КРОЛИКИ І УДАВИ (переклад П.Голубкова)
Світлій пам'яті Фазіля Іскандера
Це сталося в далекі-придалекі часи в одній південній-припівденній країні, коротше кажучи, в Африці.
У цей спекотний літній день два удава, лежачи на великому моховитому камені, грілися на сонці, мирно переварюючи недавно проковтнутих кроликів. Один з них був старий одноокий удав, відомий серед побратимів під кличкою Косий, хоча він був саме одноокий, а не косий... Інший був зовсім юний удав і не мав ще жодної клички. Незважаючи на молодість, він уже досить добре ковтав кроликів і тому вселяв чималі надії. У всякому разі, він ще недавно харчувався пахвами і курчатами диких індичок, але тепер вже перейшов на кроликів, що було, враховуючи його вік, чималим успіхом.
Навколо відпочиваючих удавів стелилися густі тропічні ліси, де росли слонові і кокосові пальми, бананові і горіхові дерева. пурхали
метелики завбільшки з маленьку пташку і птиці завбільшки з великого метелика. Спалахуючи різнобарвним пір'ям, з дерева на дерево перелітали папуги, навіть на льоту не перестаючи тараторити. Іноді на вершинах дерев тріщали гілки і вищали мавпи, після чого лунав сонний рик дрімаючого поблизу лева. Почувши рик, мавпи переходили на шепіт, але потім, забувши про все, знову починали верещати, і знову лев риком попереджав їх, що вони йому заважають спати, а він з вечора відправляється на полювання. Мавпи знову ереходили на шепіт, але зовсім замовкнути ніяк не могли. Вони вічно про щось сперечалися, а чого вони не поділили, було незрозуміло. Втім, два удави, відпочиваючі на моховитому камені, не звертали уваги на ці взвізги. Які-небудь дурниці, думали вони, іноді мимохідь вловлюючи мавпячу метушню, який-небудь гнилий банан не поділили, от і сперечаються...
- Я одного ніяк не можу зрозуміти, - сказав юний удав, що тільки недавно навчився ковтати кроликів, - чому кролики не тікають, коли я на них дивлюся, адже вони зазвичай дуже швидко бігають?
- Як - чому? - Здивувався Косий. - Адже ми їх гіпнотизуємо...
- А що таке "гіпнотизувати"? - Запитав юний удав.
Слід сказати, що в ті далекі часи, які ми взялися описувати, удави не душили свою жертву, але, зустрівшись, або, вірніше, зумівши
підстерегти її на досить близькій відстані, поглядом викликали в ній те саме заціпеніння, яке в народі іменується гіпнозом.
- А що таке "гіпнотизувати"? - стало бути, запитав юний удав.
- Точно відповісти мені важко, - сказав Косий, хоча він не був косим, а був тільки однооким, - В усякому разі, якщо на кролика дивитися на досить близькій відстані, він не повинен ворушитися.
- А чому не повинен? - Здивувався юний удав. - Я, наприклад, відчуваю, що вони у мене іноді навіть в животі ворушаться ...
- У животі можна, - кивнув Косий, - тільки якщо він ворушиться в потрібному напрямку.
Тут Косий злегка пововтузився, щоб зрушити проковтнутого кролика, бо той раптом зупинився, немов почув їхню розмову.
Справа в тому, що в житті цього старого удава був нещасний випадок, після якого він позбувся одного ока і ледь залишився живим. Кожен раз, коли він згадував цей випадок, як проковтнутий кролик зупинявся у нього в животі, і доводилося злегка посоватися, щоб зрушити його з місця. Питання юного удава знову нагадали йому цей випадок, який він не любив згадувати.
- Все-таки я не розумію, - через деякий час запитав юний удав, - Чому кролик не повинен ворушитися, коли ми на нього дивимося?
- Ну, як тобі це пояснити? - Задумався Косий. - Видно, так життя влаштоване, видно, це такий старовинний приємний звичай...
- Для нас, звичайно, приємний, - погодився юний удав, подумавши, - але адже для кроликів неприємний?
- Мабуть, - після деякої паузи відповів Косий. По суті, Косий для удава був надто добрий, хоча й не настільки добрий, щоб відмовитися від ніжного м'яса кроликів. Він робив для кроликів єдине, що міг, - він намагався їх ковтати так, щоб заподіяти їм якомога менше болю, за що, врешті-решт, поплатився.
- Так невже кролики, - продовжував молодий удав, - ніколи не намагалися повстати проти цього неприємного для них звичаю?
- Була спроба, - відповів Косий, - але краще ти мене про це не питай, мені це неприємно згадувати...
- Але будь ласка, - благав юний удав, - мені так хочеться послухати про що-небудь цікаве!
- Справа в тому, - відповідав Косий, - що повстав саме мій кролик, після чого я і залишився однооким.
- Він що, тобі видряпав око? - Здивувався юний удав.
- Не в прямому сенсі, але, у всякому разі, з його вини я залишився однооким, - сказав Косий, прислухаючись, як впливають його слова на рух кролика всередині живота. Нічого, кролик начебто рухався ...
- Розкажи, - знову почав благати юний удав, - мені дуже хочеться дізнатися, як це сталося ...
Косий був дуже старий і дуже самотній удав. Дорослі удави до нього ставилися глумливо або вороже, тому він так дорожив дружнім
ставленням цього ще юного, але вже цілком вмілого удава.
- Гаразд, - погодився Косий, - я тобі розповім, тільки врахуй, що це секрет, Молоді удави про нього не повинні знати.
- Ніколи! - Заприсягся юний удав, як і всі хто клянеться в таких випадках, приймаючи жар своєї цікавості за гарячу вірність клятві.
