Заперечую призначення

Заперечую призначенняЗАПЕРЕЧУЮ  ПРИЗНАЧЕННЯ
               

                Сонце-Ярило високо, а я у світолітах незнання – сум‘яття... Де заблуджено і чому з покорою приймаю поличину, і підставляюся вдруге, втретє?…
Колишній гречкосій – бульбосад, колишній медоїд – модифікований, колишній винахідник – споживач! Колишній Язичник – Христопоклонник!... Істота чужої волі -  знаряддя чужого духу. Я – не – я: розколото-поколото од власного духу і своєї історії...
Магма глибин віковічної душі нуртує достоту прасвітком українця – протестом  Неба ідеології ярма, дріботи моя хата з краю - благо панування чужинців у країні, яку з краю легко підпалювали. Чужинецькі догми, звичаї, політичні і державні устрої: тиранія царизму, комунізму Імперій Зла на Душі випалили тавро ганьби: божевілля чужиною – чужого у собі. Особливого сприйняття чужого меча, хліба, свободи, мови, історії. Хвалебні оди чужинцеві і на чужих війнах гинути, терплячи  голодоморний геноцид, репресії приречено.
Добре бути чужим на рідній землі на десятому році незалежності - досконалий чужинець в собі. Особливо прислужливий і не вимогливий, покірний. Відрубують ритуально журналістську голову – підставляю своїх дітей. Брешуть – мовчу. Копнуть – іду. Плюнуть в душу – дощ . Не платять – працюю: маю те, що маю. Лікар, учитель, інженер, економіст у борделях, посудомийках, чорнороб, підтирач закордону -  заробляє бакси, пишається.
Особливість Краю: свобода - Брехня, демократія - Злодійство колишніх начальників Імперії Зла концтабору ума, честі і совєсті епохи, героїв будівництва Комунізму. Деградант незалежності героїв партій, блоків, фракцій, коаліцій із гаслом: “Кто нє с намі - протів нас!” Як маленькому українцеві змінитися 80-90 відсотків, якщо Деградант заявив: національна ідея не спрацювала – куди повертатись до СЕБЕ?... Візантія, Москва, Єрусалим, Вашингтон, Брюсель – багатовекторні стратегічні партнери. Союз – ринок і МВФ. Язик межнаціонального общенія “Петербург бандитський”, “Кримінальная Росія”, “Буржуй”. Перспектива - повторне розкуркулення українського буржуазного націоналіста, фашиста, нациста (так “Голосу Росії” вказує “Татьяна” з бандеровського Львова).
Депутат, міністер, прем‘єр, Президент мудро поводяться: балакають про переваги закордоного ринку над тутешнім. Хто їм судді?  Як виховані – такими є: чужий духом - не господар майбутнього. Печеру вибудує на три поверхи, кілька авто купить, сховає бакси – думає надійно, не експропріюють у  ворога народу.
Важливо аби сягнути хоч якоїсь влади – нуртує щось таке високе показати, коли зустріне інтелегента – ненавидить одразу, якщо не хвалить. Накаже податківцю,  прокурору довести його злочин, глупоту. Деграданту – просто: пошле, бля, на… Той замовкає, здивовано стинає плечима, бормоче: “Чим вами, пане Деграданте, завинив?”
Посміхнеться, пишається: думає, що влада дурний, зневажає, бачте, професор, інтелігент! Ну і що? Хочу – маю, хочу – замочу. Затравлю придурками податкової, прокуратури, лягавими – ООН не допоможе. А Потьобка буде шукати і х… знайде. Молодєц! Вміє пудрити мозки насєлєнію - локшину вішати на вуха журналістам, депутатам... А що ти професоре, письменнику, вчителю за своє життя надбав? Ні іномарки, ні дачі… Не п”єш, не їсиш, як президент або захудалий міністри чи глава облрайдержадміністрації. Та навіть простий мент щось має із служби.  А так  скаржишся, що одягаєшся з гуманітарки? За що боровся – на те напоровся: незалежність, Європа... Теж їх маю: відразу кусаю кілька гатунків ковбаси і запиваю найдорожчим   коньяком. Запускаю мотори воднораз кількох іномарок! Їду порушувати правила вуличного руху. Стоїть “мусор”. Підходить, віддає честь: плюю на доларову банкноту і клею на рожеву пику – сміється! Питає коли повертатимусь? Чекай собако! Сміється. Щаслививй. Комерсант. Служить  гаранту, правозахисник… Десять баксів туди і десять  зворотно - двадцять з одного! Не паше і не жне, і мать твою науку, професоре, плугом не пре. Таке спілкування із народ, щоб вивчати проблеми, для Новорічного вітання.
...Хлопці не сплять – доповідають (очолюю Комітет по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією: треба тримати на гачку і викликати на стрілку в Адміністрацію). Новому українцеві виграти якусь справу в суді, отримати пільги чи якийсь дозвіл – як два пальці обісцяти. То, пане інтелектуале, ринок: маєш зелень – зелене світло не виключаю. А Закони, Конституція?... демократія, права людини ще не працюють.
Вілла в Карпатах?... Приїзджають президенти, делегації – відпочивати треба. Діло продумане - не гірший руского, американця, німця, поляка. Патронат процвітає. Жоден крутий не переїде кордону, якщо за фуру кілька штук баксів не відстібне, то не бусик чи легковик – сотня-третя у лапу митнику. Якийсь чесний есбеушник намагався заловити “бушеві лапки” на митниці. Свої попередили. А коли  потелефонували виместися із митниці - фури рушили через кордон. А собака есбеушна, бля, повернулася. І давай йому документи, і ще всяке таке… Довелось самому, бля, есбеушнику мозки вправити, наказав супровадити під патронатом куди нада.  А польський цукор: на мішку мінімум десять баксів чистяку відстьобнули. А ліс? Спецструктура державна… Після повені – зняли рейвах, мовляв, виголив Карпати! Бля, з повінню притекло кілька мільйонів баксів. Значить – багатіємо...
Голова облдержадміністрації натиснув пульт управління і ворота, гарно виковані, як у середньовічньому замку Англії, автоматично відчинились. Авто поважно в‘їхало на бетонне подвір‘я. Брама зачинилась. Губернатор вийшов із авта – оцупок куцоватенький, але міцний, як пеньок дубовий. Легка мжичка фонтану освіжила, спекотно. Гордо позирнув на п‘ятиповерховий будинок із басейном, солярієм, більярдним залом, вітальнями, спальнями, ваннами, туалетами і ще там чим… Сантехніка обійшлась в триста тисяч баксів, а вілла стрибнула у висоту на півтора мільйона зелених. Чи мріяв про такий палац без незалежності України?... Слава Деграданту!
Розділ – 2.
Дивовижна погода: чисте небо – ні хмаринки, ясне лагідне сонце – подмухує південно-східній маестро. Зеленого листя вщерть і тільки де-не-де подзвін бронзи озвучує прихід милої осені. Птахи в ірій відлітають і дещо журливо  від  голосів прощання...
Мелодія PACIFIQUE – мелодія споріднена із порою, із затишком, із гармонією роздумів, які наповнюють диво-дивним настроєм любити життя – любити, любити!
Солов‘яненко? – Замовк – оніміла пісня віків.
Чорновіл? – Руйнівник камер тюремних.
Білозір? – Убитий за українську пісню.
Гонгадзе? – Ритуальне жертвоприношення журналіста.
Закон? – Охлократія кланів.
Мова? – Рускоязичіє. “Зачем переводіть – очень много времені забіраєт, геньгі теряєм, пане Презідент.”
“А кто сказала, что нада переводіть на украінскій?” (Інтерв‘ю “Камсамолкі в Украінє”.)
Віра? – У живого всіх живих.
Свобода? - Замовник, кілєр, жертва.
Стиха плине відголосок – схлип нишком одлунюється болем... Сонце світить-, світить і не бачу, і тепла не чую - метушня, суєта, шамрання.
Вороги – жуючі, лакузи – кусючі, чесні – зубожілі: бал лицемірів і мерзотників, охлократів і олігархів, номенклатури і кланів із ратицями та хвостами. Бенкетують! Деградант танкує сім сорок. “Серце, как хочеться пакоя…” Злидень духовний заступає сонце  ідучим дорогою свободи.“Всіх, бля!…”
Майор відділу охорони Деграданта Триглав, вкотре здригнувся од почутого: “Замовляє вбивство віце-прем‘єра, журналіста? Звільняє Прем‘єра. Таємно продає “Кольчугу”. Що робити? Звернутись до Секретаря Ради Безпеки. Знає – офіцер честі, мудрий…” Гнітючі роздуми – попелище: спалені відкинуті рішенння. Пекельний жар свідомості – розпікає мозок, бунтує душа - кожноденні злочини влади. Щорічно 30-40 тисяч громадян зникають безслідно! Замовляють політичних і бізнесових лідерів. Честь офіцера – вище смерті! Виконання чи приховування злочинних наказів – Конституцією заборонено.
Роду трипільців, скитів, козаків, гречкосіїв - бунт поганської честі і покора християнина – слава і зневага життя! Нахабніють, звироднілих абсолютна: жуліки, фарисеї, лицеміри, злодії. Сміються з української мови, бо самі – сленг, суржик, матерщина і лестощі. Купують посади. Продажні - поціновані Герої. Офшорні зони  і влада. Клани клонують мутантів. Конституція – ширма, поняття – закон. Демократія – приховують нікчемність  неволі і зомбування електорату. Системне оглуплювання: “Власть фашістам (українцям) ніззя отдать” – печерні ярлики патріотам.
“Чи довірити Юліані Блискавиці? Сотниківна ввійшла в порохову вежу Буші, щоб підірватися разом з ворогами. Віцепрем‘єр заявила: “Я розворушила осине гніздо!”  Вирішили вбити. Вороття нема! Доля вибрала, чи Долю обрав сам?…”
Зблиснула їдуча цятка лазара. Приціл кілєра чи залякування? Не спринтер, а стаєр... Тисяча годин касетного свідчення злочинної діяльності! Потилицю припекло. Озирнувся: нікого. Блискуча, їдуча цятка... Що чекає її - одного чоловіка в уряді: красуня віце-прем‘єр. Офіцеру СБУ  Бог велів - найближчому охоронцві тіла Деграданта.
...Секретар РНБУ, кандидуючи у виборчій кампанії Президента, заявляв про тотальний тиск на державні, громадські, політичні організації; підкуп і шантаж лідерів; безпрецендентне фінансування олігархами гаранта режиму кагала.
                Розділ – 3.
                – Бля - їх унічтожу, так сказать, – нервував Деградант.
– Заспокойтеся Льонін, нє тревожтєся, – втихомирював Мойсей хитренький:  маска-обличчя, уста стиснутий розріз, що розкривався жовтою шкірою.
– Ах, сердце, как хочется покоя!…
– Ну, бросьтє… Ваша власть безгранічна і зачем єті нє нужниє грьози.
– О, ти мій Мойсею, я многім дал власть, а оні, бля… нє видєржалі, нє прошлі іспитанія сроком. Інструмент моєй власті – прокуратура і міліція да назначениє мной губернатори! Орли реб‘ята, бля!… Но вот, главноє для меня, как єта сука… А может і там сєчас… посдлушівают, понімаєш? А, может і бля, контра жідовско-амеріканская!
– Льонь, да разве так может бить… Давайтє випєм, штоб остоєби…
– І что мнє с вамі, бля, дєлать? Почему нє предупреділі, что подслушіва-ают? Да разве у вас жідов нєт своіх людєй?
– Сложний вопрос, Льонь.
– Ну, етот жид!… Сколько добра єму нє дєлай, а он тєбя всьо равно продаст… Да разве для таво, чтоб меня на футбол возіл… Ах, родной!… Зачем?… Зачем, бля!… Род продажний! Нє пойму.
– Звонять, Льонь!
– Какая бля?
– Слухаю.
– Пгосіт Святільскій… Гаваріт – важноє для Тата.
– Пошлі єво, єтого жіда на х… Как оні мнє надоєлі. Паразіти. Чувствую – кінут. Вот через ету шахту – загреблі сотню жівйом шахтьоров, а шахта его, а компесацію семьям платі із бюджета - государственного кармана!… Ему, бля, плєвать на гоев – шкуру содрьот, сгноіт, ліш би зельоненькіє рекой пливлі, бля… Нагреблі капіталішко. А Юліана іх, как цеплят поджаріла і жаріт… Да, она молодєц – надо сказать правду, оддать должноє! Да, Біл мнє гаваріл правду: крепикій прем‘єр і ета сучка… Поддался я на дєрмократію! Что дєлать, Мойсєішко ти мой?
– Что сказать Святільскому? – Запитав Мойсей
– Пошлі єво к фені! Пусть встречаєт меня как надо, прієду на похорони, нада виручать его.
– Ещо говоріт: вопрос о коаліціонном урядє. – Знав Мойсей про що мовлення і в чиїх інтересах. Тактика і стратегія уснуненння Прем‘єр-міністра через коаліціонннний уряд, але до виборів кілька місяців – піна! Вигнати Блискавицю, а за нею і Прем‘єра – цілком  достатньо, щоб отримати адмінресурс.
– Ти, кто у мєня! Ответь – пусть работаєт пока ету сучку тот старий хрищ Потьобка ейо і єтого реформатора нє унічтожет… А Кравчік нєрвіруєт… Чувствую – кінут, бля… Оставлят тата однаво. Ах, серце, как хочется покая!…
– Дєло об Прем‘єре? Єво нада убрать ідєєй каоліціонного уряду, бать… Зачем тєрять деньгі на етот виборчій балаган, єслі можно іспользовать адмінресурс? Казлу ж понятно! – Маска Мойсея, мов тростнякова кора, не поворухнулася.
– Щто я надєлал? Зачем мнє, бля, діректору, ето?... Вот жіди проклятиє прідумалі, подобралі меня, а я согласілса дурак… Подтьорлісь, висчіталі угодного… Міліардішкі пріхватілі… Лучшіє предпріатія в пріватниє управлєнія пріхватілі.
– Ну, уж і ви нє в обідє. – Зауважив Мойсей.
– Да, мнє подбросілі нєсколько так, чтоб засеклі, бля!… Да, єслі вот етот бунт опозіціонєров… Оні убегут, а мнє отвечать за содєяноє. Что дєлать? Какой – то я глупий. А етот, зятьок – подкидиша взял… Отвечай, папуля! Да разве я єйо трахал, чтоб отвечать! Комуніст я, христіянін! Подкідиш… Какую дєятеєльность развернул ета, бля. Сукін і ти Мойсєй совєтовалі взять у правітєльство – будєт служіть, бля… Просчіталісь своімі перевйорнутимі мозгамі. Так сказать – начала работать на народ… Зачем єму етот “Епіцентр”?… Мать радная! Ну, уж ізвінітє… Нахрен мнє всьо єто… Устроілі какой-то Чорнобєль!
Деградант роздумував вголос. Ходив туди-сюди. Мойсей приховував цинізм, холод і отруйними цятками слів капав на його мозок. Підступний звір страху оточував Деграднта: невдоволенням вгризався у нутрощі, спазми блокували травлення. Він налив кришталеву чару коньяку і зопалу вихилив.
- Бля, чего тепер боятся – нада дєйствовать! Посадят ілі уб‘ют… Да, еті, бля, должни знать, что іх потяну за собой… Нє уйду! Соплотітся нада! Встретітся нада! Боріс!... К нєму за сов-єтом махнуть, без галстуков, водочкі попьом… Дзвоню!
– Кому,кому?... Да Путька тєпєр.
– Аааааааа, кто ти, Путька? Старшій тєпер, вместо – Борькі! Вот как: нужни ракети? Сдєлаєм! Только виручі. І магістралі дадім. А ГУААМ?... Правильно, - зачем нам? Да, славянє! Встретімся і покажу што у меня єщо осталось.
Деградант заквилив: Ах, сердце, как хочется покоя! – Відчинив двері. – Слиш, визові ко мнє єтаво,бля, мусора. Двері залишив відчиненими - безпечніше. Вхлюпнув коньяку в келих, випив. Налив  Мойсею, але той не пив.
– Вони думают забрать власть - нє отдам! – Ввімкнув переговорний пульт.
– Добрий день, – ласкаво мовив глава Адміністрації.
– Ти мені давай це... саме..., по “Українській Правді” - будемо вирішувати, що робити. Просто абарзєлі.
– Завели справу.
– Га?
– Справу завели і чекаємо вказівки.
– Хорошо.
– Вам подати?
– Мені не справа, а дєлішкі нужни. Покажу їм “Українську Правду”! Ну, бля, оборзєлі. Подоноки, бля!... Ну, кто-то фінансіруєт?
– Активно співпрацює з з Морозком у “Гранях”. В суботу його бачив із Матвійком, а ще є дані, що і Блискавиця теж…
– У суд всіх! Хай наші юристи подадуть. Тут - Мойсей, бля, по національності юрист, підказує тебе замінити. Тобі місія велика - Юди.
?...
- Нєт, целовать меня нє надо і в жопу. Надійніше Потьобка – відразу запроторить в буцегарню.
– Куди-куди?
– В СІЗО! Передай нашому, бля, орлу Кравчику, пусть займйотся етім грузином, а Потьобка, бля, Блискавицей. – Деградант показав Мойсею вказівним пальцем на коньяк. Мойсей налив келих і подав. – Налий собі.
– Що-що, пане Деградант?
– Не до тебе п‘ють і не кажи, як бандерівці, будьмо! То ж, бля, юристішка, будьмо! Власть нікому нє отдадім - самі насладімся. Єсть просто какая-то мера, бля… Дєпартіровать, бля! – Багатством свого лексичного запасу і умозаключень, висловлювався гарант. – В Грузію і викинуть на х...!
– Отвезті в Грузію і кинуть?
– Чеченци - укралі.
– Понял.
Деградант пройшовся по кабінету. Паркет ледь-ледь поскрипував.
– Вибори ви виграєте, — мовив Мойсей. – Союз партій постарається. Ми таке виробляємо - нам однаково які технології. Якщо треба грошей — не пошкодуємо, купимо. Плюс адмінресурс, хай удєльні князьки пошевелять мозгамі, хай використають владу.
– Ви мене викликали! – Удверях кабінету розважливо усміхався міністер МВС.
– Так. Щоб я не забув, є такий Гога Бойко - українець знайшовся, правдолюбец.
– Прізвище таке у мене не значиться.
– Подонок, бля, вищей мери… В “Епіцентрі” грузінушка питає українською і зауважує: чому відповідаю на общепонятном? Я ж для електората работал.
– Бойко, у нас, уже проходив...
– Га?
– Пошукаємо.
– Значить, він пише у якусь “Українську правду”, в Інтернет, розумієш? Хтось його фінансує, хто?
– У мене орли зроблять як нада.
– Треба, я кажу, на зразок: чеченці викрали і в Чечню на х… Викуп запросили.
– Мої орли такі капітальні - трощат бетон голими руками.
– В Грузію відвезти та й все...
– А доручення чи не доручення по цьому начальнику райвідділу?… Пам‘ятаєте, в Чернігівській області казав, хай вам президент платить...
– Да-да-да. – Знервувався Деградант, голос прозвучав хрипло.
– Заступника його опустили на дно - порушили кримінальну справу, 187 стаття.  Ми покажемо нєподчінєніє.
– Да-да, хай.
– Думатиме, що можна говорити.
– Бойко, – мовив Деградант до міністра, - в його “Грані” Морозка пише з самого літа, а фінансує Бодський… Мойсею, вже іди. Ми ще тут чарку вип‘ємо з орлом –   чути хочеш, хитрий.
– Я вірою і правдою вам служу. – Не ворохнулось обличчя: ні образою, ні радістю.
– Знаю-знаю вас, бля… – Двері за Мойсеєм зачинились.
– Ну, це така скотина, що може бути. Я не здивуюсь, мовив твердо і виразно міністер, якщо у них є зв‘зяки з соціалістами. Розберемось.  Думаю, що це єсть жидовська робота: сховатися під демократа,  українця.
– Бодський, Мойсей і Сукин братва.
– У них зв‘язок із...
– Дводушні стовідсотково!... Гра з “Кієвскімі ведомомстямі”. Да, для того, бля, жида стільки добра зробив. А щас почитав розмови їхні - підставили мене.
– У них така метода. Створюють проблему, потім вродє ідуть до людини, допомагають, а потім получається, що людина стає залежна. Великий спектакль розігрують - така їх мораль.
– Я хотів попросити про таку форму, – мовив Деградант, – використать, щоб  не забув. Виборча кампанія, а жиди підсунули компромат про якість там нафто-газові магістралі в обхід нашої країни. Ніби у цьому зацікавлений, ну по-родинному, я.
– По ньому ми працюємо, значить.
– Я ж кажу - викиньте з України. Отдайтє чеченцям, так сказать, хай затребуют викуп од нас.
– Ми продумаємо. Ми сдєлаєм так, чтоб нікто не чирикнув.
– Значить… вивезти його, роздягнуть, бля, без штанов оставить, хай сидить і хай допонімає.
– Сьогодні мені доповідали: вивчаємо, зробимо. Команда боєвая, орли такіє, що дєлают всьо, что хочеш.
– Щось про Бойка промовчуєте?
– Відверто доповідаю - трохи прокололися.
– У нього команда, бля?
– Значить, написав скаргу Генеральному, що за ним стежать міліцейські. А як інакше ми б дізналися, що він зустрічається із тими про кого ми тут говорили.
– Хто саме?
– Мойсей, Сукин, Бодський...  Ну, я думаю, чому прокололися? Я вийшов на замначальника по оперативній Опанька.
– Хто Опанько?
– Він вказує номери машин, які знищені рік тому. Я трошки тактику змінюю. Хочу замінити Опанька. У мене є сумнів, коли мені доповіли у Киргизію, що Опанько інтересується номерами  автомашин. Прієзжаю - скарга. Пише, що прикриваю справи...
– Грязь “Кієвскіє ведомості” скидають в Росію через Інтернет, – знервовано мовив Деградант.
– Справу контролюю. Екіпажі кинув на зовнішнє спостереження. Хочу їхні контакти знати.
– Строчат грязь три человєка.
– У меня єсть оні. Хочу почати з нього… Побачу, як Генеральна відреагує. Номери машин луквідували.
– При чом Генеральна? – Здивування спливло на обличчя Деграданта.
– Є їхня заява, – знітився міністер. – Це ж офіційно.
– Ну і що? – Задиркувато мовив Деградант, пригладивши кілька волосин чуба.
– Заява офіційна. Ну, я подивлюсь як вони будуть...
– Чево ждать, чево срань должна пісать Генеральному? Отправіть районному прокурору… А тепер давайте вип‘ємо і по конях, – мовив Деградант. Він натиснув відповідну кнопку і йому відповіли: “Все готово.” Зайшли у вітальню, де було накрито стіл. Всього заморського було в достатку.
– Ну, а дєвушкі… -  Голос Деграданта господарський. У кутку дивана, ніби готова до найменших забаганок, з поблиском, піднесеним чуття, напругою найтоншого звучання готова відізватись на ніжні дотики – лежала гітара.“Ах сердце, как хочеться покоя…”
                Розділ – 3.
Чи ти готова відмовитися од спокою, комфорту, сім‘ї, модного одягу, розкоші, а навіть животворного бізнесового інтересу, яким займалася - думалося Блискавиці. Нурт огортав єство і млісне бажання – бажання влади несло на крилах і ширились помисли: може змінити життя українців на краще. Знає жорстокість з якою нині вершать владу клани. Знає, що зарахована до олігархів клану Лазарка і, навіть, людини Деграданта. Але ти – не  в о н и! У тобі прапочуття сивої давнини…
Мандруючи виборчим округом, агітуючи за мандат депутата Верховної Ради – натрапила на хатину, забуту Богом і Чортом, труну... Мешкала жінка. Ти ішла в гумових чоботах дорогою-багнюкою, забутою стежиною через подвір‘я – ішла до тої домовини і, здалося, ідеш до всієї України. Ти вирішила: найперше зараз дати харч і  гроші людині. Жінка тебе запитала: чи знаєш її мрію? Ти подумала: квартира, тепло, світло, вода і... Жінка відповіла, як багнетом пробила  свідомість, серце, душу “Допомогти померти!”
Може молода, а може постаріла жінка словами вибухнула в тобі, Юліано, освятивши тебе чистою люттю, чистою любов‘ю… Ти побачила на перекошеній, осипаній  стіні образ чи то Леніна, чи Сталіна, чи Хреста, чи Деграданта - їм було байдуже до голодної, холодної, обдертої, брудної жінки, матері, дитини,  вмираючих в голодоморах 20-21, 32-33 роках, у чуєих війнах, казематах Імперій... І ось раби – рід твій!... Тебе обрали депутатом. Б‘юджетний комітет – твоя робота. Добилась узаконення бездефіцитного б‘юджету. Аналіз: безпардонне, безпрецендентне відмивання грошей із державної скарбниці. Дев‘яносто відсотків – зубожілих! Ти виступаєш із трибуни Верховної Ради і оприлюднюєш бандитські діяння – відмивання бюджетних коштів. Тобі пропонують роботу в уряді - ти згодилася. Твої рішення ускладнюють життя кланам. Тобі наказують не робити цього. Пропонують: кради стільки - скільки тобі треба. Ти смієшся! Тобі погрожують! Ти зневажаєш! Президент мовчить. Переконуєшся: влада у країні не він. Влада прватизована олігархами-бандитами. Кілька мільйонів українців при незалежності відійшли у вічність, а народжуваність катастрофічно зменшується. Країна із ресурсами на сто і більше мільйонів людности ледь витримує з емігрантами 48 мільйонів. 7 мільйонів працюють за кордоном або емігрували. Щорічно зникає тридцять тисяч українців. Не війна. Злочин в Центрі Європи проти людства! Заповіді “Не вбий! Не кради!” – вигідні тим, хто вбиває. Смертна кара скасована, в паспорті національність теж. А ЗЕМЛЯ тепер ЧИЯ?...  Записали, щоб божі заповіді служили вбивцям і злодіям, творячи рабів у Європі. Записали – отримали хадзуки на комерцію народом і землею!... Історія розбою, кровозмішань, гвалтувань: зачатих в гріху, зачаті в беззаконні раби. Таких вбивати, б”ють з права і ліва - не богообрані!... Розбійники свій хворий розум вістрям меча встромили у ДУШУ і МУДРІСТЬ УКРАЇНЦЯ!Бог сказав:здобудьте повернення себе великими до мене, якими вас створив, як свою ознаку на Чорноземах Ваших!
...Здригнулась Юліана: куди забігли роздуми перед телеінтерв‘ю? Усмішка ледь прояснила вродливе обличчя. Відгорнула волосся з чола. “Бога промисел – божа доля.” Позирнула на годинник. Ще кілька  хвилин. Фактів багато і переконання є! Їй погрожують Мойсеєві діти вістрям меча, на землі українців - вільні, багаті, щасливі в імперіЯх світу рабства, феодалізму кріпосництва, комунізму, а тепер імперії глобалізму...
Вийшла із авто. Пройдеться. Ароматне повітря, настояне на ще не цілком відцвилих Київських каштанах. Небесна енергія додавала твердості сили бути владою  захисту злиденних перехідного період творення справедливої демократичної України.
Але, що це? Перед нею танкує бридке створіння: почвар не почвар, пігмей не пігмей, а Мара Сукин. “Геть, мерзото!” Намагається руку лизнути –  вжалить. І леститься, і казиться, і фарисействує. До чого це?...
Погляд звернула до неба. Мара зникла – натомість Божа благодать спливла силою і світлою мудрістю. Щось не так, думалось Юліані. Висліджують. Розворушила осине гніздо. Жити в Україні смертельно небезпечно, але це їхня біда. Я з ними борюся, бо незалежна від них. Знаю їхні брудні, злодійські, кримінальні технології залякування, шантажу, вбивств, грабунку. Але не зараз, не тут відважаться вбити. Без дозволу тата не станеться. Навіть запросили на телепередачу “Епіцентр” для висвітлення політики уряду з ПЕК. Прем‘єр здійснює політику прозоро і їй, віце-прем‘єру, карти в руки…
Ведучий програми, розкланявся. Поцілував руку. Запримітила - знервований. Кожний журналіст хвилюється перед початком – ефір прямий. Тим більше – ЗМІ олігархів шельмують всуціль уряд, а її намагаються розтоптати щоденно, щодобово. Нарешті зможе країні сказати правду. Розуміє теледурналіста. Ввійшла у студію: юпітери, режисери, стіл і три крісла.
“Чому три?” – Думка пронизила мозок.
– Прошу, ось ваше місце. – Мовив ведучий програми. – Хвилинку почекаємо.
– Це прямий ефір. – Питала чи стверджувала віце-прем‘єр.
– Так.
22.45.  18.06.2000. “ЕПІЦЕНТР – НЕСЕКРЕТНІ МАТЕРІАЛИ”.
Вимикають освітлення. Юпітери націлені на неї.
Лунає закадровий текст: “Уже півроку країна спостерігає за драмою в енергетиці, що для свідомості громадськості подається протистоянням олігархів (Хто олігархи за національностю? 175 членів парламенту жидвіського походження, а скільки москвитів? Скільки мутанізованих холуїв і хохлів-хохлуїв? Подумалося Блискавиці.) і реформаторів, як компетентних і не кометентних. (Зрозуміло, що в їхньому розумінні реформатори – не компетентні.) Насправді розгоряється сутичка дійових осіб бізнес-інтересів, або, властиво, життя олігархів і виживання уряду разом із суспільством. (Ситуація нагадує Веймарську республіку, коли купка олігархів привела до влади расистів-фашистів, а німецькій нації і по нинішній день вицикують: винуваті! Олігархи, упрягши Адміністрацію, дескридитують уряд… українську націю, молоду, але із найстарішою культурою Європи -державу Україну!) Віце-прем‘єр публічно називає опонентами тих, яких вона індетифікує (Не індитифікую, а  тих, хто шантажем президента взяв у приватне управління, а за тим і став розпорядником матеріальних багатств українців: руйнує духовні, моральні вартості!), як Гемон Сукин, якого іменує олігархом – публічний критик ПЕКУ, а, відтак, вони – противники. У кожного чимало ворогів. Вони вигравали вибори у мажоритарних округах з величезним відривом від конкурентів. (Чому якраз той, з перевернутим розумом?) За конфліктами цих двох дійових осіб спостерігає вся країна. Спостерігає президент.
…Півроку драматичного протистояння: віцепрем‘єра і депутата, що отримав в приватне управління кілька обленерго – спостерігаємо з острахом. Нам кажуть, що в зимку кризи не буде. Сподіваємось, але так і не знаємо, чого ж нам чекати від наступної зими, (Світла, як за попередніх урядів, дев‘ять років самостійності України, не відключаю. Я гарантую, коли остаточно перекрию грошові потоки з ПЕКУ в офшорні зони олігархів!  Стверджувала подумки, стиснувши кулаки.) коли навіть влітку, говорять вже не періодичні відключення, (Голосе, ти що пльотки передаєш? Чи той же Сукин не відключає і не підвищує погодинну оплату, вже вилучаючи у вчителів, лікарів, бібліотекарів предмети домашнього вжитку або й квартири? Хіба не такі Сукини здійснили небачений у світі голодокостомор України в Центрі Європи? Вони творять геноцид нині, окуповуючи чорноземи для майбутнього торгу хлібом зі світом!) а регулярні відключення електроенергії… Не знаємо, яким може бути кінець.”
Із включення світла тележурналіст мовив:
– Зараз перед нами люди, (На столі, перед віцепрем‘єром, застрибав пігмеєк, якого не могла розпізнати в різкому, по-хамськи націлених юпітерів на неї: ті ж самі слиняві намагання цілувати чи лизати, чи отруйно кусати… Нарівні намагаєся куцими ручищами загребсти до себе, задушити, або хоч подряпати обличчя, осліпити. Чому тут пігмейчик? Однак – не відступати! Прямий ефір!) які багато в чому визначають політику в країні, люди з сильними характерами. І так: битва “залізних канцлерів”, я думаю, неминуче буде.
– В “Епіцентрі” віце-прем‘єр з ПЕКУ Юліана Блискавиця і відомий найнародніший чистокровний депутат Гемон Сукин. Ви вважаєте один одного опонентами? – питає тележурналіст.
– Якщо питання до мене, то по-перше, я як віце-прем‘єр міністер, п‘ять місяців не можу потрапти в прямий ефір телебачення – це нормально? Нинішній – занадто дорого вже коштує. Він платиться вже тим, що тут не узгоджена присутність пана Гемона Сукина у цій програмі. Не вважаю його опонентом, не вважаю його людиною з якою взагалі мені необхідно вести дебати. Уряд Прем‘єра Родослава Переможця суттєво відрізняється від попередніх урядів, які були вигідні сукіним-депутатам, радникам із партії Деграданта, які чомусь себе нині вважають “руководітєлямі нєзавісімой страни”, які тепер, а ще кілька років тому “із рвенієм” карали істматом, Краткім курсом КПСС, Маніфестом строітєля коммунізма — тепер читають на “прихватизованих каналах телебачення, газетах, радіо” Біблію, звичайно, для нас, щоб ми залишались їхніми рабами: вдарили у ліву – підстав праву, обікрали – терпи, бо всяка влада від бога; тебе вбивають – ти не вбий, а бідний – попаде у рай. Уряд Переможця не можуть корумпувати, бо в нього інтереси незалежної держави, інтереси кожного українця – приймає прозорі, зрозумілі державні рішення в користь громадян України. І тому, сьогодні, цей уряд, звинувачують ті, кому за цей час перекрито подальше пограбування нації. А відтак, ця зграя покидьків, мерзотників, безбожників оскаженіло гарчить у вкрадених у народу  ЗМІ. Уряд до цього готовий і я зараз не покину цей прямий ефір, на що сподіваються бузиновіри, мамони. Громадяни України почують, хоч схлип, хоч помах крила правди, чого вони нині позбавлені, бо уряд позбавили права можливості говорити країні правду.
– Я дякую вам, – мовив телеведучий Піхва. – Я бачу, що у нас є можливість, принаймі зараз, вільно висловлюватися… Це була така непогана пропаганда уряду. Якби це було публік рілешнз – ваша думка пане Гемони.
– Слава, я думаю, что ми сейчас становімся свідєтєлямі, – Гемон цинічно усміхнувся, з тою холоднокровністю, ніби перед ним не віцепрем‘єр, а так собі, невартуюче набою, але надто дошкульне його інтересам. “Сподівався, вона, як істинний гой, спохватиться на ласий шматок влади, а ні – почала!… Отримаєш, бля, те, що я тобі присмажу…” (Юліана побачила в очах холод насичений ненавистю, перевернутого розуму.) – становімся свідєтєлямі єщо одного спектакля, которий, вобщем-то, начал іметь место с момента назначенія єйо на должность. Разве не смешно виглядіт то, что она не сходіт с екранов телєвізоров? Я, как знают тєлєзрітєлі, как знаєт она сама, пять долгіх месцев с того момента, что она обявіла о том, что олігархі борются с єйо програмой “Чістая енергія” молчал. Молчал сознатєльно, нє хотєл дєстабілізіровать сітуацію в самом правітєльстве, в большінстве счітая в общем-то, моя позіція – мужская. Да я прішол сюда не опоніровать, а посмотреть в глаза сімпатічной женщінє, улибнутся ей, в ответ получіть, возможно, тоже улибку…
“Ким він є у цій  країні, будучи не українцем, хто може захотіти “дєстабілізіровать… правітєльство”?!!! Чи зміг би заявити українець, будучи у Франції, Великобританії, США парламентах чи кнесеті Ізраїля, про дестабілізації в цих країнах? Якщо заявляють – значить роблять. Де б таких поселили у цих країнах, як би назвали – зрозуміло кожному. А хамські дефініції: “посмотреть в глаза… улибнутся?…” Іди на панель, Гемоне – отримаєш…”возможно”!”
– Но Юліана сразу, в общем-то, расставіла все акценти в нашей беседє. І когда говоріт о том, что правітєльство нє корумпіровано і єго нєльзя купіть, то я думаю, что она нє понімаєт, что такоє корумпірованость… С єйо декларацієй на одінадцать ілі тринадцать тисяч, которую она заполняєт, ето тоже дєйствіє корумпірованноє.
“Такими поняттями користується перевернутий мозок, – подумала Блискавиця, – якщо заповнення декларації не що інше, як “дєйствіє корумпірованоє”? То що корупція у його розумінні? Знає, що на ті гроші не живе і дня!”
– …в єйо історії существовалі і другіє правітєльства (Якраз існували, а не працювали.) і она в них нє входіла, і прі етом она етот історіческій екскурс всегда боітся услишать. Знаєте, сейчас в народє говорят так: (Це твій народ кримінально-олігархічно-кримінальний, а не та колгоспниця чи робітниця без пенсій, зарплати, світла, тепла, їжі, яких позбавили ваші “другіє правітєльства” А мій уряд відновив справедливість – повертає народу вами награбоване. Ви не народ?)  “А” і “Б” сідєлі на трубе. “А” – упало, “Б” – пропало, кто остался на трубе? Осталась Юліана; только она уже осталась на трубе одна, і совершенно не на газовой, нє на той газовой монопольной, когда создав свою многоміліардную імперію (А, оно воно що: гою не дозволено творити, властиво, заборонено християнці бути багатою. Посягнула на право “вибраних”, які тепер нам нав‘язують щоранку цитату: “Багатому так важко попасти в рай, як верблюду пройти через вушко голки.”) Нет тех людєй с которимі она борется. Потому что с намі нє нужно боротся, с намі нужно только сотруднічать. Гемон заполняєт декларацію. Гемон платіт налогі, Гемон нігдє і нікогда нє скривал, что он являєтся лєгальним міліонєром. Гемон на сєгоднішній дєнь возрождаєт Украіну.
“З ними не можна боротись, а тільки співпрацювати? – Подзвін  слів Сукина. – Погроза віцепрем‘єру, пропозиція хабарів, спонука до корупції?”
