохи більше журналістське розстеження.
«Добросусідство»
Судова частина цієї історії між сусідами почалася у вересні 2016 року, коли Мирослава Євчак звернулася до Великоберезнянського районного суду з позовом до Сурмай В.І. про усунення перешкод у користуванні прибудинковою земельною територією спільного користування.
Свій позов Мирослава Іванівна мотивувала тим, що їй та третім особам без самостійних вимог: Русин Г.Л., Русин Т.І., Русин Н.І. належить квартира № 2 по вул. Загородній, буд. № 54, загальною площею 71,6 кв. м.
В цьому ж будинку є ще одна квартира № 1, власником якої являється відповідачка Сурмай В.І. Співвласники будинку № 54 по вулиці Загородній користуються спільною прилеглою територією.
Мирослава Євчак у своєму позові зокрема зазначила, що за час спільного проживання в одному будинку з Сурмай В.І. та користування спільним майном, спільною прилеглою територією між ними склались неприязні стосунки, які набули апогею та продовжуються вже у вигляді порушень її законних прав та інтересів зі сторони Сурмай В.І.
Позивачка вказувала на те, що Сурмай В.І. порушує норми добросусідства, суміжного землекористування, чим порушує її право безперешкодно користуватись, володіти та розпоряджатись належним їй майном, в тому числі спільним двором, прилеглою територією.
Вказані обставини, на думку Євчак М.І., підтверджуються рядом зафіксованих порушень з боку Сурмай В.І., які виражають неприязні стосунки, а саме:
– подання Сурмай В.І. різного роду абсурдних заяв до органу місцевого самоврядування;
– перешкоджання відповідачкою проходу та проїзду до власної квартири; – закриття та заварювання відповідачкою дверей, вхідних воріт для виїзду на прибудинкову територію, де розміщена її квартира.
Так, зокрема в травні 2016 року Сурмай В.І. заварила вхідні ворота, що перешкоджає позивачці під’їхати автомобілем до своєї квартири.
Євчак М.І. просила суд зобов’язати пані Сурмай В.І. забезпечити безперешкодний доступ до спільної земельної ділянки та своєї квартири.
Пані Сурмай В.І. позов не визнала та пояснила, що вона не робить перешкоди позивачці в користуванні спільною земельною ділянкою та проїздом до її квартири. Навпаки, пані Євчак М.І. припарковує свої автомобілі біля її вікон та вхідних дверей. Вона неодноразово просила її не паркуватися біля неї, однак остання нехтує її проханнями. Просила в позові відмовити.
Представник Великоберезнянської селищної ради пояснив, що йому відомо про спір між сторонами по справі. Однак, на даний час в сперечаючих сторін немає правовстановлюючих документів на земельні ділянки. На звернення сторін у селищну раду з приводу конфлікту між ними, їм було рекомендовано дотримуватись правил добросусідства.
Суд, вивчивши надані докази, встановив, що двір будинку № 54 по вулиці Загородній знаходиться у спільному користуванні. Однак позивачка Євчак М.І., просячи суд усунути перешкоди щодо користування нею прилеглою до будинку земельною ділянкою та забезпечити безперешкодний доступ до неї та до своєї квартири, не надала суду належних доказів того, що вона має право володіти або користуватися вказаною вище земельною ділянкою.
14 листопада 2016 року суд відмовив у задоволенні позову Євчак М.І. до Сурмай В. І.., третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Великоберезнянської селищної ради, Русин Ганни Ласлівни, Русин Тетяни Іванівни, Русин Наталії Іванівни про усунення перешкод в користуванні майном.
Квартира – це круто!
23.11.2016 року позивач Євчак М.І. подала апеляційну скаргу до апеляційного суду Закарпатської області на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 14.11.2016 року.
24 травня 2017 року рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області апеляційну скаргу Євчак М. І. задоволено. Рішення Великоберезнянського районного суду скасовано та ухвалено в справі нове судове рішення про задоволення позову, яким зобов’язано Сурмай В.І. усунути перешкоди Євчак М.І. в користуванні прилеглою до будинку земельною ділянкою та забезпечити безперешкодний доступ до такої. Своє рішення колегія суддів мотивувала тим, що згідно з:
ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів того, що вона має право володіти чи користуватися земельною ділянкою за адресою смт. В.Березний, вул. Загородня, 54.
