С украинского http://www.proza.ru/2014/11/06/1929
«Заря и лист не сводят с нас очей...»
(Р. М. Рильке)
Я страж. Стою
Между прошлым и будущим
На зыбкой грани бытия,
На границе между «Я» и «реальность»,
Сжимая в горсти песок -
Всё, что осталось от страны «Вчера»
(А там жили люди).
Я сею эти песчинки как зёрна -
Из каждой вырастет страна
Наших причудливых воспоминаний
(Ибо это всё, что у нас осталось).
Каждая из этих стран пустыня:
Вместо сада в каждой из них
Тени облаков.
Вместо цветов - камни.
(А вы думали - яблони?)
Эти деревья познания
Еще следует вырастить,
Поливая живой водою слов.
Цветущих роз ещё нужно дождаться,
Чтобы созерцать с грустью,
Как ветер времени обрывает лепестки,
Оставляя нам ничто «сегодня»,
Пустоту в сумке «наше»,
Дырки в ботинках «надо»
(Не те, что «жертва»),
И пыль в свитке «путь».
Люди страны «Вчера»!
Вы живёте в долине моих воспоминаний,
Среди дебрей моего сознания.
Кто же о вас будет вспоминать,
Если не я...
***
Люди краjiни Вчора
«Зоря й листок не зводять з нас очей…»
(Р. М. Рільке)
Я вартовий. Стою
Між минулим і майбутнім
На хиткій межі буття,
На кордоні між «Я» та «реальність»,
Стискаючи в жмені пісок –
Все, що лишилося від країни «вчора»
(А там жили люди).
Я сію ці піщинки як зерна –
З кожної виросте країна
Наших химерних спогадів
(Бо це все, що у нас лишилося).
Кожна з цих країн пустеля:
Замість саду в кожній з них
Тіні хмар.
Замість квітів – каміння.
(А ви думали яблуні)
Ці дерева пізнання
Ще слід зростити
Поливаючи живою водою слів.
Цвіту рожевого ще слід дочекатися,
Щоб споглядати зі смутком,
Як вітер часу обриває пелюстки,
Лишаючи нам ніщо «сьогодні»,
Порожнечу в торбі «наше»,
Дірки в черевиках «треба»
(Не ті, що «офіра»),
І пилюку в сувої «шлях».
Люди країни Вчора!
Ви живете в долині моїх спогадів,
Серед хащів моєї свідомості.
Хто ж про вас згадувати буде
Якщо не я…
© Copyright: Шон Маклех, 2014
Свидетельство о публикации №214110601929