– Какіє єсть достіженія Юліани ми знаємо по гаснущім в регіонах, – продовжував Сукин, – в планє електрічества домам, гаснущім заводам (Це ж тобі Гомоне, попередній уряд віддав у приватне управління майже десяток обленерго, а ти, як митар збираєш гроші у Хармі-Україна за світло і не платиш податки в бюджет, а за непосильність платити того ж заводу, бо ціни піднімаєш чи не кожноденно, відключаєш світло і тепло, переганяючи електроенергію за кордон – прихватизовуєш за борги. І знаєш, що мій уряд справедливо поверне вкрадене в народу.)
Тележурналіст програми: Я б сказав би, що в нас дуже-дуже багато тих сегментів… є дуже-дуже багато про що говорити… Хочу сказати для глядачів: я відчуваю інколи, як просто фізично концентрується атмосфера в цій студії. Це дійсно не перебільшення. Я багато працюю в ефірі, але подібне – перший випадок в моїй кар‘єрі, і тільки завдяки цим людям. Люди, як ви бачите, ну, говорять, і говорять достатньо відкрито. Будете реагувати?
– Так. – Сказала пані Юліана. – Я хотіла б зараз зробити те, заради чого прийшла в цю студію і заради чого оцю плату – сьогодні повинна сплатити перед ворогом на українській землі. Він ненавидить українців.
Тележурналіст: “Що ви називаєте платою, пані Юліано?”
– По-перше, багато років безжально руйнувалась енергетична сфера. Як руйнувалсь? Виробник електроенергії був позбавлений реальних коштів: зруйновано основні фонди, нормальні торгові стосунки, а фінансові потоки, під прикриттям тотальної пропаганди засобів масової інформації олігархів, ніби неплатиспроможності нашого покупця, сплаваляли мільярдні кошти в тіньову сферу, що привело до кризи в економіці, а теж, і існування самої держави, незалежності України. Сьогодні, як було домовлено, я повинна була про це поінформувати наших українців, але чого підсадили цю “качку”? Я прийшла сюди не попереджена. Із ним нема про що говорити. Це профан в економіці. Візьмемо НАК “Нафтогаз”. Коли наш уряд прийшов до влади, 98 % там проводили розрахунки за природний газ заліками, а фінансові потоки контролювали бандитські тіньові структури і спрямовували гроші в офшорні зони. Уряд ліквідував усіх “посередників” Гомона, що зруйнувало тіньові схеми, що дратує каган, а НАК “Нафтогаз”, в історії незалежної України, отримав вперше на рахунок 94,2 % реальних коштів за проданий природний газ… Я прошу – будете мене перебивати – зараз залишу студію… Ці кошти було вилучено із тіньової сфери, із такими втратами тіньовики-сукитни не згодні миритись.
“Укрнафта” – видобуває біля трьох мільйонів вітчизнянної нафти. Попередні уряди розпоряджались цією нафтою вольовим режимом за ціною майже у два з половиною нижчою від реальної вартості на ринку. Різниця щорічно складала майже мільярд гривень. І саме певні структури, за якими стоять депутати, чи віддані їм люди ,отримували цю нафту по занижених цінах, і мільярди гривень поклали у свої кишені, як прибуток, як бізнесмени. Уряд припинив цей бандитизм серед білого дня… Ми – нафту випровадили на аукціон. Тому, нині, ми не маємо заборгованості з заробітньої платні у цій галузі і цілком розраховуємось в повному обсязі з бюджетом. Ото, не можуть, тіньовики цього пробачити уряду, що нині, і тут, засвідчено: недопустити сказати правду – вивели на арену Гемона, який поводиться дівкою із панелі…
А ще – “Енергоатом” – був, майже, зруйнований. Це безпека не тільки нашої держави, але і Європи. Коли уряд прийшов – всього 13 мільйонів гривень у січні отримала галузь. Минуло три місяці і на рахунок “Енергоатому”, у березні, появилось 300 мільйонів гривень. Отже, споживачі за електроенергію сплачували щомісячно, але ті величезні кошти отримували ті, хто од попередніх урядів корумпував хадзуку на приватне управління обленерго, як колись ключі од церкви Зельман. Така гаївка. Ми погасили всі заборгованості, і ПЕК ожив… А тепер – хто, Гомоне, контролює Український кредитний банк?… Весь Київ знає. Чим займається? Скажімо: нав‘язання “Енергоатому” кредит під шалені відсотки, які нормальним розумом, окрім перевернутого, не поясниш. Після цього закладається вартість струму близькою до нульової ставки, тобто, практично енергія нічого не вартує. А пеня встановлюється щодня 1 % за простроченя повернення кридиту. І, домовляючись з керівництвом “Енергоатому” – кредит не повертається. А пеня нараховується і енергія забирається даром в оплату за пеню. Така схема не тільки зруйнувала “Енергоатом”, а зробила шість мільярдів боргу по зобов‘язаннях “Енергоатому”. І не уряд відключає електроенергію, а тіньові структури Сукина, які потрапили у так звану кризу не грабунку через політику уряду на користь ринкових прозорих відносин, покращення життя громадян України. Державні обленерго на нині перераховують грошима від 60 до 98 %, а 10 – що у приватному управлінні Сукина – всього 7 % вартості за використану енергію, то де ті 53 – 91 %? Хто вкрав – українці вже тепер знають.
Тележурналіст: Пані Юліано, ми можемо по частинах…
– Прошу пробачення, але дозвольте, завершити: пан Гомон контролює 8 обленерго, а збирає кошти від споживачів до 90 % – виробнику перераховує тільки 4-7% – звідси криза – від усіх тіньованих структур в економіці держави. Ще можу назвати сотні різних підприєств, фірм, структур які зареєстровані у Чорнобильській зоні, за що отримали величезні пільги від держави… Але добре, якщо там знайдеться хоч хата якась, де адрес зазначено, а так і хати нема… Як можна побудувати економічні важелі впливу на людей, які брутально порушують закони. Кошти, які не доходять сьогодні до шахтарів, до виробників електроенергії, до бюджету, до пенсіонерів – на совісті, якої нема, якраз тієї людини, яка присутня тут, у студії. Яка теревенить: “Возрождаю Украіну”? Яку? Для кого? Для себе і своїх нащадків, але не українців. Він ненавидить Україну!
Телеведучий: Пані віцепрем‘єр, мені дуже важко вас перебивати, тому що ви побудували ситуацію цугцвангер. Не можу вас перебивати, бо я не хочу, щоб ви пішли із студії. Якщо говориться про людину, якій потрібно віддячувати українцям відключенням електроенергії… яка сидить тут, в студії, то це, напевне, я, я так думаю, я маю надати слово Гемону Сукину.
– Я благодарю вас, Слава… Я должен вам сказать, что я попробую бить болєє лаконічним чем Юліана, ібо такоє колічество обвінєній свалілось на меня, і, прічом, ето с 19 января, буквально через 20 днєй, после того, что она стала віце-премєром, куратором ТЄК; но я і тогда імел інтуіцію, как імею єйо всегда; (Інтуіція і рефлекси звірів, – подумала віце-прем‘єр.) і я уже, вот, допустім, на базє, уже тогда сразу поставіл дізєль. Дізєль – потому, что я понімал, к чему пріведьот єйо работа по ТЕК. Ви знаєтє, я нє хотел би оправдиваться по той прічінє, что, в общем-то, без віни віноватий. Ми сєйчас, в общем-то, в студіі відім одного актьора і всю страну зрітєлєй. Прекрасная актріса…
– Слава, прошу це припинити!
– Но суть заключаєтся в слєдующем, что всьо что сдєсь сказано, я думаю, что я получу касету в запісі, і я в судєбном порядке с учотом того, что у нас правовоє государство, сумею оспоріть в судє… Всьо построєно на домислах, на діскредітаціі меня, партіі, которую я представляю, на діскредітаціі фракціі. Я вспомінаю свою частную беседу с Павлушой в 1998 году. Ми билі, (Так ви були с Лазорко, як близнята, – наштовхнула згадка про Прем‘єр-міністра, на думку Юліану.) кстаті, одной із едінственних структу, коториє нє імелі щастя работать с Павлушей. В одном, із частних со мной разговоров (Скільки їх було – знаю, хоч і не була допущена до них, – подумала пані Блискавиця.) он, Павлуша, мнє доверітельно сказал, вот Юліана… Вот еслі б нє она заставіла меня монопольно іграть (Вони грають, а українці вимирають, як іграли в 32-33 роках, – подумалось їй.) на ринке газа, то может бить у меня судьба сложілась іначе. (Ваш кагал вже тоді хотів правити бал в Україні остаточно, але не вдавалось і ви його “кинули”, якого нагородами Деградант відзначив, на відповідальні посади призначав, але…) Юліана сегодня іграєт на чувствах нашіх сограждан. (Яких ви примусили голодувати і жити в холоді та темноті!) Она всьо время говоріт і пріводіт  цифри. Я могу тоже говоріть цифрамі. (Ти й не хочеш говорити мовою мого народу, не маєш цифр – хто ти, щоб мені, українці, вказувати, як з твоїм перевернутим розумов говорити, у Франції, Англії, Німеччині: ти б не сидів тут. Я чітко освідомлюю не тільки ситуацію своєї держави, де в парламенті є 175 депутатів твого походження, а ще стільки ж каціапів, а ще хохлуїв.) Кураторство єйо “Енергоатома”, как раз прівело к тому, что только в первом кварталє 2000 года, поньос потері около 500 міліонов доларов (А це вже зізнання перевернутого розуму – уряду недооцінка. Сума втрат Сукина, як і тіньового криміналітетту, яким заправляє кагал – значно вища: 500 мільйонів доларів. Це ж пенсії… культура, освіта, наука, перспективні технології в Україні – не жебрання допомоги у МВФ.) Я не поверю в то, что “Енергоатом” работаєт без согласованія с шефом – позволіла вимить із украінской економікі 500 міліонов грівен. Я на етом настаіваю потому, что єсть докладная на сегоднящній дєнь Презіденту страни. (Донос, що втратив 500 міліонів доларів? По курсу повинен був украсти понад два мільярди гривень? – Блискавично осмислювала інформацію Гемона, віце-прем‘єр. – Не дозволила! І тому “артистка”, і тому їхній ворог!)
…Я хочу вернутся у 1996 – 1997 год, когда Юліана со своім “хазяіном”, так називают Пашу, вимила із украінской економікі, самих ліквідних предпріятій порядка 2 – 3 міліарда доларов, і что явилось, как слєдствіє задєржаніє Пашу. (Збагнути перевернутий розум: вимила астрономічний капітал українців, а Пашу – відпустив Деградант, не затримала СБУ, а виселили із країни. Хто розмовляв із Пашею в аеропорту Дніпропетровська понад дві години – не загадає?) Я би сегодня предложіл віце-премєру поєхать со мной, допустім, у Швейцарію. Говорят, она туда нє может єхать. А затєм в Амеріку. Говорят, что тоже там, возможно, єйо будут допрашівать по дєлу Паші. Я готов  взять єй білєти, (Хто ти такий, щоб з тобою їхала віце-прем‘єр? Чиїми грошима розпоряджаєшся – украденими в українців? Ритуально вбивати – ваша сатаніська оргія ще від Хреста! Боягузів-рабів плекаєте. Відважних – ненавидете. Мудрих – шантажуєте, залякуєте.), потому что всьо-такі декларація доходов на 11 тисяч грівен – ето преуспевающей в 1976 – 1997 годах бізнесмен с 10 міліардним оборотом. (Пече тової нутрощі, бо як так, щоб гоїха змогла тебе і тобі подібним, обійти на ринку енергоносіїв? – Іронічна посмішка сяйнула на обличчі віце-прем‘єра.) Одін процент, от етого оборота, дайот возможность получіть хозяєвам фірми, в частності ЄСУ, єйо презіденту порядка 100 міліонов доларов. Віце-премєр забиваєт о том, кому она нине опоніруєт, нє с человєком, которий будєт воспрінімать 5-месячниє, єйо постоянноє, в мой адрес висказиваніє, коториє гранічат, ну, я вам скажу, с клінікой. (Чому бандитів привели на зустріч з нею? Чи думають, вважають українців бидлом? Але за всю історію їхнього перебування тут, цьому народу, не прислужилися – служили всім окупантам: митниками, начальниками каральних органів, адвокатами, прорабами і наставниками комунізму. Тому люто, нахабно ненавидять уряд Прем‘єра незалежної України, першого главу уряду-українця.) Я нікогда нє позіровал. Я всєгда імел свою жізнєнную позіцію. (Як і ваш голова партії (0), коли адвокатував Поету: “К сожалєнію мнє випала неблагодарность защіщать украінского націоналіста, антісовєтчіка, врага… Но моя жізнєнная позіція нє зиблімая – ето служеніє родной Комуністіческой партії, руководящей і направляючей, честі, уму і совєсті народа.)  Пані Юліана посміхнулась.
…Артісточка смейотся. У меня єсть к нєйо одін вопрос. Ви мнє скажітє, а я к генераціі, надєюсь, нікакого отношенія не імею? Просто: да ілі нєт? Просьба: да ілі нєт?
– Я не ваша підлегла. – Відрубала пані Блискавиця.
– Я просто спрашіваю вас: да ілі нєт?
Вона побачила, як із нього вигулькнув бандит: блистів золотом, а в жилах текла не кров, а – сукровиця.
– Да ілі нєт – спрашіваю? – Щось на зразок слідчого, судді, ідеолога, трійки, начальника концтабору реготалось, спалючючи червоними очима віцепрем‘єра: регочучи, стрибав і верищав: “Да ілі нєт!”
– Я не чиновник, який отримує від вас кошти. Тому питання ви будете задавати тому, кому ви маєте таку можливість задавати, – відповіла віце-прем‘єр.
– Вячеслав, так ето тогда для вас і для зрітєлєй (Він творить балаган, – подумала Блискавиця.) – На сегодняшній дєнь, такой радужной енергетіческій комплєкс – постоянно гаснущіє регіони. (Це попередні уряди, які ви купили, залишили нам спадок, а доживемо до наступної зими – жодної хати не буде відключено, жодної вулиці, жодного заводу, жодного регіону – запам‘ятаєте цей уряд, – поклялася віцепрем‘єр). …Разве задумала програму увеліченія дєторождаємості в странє, для етого, прі зачатіі, нє нужен свет. Но в роддомах – свєт нужен в обязатєльном порядке… (Вам би так хотілось, щоб плодились ми в пітьмі, а ви народжувались у світлі?)
Ведучий телепрограми: “Якщо ви не проти пане Гемоне Сукин, я вас переб‘ю.”
– Пожалуйста. Я нікуда нє буду ухадіть, єслі ви меня перебйоте.
Ведучий телепрограми: “Я думаю, що телеглядачі отримали… достатньо, ну, сильне, і таке серйозне враження від рівня стосунків. Я сказав би, що нічого не може порівнятися з таким особистим враженням… Я хочу поставити лише кілька питань.”
– Попрошу слова, пане, – мовила Блискавиця до ведучого програми.
– Я хочу сказати, що у цих людей, крім бруду, кишенькових засобів масової інформації, проти уряду нема чогось. Проте хочу зараз звернутись до людей
– Перед вами – лідер партії (0). Ті люди, яких ви можете обрати до влади, а Україна знаходиться на межі, коли остаточно потрапить в руки таких людей, яким потрібна влада виключно для того, щоб подвоювати, потроювати свої прибутки, властивіше, грабувати вас… Якщо народ, ви, не почнете розпізнавати ці речі і цих людей – ніколи не буде цивілізованої України. Те, що сьогодні робить уряд Переможця, все, що роблю я, – виключно для того, щоб ви пробудились і побачили хто сьогодні має реальну владу… Ці люди приходять на ваші округи. Дають безкоштовно газ, продукти харчування, інвалідні візочки, гроші. Потім, ви їх обираєте, а вони  не вашими інтересами займаються, а власними, отримавши мандат недоторканності. Вони помножують свої обігові кошти. За ці гроші купують журналістів, газети, телеканали. Через засоби масової інформації здійснюють промивку підсвідомості українців, і, коли та промивка реалізується, вони регенерують свою владу. Нині – вони, як ніколи досі, а навіть у час імперії зла, коли кожний зокрема був, як усі, то нині, прибравши до рук величезний капітал, капітал українців – остаточно, захопивши владу в Україні – нам відведуть… друго-третьосортних націоналістів, фашистів, нацистів, антисемітів тому, що безправні, а виступаєте за свої гідні національні права…
Ведучий телепрограми: – Пані Блискавице…
– Мені, дійсно, боляче, бо знаю, що крім нинішнього уряду, через це полум‘я – інші не пройдуть. І ми пройдемо до кінця… Ми очистимо свою країну од бурянів. І зробимо так, щоб більше при владі не було тих, хто грабує і знищує, їм чужу і непотрібну Україну.
Ведучий телепрограми: – Ви знаєте, я от слухаю, і, чесно кажучи, у нас сьогодні цілий вечір на екрані реклама.
– Ви знаєтє, било би смешно, – втрутився Гемон із блиском холодним в очах, – єслі би нє так грустно. Я єщо раз повторяю, удівітєльний актьорскій талант, удівітєльний пафос. (Тобі до цього народу таке ж ставлення, як Кагановичу було. – Подумалось Юліані, витримуючи щось сатаниське в очах Гемона.) Вот єслі би я єйо нє знал би, і сам би нє перечіслял всьо, что називаєтся преступлєнієм, я єщо раз говорю. Преступлєнієм для своєй страни і для народа Украіни. (Де ствоя “страна”? Чи вона існує без нації, чи вона щось інше, відміне од “народа”. Ким той народ є без украдених-спаплюжених вами Символів і Знаків України, Мови ЇЇ: слуга, раб, “насєлєніє”? Мойсей проповідував теж: перетворювати народи на рабів, а якщо не здаються – вістрям меча вбивати чоловіків, жінок, дітей перетворювати собі на рабів і їсти їхню здобич. – Блискавично осмислювала віце-прем‘єр історію.) Но суть тоже нє в етом. Суть в другом. За мной – конкретниє дєла. Я с моімі парньорамі возроділ національную гордость Украіни “Дінамо-Кієв”. (Це що, Київ-Столиця уже “Динамо”? Усмішка огорнула її обличчя.) Ну, артісточка… Ми строілі дома, дачі, гостінніци не для себя… Ми строілі квартіри для футболістов… І я думаю, что когда міліони нашіх сограждан в какой-то один із прекрасних вечеров, пусть іх будєт 10 ілі 12 в году, садятся у екранов своіх тєлєвізоров, а нєсколько десятков тисяч на стадіонє “Олімпійскій”, і наблюдают за ігрой команди “Дінамо-Кієв” (Це ж-бо нагадує черговий з‘їзд КПСС, коли “міліони саділі”, а тисчі “наблюдалі”, – думалось Блискавиці.)  І звучіт гімн страни, і подимаєтся флаг, то єсть свідєтєльство того, что я жіву, на сегодняшній дєнь, не для себя – для страни…(А ще у 90-91 роках для якої ти “страни жіл на сєгодняшній дєнь” які “гімн і флаг боготворіл?”) Кієвскоє “Дінамо” нєльзя купіть, как она купіла, допустім, “ЮжГОК”, і, как свідєтєльство єйо одного із партньоров, совсєм недавно, заработаних дєнєг уже в правітєльстве 5 міліонов доларов виплатіла за нєго. Но об етом молчіт. Поетому пафос Бліскавіци я нє воспрінімаю.
Ведучий телепрограми: – Я скажу лише, ви можете самі подивитись на годинник, скільки ми вже в ефірі…годину десять. Я хочу перерахувати ті питання, які я не поставив.
– Я прошу надати мені слово, оскільки, як називаєте його, опонент, яким не вважаю я.
Ведучий телепрограми: – Хіба я маю вибір?
– Ні.
Ведучий телепрограми: –…Я просто приєднуюсь до слів пана Гедона, щоб ви мали можливість говорити – це дуже, дійсно, важливо.
– Все, що сьогодні було сказано паном Сукиним, повність не відповідає дійсності. І чому моя робота в уряді так дратує цих людей. Так, я пройшла потужну бізнес-школу на енергоринку і знаю про всю катастрофу, яка здійснюється проти України, знаю  звідти вимиваються мільярди доларів, але навіть не для тіньової економіки України. Жодного заводу, фабрики, університету, лікарні, української книжки, театру, науки чи благочинного фонду, меценатства тими людьми не здійснено, а тільки висмоктування, виснажування наявних об‘єктів промисловості, наявних засобів виробництва. Я пішла з такого бізнесу, бо зрозуміла, що це не моє, не для моєї України. Я вже чотири роки не в цьому бізнесі… Я добре розумію всю систему роботи кланів, які монопольно володарюють, якраз не тільки на трубах, але й на лініях електропередач, металургії, сировині, дорогоцінних металах, розпродуючи на зарубіжному ринку по демпінгових цінах. Якраз, підкреслюю, я відмовилась од такого “бізнесу”, а вони паразитують. Це їх дратує, це їх лякає, бо я знаю всі злочини їхні проти української нації, ідеї, майбутнє, яке готують українцям… Я кожен день роботи в уряді не декларую “боротьбу із тіньовою сферою” – дійсно протистою, припиняю.
– Я хочу одін вопрос, – засовався на стільці Гедон, знервовано. (Єслі б другое место – разговор с етой, бля, бил би іной!). – Ви, мнє скажітє, а ви всегда жілі по законам нашей страни? А задержаніє в Запорожьє с недекларірованими десятками тисяч доларов, питаясь вивесті, і несколько дней проведьонних в камере? Ілі нужно єщо пріводіть какіє-то прімери?
– Я не мала мети витягувати певний компромат на пана Сукина, – мовила віце-прем‘єр, стримуючи гнів. – Однак, починаючи від водія, охоронців, помічників, радників –вони  починають свій робочий день із викликів в генпрокуратуру, і так день закінчують. Їм кажуть: не будете працювати... Зрозуміло, що все це, як і те, про що сьогодні казав пан Сукин, буде відбуватися: вони вважають себе безкарними, безконфліктними, бо викрити їхні злодійства неможливо. Підкреслюю, я розуміла, коли йшла на цю посаду, а вони були раді що пішла – сподівались буду їх слухати. Я свідомо хочу навести порядок, бо окрім мене, сьогодні, ніхто це не зможе зробити з цілого ряду причин.
– Спасітєльніца ви наша – нє дєлайтє із себя святую, – саркастично мовив Гедон. – Пройдьот совсєм нємножко времені, і народ украінскій узнаєт, кто такая Бліскавіца. І как ви думаєтє, вот, всьо, что ви сейчас говрітє, что может бить, Сукин і олігархі руководят прокуратурой, арбітражним судом, міліцієй, судамі воообще? Ну, нє смешітє – ви уже взрослий человєк. Ви же уже, дєйствітєльно, мама, ви самі об етом говорітє. Не стидно лі?
Ведучий телепрограми: – Я думаю, подивіться двадцять четверта година двадцять дві секунди, двадцять три… Ми перейшли у нову добу… Розумієте, ми не можемо припинити.
– Мені цілком зрозуміла турбота пана Сукина, – мовивла пані Блискавиця, – про міністра енергетики, бо саме приватизовані обленерго, саме з Українським кредитним банком, до якого пан Сукин підтвердив свою причетність, у лютому провели залік на 650 мільйонів гривень, (був завідуючим унітазів у міській Раді, а за один “залік” міліонером став) про який ми маємо достатньо доповідних від СБУ, від певних структур, які цим займаються, від КРУ. У результаті цього заліку, були зібрані гроші від споживачів за електроенргію 650 мільйонів гривень. На 10 відсотків було куплено сміття у вигляді цінних паперів, які нічого не вартують. На 100 відсотків навантажені генеруючі компанії – виробники електроенергії – держава так втратила 650 мільйонів гривень. Існує окреме розпорядження уряду, щодо скасування цього заліку, який практично знищив виробника, про якого так зараз турбується пан Гедон. Уряд припинить ці речі раз і назавжди – інакше блоки електростанцій будуть зупинені, а держава, властиво українці, будуть у пітьмі. Гедонам – байдуже, їх бог – долари… мільйони, мільярди – безліч, якщо їх не карати...
Ведучий програми: – Я думаю, що…
– Я навіть не буду відповідати на це запитання, – мовив пан Гедон Сукин українською моваою, – тому що це безглуздо.
– Бо нема що відповісти.
– Є, Юліє Блискавице. Благодаря етому зачоту, Украінскій кредітний банк, акомуліровал средства пріватізірованих обленерго, а я – просто акціонєр етого банка і мнє ізвесно об етой фінансовой операціі, которая позволіла НАК “Нефтегаз Украіни” закрить задолженость перед Росієй, РАО “Газпром” на болеє чем 100 міліонов доларов. Но ето нічего нє імеєт общего с операцієй, связаной с “Борісфеном” і “Енергетіческімі сістемамі”, і, конєчно же, вам сегодня кажется, что ето іменно так.
Ведучий телепрограми: – Давайте ми на цій точці це припинемо пані Юліано.
– Я скажу просто, що єдина зброя цих людей – це бруд. І ми через це пройдемо.
– Юліано Блицкавіце, – мовив єхидно Гедон, – хозяін ваш уже находітся там, где он должен находітся. Історія разсудіт кто сегодня говоріл правду, кто просто лгал своім соотєчественнікам. Ми тебя затягаєм позовамі в суди – будєш платіть по нашіх долгах.
– Ваш час мине. Скоро минеться.
Ведучий прогами: - Сподіваємося всі…
                Розділ – 4.
 Було поза північ. Небо ясне. Зоряне. Над Києвом плив Місяць. Пані Блискавиця поверталася додому. По мобільному подзвонила робітниці – попрохала приготувати ванну. Шалена втома гранітною скелею враз звалилася на неї. Сьогодні ще більше ускладнила собі життя. Її просили, їй пропонували - погрожують! Не їхня. Так сказав Деградант: “Призначували не для того, щоб по собівартості продавали електроенергію, газ, нафту?”
Відхилилася навзнач, заплющила очі. Не хотілось думати, згадувати… Тільки – тиша, тільки б швидше додому. А там?… Там – тет-а-тет із самітністю. Усамітненість – приємна, якщо з тобою сім’я. Але – одинока – страшно!…
Ввійшовши у квартиру – поспіхом скидала із себе одяг, неначе тільки що доторкалася  зарази… “Швидше… швидше все спалити -  не чути, не бачити, забути!”
Занурилася  у воду - полегшено зітхнула: “Господи, Боже, Твоя Велика Благодать! Очищаєш од… Найважче - сьогодні!”
Струнке тіло, осмагле, з білими сонечками грудей, в полисках води і  шампуні, дивовижно, німфічно  світилось. Важкі жмутки попелястого волосся, розпливалися, лілейно  по воді. Відчуття блаженства зачищало осадок  “Епіцентру”. Перевернутий розум свій добробуту оцінює, як багатство всієї країни. Не виробляє, не навчає, не відкриває, не створює, а  розпродує зроблене українцями. Уряд, ВРУ має як  свою філію, як свій офіс - власних  клерків. Президент мовчить. Виглядає байдужим до держави? Чи не розуміє? Адже не цар Хазарського Каганату мойсеїв, сукиних, рабіновичі із  багатоголовими кланами, кагалами. Підручна Адміністрація Президента... Підручний Президент... Підручні засоби масової інформації - тотальний тиск, психічний тиск – замінять Прем’єра! Їм потрібний підручний Прем’єр! Київський Князь розбив ущент Хазарський Каганат, а  Мойсеєва ідеологія залишилась спадщиною і запанували мойсеєві діти в Україні. А Україна Твоя  із Прасивої давнини, від Даждь Бога, від роду до роду Блискавиць. Війни… Війни світові на твоїй землі, тут, на величезних і незбагненних чорноземах… Війни, голодомори, репресії, розстріли, депортації, переселення… Історія! Історія Українців – Трипільців – дали Світу Колесо, Віз, Коня.  Мистецтво  Світобачення - політ Людини в Космос. Навчили прилітати на Місяць -  літати за Сонячну Систему на 11 мільярдів кілометрів. Відкрили промені - заглянули  в середину людського тіла. Дали людству Конституцію, кібернетичний словник... І не загарбували  земель, не творили собі рабів, а допомагали і захищали від кривди сусідів.  Утворили величезну красиву державу у центрі Європи і королі прагли дружити – отримували честь,  а нападники -  відсіч. І прийшли Хрестоносці… Рабами стали на своїй землі... Ото, Блискавице, Народ - Твоє  життя!  Реалізуй Його! Вони вбивають, бо діти Сатани, сказав Рабин Жошуа.  У них святі гроші і хадзука. Грабують - не будують. Паразитують - для них   не існує  Батьківщина. Вони насолоджуються і радіють хамсту, як мистецтвом.  А  ненависть до інших народів, як ідеологія свого богообрання! Їх Правда – Зло! І ти Блискавице  усвідомила!... Озвався мобільний. Осушилася   рушником.  Взяла  телефон.
- Слухаю.
- Што суко, договорілась!
- Кому телефонуєте?
- Тєбе… Готовся в путь за своім  муженьком.
- Мерзотник! – Відключила телефон. Вдихнула глибоко. Зціпила зуби. “Сієте вітер – пожнете бурю!” Все тіло напружилось і струнами арфи заграло чуттям ненависті: “Я здійсню ЦЕ! Іншого не знаю, іншим не живу!”
Блисквиця  вийшла із води чистою і сильною, ніби Сонцем Неба. Нурт Предків: пружна, граціозна - торкнута щемом весняної роси Творіння Незнищенніості: “Думка про смерть – зміцнює  дух. Думка  про Україну –  дарує безсмерття! Ні,  не слави прагне - Бог  вибрав для  народу!”
Запарила чай. Взялась за документи... Годинник відзвонив першу ночі. У квартірі тиша. Тиша – самота, тиша – мудрість… Україна повна добірним зерном, а влада озирається: кому, вкотре  ліпше здати в оренду народ? А народу - вищий інтелект виживає з гуманітарки; чесний – довше сидить у тюрмі; сірий – багатіє погодинно; а   пастухи –  створюють партії, щоб у слушний час отримати мандат недоторканності і продатися дорожче… А  де той,  кого  почують міліони люських сердець?… Він озвучує  Дух,  який подобається  Свободі добра!
Блискавиця  перечитувала документи із грифами “Секретано”. “Та… так! - мимоволі сказала, - Україна нарешті не має боргів за енергоносії!… ”  Радість  розплилася  по тілу:  маки червоні і блават, світло пшениці і золото соняхів світилися-сміялися...  Вуста скіф’янки усміхалися.  “Так!… Мисливець Великої Мети України - ЗНАЄ МЕТУ  -   виведе на ДОРОГУ Майбутнього Держави!”
Ніч самодостатня і чи згодиться із Правдою? Наступний День може бути Ночею... Блискавиця розстелила ліжко і  впала у білі ароматні простирала. Навкіл   голови  розсипалося довга коса,  окресливши чисту вроду  НІМБУ - тільки Богу   належного!


                Роздід – 5.
 Дорога до Києва - біло срібні тумани… Побік лісу, на галявині  ароматів-квітів, гордо стояв лелека, неперевершений багатьма вершинами. І акорди вальсу Київських каштанів йому вторили… Дорога Києва - лунка  мелодія  самотності. Що зміниться у заперечені  призначення?...  Змінити мирно - системою добра – тому проблеми з тими, хто  хворобливо марить чужим багатством, створення імперій…
Ти заперечуєш здачу в оренду Народу, продаж чорноземів чужинцям за  вигідну службу у ворогів? Ти Мисливець, але чи  ТА?... Врешті вирішено: заперечити призначення належить Тобі і Тільки Ти!... Вирішуєш – будеш!  Маєш Сиву Давнину Пращурів Відкрити Знищення… Мисливець вправний не буде Жертвою - пам”ятай Раду Віча Волхвів. Але  Ти невправна. Ще є ілюзія Жертви на великому полюванні народів...  Збагнеш Знак Природи Мисливця і Жертви... Срібно-Сиза Лелека в Тумані України на узбіччі Дороги… Київський Вальс і Срібно-Сиза Лелека – Творці один одного, а відтак не дивно, що  Мисливець Жертва, яка витримала Заперечення.... і  вистежуєш успіх, щоб здобути жертву для Великої Самітниці. Послухай,  Блискавице!
“Так - Призначення!”
“Іди! Пам’ятай: Мисливець із перевернутим розумом, не мислить системою добра - він програма нищення - довід історії. Добро із кришталю і тому, коли розбивають – множишся многократно... Богом помсти, обітницею Берегині, яка просила допомоги  умерти. Заперечення смерті - мислення  безсмерттям.”
“Розмовляю, немов з міліонами.” – Мовила Блискавиця.
...Поїзд врізався у туман, залишаючи вранішню самотню Срібну Птаху на просторах хижого полювання, шакалячих покидьків  системи Імперії Зла.
                Розділ – 6.
- Що ж ти Сукин оганьбив нас у тому “ЕПІЦЕНТРІ”? – Запитав Рабин.
-Поймітє меня правільно…
- Кого, тебе? Якою мовою  питаю? -  Обурився Рабин.
- Ну… ви занєте, за мову нєчего безпокоітся. Масовий чітатєль рускоязичний.
- Вчися, якщо тобі впало до ніг щастя. Не забувай заповіту Мойсея і нашу богообраність: вбиваєш – гинеш. Нашому Богу потрібно облягти місто, країну і тобі відчинить брами – перетвориш чоловіків, жінок, дітей собі на рабів і будеш їсти їхню здобич.
- А далі як?...
- Якщо не відчинить брами – вістрям меча вбєш чоловіків, жінок і дітей - перетвориш  на рабів і  будеш їсти їхню здобич. А тут тобі всі брами відчинили, то не...вбий. Необхідно шанувати вчення своєю першою душею, а для інших є друга душа… Велике  вчення наших мислителів Маркса, Леніна, ну і, звичайно, Гітлера… Адже всі вони вклали у нашу скарбницю матеріальний прибуток, як і Ісус. Він створив велику ілюзію і приклад  самопожертви  гоїв. Наші провідники створили системи лквідації їхніх духовних і моральних вартостей, а він – привів їх  один для нас, без армій  з ілюзією про спасіння, визволення, свободу, рай: марево раю десь там для них, але для нас рай тут і вже.  Їм дали Біблію наші великі митарі-пророки, а  “Капітал”  - будівництво Комунізму: себто, того ж раю для нас… Ми не вчимося, бо послані – так треба нашому Богу! Вони вчаться того, що пропонуємо: справедливих воєн, правди, демократії, революцій, комунізму,  і, зрозуміло, раю,  футболу,  ринку і ще там чого... А ти, Сукин,  програв тій язичниці Блискавиці, не тільки футбол, як кажеш, любимому дітищу возрождєнія України – програв їй призначення наше! З Фельдгойцем створили каоліаційний уряд, щоб ліквідувати разом із Прем’єром. Так добре нашому Богу, для  належної нам перспективи: швидше чи пізніше збагнуть нас і не буде нашої крові на сто сімдесять п’ять  депутатів Верховної. Знаєш з ким зустрічається?
- Ні, але є  наш в СБУ і якщо треба, то  повідомить.
- Можна вірити?
- Так. Сам летить в Тель-Авів привезти нев’їздного.
- Дармовий хліб їсть,  чи вірить?... Повинні знати з ким  хто спить. Вона не спить сама,  як Свята  Марія - проститутка без задоволення.  Повідомив наш – була у неї зустріч із Письменником, якому призналася: з ним розмовляє, як із мільйонами українців!
- Та то бидло! – Вигукнув юрист Фельдгойц.
-Не забувай, у тобі тече, як кажеш, бидляча кров, а в Сукина чистіша.
- Расизму не терплю!
- Маю відомості: мова про мафію національної належності – тавруємо  антисемітизмом. У тридцять третьому вирішили ліквідувати Гітлера. ЦРУ вислідило - вдалося вивести з під удару наших. Проколи караються – так Богу потрібно. Ти маєш волячу витримку, а він, ні. Ми йому не можемо довірити тої роботи, яку робиш ти – так Богу нашому треба.
- Ми разом зробили  великий капітал і тому, для мене Гедон, як рідний брат. Звичайно, я  інакше розмовляв би з нею в “Епіцентрі”.
- Як інакше! – Сердито мовив Сукин. -  Я її показав тєлєзрітєлям, як нєсмишльоную дєвушку.
- Так, якби такою була, але  сталось навпаки. Вона розкрила цифри…   Наші цифри! Чи ти не знаєш символів на доларовій банкноті?
- Та долар і в африці долар.
- Так-то так, але це  наші символи, якими  завойовуємо  світ.
- А мнє і тут харашо.
- Тим, кому було  gut  у Веймарській Республіці, іншим - nicht ser gut, зрозумів? Сподіваєтеся на антисемітизмі далі заробляти? Виграєте  ще одні вибори, ще  протримаєте  Деграданта, а далі що?
- І далі буде наш.
- Цей народ не дурніший від нас і  швидко вчиться, а ще… Має добру пам’ять, якщо не злопам’ятний. Фізично його не могли знищити, хоч скільки війн і голодоморів їх замішували в землю, а українці є! Згадайте слова їхнього поета: “Я єсьм народ, якого сила ніким  незборена!…”
- Та хай тішаться.
- А ти, подумай, щоб не здох у газовій камері, як при Гітлері… Ясир Арафат за Сабру і Шатілу  у  суд  в Гаазі звернувся за злочини проти людства...
-То що робити?
- Меценатами бути. Хіба збіднієте, якщо бідним  подасте на куфайку чи шматок хліба.
-Це  мисль! – Втішився Сукин.
- Ідіть, - зверніть увагу на послужні списки тих, хто нам служить, щоб зберегти наших не тільки тут, але й тих, з ким ведете свій бізнес по світі.
- Не бізнес, а бакси пересилаємо на зберігання, - похвалився Сукин.
- Може і голову туди перешлеш, щоб не втратив тут.
Рабе вийшов.
Відвідувачі подались на засідання фракції (О) атисемітів.
7 -  розділ.
Кілер вицілювався… “Має те, що має!” Розумів сказане і не хотів гнинити за колючим дротом несвободи. Через приціл снайперської - мав свободу, але засимпатизував тій,  за кого заплатили. Вони бояться колючого дроту і  втрати мільярдів... 
Кілєр гвинтівку склав  у  скрипковий футляр. Повернувся у  готель “Україна”. Ввечері вімкнув  телевізор. Телепередача каналу 1+1 - “Епіцентр”.