Однак з даним висновком суду колегія суддів не погодилась з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 92 ЗК України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Ч. 2 ст. 382 ЦК України каже, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Тобто, Євчак М.І., як співвласник квартири в двохквартирному будинку, має право на користування прибудинковою територією (спірною земельною ділянкою) в силу приписів зазначених норм, не залежно від наявності правовстановлюючих документів на землю. Внаслідок цього позивач, як землекористувач, вправі пред’являти негаторний позов у разі порушення його прав користування як земельною ділянкою, так і власністю, що розташована на ній.
При цьому колегія суддів констатує, що матеріалами справи достеменно встановлено факт створення відповідачем перешкод у користуванні земельною ділянкою (спільним двором), позивачу.
Зокрема, з висновку відділення поліції від 01.06. 2016 року вбачається, що Сурмай В.І. зачинила спільні вхідні ворота до подвір’я та з нею проведено профілактичну бесіду про недопустимість вчинення нею правопорушень відносно Євчак М.І.
З наданих позивачем фотографій вбачається, що вхідні ворота до подвір’я спільного користування заварені та зав’язані ланцюгом. Зазначене підтверджується також диском відеозапису, що був проглянутий під час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому факт заварювання воріт визнаний представником відповідача в судовому засіданні, однак такі дії пояснено тим, що проїзд вона не забороняє, однак не дозволяє припарковувати автомобілі на подвір’ї під своєю квартирою.
Виходячи зі змісту листа Великоберезнянської селищної ради від 10.03.2017 року за № 174/02-07, земельна ділянка за адресою по вул. Загородня, 54, перебуває в комунальній власності як двір спільного користування.
Та виходячи із розуміння того, що квартири за № № 1 і 2 в будинку № 54 по вул. Загородній в смт. Великий Березний мають спільний двір, яким вправі користуватись на рівних правах власники таких, то з метою захисту такого свого права і звернулась у суд Євчак М.І., що полягає в усуненні перешкод з боку Сурмай В.І. стосовно повноцінного користування спільним подвір’ям.
Як убачається зі змісту п. 2 рішення Великоберезнянської селищної ради від 13.04.2000 року «Про надання Сурмай В.І. земельної ділянки для благоустрою території поблизу будинку», Сурмай В.І. не чинити перешкод щодо користування прибудинковою територією (вхідними воротами та хвірткою), якою користується власник квартири Євчак М.І.
У ході апеляційного розгляду Сурмай В.І. пояснила, що мало місце закриття вхідних воріт з вулиці, щоб не мали доступу до подвір’я сторонні особи, а Євчак М.І. мала ключі, та зараз ворота не закриті. Однак Євчак М.І. заперечила факт наявності у неї ключів від воріт, а Сурмай В.І., у свою чергу, не спростувала відповідними доказами дану обставину.
Та водночас колегія суддів констатує, що паркування належної позивачу машини не є предметом розгляду даної справи, однак таке заварювання (зав’язування ланцюгом) вхідних воріт відповідачем у будь-якому разі унеможливлює проїзд такого автомобіля, що створює позивачу перешкоди у користуванні майном, яке перебуває у спільному володінні та є підставою для задоволення негаторного позову.
А може будинок?!
Юристи, які вивчали рішення колегії суддів Закарпатського апеляційного суду Закарпатської області по цій справі, прийшли до висновку, що воно є незаконним і необґрунтованим та не об’єктивним. Судом другої інстанції проігноровано вимоги цивільного судочинства, справу вирішено всупереч вимогам законодавства України.
На думку фахівців, апеляційний суд неповно і не всебічно з'ясував обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом другої інстанції неправильно встановлені правовідносини сторін у справі, оскільки допущені порушення норм процесуального права, чим порушено статті 213, 214, 316 ЦПК України. При ухваленні рішення колегія неправильно застосувала норми матеріального права та порушила норми процесуального права.
