Психиатры России, Америки... - выходцы из Украины

Мирослава Барциховская
Выходцы из Украины, которые работали За Её Пределами в области психиатрии, сделали весомый вклад в развитие науки и системы здравоохранения населения Разных стран.

Им принадлежит приоритет формирования основных принципов лечения психических заболеваний и внедрения новых методов организации психиатрической помощи.

Благодаря им постороено 5 новых психиатрических больниц.

12 выдающихся деятелей стали главными врачами и директорамми психиатрических больниц.

5 защитили докторские диссертации.

Трое из них стали профессорами (2 - заведующими кафедр).

Имена 3-х врачей присвоены улицам и медицинским учреждениям.

5 известных врачей и учёных занимались не только научными исследованиями и лечением заболеваний, но и развернули большую общественную деятельность.

2 из них были президентами врачебных обществ.

Это Т.С.Иллинский, Н.Н.Баженов, В.И.Яковенко, М.О.Гуревич, М.Мищенко, Ю.Павлишин, О.Тимочко, Т.Решетило, О.-М.Волянский, Н.Процик, І.Аврамчук-Клим, Я.Павловский, Г.Щербанюк, Р.Флюнт.

Вихідці з України, які працювали За Її Межами у галузі психіатрії, зробили вагомий внесок у розвиток науки та системи охорони здоров’я населення різних країн.

Їм належить пріоритет формування основних принципів лікування психічних хворих та впровадження нових методів організації психіатричної допомоги.

Завдяки їм побудовано 5 нових психіатричних лікарень.

12 видатних діячів стали головними лікарями та директорами психіатричних лікарень.

5 захистили докторські дисертації.

Троє з них стали професорами (2 – завідувачами кафедр).

Імена 3-х лікарів присвоєні вулицям і медичним закладам.

5 відомих лікарів і вчених займалися не тільки науковими дослідженнями і лікуванням хворих, а й розгорнули велику громадську діяльність.

2 з них були президентами лікарських товариств.

Принципи лікування психічних хворих розробляв уродженець с. Билки Кролевецького повіту Чернігівської губернії Тимофій Степанович Іллінський (1820-1867), який після закінчення Петербурзької медико-хірургічної академії працював у 2-му військово-сухопутному госпіталі, згідно з його власним проханням – у відділенні для психічних хворих. Це відділення розташовувалось у старому дерев’яному будинку, де взимку у кутках кімнат лежав сніг, кімнати були низькими і напівтемними. Через нестачу меблів хворі їли стоячи; більшість спали на підлозі, гуляти їх не випускали. За ними наглядали прислужники з відставних солдат, які втихомирювали їхнє буйство побоями. Не тільки студенти, але й лікарі не хотіли відвідувати це відділення. Т.С.Іллінський почав боротися за поліпшення побуту хворих. Він наполягав на тому, що за ними потрібно не тільки наглядати, а їх треба лікувати. Він вважав, що підхід до вивчення і лікування психічних розладів повинен базуватись на ідеї цілісності організму, що розлади психічної і соматичної діяльності нероздільні. А також вказував на те, що причини більшості психічних розладів варто шукати в ненормальних суспільних умовах. Працюючи у цьому відділенні, він багато часу присвятив вивченню гострих психічних розладів, які відносились до групи маній. Свої спостереження він узагальнив у дисертації про манії “De mania fragmenta medico – psichologica”, яку захистив у 1849 р. [1,5,11].

Нові методи організації психіатричної допомоги запропонував Микола Миколайович Баженов (1857-1923), який народився у м. Києві. Після закінчення Московського університету він працював у приватній психіатричній лікарні в Сокольниках, де свою діяльність розпочав з того, що вперше у м. Москві запровадив систему неутиснення психічних хворих. У цьому ж році він був зарахований ординатором Московської Преображенської психіатричної лікарні і прийнятий на дворічний курс удосконалення при кафедрі загальної терапії і діагностики Московського університету. У 1883 р. він був відряджений за кордон з метою подальшої спеціалізації з психіатрії (працював у м.Відні, м.Берліні, м.Парижі).