...Вона. Миловидна і стривожена - віце-прем’єр уряду. Чому її знищити? Не чергова жертва розбором бізнес структур - а вбивство КОГОСЬ! Причина: у нього свій заробіток на хліб, як і в тих, хто  продає своє тіло в борделях Європи, або плата за антисемітизм. Олігархи правили бал у Веймарській Республіці і замовили Гітлера фашизм, сподіваючись на черговій війні заробити мільярди. Солдат і Кілєр – роботяги. Слава Ісусу, що заборонили  смертну кару. Тепер його робота має життя -  захищений законом, якщо “хазяїн” не  замовить кілера його ліквідувати, як  зайвий шмат живого м’яса: від Леніна до Гітлера прниклади. Той шматок потрапить до голодних зеків - будуть вдячні замовнику: жити - ситніше, життя - веселіше. Хто відмовиться? А вона?… Вслухався у  розмову її і рудуватого... Бачив з екрана їх на футболі у  ложі  високоповажних осіб, без краваток. Здалося були “під мухою” -  грала любима команда “Молодості нашей”.
Із УТ-1, у програми “7 днів” почув, що Деградант Конституції, здивований, звідки знає, що газ до кордону  України коштуватиме 48 баксів? Вона що! - повертів пальцем біля скроні. Вибухнув гнівом. Хто її посилав домовлятися?
Кілєр збагнув: влада – посадовий кілер, розстрілює державу. Різниця між ними: Деградант охороняється статусом, а Кілєр себе охороняє. Деграданту ЗАМОВИЛИ ЛІКВІДУВАТИ  НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ, а Кілєру замовили  ліквідувати віцепрем”єра.  Перевернуті поняття: розкіш, незчисленні багатсва двадцяти сімей і нищиння співвітчизників безробіттям, владним бандитизмом. Автохтони без графи в паспорті –  товар у борделі і чорнороби (із  дипломами вищої освіти) на Захід і Схід. Кілєр вперше не виконав завдання. Мусить з’ясувати: чому вцепрем”єр повинна бути ліквідована? Відмовить – інший вб”є!... Схилився над гвинтівкою – питав правди.  Жінку вбивати – чоловіком не бути? В Афгані не стріляв у жінок, коли у нього стріляли...   Відправить до чорта і самого Деграданта за дурно, хіба що націоналісти поставили б пам’ятник...  Доля? Честь офіцера не брехати – викинули з армії. Вратив сім’ю. Доля обрала для чогось важливого,  майбутнього, якщо…
Постукали у двері. Револьвер штрикнув за пояс. Зазирну у вічко: той самий, хтоу штани надзюрить без револьвера.Відчинив двері.
- Ну, што, бля? – Накинувся мішкуватий чолов’яга на Кілєра. – За шта тєбе геньгі платім?
Кілєр налив собі в склянку горілки, випив, витер вуста, споквола відповів: - За то, що ти обйо… таких, як я. Чому, сука, не забезпечив відповідної позиції?  Моя робота – приціл і натискання на гашетку, а ти мішок лайна  і не  більше.
- Яка позиція, яка! – Верескнув мішкуватий.
- А така, що шуму б наробив і вас, недоумків,  Деградант відправив би туди, де Семен телят не пасе. Ти  спланував горобців полякати. Сам поясниш, чи я?...
Кілєр не відав чому так  говорить. Чому звинувачує того, хто платить: професіонал - не один рік на службі… Цю роботу їм виконати – приємніше в штани накласти, хоч  довго смердітиме, як із депутатом Бойком. Донині запах: нещасний випадок через телевізор і  каністра бензину у номері депутата? Недоумки! І ця смердюча свиня, навіть недотямкує, що  Кілєр  у жінку не стріляє… У професіонала-кілера є своя гідність! Якщо треба проштрикнути, для переляку губернатора, джип зрешетити, яке питання? Або в’їхати на  злітно-посадну смугу аеропорту і розстріляти неугодного - не проблема. Але, щоб жінку?… Оборзіли! Він Кілєр, а не...
-Та ти нєдопонімаєш, як тато обарзєєт. Та він з нас штани познімає і на х… повиганяє із радників, а  я відповідаю!
- Ладно, не клади в штани: бачу та баба  всіх вас, як проституток,  оптом на панель  виставила, а вона – влада! Кисень перекрила – грошики тю-тю у гаманеці пенсіонерам, робітникам, бюджетникам – казитеся, синієте. А мені заплатили, як за звичну роботу. І ще, зрозуміло,  виконаю роботу, я - труп! А це вже два трупа – доплачуй!
- Боїшся? – Просопів мішкуватий.
- Таких, як ти, ні: піджилки трясуться у тебе! Моя справа натискати на гашетку. А тепер, слухай: я сам вибираю позицію, сам  вистежую, визначаю коли і де. Гонорар зріс у п’ятеро - то віце-прем”єр, а не бізнесмен чи журналіст!
- Та ти оборзєл! За такі гроші я джипа купую.
- Не ті гроші, які вартують її сивини і не смерті. Або - відмовляюсь.
- Ми тебе…
- Деграданту скажу, як його намахуєте… Твоя чи того, хто  дискутував із нею, затія? Моє життя  чи смерть -   інформація у листі  всієї краси вашої влади, якщо...
- Ти поїхав?
- Ні, знаю перевернутий розум, який  не є людським.
- Ми тебе витягли із зони і тому погані?
- Потрібний – і витягли. Ти провалив ліквідацію  віцепре’єра - потрапиш туди, де був я. Ні, туди Деградант не відправить – знайде престижніше місце на цьому світі – відправить на цвинтар з комфортом.
- Ладно, ось тобі двадцять штук.
-  Моя ціна не торг.
- Решту принесуть.
- Повторюю - сам вибираю час і місце.
- Ти оборзєл. Лічно  до тебе прийшов.
- Інакше тобі зроблять обрізання...
- Нє нада, нє нада болтать!
- Іди -  думаю над планом.
Мішкуватий радник виперся із номера готелю.
Кілєр сплюнув. Чим такі кращі від мене? Мерзенніші! Підрядний і  влада- замовник! Заробляю на  життя. А ще… Хай платять до пори - набої  збережу і для них. Підійшов до вікна: мішкуватого чекали  джип і  “Мереседес – 600”. Охоронці МВС.  Мимоволі, віртуально, взяв на мушку  мішкуватого і  вказівний палець натиснув на гачок револьвера. Охоронці озирнулись. Депутат ВРУ недоторканний, охорона. Від кого?... Кілєра усмішка була такою, як у людини, що вступить у лайно.
Телепрограма “7 днів”. Віцепрем’єра ПЕК розстрілюють з екрана кілери ЗМІ. Їм і йому платять гроші. Різниця: журналістам обраним премії за резонансні матеріали в конвертах; йому за резонансне вбивство із кейсу, як на цей раз. Офіційні отримують гроші із б”юджету тих, хто дивиться, слухає, читає спустошення...
Кілєр угледів мішкуватого:  теревенив про  коаліційний уряд, про  смішні зарплати та пенсії населення. Кілєр підніс руку і, наче б, натиснув гащетку - мерзенною кров’ю  забризкався екран... З’явився Дегенерант, покручуючи біля скроні пальцем. “Хто її посилав? 48 баксів за тисячу кубів до кордонів України? Ну, бля, провчу!...” Голова християнської парії, колишній деректор інституту атеїзму, слюнявить із сльозоньками: проситься в депутати в ім”я Христа Спасителя, як ума честі і соіесті епохи. (Християни обрали депутатом, бо жаль пана кому..., ой, він же висповідався і став істинно віруючим! Кілер посміхнувся і навів револьвер, і натиснув гашетку!) А цей?... Гебельс. Тепер у школах маленьких українців вчитимуть  копати  бальон. Завгосп навчить. Натиснув гашетку. Овва! А це сам Президент  Сполучених Штатів Америки у Бабиному Яру! Цитує Дегенеранту і українцям - не бузинам, симоненкам, вітренкам, грачам, шейхманам, пушковим, табачникам, лужковим, лимоновим та іже подібним ненависникам інших і паліям ненависті,  Тараса Шевченка: “Борітеся – поборите, вам Бог помагає!” Йому, Кілєру, Бог допоміг не вбити її і допоможе ліквідовувати замовників....
                Розділ –8.
Віцепрем’єр прибула на роботу задовго до початку робочого дня: питання ПЕКУ розглядається у присутності Деграданта. Вкотре перевірила цифри, суми, що надійшла у бюджет із атоменерго. Документи перепровірила і уклала так, щоб була логіка і послідовність їх використання, або, якщо Дегенерант затребує подати йому.  Ще раз подумки осягнула свою доповідь. Похибка виключена. Дні і ночі продумувала систему, щоб державу забезпечувати енергоносіями  і з’ясувала: найвразлимвіше місце  не в економіці, а в політиці, яку творять  олігархи ВРУ - кланові інтереси. Деградант мовчить.  Протокольні домовленості отримання газу за ринковою ціною, а тут реалізується у двічі завищеною! Хто отримує надприбутки із труби? Відкрила чорну діру злодіїв, а він крутить пальцем біля скроні... в її адрес – показав справжнього себе. Прем”єр не  з  Деградантом – програма має шанс бути реалізованою. Пенсії, стипендії, зарплати і заборгованість б’юджетним організаціям, вперше за дев’ять років Незалежності, виплачено. Міністер фінансів вкотре питає: “Блискавіце, а откуда берутся геньгі?” Вона усміхається. Усмішку захопив телефонний дзвінок.
- Телефонує  ваш прихильник, який би хотів із вами зустрітись не конфендіційно.
- Я посадова особа і  приватних інтересів немаю.
- В  інтересах держави звертаюсь.
- Хто ви?
- При зустрічі скажу. Я людина близька до тіла… тата.
“Чи не провокація? – Подумалось Блискавиці. – Після “Епіцентру” чигають на неї, як гієни на жертву. Що робити? А якщо справді інтереси держави, то, може?… Ні, забагато навішали здохлих псів… І не простять мільярди повернуті в б’юджет.”
- Вибачте – розумію. Воодночас посадова особа і неофіційні контакти – не  мій стиль роботи. Якщо справа держаної ваги,  то звернуться до депутата Морозенка.
- Шкода, а то б вам допоміг.
Уривчасті гудки донесли тривогу. Коли дзвонять  уночі і погрожують – сприймає без надмірного хвилювання. А тут... В голосі чоловіка лунала тривога -  відчуває і тепер. Назвала прізвище депутата - звернеться за допомогою…
Секретар нагадала: пора іти на засідання. Йшла коридором і лунав подзвін. “Чому до неї?… Державні інтереси? Вам би допоміг?...  Відмовила в цейтноті! Помилка... ”
Зала заповнена. Губернатори, обласне начальство ПЕКу, депутати – вдають,  небачать віце-прем’єра. Нехай!... Розуміє: мільйони  гривень потекли мимо їхніх інтересів у державну скарбницю. Он, великий патріот львівський, син репресованих батьків на  півтори мільйона доларів собі котедж вибудував, звичайно, не за  платню губернатора.  А он одеський, донецький, кримський… Ввійшов  Дегенерант із почтом. Всі встали. Йому було від того ні тепло  ні холодно. Боліла голова після зустрічі із Великим Борисом, без краваток. Поручкався, властиво, з вибраними.
- Що ж, починайте, - мовив Дегенрант, - а я послухаю що ви наробили чи ще чого наробите.
- Пані, Блискавице, - мовив  шеф, - вам слово.
Підійшла до трибуни.
- Покароче, - зауважив Дегенерант, - не люблю умозаключеній.
В залі схвальне пожвавлення і  двозначні репліки в догоду татові.
- Найкоротше, пане Дегенерант, постараюсь.
- Она нє сможет…, - хихикнув Сукин.
- Змогла, пане Сукин: країна почула і ви переконались по своїх  рахунках. - Панове, зважте, нам вдалося за короткий час виплатити атомним електростанціям поточні зарплати, погашення боргів перед б”юджетом сталеплавильних,  трубопрокатних, феросплавних заводів, шахт, машинобудівників за використання електроенергії -  результат початку реформування енергоринку країни Кабміном за половину року свого існування очевидний. Вам відомо, що найбільший тіньовий капітал нині вилучається із енергогалузі. Вам,  подано документи антикрпуційної прогами “Чиста енергія”, яку пропонується затвердити.
- Прівела под кабмін себе в поддєржку бомжей? – Жорстко  і цинічно вигулькнуло із утроби Сукина.
- Вийдіть - переконайтесь: енергетики, металурги, науковці, атомщики – прочитайте їхні гасла: “Віддайте нам зарплат: атомна станція у руках зубожілого – ядерна  бомба божевільного!” “Чиста енергія проти брудної совісті”. Так, пане Сукин, ви з них робите бомжів і цинтар з країни. Це  вам  і вашому клану  вони оголосять вироки, якщо  сьогодні  не буде вирішено  стратегічне  питання для  України.  Ситуація  віщує: маленька зграйка  божевільно багата, а 99 відсотків бідна...
- Ми пуганиє!
- Бросьтє ворчать, - мовив Дегенерант, - і, вообще, кураторскіє возможності віце-прем’єра возмутітєльниє… Які такі прозорі схеми? А що їх не существує ниньче? Разве ребята на  ринке плохо работают, бля? Ніззя так ребят глушіть. Могут обідєтся і нєчем нам хлебушек  будєт собірать. А еті, бля,  маратєлі бумагі шта про меня пішут? Кто, я больной?! Ето я  разворовую! Ето я  враг преси! Ето я  главний корупціонер, скажі Жудінскій?
- Та що ви, пане Дегенерант! Це ж суща брехня, яку плодять вороги нашої славної незалежності.
- А ти Дракула, що скажеш?… Це ж, бля, у твоєму подчінєніє еті горлохвати? Шкуру  с ніх нада драть!
- Та не звертайте уваги, шановний Дегенерант. Це ж демократія. Свобода слова… Заведемо переєрестрацію ЗМІ і відсіємо,  у кого горло проносне, а  в голові забагато полови.
- Тобі нада в сільському хозяйстві поработать.
- Та куди  пошлете.
- А якщо на букву х?
- Та піду. А чого ж би нє. У мене стільки посад, що й не знаю на якому кріслі сидю, а вже пенсіонер.
- Поработай. Ти харашо із сцени виступаєш і тебе  твої  пошановують… А як тобі, бля, вдається так гарно обійти  і мене не зачіпити?
- Та я ж у дитинстві вірші писав.
- Борка теж писав і з ним у нас общего язика нема. Він, бачите, тепер за нєзавісімую, більше від мене… А написав Комунутанти і образив лічно, ніби я не був   там де він.
- Гаспадін Деградант, я лічно управляю п’ятью ілі восьм’ю  обленерго і всьо чотко, всьо в ращотє. А ета, шта гаваріт: нє празоро! Ха, да ейо, правільно гаварітє, гнать нада! – Сукин збагнув що  Льоніна повело, а тут треба кувати залізо поки гаряче. Бо завтра Деградант забуде, що нині було, а що казав і поготі. Він стежив, як болісно той шукає у пам’яті: про що йдеться,  чого тут зібралися? – Ми тут вопрос ПЕК рассматріваєм, - підказав.
- А єщо каково пекла?
-  Пане Дегерадант, прошу пошанування моєї  праці, але й безпеку  життя. Мене териризують навіть тут, на   засіданні Кабміну.
- Бросьте, зачем нюні распускать. Лічно я нє удоволєтворйон ПЕКом, ілі, как пошутіл только што.
- На засіданні РНБО ви зазначили, що перед урядом стоїть головне завдання – завершення  структурної перебудови ПЕК. Ваші вказівки  подаю пакетом документів. Зокрема:  запровадити  в ПЕК тримісячний надзвичайний стан, як перший крок подолання кризи ПЕКу. Антикорупційна програма “Чиста  енергетика” - очищення виробничих струтктур  енергетики від усяких посередників – комерційних надбудов. Сенс – золота середина між приватною ініціативою і  державним інтересом енергетичної безпеки.
- Імеєте ввіду сєбя? – Мертвий голос Сукина і його хі-хі, ха-ха.
-Припиняються взаємозаліки, ходіння неефективних  цінових паперів – векселів-хадзук. Намічено перехід на жорстку систему прейскурантних тарифів на всі енергоносії. Адже скандал, пов’язаний із боргами “Газпрому” –  газотрейдерів, які  відмовляються платити; крадуть газ і нафтопродукти – борги залишають державі: трейдери, зареєстровані у Чорнобильськй зоні чи не на кожній вулиці, якщо не сказати в хаті - користуються нестерпними пільгами - зникають із Чорнобильської зони, щоб під іншою назвою знов зареєструватися – доходить до абсурду: людей нема, а фірми там процвітають. Пропонується: припинення приватизації та корпоратизації в паливно-енергетичному комплексі з метою проведення цих процесів у відповідністю з державними пріоритетами і чинним законодавством, що має стратегічне значення для існування незалежної України…
- Вот какая болєльщіца. На футбол би єй хадіть.
- Я не сумніваюсь, що перед наступними виборами ви  із  не освітленням, а засліпленням почнете  піар з футболу у школах: українці не вчитимуться наук, мистецтва, культури, а бігатимуть за м”ячем, а ви продаватимете футболістів за мільйони зелених, як і продаєте, а купуєте бездарних дешевих чужинців. Яка перспектива Національної добірної – результати очевидні. Якби знали культуру українську, то команда повинна бути ДОБІРНА, а не збірна. Збрають аматорів. Проте тут не засідання ФФУ.  Вирішуватимемо питання економіки держави. Потрібно  провести реприватизацію підприємств енергетичної галузі, які перейшли у приватну власність з порушенням законодавства. Здійснити системні перевірки підприємств ПЕК приватизованих, на предмет корупції.  Господарству потрібна валюта на модернізацію засобів виробництва і будівництво  нових, перспективних, економічних. Без чесного обліку і конролю – нема порядку. Планується приватизовувати стратегічні державні  підприємства і тут треба знати доцільність цього. Проблеми добудови газопроводу Одеса-Броди, як і  самого Терміналу? Складається враження, а я вже  маю і підтвердження, що цей  стратегічний об’єкт торопедується по всіх напрямах – недопущення його у  роботу. Західні експерти більше конкретизують такі завдання…
- Как за Лєніним: учот і контроль. – В’дливо  бовкнув Сукин.
- Звичайно, - відреагувала Блискавиця, –  і досі  кланам не хочеться, щоб  було відомо: яка багата ця країна і через кого бідно живе народ. Адже ласі шматки взяли у приватне управління, а за  нагромаджені борги – отримують безплатно. Гаспада, все повернете державі!
- Каму вона погрожує, гаспадін Деградант! Пусть дєльно гаваріт. – Не витримав ще один із депутатів, що мав свій бізнес. Одутловатий, як і одутловате обличчя, заплитий смальцем сопів ненавистю радник Дегенеранта.
- Ти шо считаєш, як і західні експерти, шо у нас єсть корупція? Може я  гарант – корупціонер, может самий главний? - Запитав Дегенерант у віце-прем’єра.
- Чесні засоби масової інформації вітчизняні і світу про те пишу. І почесне місце в трійці - нам відводять.
- А мене душителем  свободи  іменують?
- Це вам краще знати.
- Гаспадін Дегенерант! Мєня лічно возмущаєт такоє поведєніє етой дамочкі! – Схопився  із місця Сукин.
- Брось нєрвнічать, - спокійно мовив Дегенерант, - пусть покамандуєт, пусть шеф єйо відіт, каво  прігрел на своєй могучей груді. А тєбе спасібо за поддєржку. Кагда пойдьом поболєть за футбол?
- Для вас лічно сиграют і ниньче… в ліге чемпіонов!
- Ну, уж так льстіть нє надо. Ми нє на футболє – рассматріваєм вопрос інтересний. А когда іграют - скажеш, поєдем. Продолжай Бліскавіце. Нада же таку фамілію іметь, наверноє, блізко с Богом, общаєшся, нікак язичніца? Родічі билі енергетикамі? Тогда проблем із светом нє должно бить: помолісь, ілі подсунь богу хабарчіка,  ілі… Знаєш шта дать. І там  взяткі берут. Пошльом Воклова - істинний путь найдьот к самому Чорту. Там ведь, Жудінскій, прі етом божем дворе тоже грешнік. А  кто лучче жівйот нєжелі грешнік? Кто у нас тут святой?… Все харашо жівут і жіть стало веселєй.
“Ха-ха-ха! Хо-хо-хо! Ги-ги-ги!” – Ричало, смерділо, стогнало -  вовтузилось, дріботіло.
- Моя мама була вчителькою, а батько – робітник. Проте, зараз не біографію представляю, а  проблему світла, тепла, роботи для громадян нашої країни. Цю зиму ми прожили  без відключень енергії громадянам і все роблю, щоб і наступна зима була теплою і світлою не тільки для олігархів і чиновників. І це не до жарту.
- Так может я  стране  не нужен? – сердито бовкнув Дегенерант.
- Гарант Конституції - об’єктивна закономірність системи  держави. Але  ніхто не вправі і не може із посадових осіб замінити собою державу. Хочу сказати: насилля – причина помсти, а помста – сліпа і безжальна.
- Как красіва гаваріт! Может, уважаємий Деградант, єйо отправіть  в общество “Знання” - лекціі читать. Гаварят там нє плохо зарабативают – хватаєт на хлеб і воду. – Висловився всезнаючий   Сукин.
- Нє шалітє – пусть гаваріт. К вам вопрос, как к члєну правітєльства: что ви сдєлалі за сто днєй своєго руководства, вот такімі нововведєніямі?
- Встигли багато зробити. Але треба відповісти на репліку Сукина: мудрий бачить у шпарині великий світ, дурак навпаки – у великому – шпарину. Якщо у січні компанія “Енергоатом” “живими грошима” одержала за відпущену електроенергію лише 13 мільйонів гривень, то в березні, завдяки системним заходам уряду - 264 мільйони гривень. Реформи підтримують дирктори АЕС. Наш уряд  створений за підтримки 237 депутатів, 11 фракцій Парламенту, а інтелектуальний потенціал нації, конструктивна співпраця всіх гілок влади. Хочу заявити, що пора  всім,  а теж журналістам і чиновникам знати, що державу представляє  нація, а  владу - найняті на роботу чиновники. Годі підмінювати владі державу. Коли Президент виступає із посланням, то не до Верховної Ради, а до народу. І тут я  цілком підтримую Президента, коли він говорить для  присоромлення тих, “хто опустив руки і скиглить”. Я не опустила руки і не скиглю, а вершу  державницькі справи.
-А ми, шта тут олухі? – Вигукнув  Сукин.
- Це ваша оцінка собі. – Парирувала Блискавиця.
- Шта ана сєбе позволяєт?
- Ну, зачем так. – Спроквола заявив Дегенеран.
- Нєт, Льонін, етого ми не простім.
- Так, кагда  ти гаваріш, устраіваєтє для меня футбол?
- Хочь сейчас.
- Вот ето Самостійна Украіна!
- А що нам дєлать із етімі націоналістамі махровимі? Етім молодчікамі Чорноволенкамі, Лукянєнакамі і… Оні етаво грузіна украінізовалі. Харашо, шта  наші  нє поддаются на провакаціі, как  ето питаєтся сдєлать  Бліскавіца.
- Дарагой мой, брось беспокоітся: ми нє на кагалє, а заседанії Кабміна по вопросу Пека. І  отвечаєт Бліскавіца – она ж  светіть странє должна. Согревать. Смотрі, какая красавіца.
- Ізвінітє, Льонін.
- Ну, зачем так, на самом дєлє. Работаєм, как можем. А мой предшественнік, как сказал?
- Маєм то, шо маєм. – Пролунав із мікрофону голос Прем’єра.
- Правильно! Ми – то, а оні - сьо.
- Шедевр! – Вигукнув Вовкулака – радник  Деграданта.
- Запішітє! Пусть пользуются політологи.
- Дорогий  наш Деградант, то шо будем з цією  принцесою дєлать? Нада освобождать, а то перерабативаєт… Может сейчас на пенсію отправім, а потом пусть поработаєт, етак через лєт п’ятнадцать-двадцать?
- Шо синок скаже татку? – Запитав Прем’єра Деградант.
Прем’єр заперечливо кивнув головою. Розумів, якщо  звільнять  віце-прем’єра – відставка його.
Тонкогубий Радник потер долоні. Мільйони - не тридцять три срібняки - поверне собі грошові потоки з б”ютжету.
Та не встане на ноги, не випрямить хребет тепер: хай навприсяд, але  довше  утримати прем’єрство – щось зробить більше, а там якось буде... Без Блискавиці –не погасити заборгованості попереднього уряду, думалось прем”єру, ситуація зміниться на краще - тоді не посміють послати у відставку. А там вибори! Тягнути!
- Ми повинні  тут думати про маленького українця, - мовив прем’єр, - тоді утвердимо нашу політику.
- Ета, шта, - бевкнув власник шахти, депутат Могильський, - опять хатят строіть камунізм.
- Я в комунізм не вірую, - мови пре’єр, – і  проти того, щоб  орендовані шахти були наживою орендаря, а людей десятками поглинали  завали і вибухи  газу-метану, а з бюджету платили компесації, відшкодування жертвам.
- Ви нє хрістіянін! Біблію нє чітаєтє: нада каждоє утро, как я, нада  чітать каждому  малєнькому украінцу, і тогада, он сам за сєбя подбає малєнько. Ілі ви счітаєтє, шта всякая власть од бога – ета вред?
- Ви, напевно, так само гаряче проповідували “Краткій курс КПСС”, а  тепер Біблію? Чому тільки Біблію рекомендуєте читати, а не Тору, Талмуд тим, хто  унизу, під вами, далеко од влади?
- Наш Прем’єр  антихристиянін, антисеміт!
- Нє нада так, дорогой Могільскій, ми собралісь для вопроса ПЕК, - мовив Деградант. – Прем’єр дає шанс Блискавці виправитись, то хай. А хто із директорів підтримує таку політику, то прізвища мені на стіл. Лічно переговорю. На етом засєданіє окончено. Совєтнік Могільскій і кто там єщо зайдітє ко мнє. – Сказав Деградант і  покинув залу.

                Розділ – 9.
Кав’ярня світилася євроремонтом. Кілер замовив каву та чарку коньяку. Не сів за  столик вільний – хотілось побути із кимось, поговорити. Побачив пана: сива борода, коротка стрижка, ретельно зачесана чуприна. Відречено сидів за філіжанкою порожньою, щось писав.
- Дозвольте? – Мовив Кілер.
- Дозволу питають у тюрмі, у правоохоронців, - відповів  пан у чорному одягу.
- Здається, ви людина елітна і таке кажете. Що казати простим?
- Рабовласники Україну перемогли - рабам чого хотіти: маємо те, що маємо!
- Дозвольте запропонувати коньяку і каву?
- Ви багатий?
- Заробляю, маю не важку роботу. А ви чим зайняті?
- Ха! Чоловіче, не знаю хто ви і яка ваша не важка праця, але, з моїм тяжким ремеслом легше  в’язницю  заробити аніж на хліб.
- Однако скажіть?
- Конче?
- Хвилинку, прошу невідмовте… Мені  вкрай необхідно поговорити напевно з вами, - мовив Кілер. Подався до барстійки. Приніс чарку і каву.
- Воля ваша, але я не гарний співрозмовник. Слухати і вислухати здатний.
- Це мені потрібно.
- Ви самогубець? Суїцид зараз не новина, не рідкість. І молодь не витримує...
- Ви не вгадали, але…
- Я не лікар, а письменник ...
- Письменник?
- Здивовані?  Комуністична влада мала пестунчиків, які і тепер... пестунчики Деграданта України.
- Ваш фах і мій спорідні одни одному.
-  Ви журналіст?
- Снайпер!... Очищаємо  суспільство од всяких покидків, але  у мене зараз проблема сюжету з персонажем...
- Пане,вам стільки  сюжетів   запропоную- не одну каву доведеться виставляти.
- Не переживайте – гроші маю і можу вам вділити...
- Не люблю боргів, - мовив письменник. -  Пишу книжки не за гроші… Мої персонажі  харизматичні - не  руководящі, не  обрізані...
- Може хочите пообідати? – Запитав Кілер.
- Потратитеся. Може для вас дрібниця?
- Коли утратив сім”ю –  усе дрібниці.
- Ви неординарна людина, а по виправці - офіцер армійський.
- Був, поки не викинули… за  правду.
- І яка правда?
- Торгівля зброєю. Держава копійки не отримала, а мільярди взяли вічні торгаші!
- І що?
-Посадили. Рік протримали у в’язниці – випустили, але сім’ї моєї не  залишилося… Сина ніби через  наркотики помер. Дружина з  дочкою виїхали в Італію.
- Вибачте, моє  страждання не до порівняння із вашим. Мої романи можуть не читати, як і не читали - вважали пасквілями на  совєтську дєйствітєльность, а тепер - на власть нєзавісімую дерградантів. Тоді КГБ цікавилось, а тепер нікому. Хіба ви перший.
- Мені б хотілося…
- Що  із вами?
- Прошу випиймо за знайомство. Ви потрібний.
- Яка із мене користь?
- Будьмо! – Кілєр підніс чарку, усміхнувся. Мужне обличчя засвітилось спокоєм і добротою.
Письменник відчув неспокій. Чарка була не зайвою, оскільки втома сковувала  творця і він не випадково зайшов сюди: початий роман про Блискавицю, яка прийде в Україну і очистить од мерзотників -  не, як  мрія, не, як  алюзія. Ясновидці давно  передбачили, але письменник суттєвий  аналітик епохи комунізму і психоаналітик людини  Незаленжності. Бачив: нема чоловіка, який  спроможний на сучасному етапі вирішити проблему честі, гідності народу, що відтворюється із  попелу духу, руїни моралі, знищення свідомості, історії безчестя. Влада проти народу, коли жінка, мати,  дочка покидають державу і  працюють нелегалами в чужих країнах.
- Що пишете? – запитав Кілер.
- Героїня, якщо так можна сказати - прототип  віце-прем’єр.
- Хто! Хто-хто?
- Блискавиця, кажуть - один чоловік у спідниці уряду.
- Доля пожартувала!… Випиймо, інакше у мене над головою не тільки дах поїде, але й підлога під ногами.
- Чимось пов’язані із тою панею?
- Навіть дуже… Охороняю!
- Від кого?
- Такого, як я, кілєра.
- Не розумію.
Кілєр озирнувся і, переконавшись, що не підслують, пошепки промовив:
- Маю замовлення її вбити… Підвела позиція,  уперше.
- Ви кілер?
- Кілер прізвище – колишній офіцер служби  розвідки.
- Буду  популярним письменником – захищу життя Блискавиці книжкою. До цієї справи підключили  ФСБ Росії?
- Військову прокуратуру, - уточнив Кілєр і додав. - Сума гонорару… Береш на мушку – натискаєш гашетку, хлоп і отримуєш сто, двісті тисяч баксів.
- Книжкою на хліб не заробляю, а двірником.  Вийде книжка – матимете замолення на мене? Цікаво, скільки заплатять?… Чи самому  замовити  своє вбивство і отримати зелень?
- Ви романтик. – Мовив Кілер. – Не отримаєте і гривника. А роман цей - для людей правда.
- Правда?… За нею святою все життя  іду… Садили, бо антисовєтчік, а зараз хуліган битою “на почве хуліганства” зробитю відбивну за звільнення із тюрми. А правоохоронці похоронять дєло в архіві,  поставивши галочку не розкриття.
- Її не вб”ю… повідомте! Чи замінять мене іншим?... Якщо..., то мені не жити.
- Хочеш у  посмертні герої - надивився дурнуватих бойовиків, - сердито мовив письменник. – Хай ті не живуть, хто замовляє вбивство!
- Не просто  українцеві.
- Все складне.
- Правослаівіє, козаччина, мазепиншина, петлюрівщина, махновщина, бандерівшина...
- За  свою державу не воювли, а за  віру, якої не знали - чужу духові і програвали свободу народу.
- Себто?
- Константинополька перехрестила і народ  впав у зневіру – дух захворів.
- Я з роду аріїв, а не прислужників.
- Чому Блискавицю  тобі замовили?
- А хто, як не я - не вбив її! Хіба на зароблені  кровю гроші не повинен здобути Свободу… моїм дітям!... Хіба за те, що ти пишеш, оті дегенеранти, не сміютьсь  над тобою? Хіба не твоя українська мова  посміховище в їх перевернутих мозках? Знаєш - прослухай є шанс…  її Блискавицю врятувати!
- Ти платний убивця і хочеш, щоб письменник оправдав твоє кривававе ремесло. Літератори, які пишуть всякі ахінеї, не поважні письменники –отримують премії...
- Ти теж кілєр... книжник і скаржишся, шо не маєш гонорарів чи премій. А в сереньовіччя таких спалювали, пізніше палили їх книжки, але тільки вони і залишились жити, а не ті із гонорарми чи преміями – маєш приклад Стуса, Шевченка, Франка, Лесі Українки
- Вбивства і насильства нема у моїх книжках.
- А Дегенерата?
- Ні.
- От бачиш – мені залишив. Я нині потрібний,  Блискавиця на завтра, а ти на майбутнє.
- Твоє призначення і її, Блискавиці, потрібне тут і вже.
- Мені заплатили баксами - життя  безбідне гарантоване і за кордоном.
- Зволікай, а я допишу нині-завтра книгу: “Заперечую призначення”.
- Бачу  через приціл  Цісарівну, Королеву – їй державою правити!
- Я  з тобою.
- Тебе розумію, як кілєр – кілера, але є різниця: тобі не платять горорарів, ти не проливаєш кров, хоч вбиваєш їхню систему.
- І ти не вбивця, а... асенізатор суспільства.
- Випили забагато… Ризиковано. А може мене здаш?... Не відаю хто ти насправді. Може тебе пристрелити, що скажеш?
- Деградант присвоїть  героя...
- Значить не заплатять. Якби ти був прем’єром і ми б отак поговорили...
- Не пий більше, - сказав письменник. – Чарка добра, коли добру справу робиш...  Приятелю, ми кілєри: коньяком дороги ти мене  напоїв  - давай зброю – піду застрелити Рудого Панька, а ти мені заплатиш гонорар і я тобі виставлю дорогий коньяк.
- На мілюзгу набоїв шкода.
- Ти не знаєш гаранта.
- Гарант мій – приціл і око. А для натхнення досить закохатися у цю, кого маю убити. В аванс ставлю ще по соточці, каві і, що там ще – з гонорару віддаш.
- Ти ідіот!
- Можливо, а ти? За таке слово пристрелю.
- Набій витратиш… А влада не відповідає ні за живих ані мертвих. Є така  релігія із революційним пріцілом на  інтелегенцію, еліту, національні кадри, куркулів. Влада сім сорок підтанковує.
Кілер приніс замовлення.
- Знаю, - мовив, сідаючи за стіл, - релігія та сіонізмом, якому здали Мілошевича.
- Свої здали. Офіцери, ще поплатиться за то Сербія.
- Не офіцери, а зрадники! Офіцер я.
- Даремно ставиш коньяк дорогий і каву, якщо?...
- Замовники – покидьки, а я рятівник!
- Прийде до влади - знають… Сотниківна Буші, Жанна Д’арк - єдине Призначення. Перша - ворогів підірватися  в пороховій вежі, а друга захистила Францію - спалили інквізитори.
- Ти не з антисемітів, атеїстів?
- Ти, як жид - відразу антисеміт? Ні, не антисеміт, а антисіоніст. В Одесі кажуть: це різниця між їжаком і змією.
- Поділися: що є що і хто є хто?
- Кілєре, нащо її замовили вбити,  скажи?
- Заплатили  п’ятдесят штук зеленими і ще стільки буде після…
- Мені вистачило б десяток книг видати, а  ти береш чистими за натиск на гашетку. Ми не сеєм, ми нє пашем, ми гордімся строєм нашім...
- Письменнику пиши роман про нашу Сотниківну - тобі дам гроші на  видання книжок твоїх.
- Навчи своєї професії –  мозки не висихатимуть од роботи, а вилітатимуть на асфальт.
- Без книжки – кам’янна доба, письменнику, знаєш сам.
- Роман “Кам’янна доба”.
- “Кривава доба”.
- Думаєш, книжка, на якій буде кров – переможе ворога?
 Письменник стиснув кулаки: удар буде смертельним… Невже мерзотник:   спокійно п”є каву і говорити про криваві справи?
- Не сумніваюсь, - сказав Кілєр, не поворухнувшись. Здавалося письменнику - Кілер шукає смерті. – Ти, письменнику, якраз той, кого шукав!… У мене забрали усе, і головне, свободу! Вбити її – вбити чоловічу гідність -  не можу! Не справедливо!
- Ти не вб”єш?
- Боїюся… білокосої з косою? – Кілер усміхнувся. – Ще візму вірменського і по каві. Читав - вона вірменської крові.
- Ти куплений, - коли повернувся Кілер, сказав письменник, - і  яка тобі різниця, якої вона крові?
- Є різниця: кров, що продається за гроші,  кров, що чинить зло, кров, що замовляє зло народам. Будьмо!
-  Українця замовлено зло...
- Сумніваєшся – вчини намір, - мови Кілєр, немов говорив про чергову чарку чи  про програш  “Динамо” у лізі чемпіонів. – Завдяки тобі, письменнику - збагнув: життя не погана штука… Хочу його продати так, як вони  заплатили б за своє життя.
- Схаменися: не залучай мене до вбивства. Будьмо!
- А ти б мене прикінчив? – Кілєр усміхнувся. – Будьмо!
- Не сумнівайся… На рингу - був непоганим боксером і бився на вулиці, за образу, честь, правду, але лежачого – ніколи: було таке правило - тепер без правил.
- Ринок - велика платня.
- І велика смерть, пане. Нині твої гроші – смерть Гетьмана, Бойка, Чорновола, Білозіра і... Гонгадзе. А перед ними Симоненко, Стус, Марченко, Тихий… А скільки безіменних письменників у  концтаборах Півночі і Сибіру, Магадану і Колими із посмішки Леніна-Сталіна, Єжових-Кагановичів убили, замерзли? Міліони!
- Тяжка  ноша  українців.
- Офіцере, чого чекаєш?
