Вольный перевод
_________________________________________
Лина Костенко
СТАРЫЙ ЧАСОВЩИК
Когда чадили пароходы утюгами,
а мы искали камешки в песках,
на пограничье меж реальностью и снами
тот дом стоял в сиреневых кустах.
Там жил старик, как граф он был вальяжен,
при чёрном галстуке – совсем не как деды.
Графина отражение в трельяже
дышало сном колодезной воды.
Улыбкою ребячливой фортуны
случалось нам проникнуть в этот дом.
Там было всё блестящим и латунным,
сам Алладин оставил лампу в нём.
А тот старик был словно Калиостро,
держа точнейший инструмент в руках,
смотрел он в зеркальце, как ястреб, остро
и в винтиках копался, и в зубцах.
Лежало время вкруг него навалом,
и за окном в сирени пели птицы.
А он, старик, сидел как за штурвалом
и заставлял колёсики крутиться.
Куда он плыл? Ведь озером стоялым
трельяж один лишь в сумерках блестел,
и тиканьем часов тьма угрожала,
и кто-то в ней ему прилечь велел.
А он крутил колёсики-штурвалы
и плыл, и плыл… Давно? Издалека?
И детство, обрамлённое в овалы,
со стен смотрело на часовщика.
Комод иссохший поедала ша'шель.
И образок в углу светился серебром.
Душили старческая память, кашель,
и даже куст сирени за окном.
Средь маятников, бликами искрящих,
когда басами ухала струна,
над муравейником из цифр горящих
он нависал, как призрак колдуна.
Лечил он часики чужие, покупные.
Шло время с остановками, хромая.
В ночи' к нам маятником шёл во сны он
и время правил, гирьку поднимая.
*****************************************
Оригинал
Лина Костенко
СТАРИЙ ГОДИННИКАР
Ще пароплавчики чаділи,наче праски,
ще ми шукали крем’яхи в піску, —
на пограниччі дійсності і казки
стояв той дім за хмарами бузку.
Там жив дідок, що схожий був на графа,
в краватці чорній, не як всі діди.
В трельяжі віддзеркалена карафа
була як сон криничної води.
Усмішкою дитячої фортуни
було для нас потрапити в той дім.
Там все було блискуче і латунне,
і лампу там залишив Алладін.
А той старий, достоту Каліостро,
щось прецизійне маючі в руці,
дивився в шкельце, наче кібець, гостро
і поціляв у гвинтики й зубці.
Навколо нього час лежав навалом.
Співали птиці в шибку із куща.
А він, старий, сидів як за штурвалом —
в руках крутив манюньке коліща.
Куди він плив? Немов стояче озеро,
у сутінках поблискував трельяж.
Всі механізми цокали загрозливо,
і з пітьми хтось казав йому: "Приляж!"
А він крутив малесенькі штурвали,
і плив, і плив... З якої далини?
Його дитинство в рамочках овальних
дивилося на нього зі стіни.
Крихкий комод вивірчувала шашіль.
З куточка сяяв срібний образок.
Його душили спогади і кашель,
і навіть той за вікнами бузок.
У мерехтінні маятників мідних,
коли гуділа басова струна,
над мурашинням циферок термітних
він був — як тінь старого чаклуна.
Він лікував годиннички куповані.
Час зупинявся, цокав і кульгав.
Вночі нам сходив маятник уповні,
а він тихенько гирку підтягав.
*С благодарностью Татьяне Столяренко-Малярчук за «подстрочник» стихотворения
http://www.proza.ru/avtor/tangoivals
Иллюстрация - коллаж автора.
Рис. Часовщика с сайта: http://www.german242.com/articles/obraz/obraz.htm