Багато уваги М.М.Баженов приділяв питанням організації психіатричної допомоги і будівництву психіатричних лікарень. Саме у цій галузі йому вдалося зробити більше всього. Так, наприклад, він був запрошений Рязанським губернським земством для консультацій по будівництву психіатричної лікарні у с.Голенчині, у якій вперше у Росії (1885) впровадив систему відкритих дверей.

На основі статистичних досліджень він вивів закономірність найбільшої корисної дії лікарні і закономірність її переповнення хронічними хворими. У зв’язку з цим виступив за створення планомірної системи психіатричної допомоги. Вже у 1886 р. він поставив питання про децентралізацію психіатричної допомоги і запропонував організувати позалікарняне лікування і спостереження за хронічними хворими у вигляді сімейного патронажу, чому була присвячена його доповідь на Першому вітчизняному з’їзді психіатрів у 1887 р. Влітку цього ж року йому вдалося вперше у Росії здійснити на практиці сімейний патронаж в с.Никуличі.

У 1889 р. на Першому Міжнародному конгресі громадського спостереження у м.Парижі була відмічена цінність доповіді М.М.Баженова про впровадження сімейного патронажу поряд з іншими видами спостережень. Пізніше, у 1892 р., його друг французький психіатр А.Марі організував сімейний патронаж у містечку Дюн-сюр Орон (до цього у Франції щодо питання доцільності цієї системи висловлювались негативно).

У 1890 р. М.М.Баженов взяв участь в організації Московської тимчасової психіатричної лікарні на Ноєвій дачі, при якій також було відкрито сімейний психіатричний патронаж в с.Семенівському (1892).

У 1894 р. виконав в Інституті експериментальної медицини докторську дисертацію на тему “К вопросу о значении аутоинтоксикаций в патогенезе некоторых симптомокомплексов”, яку захистив у Харківському університеті.

Протягом 1894-1896 рр. він був головним лікарем Петербурзької психіатричної лікарні на станції Удільній. Він запропонував план реорганізації психіатричної допомоги у м.Петербурзі, але міське правління його не прийняло. З 1898 р. по 1901 р. очолював психіатричну організацію у Воронезькому губернському земстві, де, зокрема, впровадив сімейний психіатричний патронаж у с.Дівиці (1899).

У 1900 р. його було обрано професором Брюссельського вільного університету і Паризького інституту психофізіології.

У 1904-1906 рр. він взяв участь в організації медичного факультету і кафедри психіатрії на Московських вищих жіночих курсах. У 1906 р. був обраний у раду професорів цих курсів і очолив кафедру психіатрії медичного факультету, якому подарував усю свою велику бібліотеку. Протягом 1904-1916 рр. був головним лікарем Московської Преображенської психіатричної лікарні. Йому вдалося домогтися у міському правлінні поділу психіатричного обслуговування у м.Москві на два самостійних райони, які обслуговувались двома лікарнями (Преображенською і Олексіївською), де він замінив наглядачів лікарями, а санітарів сестрами милосердя. У 1906 р. ним було впроваджено сімейний психіатричний патронаж у м.Воскресенську.

М.М.Баженов був членом багатьох медичних, психіатричних, психологічних, антропологічних, літературних і благодійних товариств у м.Москві, м.Петербурзі, м.Рязані, м.Воронежі, м.Парижі, м.Брюсселі і м.Нью-Йорку.

Що стосується організації психіатричної допомоги і законодавства про психічних хворих, то варто вказати, що у Франції його авторитет як спеціаліста з цих питань був не меншим, ніж у Росії. У 1905 р. він був нагороджений орденом Почесного легіону. У 1909 р. колишній міністр охорони здоров’я Франції Дюб’є видав монографію, присвячену законодавству про психічних хворих з великою передмовою М.М.Баженова, що викликало не тільки загальний подив, а й заздрість французьких психіатрів.