- Не ятри душу - смерті не боюся. Почекай! Зрозумій… Ми не у Верховній  Раді - не блазні перед виборцями - не хочу жити так, як вони!
- Не хочеш жити – чому живуть замовники? Тому, що замовляють вбивати повсякдень правду і народ, мову і культуру. Відправити замовника у пекло. Інакше - український народ помститься за її смерть!
- Цікаво, треба застрелити аби помстилася нація Злу! Чуєш - музика із фільму “Чоловік і жінка” - нема у мене її, нема! - На очах  Кілєра забриніла скупа сльоза страждання. Музика Франції – не України. Реквій у серці Кілєра.
- Скажи,  приятелю, скажи ім’я? - мовив письменник.
- Не… ганьбитиму пращура – іменували Слов”яном.
- Хрестили?
- Розп’яли.
- Належить  воскреснути.
- Спершу -  з честю  умерти.
- Що маєш на увазі?
- Будьмо - скажу… Ні, не скажу. Нема вибору - виходимо разом!
- Не вийдемо разом.
- Маєш рацію. Письменник залишиться творити книжки.
- За нашу спільну справу!
- Будьмо!
- Будьмо!
Вийшли разом, переплітаючи ногами. Тихцем гомоніли про конкретне діяння кожного – одної мети.
                Розділ –  10.
 Літні канікули парламенту і уряду проходили не групово. А громадяни групово винишували колорадського жука на плантаціях бульби, косили зернові і сіножаті, здавали хліб державі і скирдували пашню худобі, збирали малини і гриби, консервували і сушили овочі та ягоди на зиму, та будь-де підзаробляли гривеники на необхідне. Різні значення і різні можливості незалежності. 
Комерційні, лобійовані, фракційні, перехідно-фракційні у фракційно-прийомні бакси, пільги, лікарнянні,  ускладнені важкі умови праці – перевага богообраних під патронатом Деграданта. Їх охороняють правозахисні органи: від міліціонера, судів,  тюрми, народу, тероризму, ксенофобії, антисемітизму.
Письменник відпочиває на завоюваному ринку гуманітарки і здобуває шанс  вижити, оскільки не вміє чогось іншого робити, як будь-який прем’єр, президент, депутат,  міністер, губернатор після каденції чи відставки – вони мають свій бізнес і рахунки в закордонних банках, бізнес структурах. Писати книжки для ринку, що фантазії на паркані. Зустріч із Кілєром, який через  любов з першого погляду, не замочив віце-прем’єршу -  абсурд роману… Глибоко заритий талант якогось мойсеєнка пише про Деграданта красивого і що дивно розумного - отримує все. Інакшому, не обраному – задвірки, гуманітарка і слава богу, що тепер не Соловки, куля, психіатрична... А який придурок видасть книжку про опальну особу?  Здати свого прем”єра Героя Одену Ярослава Мудрого – це мудрість! Сам Деградант обурився: нікчемно обкраданв бідне населення. Дізнався, що за посаду Прем’єра, бідкався він, йому заплатив 3,7 мільйона баксів. У письменника “криша” поїхала, а фундамент пішов ходуном: якась лярва сказала: “Ей, пісятєль, твой Деградант, катараво ти прі нєзавісімості получіл - бабулі загребаєт за назначєніє на должності, а ти, інтелегентішка, гуманітаркой кормішся!”
Треба сказати: після зустрічі із Кілєром, письменник  вирішим замочити Деграданта. Сподівався, за Деграданта заплатять вдвічі… тричі більше! Але хто замовить?... Фельдгойц? Та ні! Деградант Гарант його мільярдів.  Сукин – пара кальош Фельднойца.  Святільськи “вічний шахтар” – чого б за ним аж в Обітовану Землю літак посилав аби повернувся на ШАХТИ. Ні, то хохма! А населення не заплатить і копійки, бо немає. І письменник ослаб від пориву, хоч  демократи пророкують “зоб раковий” Деграданта – терміну недотягне. А якщо дотягне, то буде не він. Обнадійливі прогнози, як на погоду, виглядали перспективно. А українцю скажи тепле, щире обіцяю – волом тягнутиме справу національну. Он  скільки націонал-а...патріотів радянської поетоманії, працюють на різноманітних кріслах при Деграданті - добилися визначних результатів в утвердженні у собі української мови аж 0,33 відсотки - щирого українського слова. А решту -  глобалізма і русифікація. І животики не схудли, і  совість не псятина – продовжують боротьбу із русифікацією. Ну, не можна письменнику “сєрчать” на праведників чи, як їх, бля, називає Деградант, с придурю!...
  Потелефонував Кілєр - запропонувався зустрітись. Відмовити щастю -  чарці халяві, ніколи! А, може, обід – письменник не заперечить?
Київ осінній – феєрія поліфонічннобагрянна.
Кілєр сказав зустрітись у іншій кав’ярні. Зайшов – не було відвідувачів. Запросили  до кабінки. Кілєр сидів за накритим столом. Жорсткі риси обличчя, ретельно поголений, коротко посторижений. Просвітки сивини. Худорлявий. Смуглявий. Чіткі вуста. Чорні брови. Очі у смутку.
- Прошу, - сказав він, - за стіл із білим обрусом. Не бійтеся.
- А що мені трати?
- Таких, як ви..., письменника.
-Який я письменник... Не читали.
- “Прірву”, “Фанфарон”, Слово про Європу!, Зіткнення і..., Притон.
- Невже?! – Безмежна радість засвітилась на обличчі письменника.
- Пишете про людські вартості… Вартість  свободи, моралі,  духу нації і... вартість майбутнього - минулого.
- Які вони?
-Комуністично-сітоністсько-християнські, але не язично-демократичні.
- Щось нове… Хіба українці сіоністи?… Та й не християни! Не антисеміти: голодомор, репресії, висилка в Сибір... Чорнобиль – десятки, сотні... тисячі холокостів 10-20…, 30…,50-ти мільйонів українців, як ритуал жертвоприношення нації... Архіви - таємниця племені  Пекла України. Палії  світових революцій, воєн, ринків, тероризму, екстремізму, сепаратизму. Чому горіли і горять національні бібліотеки Ярослава Мудрого, Олександрійської, Національної бібліотеки  УССР? Ви не простий Кілєр?
- Контр-розвідник.
- А  минулого разу казали…
- Минулого – правда, тепер - кілєр. Є… приятель в охороні Деграданта, чесний офіцер. Зараз не в контакті, небезпечно. Йому  потрібно передати: хай закінчить те, що робить.
- Чому мені довіряєтеся?
- Честь офіцера і письменника - найвища вартість нації.
- А бойци гаранта - вічні специ?
- Вічні дуполизи і жульйо обрізане… Ще не висохло чорнило  писань одному – пишуть другому… Ви кілєр  чесного слова…  вірю – інакше б цієї бесіди не було.
- Письменник не зобов’язаний любити чи не любити владу: всяка влада розбещується аж до абсурду, посміщища. Але моя влада – влада помилування тільки через кару... Навіть посмертно напишу  про неї! Моральний обов’язок. А ви багато  відправили у пекло, або рай за  всевидюче око  долара?
- Найняли тільки для неї.
- Без історії в архіві! Прикінчити, після замовлення? Сам собі Герострат!
- Тому із письменником.
- Що маю такого зробити?
- Щоб повідомили… Промажу - тільки зачеплю.
- Писати – одне, а…
- Знайдіть людину.
- Шерше ля фам – шукайте жінку.  Чоло-Віків нема! Перекажу.
- Ви  і  я - її Смерть або Життя!
- Зараз вже були б на Канарських островах?
- Або в землі, або на  нарах…
- Страх за награбовані мільярди.  Чи  буде суд?...
- Свідчитиму виикриття їхніх злочинів проти держави! І журналіста вбивство.
- Якого журналіста?
- Йдеться про десятимільярдний проет, а журналіст отримав інформацію…Хтось його здав, а вказівка ліквідувати, наче б  Деградантова.
- Оприлюднення -  зупинить?
- Одне життя  мужньої людини зможемо врятувати.
- Гаразд, хтось отримає гроші, щоб мене замочити. А  дуполизи вип”ють за мій упокій, просльозившись за  невинну талановиту жертву, ой як просльозяться. Або скажуть: так йому нада... А яка різниця? Безсмертя не чекає живих... Кілєр, створюєш мені рай тут і вже:  виставляєш накращий коньяк,  кошерним годуєш - так  має бути!  Думаю, чого б це всякі вилизують екскременти Деграданта, сидячи і сідаючих у кріслах Кабміну, фондів, громадських організаціях?... І патріотично-сльозливо теревенять про любові до неньки і бідного народу, і багатотисячними тиражами множать жалями-скаргами питаннячка про утвердження влади, якщо там псує повітря всяка бездарність і переміщується із кабінету в кабінет і з крісла в крісло під патронатом гаранта за мільйонні хабарі і нагороджуються орденами і медалями, докторством і професорством своє безталання і богообраність. Вони торочать: не відразу  Рим збудували -  мусимо терпіти ринок, бо економіка радянська, а ми професіонали… Незмінні мертві душі: жадібні, дрібов”язкі – демократи чергових виборів, чергових пільг, чергових нагород, чергового славолюбства - плазуни комуністичної, фашиської, демократичної систем… Такі  – таких виховують. Романи на ринку Соловків розстріляні і не ринкові на ринку  соросів... Така неписана історія - таких українців-демократів соцлагеря! Одкровення хмільне! А  дорогий коньяк збуджує питво, їдло, секс, грошву, кріслологію: жеребці іржать, а  кобили підставляють патронат… Про Блискавицю  роман -  Богу сподобався – її порятує од деградантів…
- Порятує, але із нами... Зібрано загін - голову зірвуть, шкіру здеруть по команді фас!
- І гаранту?...
- І гаранту - після визначення зайвим бути, остаточно захопивши владу.
- Я за всіх і все відповідаю? І за Блискавицю - Чорт у Пекло не  візьме обліковцем. Ні, дай  снайперську, а тобі дам машинку друкарську – і ми квіти з тобою. Я стану справднім кілером. Послухай, а, може я, гарант?
- Разом - до раю, разом – судити, разом - до пекла!… Поодинці – відстріляють, як зайців ,– мовив Кілєр, викурюючи чергову цигарку.
- А вже осінь, - сказав письменник, - осінній мотив змінить  Україну. Ти, Кілєре, вирахував мене,  скажи чесно?
- Про тебе сказали.
- Хто?
- Світ...  Україна - не без добрих людей.
- Але ж я втомився бути!.. Поглянь на Хрещатик – чотирирядні, як блискучі офіцери, мчать  найдорожчі джіпи, мерси, ауді, БМВ, Тойоти, а  вних – койоти... І шумить-гарчить убогість дев’яносто відсотків українців.
- Комунізм – для бідних, капіталізм - для багатих... Богообрані творять Рай і Пекло: були і залишилися… Але кілєром  стає голодний народ, як в Єгипті, Іспанії, Франції, Італії, Росії, Німеччині - чинили помсту  - вчинить Україна.
- Ти, як козак говориш...
- І мазепинець, петлюрівець, і націоналіст буржуазний, і репресований, і розстріляний…богообраними.
- І унеерівець, січовий стрілець, упівець, бандерівець. А ще тепер, телефоном, кількакратно за добу, паціієнт  психзакладу “Голосу Росії” Татьяна із нацистського Львова, стверджує, що  “нет нікакой украінскої культури, а єсть націсти і етот фашист, котрий отриваєт  Украіну от Росії і просіть срочно прінять мери... І вообше с націстамі нєльзя встречатса на вищем уровне, а где-то на задвірках, (як це прийнято у бандитів).” Доктора, аналітики, експерти, коментатори і ведучі закладу шейхмани, пушкови, шалигіни, галіуліни, вітренки, симоненки, грачі та іже пару дівок перестарілих, кавалєрствуючих і кавалєрів масонствуючих, із діагнозом ненависті до інородців, вислуховують і радіють умозаключенню  постійних пацієнтів... І живе же така почвар у  фашистів-нацистів без культури і держави, і ходить по вулицях нацизму, жере сало козацьке і не боїться фашистів-нацистів, а якби мала власть – прямо в квартирах, на вулицях, в туалетах, тюрмах, концтаборах, колгоспах мочила за прикладом отцов...
Що чесний фашист-нацист повине із такою курвою зробити? Голою до плота причепити і нехай гавкає могучим язиком до своїх психіатрів – вони ж радості іншої не знають! Бачите, навіть Рембо (за професором і радником при президенті Пушковим) теліпав, для радості професор не тільки в Москві, але й в Криму, язиком, а не мовою... А мені, виглядає, тепер треба пишатись нацизмом-фашизмом і своєю мовою, а не одним органом без честі і розуму, який поглинає, що йому кинуть із столу... А той професор і аналітики могли б запитати своїх постійних пацієнтів з України, щоб  поставити остаточний  діагноз: понад чотириста років були ті нацисти-фашисти малоросами безмовними з Енськими Указами, бездержавні в Російській імперії, були не інакше, як молодшими братами в СССР, то Хто молодшого виховав бути нацистом, фашистом?  І, щоб буйні пацієнти не заражали професорів-докторі, аналітиків-екстрасенців, а рецедив не передавався, бо навіть перевернутий розум безнадійно хворого не передбачє, щоб син чи дочка були старші віком од Матері, Києва - Матері  Руських Городов, А Рембо ( за Пушковим, Шалигіним, Ший манами, Татянами, як і тими, хто із дефектом букви “Р” с могучім язиком)  розмовляв не язиком пушкових, а мовою англійською навіть в українських Криму, Воронежі, Курську, Кубані та й Приморському краї...
- Маємо  історію ту, що маємо, а їхні людиноненависницькі тавтології – створили, справді,  Втікачів,  од такого сусіда  в НАТО, Євросоюз... Розпалюють ворожнечу: бачте, якщо Косово, то чому не Корим?... А українці кажуть: якщо Крим, то чому не  Кубань, Вороніжська і Курська області, передані з українцями Російській Федерації, та й Московську область повернути Україні, бо син Києва – Матері руськиї міст Довгоруки там управляв чи заправляв;  республіки Татарстан, Башкирії, Якутіє, Маріел, Карелії, Інгушетії, Північної Осетії, Новгородської Республіки, Сибірської Республіки та нації Півночі і Приморського Краю, Сахаліну, Курил і зачищена-незнищенна Чечня - понад двісті суб”їктів і об”єктів собраних земель всякими колегами професорів, аналітиків і політологів: грозними, петрами, екатеринами, миколами, ленінами та іже... Аргументом, пацієнтка “Голосу Росії”, назвала те, що Котузову вибили око у Криму - то є документ приналежності Крима Росії і підства денонсації великого договору. А те, що доктори, професори, аналітики і політологи втратили пам”ть про Мать Рускіх  городов і не знают Київської Русі, і що воно за Московскоє царство до вісінмнадцятого  сторіччя -  розсіяний не тільки склероз, манкуртизм, дебілізм  і збочений ембріон гнилої утроби людиноненависника із психолікарні закладу “Голос Росії”. 
- Фашизм  перекладається: бути разом - одною нацією культури і політики.
- Україна і Свобода єдині!
Руки Письменника і Кілера скріпилися потиском.
               
Розділ -  11.
Юліана Блискавиця відчувала – інстинкт мисливця підказував: зникнення журналіста “Української Правди” -   діло латентної структури в Україні, як і вбивство Петлюри, Степана Бандери, Стуса. Наступна жерва?... Дрож пройшов по плечах. Зникнення – не гарантія життя...  Стаття в  Інтернеті: Харцизький трубопрокатний комбінат і обхід українських нафтогазотранспортних артерій - будівництвом по дну Чорного і Балтійського морів?  Хижацькі  інтереси  божевільного проекту кланів Росії, України і патронат  гаранта.  Мільярди “зелених” – не зупиняться!   Життя людини,  нації, країни – ніщо перед доларом. За один – здере  тисячу! Право журналіста  інформувати суспільство. Не один Гонгадзе тему ворушить, захищаючи інтереси України. Мільярдні прибутки – інтерес! А держава, а нація? Інструменти. Знає віце-прем’єр уряду. Бачить карту масті королів і тузів… Стріляють не у журналістів! У майбутнє держави, народу добро стріляють!... Обіграла за ринковим столом в”яхіревих, березовських, ходорковських, мілерів та іже...  Пам”ятають – не простять. Журналіст посмів написати про “создатєлєй нєзавісімой Украіни” - серце замовкне від  правоохоронної структури. Немає шансу залишитись в уряді, нема  депутатського мандату - відмовилась,  по закону. Вразлива! Генеральний прокурор їхній.   
Віце-прем’єр  взяла  газету “Дзеркало Тижня”. На   титульній сторінці побачила  чорний профіль журналіста: “Знайдіть журналіста Георгія Гонгадзе… Сьогодні закінчується  другий тиждень з моменту зникнення журналіста… СБУ заявляє про те, що має нову інформацію… МВС рапортує про те, що оглянуло  десятки гаражних кооперативів, сотні каналізаційних люків… Прокуратура допитує  людей, чиї телефони знаходяться в телефонній книжці Георгія. Результату ніякого. МВС стверджує, що бармени ресторану “У Еріка” близько десятої бачили Георгія у барі. Інші журналісти не бачили  у той час там свого колегу. Начальник ГУМВС Києва  обвинуватив заступника міністра  у заступництві бандитам… У будинку, де зібралися журналісти для проведення телемосту між Києвом і Страсбургом - закладено бомбу. Бомби не знайшли, але телеміст Україна - Рада Європи було зірвано. Європарламентарі  були здивовані тим, що у Києві все ще є достатньо впливові, безпринципні і брутальні, щоб  застосовувати погрози… Екстрасенс зазначив місце, де може знаходитися Георгій. Ця інформація під найсуворішим секретом передана високому чиновникові МВС.”
Цікво, якого звання той “екстрасенс”, подумалося віце-прем’єру. Яку інформацію і про кого, і чому – зрозумілий суворий секрет, Страх! Герої визначені: посади -   екстрасенсам, прокурорам, міліціонерам.
Блискавиця підійшла до вікна. Київ! Схиляється перед Величчю Київської Русі і виско тримає голову хліборобів, філософів, письменників, науковців – творців Духу Національного Світла! Безлика влада панує... Народу не дозволить встати з колін під тягарем догм чужої історії, чужих вчителів, чужих книжок, чужих звичаїв і традицій - експансії чужинця! У чиє віриш – рабом  того є!  По-чужому оцінюєш себе, свою культуру, історію, свій народ. Роздвоєність і деградація. Зомбі байдуже до власного майбутнього! Будували, а чужинець приватно управляє, накопичує борги Україні і прихватизовує за борги багатство. А українцям – кладовище і темниці... Плануєш змінити? Українціі в Україні Володарі!... Чужак покине цю багату землю, або зніме капелюха з поваги до українця. Юліана Блискавиця клянеться Ім’ям  Бога в ім’я життя народу здійснити Право України для Світу і Демократії.
...Одійшла від вікна. Ввімкнула телевізор. Новини. Кореспондент передавав із Верховної Ради Заяву “Лівий центр”  Морозенка і трансляцію аудіозапису розмов…
Позвонила прес-секретарю щоб був запис. Це не новина – знала, скоїться!  Такий гарант... Секретар парткому, гітарист і лідера на трьох...  А хитрі - заправляють  державою на свій копил, їх 180 у  Раді - прикуплять кілька десятків москалів і комуністів, аби “большінство” прийняло для  “населенія закони” оголення до нитки, будючи світлий капіталізм і  демократію собі. А... завтра, від терориста-фашиста народу, попросять у  Америки захисту од холокосту!...
Велет-Народ Трипільської культури, Кібернетичного Словника, Космічних  технології і кораблів, Теорії посадки на Місяць – культура, мудріст, освіта, наука  сильного... А ти Блискавице відступаєш...  Перше приниження - звеличує, дурге – принижуть, третє - убиває!... Українська еліта – геноцид двадцятого сторіччя і початок двадцять першого... Європа, Японія, Індія, Китай, Іран, США, Ізраїль, Росія незмінно мовчать про етнгоцид-голодомор українців в Україні...  Розброїла ядерну державу почвар - захопила владу і  схилилися диктатурі ядерної бомби, отримуючи задоволення  од самітів-фуршетів... Їм потрібний  ПЕК. А далі – земля! Українська земля - боржник за їхні борги!...  План побудови світлого майбутнього вибраним... Але добро, створене тобою, Людиною – Світло і Дух бо Вічні!   Юліана усміхнулась.
Усмішка не завше – радість. В ненависті - страшна.  Віра - любов народу - безсмертя краси Меча Воїна...  Добро України! Бархатна революція - тиранії не знищила! Тирани вкрали фінанси, майно, політичне правління…  Кий просить її руки - на Білому  Коні! Клянеться! “Я  знаю  кому і ким послана повернути Свободу, Добро, Силу, Мудрість, Мужність, Красу – Послана Минулим і Майбутнім України.  Блискавиця без каміння за пазухою,  а щирим струмом душі. Блискавиця – правда грози! Блискавиця –  з каменя воду точить, науку з неба  черпає, меч правди шанує, чорні хмари освітлює, весну віщує, ніч освітлює... Неплатили зарплати – примусила! Не видавали пенсій - зганьбила! Небуло роботи - створила! Прихватизовували - відмінила!  Блискавиця  знищує, як Святослав Хазарський каганат,  клани мафії!...
Київ – Мати руськиї міст обледенілий - пустеля убогих. Україна розтерзана – жебрачка по серед Європи з дітьми-жебраками, талантами, робітним людом...
Київ скромний, принишклий, задуманий. Київ – вічний безсмертям. Київ німий рідною мовою, здивовано дивується: чому цурається Світ, чому  самотній, не потрібний?.. Київ здається собі чужиною… І Київ розуміє Дочку -  розводить руки: “Кров отруїли - добиваються смерті, але допоки...  Ще не вмерла Україна!”
Юліана витерла гарячу сльозу на обличчі Києва мірою успіхів і  невдач. Вийшла на дорогу війни...  шантажу, ножа, автомата, отрути гаранта!
Києве-Києве!.. Бачив на віку стільки зрад, стількох завойовників, але таких, хто  ненавидить Україну, а  каже “возрождаєт Украіну” в праісторії твого  храму не було. Блискавице, визначатимеш  майбутнє, якщо не зрадиш правді. Твоє обличчя -  Україна! Але не буде  віри у біблійному маніфесті страху, як раю убогим у космосі! Бога впізнають по своїх ділах. А боїшся Бога –   зневажаєш Його в Собі! Бог допомагає безстрашним,  чесним, мудрим, працьовитим, озброєним лицарям, добрим, свободолюбним!  Це характер Бога і Богу ці риси подобаються! Такі народи мають  держави, імперії створюють: багато живуть, шановані  за силу, мудрість, волю, свободу… Богові, слабкі, невігласи, раби, бандити, не потрібні:  він  Творець Промисла Свого, Людині!
Оголокощення України 50-тьма мільйонами: чи  Богу подобається?... Не Бога вина: дав око за око, голову за голову, ворога за ворога, правда за правду, брехню за брехню, зраду за зраду ВОРОГОВІ БОГА ЛЮДИНИ! Карати – не Бога Справа. ТИ?...  Так Богу  подобаєшся! Твої тридцять відсотків світового чорнозему, а ти  збираєш п’ятнадцять-двадцять центнерів зерна із 603 тисяч квадратних кілометрів земельки! А це дещо менша територія Англії і Франції разом! І божественний клімат! І географічне розташування! А Ти  вдвічі менший од ангійця і француза! Де втратив ТИ Промисел Господній? За які гріхи виморився голодом,  війнами, втечею із своєї землі? Може завойовував - винищував  інших народи, як ТЕБЕ ліквідовували?... Не нападав! Може розп’яв Сина Господнього і отримав із того політичне правління, незліченні дивіденди, хай би хоч на своїй землі?... Та ні, бідуєш. А той, хто розпинав і розпинає панує чи не на всій Землі... Не був леніном, сталіном, гітлером, не є суддею  над іншими – тебе карали трійками і судять за антисемітизм, ксенофобію... А ти незнає що воно таке і з чим його істи!... Не творив і не твориш людиноненависних ідеологій – творили і творять проти тебе... Леніни, Сталіни, Кагановичі, Єжови, Берії і нині їхні нащадки, як вони жадібно впивалися - впиваються, українцю, твоєю кров’ю в незалежністі: приватизують чорноземи і викинуть тебе і кістки прадідів з твоєї України...  Зачистка, українцю, зачистка: “Кодексом” оцінили в 70 мільярдів доларів твій чорнозем, що у сотні мільярдів менше за річний бюджет армії США! Тобі - “борги”, а чужинцю -  чорноземи України... Араб, за нафту, залише рай нащадкам. А ти, українцю, своїм бездомність!...
Прочинились двері – секретарка попередила: прийшов Турчин.
- Хай зайде.
У кабінет ввійшов не високого зросту,  коренастий, із лисиною та чорною борідкою чоловік. Однопартієць,  керівник фракції, голова бюджетного  комітету.
Подала руку.
- Прошу зручно розміщуватись.
- Морозенко виступив на пресконференції - озвучив  фрагменти аудіозапису офіцера служби охорони кабінету Деграданта. Депутати шоковані. Турчин ввімкнув диктофон: “Щоб я не забув, є такий Гонгадзе… Ну, подонок, бля, в вишей мере. Департіровать єго в Грузію і викінуть єго там на х… Чеченцев надо, чтоби укралі єго і викінулі....  Співпрацює з Морозенком у  “Гранях” - фінансує  Бодський.” 
”Ну, це такак скотина… Ну, ми з ним розберемось.”
 “А Бодський - це ж Медвук і  Сукин.”
- Такий гарант – така демократія, – константував Турчин. – Злочинці своїх злочинців не розкриватимуть і себе не шукатимуть.
Блискавиця змінилась на обличчі: очі потьмяніли, вуста стиснулись; суворою стала краса - окреслилась граню вогню. Вона іде над прірвою... Людські вартості, добробут громадян,  майбутнє  держави – здійснить  суть і заперечить їхнє призначення. Дорога визначена із  минулого: у хаті не було тепла, на вікнах фіранок, не було того, що є життям людини.
 –  Що  думаєте з цього приводу? – Запитала Блискавиця.
- Не зупиняться… Потрібно убезпечитися од  найогиднішого.
- Що маєте на увазі?
- Не тільки ваше життя.
- Я приготувалася!…
- Іншої кандидатури не знайдуть.
- Що порадите?
- Зустрітись з Деградантом.
 - Він уникає зустрічі із мною.
- По телебаченю заявіть про таку зустріч …
- Недопускають на  телебачення. А якщо... то, що сказати?
- Про свою толерантність. Пошлетись на  те, що “хитрі писки” навмисне дескридитують і його провокують проти вас, бо їм вигідно… Країна тепер освітлена, зігріта, оплачена, а це гроші,  що не потрапили у “писки”.
- Деградант знає, а публічне звинувачення ПЕК безглузде – мафія зазомбувала. Призначеня мені ясне… Діяти, щоб... зберегти цей уряд – здобути перемогу, якщо не виграти війну... Суспільство відчує позитивні результати незалежності України і переможе у цій віні.
- Ви несхибна - прямуєте дорогою, яку вони вимостили. – Резюмував Турчин. – Прем’єр вас не може захистити.
- Поки...
- А завтра?
- Викинуть мене, потім його і уряд. Мабуть, Прем”єр того не передбачає.  Інсинуації з коаліційним урядом – абсурд, якого не хотять  олігархи - треба відповідати за  світло, газ, зарплату робітників, учителів, лікарів, військовиків, пенсії, робочі місця... Фундаментальна наука, прогресивні технології, інвестиції,  Конституційні права і гарантії громадян,  авторитет України, а це не футбол і не саміт без краваток, не грошові піраміди обкрадання людських збережень, не  мікрофон, де виглядають вболівальниками за добро громадян, а латентно  висмоктують фінанси - кров економіки: кошти у розвиток громадянина  відкритого суспільства... Копійку не вкладуть у духовне, фізичне здоров’я українця! Бояться значимості національної людини суспільства і,  було в історії, отримують помсту…
Людина добра, витонченої моральні - чесна, мудра, мирна... Передові технології - вершини матеріального суспільства і культура нації... Застаріле, зношене обладнання на межі – утрата ринку, не конкурентність продукції...  Людина - кара тим, хто її доводить до стану Звіра.  Іти до Деграданта з такою позицією?
- Не сприйме, а образиться: вважатиме, що ви прийшли повчати, а ще гірше - мудріші од нього.
- З чим іти?... Бути ними? Лестити і шептати на інших – ліпше в Карпатах гриби збиратиму. Арешт чоловіка – черга моя?  Вибираю свою Долю: жити власне життя і реалізувати свої вартості для народу, для України – іншої позиції немаю, пане Турчин!
- Себе прирекли.
- Заперечую призначення!... Ви можете вийти із  партії, фракції...
- Не дочекаються. – Турчин  усміхнувся. – Позицію  маю. Робити так, щоб ви на свободі утрималися якнайдовше.
-Україну облаштуємо для українців із тими, хто Україну творить життям - Українське диво Європи: не боятися, не просити, не вірити ворогові! Хочу, щоб  мою державу шанували і... ворог! Хочу, щоб народ реалізувався духовно. Хочу, щоб  шанувався мудрістю, честю, славивився успіхами і  примножував славу предків. Так мало хочу, бо це норма нації, демократії, право...
- Маю компетентну інформують про заходи щодо вас… Старі, пересипані  шестирічним нафталіном провокації - сподіватися на  законність, чесність судочинства – чекати з моря погоди.
- Гарант вказав на непокірного  Верховного?
- Поки до суду дійде - Потьобка стругне так, що сатані  сподобається. Гонгадзе – приклад. Він звертався до  Генерального прокурора… А той: Гія  їздить у львівських трамваях,  у перуці! Ткі жарти головного законника. Назначимо зібрання фракції з питання аудіокасетного запису: визначимо лінію  роботи,  зробимо  заяву для преси: з’ясування правди і притягнення вининих до кари. Сподіваюсь,  демократичні фракції підтримають.
- Хіба комуністи відмовляться?
- Не хотілось би, але  Морозенка не  сприймають без крові в очах. Якби їхній лідер оприлюднив авдіозапис – однозначно. А чому не передав касети комуністам – відомо тільки  майору.
- Де він зараз?
- Депутати  групи “Антимафія” допомогають виїхати за кордон.
- ...Не могла  з ним зустрітись.
- І правильно.
- Запросіть членів фракції... і депутатів, які згодяться прийти на 18.00. Дякую.
Турчин вийшов із кабінету. Блискавиця підійшла до вікна: Київ – Україна: майбутнє Європи!
                Розділ – 12.
За вікном письменницької келії сипле  благодатний сніг, температура мінус 5.  В душі пси гарчать, бо  від того, що газ коштує 48 доларів – треба платити 90, а тому іди в черги – вибивай субсидії. Не хочеться бути причинною відшкодування ПДВ із бюджету мільйонів, мільярдів бізнесменам... І бачив ангела Рабіновича по СТБ - цитує  Біблію для  українців, без якої не може спати.
Про яку торгівлю зброєю, яка заява якогось думівця Росії - діагноз, запевняв патріот України Рабинович, яке табу на в’їзд в Україну - бідкався неборака?... Він - холдинг-медіа в Україні! Звідки письменнику знати скільки коштуєє газ без Рабиновича із  якимось комплексом “СС” у відсталій од  Росії  Україні? Сов’єтська власть судила рабиновичів за  “за нетрудовиє доходи” у великих маштабах, а  письменників за “пасквілі на сов’єтскую дєйствітєльность” – союзники, колеги. Він “мас-медіа холдінг”, а  письменник -  “без ринкової мови!” Курок і  Роза риночні, з язиком відповідним, письменники номіновані.
Богові видніше кого і для чого вчить, виставляє на посміх, або  каже: “Почекай сину – у наступному столітті будеш...” Письменник - Богові: “Хіба я  проти, але їсти хочеться тепер. А гречки предків немаю за що купити. Питаєш чому гречку? Та... хочу скакати у гречку.  А українець без гречки і сала, що жид без хадзуки. Мені сподобалась, вибач Боже, може мене запідозрять у любові до одного “чоловіка” в уряді,  Юліана Блискавиця, але я твоєї орієнтації.”
 “Смішиш, сину,  мій промисле:  коли був молодим любив гречку і тепер людське не чуже... Гречка –  рослина  моя - для неї я  створив бджілку, щоб запліднювала на великі врожаї: і медок був у Пасічника, і медовуха, яку Божественну робить Приятель  на здоров’я, і плід продовження роду твого святився, і оптимізмом скріплоювався мій промисел – на те моя воля! Що росте, що летить, що пливає – дарую роду божому. Не цурайся, не відрікайся, не покидай свого поля, не  ганьбися на чужині – будь сином України, Мами  Твоєї!”
Письменник, після Імперії зла, не знав чим прислужитися незалежності. Пише книжки – бідаці дав такий талант Бог. І живе, як павук, що тче павутину - мережить рядки, абзаци, сторінки, книжка за книжкою: павукові  якась муха запутається у сіті, а   письменником не цікавиться горобець в незалежності. З ностальгією згадує, що в Імперії зла хоч кагебістам, сексотам був потрібний. А тепер ними цікавиться письменник: де вони поділися? І... знаходить у СБУ, депутатах, від низу до гори Адміністраціях Деграданта, радниках, митниках, успішних бізнесменах чи по-старому торгашах... Не розумів: чому не  цікавляться ним, як було?... А запрошували на індивідуальні літературні диспути в кабінети, в кафе; на вулиці підходили “націоналістами” - ставили чарку на “халяву”, бо що у тверезого на умі - у п”яного на язиці. П’яним (послаблений вирок) лічно Леоніда Ілліча посилав на три букви... типу БАМ! І ціле Політб’юропосилав... на суботник з образою, бо ум, честь і совість епохи не розуміє письменницького ремесла. Тепер письменник і псові бездомному не потрібний. Деградант журналістів не любить, а що казати про письменників! Любов - орієнтація правильна. Вибачте, письменник любить чесну і курву тверезим чи п’яним, а послати  Деграданта, що сплюнути через ліве плече,  приємність. Він парт орг-ракетчик. Він табачник… І не подобається йому “чоловік” в уряді, і нема на то ради, бо вона Блисквийя!
Але пробач, Боже, письменник згадав про старе, а на дворі  незалежна Україна. Нема  гречки, нема меду, нема чоловіків і козаків, а жінок нелегально запліднюють у Італії, Німеччині, Іспанії, Бельгії, Ізраїлі і ще де... Трутень гречку не запліднить за доляри.  Доляри не вартують туалетного паперу. Для таких жінок варто видати указ: ЖІНКА писати великими буквами! Того не скажеш про чоловіків, бо за цей папір пиячать і пропивають Україну - крутими хлопцями називаються або новими українцями. А Юда, потирає руки з глуздом Рабиновича, є діагнозом: народний депутат п’ять тисяч баксів профиндрує за ніч із фрондою - народження фурії, а не книжки! Сорос  не профиндрує! Він молодець! Дає долари на книжки, які йому подобаються. Має, як сказано, те, що має! І може дати, якщо написано гарно про вибраних. А українець гарно пише чорну правду, як український житній хліб у чорний голод 32-33 років. Десять мільйонів – цвинтар Європи: Істина - не піар. Не подобається богообраним така фабула, бо є тільки один патент на голокост. А письменнику, за  наїзд Деградант на Блискавицю, нема за що не те щоб замовити кілєра… Добре, що  набравшись, як бездомний собака реп’яхів, второпав бідкання кілєра сюжетно... Вчинили із Гонгадзе сюжет... Написав книжку про Блискавицю, Кілера і Деграданта – фабула...  Замовив трумло і могилку на цвинтарі, за  прикладом бабусі. А на попа грошей не вистачило, щоб із всіма почестями поховали. Хіба посмертно гонорар отримає, то розрахується. Але святй отець сказали: з придурками не розмовляють і не хоронять за дурняка, ринок. А що того богохульника швидше б не стало, то слава Ісусу Христу. Письменник написав заповіт: спалити і  розсипати попіл по Україні - плодоноситиме рясно і  світитиме. Користь буде. А так, що залишається робити - грішити, щоб попи мали кого хрестити. І тіштися: Божий Промисел грішить, то і чоловіком чується і любов жива. А ті погрожують: отрішимо од церкви, ніби на політбюро чи парткомі догану комуністу дають. Тоді все і всі, один - одному, і всі одному щось давали... Тепер йому шкода “ум, честь і совєсть епохи” –  догана освячувалась доброю випивкою і зняттям її за добру випивку. І так повторювалось – був якийсь сенс... Як у дідуся: піп піймав на загаті свою молоду попадю із ним і на аргумент діда: не грішить, коли дає! То і розрішилося даванням дідом курочок...  на відпущення гріхів. Внука бабуся годувала яєчкачками аби ріс і міг…  А яйці - творча потенція підвищується і, як письменнику не грішити чи то при комунставх чи демократах, планово чи ринково... А  мамуся письменника, Царство їй Небесне, казала: ліпше б твій дід з Італійського полону не вернувся – тебе виховала б людиною, а так,  ти його корінь... Та який корінь, заперечував письменник: нема тепер загати, нема сіна ані соломи і попаді якісь не такі, про яких дідусь розповідав - все колгоспне!... Піп тоді похоронив, бо заповіла мамуся, а письменника покликали на політб’юро, як на похорон… Пояснив, що він правильної орієнтації: ні з попом, ні з попадею не у зв”язках... А замісь мамусі – ліпше бачив би попа у гробу, аніж себе зараз на політб’юро! Дали догану, вже не пам”ятає, рахунку, як і не пам”ятає скільки тоді випили і скільки в черговий раз пропив... Дружина відвідала міськком партії із скаргою про аморальний спосіб життя рідного чоловіка... І письменник мусив “відробляти” докорінно, як дід, і жінокам членів міськкому, і виставляти аби зняли аморалку... І тоді підозрював: чи не спеціально було від низу і до верхотури оті політб’юро, щоб давати догани і знімати догани, як грішникам відпускають гріхи попи, звичайно не за випивку, не за  пійману жінку на загаті... Членкині  членів політбюро і попаді безгрішні.
