„Выживает из ума дедушка, жаль ((“
Olexandr Vdovychenko
https://www.facebook.com/groups/vinnichane/, 13.05.2016
Своєрідність усякого міста
(запитай фахівця-урбаніста) —
неповторність його осередку -
віково'го творіння предків.
Розбудовують Вінницю швидко
в ширину та у височінь:
все менш зостається свідків -
стародавніх міських стін.
Надходять сумні вісті,
що не лише в передмісті
зважуються усувати
те, що народу свято.
Місто перекроюють -
мене облягає лють.
Центр міста збіднів -
мене посідає гнів.
***
А може, як писав Тичина,
“Не час оплакувать руїни...”?
В неспокою живе країна:
про день майбутній України
в “місцеві” палкі сперечання
із багатьох сторін втручання…
Один писака з міста Кельна
вже сьомий рік надто ретельно
повсюдно викриває вади
та недороблювання влади.
Його сумнівні ті поради,
що з Рейну немов водоспади
точаться навпростець до Бугу,
сприймає дехто як наругу.
Ніхто їх чути не бажає
і більшість - просто зневажає:
“Нічого ми там не ламали,
ми тільки кращого бажали.
А що споруду спотворили -
йому ж яке до цього діло?
О, ці химери чоловічі!
Ну що забув він на Калічі?!
Чому, доповнюючи жовчі,
ім'я Калічі в ступці товче?
І тема для нього стержнева -
колишня вже Першотравнева?
В усьому він шукає хиби:
отут занедбані садиби,
а там - споганені будівлі,
та ще - безкасовість торгівлі...”
***
З роками все болісніше
з розуму виживати,
але набагато сумніше —
розуму не набувати
та утрачати обличчя
ще перед п'ятдесятиріччям...
Зазнати це дуже тужливо,
інколи вже не можливо.
Щоб зовсім не ошаліти,
треба с е б е пожаліти!