Яшмова ящiрка

Арса Терен
 — “Завтра я йду до лікаря.”
 — “зрозуміло. коли їдеш до нас?”
 — “Хіба що тижні через три, зараз така колотнеча почнеться — вступ до ВУЗу, а ще братиму участь у з'їзді літераторів. Хочу повчитися у геніїв.”
 — “зрозуміло. я повинна йти, бувай.”
 — “Бувай.”

Олексій вийшов з інтернету і вимкнув комп'ютер; поглянув на розстелене ліжко, звично потягнув руку до шиї і намацав під футболкою кулон-ящірку. Ніби секунду поміркувавши, він витягнув її і уважно роздивився, неначе вперше побачивши.
Як йому подобалися ці дивні, несумісні кольори — синьо-зелений знизу і пурпурово-червоний, що тягнувся по тонкій спинці ящірки. Це її дарунок...
Знову сни не прийдуть сьогодні...
Хлопець переодягнув джинси, вимкнув світло в кімнаті і, підійшовши до відчиненого вікна, почав поволі спускатися вниз; це був другий поверх, тому Олексій швидко і майже безгучно досяг землі.
Прохолодні сутінки пахнули теплою травою і вологою — десь йшли дощі. Олексій повними грудьми вдихнув аромати ночі і попрямував у переплетіння сплячих вулиць...
А коли він під ранок через вікно повернувся до кімнати, там вже сиділа мати і робила вигляд, що читає.
 — Олексію, — вона відклала книгу. — Навіщо? Чому ти це робиш? Що ти можеш робити вночі, тікаючи з дому?!
Хлопець мовчав.
 — Доведеться приймати серйозні заходи. Не зважаючи на твій вік, я забороняю тобі торкатися комп'ютера, я буду стежити, куди йдеш вдень, а вночі ти будеш спати в моїй кімнаті на розкладачці. Зрозуміло? З тих пір, коли помер батько, ти поводишся нестерпно.
Він мовчав. Згадування батька був заборонений прийом, але дієвий, тому мати їм не нехтувала.

Палець м'яко протерли ватою, що пахнула різко і неприємно, і стиснули. Мить — там, де вколола голка виступила червона крапелька і її одразу почала всмоктувати прозора трубка. Олексій несвідомо торкнувся ящірки на грудях.
 — Прийдеш післязавтра до свого лікаря, — жінка в білому невдоволено поглянула на довге волосся хлопця.
Олексій сьогодні відвідав багатьох лікарів, на медичному бланку не вистачало лише двох підписів і двох печаток, та це його мало турбувало — думав лиш про те, що вона чекає, коли він буде он-лайн. Чекає.
Тож хлопець просто таки вибіг з поліклініки та попрямував до пошти, де година інтернету коштувала сім гривень. Ці гроші мають виявитися у кишені. Повинні бути!

 — “До серпня лишилось двадцять два дні. А ще через тиждень я приїду.”
 — “це було б непогано. але малоймовірно, що ми зустрінемось.”
 — “Чому?!”
Невеличка пауза.
 — “бо якраз через місяць я лечу до Канади, щонайменше на шість років.”
Ящірка неприємно замуляла на грудях і дихати стало важко.

Мати здогадалася, що Олексій ходив до пошти, бо у нього не вистачило грошей на деякі продукти, але нічого не сказала. Напевно, вважала, що це ще можна пробачити. Головне, щоб не тікав вночі.
 Ввечері хлопцем оволоділа звична лихоманка, туга за темними вулицями і він вирішив зхитрувати.
 — Юро, — він зайшов до кімнати молодшого брата. — В мене до тебе є така справа...
Коли Олексій докладно виклав свій план, Юра відразу відмовився.
 — З глузду з'їхав?! А якщо вона захоче перевірити?
 — По-перше, я дочекаюсь, поки вона засне. По-друге, повернусь ще до того, як вона прокинеться. Ну як?
 — Божевільний...Що я матиму з цього?
Старший хлопець замислився.
 — Один диск з “Arcana”, — але побачивши обличчя брата, Олексій поспішно додав: — Добре, два!
Юра кивнув головою в знак згоди і відвернувся, показуючи, що все інше йому нецікаве.