Власне, при незалежності, здалось, письменнику, що він дальтонік: ті самі члени  президенти, депутати, глави адміністрацій, банкіри… Всі  християни і  рекомендують читати Біблію. А письменник, як дідусь, Святославом  Хоробрим, корінно сміється, як його хоробрі лицарі! І що почалось: письменник такий його мать, сякий-такий курвий син: коли був язичник, коли комуністом, а тепер псує демократію - не знає історії! Зарахували в богохульники. Виставив і йому запропонували іти у Президенти Незалежності.
“Вон за дверь!” – крикнув, як на політб”юро, член, по чистоті виборів. Не зареєстрували. Письменник вийшов за двері, але, мабуть, не ті… Столи вгиналися від моря випивки, гір закуски – справжній тобі письменнику комунізм в незалежності членства і  не побітб”ро! Зорієнтований ідейному Курсу, письменник зорієнтуватися: з чорного ходу  налив у фужер чогось брунатного із назвою “Наполеон” і випив, і не відчув “Московской”, але щось близьке із “Десною” із “Холодним Яром”. Штучки із червоними і чорними зернятками – ковтнув без пережовування. Почувався у незалежності саміту незалежним Кандидатом у  президенти. Відповідно, до випитого фужеру, сів на чільне місце. Бавився - не пам’ятав скільки… Вранці випустили із “рідної хати”, яку хотіла спалити вороги його країни. Мав квиток члена, не пам”ятав якої партії, без політб”бро його виключили чи ні, не пам”ятає. Безцінного члена черговою доганою, безплатним незалежним самітом із фуршетом не пробачили, як і ночівлі у рідній  буцигарні, прикинувшись американським бомжем у  нічліжці. Правда, той американець почесний, із правом людини, не платить. А письменник мусив відшкодуватити збитки – три дні  працював вантажником на виписану квитанцію.
Казав дід письменника і відповідав: пишеш оті свої вибрики і пиши, але буде у тебе гріхів вище аніж Говерла, і фертик! Дивак дід. Романи називав гріхами, а спроба стати президентом фертиком... І виявив: по Україні круїзять на роверах партійці “Собору”. Поважні пани. Дуже поважно виступали на мітингах.  Академік сказав про лідера нації: “Хочемо того чи ні, але  соцопитування заявляє, що таким є  Плющенко!”
- Лідер чого? – гаркнув голос із товпи.
- Не чого, а кого? – Уточнив Академік. – А ви хто?
- Якби було кого, кажу натурально, як антисеміт!
- Натурально? – Перипитав академік і задумався.
- Натурально! – Підтвердив антисеміт.
- Не знаю.
- Підкажу:  який тато – такий син, яка грядка – такий клин.
- Ой, добром не закінчете. – Скрушно мовив Академік.
- Добривом точно  буду, бо замовив язичникам мене спалити і розвіяти  по Україні.
- Що із нами скоїли, - загадково мовив Академік.
- З нами нічого і фертик. Самі пішли у блудити - повертаймося  до дому.
- Не знаємо дороги. – Резюмував Академік.
-В чужому дороги не знайти... Інакше тут китайці годуватимуть  хлібом 500 мільйонну Європу, або і цілий Китай.
Академік, напевно, сприйняв антисеміта фантазером, але на всякий випадок подарував із підписом свою книгу. Мовляв, вчися  сину, щоб не здурів остаточно і не гнив на своїх чорноземах, бо історія знає: крадуть країни, імена,  землю, народи і ховаються за псевдонімом.
Романтики-круїзовці поїхали, а  омитий Перуном і  сушений Ярилом антисеміт, щасливий, як дід, після загати з попадею – з товариством подався у кав”ярню... на дебати! Дід тоді його чубив і  казав: вчися, яким має бути Чоло-Вік! І навчився грішити: дід один  на всю парафію мав надавче радіо і слухав, що світ каже,  а піп і бабуся про жидівський вибраний народ проповідували. Правда, до церкви дідусь ходив ретельно, як німець на роботу або в пивний бар, але для людського ока і для того, щоб на грізне бабусене: “Куди чорте йдеш?“ Відповісти: “Гріхи попу здати!”  Богохульствувати бабуся боялась і діда шанувала за здачу гріхів. А він, невиправний грішник, брав із собою внука-письменника і йшли до Мошкової кнайпи і з такими ж богохульниками напивалися цуйки і верзли, і смакували - вічне чоловіче: дає попадя, як Каська, і до неї ідуть, як по свячену водицю.  А  в  Мариськи не беруть, хоч безплатно... Отих грішників, піп з амвона соромив, а  вони, як іржання жеребців, що збісились  через якусь  кобилицю, заглушували  всю парафію і виховували золоту юнь, майбутнього Франка, який залюбки слухав: котра і що  дає, а кому попадя сама платить аби її щупав, а в котрої і пси не беруть... Тоді, з Ганусею – внучкою приятеля дідуся, замилувалися обоє – велиока і страшенно гарна: стріляла очиськами  на штани майбутнього письменника і бачила голого: що хотіла побачити... Але про попадю  і Каську гидливо сказала: “Фе, та то ж курви! До них ходять, як до  криниці по воду!”
Внука дідового то дуже образило, бо вважав, що попадя і Каська, то дідуся парафія, інакше чого б втікав з італійського полону. Сказав в оборону діда: “Заздриш, бо немаєш криниці!”
Гануся смачно, млосно зітхнула і запитала: “Яяяя!... Подивися, яка вона файна у мене!” І задерла спідничку, і  побачив уперше письменник щось у пушку, як  курятко під квочкою, із рожевиньким язичком.
“Ти чого, як борщовий буряк, почервонів? – Стрільнула очиськами Гануся. – Не бачив? Моя набагато краща аніж у тої курви...  Навіть мама сміється і каже: що за мною ти бігатимеш, як ведмідь до вулика за медом, бо маю гарне тіло, і щось чарівне.”
Щелепа юному письменнику одвисла - хлопців чкурнули, залишивши їх на одинці. Не міг слова витиснути: а  файна Гануся підійшла і поцілувала в губи, а що в штанах висіло, полоскотала...  Там, у тих кущах, щось стрибнуло і, досі стоїть пам’ятником  юнацької першої любові.
Письменника у юність занесл... Уже, як дід, сивий. Збираєтся із такими ж – мудрагелять про плітику, про файних жінок, футбол... І ще беруть,  якщо файні дають, як  було в епоху діда, попаді і Каськи. А тепер ринок: файні, як і нездалі дорогі. А інші - в Італії, Іспанію, в Німеччині на заробітках. Денрадант охрестив  легковажними жінками. Чим легковажать?... Не тим,  чим пишалася попадя чи Каська - всі після  комунізму,  Чорнобиля. А жити треба!  І їсти хочеться, і  мусить любити життя... Процес.   Привела  мама дівчисько безпліддя лікувати…  І лікаря-бідачка, за згвалтування, до цюпи заперли, бо проти судді політикував. Скептики казали - дополітикувався.  Якби попаді і Касьці дуже хотілось, аби їх згвалтували, то довго б чекала від підтоптаного лікаря, поки на горі рак свисне. То тільки мій дід на загаті зимою міг... Але царство йому небесне! То чи з глуздом вірити у таке дуже потрібне діло, як популяція українців… Перепис показав - велика недостача. Якщо б у Сукина чи Деграданта пропало два-три мільйони, то  зловмисника під землею знадуть і покарають. Але українці не гроші  - кари нема. І молоді безплідні? Каська плодоносила і називала їх покропивниками. Всі члени незалежності і не копаються в жіночих органах – не пасує конвертованим професіоналам члена судити. Геніколог хоче  бути черговим  річним губернаторм і покинув жіночий орган - добився доктора філософії. Злі язики кажуть: вміє конвертувати із Польщі кобіт - приїзджають абортуватися до нього. Філософ! Тепер депутат, а гінекологів нема і діда письменника нема. Було чи не було гвалтування? Політика згвалтувала геніколога і чоловіка - всі стали докторами політології. А письменнику, у спадок від діда, залишилась попадя, Каська і чорноока Гануся і...  талант писати книжки про   нащадків: які були, є, будуть без докторів політології, а з Волхвами, Знахарями, Письменниками, і файною-чарівницею Ганусею. Не  згадуватиме діда, бо бабуся повернеться  з того світу і всипле обом: строму, що такого вчить, а малому чого вчиться. Нащо з дідом ганьбитися?  А бабусю дуже любив: у час голоду трохи підгодувала, на відміну од нинішної влади. І розповідає про діда, і попадю та Каську, і попа що відпускав діду гріхи за курку, якщо навіть дістанеться обом на горіхи від строму, по-німецьки бабуні. Не хотіла слухати оті баєчки свого старого, що піп дуже  любив опікуватись одбитими жінками од стада  і сповідав їх. Застав якось і попа за грішним ділом, коли зайшов сповідатись. Піп, відпустив рабу і   до діда: розкажи про свої гріхи, грішний рабе божий!
-Та якось не зручно, –  каже він.
-Чом, сину, не зручно?
- Піду з вашої парафії.
-Чому, сину?
-Ваша попадя казала, що за відпущені гріхи  вам  кури носять грішниці, а все тому, що я грішу.
- Для того, сину, ти прийшов сповідатися, але без курки, як бачиш. І я тебе сповідаю.
- Так, отче, так! Але пані ваша сказала…
- Що, сину, сказала?
- Щоби ділилися із мною тими курми, бо мені сили потрібно.
- А чому, сину, я повинен так поступати?
-Бо, якщо піду  в іншу парафію, то  і пані туди піде…
Дід сміявся, бувало, так, що бабуся затуляла йому писок долонею, щоб люди не збіглися, як на пожежу.
Письменний теж сміється, щоб не  вмерти  від  нарікання,  скиглення,  української мови і книжки – ірже конем, що пре свого плуга - і не підганяють, і не годують, і не потрібний  жодній попаді чи владі. А креше іскри у темноті, безмовності глухій. І ніби посліпли, поніміли, і ніби на цвинтарі покійниками вештаються!  І Бог послав письменнику зустріч Кілера Блискавиці – стало не до сміху. Почув у кого поцілить із “мушки”  суперкарабіна – втратив спокій. Писки  замовили мочити Національного Лідера! Слава Богу, Кілєр чи не закохався у жертву! Мудрий Кілєр - чинить, як радила Блискавиця:  дають-бери! І бере “зеленими”, і не стріляє. Дід письменника до вищої нагороди представив би Кілера. Він теж, не відступився - закохався в попадю, а піп давав дідові куручки, щоб на парафії мовчав за гріх з попадею. А Блискавицю боготворив би. Як  за Цісаря пішов би на війну і за Блискавицю. І чимсь внук опоганити дідівську честь – прийшов його дух із Сварожого  Світу і каже: “Ти, шубравцю, залишився таким ким був:  підслухав,  що я  у кнайпі жида накбалакав… Знаєш про попівну, про Каську, і про сповідь у попа, і про курочки на яких ти виріс неборако, а я знаю про твою Ганусю… Бачив - вона тобі показувала цю  вічну паню, а ти?… Мене осоромив! Почервонів, як борак, а з мене побратими сміялись: кого виховав – дівки соромиться! Добре, що я тоді знайшовся і кажу: червоним катом не буде! Тоді   не тільки свою, але й твою честь захистив. А тепер знаю про твій роман із Блискавицею...
- Та дідусю, що таке плетете!…
- Знаю, - твоя бабуся мені ще чуба намилить, коли повернуся … Але  розмова не тільки чоловіча, але й державна. Скажу відверто: я йшов за Цісаря, то не дивлячись на протести бабусі, пішов би за Цісарівну! Думаю –  успадкував ти щось від мене. Бачу – очі горять, груди хвилями підіймаються – іди в похід..., за Блискавицею, як Святослав на  Хазарський  Каганат! Іди – Україна не чекає...  Я тобі багато біди залишив. Не залиш ти своїм дітям, внукам! Добре, що не проклинаєш. Вдався у мене...
- А батько?…
- Батько згорів у безпорадності… Великий розум, але не міг його віддати користі чужої держави… Він казав, що у вісімдесятому році буде війна і Україна буде Незалежною! Здійснено. Україна незалежна, але не Твоя!  Блискавиця здійснить мрію і реальність. Ти взяв у мене оповіді - пиши в книжках – це Добро.
- Діду, а  у вас круглі столи бувають,  чи є попівни, Каськи?...
- Не нервуй бабусю, бо бабуся нам обом всипле вугликів в штани, не кепкуй  з мене поважного, внуче, бо ти наче мій двійників; з тої Каськи – лаха дреш, як я робив. А знаєш, хто вона тепер? Це у вас не вміють цінити гарних людей, при житті? Вона - у раю, чемно своїм ділом займається: правда черги нема, як у вас до  незалежного начальства – тут висока культура і повага до платників, як ви кажете,  податків. Ніхто  із раю не їде  за кордон на заробітки із Касьчиних дітей чи внуків. Все працює у своєму і своє добро заробляє. І я у Сварога,  по  таланту, байки розповідаю, не те що там було: дали гвера і йди воюй за цісаря, за лєніна-сталіна і мовчи. А ще відповідаю за зв’язок із українцями в Україні. На кшталт, як у вас міністерство з закордонних справ. Правда, у вас якесь безвідповідальне: звернення за зверненням посилаю, критикую, а воно  циринькне одним рядком: не можемо!... Імпотенти!  Жодного питання не вирішити на користь  України. Ти скажеш - лаха з них дру, як з тої курви?  Та  ні... Тут ми всіх членів влади облікуємо  і  судимо заслуженим: що зробив  комусь – робиш собі, а що державі – така слава тобі!
- Діду, що робити?
- Є депеша -  написав ти роман про  Юліану Блискавицю, ніби вона Жана  Д’арк,  Сотниківна Буші. Добру справу зробив - Блискавиця  їхній страх тепре...   Бачу – смієшся, бо кого  їм боятися?  Гроші  поховали по Світу. Але то ще більший Страх – інші вкрадуть… Якби попадя раз на чотири роки роздягалася на загаті, як ті, кого ви обираєте до влади, то чи вірив би я попаді, що то правда?... Ті, хто хоче Влади оголяться раз на чотири чи п”ять років, а  роками  оголюють вас до нитки! Порядна курва, (у вас називаються політик) – про своїх дітей старанно дбає, тобто громадян,  наприклад, як Каська  це робила: давала і множила багатство дітям, але не так: народила пуцьверінка і пустила по світу бомжем – це твоя нинішня влада. Торохкотить про зміни, але змінити  себе не може, бо імпотентна. Їй добре із тою соціалістичною власністю – бере, як розпустну дівку край дороги: і не головою, і не руками, а язиком... Може, внуко, щось тобі дали у приватне управління – якусь шахту, нафтову чи газову трубу? Ні,  не дали. А я і батько працювали за трудодні у колгоспах, на стройках соціалізму, п’ятирічках…  А де конфіскуване родини майно? Чи, може, тобі не дали, бо ти українець і любиш своїх ворогів надурняка? Не судив Поета, не адвокатував: “Етаво врага камунізма і моєй родной партії я должен защіщать, нєт! Прашу всей строгостю совєтского закона єво осудіть за ізмену совєтской  родіни!” А Поет  Батьківщину любить - готовий   самого  бога проклясти. Тепер той адвокат творить закони для твоєї незалежності. Смішно! Що робив – робитиме, аби не було Блискавиці. В Юди закон – зрада! Перед красунею мудрості –  шляхетні капелюхи знімуть, а лицарі війни починають… Ото, кажу: книжка про Юліану Блискавицю – твій меч помсти… Ось прийшла  депеша: задумали  адвокати  зло!
- Діду, я  вже знаю - відстає ваше міністерство закордонних  справ з депешами. З Кілєром домовився: зелень бере, так радила Блискавиця виборцям, а  поцілить у замовника.
- Бачу твою бешкетну усмішку... Я направив Кілєра до тебе, щоб  йому допоміг уникнути гріха. Кажу інше - приготували темницю!
- Діду, а   Гонгадзе де? І кому темниця?
Чи  СБ, ЦРУ, Масад, ФСБ, МІ-5 підслухали -  розірвали  зв’язок з дідом письменника, як було впродовж всієї історії - стежать за екстремітами. Бреши діду, сину, внуче, як того хоче правий чи лівий – правильні демократи. І сказав Діду письменник пару теплитх слів та чому не вчили брехати? А карав за фантазії: бути мудрішим, кращим, гарнішим і мати мрію  велосипед! А щой-но за правду – втратив шанс довідатись про щось таке, чого не скажуть правоохоронні органи, міністерство закордонних справ, РНБО. Отак, картався письменник: мудрий не бреше, а  християнин ті самі граблі не обминає...
                Розділ – 13.
 Газета “Експрес” надрукувала  касетні записи Майора під заголовком: “Президент давав вказівку знищити…”
Газета “Високий замок” написала: “Страшна правда чи страшний наклеп?... Шок! Такого Україна ще не знала… Чи стане цей день “чорним вівторком” у новітній історії держави? І для кого він стане “чорним”?…”
Газета “Товариш” – “Початок очищення. – Фрагменти магнітного запису на аудіокасеті, продемонстрованого народним депутатом України  Морозенком на прес-конференції у  Верховній Раді… Заява: на захист  демократії і прав людини – фракції виборчого блоку Соціалістичної  та Селянської партії України “Лівий центр”.
Газета “Вільна Україна” -  “…Дєпартіровать його б-дь в Грузію і викінуть…”
На першому каналі УТ: ”Нам потрібний рух.”
Письменник прокоментаува: “Від вашого руху видно голу потаскуху!” Натуралізм не гарний, але скільки товктися на одному місці і показувати звідки запах лайна.
 “...В Полтавській області, в Кременчуге цей ублюдок Омелько там випускає газету таку, б…, просто шалену. З карикатурами на  президента, грязними публікаціями… Мені привозять цю газету… Надо їх всіх…” 
То не жарти, повірив писаному письменник, влада може все і всіх мочити у сартирі – підрозділи ментів без моралі. Не допусти боже попасти у їхні закамарки. Пішов до Кілєра – побачив, збагнув:  не висихає - повсюди порожніі і повні пляшки алкоголю. Уздрів письменника – зрадів, мов не бачились двненько.
- Ти знаєш!… Ти знаєш, що ти герой! – Белькотів він і тішився, немов за той героїзм письмннику дали премію “Золота еліта”, якою себе нагороджує у палаці “Україна” влада. - Підемо і напємось до упаду.
- Що маєш на увазі? – мовив письмнник.
- Її посадили - не треба  мочити! Я чистий!
 - Не радій – уб”ть у тюрмі і спишуть на зеків.
- Я безробітний, ура! Гонорар дав бездомним дітям… Студенту премію річну дав, щоб вчився. Великий талант, сирота… Батько в шахті загинув, що вибухнула у отого депутат... Триста мільйонів баксів вивіз в Ізраїль! Другу половину не заплатять...
- Мені прислали гонорар, - показав гаманець Кілеру. – На дорогий коньяк не вистачить, але на “Первак”  і каву досить.
- Ех, якби замовили Деграданта, за будь-яку суму погодився б...
- Сам відправиться в пекло, нащо воно тобі.
- Ти не прав. – Мовив скрушно Кілєр. – Хоч якась пам’ять була б про мене.
- Прагнеш слави.
- Вона, як дівка  приємна… Ти ввійдеш в історію письменником, а я?
- Місця для слави вистачає навіть двірникові. А ти професійний офіцер. Ото  ідемо пропивати гонорар не за смерть, а статтю про замах на Блискавицю. Хай живе  честь!
- Відтоді я не висихав, розумієш чому?
- Вимочився, як моя  бабуся полотно у річці… Дід ткав полотна і лежники, серветки: які узори, які кольори! Верстак зберігаю...
- Яке нині число? – запитав Кілєр.
- Чотринадцяте.
- Старий-Новий рік… Її арештували вчора: не чоло-віки! Це ж бо жінка!… Кинули у буцигарню! Ідемо - вип’ємо за Цісарівну, у Новому Рроці Народження Сонця, і побажаємо їй многая і благая літ!
- Ти, як  язичник.
- На останньому  пострілі зупинився… Виходимо, - Кілер озирнув кімнату, замкнув двері, передав ключ черговому. - Познайомлю із майором аби ти з ним..., бо щось станеться...
- Замовляти парастас - недочекаєшся! Нині тебе напою і відлупцюю, як тато  мене, розумієш?...  Було за що:  Лєніну роги і хвіст домалював у Букварі. У старшому класі - Зірку Давида. Директор завів  у кабінет і втокмачив: “Придурку, запам”ятай, що ета  Звєзда - не піз… Звьоздочка наша п”ятикутна, запомні!”
- Тому письменника ненавидять?
- Ха, а ти звідки знаєш?
- Та одна бабуся сказала.
- І ти повірив?
- Бабуся КГБ-СБУ...
-Вони опікуни мої через любов до України: іду на Ви! А вони іти на Ви бояться. І Блискавиця заявила “Іду на Ви!” Це від Святослава Хороброго... Для них українська історія страшна через проповіді попів і Короткий Курс КПСС...
Кілєр спіткнувся на погляді, на кроці, схопився правицею за груди.   Похилився – упав на білий сніг. Потекла калинова кров. Письменнику здалося, що світло  січневого дня  протікає через тіло Кілера червоною хурделицею,  червоним сонцем. Кілер загрібав сніг в кулаки, з усмішкою. Його голос вирвався на свободу і полинув відлунням: вбивці!... вбивці!
- Вбивці, - повторив письменник.
- Ми повинні були зустрітися, - сказав молодий чоловік і взяв під руку письменника та  завів у під”їзд. Представився. - Моє прізвище   Мельник. – Він хотів нас познайомити.
- Чому у нього стріляли?
- І ви на прицілі.
- Я?... Чогось поганого не зробив і не бажаю…
- Влада боїться Правди, тому небезпечні. А йому не допоможемо. Кілер говорив про вас, ми друзі. Та долі різні: його - смерть за смерть, а моя – ізгоя...
- Не розумію…
- Охоронець Деграданта ізгой.
- Майор-охоронець - врятував життя письменнику, для чого?
- Ворогами оцінені дуже високо  ваша книжка....
- Вибачте, може Нобелівську премію дадуть, а Кілеру – героя?
- Все може бути у перевернутого розуму, все...  Тиха смерть - невідома смерть… Скажуть: бачите – шануємо!
- Шановний,  загадково кажете, піду до Кілера збагнути...
- Зраз ви у безпеці. - Майор визирнув на вулицю. – Людно, можна іти. Вас проведу.
- Божевільня! – промовив письменник.
- У  божевільні є Бог, благодать,  розуміння і обслуговуючий персонал. Ідемо.
Вийшли з під’їзду. Через кілька десятків кроків їх зупинив міліцейський підполковник. Мельник показав  посвідчення. Той  віддав честь.  Навколо Кілєра - людно. Тіло  і червоний сніг оточили.
 – Вперше, на моїх очах, вбили людину -  мені зле, - промовив письменник.
- Тіштеся, що з ним не поруч...
- Кому гонорар віддати, який ішли пропивати, вам?... Статтю збагнули і вирішили: їх здав – свідок у могилі.  Любов і ненависть однаково забирають  життя.
-Така реальність. Ідемо сюди: гонорар і пам”ять про Кілера залишимо в кав’ярні піідвалу.
- Із підвалів виходять терористи...
-  Лєнін, Гітлер, Бен Ладен...
- Третє тисячоліття - не шашка в рукаї, а  глибокі бункери і кнопоки: обличчя з обличчям не зустрінеться, болю із болем, рана із раною, смерть із смертю, ворог із ворогом…  Мільйони -  ком’ютерні ігри. Чи  це можливе?
- Як затемнення  Місяця і Сонця. – Усміхнувся світловолосий, жорстких рис обличчя, атлетичної статури Мельник.      
Зійшли східцями  у напівпідвальне приміщення. Мельник зняв плащ і почепив на вішак, побіля столика. Письменник  замшеву чорну куртку  накинув на спинку крісла. Підійшла офіціантка. Замовили по каві і чарці коньяку.
На підвищенні маячів телевізор. Показували фільм “Бандитський Петербург”. Небавом подали   замовлення.
- За упокій! Повинен бути тут, із нами, але?… - Мовив Мельник. Чарками не  торкнулися.  Випили.
- Ви  там опинились чому? – Запитав письменник.
- Ішов навстріч. Бачив, ви вийшли із під’їзду, і  враз він спотикнувся, упав. Вам пощастило.
- А мене навіщо мочити?
- Бояться свідків. А ви письменник!
- Хто вони?
- Ті, хто наказує латентно, із... підвалів. І є без почуття болю, і... радості.
- А ви  убиваєте?
- Якщо загрожує життю державній особі, але вбивати громадян,  як   Бойко, Чорновіл, Гонгадзе, ні.
- Страшно кажете. Навіть думати так важко.
- Ви чули про касетні записи у  кабінеті Президента... Я – Триглав, той охоронець.  Щодень чув їхні розми – важко розуміти: влада чи калан? Записував.  Корупція, хабарі, шантаж, залякування, замовлені вбивства!
- І це  двадцять перше сторіччя – не середньовіччя інквізиції?
- Ви письменник - повинні знати правду.  Кілєр хотів,  щоб ми зустрілись.... Правоохоронець повинен захистити права громадян од бандитів латентних структур. Не думав, що доведеться захищати народ од влади. Вони не розкривають вбивство проти себе: Гетьман, Щербань, Ємець, Бойко, Мар”яна Чорна, Дерев’янко, Александров,  Макєєв -  не  знайшли вбивців і  замовників. Арештовували віце-прем’єра, жінку, а там... напа сердечний і її нема. Лікарі констатують смерть. Не  може бути правом особи, позбавляти свободи  людину тільки тому, що  сидить на  першому кріслі і доводить, на свій погляд, вину економічного чи політичного характеру.
- Інакше винуватий опонент... І прокурорчики, міліціонерчики, суддики, не кажучи про високопосадовців – не їздитимуть у супермерседесах, шикарно одягатися, їсти і пити до срачки, купувати квартири, дачі, і відпочивати на Канарах, і будувати вілли за державну платню - не буде! Беруть хабарі від малого до великого. Живуть по-капіталістичному, демократично у всій своїй красі. А письменник ходить із простягнутою рукою і просити грошей на книжку для нації, або працює сторожем...
- І тому  замордованого, обезголовленого журналіста,  воскрешає мундир Прокурора і каже: Гонгадзе, у перуку роз’єзджає у трамваях Львова. Цинізм і деградація.
- Носії системи Імперії Зла при владі: антимораль демократії, дескридитація незалежності. Навіть державну мову  ігнорують, а сусід верещить про українізацію – ніби татарин, мордвин, якут, бурят ц їхній  Росії дивляться “Бандитську Москву” із своїми мовами, а Рембо - американською? Тому я тут, пане письменнику, з вами.  Кілєр казав, що ви  українць літератури. І пишете чи вже написали про Юліану Блискавицю?…  До неї звертався, подумалося: віцепрем’єр матиме компромат на них. Вона  відмовилась, пояснила: урядовець не повинен займатись не своєю роботою. Порадила  у прокуратуру  не звертатись, а до Морозенка. Чи надійний?... Не знаю. Лівий є лівий... Гарантій ніяких: я свідок і звинувачуний…
- Будьмо, пане майоре!
- І після стресову – одразу. –Триглав покликав  кельнерку. Замовив, а коли пані відійшла,  сказав. –  Кілєр  вірив: запросили на роботу, у загін по боротьбі із кримінальними  авторитетами, мафією, кланами, а не з політичними опонентам мафіозної влади.
- Не вбив  - заслужив  повагу бути вбитим.
- Рахунок - життя. Ви не говоріть що пишете чи написали… Є заздрісні серед вашого брата: інтерв’ю з нею, або  якусь замітку, надруковану у будь-якій газеті, сприймають, як свою трагедію. Після “Епіцентру” у них повний провал... А на книжку?... Ого, скільки жовчі  вихлюпнуть! Будьмо! – Триглав усміхнувся. - З волі Божої ще зустрінемось. Надто тепер для них небезпечний -  таємниці страшні.
Майор пішов до барстійки. Письменник позирнув навкіл. Письменницьке око  кмітлитве, спостережливе  і тоді, коли нема чогось важливого.  Підозри не  побачив. По телебаченні передавали новини. У кримінальній хроніці, що тепер звучить, як зведення із фронту, повідомили про  вбивство Кілєра. Коментар звичний: кримінальні угрупування прибирають своїх  виконавців, замітають сліди. Але, за  свідченням очевидців,  із ним був ще оди. Хто він, хай зголоситься – гарантується безпека свідка?
- Чули? –  Запитав  майор, ставлячи,  чарки на стіл.
- Чув... Гарантується безпека свідка на цвинтарі?
- Кілєр не мав  документів, які  викривають злочиеців. Висунуть версію: “Політичні поплічники шантажують владу, обдурюють народ перед виборами. Вороги незалежності не сплять!. Переконався, коли прочитав записи на диктофоні... Боляче за Україну. Касети  приніс у рані серця до людей. Аморальна влада не має права на життя, хоч якби не теревенили попи, що всяка влада від бога. Влада є тільки від народу і для народу.
- Влада  - дзеркало держави.
 – Вам багато є що писати, коли прочитаєте касети... Голівуд жахи вигадує, а тут кожний день у жаху українці живуть - це правда!  Шкода мені розставатись з рідним краєм… Але так мусить бути. Вам успіху. – Потиснув руку. Одягнувши плащ, вийшов.
Письменник  допив каву. Закурив. Моторошно жити.
Розділ –14.
Зима холодна, рання. Острах снує по хатах, квартирах, вулицях сіл і міст, і страх сковує “старих” українців поглядом на сіре життя, що, може, перетвориться на чорне: відключенням світла і газу, невиплати мізерної пенсії, платні за роботу. Усе, на відміну од життя “нових”  русскоязичних в Україні. Там світяться безперебійно котеджі, вілли, подвір”я з високими кам’янними огорожами і кованими броньованими брамами. Туди в’їзджають і виїзджають  броньовані супермерседеси і найдорожчі джипи адміністрацій, корпорацій, депутатів Верховної Радни, радників Деграданта, уряду,  яким не відключають, не забирають за несплату комунальних послуг котеджі, не тягають по судах і не садять у темниці, колонії, табори, як було в минулому році із “старими” без імунітету недоторканності. Найнародніший депутат балакає про маленького українця, а догоджає новому, великому.
“Ваш лідер каже те, що ми кажемо: маленькі, маленькі, маленькі, а значить, без нас ви не зможете жити, а тим більше побудувати нєзалєжность!”
 О, яке щастя бути маленьким. Врешті: був малоросом, малополяком, козачком в кабацькій Москві і жидівського шинку Варшави… Був язичником в християнстві вогню і меча, всяких радах до Бутурина; був   будівничим на своїх кістках Північної Пальміри - прорубав вікно  в Європу... Був і є після ганьби і зради, гарматним м”ясом на війнах Імперій двадцятого сторіччя, був мільйоннами голодомором охолокощений, був будівником комунізму: був під осатанілими заборонами промовляти і писати українською мовою, був на  правічній землі пращурів із графою у паспорті українець.  І є в незалежності, але без графи українець!... Богообрані сказали: не глобально і націю викреслили.
Цієї зими домівки  маленьких українців не у темноті  довгих ночей і холоду; не відключають світло, газ. Платять пенсії, зарплати, стипендії. Але скупих грошей маленьких не вистарчає оплатити маленьку послугу, не кажучи про хліб чи лікарства. І малі українці самостійно дивляться по телебаченні Деграданта: йому співають не бойки троїстих музик, а “Імею честь вас прігласіть”, підтанцьовуючи “Сім сорок” табачники-пугачови-кіркорови у палаці “Україна”. Дивляться “Фортуни” і визначають “Золоту еліту” – гарні, гладенькі, жирненькі, старенькі і молоденькі представники чоловічого і жіночого племені  адміністрацій, директорів,  президентів, начальників із званнями і без звання, знання і без знання себе визначають і нагороджують.
Іван смакує залишок кістки на зубах, купленої на базарі, вивареної у  капусняку - радіє як дитина: бачить гарне шоу і “приобщаєтся к іноземному язику” незалежно, добровільно, демократично. Іванові не показують фуршетів. Напевно радості не було б кінця - нарешті заснув і дивився гарні сни, як хрещені і не хрещені фортунники фортунять, обфортунюючи маленьких українців і пояснюють “общепонятно” чому надалі вилучатимуть, за несплату  комунальних послуг, не тільки речі, предмети, але і житло. А журналісти, як і всякі митці, як Гонгадзе ходить хай собі швендяють по Києву і Львову без голови у перуці, а на Алєксандрова не шкодує бомж п’ятсотбаксової бити. Та плювати на віце-прем’єра Юліану Блискавицю із її забороною експропрійовувати майно – на дворі риночка економіка. Екзекутори, назначені Деградантом ідуть, як опричники 17, 20-21, 32-33-го років двадцятого століття. Душу і тіло викорінють - забирають у маленьких боржників пожитки і  відпрапвляють у темницю демократичним судом без кола і двора - аз височайший указ Деграданта. Риночні реформи, приватизація, боротьба з організованою злочинністю і корупцією. Копиці справ - вагомими звіту.ть на черговому засіданні (стрелці) силовиків. І збільшують  званння і посад, і особливий статус  наближення до  тіла Тата, а значить - бути облагородженим певними тарифами тіньової економіки, за самовіддану боротьбу із корупцією і організованою злочинністю.
...Мішок полови великий злочин - приклад відмивання брудних грошей  бартером: замість зарплати - труба, цвяхи. А тобі потрібно не трубу і не цвяхи, а полову... Легший отримати за  цвяхи трубу. Чим не тіньва економіка маленького українця? Відтак:  трубою цвяханули, а цвяхом  трубанули на кілька років за корупцію і несплату податків. Чим не боротьба із тіньовою економікою?... А тому звання, посади,  висока зарплата і... Кожний прокурорчик, адміністратор, суддя, екзекутор, хай маленькі у низу, але за прикладом великих у верхотурі: купують віллли, будують котеджі, їздять на мерсах, джипах, беемвешках, п’ють, відпочивають за кордоном – почуваються незалежною гілкою абсолютної влади над люблячим, мудрим, патріотичним їх народом... Вчений взяв гній на зарплату. Удобрив  латку дачної землі. Відкрили корупційну справу - приніс мішок, як податок. Оштрафували за неповагу до правосуддя.
Злиденні, почули Блискавицю про незаконність  дій влади. І самостійно важкими предметами вигнали екзекуторів. Великі-нові українці залютували: “То кошмар - не вимикати світло, газ! Не буде порядку  в державі!... Не забирати колиски чи візочка у злісних неплатників податків! Не боротись із корупцією!... Письменники, художники, композитори, культпрацівники, вчителі, академіки, викладачі університетів – живуть бартером, корупціонери! Не декларують гонорару. Не платять податки за книжки.”
Поет із своїм “метеликом” пішов до прокурора, щоб вручити з  автографом.
- То ж, значітся, хабарчіка притаскал - не беру такого! Значітся, за спробу підкупу посадовой особі, стаття… 5-ті тисяч зєльнєнкімі, тоєсть – строк до п’яті лет і там, де Макар тєлят нє пас.
- Шановний, я поет, з добром… Книжка не хабар. Спонсорів  гроші!
- Давал  хабар нє одін, значіт - груповоє!
Поет втратив свідомість. Його арештували. Сидів під слідством щось із два роки. Повернувся на милицях. Перестав писати вірші. Пояснював: живе у дурдомі.  Лікарі  у мундирах, а влада у білих халатах вивела діагноз: “Такий і Така перекрили фінансові потоки! Ким хочуть командувати? Ми не совки, совки не ми!”
...Заводи і фабрики запрацювали. Газ, нафту, вугілля, уранові руди і твели для електорстанцій, константувала віце-прем’єр, добуваємо і оплачуємо. Борги попередніх у’рядів за енергоносії Російській Федерації - рекструтиризовано, а частина – оплачена. Програма реформування електроенергетичного комплексу затверджена урядом.
...У магазинах - вітчизнянні товари. Життя нової-давньої держави іде на лад. Такий поворот дратував сім’ї, клани, угрупування, клоновані партії сукиних, фельдгойців. Держава Аратта-Укра - перша держава Землі,  Блискавиця – жінка сказала владно українкою СИСТЕМИ ДОБРА УКРАЇНЦІВ - обурила, озлобила олігархічний кагал. “Оні, еті маленькіє, с какой статі, должни жіть по справедливісті?! Какая Україна, Аратта, Трипілля - культура Шумерії, обнаглелі! Ми богообраниє – ми главниє  у Центре Європи, а оні ВИЖИВАЮТ! Тепер -превратім на нашіх слуг антизаконами, антикодексами... Сфоруєм більшінство у парламенте – обезпечим свого битійо. Інплементуєм ім: второсортность, глупость, безгосударственность: жестокость, грабйож, безграмотность, безроботіца - катастрофа духа, разума, культури, мови українцем – смерть арієв!”
Юліани Блискавиця оцінювала: Деградант нахарапужений олігархами – звільнить з уряду. Прем’єр не зможе захистити. Заява трьох – підтвердження.  Звернулась до  однодумців з партій: запропонувала створити Тіньовий уряд - вирішувати державні проблеми. Вісім місяців  роботи  в уряді - державі повернуто десяток мільярдів гривень. Вороги такої політики  віце-прем’єра – володарі хадзуки. Фінансові потоки енергетики у тіньових структурах сімей, кланів, угрупувань. Очолюють керівники депутатських фракцій, голови партій у Верховній Раді. На  президентську кампанію 10 мільярдів не поступили у їхній фонд. Вибори до Верховної Ради:  кожне депутатське місце мільйони гривень.  Голосування “за” чи “проти”  - десятки мільйонів. Перехід із фракції у фракцію – сотні тисяч і мільйони зелених. Вибирають посередність. Такі голосують - відробляють взяте. Майно - за борги. Деградант сказав: “Маємо те, що маємо!” Хто має - не покидають не бідну країну, а  в демократичній, багатій Європі і не тільки, купує вілли за кілька мільйонів баксів, щоб  на випадок чого доживати віку там на проценти вкладів у банках. Заявлять: політично переслідуваний антисемітами, ксенофобами, русофобами, нацистами, фашистами ексдепутат. І та... посередність - хадзука на премії конкурсу “Коронація слова” - рекламують шедеври вибрано-відомих рогоз, куркових, рабіновичів без української мови, без українського духу, етики, естетики, але із численними вбивствами, згвальуванням, жуванням сексу на кількох сторінках. За перше  депутатство  вчився бути юристом. Другу каденцію – юридично оцінював голосуванням “за” чи “проти” і переходом із фракції у фракцію та  видатним твором для електорату: “З думкою про нас!”. Шедевр, трьохтонкою доправив у банк виборчого округу.  Попередні - двічі кинуті (будуть тричі зраджені) взялись за роботу: поштивно роздавати пішоходам, по квартирах, будинках.... Особливим  попитом  твір користувався у торговців  зерням соняшника – блискучий для кульків - бабусям прибуток  тіньвої економіки...