В порушення вимог статті 303-1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції розглядав більше шести місяців цивільну справу. За ініціативи головуючого судді Мацунича М.В. вона переносилася три рази. Причина банальна і упереджена. Головуючим суддею Мацуничем М.В., було розпочато збір нових доказів у справі, неподання яких до суду першої інстанції не було зумовлено поважними причинами у позивача Євчак М.І. Тобто, по суті проявив свою зацікавленість в розгляді цієї справи.
Були інші дива у вигляді тиску на суд. Так, зокрема в зал судового засідання в якості підтримки прибув співробітник підрозділу внутрішньої безпеки Закарпатської Національної поліції пан Дьордяй. Чи не цей пан стоїть за конфліктом між двома родинами? А може цей пан відпрацьовує борг у свого швагра, який являється чоловіком позивачки пані Євчак В.І.?
Виходячи із журналістського розстеження, сусіди подейкують про те, що чоловік Євчак М.І. позичив 5 тисяч доларів пану Дьордяю. А може найбільший конфлікт і полягає в тому, що пан Дьордяй впливає на начальника Великоберезнянської поліції, що приводить до теперішнього конфлікту між сусідами? Може він кошти не хоче віддавати?! Але повернемося до суду. Цікаво, а що, такі походи пана Дьордяя передбачені нормативними документами Національної поліції? Чи може його керівництво на цей час звільнило від виконання своїх функціональних обов’язків та відправило його до апеляційного суду? Сподіваємося, що зазначений пан пояснить свої дії. Адже нам, простим платникам податків, такі походи за наші кошти не є зрозумілими. Із цього приводу буде проінформований міністр внутрішніх справ А.Аваков. Ідемо далі.
Предметом позову, як вбачається із рішень судів, є прилегла до будинку № 54 по вулиці Загородній земельна територія та забезпечення доступу до неї (хоча реально, що не так, адже суд позивачем відносно вулиці та заїзду було введено в оману, про що буде трохи нижче, – прим. автора), до теперішнього часу перебуває у комунальній власності громади і уповноважена розпоряджатися нею тільки Великоберезнянська селищна рада, якій позивачка Євчак М.І. чинить перешкоди у доступі до невизначеної прибудинкової земельної території шляхом самовільного встановлення огорожі серед двору та самовільного будівництва, що підтверджується актом та листом № 383/02-30 виконкому Великоберезнянської селищної ради від 22.05.2017 року, який було долучено до справи.
У жовтні 2016 року житловий будинок № 54 по вулиці Загородній смт. Великий Березний був поділений в натурі між співвласниками будинку з визначенням нової адреси і без визначення часток співвласників, про що також є докази у справі. Визначення частини житлового будинку, що виділений в натурі, дає можливість відрізнити його від визначення квартири, що наводиться в статті 382 ЦК України.
Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області по справі № 298/1140/16ц від 09 листопада 2016 року встановлений факт, що помешкання, яке знаходиться за адресою смт. Великий Березний, вул. Загородня, 54, квартира 2 має статус житлового будинку, а не квартир, як це стверджує в своєму рішенні колегія апеляційного суду.
Отже, зазначений житловий будинок № 54 по вулиці Загородній смт. Великий Березний є об'єктом права спільної часткової власності без визначення часток.
Відповідно до змісту ч. І ст. 79 ЗК України, земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Стаття 120 ЗК України виходить із того, що житловий будинок є самостійним об'єктом права власності і цивільного обороту, а земельна ділянка, на якій житловий будинок розташований, це інший об'єкт, що переважно підпорядковується правовому режиму, який встановлюється Земельним кодексом та іншими актами земельного законодавства.
Відповідно, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано матеріальне право, а саме частину 2 статті 382 ЦК України, яка на дані правовідносини не поширюється.