У 1910-1912 рр. М.М.Баженов брав активну участь у видавництві міжнародного керівництва з психіатрії (Traite international de psychologie pathologigue. Dir. Dr.A.Marie. Paris. 1910-1912). У 1911 р. був обраний першим головою Російської спілки невропатологів і психіатрів. У 1914 р. організував у м.Москві П’ятий Міжнародний конгрес зі спостереження і лікування психічних хворих і побудував психоневрологічну лікарню на Донській вулиці.

Також у 1914 р. він і французький психіатр А.Марі організували у передмісті м.Парижу психіатричний санаторій.

На початку війни у 1914 р. М.М.Баженов організував і очолив у м.Москві зведений евакуаційний госпіталь. У 1915 р. Російське Товариство Червоного Хреста відрядило його для організації психіатричної допомоги на Кавказький фронт. Там він відкрив психіатричні пункти у м.Тифлісі, м.Кобулетах і м.Олександрополі, які очолили його учениці жінки-психіатри, випускниці Московських вищих жіночих курсів. У тому ж році він був обраний членом Психіатричної комісії Російського Товариства Червоного Хреста.

У 1916 р. з групою сестер милосердя він виїхав для надання психіатричної допомоги солдатам у Франції.

Як науковець М.М.Баженов залишив 125 праць, більшість з яких присвячені організації психіатричної допомоги, законодавству про психічних хворих і історії психіатрії. До цього часу заслуговують на увагу дві його монографії: “История Московского долгауза” (1909) і “Проект законодательства для душевнобольных и объяснительная записка к нему” (1911). Велика частина його робіт присвячена клініко-експериментальним дослідженням. Коло проблем, які цікавили вченого, було досить широким. Це і питання, пов’язані з лихоманкою, і роль біохімічних речовин при аутоінтоксикаціях, які призводять до нервових і психічних захворювань, і можливості психотерапії, і психози при стихійних лихах і війнах, і питання циклотимії і шизофренії тощо. Він досліджував творчість видатних письменників і за збірку “Психіатричні бесіди на літературні і суспільні теми” (1903) йому було присуджено премію ім.О.С.Пушкіна. У 1968 р. на прохання лікарів Рязанської психіатричної лікарні виконавчий комітет Рязанської міської Ради депутатів трудящих присвоїв ім’я М.М.Баженова вулиці і провулку у м.Рязані. [4,10].

Організації психіатричної допомоги населенню присвятив своє життя і Володимир Іванович Яковенко (1857 – 1923), уродженець м.Херсону. За його ініціативою і безпосередньою участю був організований перший у Росії перепис душевнохворих Московської губернії, в результаті чого він написав класичну працю “Душевнобольные Московской губернии” (1900). Він створив і очолив (1893-1906) зразкову психіатричну лікарню Московського губернського земства у с.Покровське-Мещерське, якій згодом було присвоєно його ім’я. Його перу належить кілька праць про психічні хвороби та заходи щодо організації психіатричної допомоги, однією з важливих є робота “О мерах упорядочения призрения душевнобольных и необходимости деятельного участия в этом деле всей земско-медицинской организации” (1899). [2,8].

У розвитку психіатрії та медичної освіти мала значення діяльність Михайла Осиповича Гуревича (1878 – 1953), який народився у с.Сосниці Чернігівської губернії. У 1902 р. після закінчення медичного факультету Московського університету він став ординатором психіатричної клініки.

З 1907 р. працював на кафедрі психіатрії Військово-медичної академії, де захистив докторську дисертацію “О неврофибриллах и их изменениях при некоторых патологических условиях”. З 1909 р. працював у психіатричних лікарнях м.Твері і м.Саратова. У 1914-1917 рр. був лікарем полку у царській армії. У 1917 р. отримав посаду асистента, а потім доцента психіатричної клініки Московського університету.