Розділ – 15.
Парламентська більшість замінила голів комітетів. Куплені голоси. Хохма! Блискавицю усунули з уряду. Все, як у добрі, старі, часи. Комунізм будували, капіталізм-демократію будують… Звичайно, незалежним їсти треба дати – без них не збагатієш – історією доведено навіть цього десятиліття. Їхній перший президент - прихватизований  депутатством від (0) – довірена особа кандидата (0) в мери Столиці. А сам кандидат кепкує – він перший мер всієї України (0). Гарно! Слава Ісусу Христу!
...Хижа усмішка із-за вікна - з”ява -  відбиток віце-спікера. Пора іти на засідяння фракції. Фельдгойц  відступив од вікна. Роздуми інтересу – прибуткова і весела робота. Пройшовся по кабінету, потягнувся. Хруснули суглоби. Пам”ятає засідання - називалися парткомом, міськомом, райкомом, обкомом і політбюро. Тепер теж по-нашому називаються: демократія, ринок, інвестиції, приватна власність...
 Вийшов із кабінету, замкнув двері. Ключ не довіряв жодному.  Міліціонер, що стояв біля дверей, віддав честь. На тонких устах промайнула ніби то усмішка, чи знущання. А найбільше - ненависть.
Зайшов до зали. Присутні встали. Підвівся і екс-президент. Сів на чільне місце. Розкрив папку.
- Бачу всі задоволені.
- Тєпєр дєло прокурора. – Мовив  злютовано Сукин. – А он парень наш: докажет котрий  в  гробніце Тутатхамон первий, а котрий второй! – В залі поповз смішок.
- А куди подінеться? – Запевнив екс-Президент. – Він - наш, а ми - його.
- Вау! – Вигукнув власник телеканалу “Інтернаціонал”. - Мої подали інформацію першими. І будемо інформувати: вона - ворог нашого народу! Мої роблять по-чорному.
- Щоб всі  газети, а  бульварні першими подали – хай охлос читає, - наказним тоном мовив  Фельдгойц. – Зібрались зробити дебош, як у сінадцятому  вчинили наші  єдинокровні брати. Подумайте: дев’ять кращих синів нашого народу володіли одною шостою планети, маючи  свою програму - нині модно називати, технологію. Є більшість для прийняття легітимності законів парламентом...
- Залишилось більше року і нам не погано: селянин будує соціалізм незалежний, а гегемон - наш ринок прибутку, і ми  вольготно валимо на комуністів, соціалістів, націоналістів, рухівців і ще там кого їхні проблеми.
- Не базікай, - зупинив Фельдгойц члена (0), якого прикупили для різноманітності в партії - прошарок робітників, селян і трудової інтелегенції. – Є  план  заворушки: спровокуємо комуністів – просто робиться – питанням про власника землі, купівлі її… Кодекс  підготував. Зрозуміло – підуть на штурм  “Зімнєво” – укроємось у  “Жовтневому”. Оберемо голову і голів комітетів. Приймемо постанову про заміну   старих символів – нашими. Є питання?
- Вже розподілені на голів комітетів? Яке моє місце? – Запитатав  заступник голови комітету у закордонних справах.
- Звичайно - бути головою. Нам із Гарварду потрібні за кордоном. Ви знаєте багато язиків – пояснюватимете нашу політику.
- Дуже мені приємно. Вдячний. – Вклонився Оспак. – Життя буду пам’ятати.
 - Важливі комітети – теж наші. Інші розділені між тими, хто нас підтримає, як більшість.
- Може нам взяти по два комітети? – Запитав недолуго Оспак.
- Ти новачок – зрозумієш. Цитую біблію: “Все язичнікі лішени удєла в будущем міре. Єслі язичнік убіл язичніка ілі убіл єврея, он отвечаєт, а єслі єврей убіл язичніка, он нє отвечаєт.” Всі православні язичники.
- Понял. – Відповів новоспечений закордоний голова комітету в парламенті. – Тепер  знаю, як  поводитись тут і на окрузі. Мене трохи водили до церкви і я такий трохи тупуватий у цьому питанні.
- Був і є, - ствердив віце-спікер.
- Так точно! – Віддав честь по-військовому Оспак.
- Залишаться голови комітетів,  радники. Інші  займаються нашими справами.
- Я хочу з вами переговорити, - мовив  Розенфельд.
- Підійдіть.
-  Шановний…
- Брось… Ми ж тут не  в сесійному залі.
- Я хочу, щоб  було сприяння у приватизації цукрових заводів у Галичині для  контролю “солодкого ринку”.
- Подай списки об’єктів і документово оформлені, як боржники – за борги  приватизуєш, а бабло готівкою спрямуєш куди скажу.
- Слухаюсь.
Фельдгойц подумав: “Розенфельд дурний чи придурюється?” Вціпився поглядом зіниць депутата і  полегшено зітхнув: “Придурюється. Піде далеко – це моя опора.
- Скільки нас? – Запитав референта з особливих питань.
- Чудова сімка.
- Їдемо на базу: сауна, масаж, путани, сприятимуть мудрості, що нам потрібна.
Шість  Мерседесів помчали в напрямі  Кончи-Заспи. Сутінки огортали Київ.
                16 – розділ.
В УНІАН прес-конференція екс віце-прем’єра Юліани Блискавиці. Ввійшла до зали, як завше привабливою, елегантною, ввічливою, діловою. І не подумати: що й-но  вручили указ про звільнення  з уряду.
-Добрий день пані і панове, шановні журналісти засобів масової інформації. Тут - бачу стільки мікрофонів, що вистачило б на десяток таких зустрічей у минулому році. Напевно, викликано тим, що  ви чекаєте надзвичайної сенсації, або сенсацій... із тих чуток-поголосів, що  розголошуються, імплементуються громадянам України, особливо  телеканалами, привласненими  тими, хто не любить Україну, хто зневажає українців. Тому, я одразу зауважу, що чутки про моє звільнення з уряду не є передчасними і не є перебільшенням,  як і мою смерть: отримала указ Деграданта про звільнення  з роботи. Його рукою водили олігархи. Погрози впродовж року...
- То знов настануть часи – Україна в імлі: вечеря при свічках. Свічки знов стануть ходовим товаром, як у середньовіччя. Телевізори – темні екрани -  тара темних справ тіньових вождів і тіньових структур… Натомість - урочисті бенкети переможців – учта тріумфальної тіні: панахида по світлу – наша вечеря. Ми переможені тінню? – Запитала журналістка із “Голосу України”.
- Мені було доручено керівництво паливно-енергетичним комплексом України. Вдалося встановити високі стандарти і фундаментально почистити підгалузі: фінансові потоки не були скеровані до кишень олігархів, а у  - бюджет  держави. Відтак отримано вдвічі більше грошей, аніж за попередній рік, попереднього уряду. Значною мірою це сприяло розрахуватися з пенсіонерами і закупити для генеруючих станцій паливо. Тому було світло і  було тепло. Шкодую, бо якраз нині, коли мене звільнено, повинна бути прийнята програма з вугільної  галузі. Та  сподіваюсь, що уряд утримає цю стратегічну лінію і голок осту на шахтах вже не буде...
- Скажітє, пожалуйста,  будєтє лі ви опротєстовувать Указ? – Запитав журналіст, який не назвався.
- Ні. Боротьба проти указу Деграданта – справа безперспективна. Мої намагання, під час службових авдієнцій, знайти спільну мову  були марними.
- Якби фракція вашої партії проголосувала за  імплементацію референдуму, а ви  відмовилися од програми вугільного розвитку, чи була б відставка. – Запитав жірналіст  газети “Товариш”.
- Ні. Мені, давно, м’ягко кажучи, пропонували мовчати, але я відмовилась бути співучасником злочину проти України.
- А що прем’єр-міністер?…
- Покладаю надію на команду Плющенка, якого вважаю сильною і вольовою людиною. Якщо прем’єр утримає кадрові питання в руках – виграє. Олігархи будуть нагло  вгвинчувати в уряд своїх людей, щоб утримати і посилити себе біля кормушки-держави. Це питання так званої каоліції уряду фракцій, чиї  керівники разом  із прокурорськими кадрами щотижня паряться в бані – двозначностей тут нема.
- Чи  повернулись би зараз в уряд, якби…
- Якби - нема. Я державний романтик, економіст, практик, але не  мрійниця, не  фальшиво-монетниця і  не юда. Деградант на це не піде, а банда дуже багато заплатила аби мене усунути з уряду. Повертатись можна   на білому коні, але не  з чорного входу. Зло має успіх, але перемагає тільки добро. У ці дні я отримую дуже багато телеграм, листів із всіх земель України, де люди висловлюють  подяку за світло, за надію… зробити життя кращим для українців. А я кажу – так можна  зробити за два-три роки, а не  за життя цілого покоління.
- Чи правда, що указ про звільненн був підписаний із втечею Деграданта за кордон, тобто, вибачте, з візитом? – Запально мовив молоденький журналіст  газети “Україна молода”.
- Можливо, там - подалі від диму Вітчизни – розчерком пера звільнив  прокуратуру від так званого “негативного впливу на слідство” щодо мене, як віце-прем’єра. Так було зроблено внесок у розвиток свічкової промисловості і розвитку демократії, законності в Україні.
- Ви кепкуєте пані Юліано, - знов мовила кореспондентка “Голосу України”, - але у мене є ще питання…
- Прошу мене почекати і я на все, що вам цікаво, відповім. А зараз я  дякую всім присутнім і  бажаю творчих  вершин мудрості і  честі думки, пам’ятаючи: зло має успіх, а перемагає добро. Допобачення.
- Вибачте, я  редактор газети “Свобода”. Можна – одне питання?
- Це тої “Свободи” кому заборонили писати і видавати часопис?
- Так і є. Мене цікавить таке: чому Деградант звільнення силовиків віддав на відкуп прем’єр-міністру, призначених ним на посади із власним вибором, а вас взяв собі?
- Коришів, роботяг із антиправовими наслідками - не відважується відкрито кидати – залюбки посилає  подалі  згідно свого  розуміння  Конституцції.
- Вважаєте звільнення незаконним?
- Не Конституційним… Згідно  статті 106 - він призначає за поданням Прем’єр-міністра членів кабінету міністрів, а такого подання Прем’єр не подавав, як відомо із заяви  його прес-секретаря.
- Дякую.
- Вам теж вдячна.
- Я із газети “Дзеркало тижня”, представилась молода гарна журналістка.- Прошу вас  відповісти на кілька питань?
- Буду рада, якщо надрукуєте.
- 28 листопада – день виступу Морозенка у парламенті, ознаменований касетною подією – поклав початок логічного завершення того, як ми жили до 28 листопада і, як буде після - країна  почала говорити, як вона жила і живе. Еліта вимушена відповісти з ким вона: народом чи Деградантом і  кланами, мафією, бандою в уніформі і  адміністраторами. Ви пані Юліано, одна із колишніх “чоловіків” у  уряді скажіть: чи має моральне право Деградант залишатись на державному посту,  бути гарантом Конституції?
- Після рішення Ради Європи, ця подія стала міжнародною не тільки з погляду моралі, але й політичною, юридичною - економічних стосунків. Ви ж знаєте, що кілька депутатів підтвердили автентичність записів своїх голосів, певних розмов у кабінеті  Деграданта. Страх, нервозність, щуряча метушня служб підпорядкованих Деграданту не можуть погасити скандал.Як відповідають структури за права і безпеку людини, власне, ідеться про вашого колегу журналіста Гонгадзе. Спочатку впевнено бреше стосовно віку таращанського тіла, потім потайки, по-злодійськи, везуть його в Столицю, зволікають з експертизою, інфомуючи, що Георгія бачили, мандруючого по Львову, у трамваях в перуці: поїхав в Угорщину - сидить у барах Києва... Відмовляється Прокурор підтвердити, що в Таращі знайдено тіло зниклого журналіста. Деградант  із своїми  підлеглими правоохоронцями повинні негайно подати у відставку.
- Чи є щось людське у Деграданта, як і його леді, як матері, як жінки,  яка не спонукала чоловіка, щоб заявив засобам маосої інформації: бере розслідування під свій контроль і жодного разу не  подзвонити матері Георгія Гонгадзе, не поспівчувати горю втрати сина і батька для дітей, чоловіка для дружини?
- Людське?… - Юліана Блискавиця задумалась: на обличчі промайнула гидлива посмішка. – Для честі, мудрості, доброти чи співчуття – повинна бути людина високої моралі, найвищих  духовних, інтелектуальних, етичних, душевних  вартостей. На їх відсутність  вказує  мовлення Деграданта: хамство депутатам, керівникам… Ви ж читали   вправляння матерщиною - поняття кримінальних злочинців. Людина не та, коли на  поверхні, коли її бачать і чують, а та, коли у найпотаємнішому світі державних чи особистих справах, інтивних чи критичних ситуаціях залишається високоетичною, мудрою, морально здоровою, духовно чистою. Злочинців завше тягне на місце злочину, а Україна для них тепер найкраще місце – тут їхні криваві бенкети, їм тут добре.
- То нема на то ради?
- Нема безвихідності – є безвихідні люди. Суспільство втомлене  війнами, здобуттям незалежності, виживанням на свободі без гарантії своїх прав. Але ви прислухайтеся у метро, трамваях, автобусах,  вулицях і майданах - почуєте вуркіт тихого грому… Передвісника весни!
- Вам - вдячна, - мовила журналістка. – Чи можна з вами зустрітись аби  розгорнути інтерв’ю для нашої газети - розповісти про вашу боротьбу із бандитським режимом?
- Не заперечую. Ось – візитка, передзвоните… Бажано б узгоджувати день і час наперед.
Юліана Блискавиця встала і рушила до бічних  дверей  зали, взявши під руку журналістку, яка їй сподобалась мудрістю і  вмінням порушити питання. Директор провів їх до кімнати. Тут усе було для інтерв’ю. Вода, сік, кава - теж.
- Моє ім’я Людмила Коханко, - мовила середніх років, сивокоса, смаглява, з чорними очима, середнього росту, симпатична журналістка. – А ваше ім’я відоме усій країні і не тільки.
- Каву, воду? – Запитала Блискавиця Людмилу.
- Каву.
- Мені посмакує чай, але…
- Є у пакетиках “Лептон”. – Керівник  УНІАНУ подати  коробку.
- То що вас цікавить? –  Мовила  пані Юліана.
- “Роль Гамлета” - відведено Прем’єрові: бути чи не бути “диванному розголосу”? Главу кабінету зведено до епізоду “за сценою”. “Тінь”  готується до нових бенкетів, можливо, найголовнішого? Будь ласка, прокоментуйте.
- Моє звільнення – яскравий довід того, що комерційне оточення Деграданта  сильніше від уряду і Прем’єра, який прагне навести в країні лад. Потрібно заглянути в минуле - для майбутнього: що відбулося і, що буде здійснюватися; хто  був - хто є не тільки  в колишньому Союзі, Європі, США, але й хто є для чого?... Ким формується геополітика на просторах Європи, Євразії, Африки? Чи Україна є  дійовим учасником тих  активних, для себе потрібних і вигідних процесів? Здається, навіть школяр відповість, ні. Завдяки  Деградантам  - об’єкт впливу сил могутніх, безкопромісних, жорстоких фінансових управлінь, як в середені так із зовні. Згадати про повну капітуляцію-роззброєння  України з ядерної зюрої - зрозуміло чому  український народ безборонний і без права голосу у Раді безпеки Європи і ООН.  Беззахисний перед кланами, мафіозними, бандитьськими структурами влади, яка розброїла державу і за це отримала карт-бланш на… панування! Ідеологія так званого світового уряду “обраного народу” безперспективна своєю давниною і викинута на смітник - масонська ложа. Ця латентна структура першою привітала з обранням  Деграданто... Розроблена програма Аленом Даллесом у 1945 році. Зокрема: людський мозок здатний змінюватися. Посіявши хаос - непомітно підмінимо їхні власні цінності на фальшиві і змусимо їх у ці фальшиві вартості вірити. З літератури і мистецтва  поступово витравимо їхню соціальну  і духовну, національну, етичну і моральну сутність – відторгнемо бажання займатися зображенням, дослідженням тих процесів, які відбуваються в глибинах  народу. Література, театр, кіно будуть зображати і прославляти наймерзенніші, найганебніші людські  рефлекси і інстинкти. Ми будемо всіляко підтримувати тих, хто втовкмачуватиме, насаджуватиме у свідомість культ сексу, гвалтування, садизму, убивств;  звірячий  жах один перед одним; аморальність в керівництві державою, плутанину і скандали.
Чесність, порядність, лицарство, мужність, доброта будуть осміюватися, як пережиток минулого. Хамство, нахабство, брехня, пияцтво, наркоманія, злодійство будуть провідними для  збагачення, крутість - престиж поведінки; рекет і кілєрство – пропаганда у фільмах і книжках – приклад наслідування для молоді, яку можна буде відфільтровувати у в’язницях для  найманців у  диверсійних операціях в країнах, які  закриються од нашої демократії. Отакий сівітовий порядок світового уряду, світової демократії. – Пані Юліана усміхнулася.
- То що буде з нами незалежними?
- Від кого незалежні? Від себе самих? Надто ласий шматок Планети із прекрасним географічним розташуванням: чорноземи наші прогодують 500 мільйонів людности і цього вистачає, щоб оці агенти-олігархи світового уряду, здійснювали проект панування обраного народу, в основному сконцетрованого у всяких світових торгових центрах, біржах, банках, представнитцвах, організаціях США. Африки, Близького і Далекого Сходу - мають діаманти, золото, платину, нафту, газ, але не хліб чорнозему!… Хліб – життя, а не долари і нафта, золото, діаманти що обезцінюється і зникає... Україна без розпродажу свого національного багатства – подарунку Бога  Чорноземів. Необхідна активна праця, щоб Кодекс Землі нації, так званим обраним із  Світового торгового центру, ніколи не був прийнятий. Представники цього світового уряду у ВРУ -  176  підкупом, чи шантажем, обдурюванням чи фальсифікацією голосування оформлять світову операцію  і куплять державу-територією як Англія і Франція  разом, за  70 мільярдів доларів.
- Ви надто відверта… Хіба не чуєте, якими дипломатичними вивертами апелює  Фельдгойц і його компанія (0). Навіть  школярів і школярок примушують  грати у  футбол.
- Згідно їхньої програми, підмінюють знання голови на ноги, честь і мудрість - на хамство: легко продається і не оподатковується.
- Як прокоментуєте пікетування прокуратури, яка “обслуговує кримінал”?
- Люди з відчаю ідуть на простест: елементарні права людини порушують законники, чиї кишені перешиваються з урахуванням можливостей нових  фінансових потоків від ще не проданих “золотих” заводів, фабрик, а теж… Чують запах зелені від продажу землі, обдурених пайовиків.
- Головний правник - ваш особистий звинувач, заявив: “Ми зараз розслідуємо факт незадекларованих Юліаною Блискавицею валюти 1992 році, в аеропорту, але не тому, що для нас 10 тисяч доларів грають роль, а щоб показати, як мафія впливає на правоохоронні органи.”
- А хіба можна дати кращу характеристику таким органам, як це зробив самий-самий? – Юліана усміхнулася. – Зрештою, якщо це так, то чому  не “розглядалося” тоді, а тільки  тепер, через вісім років! Тоді були ті самі закони. Ті сиділи у тих самих кріслах. Це не риторика. Мені шкода підлеглих самого-самого законника, ще не причавлених мафією, як їхній бос. Їхні столи, завалені справами за ухилення від сплати податків, заповнення митної декларації. Тому тоді і нині бракує часу на вивчення тих папок, що могли б стати  основою нових для громадян  України справ  олігархів, хто  вперто грабує енергоринок країни і “обурюється і тривожиться за його жалюгідний стан”, прицілюючись прихватити у приватне управління нові обленерго, звичайно заради “процвітання і чесної сплати податків.”
- На кінець, що скажете читачам нашої газети?
- Згадайте недавню Україну в темноті - чорні діри обленергобермудів - віддані Деградантом  у приватне управління олігархам. Графіки відключення. Мертві телеекрани. Кіптяву свічок і каганців. Схилені голівки школярів, студентів, професорів, письменників  - тіні над  зошитами, книгами,  рукописами… Думайте за майбутнє України:  дітей і себе!
- Щиро вдячна. -   Журналіст вимкнула диктофон - заховала у кишеню плаща.
- Шаную вашу працю, - мовила Блискавиця. На обличчі - втома. Подала руку  журналістці. – Може  вас підвезти?
- Ні. Мене чекає редакційне авто. Дякую.
Юліана Блискавиця відчула - під неї викопана яма: озирнулася - пустота… Порожнеча і  тіні минулого -  рух невимовленого життя нині, а завтра?… Вже завтра проти неї  - інші закони: закони понять кланів,  Деградант, Газпром, ФСБ,  Прокуратура РФ. Зграєю проти неї  -  їх перемога?…
Допомогли одягнути шубу.
Накинувши торбинку на плече, коридорами, сходинами вийшла на двір. Холодний  рвучкий вітер, ніби ласкою обвився, щоб остудити  гаряче чоло, палаюче серце. Вітер із сніжинами розметав поли і їй того хотілося, того їй було потрібно, але… Високо груди знялися, зітхнула у своїй самотності. Підняла комір, ніби шукала захисту від колючок  - у одинокій колотнечі світу що проти неї залементував, виставивши криваві ікла...
Підійшов заступник по партії.
- Все впорядку?
- А хіба життя менше цікаве у хаосі? – Перепитала.
- Якби ж то хаос, якби хаос -  а то ж дєрмо!
- Українського замінника цьому нема?
- Мерзота, покидьки, лайно…
- Лайно.
- Одннаково дєрмо!
- Додому. – Сказала спроквола. – Завтра нарада.
- Відпочиньте.
- Ніч попереду. Вистарчить.
За вікном  Мерседеса плив вічний, чарівний чотиритисячолітній Київ...   Аратта - перша держава у світі. Українці спдкоємці важної культури людства: осідлали коня, зробили колесо, спекли хліб… Вивели в космос кораблі, відкрили теорію посадки на місяць і  далі…  Промені, що  висвітлюють людський організм - відкрив Пулюй. Мова русів – жива в усій Європі?... Водночас народ цей вірою одурманений, обкрадений,  забутий. Кому потрібно?… Море, океан, застиглих земних хвиль, вивершують світовид Києва, а  круки, гайвороння, шакали, гієни, вовкулаки прилетіли, приповзли,  тишком-нишком ринули, навалилися на  незалежні  землі -  роздобують,  терзають і розтерзують - тягнуть здобич...
Обличчя Юліани напружилось, очі запалалися цятками невидимих променів, що вражають вражу, злу кров – свою волю окропити! Не окроплено ні  вражою, не  злою!… Зникає чорнозему багатство романтиків прадавніх: соромлять честь, розстрілюють за мову,  розчленовують українську правду клани язикатих!
Авто зупилося біля під’їзду: дверцята відчинили охоронці.
- Чисто. – Сказав кремезний, високорослий чоловік. – Будуть  розпорядження?
- Відпочивайте. – Черговий  відчинив двері.
- Проведу до квартири.
- Зайве.
- Обов’язок.  Наказали.
- Залякують.
- Я виконую свою роботу.
- Гаразд.
Третій поверх. Зазвичай відчинила робітниця.
- Переконалися? – Усміхнулась провожатому.
- Надобраніч, - мовив охоронець.
- Хивлинку, хто і що повідомив? – Запитала охоронця.
- Ліквідували Кілєра за відмову...
- Вчора показували по  першому каналу, бачила.
- Ще повідомив письменник… Не назвався. Сказав: кілєра прибрали – боялися заговорить.
- Ви б могли  знайти  цього письменника?
-Він телефонував.  Прізвища не назвав.
- Передайте… Ні, я сама.
- Керівник служби безпеки вже розпорядився, щоб  взяли телефонну роздруковку… Звичайно, якщо  дзвонили не із таксофона - зможемо вийти на нього.
- Дякую. Надобраніч.
- Надобраніч.
Зайшла до квартири. Пані Ангела сказала.
- Подам вечерю.
- Я обідала.
- Але пора вечеряти.
- Не хочеться.
- Можна іти?
- Все гаразд в сім’ї?
- Дякую. Добре. Доброї ночі.
- Надобраніч.
Юліана провела до дверей  Ангелу. Замкнула двері, закинула ланцюжок.
Тиша: самотня тиша огорнула самотність, а відчай шалену думку  кинув у темінь, безвість ночі безмовною - луною одбилось у  серці самотньої жінки, матері, людини! Життя непотрібне!... Вітер вдарився об шибки, гримнув на даху - заскрипіло, застогнало, засопіло нечистим... Серце здригнулось - неначе схлипнуло, бо поневолене іти в ясир, у чужину...   Плентається її самотина - непотрібна Україні – потрібна палачам! Потрібна  їхній значущості, їхньому одурманенню українців - приховування їх злочинів  проти людства...  Українці спадкоємці Аріїв, Укрів – Трипільської Цивілізації… Покидьки, мерзотники,  дєрмо хоче бути значущим над  Великою Нацією...  Першою державою у світі і незалежною тепер, щоб  тримати у льоху гуманну культуру народу, який теж самотній у цьому світі... Темне, волохате заглянуло у вікно… Сміялося, пливло до неї - багло вірватись у серце і замантити його – кинути долу, закопати у яму... Прагло її смерті і зло-діяло, купивши золоту кулю; зло мітило, зло замітало сліди і зло одягло священичу сутану, щоб ішла каятись - ішла на плаху хреститися – хрестилася і каялася… Били у ліву – каялася! Підставляла праву – били, а пона   каялася!... Знищують народ - кайся! Вбивають - вбити не можуть!... НАРОДЕ - не кайся!  Вбий зло -  Воно Не гріх!
...Потемніло в очах - притрималась за спинку фотеля. Злегенька стріпнула головою. Сухість в устах. Гіркота.  Підійшла до креденцу – відчинила. Взяла пляшку  Кагору. Відкоркувала і налила  у фужер. Видався приємним на смак. Вміємо виростити добре вино, зробити  найпотужніші літаки,  ракети, кораблі. А добро захистити –  не вміємо. Шарлатани, фальсифікатори, брехуни, хитро, чорними технологіями розпалюють розбрат, сварки і… байдужість до держави - свого майбутнього. Чому легкі на обман? Де причина? Чужинців чують, поважаєть замість себе. Чуже сприймають краще аніж своє.  Це рабство!
 Підійшла до дзеркала – відображення не  її, усміхнулася – усмішки не було. Піднесла келих - торкнулася келиха: глухий дзенькіт кришталю луною розлетівся по кімнаті. На знак згоди із собою - випила до дна.
“У чомусь подібні. – Прошепотіла Юліана Відзеркаленню. – Пані, налиємо і вип’ємо, як долю свою сповна. Гарне вино.  In wino weritas!
“In wino weritas!” – Почула відповідь. Усміхнулася. І побачила дві важкі сльози в очах супутниці життя...
“Чому плачеш?” – Відображення голос.
“Я?! Я-а… плачу! Це ти, а не я розквасилася! Це ти, а не я мамусі нюні  розверзла! Ні, не плачу! Це чисті води мого серця! Це вірність любові мого народу! Це  роса… рання, веснянна, ще беззахисна, але уже важкою водою паде на голови ворогів мого народу! Ні, я не плачу, а скрізь сміюся серед лиха. Я переможу!” – У дзеркалі  відбилась постать, засвідчена яскравим сяйвом. Стиха запитала.
“Прагнеш знати майбутнє?”
“Заперечити дозволиш?”
“Дипломатія – брехня. Є істина: вибираєш правду чи ігру малого українця. Пора бути великим українцем, як німець, поляк, італієць, чех,  литовець, іранець, жид!..”
“Бути собою – Право! Випиймо вина!”
“Налий - порожнім в прожнє не наллють. То фарисеї і дурні заповнюються  нічим. За істину двічі не платять.”
“Стократ – сльози  моєї країна непобачить.”
“Ти уже без сліз і  нарікань: тверда, палаюча грань. Твій час - утверджений історією, що у просторі… Творіння предків, здійснення світань Ярила - Боже утвердження твого народу – майбутнє  предків і нащадків.”
“Ти плануєш… творити добро, демократію цим, хто дєрмом облиє майбутнє. Е, ні! Годі! Втомилася. Збагнути суть таку – нема бажання жити. А щоб творити… Прокляття здибило такую лють, що ринусь смерчем   квитатись з ворогами - маю силу! Знаю шлях перемоги, якої суть не змінить страх. Судилось: Я ЗАПЕРЕЧУЮ ПРИЗНАЧЕННЯ!”
“Гаразд, ти вибрала пекло замість раю: здійснила рейд у тил тіні, що зависла над Україною. Ти викликала люте зло супроти себе на зламі  тисячоліть. ДегРАдант надтужно змінив суть життя народу: ні слави, ні  смерті честі не здійснив! Білу рукавичку  поличиною кинула.”
“Моя посвятнице, не олжею скажу тобі праведну суть: моє життя скресала громовиця  - дочкою стала пРАдавньої АРАТИ і Матері Руських Міст. У сповідальниці грішити – кривава помста поколінь. Наука зберегти УкРАїну - Біль  материнський Батьківщини. Блискавиця не безстрашний Святослав, а повторяє:  “ Я іду на Ви!”
“Така відвага - опісля  РАн Лицар-Я  кРАю - дочки Даждь Бога Блискавиця!”
“ОпРАвдаю РАдість пРАвди УКРАїни: сповідуюся - не мовчу! Живу - Лечу!”
“ Ти чуєш – подзвін?”
“По кому він? Ні, ще не час Смерті - не мене! Заповів Пророк ТаРАс: “І вражою  злою кров’ю волю окропіте!”  Суть - народ, що у ярмі. А бузини – бузять, злорадствуючи в п’яному чаді... Діти і покропивники Сатани  закопують у Льох  Заповіт Пророка  Роду: лихо – вража і зла кров - отруює УкРАїну. ТаРАс закликав “волю окропити” нею на своїй землі – не поливати кров”ю народів  їхню неволю  - зняли бузини леменет: який пророк, демократ – крові прагне, крові! Стільки пролили української крові воріженьки на українській землі! Море-море! Москва,  Сибір, Ізраїль, Європа, США, Африка – почервоніли б!”
“Ти вивірила суть із вертикалі в паралель -  добРА! Ти відаєш - уже створила призначення. Душа болить, коли  вмирає тіло. Сяйво вічності людини Боже.  Світить, змагаючи глупу темінь – отруйний  отстій... Зневажать, коли нема вартості  сльози. Невпізнане покинуть, втікаючи по колу тюрми. Стається безвольним... Свободу візьми - то  геніальний  твір, що  видався живим у плоті людської самоти: в  степах чорноземів України узнала правду ти,  де в силі хлам і хам, де сховано в бедлані святі дари ще не знані. Сміються люди: навіщо йдете до Іуди просити добро своє? Німі панщини… Сліпі незалежості - вважаєте життям. Та годі нарікати - подзвін кличе…”
Блискавиця ТА  супроти - в очі зазирнула, сказала:
“Втомилась? Одступись, каже Деградант, отримаєш спокій… із  баришем  мільйон і мільйони? Це не спокуса, а ціна влади.”
“Іржа - духовне роз’їдає, умертвлює суще добро - зло кує, а майбутнє карою торує. Дух Висоти у грудях - творець  життя Краси, Мудрості, Добра і  Добру Україну. Культура - сонцем світить Державі повсякчас наукою і відкриттями,  законом і повагою, багатством і успіхом, авторитетом і запрошенням сусіда в гості. То є ЛЮДИНА!”
“Тобі випробування дастся ще не одне, а потім…”
“Що потім?”
“Прийде… Знак освітить праведний шлях!” 
- Мамо, я тебе люблю.
- О, сонечко!...
Короткі гудкти.
…..?

              Розділ – 16.
Життя  - Символ Землі Бога. Знак – Людина: думає, творить, здійснює діла...  Нищить - бездарне і ледаче. Будують - талановиті і працьовиті: Квітку, Талант, Книжку, Храм, Сонце, Любов - всякий хоче мати, але не кожному Дари Даються. Жадоба і хамство, невігластво і злодійство захоплюють - стають абсолютними. Блискавицю заперли у тюрму! Навчені “вождем світового пролетаріату”, бо “Завтра буде пізно.” Вони багаті. У них гріх – насолода, а  успіх - зрада. Вони кажуть іншим: “Живіть за десятьма заповідями!”
- Віть, а Віть не записано, щоб не ми не наше, не взяли?
- Правильно!
-  Вот боєвой лісток  Конотопської Відьми “Досвітні Огні” про нас… А  тебе Генеральним для чого призначили?  Ми не винні: нас шість мільйонів зхолокостили... Тут чистої води антисемітизм, міжнаціональна провокація… Більшість утримала тебе на  посту головного звинувачувача отих, як їх називають?
- Холуями?
- Нєєєє!
- Кирпогнучкошиєнками?
- Нєєєєє!
- Хохлами?
- Нєєєєєє!
- Малоросами?
- Нєєєєєєєє!
- Мазепинцями?
- Нєєєєєєєєє!
- Петлюрівцями?
- Нєєєєєєєєєє!
- Бандервцями?
- Нєєєєєєєєєєє!
- Націоналістами?
- Нєєєєєєєєєєєєє! О, блін!
- Ринковими?
- Даааааааааааааа! Блін, да! Ми їм подарували ринок. Ми убралі із паспорта національність. Ми їх породили отакими і  замочимо такими.
- А де українці?
- Може в Неваді, Квебеку, нє - в Сибіру… Де  хата з краю. Вот так-то!    Вожденят їм створили - наклонували і готуємо їм чергові демократичні вибори, радіють. В перших десятках будуть наші. У блоки і партії запишемо їхніх патріотів, письменників, човників аж з краю хати… Так наш бог хоче – більшість обраних гарантується.
- А  маленький українець?
- Гарно “маленький українець” – електорату подобається. Маленькому не  вирости до великих...
- Блін, теорія твоя вічна.
- І практика вічна.
- А  Вітрогонка із бойовим листком?
- Понаписувала, що ми із тобою світовий уряд, каганат, масонська ложа.
- Так і є:  уряд – ми! Знає діло.
- Воно-то так, але... масонська ложа, каганат – надто не коректно. Вказівка  залучати відомих їхніх, щоб залишити для історії відповідальними за злочини проти людства, як Деграданта наприклад.
- Прийняли його в масони, як  і  голову Адміністрації, чого ще більше?...
- Даааа! Правда. Кілька малозначних  полукровок нагороджені орденами,  медалями, лауреатами “Коронації слова”. Але уряд складно - розкриваються наші задуми ще не цілком реалізовані. Бумеранг повертається швидше в епоху інтернету. Запускаєш чорне – проти тебе повертається чорне. Косить багатьох їхніх, а бумерангом і тебе зачепить. Але так богу нашому потрібно. Думали: камери газові для них, а наші теж потрапляли... Чистка вихрестів і чистка од розуму – справа вартує і наших жертв. Досі маємо зиск  не тільки з німців із злочинів проти людства, але не інші…
- Югославію розбомбимо.
- Їхня цілісність нам не потрібна. Розділяй і владарюй. Нам потрібно гнилу ситуацію утримувати: економіка на рівні  стагнації; безробіття і пошук роботи; таланти покинуть державу; деградація культури;  дві-три державні мови…
- А третя чия?
- Наша, Юдо, наша!
- Здорово. Але бабйонка багато клопоту завдає. Так не повинно бути.
- Бути  такого не може, бо не може  бути!  Чому шакали сплять? За що  бакси даємо? Хабарники! Корупціонери! Хапуги! Бидло! Антисеміти!
- З’ясуй чому? Хто керує? Чия влада? Влада наша!…  Блискавиця із льоху – блискавки, громи сипатиме, а нам шо, як із Єгипту  втікати?... Вітьок, я вже немічний старий єврей і не все можу - тебе на Генерального запропонувати? У тебе досвід є.
- Та є!
-Дааааа!
- Конєчно!
- О’кей!
 Обтерли українськими рушниками пітні жирні тіла. Німецьким пивом запивали російську сьомгу, горбушу, ікру...
- Товариші, - мовив Фельдгойц, – це ж холокост  яким благословили мене. Моїй кар’єрі тут, як Рабиновича, гаплик.
- Ми сила!… Політичний і фінансовий капітал наш. Рудого Панька к ногтю –   під сім сорок танцюватиме гопак.
-Так дєло пойдьот. Ім сказано: “Люби ближнього свого, як самого себя” -вибирай йому кращу смерть!
- Яку?
- Голову на пень і відрубують. А моя голова, блін, мені і вам потрібна.
- Ти прав, - згодився один із старших міцни, – тебе берегти. А голови стинати бидла двоного... Автокатастрофа, передозування наркотиком, суїцид, кримінальні розбори, шантаж, кидалівка... Хай середньовіччя заздрить із інквізицією: спалюванням, Христові війни, Варфоломіївські ночі, тиха смерть королів, політиків, магнатів... Науку, теорію,  практику  використовуємо з тероризмом,  недемократичними режимами, націоналізмом, антисемітизмом. А Юліана не нашої крові?
- Мені показували на неї досьє, коли призначали  віце-прем’єром. А може талант глибоко заритий? На ринку енергоносіїв виглядала надто нашою: обмахала “Газпром” і наших немало. Армію “старшого брата” поставила на лічильник. А що казати: нас вибраних вичистила, працюючи в уряді - мільярди потекли замість до наших кишень у їхній бюджет.