- Це сталося років сімдесят тому, - почав Косий, - я тоді був ненабагато старший за тебе. В той день я підстеріг кролика у ослячого водопою і цілком нормально проковтнув його. Спочатку все йшло добре, але потім, коли кролик дійшов до середини мого живота, він раптом встав на задні лапи, уперся головою в мою спину і...
Тут Косий раптово перервав свою розповідь і став до чогось прислухатися.
- Уперся головою в твою спину і що? - У нетерпінні запитав юний удав.
- Здається мені, що нас підслуховують, - сказав Косий, повертаючись зрячим профілем в сторону кущів рододендрона, біля яких вони лежали.
- Ні, - заперечив юний удав, - тобі це здалося, тому що ти погано чуєш. Розповідай далі!
- Я косий, а не глухий, - пробурчав старий удав, але поступово заспокоївся. Мабуть, подумав він, шерех вітру в кущах рододендрона я прийняв за ворушіння живої істоти. І він продовжив свою дивовижну розповідь. Так як він часто переривався - то займаючись своїм кролячим запором, то підозрюючи, що його хтось підслуховує, з чим юний удав ніяк не погоджувався, бо побоювання за чужу таємницю завжди здаються перебільшеними, - ми більш коротко перекажемо цю історію. Не боячись підслуховування, та й, зізнайтеся, приємно бути сміливим за рахунок чужої таємниці, ми розповімо все, як було.
Отже, Косий, який тоді не був ні старим, ні косим, проковтнув кролика у ослячого водопою. І дійсно, спочатку все йшло як по маслу,
поки кролик раптом не встав на задні лапи і знизу не вперся головою йому в спину, даючи зрозуміти, що він далі рухатися не має наміру.
- Ти що, - каже йому Косий, - балуватися надумав? перетравлюйся і рухайся далі!
- А я, - кричить кролик з живота, - назло тобі так і буду стояти!
- Роби їм після цього добро, - сказав Косий і, подумавши, додав: - Подивимося, як ти будеш міцно стояти...
І став він лупцювати його своїм молодим, ще еластичним і сильним хвостом. Лупцює, лупцює, аж самому боляче, а кролику нічого.
- А мені не боляче, а мені не боляче! - Кричить він з живота.
Справді, подумав удав, адже шкура в мене товста, і весь біль, призначений цьому негідникові, приходиться на мене самого.
- Гаразд, - все ще спокійно говорить Косий, - зараз я тебе сдерну звідти...
Він подивився навколо, знайшов очима величезну кокосову пальму, у якій один з коренів, підмитий зливами, горбився над землею. Він обережно проповз під корінь до того самого місця, де живіт його розчепірив цей живучий кролик.
- Лягай! - Гукнув він. - Зараз молотити почну!
- Мелений! - Відповів йому з живота цей скажений кролик. – Зараз міцніше упрусь!
Тут удав справді розлютився і давай соватися щосили під своїм коренем: - взад вперед! - взад вперед!
Пальма трясеться, кокосові горіхи летять на землю, а кролику хоч би що!
- Давай! - Кричить. - Ще! - Кричить. - Слабо! - Кричить.
Косий від люті так розтряс пальму, що мавпа, яка з цікавістю стежила за його дивною поведінкою, несподівано звалилася йому на голову. Удар був дуже чутливий, тому що мавпа летіла з самої вершини цієї пальми. Він спробував її укусити, але вона,геппнувшись йому на голову, встигла відлетіти вбік. Він метнувся було за нею, але кролик, який стояв у нього поперек живота, не дав йому дотягнутися до неї.
Вже до цього досить ображений поведінкою кролика, а тепер і зовсім збезчещений падінням мавпи на голову, удав прийшов в неймовірну лють і так сіпнувся, що корінь обірвався, і він щосили вдарився головою об самшитове дерево, що росло поряд, і втратив свідомість.
Приблизно через годину він прийшов до тями і, піднявши голову, озирнувся. Хоча в голові у нього гуло, він все-таки почув навколо рідне шипіння рідних удавів. Дізналися, значить, приповзли, перемовляються...
- Коли не пощастить, - прошипів один, - так і кроликом вдавишся...
- А деякі ще нам заздрять, - сказав удав, відомий серед удавів тим, що звик все бачити в похмурому світлі.
- Братики, - простогнав Косий, - ум'явся він там, пропхнули?
- Приблизно на одну мавпячу долоню пропхнули, - сказав удав, що лежав поблизу.
- Дивлячись яка мавпа, - раптом зверху з пальми промовила мавпа, - якщо взяти орангутанга, то вийде, що кролик і на чверть
долоні не просувається...
- Цей кролик і не пропхнувся і не ум'явся, - підхопив удав, що звик все бачити в похмурому світлі, - як стояв колом, так і стоїть...
- Братики, - почав благати Косий, - допоможіть...
- Кепські наші справи, - раптом пролунав голос царя удавів Великого Пітона, - поганий приклад заразливий... Уже мавпи починають нас повчати...
- А що, мавпи гірше інших? - Сварливо огризнулася з пальми мавпа. - Ледь що, відразу мавпи, мавпи...
Почувши голос Великого Пітона, бідний Косий жахнувся і навіть забув про свої нещастя. Справа в тому, що, з'являючись серед удавів, Великий Пітон вимовляв бойовий гімн, який всі удави в знак вірності повинні були вислуховувати, піднявши голову. Ось слова цього короткого, але по-своєму досить виразного гімну:
Нащадки Дракона.
Спадкоємці слави,
Вихованці Пітона,
Молоді удави,
Проковтнутих кроликів тягар у нас
Несіть! Так хоче прийдешній Час!
(далі, можливо, буде…)
* см. Фазиль Искандер. Кролики и удавы (http://lib.ru/FISKANDER/kroliki.txt)