Відповідно до ч. З ст. 319 ЦК України, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
За приписами ч. 5 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок здійснюється за проектами Землеустрою, щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до п. б) ч. І ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Право спільної власності або користування на земельну територію (ділянку) № 54 по вулиці Загородній смт. Великий Березний ні у позивача, ні у відповідача ще не виникало за жодних обставин, визначених у ст. 87, 89 ЗК України. А враховуючи ту обставину, що суди заплуталися у вулиці, яка за жодними обставинами не могла бути предметом спору, то вказані вище права могли хіба що тільки примаритися. Адже із боку вул. Загородньої, 54 немає жодних воріт, дверей, входу, проїзду тощо. Але «дуфар» – проїзд був. Але зник за самовільним будівництвом самої ж позивачки Євчак М.І. Чому позивач Євчак М.І. наполегливо вказує вулицю Загородню, 54 із проїздом – невідомо. Проїзд чи то в’їзд, яким користується Сурмай В.І. знаходиться за адресою Заводська, 9 «а».
Після цього так і напрошується риторичне запитання до колегії суддів: то які законні права та інтереси щодо невиниклого права позивача Євчак М.І. та інших порушує відповідач Сурмай В.І?
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорення. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша ст. 55).
Відповідно до частини першої ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Оскільки правомірність дій позивачки Євчак М.І., якою чиняться перешкоди у доступі до невизначеної прибудинкової земельної території шляхом самовільного встановлення огорожі серед двору та самовільного будівництва, як відповідачці, так і комісії Великоберезнянської селищної ради суд другої інстанції не перевірив, то судом апеляційної інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливлювало скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення апеляційним судом по суті спору.
І ще одне, не менш цікаве питання, якому не надав свою оцінку апеляційний суд. Це не тільки вулиці, в яких колегія суддів явно заблукала, але і паркани. Із рішення апеляційного суду не зрозуміло, про який паркан йде мова. Але однозначно не з боку вул. Загородньої, 54, бо там суцільні самовільні пбудови, здійснені самою ж позивачкою Євчак М.І. Паркан, нібито про який йде спір, встановлено із боку вул. Заводської, 9 «а». А це має істотне для справи значення!
Перший і останній законний паркан, який знаходився по вул. Заводській, 9 «а», як твердить позивачка, закривався на замок із ланцем (хоча замка в тих воротах ніколи не було, але суд цього не хотів ні чути ні бачити, як і з’ясовувати назву вулиці, – прим автора).
Другий так званий паркан самовільно збудувала пані Євчак М.І. Його, з її слів, хтось заварював. Найпарадоксальнішим у цій справі є те, що саме цим самосудом, як стверджує Сурмай В.І. і в чому можна переконатись, пані Євчак М.І. по суті, сама собі перегородила проїзд до будинку, а нині намагається такими судовими рішеннями його узаконити не тільки на землях загального користування, які належать Великоберезнянській громаді, що знаходиться за декілька метрів від паркану по вулиці Заводській, 9 «а», а не Загородній, 54, де це просто не можливо.
Тому позивачці спочатку потрібно розібратися у вулицях та адресах, а потім вже піднімати питання із приводу порушень її невиниклого права. Якби вона це зробила одразу, то не був би уведений в оману апеляційний суд, який на підставі тверджень пані Євчак М.І. про «вулиці» та «паркани», заплутався в них і прийняв абсолютно незаконне рішення. На підставі цих же хибних голослівних тверджень нібито з’явився у Євчак М.І. привід про встановлення секвестру чи сервітуту по вул. Загородній, 54 на земельній ділянці, яка не належить по праву володіння і користування відповідачу, як і та земельна ділянка яку самовільно собі вже відгородила позивачка. Власники або користувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, але як вбачається з реєстрових документів пані Євчак М., як власниці будинку, вона не набула прав на землю, відсутній кадастровий номер і взагалі, як їй у 2016 році зареєстрували будинок без виділення землі та кадастрового номера? Що це за фокуси, від якого вони права!? А судді, що цього впритул не бачать, чи не хочуть бачити.?! Чи цей їхній професійний рівень?!
Але про це більш детально в наступному випуску, де ви, шановні читачі, зможете ознайомитись із позиціями усіх сторін та наданими ними доказами.
Далі буде.
Михайло Темнов,
голова ЗОО ВГО "Правозахист"