Вiдсiч

Нил Крас
                „Выживает из ума дедушка, жаль ((“
                Olexandr Vdovychenko
                https://www.facebook.com/groups/vinnichane/, 13.05.2016

Своєрідність усякого міста   
(запитай фахівця-урбаніста) —
неповторність його осередку -
віково'го творіння предків.

Розбудовують Вінницю швидко
в ширину та у височінь:
все менш зостається свідків -
стародавніх міських стін.

Надходять сумні вісті,
що не лише в передмісті
зважуються усувати
те, що народу свято.

Місто перекроюють -
мене облягає лють.
Центр міста збіднів -
мене посідає гнів.

                ***

А може, як писав Тичина,
“Не час оплакувать руїни...”?

В неспокою живе  країна:
про день майбутній України
в “місцеві” палкі сперечання
із багатьох сторін втручання…

Один писака з міста Кельна
вже сьомий рік надто ретельно
повсюдно викриває вади
та недороблювання влади.

Його сумнівні ті поради,
що з Рейну немов водоспади
точаться навпростець до Бугу,
сприймає дехто  як наругу.

Ніхто їх чути не бажає
і більшість - просто зневажає:
“Нічого ми там не ламали,
ми тільки кращого бажали.

А що споруду спотворили -
йому ж яке до цього діло?
О, ці химери чоловічі!
Ну що забув він на Калічі?!

Чому, доповнюючи жовчі,               
ім'я Калічі в ступці товче?
І тема для нього стержнева -
колишня вже Першотравнева?

В усьому він шукає хиби:
отут занедбані садиби,
а там - споганені будівлі,
та ще - безкасовість торгівлі...”

                ***

З роками все болісніше 
з розуму виживати,
але набагато сумніше —
розуму не набувати
та утрачати обличчя
ще перед п'ятдесятиріччям...

Зазнати це дуже тужливо,
 інколи вже не можливо.
Щоб зовсім не ошаліти,
треба  с е б е  пожаліти!