З 1918 р. був завідувачем морфологічного, а потім психоневрологічного відділення Інституту охорони здоров’я дітей Наркомздраву СРСР. У 1931-1941 рр. працював в Інституті мозку АМН СРСР науковим керівником Московського обласного інституту соціальної і клінічної психіатрії, а у 1946-1949 рр. – замісником директора з наукової роботи Інституту судової психіатрії ім.В.П.Сербського.

Протягом 1936-1950 рр. він очолював кафедру психіатрії І Московського медичного інституту. У 1945-1952 рр. був консультантом клінічної психіатричної лікарні для інвалідів Великої Вітчизняної війни.

Він написав ряд цінних монографій і підручників, серед яких “Психопатология детского возраста” (1927); підручник з психіатрії (сумісно з М.Я.Серейським, 1928), “Нервные и психические расстройства при закрытых травмах черепа” (1949), “Психиатрия” – підручник для вищих  медичних навчальних закладів (1949).

Він описав нові симптоми і синдроми у психіатрії (окулостатичний феномен, синдром деперсоналізації станів і порушення сприйняття своєї особистості, синдром дереалізації – порушення сприйняття реальності навколишнього). Він виділив і описав “особливі стани” при епілепсії, до яких він відносив епілептичні розлади без генералізованих тотальних порушень свідомості, які не супроводжуються амнезією і проявляються у змінах з боку сприйняття (порушення психосенсорного синтезу, а також мислення і аффективності). Він виділив і описав психосенсорну форму енцефаліту, а також клініку психічних розладів при травмах черепа. Він вперше вивчив і виділив симптоми при ураженні верхньої поверхні обох півкуль (конвекситатний синдром, при якому відзначається важке слабоумство, паморочний стан свідомості і локальні симптоми). Він детально описав клініку при повітряних травмах і контузії. Він вважається засновником нейроморфологічного напрямку в психіатрії. [3,9].

Велике значення у розвитку психіатрії та системи охорони здоров’я населення відіграли вихідці з України – громадяни США, більшість з яких були активними діячами української діаспори.

Серед них Михайло Міщенко (1896-1974), уродженець м.Харкова, автор понад 60 наукових праць з психіатрії, опублікованих українською, російською, англійською та німецькою мовами.

Юліян Павлишин (народився у 1908 р. в с.Жизномир на Тернопільщині), директор лікарні для хворих на алкоголізм та наркоманію (штат Міннесота), багато сил і власних коштів доклав для розвитку української мови і культури як в діаспорі, так і в Україні: щедро жертвував на українське шкільництво в Бразилії і Югославії, на Українську Харитативну службу в м.Мюнхені та на розвиток рідної Тернопільщини в Україні.

Осип Тимочко (1911-1991), уродженець с.Ферескулі на Станіславівщині, був старшим лікарем у психіатричній лікарні в Рочестері. В штаті Огайо працювали директор лікарні в м.Ляйме

Теодор Решетило (1902-1975, уродженець м.Угнова на Галиччині) і Мирослав-Володимир Гнатюк, директор однієї з найбільших психіатричних лікарень та перший президент товариства медичних директорів психіатричних шпиталів, який народився у 1917 р. в м.Заліщики на Тернопільщині.

У м.Коломия на Івано-Франківщині в 1914 р. народився Олег-Мирослав Волянський, директор кількох психіатричних лікарень у м.Нью-Йорку, президент Українського Лікарського Товариства Північної Америки (1971-1973), президент Американської психіатричної асоціації; він проводив активну громадську діяльність проти зловживання психіатрії для придушення інакодумства в колишньому СРСР, вимагав виключення радянської репрезентації зі Світового психіатричного об’єднання; як голова кергонксонського відділу організації “Американці в обороні людських прав в Україні” проводив різні акції у цій галузі.