- Є ідея! Надрукувати у їхніх газєтьонках, що вона має справжнє прізвище не Блискавиця, а якась Катцман, тобто, наше прізвище?
- Чорний піар!
- Наші ходять шевченками, салами, борщиками.. І вірять, як і в те, що ми мудріші, і побудуємо їм державу.  Вони легко повірять чужинцю і нізащо своєму.
- От дурні.
- І не від нині. Гарно будують імперію, і не свою… Тепер - Європейський Союз, після того, як наздогнали США!
-Ха-ха!
-Ги-гиии!
-Хіііііііі!
-Ото дурні! Наївні, нудота! Що не збрешеш – вірять наче Богові.
- А ми і є обрані нашим Богом, – зауважив Рабин.
- То це правда про світовий уряд?
- Наша правда буде та, яку завтра їм скажемо. А нині – будуємо незалежність. Особливо треба рекламувати по всіх каналах: “Живи за Біблією” – прекрасний інструмент утримання їхньої свідомості у наших вічний інтересах: не вбий, не вкради, не гордися, не чужолож, не… І ще всяких “не”, що позбавляє їх елементарної волі, мужності, лицарства, шляхетності, вже не кажу, втрати  самої мудрості.
- Жили  за “Маніфестом будівника  Комунізму”, а тепер  за демократією.
- В риночних умовах. Мені подобається ринок їхньої освіти, літератури, культури і переконуються: їхнє не конкурентноспроможне.
- Тратимо  на утвердження русскоязичних видань, телебачення?
- Гешефт - утверджуємо масову віру у вартості чужого, а то деградація свого таланту. Хотять  стати капіталістами-міліонерами: ідея рекламується на наших каналах “Живи за біблією”, а ми живемо зараз у шикарній сауні...

                Розділ – 17.
Сенс буття людини - жити свободною, що свята вартість Бога! І раптом - втрата значення?  Вийти на ешафот - покінчити з життям - справедлива помста  Розуму, Творчості, Праці що зайві Державі. Не важливі інтелегентність, етика, естетика, мова, культура, виховання, освіта, наука, людина! Долари, гривні, рублі, євро нових-старих українців без графи - узаконення  безнаціональності убивці і генія. Убивців припишуть ізгоям, собі – героя, талант і генія. Так є, як піп каже: богообраний історичний народ. Інші не богообрані –  пустити в росхід!
Нація на своїй землі – Скарб Світу! Нація необхідна нащадкам для історичної пам”яті і ознаки Людини рабаста, феодалізму, капіталізму, комунізму, глобалізму: Добрі і Злі, Духовні і Матеріальні. А Володарі - Світовий Торговий Центр і Латентний  Світовий Уряд!
...Людині духовній сховатися, але куди?  У своїй хаті своя правда і воля! Та з краю хату – легко підпалити  -  згорить  за  подувом полум’ям  вся  Україна!  Чорне, брудне, смердюче бризгається, а вода у кранах по графіку! Темна ніч не посвітліє без світла. Радісного, доброго слова не скажеш. У почуттях нема прощення!...
“Живи золотим колоском, а  ми,  матеріальні, спинаючись на тебе, будемо ближще Сонця”.
“Навіщо вам Сонце - освітить і люди побачать вас дурними і злими?”
“Антисеміт!”
“Вас люблю, як своїх ближніх і хочу добром християнської душі допомогти!”
“Придурок, але...”
Письменник запалив на могилі Кілєра свічку. У метро його запитав дивний чоловік: чому пан відречений?
- А чому пан дивний питає? – спроквола відреагував письменник.
- Спостерігаю за  вами.
- Вибачте, не знаю.
- Кілєр - мій друг. Ви приходите до його могили.
- А, охоронець Деграданта?
- Маєте почуття гумору... Читав - шалено популярними стаєте, модно! Екс міністер у в”язниці! Те, що найнароднішого депутата чистокровна дружина двократно “коронована” “Коронацією слова” - дрібок”язок: вас чекає Нобелівська премія за бетселер “Заперечую призначення!” Деградант, кагал, мафія, терор, антисемітизм… Гарно сприймається - рідним димом пахне, як через тисячі років Велесова Книга. Є лицарі Святослава  Великого, хто в рані земю рідну Богові несуть.
- Бачив їх - роздягали в аеропорту - шукали плівок орли.
- Ми  професіонали.
- Для чого вам потрібний письменник?
- Розказати правду.
- Правду?... Вона така що українець від себе одречеться.
- Доля усміхається і в зневірі. Плачем радість не звеселиш, а Славне діло погубиш. Написали так, що птах неба  засвітив у грудях серце.
- Вам залишив частину касет… у надійному місці. Частину – державна таємниця - не треба розголошувати.
- Од подарунку долі не одмовляються.
- Український письменник – шляхетний митець.
- Чесне Слово –  талант Бога.
- Даруйте, мені небезпечно повертатись до квартири… Зайдемо до друзів. Вони знають вас.
-Матінка переховувалася у криївці,  із чайника наливав у ванночку із снігом окріп, щоб мене покупали… Знаєте, що таке криївка?
- Ні.
- Це те, коли небезпечно у своїй  хаті жити. Тді сказав вуйко: “Це буде партизан!” Код  у мені. Не хвилюйтесь - не зраджу!
- А хоч би на могилі скажуть: “Панове, зніміть капелюхи – перед вами  Письменник з великої Букви!”
- Ви  з Лицарів Святослава?
- Мої пращури  були у полках Його – спадкоємець чеснот природи… Не стерпів зневаги над Україною зайдів - отих вічних юристів, що оптом скуповують яничар, щоб згодом отримати нашу священну  Київську Русь – Матір Слов”янства!
- Деградант у тій країні - не випадок сліпої долі, як і Блискавиця. Ніч і Світло, а  Тінь іде за світлом!...
-Сюди заходимо. - Ввійшли в коридор. На дзвінок - двері  відчинили.
Приміщення - ознака офісу і осібного житла. Людно. Керівники романтичних, бархатних пукетувань, демонстрацій.
...Людина у тіні – світлячка  сприймає світлом. Таке життя. Окружний кандидата множив звернення од тут присутніх. І письменник повірив - був довіреною особою, але окружного тут нема. Тепер він керівник Комітету у закордонних справ ВРУ.
Письменник, агітуючи за кандидата округу на заводах, фабриках, у закладах культури, установ, школах - пов’язував Майбутнє України із депутатом у парламенті “94 року - стажистом Гарварду. І його обрали, бо виборці вірили письменнику-протистанту.... Роки минули, як сніг того року… Залишився сивий чуб письменника свідком, як той насправді не той! Тут його не було. Був той, із  першого з’їзду офіцерів України - були заодно: зберегти статус ядерної зброї  України. І Морозенко – печальний лицар історії сумної України. І генштабіст Армії України тут. Зібрався сюди рід Святослава Хороброго братами, щоб України Честь боронити! 
- Всесильна мить, – сказав одновірець. – Наша Дорога до Вічності Україну  для Світу веде: вартості гуманні, як  греків числа, німецька точність, польська гордість, англійська непохитність, італійська теплота, французька фронда, японська прихильність...  Такими повертаємося у рідний край. А йому, -  вказав на Триглава, -  дорога в далекий край од загрози, щоби повернутися.
- Свобода є Свободою, якщо полита “вражою” і “злою кров’ю”. А залишили в тілі влади стільки “ворожої і злої” - отруює Україну. – Зауважив  письменник.
- На перший з’їзд офіцерів України ви прибули із четарями…
- Мер Шрам  розпорядженням створив Чоту для  справи – їм честь віддавали ті ще із червоними зірками. Святославові  лицярі ішли на Ви. І  на загрозу  вибуху Будинку Вчителя - Будинку Центральної Ради - читарі не схибили: провокаторів викинули на смітник історії. Однак, Армія Вітчизни,  чужа в своїй країні - така діяльність Деграданта.
- Ось лицар суті. Не відступивсь од прадідів звитяжних, не  схилився  почварно химерного слуги, не схибив у час беззбройних… Зброю професії в суть перетворив - честь Батьківщини.
- Молодому, спокуса вартостей комфорту розбещених, манливе марево: не служивий у війську за день стає полковником; радянський історик – радник Деграданта;  Адміністратор – професор, доктор і генерал...
- А письменниками - передок і задок хвойд.  Що додати? Сказано все.
- Письменник? - усміхнувся Морозенко. - Книжки  української немає за що надрукувати, бо ринок, бачите – українська не ринкова! Чужий мовно на своїй землі. Писав “пасквілі на радянську дійсність”, тепер - на “незалежність богообраних.”
- Реальність – книжка  життя народу – дзеркало дійсності, правда...
-А правда п’яного Панька така: не тільки воли украли, але і кобеняк зняли. Та є  Блискавиця, є офіцер - свідки Народного Трибуналу.
- Добірні повинні знати дорогу у майбутнє, - мовив письменник.
- Ось, - подав пакет з касетами майор, – у ваших руках є те, що  для політичного роману-дитиктиву важко вигадати. Будьте обережні: вовки у паніці  і не тільки  виють, а лисиці брешуть на щити… Їм знищити людину - сірник спалити.
- Вдячний за довіру. Зроблю своє діло. То ж піду, - мовив письменник. Попрощався потиском рук.
- Наші  хлопці на чатах - тут безпечно. – Сказав майор, супроводжуючи до виходу.
...Холодно дмухнув вітер  в гар”яче обличчя. Зупинився. Постояв, вдихнув на повні груди повітря аби заспокоїтися. Озирнувся. Моторошно. Підняв комір плаща і рушив додому.
                Розділ – 18.
 Окопалися в олігархічному гетто - офшорних зонах банків, рахунків. Вони і тільки вони професіонали. Якщо інший обирає їхні засоби – знищують ворога-конкурента. Лазрко перехитрив гетто.  Деградант поцінував його. Однак, замащений геттовським лайном, здав… Здав американському гетто, а  Америка здала Івана Дем’янюка, щоб  довести Ізраїлю ознаки українського  антисемітизму, націоналізму, фашизму гетто.
О, горе! Терпіння лусне Хіросімою і Нагасакі, Чечнею, Палестиною, Іраком, Афганістаном, Іраном - Світ побачить Правду долара без розп’яття хреста... Ішла вулицями Києва Юліана Блисквиця, осмислюючи призначення України в історії Європи і Світу. Клоновані партії-партій, рухи-рухів... демократів, християн, зелених -  виринули із пітьми комунізму, радянщини. Засвоїли вчення від наставників: розділяй і володарюй! А віра народу – віра у Слово – знають двоєдушні:  праведного називають фарисеєм, а вічного злодія - покровителим благочинності. І повторила Блискавиця за Лесею Українкою: “О часи, о звичаї!”
...Позаду охоронці. Накажуть вбити - уб’ють, але не тепер. Потрясіння! Касетне пдтвердження вбивства журналіста – гарантія життя і страх тюрми... 
                Розділ – 19.
Зима снувала повсюди, одягнувши у мантії і мундири клани і богообраних юристів, дрібов’язких кирпогнучкошиєнків, оглуплених  миролюбців, владомафію і підручний криміналітет: вони – доларові слуги в незалежності. Мистецтво обманювати од імені закону і права, держави і влади належить їм, інтернаціоналістам, їм - вирощеного вчення найпередовішого у світі грабувати і вбивати, вбивати і грабувати, щоб завоювати світ… Прихватизація “Бліц кріг”- 90 відсотків  комунізму. Радість і  захоплення істинних комуністів і олігархів та хохлуїв - спільні обійми і чаркування, коли  Деградант оголосив Указ про звільнення  Юліани Блискавиці. Тка політика! Торгувати  народом, торгувати  заводами фабриками і землею під наглядом всевидючого ока, і роззброїти, бо третя ядерна потуга українці. Роззброїли! Хоч нападати в помислах українці немали і не мають, як і немають думки, хто нападе на них. Сильними вважаються і справедливими.  А отямились  незалежні українці, коли ліквідували свої ядерні ракети, літаки, танки, кораблі, а ядерники бомб їх перетворили собі на козачків. І тоді винайшли українці “Кольчугу” аби найвишуканіші невидимки убивства арабів, афганців, югославів (стратегічні партнери українців не проти на українців націлити або застосувати превентивний ядерний удар) -захищали од юристів повітряний простір країн. Ач, нахабні, завайкали: вигадали  ЩИТ і переважає МЕЧ! Посміли захищатися, від кого? Нас! Хто приніс християнство, а тепер несе демократію, не вдячні!
...Юліана Блискавиця, закута в наручники, простуджена, температура 39 градусів, у супроводі громил поховання Патріарха України, Політв’язня  Романюка, в холодному “Воронку-37 року” доставлялась у Лук’янівську тюрму. Гарячка морозила серед зими, серед заліза, серед комуфляжу незалежну  долю краси-українки, екс. віце-прем’єра... А ще вчора вона стягувала з олігархів гроші на зарплату, пенсії,  світло, тепло і саму надію українців світила серед мороку... 
“Кольчуга” – Україна, продана Деградантом у служанки, всупереч резолюціям ООН.  Наказує-натякує поддєльнику русскоязичного сурогату,  терористу-кримінальнику, бандитським сленгом, мочіть. Це незалежність, демократія, ринкова економіка понятливого. Така еліта, така влада од центру до низу. Убивства, шантаж,  провокації  і контроль не розкриття, розголошення убивств Бойка, Чорної, Шевченка, Дерев’янка, Чорновола, Гонгадзе… Їй, Блискавиці, темниця. Звільнять Прем’єра - не їхніх понять. Інтриги Фельдгойца - коаліаційний уряд. Світло на початку тунелю згасне, похолодніє, оголодніє... пенсіями, зарплатами, стипендіями. Богообрані лизунчики знахабніють – грошові потоки ринуть знову на рахунки. А Деградант, у страху п”яно, вигукне, пустивши сльозу на гітару: “Шо я надєлал?!” І не висунеться з країни. Хіба свисне, як у  “столиці П’ємонту” од радості зустрічі із поляком… Вигідний сусід: і цукор поставляє, і борошно, і заробітки нелегалам… А сам має  спиртне - народ споює, зневірює…
На обличчі Юліани гірка усмішка.
- Ти чєво улибаєшся, воровка? – Буркнув у масці.
- Ви б своє обличчя показали. Яке воно?
- Шта, влюблятса хачеш?
- Ви, мабуть, сильний?
- Да такіх как ти…
- Брось разгаварівать! – Втрутився інший. Теж у масці.
- А ви хоч знаєте моє прізвище?
- Зачем нам. Ми дєло дєлаєм. Виполняєм приказ унічтожать всякіх...
- Ви ніколи не бачили мене?
- А за чем ти  нам нужна? Ми нє в кабакі  ходім, а...
- Пріказиваю прікратіть разгаворчікі.
- Ви тут старший? – Запитала Юліана, того, хто наказував.
- Да. А што?
- Державну мову знаєте?
- Какую ещо такую мову дєржавну?
- Ту,  що  є законном Конституції України.
- Разгаворчікі! – Рявкнув старший.
Юліана  не усміхнулась. Щось кам’янне упало на дно її серця. Роздуми, перервані спілкуванням, сумним потоком пливли, немов ота автомобільна темниця, дорогою од порогу  Вітцівщини до Столиці, де зубожіє Деградант…  Васал шукає поддєржкі у Північного васала. Пахани і біцепсові мужики, олігархи і водка…
Морозило, ламало тіло. Боліла голова. І не покидали  роздуми про минуле, про майбутнє. Не було теперішнього, нинішнього, того, що здійснюється тут і вже: не вона смертна – паралелі існують поміж життям і смертю завжди, але від тебе залежить честь!
Автоворонок скрипнув гальмами: хвилина-друга зупинки. Ледве чути голоси. Перевірка документів. Браму Лук’янівки відчинили. Рев…Ривок… Рух… Руки… Рама… Рип… Рампа: “Фамілія, Ім’я Отчесто?”
- Юліана Владомирна Блискавиця.
- Ка-как?
- Ю-л-і-а-н-а…
-Бистреє!
- Блискавиця.
- Шта ето такоє Бліскавіца?…  Молнія?
- Перекладач. Закінчили стажування у Гарварді. Але Блискавиця не перекладається.
-Нє Гарвард - Гаврілово дулібскоє. Значіт... правільно, по-рускі Бліскавица.
- Є депутат - теж знає могучий язик, може земляки?
- Гроб єму,бля… У меня свой язик Презідєнт!
Усміхнулася.
- Чаво ржош? Слаще тут нє будєт нєжелі там, - зауважив прапорщик, закінчивши процедуру прийому чергового клієнта безплатного готелю. - Благо нашу нєзавісімость тут поймйош сразу.
- Вотчину юристів  НКВД?
- Тєбе нє нравітса нєзавісімость?
Усміхнулась, гамуючи біль: судили Стуса – юристи юродиві. Здіснюють настанову тих, хто не знищив народ голодоморокостом, розстрілами, виселенням із земель України. Вони, - казав Ісус, – діти сатани. Здійснюють  убивства в  газових  камерах  і чорнобилях, соцтаборах і ринковій економіці – вічні шулєри, вічні перевернутого розуму, вічно двоєдуші без сорому, без батьківщини… Батьківщина не потрібна – у них родіна, інтернаціолізують, глобалізують комунізм і звинувачують тих, хто господар землі...
Штовхнули до камери: сирої, холодної, сліпої, убогої. Застановилась посеред – гримнули засови, іклами клацнули замки. Музика тюрми – класична, органна, сучасна із вереском кримінальнорускоязичним сленгом. Тут позбавлені  свободи інші… Тут закінчується любов, людина – тут деградація. Тут не тваринний  світ. Тут ти повинна   Фельдгойцу все, що забагнеться йому - його богові. Тут ти  не Долар… Багато – дуже багато:  мільйони, міліарди, триліарди повернула народу - він заробив ці гроші. Їх Бог – Долар! А, в ім”я ЙОГО хай буде знищений Світ!...
Юліана  стріпнула головою. Дика розправа – оргія мускул!  Не молилася, а  працювала...  Натомість – камера. Натомість -  голосують за  шмат гнилої ковбаси! О, Боже! Прости, якщо  моя  віра  не в зграю із пустелі-пекла на землі України. Що було б із народом, коли “Агро Джойнд” – виділила організації  колоністів 7000000 доларів почати будувати жидівську автономію на півдні України… Черчілль, Рузвельт  вимагали від Сталіна згоди. Ким  би нині був український народ? Терористом, як палестинська жінка, мати, дитина, месник…
Юліана між двома стінами - завірюха  лютого завивала, свистіла, пронизувала серце, а сукини, фельдгойци, звятьмани, пінчери, рабмани хихотіли, прицмокуючи, пощипуючи пейсики та промовляли. “Ну гаварілі же тебе, просілі же… Нє нада лєзьть в пузир - пророчество сбилось, сідіш  у тємніце сирой. Зачем тєбе било міліарди отдавать етім… Оні ж тєпер нєзавісімиє од жізні. Оні завісіми од смерті: работают на рай ілі пекло. І пусть, глупиє, зарабативают, демократія!”
Підстрибнув на одній нозі, з одним вухом, з одним оком, з одною рукою генеральний ГПУ та верескнув старечим заіржавілим голосом: “Сознайся – украла газ? Запішем. Украла! Міліони зєлєнєнкіх - взятку дала. Запішем: Дала, дала, дала! Шо є ще? Контрбандой занімалась – запішем, займалась! Ето, как вескіє доказатєльства в особо крупних маштабах…”
Хтось із фельдгойциків тицьнув у зуби капусту генеральному і завдяки копняку той  відскочив у пітьму. Дружній регіт, святково звучав, як хор, як гімн над  камерою. Аж ось відчиняються  золоті ворота і в супроводі  історика входить Дегорадант.
“О, осаннна! – Дружно проспівали присутні. – Слава Татусику, слава! Слава вічному, слава!” – Вони верищали, перезирались, підсміхались.
“Шо діточки скажете? А ця хто між вами? У  нас же стрелка, а не  бабська базарина… Шо нашкодила?”
Із пітьми винирнув генеральний і гепнувся поміж Блискавицею і Деградантом.
“Дозвольте доложіть!”
“Маєш на увазі заложіть?... Знаєш, собако, що я голосував проти нєзавісімості, а тепер твій тато.  Так вот ти і є генеральний?”
“Так товаришу, я законник: звинувачую невинних і ваших ворогів.”
“Ш встругнула проти мене та бабйонка?”
“Риночники кажуть: десять мільярдиків до них з бюджету не прийшло, а вибори на носі.”
“Чого десять?”
“Капусти, товаришу!”
“Ти шо вони козли, щоб  капусту… Чи аграрії?”
“Та нєт дорогой наш, ідьотся про грівні”.
“Скільки буде зеленью”?
“Два міліарда!” – Воднораз вигукнули сукини і фельгойци.
“То шо ж ти наробила, дочко? – Прохрипів Деградант.- Я вот випадково став гарантом і справляюсь круто! Хлопці, правильно кажу”?
“Лучше всєх тату!”
“І ше кого?”
“Мудріше Соломона!”
“Та-ак!”
“Ми поборники нєзалєжності хочемо ваш  термін продовжити через референдум: про пожиттєве перебування на такому гарному переломному момнеті для нашого процвітання. Підпишіть Указ.”
“Чуєш, дочко, а ти тіньовий кабінет створила… Із ким? З тим, ким сидите по різні боки Тихого океану:  ми ж не американці і не жиди в америці (почувся сміх). Правильно, хлопці, кажу? Вот назначив большінство у парламенті і воно буде, правильно кажу пане віце спікер камери Фельдгойц?”
“Правильно, татусю, правильно!”
“А що це за якийсь ім-піч-мент… Це шо, як я  розуміюся на  англійській мові: мене, чоловіка, у розквіті сил, відправити  подалі од женщін? Ні Шарона за Сабру і Шатілу, ні Вейцмана за  37-й рік не імпчінчували, як того хочеш ти... Ну, не буде 52 мільйони українців – залишиться скільки залишиться і будемо мати те, що будемо мати. Лєнін,  Гітлєр, Каганович, Сталін, Вейцман, Ісус ввійшли в історію - і я ввійду в історію на білому коні. Дочко, хіба я тобі не радив отямития!  Я із симпатією до тебе… А ти - з імпічментом. Мусиш іскупити свою вину.”
“Ги-ги-ги! Хі-хі-хі! Га-га-га! Хо-хо-хо! Хи-хи-хи”! – Сипалося по камері - серед пітьми пекельної.
“Не гарно, дочко. Я, вот добрий і гарантую тобі безпеку, але якщо якийсь кілєр, до речі, чомусь не виконав того, за що братва заплатила? Він тебе полюбив, то було необхідно його захистити од тебе – тепер любить ту із косою...  А терорист прорветься сюди, то вот, наш найнадійніший прямозахисник обіцяє тобі – буде шукати, як іщет голову цього… підкажіть хлопці.”
“Гія! Гія!”
“А скількох не в сартіре замочили?… Бойка, Гетьмана, Щербаня, Чорновола, Білозора, Медолиза, Мілєєва… А скількох і не згадати. І тебе забуду.  Скільки  на черзі? Нащо тобі стояти у черзі, нащо, дочко? Я ж добрий, до тебе по доброму і не відмовлю в криші, зрозумій мене.”
Присутні мовчали. Кивали головами. Кліпали. Переступали з ніг  на  на ноги. Не хотіли, щоб татусь таке теревенив. Адже не відомо – завтра сплахне бунт ізгоїв – кару Деградант повиненн понести у пекло один, сам  - замість нас, бо скзано юристом-адвокатом перевернуто: “Вот стоіт перед найгуманнішем судом в міре (скаже: найнезалежнішим), которий себя іменует поетом, і я с отвращенієм, как к предатєлю Совєтськой Родіни ( скаже: з відразою до зрадника демокартичної України), я прашу, со всєй строгостю совєтского закона осудіть ( скаже: в ім”я України засудити) етого человєчка  (скаже: цього людця, який себе називає президентом). Касети мужественного патріота майора – доказательство!”
 Тато ходили туди-сюди. Йому - наливав у  келих напою Кравчик, який тримав на підносі Фельдгойц, а Сукин - ананаси, Зв”Яглик - шоколад, Бачник - каву, Рабик - кубинські сигари і, як державний муж, філософствували гуманно перед арештанткою: “Я, вот, вам усім, щось гарантую, правильно бізнесмени?”
“Правилно, тату, правильно!”
“Це ж не бред сивої кобили?”
 “ Ні, тата, ні!”
Спалені гарячкою вуста Юліани ледве заворушились.
“Чую, дочко, чую... Не бред сивої кобили! Ота заворушка на Майдані Незалежності малює кого за грамтами у смугастій робі?... Мене, дочко, мене – бред сивої кобили! Щось би мали в голові справедливого. Тут, у нас,  є орел із своїми орлятами – сорвут голову по поняттях будь-кому. Я тобі, дочко, гарантую. У тебе є чоловік десь…  Де, орли, підкажіть?”
“На наших Канарах! Вибачте - нарах”.
“Не ті часи, щоб ті, хто проти мене грілись на Канарах, а на нарах справедливо! Ше у Британії, дочко, - твоє чадо... Кажуть – вчиться чогось там, а не тут...  Рідненьке. Може статись: наш орел залетить на Альбіон туманний і,  випадково трахне, розумієш?... Я тобі не ворог.”
“Відповідатимеш за жерву-Україну!”
“Перед  ким?… Хлопці,  орли мої, перед ким ваш татусь буде відповідати? Може, бля, перед отою? Може Омельком, як себе назває, антимафією? Бля, я вас всіх в одному гімні потоплю. Скажіть, орли, чи татусь бреше?”
“Так-так, татусю, потопите!”
Фельдгойц із Сукиним перезирнулись: “Що робити”? Питання не ними придумане і не тільки Ілліча хвилювало. Тоді було просто: гегемон темний, голодний, немитий, як і у свій час Веймарська Республіка... Україна  не Веймарська: вижила  у війнах, революціях, голодоморах, сибірах, депортаціях, і живе при незалежності - Великий Розподіл наших витримали... Не обов’язково йти до хати красти! Ажур! Мільйони тубільців пройдуть тюрму за вкрадений спів півня; полову, курку, горілку, цигарку, цвях, петрушку, картоплю, маковиння, антисемітизм, вандалізм, честь і гідність і нашу ділову репутацію! А ще за продаж власної нирки, проституцію, міжнаціональну... Карати, як дитяча газета “Джерельце”, що написала: в Україні нацменшина – окупант! Яка?.. Хіба не ясно - чистої води антисемітизм, а відтак: із всією строгістю закону, за  нагнітання ворожнечі, як за холокост -  злочин проти людства, карати!
І Блискавиця перед судом - перекрила фінансовий енергокисень і каже: розворушила змінне гніздо! Чистої води антисемітизм! Залюблений, у приватне управління шахтами: образа честі і гідності та ділової репутації за ті сотні шахтарів, що згоріли!... Та,це жертви богу за незалежність! Сказала не будують, а грабують Україну - тому українці бідні. І це антисемітизм! Україна - багата.  Пропаганда... антисемітизму! Нацменшина ненавидить народ! Дурниці, а як жити без такого народу, який майже побудував наш комунізм, а тепер будує наш незалежний капіталізм?
Засоби масової інформації вкрали, а Свобода слова, правда на цвинтарі? Це розпалювання міжнародної ворожнечі: агітує українців і зобов’язує захищати честь  у Гаазькому Трибуналі! Чистої води націоналізм, фашизм - найнебезпечніше, якщо забагнуть честі! Навіщо українцям честь?
Звяглик, Сукин і Фельдгойц порозумілись: Звідси Юліана не повинна вийти. Дегрант гарантує безпеку. Так було, так є, а чи буде?... Так хоче їх Бог! Обслуга отримає вказівку Деграданта: покінчила із собою, отруївшись чи повісившись?... Розповсюдять  версію засоби масової інформації.  Українці вірять тому, хто кричить шукайте злодія!  А відтак - сліди   заметуть прибиральники.
             Розділ – 20.
Нишпорки Деграданта сновигали по п’ятах  Головатенка, Омеленка, Жиренка, винюхуючи: де переховують Триглава? Касетні записи і майора наказано ліквідувати. Сліди ведуть до кордону. Денно і ночно винюхували трійцю. Зібрану інформацію керівництво аналізувало: де з ким і коли зустрічались, хто і що казав. З окремих слів, фраз створювались варіанти можливого перехоплення касет. Військовій розвідці, СБУ забезпечено доступ у країни Заходу, США, Ізраїля. Траплялись казуси: одні одних підозрювали. Рапортували.
Фельдгойц викликав Деркала начальника розвідки: крізь стиснуті зуби процідив. - Іщітє, єтого подлєца, соответственно, пріказиваю, как юріст, ізменніка Родіни! Я буду у нєво судьбой – імею опит. Потуму, штоб не бил ізменчів наш курс в  нєзавісімой, ми создалі большінство у нашем парламентє!
- Чому СБУ? – Дещо розгублено мовив Деркало.
- Забезпечити наші свободи і права! – Відрубав Фельдгойц.
- Ми ж в одній упряжці. – Підкреслено мовив начальник.
- Сумніваюсь тепер. Майора знайти за всяку ціну. – Смикнулися нитки губ. – Оригінали, щоб були у мене!
- Секретар РНБУ теж вимагає.
- Йому не можемо довіряти: надто дисциплінований і... чистюля КГБ. Треба читати, що він писав під час президентської кампанію: нам погрожувава і заявляв, що буде судити, якщо капітали не будуть повернуті державі. Такі слів на вітер не кидають, пролєтаріат. А ті, із анти мафії - його люди. У вас він має сівоїх людей, - притишено мовив Фельдгойц, кинувши поглядом по кабінету, на диван. – Копає під сім’ю. Деградант боїться його звільнити. Придумайте, щоб митники цих ублюдков обискалі, мабуть, везтимуть сюди  порцію записів, щоб дискридитувати нашого дорогого Деграданта. Він  розпорядився.
- Сдєлаєм! – Втішився Деркало тим, що не йому особисто доведеться  вторгатись у недоторканість депутатів. А секретар РНБУ лізе в пузир – знає без Фельдгойца.
- І єщо. Хай ваші хлопці поработають на Майдані, серед антисемітів, фашистів-націоналістів: їх наміри, хто консультує, хто платить, яку пресу розповсюджують. Особливу увагу так званій власності депутатів: їх би разстріляти - заважають будувати незалежну Україну.
-Я не можу потрапити на прийом... Наш в Італії попался, з вооруженія.
- Після розголосу касет Деградант закутіл. Не висихає. Такий нам потрібний для підписання нужних розпоряджень, призначень, Указів, вказівок. Намагаємось стан поддєржівать – есклюзив… підчищаємо, як  нада. Стосовно етой баби – можна влаштувати гарні похорони із вінками од  ВРУ, Деграданта, Кабінету міністрів і співчуваючих. Милосердя у нашій країні – приоритетне навіть, коли в держави нема грошей: покажемо гуманність і добро. Не так, звичайно, як із Гонгадзе: маразматик викинув журналістам фортель, що швидше населення повірить у комунізм аніж у те, що Гія їздить по Львову у трамваях, ходить в банки. Ще би сказав:  у Таращі загубив голову і тому важко його впізнати, зловити і показати по телевізору живого і здорового. Ну і кадри! – Фельдгойц розсміявся.
- Свита творить короля! – З усмішкою згодився Деркало.
- Зрештою - не поганий хід: українці  вірять і співають: чому я не сокіл, чому не літаю, і на Марсі будуть яблуні цвисти. Повір’ять - Гія воскрес, як Хрестос, а Лєнін  жівеєвсєх жівих! Маразм уввірував у безсмерття. – Фельдгойц, безшумно пересувався по м’якому килиму.
- Мені потрібно, щоб син полетів у Ізраїль: там у нього, відомий вам клієнт. – Прохальний голос Деркала найвищої ноти.
- Знаю-знаю. Але йому заборонений в’їзд у нашу країну.
- Хто знатиме? Ваше прохання, моє прохання.
- Як відбудеться?
- Спецрейс літаком  ВРУ: сюди прилетить, вирішать певні формальності і через годину-другу повернеться.
- Гаразд, сформуємо делегацію, офіційно. Заборону нашому треба скасувати. Скоро з’їзд Сіоністських  федерацій України - наші інтереси - без антисемітизму не обійдеться. Є такий письменник - схвильований питанням... Написав книжку на захист Європи.  І написав про Блискавицю... Розумієш?
- Вдячний. Зобов’язаний.
- Антимафія - особистий контроль - Деградант вимагає. Касети і ще раз касети!
- Виполнім.
Фельдгойц потиснув руку Деркалу. Той вийшов із кабінету. Фейдгольцу стало страшно: негайно знищити і замести сліди – потрібно богу...
         Розділ – 21.
21.02.01. Хрещатиком віє-завиває хуга-хурделиця, кидаючи жмутки мокрого снігу в старі подірявлені намети; втомлені, посірілі обличчя; скарбнички-коробки - допомога-милостиня фашистам, нацистам, бандерівцям. Газети “Грані” “Товариш” “Націоналіст” “Слово Батьквщини” “Аргументи” “Свобода” “Комуніст” “Народна воля”;  листівки з порттретом Юліани Блискавиці за гратами. Нема “Фактов” “Кієвскіх ведомостей” “Бульвара” “Століци” “Сегодня” “Комсомолокі” “Аргументов і Фактов” русскоязичних, годованих у жирних кабінетах, плеканих-обласканих новими “укгаінцамі”.
Ярило, поміж хмар, визирав, поспішно кидав проміння, як серпневі снопи біложовті, на перехололих, зголоднілих, некупаних, неголених, але незламиних  українців-фашистів, як зазначено у заяві трьох верховодів держави. А тут - бетон, кирзові чоботи, фуфайки “Отєчества” чужого, окупованого на ринку української мрії без війни, але чотирма мільйонами загиблих за десять років.
Хрещатик здиблений, обурений - із надією позирав на Банківську, на  Будинок Уряду, на ВРУ  - може збагнуть, що так далі жити не позволимо! Кожний відповідає за  вчинене! Особливою мрією Хрещатик дивився на  Кабмін. Адже там є той, хто збагне суть  і момен:  нині, тут і вже - завтра буде пізно!
...Зябнули на мокрому-сніжному  бетоні, мерзали довгими добами без гарячої страви, без теплого ліжка, без води і мила, торкаючись закостенілими руками гарячого горнятка кави, або чаю: холодної склянки горілки – теплом позирали і думали: Він прийде - Його прийняли Своїм Україна-Хрещатик кам’яних облич, замерзлих поглядів, слів, усмішок, надій - зігрітих мрією - Він прийде подбати про маленького українця чи пак “фашиста”, що вимирає без праці, у голоді і холоді... Бетон теплішає від людського бажання і терпіння українця, фашиста, націоналіста маленького - адже Великий повинен звільнити маленького, який у святому Києві – Матері Руських Городов підносить із бруду, багна, затоптану і замусолену честь України - Великого Слов”Янина. Він прийде і скаже: Дай руку, брате! Але він не йшов... Велика політика Великих, якої не розуміють маленькі.
Чомусь, за кого голосують маленькі -  враз перетворюються на собі великих і діляться по великому рахунку. А маленькому визначають мінімальний прожитковий мінімум. І той прожитковий, через великий ріст цін, беруть, як  Омета-Інстер... То велика політика для малого українця, малороса, малополяка, маломадяра і ще там чийогось малого чи великого тепер антисеміта...
Нічний Хрещатик під копицями важких сніжних хмар, під поглядами блідого місяця, із вітром-гулякою, що під ручкою із хурделицею проривалась до убогого українсько-нацистсько-фашистського намету… І сон не сон, і холод не  тепло, і дошка не матрац, і кулак  не подушка: не спиться-мариться  дивовижне щастя білого ліжка,  ласкаве тепло, світле помешкання, повноводна ванна, аромат страв, і радість… Світлом увійшла - людське життя відновила, як Закон Божий, Блискавиця! Прийшла відновити Закон - освітити Україну, як Сонце Землю... Зігріла незламністю, напоїла вірою, зігріла Свободою. Поділилася Долею Українки з-за грат, не зрадила!
...Ранок нового дня ішов до Весни: зустрічали її змужнілими, мудрішими, достойнішими України. Виходили із своїх наметів-палаців – усміхались Хрещатику, Києву, Україні, Європі, Росії, Америці, Ізраїлю - розпрозореному небу, Сонці, як лицарі Святослава. І сміялися  з трійки - з Хрещатика луна котилася по Україні до українців, бо Маленькі Велично Вистояли Свободу!
“Гей, хлопці, звідкуди ви”? – Питали фашисти ватагу донецьких руськояхичних шахтарів, що йшли із прапорами та гаслами: “Вори, отдайтє нам нашу зарплату”! “Деградант – вон із Украіни”! “Режім бандітов і убійц – к суду”!
“Ми приїхали вам допогті, шоб Деграданта погнать отсюда”! – Відповідають широкоплечі, чорняві, схожі на отих вулично-наметових фашистів,  шахтарі.
“Братці, разом  бандитсько-кримінальну владу посадимо за грати, бо вас заганяє під землю вмирати, а нас під мостами конати, чужину  будувати!”
“Разом і Єрусалим здобудемо!” – Сміються, як  козаки над листом  турецькому Султану, УНА-УНСО.
“Ми комсомольці незалежної України із вами – хочемо мати свою державу,  право,  освіту, здоров’я, культуру, українську мову!”