Повітря. Воля. Життя! Нарешті.
Помаранчеві ліхтарі вихоплювали з мороку різноманітні куточки сплячого міста, перетворюючі звичні місця в ілюстрації до фентезійних романів. Олексій незчувся, як час підбіг вже до позначки трьох годин, а ще потрібно дійти додому і переодягнутися, тому він попрямував до виходу з провулку.
 — Гей, патлатий! Стій! — гукнули позаду і Олексій почув, що за ним йде близько п'яти чоловік, дуже тихо і обережно. — Цигарки є?
Хлопець не звернув уваги та пішов далі, але попереду від стіни відокремилася темна фігура.
 — Що ж ти не відповідаєш, коли тебе питають добрі люди?
Олексій посміхнувся і...вдарив ногою в пах; побіг зі всіх сил і думав, що вже відірвався, але з-за рогу на нього вистрибнув чоловік та повалив на землю.
 — Попався, щеня!
 — Чекай, Вова, спершу витягни все з його кишень!
Підбігли інші і Олексія підняли та почали обшукувати.
 — У джинсах десять гривень...
 — У нього що, тільки десятка та ця ящірка?!
 Хлопець почав пручатися.
 — Не чіпай ящірку! Гей, допоможіть!
 — Як заволав... Замовкни!
Чиясь залізна рука вдарила його в живіт і Олексій зігнувся від болю.
 — Дайте його мені, це щеня вдарило мене!
Один з чоловіків, що тільки-но підбігли, з розмаху вліпив кулаком в обличчя хлопця, але трохи промахнувся і удар прийшовся у вилицю. Та це було все-рівно боляче.
 — Хулігани! Я викликала міліцію! — згори почувся голос якоїсь старої.
 — Дідько! Звалюємо, хлопці!
Олексій піднявся, помацав обличчя і ще встиг побачити, як по вулиці тікають чоловіки.
Рука потягнулася до грудей, але відчула порожнечу. Ящірку, забрали її ящірку, здерли, пси...
Він подивився вгору, але всі вікна вже були зачинені і світло ніде не палало; серце стукотіло, у крові струмував адреналін і треба було йти додому...

 — Ти знаєш, яка незручна ця довбана розкладачка! — тихо казав Юра за сніданком, поки мати вийшла. — Я вимагаю ще диск з музикою!
Олексій сидів над яєчнею і однією рукою невимушено ховав розпухлу вилицю, (добре хоч волосся закриває), а іншою торкався того місця, де раніше був кулон.
 — Бери що хочеш.
Молодший брат здивувався, але якраз увійшла мати і він відвернувся.
 — До двадцять шостого серпня проводиться реєстрація.., — просто промовив Олексій.
 — Яка реєстрація? — мати зігнулась над плитою.
 — Літературний з'їзд у Прикарпатті.
Юра насмішкувато хитнув головою.
 — Знову ці твої...
 — Помовч, Юрію! І що там буде? Скільки коштує дорога? В тебе зараз вступ, ти хоч розумієш?
Олексій мовчки встав з-зі столу і вийшов.
 — Дурень...
 — Юрію! — мати обурено кинула в молодшого сина рушником.

 — “Я вступив відразу до двох ВУЗів та мати сама вибрала один.”
 — “а я навіть не намагалася, все-рівно їхати з країни. така бездіяльність... соромно чомусь.”
 — “Соромно? Чому? Це мені соромно. Я загубив твою ящірку. Пробач.”
 — “прикро. все, бувай.”
Олексій вийшов з інтернету.
Він поїде на з'їзд, мати дала грошей і залишилось два дні... І дві ночі, бо мати дозволила гуляти неподалік від дому по дві години за умови, що, повернувшись, він буде спати. А запалення навколо вилиці поменшало і потемнішало.
Ящірка давно вже викликала в нього не найкращі емоції —  іноді він хотів її позбавитися, а іноді так близько притиснути до серця, що легше було б проковтнути, ніж постійно терти пальцями. Здається, навіть мозолі з'явились. Але зараз ящірки нема і це пригнічує.


