Доброта відкрила ворота ... Емір Рибак
Пітьма текуча
Людей посліпила
Глуха, тягуча
Спати повалила.
Настала ніч. Вороновані зуби пилки лісу, що виднілися ще недавно вздовж дороги, зникли в темряві. Фари автомашини розсіювали чорноту, створюючи похмурий коридор нічного шляху. Я їхав в Україну з Литви через Білорусію. Дороги там зараз відмінні. Чудове Полісся! Прохолода! Проїжджати його влітку в спеку досить приємно. Калинковичі, Мозир, Єльськ залишилися позаду. Ось і кордон. Дивно. Ліс триває, а пункту пропуску для перетину кордону України (ПППК) немає. Тільки напис плаката підтверджує, що дорога проходить партизанським краєм. Може, між Україною і Білоруссю нічого спірного немає. Правда, партизани-дорожники ще живі на українській стороні. На дорозі з'явилася маса вибоїн від дій «ймовірно від фугасів і мін». Жарт. Машина як вуж на сковорідці застрибала на вибоїнах. Чи то дорожні гроші не на той рахунок поклали або матеріали не в державний двір відвезли. Ділові люди на (ПППК) України з накрученими на пальці рулонами українських гривень пропонували ексклюзивний сервіс обміну будь-якої валюти. Знаючи фокуси українських Копперфільдів, я не ризикнув обміняти валюту, на гривні тільки в одні ворота. Віконце обмінного пункту чомусь було зачинено.
Мені потрібно було заправити машину і в минулі часи за будь-яку валюту тобі заливали повний бак, і весь наданий посуд. Але не тут - то було. Заїхавши на заправку, попросив залити бак за валюту. Мені відмовили.
- Тільки за гривні заправляємо.
Мої вмовляння заправки за валюту не залили паливо в бак авто. Після відвідин третьої бензоколонки і не залив ні краплі пального, мені довелося ночувати на пустищі в селі. Підгодувавши балтійськими шпротами з розпочатої банки злючого чорного вовкодава, що кинувся мало не під колеса машини, я ліг в салоні спати. Вночі чув нецензурні вирази від місцевих шукачів скарбів чужого майна на адресу мого нічного сторожа. Що - то стукалося об землю, гепаючи, і гавкіт собаки ставав все лютішим. Вранці навколо машини валялося багато каменів, сучків, і палиць. З псом я не забув поділитися бутербродом. Тому був спокійний за себе і за машину. Вийшла взаємна виручка між мною і чорним псом.
Помінявши в банку Овруча валюту на гривні, залив повний бак і кинувся по дорозі до Хмельницького через Житомирську область.
У районі Шепетівки на узбіччі дороги я помітив згорблену бабусю зі світлою клюкою у руці. У мене серце тьохнуло. Вона чим - то схожа на мою матір, але її немає. Царство їй небесне і земля пухом .... Я зупинив машину біля бабусі. Відкрив двері машини. Старенька здивовано дивилася на мене. Довелося вийти і запросити її підвезти.
- Сідайте бабусю, я вас підвезу! Вам куди потрібно їхати?
- Ти до мене синку, звертаєшся?
- До вас бабцю!
- Такі машини мені ще не зупинялися. Ти до найближчого села, за 15 км довезеш?
- Не бійтеся, бабко, довезу!
В дорозі я розговорився зі старенькою і дізнався, що вона їде до дочки з внукам.
- Вони вже два тижні не дають про себе звістки, а я не знаходжу собі спокою, - бідкалась бабця.
Так за розмовами ми під'їхали до села висадки бабусі. Я зупинив машину біля потрібної зупинки. Пасажирка заходилася, що - то шукати за пазухою. Я зрозумів, що вона хоче зі мною розрахуватися за проїзд.
- Бабусю, мені ваших грошей не потрібно, я від них не розбагатію. Ви краще у церкві за мене помоліться перед Господом Богом, це буде набагато краща плата.
- Ти це правду кажеш синку?
- Цілком серйозно!
- Тоді я за тебе помолюся, тому що це досить рідко буває, щоб шофер не брав плату за проїзд. Я вже й не пригадаю, коли це й було.
Взаємно побажавши щасливої дороги з Богом, ми з бабусею попрощалися. Я поїхав далі.
В годину пік, заблукав у Хмельницьку, звернувся біля обласної лікарні до молодого хлопця і блідого вигляду молодиці за допомогою.
- Як краще проїхати на Кам'янець - Подільський?
- Складно розповідати. Якщо ти нас підвезеш до зупинки на виїзді з міста в цьому напрямку, то я покажу тобі дорогу.
Я погодився. По дорозі я запитав його: - де я можу поміняти або зняти гроші, так як датчик рівня палива барахлив, і я не знаю, скільки у мене пального. По кілометражу начебто ще має вистачити бензину, але простоявши у численних заторах і пересуваючись черепашачим ходом через центр міста, я боявся залишитися біля розбитого корита. Я зняв гроші у Приватбанку (вул. Купріна 54/1), а мій штурман вказав на потік з - під машини. Струмочок лився не дуже сильний, але їхати без масла - запороти двигун. Якщо охолоджуюча рідина, то її потрібно долити. Відкривши капот, ні я, ні провідник, не змогли визначити, звідки так сильно капає рідина. Тоді попутник зателефонував своєму братові, щоб той зателефонував своєму другові, в якого приятель працює на СТО - станції техобслуговування.
- Тебе обдеруть як липку, тільки за огляд, і плюс ремонт.
Через 5 хвилин переговорів поводир сказав мені: - Зараз поїдемо в автосервіс і дізнаємося, який ремонт потрібен кареті. Тут недалеко. Iще 5 хвилин i ми були біля воріт СТО. Хворі авто в черзі чекали допомоги лікаря. Черга автовласників невдоволено захвилювалася.
- Людина їде до батьків з Прибалтики, потрібно визначити поломку. Ми ж люди.
Незадоволений гомін автовласників обірвавсь. Я заїхав на місце. Майстер, підняв вгору мою ластівку для огляду, виніс вердикт: - Капає охолоджуюча рідина з патрубка на моторі. У мене немає запчастини, на це авто. Але ви можете пізніше підлагодити свій тарантас, тільки купіть рідину і доливайте її в міру необхідності.
- Скільки я повинен за огляд авто?
- Мене попросили друзі оглянути підранок у людини що потрапив у біду перед порогом рідної домівки. З друзів я плати не беру.
Я був приголомшений і стояв німий, як риба.
- Українців малюють іноді жадібними, але ви впевнилися, що це не завжди буває, - сказав мій поводир.
Мені довелося дуже розчулено подякувати своїм рятівникам. Я довіз до станції Дунаївці онкологічну хвору дружину брата провідника на відвідини до сім'ї, дітям, не взявши плати, по трасі на південь і 3 - 5 км в сторону від неї ...
Видно Бог людей за добро винагороджує.
Доброта відкриває ворота
і кожному з нас вона згодиться,
тільки ближньому поможи сповна,
чистої води зможеш вдовольниться...