Нестор Процик (1912-1973) після другої світової війни організував у м.Мюнхені Український Червоний Хрест, надаючи необхідну лікарську, матеріальну і моральну допомогу українським біженцям, а у 1956 р. став головним психіатром у лікарні в м.Буффало, в якому також працювала і Богдана Салабан-Гейнс (1914-1976, народилася у м.Яворові на Львівщині), клінічний директор державної лікарні.

Також у м.Буффало працювала і клінічний директор Дитячого психіатричного центру, асистент-професор психіатрії Медичної школи Ія Аврамчук-Клим, яка народилася у 1937 р. в м.Рівне.

Ярослав Павлівський (народився у 1919 р. у с.Рівна на Івано-Франківщині) був клінічним директором психіатричного відділення Південно-західного регіонального шпиталю в Томасвіллі, Джорджії.

Григорій Щербанюк (народився у 1919 р. в с.Сков’ятині Борщівського повіту (Тернопільщина) був клінічним деректором лікарні в м.Чикаго і працював у міському відділі управління охорони здоров’я.

У м.Бориславі на Львівщині народився Роман Флюнт (1918-1989), директор медичного відділу психіатричної лікарні в Каламазу; у 1950 р. за віддану лікарську працю одному з відділень цієї лікарні було присвоєно ім’я доктора Романа Флюнта. [6,7].

Таким чином, наші співвітчизники, які працювали у галузі психіатрії за межами України, відіграли визначну роль у становленні основних принципів лікування психічних хворих, впровадженні нових методів надання психіатричної допомоги, розширенні мережі лікарняних закладів та вдосконаленні організації їхньої роботи; частина з них здійснили важливі наукові дослідження та вдосконалення медичної освіти; а кілька відомих діячів української діаспори Америки розгорнули велику громадську діяльність для поліпшення медичної та соціальної допомоги населенню України.


Література

1.Венгрова И.В., Полянская Т.Г., Рабинович Р.С. и др. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1967 г. // Советское здравоохранение. – 1967. - №4. - С.76.
2.Венгрова И.В., Егорышева И.В., Рабинович Р.С. и др. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1973 г. // Советское здравоохранение. – 1972. - №9. - С.89.
3.Венгрова И.В., Егорышева И.В., Рабинович Р.С. и др. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1978 г. // Советское здравоохранение. – 1978. - №3. - С.91.
4.Егорышева И.В., Рабинович Р.С., Сердюк Г.В. и др. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1981 г. // Советское здравоохранение. – 1981. - №10. - С.69-70.
5.Пруссак А. Т.С. Иллинский как психиатр и общественный деятель // Журнал невропатологии и психиатрии имени С.С.Корсакова. – 1957. – Т.57. – Вып.2. - С.253-257.
6.Пундій П. Українські лікарі. – Львів – Чикаго. – 1994. - Книга І. – 328 c.
7.Пундій П. Українські лікарі. – Львів – Чикаго. – 1996. - Книга ІІ. – 448 с.
8.Рыбальский М.И., Уманская Р.М. Страницы из жизни В.И.Яковенко. // В кн.: Вопросы социальной и клинической психиатрии. М., 1969.
9.Стрельчук И.В. К 100-летию со дня рождения М.О.Гуревича // Журнал невропатологии и психиатрии имени С.С.Корсакова. – 1990. – Т.90. - №12. – С.81.
10.Ушаков Г.К., Гериш А.Г. Жизнь и деятельность Н.Н.Баженова (К 115-летию со дня рождения) // Журнал невропатологии и психиатрии имени С.С.Корсакова. – 1972. – Т.72. - Вып.8 – С.1236-1240.
11.Федотов Д.Д. Т.С.Иллинский (К истории отечественной психиатрии первой половины ХIХ века) // Журнал невропатологии и психиатрии имени С.С.Корсакова. – 1952. – Т.52. - Вып.4 – С.74-78.