Потяг здавався великим, ніби стародавнє чудовисько, як синій бруднющій змій і пасажири зникали в його череві з різними відчуттями. Зокрема, Олексій почувався двояко — з одного боку це шлях до однієї з його мрій, з іншого — уява грала з синім змієм та малювала дивні і неприємні картинки.
За каламутним склом, на пероні, стояла мати, така маленька і слабка, беззахисна і все ж сильна, неначе тонка балерина з найміцнішої сталі. Вона така ж...
Стукотіло серце і колеса на коліях, маленький значок зв'язку на екранчику мобільного стрибав вниз-вгору і пейзажі за вікнами стрімко змінювались...
Йшов дощ, сутеніло. До будинку, де мали жити ті двадцять п'ять чоловік, яких відібрали по анкетах, Олексія і решту відвіз маленький білий автобус, зашарпаний і не чистіший від потягу, але більш незручний та стрибучий.
 — Завтра у дев'яту годину ранку за вами приїде автобус. Сподіваюсь, всі розуміють, що запізнення буде вашою проблемою. До побачення.
Інструктор, білява жінка років тридцяти п'яти, рвучко кивнула головою і пішла.
В кімнаті було холодно, не зважаючи на те, що зараз середина літа. Хлопець кинув сумку з небагатьма речами під ліжко, витягнув з рюкзака товстий потертий зошит і з деяким благоговінням повільно відкрив його — це скарб, рівноцінний ящірці, думки, ідеї, КНИГА. Якщо вдасться зацікавити когось з видавців у творах, які вже роздруковані, то КНИГА, зрештою, побачить світ...
Майже ніч і Олексій вперше не ховаючись вийшов на вулицю та далеко йти він не буде, незнайоме місце все ж таки.
На вході стояла темноволоса дівчина двадцяти років і палила.
 — Привіт, — промовила вона, розглядаючи хлопця і кидаючи недопалок до урни. — Я Аміна.
 — Олексій, — присутність Аміни було хлопцеві неприємна, він не міг просто піти, а темні вулиці нетерпляче чекали.
Дівчина, на жаль, не поспішала.
 — Звідки ти, Алекс? З Києва?
Олексій кивнув.
 — Слухай, ти, я бачу, з наших. Кого знаєш з “Контракту” ?
 — Нікого. Пробач, але ти мене затримуєш, — хлопець розвернувся і пішов, роздратований та червоний: ця Аміна трохи нагадувала її, але була грубіша та більш земна.

Коли хлопець повернувся, Аміна сиділа на східцях.
 — Що ти робиш, гуляючи вночі? Ти, часом, не маніяк? — вона посміхалась, від неї за два метри тхнуло цигарковим димом, а промені ліхтаря придавали їй ще більшої схожості з власницею ящірки-кулону.
 — Ні.
Аміна підвелась.
 — Як я розумію, ти пишеш фентезі. Я теж. Просто обожнюю створювати нові світи і керувати ними, як заманеться.
Ця балаканина не подобалась хлопцю і він зібрався йти, як раптом побачив на грудях у дівчини свою ящірку... Рука за звичкою метнулась до шиї.
 — Звідки... Звідки вона в тебе?!
 — Подобається? Викупила в одного дурня за безцінь. Вона з яшми, а кривава яшма, кажуть, магічна... Що таке?! — Аміна побачила погляд Олексія.
 — Цей кулон мій, його в мене вкрали! — хлопець наблизився до Аміни, але вона відступила. — Будь ласка, віддай мені ящірку!
Аміна недовірливо поглянула на кулон, неначе вперше його побачила.
 — Но-но, хлопче, пригальмуй, я її за свої гроші придбала!
 — Я дам більше! Втричі! Вчетверо!
Дівчина саркастично посміхнулась.
 — Ні. Маніяк! — і пішла.

Лекції, лекції, презентації... Те, що так приваблювало Олексія в цьому з'їзді, стало йому не цікавим; він вишукував серед натовпу Аміну і тримав поглядом, немов це може захистити кулон від чогось непередбачуваного, а вона, помітивши, що за нею стежать, довго дивилась у відповідь. Таким чином пройшло три доби, Олексій навіть перестав мандрувати  по ночах, а сидів у кімнаті, поглядаючи у вікно і склавши долоні на потертому зошиті, єдиній розраді.
Та ось денне світло несподівано принесло деяке полегшення — Олексій дивом зійшовся з редактором одного невеликого, але вже відомого і прогресуючого видавництва та зумів зацікавити своїми ідеями. Редактор сказав “дзвони, приходь, принось.”,  дав візитівку і запевнив, що такі цікаві твори повинні мати місце на поличках. Але не додав головне. “Магазинів”.

