Одного разу в місті N (назвемо його так, бо історія ця викликає великий сумнів, а тому не хочеться забруднювати світлі образи тих скупчень людей, що вам близькі) сталося неймовірне. Раптом, ні сіло - ні впало, християни цього міста (по перепису їх там було десь тисяч з сорок) перестали давати хабара, обманювати сусідів, бешкетувати по ночам і ще багато чого дивного. Вони на всякий спротив такому їх неподобству відповідали скромно, але затято:
- Ми не хочемо більше їздити на "лексусах", експлуатувати ближніх і взагалі - збираємо свої статки на небі, а не тут, біля сміттєзвалищ, що задерикуваті городяни називають самовпевнено - містом! Ми хочемо бути як Павло, а тому будемо заробляти собі руками, а своїх єлейних мільйонерів повиганяємо з церков, якщо ті терміново не одумаються, звичайно.
- І ви оце - серйозно? - питали їх сусіди, офіціянти, продавці... та люди, що знаходили їжу в горезвісних баках для відходів. Тобто, всі ті, хто ще не втратив останньої клепки.
- Надзвичайно, - відповідали християни, - Ви ще побачите - наскільки!
І що ж? Таки побачили. Спочатку почалися заворушення та погроми. Погроми - як складова частина опору суцільному божевіллю, шо дивним чином кимось керувалось. Потім непомітно підкотила на джипах та старих "сімьорках" революція. Скрізь, мов дим над водою, розповсюдилася ейфорія, але ненадовго. Полярність, що стрімко зростала, переросла, нарешт радісно, в громадянську війну. Тоді стало, по-справжньому весело. Тікати було нікуди, а отже участь довелося взяти усім. З перемінним, щоправда...
Через років - чотири, все граціозно завершилося військовим комунізмом. Є така перехідна стадія від головокружляння - до важкої праці во ім*я усього святого. Але, хвала Богу, не на тисячоліття. Всі зрозуміли, що якщо не відпустити трохи вудила, то почнеться масовий психоз, а тому дозволили собі бути майже такими, як до революції. Продавати, перепродувати, та ще раз перепродувати, причому, збираючи статки біля себе, а не кудись - в хмари...
Потім все стабілізувалося. Біле успішно стало чорним та навпаки. Зате - надовго і без стрілянини на вулиці. Деякі тихенько на вухо казали, що стріляти все одно продовжують, але у підвалах, та ми їм не віримо - кругом й так одні вороги!
На восьмий десяток літ система дозріла. Люди знову згадали старе та повалили на вулицю. Почалася новітня радісна доба. Але не така як перед тим, коли все це закрутилося. Та християни вже в цьому не брали участі. Може їх на той час не стало, а може зрозуміли вони слова про загальне щастя по іншому. Хто зна? Спробуй тепер допетрай - якщо кожен шукає своє не на вулиці, а вдома, під ліжком...