“Пора, хлопці, обух сталить тай заходиться вже будить хиренну волю - не знали б нині ми біди. Не ручкайтеся з дводушними, що з телеканалів не вилазять ні вдень, ані вночі. Вони долярові, із всевидчим оком, перевернутим розумом: у нас любов – у них ненависть, у нас мир – у них війна, у нас праця – у них шахрайство! Будьмо, гей-гей!” – Відповіли із “Самостійної України”
...Письменник слухав, розмовляв, блукав серед наметів фашистів – вкладав до скарбнички гривники, що виплатив видавець за роман “Юда потирає руки”. Бачив скорботну матір Гіві Гонгадзе із  портретом сина. Скорбота хоч одної матері, дружини, дтини - найвищий суд над системою насилля “наших”! Хто не терпить їхньої системи, хто чесний, хто протестує проти кагалу – нацист, фашист! Хто життям  захищає Свободу держави, мову, честь, історію, націю – терорист, екстреміст! Письменник підписався у списку і виголосив: “Я фашист за суд над Деградантом і звільнення Юліани Блискавиці Народним Трибуналом! Письменник - Волхв Закону Сонця, Землі, України - Голосом Предків мовить: Бути Історією – казати Правду! Національності комунізму, інтернаціоналізму, глобалізму не потрібні. Таких таврують дводушні, щоб системно панувати в Україні, Європі, Америці і хотять правити Світом. Вони у Парламентах, Кабінетах міністрів, Адміністраціях Президентів - убивають у Народах Поетів!” - Письменнику аплодував  Народний Трибунал.
...В’юниться хурделиця Хрещатиком – заважає нишпоркам бачити суддів, чути, фіксувати, щоб потому когось відстріляти, когось посадити за “несплату” податку, когось за заклик до повалення законної влади, когось за неповагу гідності і честі і ділової репутації і моральну шкоду...
Бездомні діти тепер жили на Хрещатику, повернувшись із сміттєзвалищ, де було при вогнищі, розкурюючи цигарки та, гріючись спиртним - філософствували про свободу і тих, хто за їхньої пам’яті пересів із москвича, жигулі, волг на 600-і, 700-ті мерседеси, супер-джипи. Одягли модні костюми і мають скільки хотять бабок і баб, палаци, а кошерні недоїдки викидають на смітник. А тут, на Хрещатику, себе почувають гідними кращого життя: ночують у наметах, роздають газети (їм платять копійки і  вони себе почувають крутими бізнесменами: мрія здісниться… Виростуть, як бачили у фільмах, будучи у притулку: потрясут долярові мішки під дулом револьвера чи зашморгом на шиї - так  виховані, як наші. А наразі почуваються нацистами із нацистами, фашистами із фашистами. Старші націоналісти-фашисти діляться із ними гарячим чаєм, кашею, сном у наметі, теплом.
...Опудало Деграданта, що визирав із-за грат – винесли перед Народним Трибуналом.
“Я, мати Гії, звинувачую Деграданта у  сатаниському злочині – ритуалі: обезголовлення мого сина! Садистські заяви Генпрокурора, що син їздить у трамваях в перуці, заходить у банки; звинувачення у  фінансовій заборгованості – блювотня системи Деграданта  і ворогів Сина українки і грузина. Я засуджую Деграданта і його кліку за злочин проти України, оскільки злочин засвідчує касетний запис! Знищують – хто покинув владу безчестя і злочинців; знищують хворобами і недоїданням; знищують – без хабарів реалізувати свій талант, силу, працю, правду, любов українського Слова! Я звинувачую у знищенні віри українців у свою значимість у Світі; звинувачую Деграданта про те, що національна ідея не спрацювала; звинувачую у злочині проти людства! Вимагаю, щоб  Народний Трибунал був  Справедливий до Деграданта і двоєдушного кагалу, посібників, підлабузників, ворогів, лакуз і зрадників УКРАЇНСЬКОЇ СВОБОДИ”!
“Я смертник-політв’язень Імперії Зла у незалежній Україні – творив і голосував за Акт утворення Української держави. Створив Українську Республіканську партію – альтернативну КПСС в СССР. Влада не в українців - у чужинців: вони  не проти незалежної України, але за  Україну без влади українців. Їм потрібна вотчина для панування  у Світі. Їм потрібний новий порядок. Вони - адвокати, прокурори і судді, банкіри, політологи. Вони – расисти! Вони – підкуповують, шантажують, продають, терирозують. Вони – захищають антинаціональні режими і знищують національні уряди. Вони – Зло! Їм – допомагає Деградант. Вимагаю, як юрист України, довічного покарання, себто, спалення опудала Деграданта”!
“Я – соціаліст і не хочу, щоб мій народ був безграмотний, хворий, безкультурний – таким він не є! Мій народ багатий, талановитий, добрий. Чотириста років ярма не  сприяли його розвиткові для Світової спільноти. Деградант – злочинець проти людства, як і його злочинне оточення! Я паропоную покарати його і його клан-каганат пенсією колгоспниці, моєї матері, що прожила понад дев’яносто років, отримуючи, до кінця життя п’ятдесять гривень: хай за ці гроші живуть!”
“Я – фашист із шахти, який долучився до тих хлопців із пікетом на бруківці Хрещатика, який не отримував зарплати поки не виявилось помилкою для  Деграданта і його мафії, призначення Юліани Блискавиці до уряду: ми отримали те, що заробили. Тепер – вона за гратами: зарплати знов не буде. І небавом той час, якщо не усунемо від влади мафію - наші сім’ї знов голодуватимуть. Як гегемон вимагаю: засудити Деграданта із своїм каганатом до роботи у шахті, без зарплати, під чуйним керівництвом  патрона шахти, де від вибуху метану, як система, гинуть мої колеги”!
“Я - маленький бомж, із всеукраїнського смітника виживання: не відвідую школи, не знаю що таке тепла вода, чистий одяг, біле ліжко, хліб із маслом, цукерка, кіно, книжка. Я немаю чогось, щоб втрачати. Я – боюся жити. Боюся тому, що дуже швидко їздять  великі іномарки і вони не звертають на мене, коли немаю сили перебігти вулицю – вони гучно сигналять і сміються. У мене були батьки. Але батька не стало в одну ніч, коли місяцями шукаючи роботи, зневірився і повісився. Мама немала за що його поховати… Мусила заробити у крутого… Пила, а якось сказала до мене: мусиш жити сам, бо мені нема чого жити. Наркотики її добили. Якось прийшли круті дяді і мене вигнали з квартири. Я не знаю, що завинив Деграданту, опинившись на смітнику. Присудіть йому, щоб він був у нас, на сміттєзвалищі, старший бомж!”
“Я – студентка університету. На відміну од студентів тих, хто навчається  платно, кого  навчають привілейовано, хто навчається нащадком у Гарварда-Оксвордах – навчаюсь в умовах глуму, сатири, сарказму, гітрофії, гротеску. Навчаюсь – непотрібною ні своєму університету, ні владі - стипендії вистачає на платню за гуртожиток. Дякую за свідомість моїх батьків, які мене утримують, щоб  послужити Україні. Але я не впевнена, що зможу закінчити університет без лицедійства, без покори, без особи, без... не бути друго-третьосортною на своїй землі. Я маю географічне означення - українка, але не маю права бути українкою у Києві, Донецьку, Севастополі, Одесі і... Україні – хіба на Хрещатику у наметі, як фашистка через вітренків, симоненків, грачів та іже слуг Північного сусіда, які ненавидять українців! Я не впевнена,  свідчачи Народному Трибуналу,  мене ритуалом сатанітстів не обезголовлять, або, як Юліану Блискавицю, віцепрем’єра, як моїх побратимів із “Самостійної України” не загратують у темниці без права на людські умови. Тому, я  звинувачую Деграданта в антиукраїнській змові із вибраними кримінально-бандитськими загарбниками моєї прадавньої України до СПАЛЕННЯ!”
“Мій Дух тут із Вами, при Дійстві  Народного Трибуналу! Я – Блискавиця: Світло, Тепло, Пенсії, Зарплати - заперті у темницю! Не каюсь!  Вам холодно на Хрещатику, темно, холодно в Україні. У Вас забирають шматок хліба! Вас тримають, щоб померти і  підтримують, щоб ви існували мертвими. Запевняю – Україна найбагатша! Україна ПРИРОДНО БАГАТА. Лихо України -  Світові Злодії - окупанти України. Їм допомогли через, так звану демократію, яку Ви знаєте як Любов до ближнього, як Присягу не вбий і навіть тоді, коли Вас вбивають! Згляньтеся над СОБОЮ! Подивіться, яких озвірів  допустили до влади! Вони здійснили злочин проти людства, коли Вас мільйонами знищили голодом, війнами, розстрілами, депортаціями! Вони, Вам, після комунізму, запропонували черговий світовий обман: демократію і ринок... Ви нарікайте, говоріть, проклинайте, спивайтеся, а  ми візьмемо усі “закрома родіни” для себе. Яничари сприяють їм за кістку, бо кошерна! Я засуджую Деграданта, як вимагав Суддя Смітника: бути старшим бомжем на сміттєзвалищі і в село чи місто не пропускати!”
“Я – письменник Духу, Крові, Плоті укра, черняхівця, трипільця, скіфа, русича! Спадкоємець – МОВИ НЕБА. З МОВОЮ-Мовленням – не чужинці на своїй землі! Ми не відступники  Духу, Істини, Лицарства, Перемоги. Я творю книжки, а вони кажуть, що їм економічно не вигідно друкувати українською МОВОЮ! Такий злочин Деграданта і клану проти МОВИ НАЦІЇ, яку вбивають, прислуговуючи Російській і Комуністичній імперіям зла! То не Влада НАРОДУ, котра боїться і ненавидить НАЦІОНАЛЬНОГО СЛОВА, то не людина, яка зловісна, як “Татьтяна із Львова”, до Президента України, заперечуючи цинічно Українську культуру - Силою Українця, що творить Дух, що тіло рве до бою - дарує  Україну  Українцю, Честь Українцю, Багатство України Українцю -  чином Святослава Хороброго, Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, Івана Мазепи, Івана Франка, Симона Петлюри, Лесі Українки, Романа Шухевича, Степана Бандери, В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса ІМЕНЕМ РУСі-УКРАЇНИ засудити зловісних українофобів! Лицарі Святослав не дозволять, щоб його  ЗАБОРОНИЛИ! Лицар не дозволить, щоб вбивали мову, родину, націю! ЛИЦАР – ПЕРЕМОЖЕЦЬ! Бог Любить і Славить Сильних, Відважних, Мудрих і Дарує БЕЗСМЕРТТЯ  народу! НАС ЗНИЩУВАЛИ, а ми, дякували, що ще не мертві, мовляв, воскресаємо! А МИ - їм, дводушним, потрібні рабами! СУД – ПОМСТА НЕМИНУЧА! ”
“Я - той, хто в охороні Деграданта - бачив і слухав, фіксував, що робив,, наказував; хто, чого домагався і чому-кому Деградант сприяв! Клан обікрав і обкрадає Вас - зайвих тут! Ви-ми повинні зникнути! Того їм не вдалося вчинити геноцидом-голодомором, розстрілами, репресіями, вивезення у Сибір тисячі і тисячі родин...  У свій час, а саме 37 року Вейцман домовився з Гітлером, що для побудови держави йому не потрібно 6 мільйонів – досить двох молодих єврев, а решта хай Європа утримує. Різниця у тому, що ми, за  планами  повинні були зникнути у 17-18, 21-22, 32-33 роках – не вдалося! Забагато українців на своїй землі. Мільйони зостались ще для війни  39-45 рр. Двадцяте сторіччя – Новий світовий порядк  40, 50 мільйонів – Цвинтар Європи українців! Не знищила нас побудова п’ятирічок-семирічок, Балтимор-Канали, шахти вічної мерзлоти Півночі, Магадану, БАМИ, братські допомоги і обмежені контигенти – будівництва їхнього світлого майбуття-комунізму...  Комунізм приватизували із мільйонами підневільних на ринку не праці, а торговлі українцями... Україна у Центрі Європейської Цивілізації. Вони  обговорюють свої плани: формують свою ідеологію на Україні, але не в Україні. Розпоряджаються,  які закони повинен прийняти парламент; хто і які стратегічні обєкти повинен отримати за борги. Визначають непокірних – знищують ритуально, як Журналіста! Вони проголошують собі тости за їхні рішення. Смерть шахти “УКРАЇНА” - гучно святкують. Нагороджують орденами і медалями слуг на “Золотих Фортунах”. Присвоюють собі звання військові, ранги докторів і професорів всіх наук, підвищуються і обмінюються посадами, узаконюються особистими пільгами. А на чужину виїдзджать справжні - не декларовані, не плагіати-доктори, не діячі з нагородами на лацканах...
Касети висвітлюють ЗЛОЧИН проти УКРАЇНИ!  Засуджую: відправити на чолі кагалу в кібуц  Ізраїлю, оскільки у них таке громадянство - братською, демократичною, ринковою, гуманітарною допомогою богообраному народу при посиленій охороні іранців,  палестинців - від них не втечуть просили політичного притулку в інших країнах!”
 ВЕРДИКТ НАРОДНОГО ТРИБУНАЛУ: СПАЛИТИ!
 Кияни аплодували. Раділи. Потискали руки, обнімались. Чорний дим із Опудала-Деграданта, як із ПЕКЛА, потягнувся ген від Києва. Благодатна хурделиця відносила чорне з України на простори пісків Близького Сходу, на Вічну Мерзлоту  Півночі!...
                Розділ  -  22.
…І вражою злою кров’ю волю окропіте! – Лунає ЗАПОВІТ ПОЕТА УКРАЇНИ - епіграф СВОБОДИ! Юліана Блискавиця дивиться на букет пролісків: досвітні вогні – промінь світла весни у темниці. Аромат лісу, землі, сонця, вітру напоє камеру - нектар  весни, краси, тепло майбутнє. Весна оживлює грунт – бунтують соки, підіймаються крони, зростає і... заквітне природа душі людської - очиститься честь, мудрість, свобода! 9 березня - чисте небо і ясне сонце  Шевченка - Пам’ять Таланту Сина Людського!
Військові оточили пам’ятник Тараса Шевченка о другій годині ночі. О 12-ій  Деградант, у супроводі Прем’єра, Голови ВРУ - покладуть квіти і поправлять стрічку для  очей малих українців. А вирішив відбути акцію о 9-тій. Урочисто вийшли із чорного ходу. Коридор вишколених орлів і висота Вселюдського Поета. Снайпери на дахах - через приціл вишукували нацистів, фашистів.
Зрештою Деграданту наплювати на якогось поета, якого не знав, не знає  і знати не хоче. Шось у школі чув про нього, але він не має такої популярності, як із шоу, глибоко закопаний талант “Я вас привествую!” - з ним можна заспівати “Ах, сердце, как хочется покоя…” Шева?... Подумаєш – Футболіст з великої букви. Сукін продал - капіталістішко зароботал - с прідурю українци, програють. Правильно - “с прідурю”!  Процедура “с придурю” покласти квіти - нужда і “придурю” голосують за Деграданта не китайці, поляки,  руські, німці не... А товариш Сімока хорош – виручає на виборах, демокартію підтримує. А не ті, хто до цього антисеміта, каже міністер культури Табака:  товпа нацистів, фашистів і маленькі українці прийдуть... Деградант поправив (підказав Фельдгойц) стрічку. Поклонився. І хутко зник у чорному виході.
12-тій годині Патріарх Київський і всієї України правив Божу пам’ять Поета.
...Народний артист України речитативом, пекуче голосив про... правнуків поганих - копають могилу недоростки  п’яні в догоду світовим шинкарям, щоб підвищитись над власним лайном – посміх поетів, народів, культур.
...Юліана посміхнулась через г’рати - скотилася  сльоза: Вони!… Недосконалі свободою! – Шепотіла блідими вустами. – Утомлений убогістю народ! Але вірить у СЕБЕ і обере СВОЮ владу… не “вражою і злою” - так заповів  Поет! А проллє кров ворога, щоб не умерти від його меча! Вже не боятиметься вражу, злу, хвору кров пролити - і своє тіло і душу загубить!  Воріженьки ріки пролили української крові  на українській землі -  хлюпоче  червоне море! І націю, як ліси вирубують, як чорноземи захоплюють, як шахтами приватно управляють, як на полігоні, випробовують деградацією - модифікування талантів чужинцями нації, і творіння маси-безликих особистостей – людей, точиними на верстаку детальками...  А Самородок-Талант переплавляють собі на користь, на служіння своєї величі! Талант без нації – Прибуток світового лихваря. 
Блискавиця пробивала залізобетонну камеру – сіяла іскри думок: день знаковий опозиції! Ідучі на страту, посилають вітання за грати: Об”єднати партії, організації!  Телевізор коментував по УТ-1 та “Інтеру” події, що відбуваються на майданах і вулицях Києва. Прем’єр - Мойсей у країні! Такий історичний момент!… Іди! Іди! Історія - Слава! Здійснення Величного в ім’я Свободи нації. Націю шанує Бог, Європа, Світ!
Блисквиця через г’рати - лет серця і іскри духу -  рвали тіло до бою! Кулаки стиснулися, обличя палко гранню палало, вуста стрілами шепотіли пророчі слова… Ідіть! Ідіть! Ідіть за Свободою - Ідучі здобудуть Свободу! Благо - запанує Україна  Багатством, Демократією, Любов”ю, Честю, Мудрістю, Наукою! Ідіть – Смерть продовження Життя ЛЮДИНИ СВОБОДИ! Життя без Свободи – навіть  не СМЕРТЬ!
...Річище демонстрантів, транспорантів, прапорів, символів партій,  організацій  наповнювали ЧАШУ Майдану Незалежності. ДЖЕРЕЛО - ШЕВЧЕНКО! Обіч центральної Столиці – свободні, протестні із сльозами на очах!
Ішли революціонери життя, ішли засудженні ритуальною стратою, ішли голодоморів-геноциду нащадки, ішли звинувачені незалежністю, ішли бездомні України письменники, учителі, науковці - ішла юнь і діти МАЙБУТНЬОГО! Ішли за майбутнім освіти, рідної мови українців, ішли команди європейських, олімпійських і світових чемпіонів, ішли Космонавти інтелектуальних космічних технологій, ішли власники землі і космічних кораблів - трійками суджені, і...ніколи в майбутньому не будуть апріорі засудженні вражою, злою кров”ю!
Зазвичай, не засвідчуються вітрогонки, симонки, грачихи та іже їхні  наставники – опозиціонери офіційні, оплачувані голокостом. Вони на екранах телевізорів, газетах, радіо – мають  хадзуку од латентних.
Блискавиця вдивлялась: серед людського моря - промайне обличчя... Ідуть маленькі українці з левиним серцем - шукачі Правди і Свободи! Ідуть... на Барикаду – Свобода кличе! Пам’ятник нерукотворний – не  рейтинги режиму безплідні! Барикада – Слава Життя! Полюби по-справжньому! Стільки не любили... Лицарів, Переможців і Стільки програвали!... Стільки  догоджали воріженькам – стільки платила життям, безслав’ям, безчестям! Нація зневажить безпам’яттям Лицарів Нації!
З-за г’рат волав Дух – блискавками освітлював обличчя барикадників. Тіло  стікає кров”ю  за Свободу, за Честь! Обезголовлене тіло Свободи – не дається, не допускає себе  поховати живим – Дух вічний. Дух, що тіло рве до бою! Тому, глашатай режиму, божевільно теревенить: бачили фашистів, бачили Гонгадзе живого – вони ідуть на ВИ! Їх Правда - розбиває наш розум. Виконавці Чорних Програм караються Світлом! О, Йошуа, спаси нас: нет і не било такой нації.  Національна ідея не спрацювала... І шкрябає чуба з перепою, і  міркує: він Боруля чи Беруля?.. І воли, і кобеняк, і чоботи украли!
Блискавиця вдивлялася в обличчя ідучих. Заява трьох – наплила пекельна пам’ть “трійок” . Думками рвалося на свободу. Серце - маленьке серце, вогненною кулею Духу летіло на барикаду!… Тисячі сердець, мільйони - Україна БАРИКАДА СВОБОДИ!  І  обличчя кожного українця ДУХ  любові і люті - ідуть на ВЕРШИНУ СВОБОДИ!
Серця  в українців забагато! Облич багато! ХВИЛЯ СЕРДЕЦЬ трощить НЕВОЛЮ. Обличчя - влада обезличує обмундированим ЩИТОМ Нціональної Символіки. І гусениці скреготять, розчавлюючи  ХВИЛЮ СЕРДЕЦЬ!  ВОЛОДАР не з”явився на БАРИКАДУ і не повів ХВИЛЮ за МЕТОЮ! Хвиля   розплюскалась болотом. Блискавиця  за  грати!
...Палає свідомість, мудрість, реальність. Божевілля стискає горло - дихання вогненне. Рветься простір замкненості, волає правда ВІДПОВІДІ: Біліють Сяйва: ВІН – ВОНА!
“Не вір’ю!” – Прошепотіла паленими вустами.
“У що віриш і в кого не віриш?” – запитав ВІН.
“У що, кого?”
“У ТЕБЕ!”
“Даремно! Їжте тіло моє, пийте кров мою - ВІРИЛА у МОЄ і СВОЄ ПРИЗНАЧЕННЯ! А через темницю збагнула ЗАПЕРЕЧЕННЯ!... Любов, краса, світобачення, майбутнє – існують істотно,  позачасово. Життя - Джерело не ВІДДАЮТЬ воріженькам на поталу!  Б’ЮТ за ЗРАДУ?”
“Я  ЗАПЕАЕЧУЮ ПРИЗНАЧЕННЯ!”
“ЗДОЛАЙ ДОРОГУ  - будеш нагороджена!”
“Дай сили!”
“У ТОБІ Мова і Мудрість, Любов і Успіх, Добро і Перемога, Слава і  Повага – це сила ДУХУ і СЕРЦЯ ПРЕДКІВ!”
“ МОВЛЮ до ТЕБЕ: ТИ - ЗНАЧЕННЯ”.
“СОБІ визначила МАЙБУТНЄ. Обрала дорогу Свободи! Здійснися!”
“Як, де ДОРОГА?!” – Крикнула.
...Смуток камери і небо грат мовчали.
Грюкнули в двері, заскрипіло віконечко до камери. Беручи їжу, почула:
 “Не споживайте – отруєно!”

Розділ – 23.
Весна зачала народження і відродження. Щедрило Сонце над  Україною сяйвом-теплом, срібло-золотом. Врунились смарагдово поля. Повернулись із вирію птахи і спів-краса благословилися садами, гаями, лісами, гніздами. Вирушали на закордонну роботу українці молоді і не молоді - їхній ирій. Вперто, закорінені у своє щоденне буття, ішли орати, засівати ниви, добувати вугілля, газ, нафту, золото, уран, граніт; виплавляти метал і виробляти машини; навчати в школах і читати лекції в університетах, інститутах, училищах; лікувати в поліклініках і робити операції в лікарнях; здійснювати нові технології і  реалізовувати наукові відкриття; бомжувати, наркоманити, пити алкоголь. Бути безробітними, злодіями, олігархами, кримінальними, чиновними. Весна на Україні чарівна природою і смутком життя українця на свободі, демократії, ринковій економіці.
Деградант очуняв од весняного подуву і викликав  главу Адміністрації, але збагнути не зміг: чому Глава інший? Була Блискавиця у темниці, а тепер... Хто   є Главою?... Фельдгойце, поглянь: як це назвати?... Ноу! Ноу... Вітрогонка після гранатометання не покійниця, не в парламенті і для чогось не здатна – геть вітрянна створенням енної партії, але не сексу. Таке не насниться, ворожка ненаворожить, ринкова і багатовекторна політика не хвойда… У ній щось одне-єдине дороге, як у тих ЄДУнів  виборчої кампанії: поховають  Деграданта - пісатєль наімекнував. А жидовин Каган пише до рабина, щоби осудив мій антисемітизм - таким бачити мене хотять... А за що?... За моє царювання стали мільйонерами-мільярдерами – тепер антисеміт! Ох серце, как хочется покоя!... Вот і Блискавиця із Лазарком проти, а вони ж  ріднесенькі!  Які права надавав одним, а іншим начіпав бляшок на груди, клеїв папірці пільг.... Не  голосував за сувернітет, ізвінітє, случайн! Але, щоб Юліана Блискавиця вийшла із тюрми – безпредєл! Трійка засудила! А якийсь судьїшка рішив незаконно сидить! Хто гарант? Я! А свобода – божевілля! Синочків витрусить до трусів і підвісить за яйці. Як Омету-Інстер - пішов смішитись на телебачення: національна ідея не спрацювала – хто чув і бачив таке?… Божевілля!  Радник прилетів літаком на дві години з Єрусалима - ділився досвідом: при комунізмі, по крупному світила “вишка” - прикинувся шизіком і їв лайно... Звичайно, не червона, не чорна ікра, не сало - важко було, але  не розстріляли - призначили  душевно хворим. Душу не перевіриш - вона без ваги. Бездушні  мають мільйони, мільярди, а із двома душами прагнуть правити Світом. Одна душа для плебсу, а друга – твого бога. З одною У ТЕМНИЦЯХ, НА ВІЙНА, БОМЖУЮТЬ, РАБИ, ТЕРОРИСТИ, ФАШИСТИ, НАЦІОНАЛІСТИ.  А за потрібний діагноз гуманний суд помилує другу душу, пробачить, якщо їх мільйонами мочив і мочиш, якщо блазнюєш над ними… Твоє правління всього чотири-шість мільйонів змило без війни. А мудрий правитель слухається, похвалив Радник і порадив. Напередодні Нєзалєжності покайся і візьми по пунктах покращення життя ізгоїв під свій патронат. Скільки їх там: 70-80 %? Додаш по п’ять гривиників і будуть тішитися. Розумієш, тобі раджу, бо мої інтереси тут, у ще необітованній мною землі. Омета-Інстерн проект громадянина планети, що репресований США, Англією і... с придурю укранцамі. Але знай: краще сидіти там, де твій друг Лазорко.... Комфорт, а не так, як живуть твої національні письменники, професори, науковці, вчителі  при твоїй нєзалєжності!
...Деградант відчув, як під ногами розколюється підлога. Доплентався до бару – наповнив бокал і випив до дна. Хвилину-другу прислухався до чогось. Плигнув на підлогу і поповз, як на війні піхотинець за пагорб, за диван: приклав вухо - в очах спалахнула втіха і сказав: “Ей, майоришка, виходи і  розказуй нащо тата продав? Хіба мої хлопці тобі не заплатили б - було сказати. Я розумний і все  розумію. А ти татуся губиш. Он що в світі  зчинилося: імідж наш падає. Шо я наробив? - Деградант  видряпався на диван і відкинувся навзнач. – Геть! Геть! Зникни з перед очей!” – Відбивався від Фельдгойца. А той його питав:
“Їздив до Москви вирішувати справи сім’ї олігархів?”
“Зізнаюсь. Їздив-їздив!”
“І віддав магістральні трубоводи, щоб зняли мито?”
“Засуджуєшся!”
“Хто такий, щоб мене судив? Я маю імунітет недоторканності!”
“Не впізнаєш?”
“Всі мертві... Мої  орли замочили, а Потьобка ще шукає того у Львові...”
“Ідемо зі мною!”
“Геть-геть, зникни!… З того світу не повертаються!… Мара!”
“ Мара прийшла тебе забрати, бо ти своє призначення виконав!”
Деградант рвучко встав із дивана, але  слабкі ноги не тримали, тремтів. Притримуючись стола та крісел – доплентався до бару. Налив  келих коньяку. Залпом випив. Ввімкнув телевізор. Показували сучасну Роксолану, що повернулась із азійсько-європейських борделів.
“Гарна баба. – Відмітив. - Вот би її…”
Перед ним з’явилася нагою, але в чорній сітці обличчя, в чорниму поясі і чорних панчохах, в чорних рукавицях по лікті. Потяглась, щоб обгорнути його… Та із-за її стегон з’являлись і з’являлись подібні із розпущеними косами, із татуйованими-номерованими грудьми, галасуючи - тицяючи Деграданту дипломи лікарів, інженерів, вчителів, науковців, перекладачів, музикантів, робітниць - матері, дружини, дочки України.
“Геть! Гть звідси, я вас не визивав!… Вон отсюда! Вон із моєй нєзавісімості! Ви с прідур’ю. Ето насільство над лічностью. Накажу засудіть!”
“Ми ж звикли, до твого звиродніння: позбавляєш роботи,  засобів життя, краси, мови, любові, освіти: ми красуні, ми вміємо гарно працювати по всьому світу: Італія, Німеччина, Англія, Польща, Лівія, Ліван, Арабські Емірати, Кувейт, Єгипет, Ізраїль, США, Канада, Іспанія, Португалія, Туреччина, Нова Зеландія, Індія, Японія, але не тут в Україні, де ти… Ми приносимо мільярди доларів, а нас обраним віддавав у приватне правління, як і наших дідів і бабусь, батьків і матерів, синів і дочок - світло, тепло, землю і занижений курсом валют гривню - шахраї опустошують наші гаманці, якіі ми в чужі на заробляємо…”
“То не я!… Я візьму вас під свій патронат, під особистий контроль!…”
Сміх голосистих стискав мозок Деграданта: схопився за голову, перехрестився і... божевільно розсміявся. Чого ніколи не робив. Сміявся і хрестився. Хрестився і сміявся! Озирнувся.  В кабінеті нікого, тихо. Проте - зблиск із кута – лазерний приціл!  Кинувся за стіл, до телефону - викликати охорону.
“Стій!”
“Тиии-и хто?” – Голос Деграданта здригався.
“Кілєр.”
“Тебе не вбили – перекупили і замовили мене? Не вбивай - заплачу більше!  Убий замовника. У мене багато зелених, скажи скільки хочеш?”
“Я захисник Батьківщини, а ти мене звільнив із війська за те, що  рапортував тобі про нелегальний продаж зброї Рабином в країни,  з якими ООН заборонило торгівлю. Військове командування, есбісти, митники мафія...  Збивають літак із пасажирами,  організовуюють шоу падіння літака на людей, а ракетою – в житловий будинок… Горять у шахтах, голодні і хворі продають органи життя. Вимирання нації - прощайся з життям!”
“Ніііі!”
Тріск видався страшним громом. Деградант виставив руки перед собою, а перед ним бомженя ламає гілочку і кидає у вогник.
“Ти чому не в школі?”
“Дайте дядечку пару копійок на хліб і не жартуйте зі школою.”
“Хто тебе до мене пропустив? Кому дав хабар’я?”
“Не жартуйте, дядечку, ви головний: до вас потрапить те, що взяли ваші чиновники за квартиру із якої мене викинули  по самогубстві батьків.”
“Слабкі духом.”
“Ні, у батьків ваша Омета-Інстер просто вкрала спадщину. А за позов у суд - роботу втратили в інституті. Такого не витримали. Радили мені вчинити суїцид, але я ще малий - хочу дитинство прожити.”
“Ладно, бери сотню-другу баксів і сюди не приходь.” – Деградант тицяв в білі ручки ефіру долари, а вони падали і падали на килим.
“Товаріщ Льонін, ти чево бросаєшся дєньгамі?”
“Ааа, главний футбольор срани. Шо тєбе нада… Хочеш – собері: тєбе і  твоім всего мало і мало. Жрітє жідовіни – всьо вам отдал етіх... с придурю!”
“Да нєт, ти с ума сошол. Єдім футбол смотреть.”
“Сколькіх продал шевченков?”
“Несколько!”
“Превілєгіє імеєш - нє дєлішся.”
“Расходи большіє - вибори на носу.”
“В Презідєнти метішь?”
“Нєт, у меня харошій Деградант: я так нє сумею…”
Пролунав  телефонний дзвінок. Деградант взяв слухавку обрежно, немов звідти могла вилетіти куля кілера. Страх великий - різко поклав слухавку. Ввімкнув телевізор.             
“Аааа, бля  Потьобка! Бегом ко мне!”
“Слушаюсь дорогой товаріщ!”
“Товаріщ,  чому випустіл?… Она ворвйотся сюда!”
“Судьїшка освободіл: купіла єво, купіла!”
“А ти?…”
“Ну шо ви! Я верой і правдой служу!”
“Почему нє купіл судьїшку, справшіваю? Нє поймал етово ва Львове, у перуке, кто трамваямі їздить, нє хочеш – такая вера і правда твоя!”
“Єво ж замочілі, ритуально. Как поймаю? Для насєлєнія кажу: мол, жівой – експертіза не доказала сто працентов, что мйортвий.”
“Вип’єш?”
“ Нє откажусь – с вамі большая честь.”
Деградант налив келихи - дзвін кришталю луною одізвався в кімнаті. Відчинились двері.
“Аааа, хто такий? Які люди! Який гарний демократ правих!”
“Можна, тату?”
“Можна, сину, якщо прийшов.”
“Хочу вас, якщо дозволите, запитати.”
“Дозволяю.”
“Чому копнули із прем’єра?”
“Синок, вопрос большой політики. Не люблять тебе на сході і дуже  люблять на Заході. А це вже політика, яку ми не проголосили. Яка моя політика, скажи?”
“Проукраїнська.”
“Так відповідаєш на Сході, а треба казати: наша політика багатовекторна.”
“Це докторська дисертація, а не сучасна політика.”
“Синку, іди вчись політики.”
“Піду тату, але в світ за очі. Піду далеко – побачу багато.”
“Хвилинку, ти, великої політики не вчися – урок перший. Підеш у Деграданти – будеш на моєму місці – урок другий.”
“Що робити, тату?”
“Треба говорити: вчорашнє біле – чорне, а нинішнє чорне – біле.   Парламентсько-президентська – президентська Вертикально і збільшуємо чисельність братви! Говоримо президентсько-парламентська - проводимо референдуми по двопалатному парламенті і ставимо вето на  закон про вибори на пропорційній основі. А якщо кілька місяців тому відбулися вибори  з половиною для партій і блоків, а половина мажоритарників, заявляєш опозиціонерам і населенню, що необхідна пропорційна система виборів, бо так є у більшості країни  Євросоюзу куди ми йдемо і обіцяєш бути новим: першу каденцію вчився бути, а на другій  береш бідних під свій патронат.”
“Зрозуміі - тато гарант!”
“Хто читає Конституцію... Гараннт каже, то  щось таки каже - хтось почує?... Отака, синок, готуйся до  виборів, щоб перемогу здобути -  наставником буду! Зараз викличу телебачення і  в ефірі поспілкуємось: проведемо теледебати: хто ти і чого тут?”
“ Я письменник! Чого тут? Щоб описати діяння Деграданта!”
“Молодець. А по якому пишеш?”
“По-українськи.”
“Так не треба – пиши на обшепонятном. Табака каже: мова не могучий  язик.”
“Для табаки не пишу, а для голови, бо що в курви між ногами – то  могучий язик виспівує.”
“Кажеш с прідур’ю.”
“Описую мовну, духовну, мозгову смерть Деграданта в науку не тільки рускоязичним  і фарисеям...”
“А ттти хто?... Не викликав, Блискавице! Чому порушуєш закон, режим  тюрми? Хто дозволив свободу! Фельдгойце,  до мене!”
“Слухаю Деграданте!” – Тонкі нитки губ, широкий рот.  Щось від маляра-ефрейтора, що малював кров’ю світову війну і був потрібний війні, після Веймарської Республіки.
“Дебатуйте з Блискавицею.”
“Нема проблеми.”
“Молодєц! – Сплеснув у долоні Деградант. – Починайте!”
Фельдгойц тицьнув Блискавиці руку, як вітання.
“Ви не знаєте, що дама подає першою руку -  на прийомах буваєте.”
Сказане викликало порух ниток-губ і погляд холодний, колючий. Рука смикнулася в кишеню.
“Яке ваше питання?”
“Що спільного між вашою партією і морськими свинками?”
“Це якась нісенітниця. Поясніть.”
“Як морські свинки не мають ніякого відношення ні до моря ані до свиней - так ваша партія немає жодного відношення до українців.”
Деградант аж підстрибнув од задоволення. Дзенькнув келихом об келих і ковтнув водочки.
“О, законодатєль, как она тебя взула. То не зі мною випиндрюватися!”
“А чому ви так не любите Україну?” – М’яко, лірично запитала Блискавиця.
“Як?”
“Вкрали у ЇЇ ЗЕМЛЮ.”
“Ви можете довести?”
“Ваш  Кодекс доводить.”
“Закон для людей.”
“Олігархам УКРАСТИ УКРАЇНУ- країну  таким законом?… Подивіться мені  в очі! Ви юрист чи ні? За безцінь перейде земля українців до чужинців. Це ви знаєте добре і тому це зробили, як  кагановичі забрали землі, а  українців закопали в колгоспних цвинтарах.”
“Це не так.”
“Я вас майже люблю…”
“Це жіночі штучки.”
“Свої штучки ви оприлюднюєте де вам тільки забагнеться, а мені заборонили. Навіть автодорожна  катастрофа – не обійшлася, як і наймання кілєра, як і спроба отруїти у в’язниці, без вших штучок. І ви це добре знаєте. А тепер така заувага: у вашій програмі  на виборах Президента, що ви партія робочих і селян. Це хто, Сукин – селянин, а  Кравчик – доярка?”
Деградант впав на підлогу і захлинався сміхом, аж громом вдарило - вимкнув телевізор. Відсутнім поглядом провів по кімнаті.
“Це я? Де я? Що я  наробив? Який нині день… місяць… рік, пора на дворі яка?… Чиї це голоси? Чому вони тут? Чому так тісно в тій білій сорочці і неможливо рухати руками? Чому вікно загратоване?... Фельдгойц адвока Згодився бути адвокатом  Деграданта! Що він каже?... За освітою і фахом захисник, як було в Союзі, злочинців, а тепер захищає антидержавника, зрадника національної ідеї, корупціонера і розкрадача незалежної України так званими ринковими перетвореннями. За власним законом роздавав чужинцям землю, що  принесли злидні українцям і по всьому світу шукання роботи! Як громадянин, як істиний патріот, як християнин прошу: помилуйте нещасного  чоловіка, хоч  при комуністах його б розстріляли. Дякую за увагу, шановне панство!”
“Розстріляти! Розстріляти! Розстріляти!” – Сканудували обдурені трастовці, сертифікатники, пайовики, дрібноторговці, пенсіонери, вчителі, науковці, безробітна молодь. Кричали сексові, і кримінальні бетселери, рекламовані і премійовані каналом “1-1” і короновані  в “КУРВОНАЦІЇ СЛОВА”  дружин і коханок депутатів і міністрів, губернаторів і бізнесменів.               
                УКАЗ.
Помилувати Деграданта Льоніна Давидовича. Відправити на острів “Зміїний” пожиттєво. Скасовуються пільги, ранги, звання, нагороди. Призначити пенсію, яку отримували громадянами України за час його правління.
Президент України Юліана Блискавиця.
                7517 року, 23  числа у Великодень.
                Київ.