 — “післязавтра вже літак. шкода, що я тебе не побачу перед відльотом.”
 — “Я знаю, що ми ніколи про це не говорили, але що будемо робити?”
 — “тобто? я сподівалася, що ти будеш мене чекати.”
 — “Я теж сподівався, але твоя ящірка знайшлася...”
Якимось чином хлопцеві вдалося знайти маленький інтернет-клуб в незнайомому місті, та це не принесло звичного заспокоєння. Він сам не знав, навіщо таке написав, але нічого не повернеш.
Олексій не бажав бачити Аміну, але ящірка так міцно прив'язала до себе, що вирватися з цього павутиння не було можливості та сил.
 — Тобі так потрібен кулон? — дівчина гляділа стурбовано. — Це дарунок?
 — Так.
 — Чий? — Аміна демонстративно запалила.
 — Тобто, віддавати його не збираєшся.
Дівчина посміхнулася.
 — Звичайно ж ні.

Олексій спробував заглушити нові, непотрібні почуття у нічних прогулянках, але його біля входу завжди чекала Аміна. Вона нав'язувала своє товариство і хлопець не сильно пручався.
 — І довго ти пишеш?
 — З самого дитинства.
 — А я почала роки чотири тому, — дівчина поринула у спогади. — Після того, як прочитала книгу і вона мене вразила. А перед цим я не любила навіть ручку тримати у руках!
Хлопець похмуро йшов поруч, майже не слухаючи, міркуючи про те, що може саме зараз вона сідає у літак, а він гуляє. Ці думки отруювали і нестерпно пекли, тому Олексій вирішив, що досить.
Він зібрав речі. Щоб поїхати і провести її до літака особисто.

 — Навіщо ти ходиш за мною? — спитав раптом Олексій прямо. — Маю тебе засмутити: в мене є дівчина.
Аміна так само посміхалась. Хлопець несподівано помітив, що від неї вже не пахне цигарками. Кинула палити?!
 — Це її дарунок?
 — Так. Мені він потрібен, дуже потрібен, зараз потрібен!
 — Ти, що, не встигнеш? Потім забереш.
Олексій подивився під ноги.
 — Не встигну.
Аміна спохмурніла.
 — Кудись зібрався... Не віддам.
Дівчина попрямувала назад до житлового корпусу.

П'ятий поверх... Але йому не звикати.
Біля входу на нього буде чекати Аміна, тому втеча через вікно не найгірший варіант. Найважчим було те, що сумка незручно телепалася на плечі, а ще й рюкзак. Звичайно, це безглуздо і небезпечно, але крихта незвичного і пригодницького підняли хлопцеві дух — він переліз, тримаючись на руках шукав опору для ноги і потроху спускався донизу.
“Моя ящірка.” — так гучно і по-справжньому пролунало в голові, що Олексій здригнувся і втратив опору, повиснувши на одній руці.
Пальці поволі сповзали...
Вона дуже шкодувала, що кулон загубився, Олексій це знав. А що вона відчула, коли побачила останнє повідомлення, він і уявити боявся. Треба буде вибачитися...
Пальці зісковзнули і дуже коротка мить польоту... А потім приземлення на ноги... Щось хруснуло і біль вирвав з горла крик, а після почувся цього — інший, дівочий:
 — АЛЕКС!!!
Доля вирішила по своєму.


Гіпс урочисто зняли і Олексій став вільний, як вітер. Тільки ноги боліли, та це згодом пройде.
Юра тепер дивився на брата то з подивом, іноді з захопленням, (але щоб мати не бачила), а іноді зовсім не дивився, вважаючи за божевільного. Та найголовніше було те, що мати зробила Олексію окремий дублікат ключа і він міг вночі виходити через двері. До вікон його більше не тягнуло, що не дивно.
 — Остання ніч перед початком навчального року, — Аміна зустріла хлопця біля входу. — Далеко давай не будемо блукати...
Олексій і не заперечував — дівчина жила відносно недалеко, тому потім шукати шлях до її будинку було не зручно.
Вони пішли, тихо і обережно, ховаючись від світла помаранчевих ліхтарів, а на грудях в дівчини висіла яшмова ящірка.

 — “і як її звуть?”
 — “Аміна.”
 — “дивне ім'я, але цікаве. як твій універ, подобається?”
 — “Так. Мої книги збираються друкувати.”
 — “це ж просто чудово! є одна пропозиція, тут в мене знайомі з канадського видавництва...”
...